Н Коломієць - Дидактичні засади застосування інтерактивних методівнавчання молодших школярів - страница 1

Страницы:
1  2  3 

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

КОЛОМІЄЦЬ Наталія Андріївна

УДК 373.31:37.02

ДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ

НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

13.00.09 - теорія навчання

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному педагогічному М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

університеті імені

Науковий керівник доктор педагогічних наук, професор

Протасова Наталя Георгіївна,

Національна академія державного управління при президентові України, завідувач кафедри управління освітою.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Гусак Петро Миколайович,

Волинський національний університет імені Лесі Українки,

завідувач кафедри соціальної педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент Калашникова Любов Миколаївна,

Харківський національний

педагогічний університет

імені Г.С.Сковороди,

доцент кафедри загальної педагогіки.

Захист відбудеться „12" лютого 2009 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.01 у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий „6" січня 2009р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

В.Д.Сиротюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується глибокими соціально-економічними перетвореннями, коли від людини вимагаються не тільки знання і вміння, а й розвинені особистісні якості, які давали б їй змогу активно долучатися до творчої діяльності. У зв'язку з цим перед освітою постають нові завдання: школа повинна орієнтуватися на створення оптимальних умов для розвитку кожної дитини, спрямовуватися не на заучування, а на формування в учнів здібностей самостійно осмислювати навколишню дійсність.

Це передбачає перебудову процесу навчання, кінцевою метою якого має стати максимальне розкриття індивідуальних можливостей та самоактуалізація особистості кожного школяра. Демократичний розвиток України зумовив перебудову системи початкової, середньої та вищої освіти, розробку нових програм з метою поліпшення умов, результатів навчання школярів та вдосконалення професійної підготовки вчительських кадрів. В освітніх документах акцент робиться на розвитку інноваційних освітніх технологій у навчальному процесі з метою забезпечення переходу освіти на нову, особистісно орієнтовану парадигму. Визначальною рисою особистісно орієнтованого навчання є взаєморозуміння, взаємодія, творча співпраця вчителя та учнів, викладача і студентів, викладача і вчителів (на курсах підвищення кваліфікації). Вивченням теоретичних і дидактичних питань цього напряму займаються дослідники М.Башмаков, Г.Бермус, І.Бех, П.Гусак, Л.Калашникова, М.Кларін, Н.Протасова, О.Савченко, Г.Селевко, М.Скрипник та ін.

За результатами досліджень, оптимальним для розвитку особистості є діалогічне педагогічне середовище, в якому особистість визнається цінною, вільною і шанованою. Навчальний процес у контексті діалогу - це активна взаємодія та спілкування його учасників, тобто інтеракція, що здійснюється за допомогою відповідних методів.

Проблема застосування інтерактиву в навчальному процесі була в центрі уваги таких дослідників, як О.Єльникова, Г.Коберник, О.Коберник, О.Комар, Т.Кравченко, М.Крайня, Г.Крівчикова, В.Мельник, Л.Пироженко, Н.Побірченко, О.Пометун та ін., які обґрунтовують доцільність застосування інтерактиву для посилення ефективності процесу навчання.

Теоретичні аспекти, пов'язані з визначенням сутності інтерактивних методів, їх класифікації, визначенням найбільш поширених і придатних їх видів для розв'язання навчальних завдань набули висвітлення в працях російських (О.Коротаєва, Г.Мітіна, Г.Самохіна, С.Стилік, Н.Суворова, Г.Шевченко) та українських (А.Мартинець, М.Скрипник, Л.Пироженко, О.Пометун та ін.) вчених.

Період навчання в початковій школі має непересічне значення для інтелектуального, фізичного, емоційного та соціального розвитку дитини. Ці питання стали предметом наукових розробок І.Беха, І.Божович, Л.Виготського, Л.Куликової, М.Левітова, А.Люблинської, А.Матвеєвої, Д.Ольшанського, С.Рубінштейна, О.Скрипченка та ін.

У Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа), Державному стандарті початкової загальної освіти визначено основну мету початкової освіти, яка, серед іншого, полягає у всебічному розвитку та вихованні особистості через формування в учнів повноцінних мовленнєвих умінь і навичок, набуття особистого досвіду культури спілкування і співпраці у різних видах навчальної діяльності, самовираження у творчих видах завдань, загальнонавчальних та цільових компетенцій.

Одним із провідних способів належної реалізації цієї мети є мовна освіта. Головною метою мовної освіти в початкових класах є формування в учнів комунікативної компетенції - досконалого володіння навичками спілкування в будь-якому середовищі за різних обставин.

Основні напрями оптимального вирішення таких завдань безпосередньо пов'язані з упровадженням у навчальний процес інтерактивних методів. Підтвердженням цього можуть бути наукові праці Л.Биркун, Н.Будни, З.Головко, Я.Заяць, І.Зимньої, О.Коваленко, О.Коломінової, О.Косенко, С.Котович, Л.Лотиш, В.Плахотника, С.Роман та ін.

Багатий досвід, накопичений педагогічною теорією і практикою, такий напрям, як обґрунтування дидактичних засад застосування інтерактивних методів навчання молодших школярів, зокрема в процесі мовної освіти молодших школярів, свідчить про те, що дані проблеми ще не знайшли достатнього осмислення й узагальнення в сучасній дидактиці. Аналіз літератури показав, що зусилля науковців спрямовуються переважно на визначення сутності інтерактиву, розробку різних видів таких методів, залишаючи поза увагою визначення дидактичних засад їх ефективного використання у навчанні молодших школярів. Це утруднює належне запровадження інтерактивних методів у практику початкової школи, призводячи, іноді, до перенасичення ними навчального процесу, або, навпаки, залишаючи їх поза діяльністю вчителя та учнів. Це зумовлює необхідність дослідження цього питання, визначення потенційних резервів, закладених у дидактичній системі щодо конструювання навчального процесу.

Наявні суперечності між соціальним замовленням щодо результатів навчання, зокрема формування в учнів початкових класів комунікативної компетенції, та реальними способами їх досягнення, недостатність теоретичного і практичного дослідження цих питань актуалізує проблему визначення дидактичних засад застосування інтерактивних методів у навчальному процесі початкової школи з одночасним пошуком шляхів посилення педагогічної ефективності кожного з них. Це й обумовило вибір теми дослідження: „Дидактичні засади застосування інтерактивних методів навчання молодших школярів".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до Тематичного плану наукових досліджень Національного університету імені М.П.Драгоманова „Теорія та технологія навчання і виховання в системі освіти" (протокол № 5 від 21 грудня 2001 р.), затверджена вченою радою університету (протокол № 8 від 29 березня

2002 р.) та погоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 5 від 14 травня 2002 р.).

Мета дослідження - визначити, теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити дидактичні засади застосування інтерактивних методів у процесі навчання молодших школярів.

Відповідно до мети було сформульовано такі завдання:

1. Проаналізувати стан розробки проблеми в педагогічній теорії і практиці; визначити сутність, структуру й особливості застосування інтерактивних методів навчання в початкових класах, здійснити їх класифікацію.

2. Обґрунтувати вікові особливості дітей молодшого шкільного віку як передумови запровадження в процес навчання інтерактивних методів.

3. Встановити та розкрити основні характеристики дидактичних засад застосування інтерактивних методів у навчальному процесі початкової школи.

4. Розробити, науково обґрунтувати та експериментально перевірити модель реалізації дидактичних засад застосування інтерактивних методів у процесі мовної освіти молодших школярів.

Об'єкт дослідження - процес застосування інтерактивних методів навчання молодших школярів.

Предмет дослідження - дидактичні засади, що сприяють ефективному застосуванню інтерактивних методів у процесі мовної освіти молодших школярів.

Відповідно до мети та завдань дослідження використано комплекс взаємопов'язаних методів. Теоретичні методи (вивчення філософської, психологічної та педагогічної літератури, вітчизняного та зарубіжного досвіду з досліджуваної проблеми, аналіз, синтез, узагальнення і систематизація теоретичних даних) застосовувалися для визначення гіпотези, мети та завдань дослідження. Емпіричні методи (анкетування, інтерв'ю, бесіди, спостереження, ранжування, педагогічний експеримент (констатувальний і формувальний), статистична обробка одержаних результатів) застосовувалися для одержання фактичних даних щодо стану досліджуваної проблеми в практиці та обробки проміжних і кінцевого зрізу після проведення дослідно-експериментальної роботи.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше:

-визначені дидактичні засади застосування інтерактивних методів у процесі мовної освіти молодших школярів;

-розроблено та науково обґрунтовано модель реалізації дидактичних засад застосування інтерактивних методів у процесі мовної освіти молодших школярів, в якій розкрито основні дидактичні складові: цілі процесу навчання; дидактичні принципи; дидактичні умови; зміст навчання; інтерактивні методи навчання; навчальна діяльність на уроці; удосконалена комунікативна компетенція; цілі процесу навчання - 2.

-виявлено інваріантну складову моделі реалізації дидактичних засад застосування  інтерактивних методів  у процесі мовної  освіти молодшихшколярів, яка є сталою для впровадження у процес мовної освіти на всіх ланках загальної середньої освіти.

Подальшого розвитку дістали:

-класифікація інтерактивних методів за критеріями чисельності учасників, характеру завдань, методичної мети та етапу уроку, що дало змогу підвищити ефективність формування в учнів початкових класів комунікативної компетенції;

-теоретичні положення щодо сутності понять „інтерактивний метод", „взаємодія", особливостей структури інтерактивного методу та процесу навчання із використанням інтерактивних методів.

Удосконалено процес навчання молодших школярів на основі науково обґрунтованої системно-методичної моделі реалізації дидактичних засад застосування інтерактивних методів у процесі мовної освіти молодших школярів.

Практичне значення роботи знайшло вияв у розробці системи уроків з іноземної та української мов з використанням інтерактивних методів, підготовці методичних рекомендацій для вчителів початкової школи щодо впровадження в навчальний процес інтерактивних методів навчання молодших школярів.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні курсу лекцій для студентів вищих педагогічних навчальних закладів, слухачів курсів підвищення кваліфікації вчителів початкової школи, а також для розробки сучасних методик викладання в початкових класах з метою підвищення ефективності навчального процесу.

Результати дослідження впроваджено в навчальний процес початкових класів Уманської міської гімназії (довідка № 180 від 11 жовтня 2007 р.), Уманської загальноосвітньої школи ступенів № 8 (довідка № 182 від 28 вересня 2007 р.), Уманської загальноосвітньої школи ступенів № 11 ім. М.П.Бажана (довідка № 383 від 02 жовтня 2007 р.), Білозерської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 13 м. Добропілля (довідка № 157 від 25 вересня 2007 р.). Вірогідність і обґрунтованість одержаних даних забезпечується реалізацією методологічних і теоретичних підходів згідно з поставленою метою; застосуванням комплексної методики, що містить взаємопов'язані й взаємодоповнюючі методи дослідження; репрезентативністю вибірки, проведенням експерименту в умовах контролю, всебічним якісним і кількісним аналізом експериментальних даних; особистою участю автора в дослідно-експериментальній роботі; практичною апробацією результатів дослідження.

Апробація результатів дослілження. Основні положення і результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки та методики початкового навчання НПУ імені М.П.Драгоманова. Результати дослідження апробовано на наукових звітних конференціях НПУ імені М.П.Драгоманова (Київ, 2006), на Міжнародних „Проблема імітаційно-ігрового підходу до організації навчального процесу у вищій школі" (Кривий Ріг, 2001), „Роль едукаційного середовища у підготовці вчителя сільської школи" (Умань, 2007),

Всеукраїнських „Методологія і методика інтерактивного навчання у вищій школі" (Умань, 2007), „Нові концепції викладання іноземної мови в контексті Болонського процесу" (Київ, 2007) науково-практичних конференціях, Всеукраїнському семінарі з інтерактивних методів навчання під егідою посольства США в Україні (Умань, 2006 - 2007 н.р.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані в 9 наукових працях, з них 6 у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 2 тез у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій, 1- методичні рекомендації для вчителів. Усі роботи одноосібні.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (усього 260 найменувань, з них 21 - іноземною мовою) та 11 додатків на 41 сторінці. Загальний обсяг роботи становить 278 сторінок, з них основного тексту - 190 сторінок. Дисертація містить 7 таблиць на 8 сторінках, 7 рисунків на 6 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь розробленості проблеми дослідження, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу, методологічні й теоретичні засади дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, доведено вірогідність отриманих результатів, подано відомості щодо апробації та впровадження результатів дисертації.

У першому розділі - „Теоретичні засади інтерактивних методів

навчання" - здійснено аналіз наукової літератури, розглянуто основні підходи до тлумачення сутності інтерактивних методів, визначено сутність інтерактивних методів навчання, розкрито науково-теоретичні основи педагогічної взаємодії як пріоритетної складової інтерактиву.

Аналіз філософсько-історичного аспекту досліджуваної проблеми дав змогу простежити історію її розвитку, виявити позиції науковців щодо тлумачення сутності інтерактивних методів навчання, розгляду їх як ефективного способу активізації навчальної діяльності школярів, забезпечення міжособистісної взаємодії вчителя та учнів.

Реформаторські процеси в галузі освіти, які відбуваються нині на національному ґрунті, спрямовані на її гуманізацію та демократизацію. З усіх складових освітнього процесу (мета, завдання, зміст, засоби, форми, методи, прийоми, контроль та аналіз результатів) саме методи виступають вирішальною умовою його ефективного функціонування. Тому вдосконалення, осучаснення освіти має супроводжуватися оновленням методів її реалізації, коли поряд із традиційними широкого застосування набувають їх інноваційні різновиди.

З'ясовано, що дидактична й історична категорія „метод" не є незмінною. Вона постійно зазнає вдосконалення, збагачення новим змістом, оновлення, трансформації відповідно до змінюваних цілей і змісту освіти.

Узагальнення поглядів А.Алексюка, Ю.Бабанського, В.Бондаря, В.Дьяченка, В.Орлова та ін. дає змогу твердити, що метод навчання є системним об'єктом, який включає види і прийоми навчальної діяльності педагога і пізнавальної діяльності учнів, дії та операції, що забезпечують вирішення поставлених завдань, цілеспрямованим способом взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів, спрямованої на досягнення триєдиної мети: навчальної, виховуючої і розвивальної.

Поняття «активні методи» з'явилося у вітчизняній і зарубіжній педагогіці у 20-30-х роках ХХ століття. На теренах української педагогіки значний внесок у розробку цих питань зробив О.Ривін, який започаткував так званий метод навчання в парах змінного складу або організований діалог чи метод діалогічних поєднань. На активній взаємодії ґрунтувалися також бригадно-лабораторний і проектний методи, виробничі та трудові екскурсії, практики, кооперативне навчання, які використовувалися в національній школі в означений період. Однак відсутність наукового їх обґрунтування, переоцінка ролі самостійності учнів, недостатнє теоретичне осмислення сутності активного навчання, обмеженість відповідного методичного забезпечення призвели до відмови від їх застосування в навчальному процесі.

Подальшого розвитку активні методи набувають наприкінці 50-х -початку 60-х років ХХ ст., що було пов'язано з працями радянського дидакта Є.Голанта, який запропоновув (залежно від способу діяльності учнів у навчальній діяльності) поділяти методи навчання на „пасивні" та „активні".

У 70-х роках ХХ ст. активні методи ввійшли до наявної, на той час, класифікації методів навчання і почали широко впроваджуватися в систему освіти. Їх розробка пов'язана з працями В.Сухомлинського, а надалі педагогічною діяльністю Ш.Амонашвілі, В.Шаталова, Є.Ільїна. Це стало підґрунтям для виникнення теорії і практики розвивального навчання.

У 80-х роках ХХ століття зростає інтерес учених-педагогів і вчителів-практиків до методів, які забезпечують створення під час навчання мікроклімату, базованого на принципах співпраці й демократизації, сприяють розвитку в учнів критичного мислення та вміння самостійно опановувати нові технології, формують уміння бачити проблеми і правильно їх аналізувати, залучають учнів до постановки запитань, дослідження проблем, формулювання рішень.

Сьогодні спостерігається перехід школи на курс, який має забезпечити створення можливостей для учнів займати не просто активну, а й ініціативну позицію в навчальному процесі. Найбільшою мірою таким вимогам відповідають інтерактивні методи навчання. До основних переваг інтерактиву належать: можливість переведення учнів у позицію суб'єкта навчального процесу, сприяння розвитку в них комунікативних умінь і навичок, рефлексії, навичок проектної діяльності та логічного мислення, самостійної роботи, підвищення інтересу до опанування навчального матеріалу.

Ми в своєму дослідженні визначаємо інтерактивні методи як такі, що ґрунтуються на взаємодії, діалоговому (полілоговому) спілкуванні, забезпечують суб'єктність учня, розвиток його логічного, творчого, критичногомислення, формування навичок працювати в команді, аргументувати, доводити власну точку зору, слухати і приймати погляди інших на засадах паритетності та партнерства.

Тобто, інтерактивними вважаються такі методи навчання, які реалізуються завдяки активній взаємодії учнів і дають змогу на основі внеску кожного з них у спільну справу отримувати нові знання, організувати спільну діяльність, ідучи від окремої взаємодії двох-трьох осіб до широкої співпраці класного колективу.

Діагностика структурного ядра інтерактивного метода стала передумовою виокремлення таких його компонентів, як: цільовий, змістовий, діяльнісний, психологічний, результативний. Наочно структура інтерактивного методу представлена на рис. 1.

Ц

4

З

4

Д

Ціль навчання

Зміст діяльності Вчителя

Л

V

Спосіб органі-зації

діяльності

вчителя

Зміст діяльності Учня

Ціль учіння

Спосіб органі­зації навчальної діяльності учнів

Форми

 

Рефлек-

взаємо-

 

сія

дії

 

суб'єк-

суб'єк-

 

тів про-

тів про-

 

цесу

цесу

 

навчан-

навчан-

 

ня

ня

 

 

Р

4

Резуль­тат

спільної (=^іяль-ності

I

Рис. 1. Суттєві ознаки інтерактивного методу:

Ц - цільовий компонент; З - змістовий компонент; Д - діяльнісний компонент; П - психологічний компонент; Р - результативний компонент.

Зважаючи на наведену структуру, нами була розроблена класифікація інтерактивних методів навчання, в основу якої покладали такі критерії: чисельність учасників, характер завдань, методична мета, етап уроку. Кожний з цих критеріїв включав наступні типи інтерактивних методів:

За чисельністю учасників: фронтальні та кооперативні (парні, групові).

За характером завдань: єдині, диференційовані.

За методичною метою: формуючі, вправляючі.

За дидактичною метою: інформаційні, організаційні, регулятивні, аргументуючі (пояснювальні).

Наочно розроблена нами класифікація інтерактивних методів навчання молодших школярів подана на рис.2.

З'ясовано, що провідною ознакою інтерактивного методу є взаємодія. Взаємодія - це процес спільної комунікативної діяльності, який проявляється в обміні інформацією, організації сумісних дій, застосуванні індивідуальних внесків (надбань), спрямованих на розв'язання спільної проблеми, що має своїм результатом взаємозміни поведінки, діяльності, стосунків взаємодіючих суб'єктів. Компонентами взаємодії виступають спілкування і спільна діяльність, які також перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості.

Накопичення і теоретичне осмислення досвіду педагогічної праці, виділення інтерактивності як її важливої ознаки сприяло розширенню поняття „навчання", в якому взаємодія виступала невід'ємною властивістю цього процесу й експлікувалася в безпосередніх практичних узагальненнях.

У другому розділі - „Практика використання інтерактивних методів у процесі мовної освіти молодших школярів" - розкриваються психофізіологічні та психічні особливості молодших школярів; розглядаються основні підходи до застосування інтерактивних методів у процесі навчання української та іноземної мов; визначається сучасний стан використання інтерактиву у початкових класах.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Н Коломієць - Дидактичні засади застосування інтерактивних методівнавчання молодших школярів