М Е Кавун - Динаміка депопуляції слободи половиці в процесі урбогенезу катеринослава 1789-1797 рр історико-демографічна реконструкція - страница 1

Страницы:
1  2  3 

УДК 94 (477.63) «1789-1797»

Кавун М.Е.

ДИНАМІКА ДЕПОПУЛЯЦІЇ СЛОБОДИ ПОЛОВИЦІ В ПРОЦЕСІ УРБОГЕНЕЗУ КАТЕРИНОСЛАВА (1789-1797 рр.): ІСТОРИКО-ДЕМОГРАФІЧНА РЕКОНСТРУКЦІЯ

На основі раніше невідомих архівних джерел реконструйовано демографічну динаміку депопуляції слободи Половиці в ході урбогенезу Катеринослава. Визначено хронологію, напрямки та особливості цього процесу.

Ключові слова: Половиця, Катеринослав, депопуляція, розселення, міграція, урбогенез.

На основе ранее неизвестных архивных источников реконструирована демографическая динамика депопуляции слободы Половицы в ходе урбогенеза Екатеринослава. Определены хронология, направления и особенности данного процесса.

Ключевые слова: Половица, Екатеринослав, депопуляция, расселение, миграция, урбогенез.

Based on previously unknown archival sources the historical reconstruction of the demographic dynamics of depopulation of the Polovitsa settlement during urban genesis of Yekaterinoslav City had been made. Defined chronology, directions and features of this process.

Key words: Polovitsa, Yekaterinoslav, depopulation, resettlement, migration, urban genesis.

Питання взаємовідносин двох населених місць - Половиці та Катеринослава - є важливою складовою проблем урбогенезу та ранньої історії цього міста в останній чверті XVIII ст. У широкому сенсі ця локальна сторінка історії Дніпровського Надпоріжжя може розглядатися як репрезентативна ілюстрація історичних (соціокультурних, містобудівних, etc.) конфліктів по лінії «місто vs село» в процесах урбанізації регіону Південної України. Половиця - населений пункт сільського типу - виникла не пізніше середини XVIII ст. і в подальшому опинилася в епіцентрі формування історичного центру Катеринослава (Дніпропетровська). У цій статті ми не ставимо завданням повторювати хрестоматійні відомості щодо історії слободи Половиці, а також робити остаточні висновки про характер взаємовідносин цього поселення з Катеринославом у процесі урбогенезу останнього. В статті розглядається виключно демографічна складова розвитку Половиці в процесі урбогенезу Катеринослава.

На сьогодні уже існує досить розлога історіографія історії слободи Половиці. Вона включає кілька десятків історико-краєзнавчих та історико-урбаністичних робіт, в яких зафіксовані ті чи інші особливості розвитку Половиці та її взаємовідносин з Катеринославом. На жаль, кількісний бік справи практично не корелюється з якістю досліджень. Велика частина краєзнавчих робіт повторюють одні й ті ж факти з історії поселення, запозиченіпереважно з публікацій дорадянських авторів. Короткі оглядові відомості про Половицю вміщувалися в більшості історико-краєзнавчих видань XIX -початку XX ст., передусім, у працях Феодосія (Макаревського) [12], М.М. Владимирова [10], О. Єгорова [3], Д.І. Яворницького [17; 18], В.О. Біднова [1; 2] та ін. У радянський час суттєвого нарощення фактичного матеріалу стосовно Половиці не відбулося. З кінця 1990-х років відбувається суттєве нарощення кількості й якості праць, в яких піднімаються питання не тільки історії Половиці в цілому, але й пропонуються нові підходи у дослідженні питань взаємовідносини Половиці з Катеринославом. На сучасному етапі можна виділити роботи Г.К. Швидько [15; 16], М.Е. Кавуна [5; 6; 7; 8], Н.В. Ченцової [14], О.В. Харлана [13] та ін.

Джерельні матеріали щодо Половиці, якими оперує сучасна історіографія, на жаль, взагалі дуже обмежені. Це нечисленні діловодні документи, статистичні, епістолярні та картографічні матеріали, опубліковані в більшості своїй ще наприкінці XIX - на початку XX ст. Публікації невідомих джерельних матеріалів, на жаль, виняткові. Зокрема, у 2003 р. нами було введено до наукового обігу останній опис слободи Половиці від 6 серпня 1787 р. з фондів РДВІА, який містить перепис найбільших землевласників з фіксацією прізвищ, характеристиками земельних та рослинних володінь [7].

Демографічна складова розвитку Половиці, і передусім, вплив на неї урбогенезу Катеринослава, ніколи на ставала предметом самостійного наукового дослідження. Відомості з цього питання, зазвичай, обмежуються кількома абзацами тексту зі спогадів М. Коржа, праць Д.І. Яворницького та В.О. Біднова. На жаль, публікація останнього опису Половиці 1787 р. лишилася непоміченою науковою громадськістю. Сподіваємося, що інформація з документів, які вводяться до наукового обігу в цій статті, суттєво змінить інформаційну картину дослідження цього питання.

Метою даної статті є історико-демографічна реконструкція динаміки руху населення слободи Половиці, на місці якої з середини 1780-х рр. розпочалося будівництво міста Катеринослава - намісницького, в подальшому губернського центру. Завданнями статті є: 1) введення до наукового обігу діловодних документів 1797 р. з канцелярії Новоросійського губернатора, що розкривають процес депопуляції Половиці, копії яких виявлені у Державному архіві Дніпропетровської області; 2) реконструкція динаміки депопуляції Половиці на основі аналізу архівних документів; 3) висновки щодо хронології, напрямків та особливостей процесу депопуляції Половиці в ході урбогенезу Катеринослава.

Об'єкт дослідження даної статті - демографічна динаміка Дніпровського Надпоріжжя кінця XVIII ст. Предмет дослідження - процес депопуляції слободи Половиці в ході урбогенезу Катеринослава.

У цій статті вводяться до наукового обігу документи, виявлені автором статті ще у 2000 р. у Державному архіві Дніпропетровської області (див. додаток). Вони знаходяться серед матеріалів фонду Р-4540 «Обласна редакційна колегія тому «Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область» (1962-1977 рр.). Це копії трьох діловодних документів з канцелярії

Новоросійського губернатора, датованих 1797 р., а саме: 1) лист віце-губернатора Ф. Корбе до губернатора М.М. Бердяєва від 25 лютого 1797 р.; 2) лист губернатора М.М. Бердяєва до Новоросійського губернського правління від березня 1797 р.; 3) та лист-відповідь губернаторові з Новоросійського губернського правління від 24 березня 1797 р. Документи стосуються долі колишніх мешканців слободи Половиці, які виселилися у слободу Мандриківка, але офіційно мали бути переселені в село Сухачівка, з чим висловили категоричну незгоду. У тексті документів досить детально подаються обставини переселення та статистика виселених мешканців Половиці під час будівництва Катеринослава протягом кінця 1780-х-1797 рр.

Основна статистична інформація з вказаних документів була дуже коротко оприлюднена нами вперше у другому розділі «Історії міста Дніпропетровська» (2006 р.) [6, с. 102]. На жаль, і це повідомлення також залишилося непоміченим дослідниками. Тому ми вирішили ввести у науковий обіг виявлені документи у повному обсязі.

Особливий інтерес може становити атрибуція вказаних документів. Вони зберігаються в справі 1044-б під назвою «Копии документов, выявленные в центральных государственных архивах СССР по истории городов и сел Екатеринославщины за 1776-1795, 1808 гг.» [9]. Тобто, на перший погляд, може здатися, що ці документи були знайдені в якомусь із центральних архівосховищ та передруковані співробітниками фондоутворювача. У той же час, у копіях відсутні посилання на жодне архівосховище. Перед кожним документом вказано, що він походить із «фонда Новороссийского губернатора», зазначено номер справи, аркушів та датування. Як відомо, цей фонд зберігався у сучасному Державному архіві Дніпропетровської області та загинув під час Великої Вітчизняної війни. Документи надруковані на аркушах жовтого паперу великого формату машинописом синього кольору. Велика частина документів, підшитих у справу 1044-б, має аналогічний вигляд. Це дає підстави припускати, що в даному випадку маємо справу з копіями документів ДАДО, зробленими, скоріше за все, у 1930-х рр., та збереженими в матеріалах фонду обласної редколегії «Історії міст і сіл». Яким чином у справі опинились підшитими вказані копії - залишається без відповіді.

Аналіз тексту виявлених документів дозволяє чітко реконструювати обставини, хронологію, темпи та напрямки міграції мешканців Половиці під час будівництва Катеринослава, що, зрештою, дає можливість ліквідувати чергову «білу пляму» в історії Дніпровського Надпоріжжя кінця XVIII ст. Дослідження цих питань дозволяє внести суттєві корективи у реконструкцію демографічної ситуації першого десятиліття урбогенезу Катеринослава на Дніпрі (кінець 1780-х - кінець 1790-х рр.).

Отже, Половиця була заснована не пізніше 1743 р., коли на це місце прибув один із першопоселенців - Лазар Остапович Глоба, за його відомостями, уродженець містечка Ведмедівки, що поблизу Чигирина [1]. Станом на початок 1780-х рр., Половиця займала ділянку біля правого берега Дніпра довжиною приблизно 2 кілометри, і шириною приблизно 1 кілометр. Топографія й забудова Половиці добре фіксуються на проектних, натурних тазведених планах м. Катеринослава 1780-1790-х рр. Зокрема, на першому генплані Катеринослава роботи Клода Геруа, затвердженому 13 жовтня 1786 р., забудова Половиці показана паралельно Дніпру від сучасної вулиці Сєрова до парку ім. Т.Г. Шевченка [8, с. 29].

За десять років до фактичного заснування Катеринослава на Дніпрі 1787 р., Половиця являла собою досить значне поселення сільського типу. Феодосій (Макаревський) подає на 1779 р. кількість населення у 125 дворів [12, с. 150]. В.О. Біднов, посилаючись на «Ведомость о казенных селениях...» від 31 серпня

1783 р. з архіву Катеринославського губернського правління (втрачена під час Великої Вітчизняної війни), подає величину населення Половиці в 113 1/4 дворів [2, с. 231]. Д.І. Яворницький в «Истории города Екатеринослава» посилається на матеріали 1784 року, де сказано: «Жителей в Половице: казенных поселян, питающихся хлебопашеством мужчин - 400, женщин - 302. Занимающихся черною работою мужчин - 38, женщин - 31. Дворов (по количеству хат) деревянных 50 и мазаных - 80. В Половице было 5 водяных мельниц и 3 кузницы» [17, с. 40]. Відомості щодо кількості дворів, наведені Феодосієм, В.О. Бідновим та Д.І. Яворницьким, в принципі корелюються між собою й зводяться до величини 113-130 дворів.

Таким чином, спираючись на наведені Д.І. Яворницьким відомості від

1784 р., можна визначити, що на момент початку урбогенезу Катеринослава (на Дніпрі) населення Половиці складало 438 чоловіків, 333 жінок, а всього -771 особу.

У 1783-1784 рр. Половиця опинилася в епіцентрі подій, пов'язаних з утворенням міста Катеринослава. Процес урбогенезу Катеринослава призвів до зруйнування старого поселення й практичної депопуляції слободи Половиці шляхом добровільно-примусової міграції усіх мешканців населеного пункту.

На початку 1797 р. соцький казенної слободи Мандриківки «Андрей Трещотка» звернувся до новоросійського губернатора М.М. Бердяєва з проханням від імені колишніх жителів слободи Половиці про вирішення долі 88 осіб чоловічої статі (див. документ 1 у додатку). Прохання половичан чітко фіксує дату, коли був винесений остаточний «вирок» існуванню Половиці -«когда по высочайшему соизволению переименовано сие селение городом Екатеринославом».

Що мається на увазі під цим формулюванням? Це період 1785-1787 рр., коли після юридичної локалізаціі Катеринослава на Дніпрі «у Кайдака» в указі імператриці Катерини II від 22 січня 1784 р., у наступні три роки місцем фактичної локалізації Катеринослава була визначена саме територія Половиці. 13 жовтня 1786 р. затверджено перший генеральний план Катеринослава К. Геруа, де центром забудови міста обрано головний пагорб в заломі р. Дніпро (в подальшому відомий як Соборна гора), а також позначено як вільні для перспективної забудови землі слободи Половиці під Соборною горою. 9 травня 1787 р. відбулася церемонія урочистого закладення Преображенського собору та міста Катериною II, Иосифом II, Г.О. Потьомкіним та іншими офіційними особами.

Рух населення в ареалі будівництва Катеринослава впродовж 1780-х рр. складає окрему дослідницьку проблему, й до сьогодні не став предметом детального наукового аналізу. Що відбувалося з населенням Половиці у 1784­1787 рр., тобто, у період між юридичним та фактичним заснуванням Катеринослава на Дніпрі, достеменно невідомо за браком джерел. Проте маємо припускати, що до початку утворення Катеринослава (1786-1787 рр.) ніяких суттєвих демографічних змін автохтонного населення Половиці не відбулося. Про це свідчить тотожність статистики щодо кількості автохтонного населення Половиці на 1784 та на 1791 рр. (див. нижче). Також суттєвим доказом на користь такого висновку є дані опису Половиці від 6 серпня 1787 р., який зафіксував тільки підготовчі роботи для будівництва Катеринослава та початок земельних роздач (вказані три десятки прізвищ «государственных поселян» -традиційних мешканців Половиці, та тільки шість прізвищ нових власників -імперських чиновників та купців) [7, с. 70-72].

Однак вже у 1786 р. стала очевидною майбутня зміна параметрів життя Половиці. Очевидно, саме у 1786 р. розпочалася міграція на територію Половиці нового населення, що в подальшому склало основу демографічної структури Катеринослава. У цьому сенсі промовистим є прохання мешканців Половиці, адресоване архієпископу Славенському й Херсонському Никифору (серпень 1786 р.), яке містить такі рядки: «в селении нашем ныне назначен город Екатеринослав, место однакож для строения города Екатеринослава еще не разделено на кварталы [. ] в сем месте для строения города Екатеринослава приготовляется уже выделка кирпича, производится пиление лесов и делаются другия припасы, также и строения строятся; при означенных работах неисходно до несколько сот людей; кроме того острог, в коем содержится не малое количество для казенных работ колодников, при коих и команда военно­служащих; да в сем же селении, кроме жительствующих, причисляется купечество и другие разночинцы.» [12, с. 153].

Після фактичного заснування Катеринослава в 1787 р. розпочалась добровільно-примусова міграція автохтонного населення Половиці. Яким чином і якими темпами відбувався цей процес? До цього часу єдиним джерельним «артефактом» про долю населення Половиці, служив фрагмент спогадів М. Коржа: «жители, бывшие досель в Половице, все разошлись по другим селениям на жительство, по предоставленной им указом воле, куда кто пожелает, из них одна большая часть переселилась в Сухачевку, а другая меньшая часть, перешла в Мандриковку» [11, с. 73].

Прохання половичан 1797 р. дає можливість встановити початкову дату остаточного розселення Половиці. Процес ліквідації Половиці набув активних форм саме з 1789 р., коли «в прошлом 789 году переведены сюда все присутственные места». Згідно з указом імператриці Катерини II від 1 червня 1789 р. до Катеринослава на Дніпрі були переведені присутственні місця Катеринославського намісництва, які тимчасово з 1784 р. (після «открытия наместничества», тобто формування владних органів) перебували у м. Кременчук. Саме з 1789 р. місто Катеринослав почало функціонувати на повну   силу   як   адміністративно-територіальна   та владно-бюрократичнаструктура, що, в свою чергу, поставило останню крапку в існуванні Половиці як окремого населеного пункту. А сам процес переселення мешканців Половиці, очевидно, міг розпочатися одразу після переведення присутственних місць до Катеринослава влітку-восени 1789 р.

Існує ще одна дуже важлива обставина, чому початок виселення мешканців Половиці слід датувати 1789-1790 рр., а не раніше. Це трансформації первісного містобудівного задуму Катеринослава, які втілилися в «конфлікті» двох перших генеральних планів міста - Клода Геруа 1786 р. та І. Старова (1790 та 1792 рр.). Справа в тому, що перший генплан Клода Геруа відводив під міську забудову тільки власне територію на вершині пагорбу, а землі Половиці залишав у резерві. Але вже наприкінці 1780-х рр. стало очевидно, що програма будівництва міста на пагорбі потребує суттєвих доопрацювань. У цій ситуації реальне місто Катеринослав утворювалося одразу з двох центрів - верхнього і нижнього, останнім стала саме територія Половиці. Цей факт як містобудівна норма закладений уже в першому варіанті генплану І. Старова 1790 р. Додатковим аргументом для освоєння території Половиці стала теза Г.О. Потьомкіна про необхідність розташування на території Половиці промислових підприємств. Прикладом цього може слугувати, зокрема, наказ Г.О. Потьомкіна від 16 серпня 1787 р.: «по просьбе санкт-петербургского первой гильдии купца Ивана Ксипина для построения в городе Екатеринославе каменного дома в Половицах для заведения фабрик, рекомендую приказать отвесть на законном основании надлежащее количество земли» [10, с. 58].

Отже, можна припустити, що саме у 1789 р. розпочалася перша активна фаза переселення мешканців Половиці, яка завершилася у 1791 р. Процес виселення стимулювався неухильним посиленням міграції на територію забудови Катеринослава нового населення. Саме 1789-1790 роками слід датувати момент, коли нове населення на території колишньої Половиці, що стала офіційно територією Катеринослава, перевищило за кількістю «старожилів». На користь цієї тези наведемо дуже промовисте свідчення з архіву катеринославської консисторії: «в селении Половице, где ныне губернский город Екатеринослав, была церковь во имя Казанския Богородицы и считалось при ней, с учреждения города, в приходе до 1790 года 155 дворов, в них обоего пола 1450 душ» [12, с. 157]. Отже, «старожили» Половиці на 1790 р. склали вже менше половини населення Катеринослава.

З листа Новоросійському військовому та цивільному губернатору М.М. Бердяєву з Новоросійського губернського правління від 24 березня 1797 р. (документ 2 у додатку) видно, що 26 березня 1791 р. правитель Катеринославського намісництва В.В. Коховський поставив питання перед Губернським правлінням про хід та обставини переселення мешканців Половиці. Коховський повідомляв, що отримав прохання мешканців Половиці із зазначенням мотивів такого переселення. Фрагмент цей заслуговує на цитування: «в разсуждении присоединения сего селения к Екатеринославу, выбытия многих поселян в казенные лоцманы и в Черноморские козаки, остающияся затем не в большом количестве в наличности отягощаются крайнепостоем и разными казенными выстатчениями, и лишаются чрез то хлебопашества и скотоводства». Інформація про прохання мешканців Половиці В.В. Коховському підтверджується відомістю Новоросійського губернського правління до місцевої казенної палати від 2 квітня 1791 р. (складова тексту документу 1 у додатку), де вказано, що мешканці «селение Половицы, где ныне г[ород] Екатеринослав», переведені в категорію «воинских поселян», самі подали прохання правителю намісництва В.В. Коховському про переселення.

Ці факти викликають велику кількість додаткових питань. Оригінал чи хоча б копія прохання мешканців Половиці до В.В. Коховського на сьогодні невідомі. Дата цього прохання у виявлених документах не вказана. Виходячи з вищевикладених аргументів, це могло статися тільки після указу від 1 червня 1789 р. Навіть тільки після осені 1789 р., оскільки переведення присутственних місць (яке каталізувало власне ліквідацію Половиці) зайняло тривалий період. Але, найімовірніше, прохання мешканців Половиці до В.В. Коховського з'явилося на світ божий тільки на початку 1791 р., оскільки навряд чи правитель намісництва став би затримувати із його розглядом.

Головною причиною того, що мешканці Половиці обрали для себе перспективу переселення, а не лишилися складовою наново формованого мультикультурного Катеринослава, маємо вбачати в тому, що від 1789 р. Катеринослав почав функціонувати як губернське (намісницьке) місто, на мешканців якого поширилася дія відповідних російських законодавчих актів. Новий статус та нові обов'язки були несумісні з традиційним укладом життя мешканців Половиці. Фактично протягом 1787-1794 рр. традиційна соціально-демографічна структура Половиці була цілком зруйнована, замість неї з'явився новий соціально-демографічний організм, котрий почав утворюватися в 1786­1787 р. - Катеринослав.

Виходячи з тексту прохання половичан, станом на весну 1791 р. процес розселення слободи Половиці характеризується як такий, що вже проходить на повну силу. Більше того, вище цитований фрагмент може тлумачитися в такому сенсі, що перша фаза розселення на той час уже відбулася (видимо, у 1789­1791 рр.), коли половичани, які бажали вийти в Чорноморські козаки та лоцмани, уже «самовольно» полишили територію слободи Половиці, не чекаючи урядових розпоряджень. Залишились «не в большом количестве» тільки ті, хто бажав розселитися по сусідніх селах, і саме про це вони ставили питання перед правителем намісництва В.В. Коховським. Отже, характерною рисою першої фази депопуляції Половиці (1789-1791) можна визначити її стихійний характер.

Як бачимо, у 1791 р. розпочалася друга фаза депопуляції Половиці. Лише на цьому етапі процес опиняється під чітким контролем імперської адміністрації. Правитель намісництва В.В. Коховський - один із найздібніших соратників Г.О. Потьомкіна та фактичний будівничий Катеринослава у 1788­1794 рр. [4], був вимушений на цьому етапі персонально зайнятися вирішенням долі Половиці та залишків її населення.

З листа Ф. Корбе М.М. Бердяєву від 25 лютого 1797 р. (документ 1 у додатку) видно, що В.В. Коховський наказав Губернському правлінню: 1) покласти переселення на Казенну палату та директора економії; 2) переселитиполовичан у село Сухачівку; 3) відвести їм в Сухачівці необхідну кількість земельних ділянок відповідно до кількості осіб; 4) створити умови на новому місці «для лучшаго и поспешнейшаго на сем новом месте водворения и обзаведения економиею и хлебопашеством»; 5) «домы их в Половице состоящие яко собственность им принадлежащую, позволить перенесть или продать кому оне похотят». Останній пункт дуже важливий, це значило, що «домы» станом на весну 1791 р. ще знаходились на первісній території Половиці, визнавалися за приватну власність та ставали об'єктом подальшої реалізації.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

М Е Кавун - Динаміка депопуляції слободи половиці в процесі урбогенезу катеринослава 1789-1797 рр історико-демографічна реконструкція