В М Галич - Дидактичний і виховнийпотенціал рецепцій змі в щоденниках олеся гончара - страница 1

Страницы:
1 

д-

и

д

А К Т

и К

А

ДИДАКТИЧНИЙ І ВИХОВНИЙ

потенціал рецепцій ЗМІ в щоденниках Олеся Гончара

Галич В. М.

(К 821.

А,

УДК 821.161.2-94.09:070+929 Гончар

КТУАЛЬНІСТЬ нашої роз­відки безпосередньо пов'язана з кар­динальними змінами, які відбулися в ^^^^ Україні після здобуття нею неза­лежності. Вони дали мож­ливість багатогранно й по­глиблено вивчати ціально-комунікативні процеси на національ­ному ґрунті сус­пільних відносин, залучивши здобутки зарубіжних учених у галузі теорії та історії соціальних комуні­кацій. Новітній час дозволив надрукува­ти щоденникові за­писи багатьох украї­нських письменників, значна частина яких незаслужено замовчува­лася. Тритомне видання «Щоденників» класика ук­раїнської літератури Олеся Гончара (2002 - 2004 pp.) при­вернуло увагу широкої громадськості. Щоденник письменника як мобільний жанр мемуарної літератури, що відображає важливі громадсько-політичні процеси, які відбувалися в суспільному розвитку України, і відбиває по­гляди його автора на творчий процес, нео­дноразово ставав об' єктом наукових дос­ліджень. Так, О. Галич на їх матеріалі вив­чав теоретичні та історико-літературні засади щоденника як мемуарного жанру [3]; М. Сте-паненко зосередив увагу на відтворенні в но­татках митця літературного простору ХХ ст. у портретних замальовках найвидатніших ук­раїнських письменників [9]. Автор цієї статті в попередніх дослідженнях багато місця відводить розкриттю публіцистич­ного змісту щоденникових за­писів митця [1; 2]. В аспекті соціальних комунікацій вони студіюються впер-

ше.

У щоденникових

записах письменни­ка ми нарахували понад 300 згадок про вітчизняні та за­рубіжні засоби масо­вої комунікації, що визначило одну з оригінальних рис мемуаристики пись­менника. Це й спону­кало до вивчення та­ких документальних свідчень, сповитих дум­кою й чуттям автора, по-перше, як знаків журна­лістської, публіцистичної й гро­мадської діяльності митця; по-друге, як літопису національної журналістики; по-третє, внеску письменника до теорії соціаль­них комунікацій через його рецепції суспіль­них функцій журналістики, її визначну роль у формуванні масової свідомості та осмислен­ня сфери ЗМІ як соціального інституту.и

д

А К Т и К А

Цей благодатний, документально зафіксо­ваний матеріал може бути об' єктом дослі­дження соціологів, політологів, літературо­знавців, теоретиків масової та соціальної ко­мунікації. Ми ж спробуємо науково прокомен­тувати його в аспекті потреб медіаосвіти.

Відгуки Олеся Гончара про засоби масо­вої комунікації згруповані навколо проблем: засилля цензури в літературі та журналістиці, митець і влада, журналістика й держава, по­статі в історії журналістики, жанри журналі­стики, типи ЗМІ. Вони можуть слугувати не лише засобом аргументації теоретичних док­трин у науці про журналістику, але й бути виразним ілюстративним матеріалом до та­ких тем університетського курсу «Вступ до спеціальності» («Основи журналістики»), як «Журналіст - суб'єкт масово-інформаційної діяльності», «Журналістика - галузь суспіль­но-політичної та масово-інформаційної діяль­ності», «Журналістика як інформаційний простір», «Свобода слова і журналістська діяльність», «Соціальна позиція журналіста» та ін., а також сформувати площину поглиб­леного розуміння студентами й магістранта­ми основоположних питань курсу «Теорія та історія соціальних комунікацій»: «Соціальний простір і час», «Медіакомунікація», «Різнови­ди комунікаційних каналів», «Правда і брехня в комунікаційній діяльності», «Цензура як зброя комунікаційного насилля», «Соціально-комунікаційні права і свободи», «Мультиме­дійно-комунікаційна культура».

Актуальність нашої розвідки мотивована не лише широким залученням мемуарних свідчень Олеся Гончара про ЗМІ до викла­дання університетських навчальних дис­циплін, а й демонстрацією його виховного потенціалу.

Універсум значущості щоденникових роз­думів Олеся Гончара про засоби масової ко­мунікації усвідомлюємо передусім через розу­міння місця постаті Олеся Гончара в по­літичній історії України, чия рецепція журна­лістики в просторі соціального часу другої половини ХХ ст., пропущена через свідомість автора художніх і публіцистичних творів, гро­мадського й культурного діяча, достовірно й психологічно багатогранно відтворює сус­пільне поле мас-медій, увиразнює та метаріа-лізує константи його дискурсу.

У тематичному блоці інформації про ЗМІ в щоденнику Олеся Гончара чільне місце відведене коментарям свавільної та протип­равної діяльності цензури, що стояла на за­хисті ідеології радянської держави. Ці відомості доцільно використати на заняттях згаданих курсів, де розглядають поняття про свобо­ду слова й цензуру та з' ясовують тотальну цензуру як комунікативне насилля в ра­дянську епоху. Вони становлять об' єкт нашої розвідки.

Олесь Гончар, літературно-художня та журналістська творчість якого відбулася в цю добу, рано почав розуміти те, що реальної сво­боди творчості в СРСР не було. Один із пер­ших записів про цензуру, датований 1954 р., передає іронію молодого письменника щодо діяльності Головліту, в обов' язки якого входила заборона творів, що розкривають державні таємниці: «Главліт» під час війни. Пишете, Одеса - фортеця на Чорному морі? Це воєн­на таємниця. Треба: Одеса на Н-ському морі!»

[4, с. 166].

У цьому ж році згадується приїзд М. Шоло­хова до Києва та розмова з ним, коли російсь­кий письменник схвально відгукнувся саме про той фрагмент з роману «Прапороносці», у якому розповідається про несподівану зустріч радянського солдата-телефоніста Ма-ковея з румунським, що перебував на іншому боці воєнного протистояння. «Стояли й ди­вилися один на одного, як брати, забувши, що мусять один одного вбивати. Цю сцену мені ледь вдалось відстояти перед цензорами, її в деяких виданнях викреслювали за «па­цифізм». А Шолохов з усього чомусь нагадав саме її. І написане мовби виросло в моїх очах» [4, с. 170], - зазначав О. Гончар.

У щоденниках письменника ми знайдемод чимало прикладів того, як літературні редак-А тори, які поєднували свою роботу з цензорсь-К кою, свавільно втручалися до художніх творів, Т вилучали цілі фрагменти, що розкривають и злодіяння радянської влади, у яких, наприк-К лад, у ранній, ще довоєнній повісті «Стокозо-А ве поле», розповідається про голод («.. .Я не можу думати про неї без болю. Бо знівечена вкрай - і редакторами, і на їхню вимогу са­мим автором. .   Коли (десь, мабуть, року 1936-го) я послав цю повість на відгук Пан-чеві, він відповів, що це найсильніша річ з усієї сучасної української літератури. Але . дру­кувати, мовляв, ніхто не візьме. Бо голод. На матеріалі Сухої - вся трагедія 1933 року» [6, с. 63]) чи про насильницьку колективізацію в романі «Твоя зоря». У щоденниках є важливі відомості про те, як під натиском цензури були змінені назви творів: «Полігон» на «Тронка», «Дорога до Мадонни» на «Твоя зоря». У них ми також знаходимо пояснення, чому опові­дання «Кресафт», «Двоє вночі», «Чорний Яр», у котрих засуджена партійно-бюрократична система, поглиблення прірви між владою й народом, не були опубліковані більше 20-ти років.

Олесь Гончар, роздумуючи над тим, що в СРСР ні письменник, ні журналіст не мали свободи думки, яка б стояла на сторожі інте­ресів народу, його духовних цінностей та ле­гендарної історичної спадщини, розцінюючи дії авторів, які в умовах ідеологічного тиску му­сили вдаватися до деформацій тексту, як на­силля, використовує неологічний вислів «ак­тивна несвобода»: «Є таке поняття: активна несвобода (виділення - наше. - В. Г.). Пушкі­ну цензор щось забороняв, але Пушкіну не пропонували переробляти написане або співати комусь дифірамби (як нашому батькові вусатому)» [5, с. 33]. Хоча він і побудований на семантичній несумісності складників, про­те психологічно точно відтворив драматич­ну, а, як засвідчує жертовне життя багатьох українських митців (В. Підмогильний, В. По­ліщук, Г. Косинка, Є. Плужник, М. Хвильо­вий, М. Яловий, М. Куліш, Л. Курбас, М. Зе-ров, М. Драй-Хмара, В. Стус та ін.), і трагічну ситуацію у сфері соціальної комунікації ХХ ст. Тож пропонуємо в курсі «Теорія та історія соціальних комунікацій» використовувати сло­восполучення «активна несвобода» як спе­цифічний термін на позначення явищ підцен­зурної творчості та самоцензури.

Як і у сфері художньої літератури, у журна­лістиці теж були заборонені теми, зокрема ті, які декларували право українського народу на історичну пам' ять, оригінальну культуру, рідну мову.

«... Газетно-журнальна редакторська прак­тика радянської епохи така багата приклада­ми «ідеологічної» правки текстів й «ідеологіч­ного» цензурного контролю за вибором тем, фактажем, що потрібен не один том, аби пе­рерахувати ті факти», - наголошував журна-лістикознавець В. Різун [7, с. 81 - 82].

У щоденнику Олеся Гончара ці факти пе­рераховані, поінтерпретовані на засадах гума­нізму й демократизму. На схилі віку, у 1993 р., письменник в одному із записів згадував, що незадовго до того, як «каховське море зато­пило Великий луг і козацьку Січ», він, ніби передчуваючи, що невдовзі мають зникнути й могила Івана Сірка в Капулівці, й січова церква в с. Покровському, й острів на річці Підпільній, звідки Калнишевському лягла до­рога на Соловки, часто бував на Нікополь-щині: «Був я тоді молодий, чому ж не взявся писати про руйнування Січі? Але для кого? Хто друкував би? Все це було в якійсь заціпе­нілості від недавніх терорів... Саме слово «ко -зак» викликало насторогу.» [6, с. 493], - роз­думує письменник.

Уся низка нотаток присвячена одіозній постаті в інформаційному просторі тота­літарної держави - Юрію Кондратюкові -батькові космонавтики, ім' я якого до 1980 р. забороняли згадувати в ЗМІ. «Сталін і Бе-рія вважали, що фон Браун, винахідник ФАУ, ... є Кондратюк [5, с. 467]. За іншою легендою, під цим іменем приховувався де­нікінський юнкер Шаргей [5, с. 567]. «...Його ім'я повишкрібали з моїх алтайсь­ких нарисів. А ця постать мене давно ціка­вить», - зазначає О. Гончар у записі від 24.06.1981 р. [5, с. 467]. Трагічна доля за­гадкового генія зародила в письменника бажання - написати роман. Проте «за день (та за ніч)» був написаний твір «Геній в об­мотках», за словами письменника, це - «ху­дожня імпровізація на тему Юрія Кондра­тюка [5, с. 569], яка при проникливому погляді на співвідношення документально­го й домисленого матеріалу вкладається в канони жанру нарису.

«Активна несвобода» Олеся Гончара в роботі над підготовкою до видання збірки публіцистики «Письменницькі роздуми» (1980 р.) прокоментована письменником так: «Включив до збірника, звичайно, виступ на зборах Академії - слово на захист мови (ук­раїнської, ясна річ). І хоч у скороченім вигляді давав, але й так, виявляється, не можна: до­велося зняти весь виступ» (запис від 6.04.1980) [5, с. 408].

«Литературная газета» надрукувала в сьо­годнішньому номері інтерв' ю з приводу Пле­нуму ... Ішло швидко, зеленою вулицею, але в останню мить хтось таки підкоротив і випав «тип людини-перекотиполя», а також уточ­нення про ті отрутища - хімкомбінати на Поділлі в Черкасах» [6, с. 179], - читаємо в іншому записі.

Олесь Гончар досить емоційно коментує випадки втручання цензорів та редакторів до публіцистичних текстів, наприклад: 1.«Замо-вила була «ЛГ» новорічне слово, написав. Дзвонять, що сподобалось, виносять навіть на першу сторінку ... Був там образ «космичес­ких далей»... Чимось було це для автора до­роге. Одержую газету - нема цього, нема й закінчення, все понівечено, ще й напхано ка­зенним фаршмаком в дусі «холодної війни»!.. Газетний бандитизм.» (запис від 30.12.76) [5, с. 289]; 2. „Літер[атурна] Укр[аїна]" дає звіт. Не впізнаю своїх слів! «Палії війни», «злочинні

катори, літературні гангстери?» (запис від 25.11.77) [5, с. 325]; 3. «Була прикра й важка

и

дії» та всі інші лайки з часів «холодної війни»

(дописані. - В. Г.). Йолопи дрімучі чи прово- д

А

К Т

розмова з начальством: ... не дозволяють и «Літературній Україні» давати в повному об- К сязі моє вступне слово на з'їзді. ... Розмова була А така, що цілий день місця собі не знаходив... Але, здається, трохи таки помогло. Подзво­нили, що зроблять лише кілька купюр («прав­нуки погані» та ін.), а решту залишать» (запис від 09.06.1981) [6, с. 102]; 4. «Статтю про Пуш­кіна, яку «Правда» мені замовляла, сьогодні надруковано. Переполовинили, але дещо й зосталося» (запис від 31.01.87) [6, с. 131]; 5. «Телевізія передала відкриття мовного То­вариства, але з мого вступного (слова. - В. Г.) випотрошили душу» (запис від 28.02.89) [6,

с. 225].

Для Олеся Гончара боротьба за правдиве й вільне слово стало способом громадянсь­кого життя, типом суспільної поведінки. «. Куди не сягне думка, до чого не торкнеть­ся, хоч краєчком, уже звідти, навстріч тобі сто редакторських та цензорських отруєних списів. Досі вистачало нервів, а зараз так і чуєш, як ось-ось забракне сил» [5, с. 498], -писав у щоденнику письменник.

Олесь Гончар, уважаючи цензуру згубним явищем для літератора, образно вкладав її в часові межі «від Іліади до сучасної літератур­ної дияволіади, від Сократа» [6, с. 179] до Вельзевулів та сучасних геростратів, здатних загубити націю.

Класичний зразок відкритої боротьби Оле­ся Гончара із цензурою - це виступ 1967 р. на IV з'їзді письменників СРСР, де автор удався до прямої критики інституту духовного кому­нікативного насилля. Про це він згадує в що­деннику через 10 років у зв' язку з тим, що «У «Совет[ском] писателе» затримали книжку . «О тех, кто дорог» (літ. статті, виступи). Ніяк не можна [писати] про тих людей невидимок з червоним олівцем (цензорів. - В. Г. ), (що я про них говорив на з' їзді СП СРСР). У сте-

Освіта та

И

д

А

К Т

И К

А нограмі надруковано, в газетах це місце прой­шло, з'їзд зустрів бурею оплесків... Але це тоді. А сьогодні невидимка сильніший, він знову диктує» [5, с. 312]. І вже на схилі віку, у 1993 р., коли в незалежній Україні з' явилася надія на вільне слово, незашорену думку, Олесь Гон­чар знову в щоденникових записах згадує цей знаковий у його біографії виступ: «Було там одне місце про «человека-невидимку с цвет­ным карандашом, крепко зажатом в руке...», тобто про Головліт, про цензуру. І звичайно ж, тому, що багатьом із тих, хто сидів у залі, . цензура була в печінках, реакція залу вияви­лась бурхливою, для мене аж несподіваною» (запис від 26.12.93) [6, с. 501 - 502].

Письменник зазначає, що відчував ще за рік до появи «Собору», що йому такої сміли­вості не подарують: «Пригадають той крем­лівський переполох. І - пригадали, та ще й як!» [6, с. 502]. Демократична «Литгазета», друкуючи виступ, «вишкребла» згадку про людей-невидимок. Лише завдяки зусиллям за­ступника редактора «Літературної України» Маргарити Малиновської виступ Олеся Гон­чара був опублікований в українському періо­дичному виданні повністю. Пам' ятаємо, що система згодом помстилася письменнику за цю промову та інші вияви свободи думки (за активної участі й цензури) у ганебних актах антисоборної кампанії.

Як бачимо, радянське тотальне цензуру­вання було, за словами російського дослідни­ка А. Соколова, справжнім «комунікативним насиллям» [8, с. 186], яке здійснювали шля­хом свавільного втручання до тексту; вилу­чення фрагментів, дописуванням абзаців, за­міною слів, заголовків. Якщо користуватися класифікаційними характеристиками, то про­демонстровані в щоденнику соціально-кому­нікативні явища належать до заперечувальної цензури, проте для такого автора, як Олесь Гончар, який бережно ставився до слова, гар­монізуючи його семантику із змістом твору, а численні варіанти його текстів - рукописні й машинописні - засвідчували, скільки тита­нічних зусиль докладалося до реалізації задуму, вона (цензура) завжди була ще й караючою, оскільки з текстів «випотрошували душу» ав­тора, відмовляли йому в оприлюдненні творів, що компрометували владу. Ми розуміємо: дух, душа, духовність - слова однорідні. Тож, упи­суючи комунікацію в координати суспільних відносин у соціальному просторі й часі (Ра­дянський Союз, Україна, середина - кінець ХХ ст.), цензура призводила до деформації ду­ховності українського народу.

Олесь Гончар, підсумовуючи своє життя в щоденникових записах останніх років, вис­ловлює впевненість у тому, що народ, спов­нений «хоч поки що й приглушеної - однак такої глибинно потужної духовної енергії», «не може ж зникнути, не зреалізувавши себе». На підтвердження своєї суспільної позиції, зок­рема в оцінці своєї творчості та в ставленні до «комунікативного насилля», письменник наводить рядки Є. Маланюка:

Мій ярий крик, мій біль тужавий,

Випалюючи ружу і гріх,

Ввійде у складники держави,

Як криця й камінь слів моїх [6, с. 494].

Коментар обраних нами фрагментів із що­денника Олеся Гончара на заняттях із со­ціальних комунікацій спроектує її теорію в площину суспільної практики, посприяє ос­мисленню діяльності найбільш майстерних комунікаторів ХХ ст. як сторінки національ­ної історії.

Література

1. Галич В. М. Олесь Гончар - журналіст, публіцист, редактор: еволюція творчої май­стерності : монографія / В. М. Галич. - К. : Наук. думка, 2004. - 816 с.

2. Галич В. М. Публіцистичність що-денникових записів Олеся Гончара воєнних літ / В. М. Галич // Наук. записки Ін-ту жур­налістики. - К., 2002. - Т. 6. - С. 95 - 106.

3. Галич О. А. У вимірах non fiction: що­денники українських письменників ХХ сто­

И

д

А К Т И К А

ліття / О. А. Галич. - Луганськ : Знання, 2008.

- 200 с.

4. Гончар О. Т. Щоденники : 1943 - 1967 / упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу та передм. В. Д. Гончар. - К. : Веселка, 2002.

- Т. 1. - 455 с. : іл.

5. Гончар О. Т. Щоденники : 1968 - 1983 / упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу та передм. В. Д. Гончар. - К. : Веселка, 2003.

- Т. 2. - 607 с. : іл.

6. Гончар О. Т. Щоденники : 1984 - 1995 / упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу та передм. В. Д. Гончар. - К. : Веселка, 2004.

- Т. 3. - 606 с. : іл.

7. Різун В. В. Літературне редагування : підручник / В. В. Різун. - К. : Либідь, 1996. -

240 с.

8. Соколов А. В. Общая теория социаль­ной коммуникации : учеб. пособие / А. В. Со­колов. - СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2002.

- 461 с.

9. Степаненко М. І. Літературний простір «Щоденників» Олеся Гончара : мо­нографія / М. І. Степаненко. - Полтава : ТОВ

«АСМІ», 2010. - 528 с.

Галич В. М. дидактичний і виховний потенціал рецепцій ЗМІ в щоденниках Олеся Гончара

Уперше розглянуто щоденники письмен­ника в аспектах теорії та історії соціальних комунікацій і медіаосвіти. Об' єктом дослі­дження стали відомості про діяльність цензу­ри в радянську добу, подані в щоденникових записах Олеся Гончара. Цензурування (сва­вільне втручання до тексту: вилучення фраг­ментів, дописування абзаців, заміна слів, за­головків) розцінено як комунікативне насил­ля. Доведено, що для митця цензура у сфері журналістської та літературної діяльності була не лише заперечувальною, а й караючою.

Ключові слова: соціальні комунікації, цен­зура, комунікативне насилля, щоденник, со­ціальний часопростір, свобода слова, пись­менник.

Галич В. Н. дидактический и воспи­тательный потенциал рецепций СМИ в дневниках Олеся Гончара

В первый раз рассматриваются дневни­ки писателя в аспектах теории и истории со­циальных коммуникаций и медиаобразова-ния. Объектом исследования стали сведе­ния о деятельности цензуры в советские годы, поданные в дневниковых записях Оле­ся Гончара. Цензирование (своевольное вмешательство в текст: исключение фраг­ментов, дописывания абзацев, замена слов, заглавий) расценивается как коммуникатив­ное насилие. Доказывается, что для худож­ника цензура в сфере журналистской и ли­тературной деятельности была не только от­рицающей, но и карающей.

Ключевые слова: социальные коммуни­кации, цензура, коммуникативное насилие, дневник, социальное временное простран­ство, свобода слова, писатель.

Galych V. M. Didactic and Educational Potential of Mass Media Perceptions in Oles Gonchar's Dairies

For the first time the writer's dairies are analyzed in the aspects of theory and history of social communication and media education. The object of our research is information about censorship activity at Soviet times, that is given in Oles Gonchar's dairy notes. A censorship activity (self-willed interference to the text, exception of fragments, writing up paragraphs, replacement of words, titles (headlines) is considered as communicative violence. There are evidencies in the article that censorship in sphere of journalistic and literary activities was not only negative but also punished.

Key words: social communications, censorship, communicative violence, dairy, social time and space, free expression, writer.

Стаття надійшла до редакції 31.10.2011 р.

Прийнято до друку 27.01.2012р.

« * *

Освіта та

педагогічні науки № 1 (150), 2012

Страницы:
1 


Похожие статьи

В М Галич - Дидактичний і виховнийпотенціал рецепцій змі в щоденниках олеся гончара