С І Плотницька - Визначення пріоритетних напрямків державного регулювання регіонального розвитку - страница 1

Страницы:
1 

1.Аніщенко В.О. Еколого-інноваційний бізнес як рушійна сила виконання завдань екологічної політики України // Науковий вісник ДАСОА. - 2006. - №3. - С.104-105.

2.Бобылев С.Н., Медведева О.Е. Экология и экономика: Региональная экономиче­ская политика. - М.: ЦЭПР, 2003. -204 с.

3.Данилиишн Б.М., Шостак Л.Б. Устойчивое развитие в системе природно-ресурсных ограничений. - К.: СОПС НАНУ, 1999. - 224 с.

4.Дорогунцов С.І., Федорищева А.М. Сталість розвитку еколого-економічного по­тенціалу України та її регіонів // Економіка України. - 1996. - №7. -С.4-7.

5.Жилаева С.Э., Сактоев В.Б., Цыренова Б.Д. Институциональные аспекты устой­чивого развития социо-эколого-экономических систем различных типов. - Улан-Удэ: ВСГТУ, 2005. -156 с.

6.Клебанова Т.С., Гурьянова Л.С., Чуйко И.М. Модели диагностики социально-экономической ситуации региона // Регіональні перспективи. - 2004. - №6(43). - С.60-

66.

7.Лук'янихін В.О. Екологічний менеджмент у системі управління збалансованим розвитком. - Суми: Університетська книга, 2002. - 421 с.

8.Мельник Л.Г. Основи екології. Екологічна економіка та управління природоко­ристуванням. - Суми: Університетська книга, 2005. - 387 с.

Отримано 18.05.2008

 

УДК 332

С.І.ПЛОТНИЦЬКА, канд. екон. наук

Харківська національна академія міського господарства

ВИЗНАЧЕННЯ ПРІОРИТЕТНИХ НАПРЯМКІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Зроблено спробу проаналізувати сучасний стан державного регулювання регіона­льного розвитку та зробити відповідні висновки з огляду на досвід побудови державної політики регіонального розвитку європейських країн.

Забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів, підвищення їх конкурентоздатності і усунення диспропорцій є основними завданнями державної регіональної політики, яка займає особливе місце в системі інструментів державного управління. Регіо­нальна політика - це своєрідна стратегія держави, яка орієнтована на оптимізацію просторової структури і взаємовідносин між центром і територіями з метою забезпечення збалансованого розвитку.

Регіональна політика України все ще деякою мірою спирається на розробки радянської класичної економічної школи і ще не визначилася остаточно з напрямками міжнародних регіональних економічних ме­тодів. Наукові дослідження В.Семиноженка, Б.Данилишина, Н.Бутко, Л.Подоляк [2, 6] та ін. присвячені поглибленню і адаптації до нових умов теорії розвитку виробничих сил регіону, адже значна частина методів регіональної політики вже втратили свою практичну цінність,хоча деякі теоретичні і практичні розробки ще зберігають свою актуа­льність.

Теорія регіонів повинна базуватися на системних основах. Це стосується і української регіоналістики. Особливістю розвитку сучасної економічної науки є посилена увага до загальнолюдських цінностей, їх ролі і місцю в функціонуванні соціально-економічних систем на всіх рівнях. Регіональні аспекти економічного і соціального розвитку стали важливим елементом державної політи­ки.

Метою даної роботи є визначення напрямків державного регулю­вання для підвищення рівня розвитку регіонів. Для досягнення мети доцільно виділити наступні завдання-етапи: аналіз сучасного стану державного регулювання регіонального розвитку; аналіз закордонного досвіду побудови державної політики регіонального розвитку та роз­робка обґрунтованих пропозицій.

Аналіз стану реалізації державної регіональної політики дає змогу стверджувати, що вона, на жаль, ще не має суттєвого впливу навіть на вирівнювання регіонального розвитку.

Так, зростання інвестицій в основний капітал у 2007 р. порівняно з 2006 р. забезпечено в усіх регіонах країни. При цьому у 15 регіонах приріст перевищував його середнє значення по Україні. Найсуттєвіше обсяги капіталовкладень зросли у Луганській (на 54,8%), Київській (на 51,6%), Запорізькій (на 45,0%) та Вінницькій (на 41,4%) областях. Од­нак не дивлячись на збільшення загального обсягу інвестицій по Укра­їні на 119% в 2007 р. по відношенню до 2005 р. можна говорити про значну асиметрію на рівні залучення інвестицій. Причому ця тенденція з часом не покращується. Так, за обсягом інвестицій в основний капі­тал на 1 особу різниця між максимальними та мінімальними значен­нями в 2000 р. складала чотири рази (Дніпропетровська обл. - 619 грн., Чернівецька - 152 грн.), у 2005 р. - 3,2 рази (2560 грн. і 800 грн.), в 2007 р. - 4 рази (в Київській обл. - 7281,2 грн., а в Житомирській та Тернопільській - 1861,2 грн. і 1801,5 грн. відповідно) [4].

Не дивлячись і на більшу суму капіталовкладень в цілому по Україні (на кожного мешканця в 2007 р. в середньому припадало 4,1 тис. грн. капіталовкладень (у 2006р. - 2,7 тис. грн.) зберігається тенденція диспропорції серед регіонів. Так, серед регіонів України найбільше капітальних вкладень у розрахунку на одну особу освоєно у м.Києві (14,2 тис. грн.), найменше - у Тернопільській області (1,8 тис.

грн.) [4].

Що стосується такого важливого показника регіонального розви­тку, як валовий регіональний продукт, то на промислово розвиненіобласті (в основному Східний регіон України) за 2004-2006 рр. припа­дає майже 60% валового регіонального продукту. Показник валового регіонального продукту на одну особу коливається в межах від 3516 грн. та 3589 грн. в Тернопільській та Чернівецькій областях до 9713 грн. в Донецькій обл. в 2004 р.; та від 5819 грн. та 5650 грн. до 15725 грн. в тих же областях в 2006 р. [3]. Тобто тенденції зостаються не­змінними на протязі певного періоду часу.

Причому слід відмітити, що доходи населення також диференці­йовані за регіонами і чітко поділяються на вищі за середній показник по Україні в Східному регіоні з максимальним показником 8855,9 грн. на одну особу у Донецькій обл. та нижчі за середній показник по Укра­їні в Західному регіоні з мінімальним показником 5757,7 грн. на одну особу у Закарпатській обл. [3].

Все вищевикладене і дозволяє говорити про значні міжрегіональ­ні диспропорції.

Якщо звернутися до досвіду європейських країн, то слід відміти­ти, що якщо спочатку європейська регіональна політика базувалася на принципах вирівнювання, то в подальшому фокус перемістився на активізацію інноваційних процесів, створення привабливих умов для розвитку малого і середнього бізнесу, розвитку самостійності міс­цевих органів влади [1]. Ці підходи добре зарекомендували себе в таких європейських країнах як Греція, Німеччина, Іспанія, Франція і т.д.

Особливої уваги в цьому ракурсі заслуговує питання забезпечен­ня самодостатності місцевих бюджетів, адже саме тут закладений еко­номічний потенціал розвитку територіальних одиниць. Особливо ці питання набирають ваги в сільській місцевості, адже сільська місце­вість адміністративних районів має значну питому вагу в загальній площі більшості регіонів України.

Регіональні особливості зайнятості сільського населення пов'язані, з одного боку, з загальним рівнем розвитку виробничої і соціальної сфер на сільських територіях, а з іншого - з відношення між зайнятими на підприємствах за місцем проживання і за його межами. Рівень зайнятості по регіонах України в 2005 р. знаходився в межах від 51,4% (Івано-Франківська обл.) до 70,8% (Луганська обл.), а рівень безробіття - від 2,8% (АР Крим) до 10,2% (Рівненська обл.) [5].

Рівень добробуту сільського населення, як і по Україні в цілому, також суттєво диференційований за регіонами. В 2006 р. різниця між найбільшим і найменшим показником середньодушових сукупних за­трат складала більше, ніж 1,5 рази [5].

Негативні зміни в зайнятості, доходах сільського населення відо­бразилися також і на демографічній характеристиці сільських терито­рій. Крім того, регіональні відмінності в демографічній ситуації і хара­ктері розселення на сільських територіях України можна охарактери­зувати як дуже значні: щільність сільського населення в регіонах зна­ходиться в межах від 13,4 чол. на 1 км2 (Луганська обл.) до 68 (Закар­патська), тобто різниця по цьому показнику складає більш ніж 5 разів [7]. Крім того, в Україні не зосталось ні одного регіону, в сільській місцевості якого (в цілому по регіону) не мала б місце депопуляція. Цьому вважаємо за доцільне виділення сільських територій в особли­вий об' єкт державної підтримки.

Таким чином, проведені дослідження дають змогу стверджувати, що з огляду на тенденції розвитку європейських країн, можна говорити про доцільність направленості вітчизняної державної регуляторної політики на задіяння ресурсів підвищення економічного розвитку і вирішення ключових регіональних питань.

У цьому ракурсі слід наголосити на:

1)        дотриманні принципу енергетичної і економічної збалансо­ваності розвитку регіонів, під яким розуміємо вибір пріоритетних і в той же час структурно визначених для кожного конкретного регіону промислових виробництв, розвиток яких дозволить підвищити еконо­мічну ефективність діяльності регіону;

2)        необхідності удосконалення управління регіональним розви­тком та відносин центральних і місцевих органів влади з делегуванням більшої самостійності останнім відповідним правовим забезпечен­ням);

3)        суттєвому посиленні регулювання розвитку сільських тери­торій на державному та на регіональному рівнях (можливо, цьому буде сприяти виділення міжвідомчого координуючого органу на державно­му рівні);

4)        посилення уваги до розвитку малого і середнього бізнесу (важливими складовими розвитку підприємництва є спрощена проце­дура реєстрації та система реальної фінансово-кредитної підтримки малого бізнесу саме в напрямку виробництва продукції та надання по­слуг).

 

1.Балабаєва З.В. Новий регіоналізм - невід'ємний елемент європейської інтеграції // Зб. наук. праць Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України. Вип.15. - К., 2005. - С.16-22.

2.Бутко Н., Подоляк Л. Державне регулювання як інструмент підвищення конку-рентоздатності регіонів // Економіка України. - 2007. - №6. - С.36-43.

3.Веб-сайт Держкомстату України: www.ukrstat.gov.ua.

4.Капітальні інвестиції за 2007 рік. Експрес-випуск Держкомстату України від 24.04.2008 № 97 // Веб-сайт Держкомстату України: www.ukrstat.gov.ua.

5.Економічна активність населення України у 2006 р. Статистичний збірник. - К.: Держкомстат України. - 2007. - С. 77.

6.Семиноженко В.П., Данилишин Б.М. Новий регіоналізм. - К.: Наукова думка, 2005. - 153 с.

7.Соціально-економічне становище сільських населених пунктів України. - К.: Держкомстат України, 2005. - С.14-15.

Отримано 22.05.2008

 

УДК 332.1 : 342.55 (477)

A.В.КУДЛАЙ, канд. экон. наук

Харьковский национальный экономический университет

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ФОРМИРОВАНИЯ МЕХАНИЗМА УПРАВЛЕНИЯ РАЗВИТИЕМ ГОРОДА КРУПНОГО РЕГИОНА

Рассматриваются вопросы повышения роли и ответственности городских органов власти за будущее территории, необходимость поиска новых источников экономическо­го развития города на основе объединения усилий органов местного самоуправления и местного бизнеса.

Курс Украины на интеграцию в европейское сообщество требует новых подходов к выработке и реализации такой модели регионально­го развития, которая отвечает принципам региональной политики ЕС, способствует становлению новых форм сотрудничества в формате "центр - регионы", а также развитию общепризнанной практики внут­реннего межрегионального сотрудничества и международного сотруд­ничества территорий.

Важное место в региональном развитии занимают крупные горо­да. Их развитие способствует формированию в каждом регионе совре­менных производственных комплексов, способных обеспечить внут­ренние потребности конкретной территории страны, наращивание экс­порта конкурентоспособной продукции и услуг, увеличение объемов производства наукоемкой промышленной продукции на основе рацио­нального использования научного и производственно- инновационно­го потенциалов.

Исследованию проблем развития городов в литературе уделяется большое внимание [3]. Так, общесистемные подходы, которые прямо или косвенно используются в исследовании развития городов, раскры­ты в работах Дж.Форрестера, О'Салливана [1, 2]. Отношения "город -регион - государство" - В. Лексиным, А. Швецовым [4, 5]. Опыт мест­ного  самоуправления  в  разных  странах  представлен  в работе

B.Пархоменко [6] и др.

Страницы:
1 


Похожие статьи

С І Плотницька - Визначення пріоритетних напрямків державного регулювання регіонального розвитку