Ю Плиска - Динаміка особистісних змін учителя в період культурних трансформацій - страница 1

Страницы:
1 

Випуск 11.

Плиска Ю.

ДИНАМІКА ОСОБИСТІСНИХ ЗМІН УЧИТЕЛЯ В ПЕРІОД КУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ (ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ АНАЛІЗ)

У статті розглядається проблема образу викладача доби культурної трансформації. Вказується на те, що його успіхи не можуть мати універсального характеру, вони за­лежать не лише від історичної епохи та епохи суспільно-економічної формації, але й від типу його виховної та ди­дактичної роботи.

The article highlights the problem of the teacher of the cultural transformation period. It is mentioned that his achievements cannot be universal, they depend not only on historic epoch and social and economic formation period but also on his method of educational and didactic work.

Завжди проблема образу викладача - в міру розвитку освіти - стає все більш актуальною. Вираженням цієї ак­туальності може бути факт появи великої кількості моно­графій, підручників і статей, у яких порушена ця проблема. Праць із дослідження цієї проблеми можна знайти досить багато. Вони дали поштовх відокремленню самостійної га­лузі педагогічних знань, яка мала і має у Польщі та в Україні своїх представників.

Багато авторів, впевнених у можливості пошуку ідеаль­ного вчителя, були досить обережними щодо цього, навіть розчарованими. Одні з них прагнули мати "сильних" вчите­лів, вчителів-артистів, інші задовольнялися лише тими ри­сами характеру, які мають звичайні вчителі.

Риси характеру особистості викладача-вихователя по­трібно розглядати, беручи до уваги психологічні, педагогіч­ні і суспільні аспекти. Психологічні аспекти будуть торка­тися особистої значимості викладача та його ставлення до

© Плиска Ю., 2008власної особи, педагогічні аспекти - ставлення викладача до учнів, соціологічні - ставлення викладача до суспільства.

Проблематикою особистості й образу викладача займа­лися в основному психологи. Джерелом їх досліджень стало дослідження особистості викладача і пошук рис у самому викладачеві, незалежно від того, чи вроджені вони, чи набу­ті. Також не взяли до уваги того, чи є ці риси притаманними для звичайних чи ідеальних викладачів-вихователів. Звідти випливає згадана вище різнорідність і розбіжність результа­тів пошуків, а також їх багатство та багатосторонність. Різ­ною є і термінологія, яка визначає особистість викладача-вихователя, яку Д.В. Давід називає "душею", "інстинктом", або ж "антропологічним типом", а І. Мощенська та Б. Ка-процький - "талантом". Ця термінологія пов'язана з розу­мінням особистості як структури, в якій домінують чинники як біологічні, психологічні, так і педагогічні.

Шляхи пошуків ідеалу викладача представлені в числен­них працях, українських та польських, які є дуже цікавими, проте - різнорідними, такими, які часто перебувають між собою у суперечності. Нам не вдалося знайти позиції, яка б нас задовольнила з цієї теми.

Метою цієї роботи є спроба знайти відповіді на запитан­ня, яким є образ викладача доби культурної трансформації - чи збігається він з тим образом, який подають його сучасні мас-медіа, що є відображенням теперішнього стану.

Культурні трансформації сучасної цивілізації спричи­нили багато дискусій у різних сферах суспільного життя. Дискусій не уникнула також національна освіта, у якій відо­бражаються як позитивні, так і негативні наслідки сучасних трансформацій. Національна освіта опинилася між випро­буваннями, які їй підготували сучасність та майбутнє...

У цій ситуації проблема професії викладача знову стає предметом особливого зацікавлення різних осіб: суспільних політиків, педеутологів, батьків і т.ін., а також самих викла­дачів, оскільки основна роль у реалізації освітніх завдань належить викладачу. Особливо багато уваги приділяється у різних дискусіях проблематиці образу викладача в добу прийдешніх культурних змін. Це зацікавлення, з одного боку, свідчить про важливість прийнятої проблематики, а з іншого - про її складність.

Не можна проводити важливої дискусії на тему образу викладача без уявлень про зміну тих образів, які формува­лися протягом століть.

Школа опирається на вчителя. Про відмежованість на­вчання і шкільного виховання вирішує передусім вчитель, його освіченість, культура і особистість, суспільний статус, тобто - його образ.

Останні роки відносяться до періоду, в якому тривали живі дискусії щодо напряму змін в освіті як інституті серед осіб, які не пов'язані безпосередньо із навчальним процесом. Згадуючи про школу, що зазнає реформування, ми маємо на увазі впровадження окремих змін до системи освіти, які б дозволили виховати сучасну людину, приготувати до при­йняття окремих відповідальних завдань у мінливій шкільній реальності, до вміння робити правильний вибір, правильно користуватися доробками світової культури і найновіших здобутків науки. Структура навчального процесу, до якої входять інші вчителі та учні мінливої шкільної реальності, підноситься до різних стосунків і реляції, яка відбувається між учасниками і компонентами цього процесу.

Яка ж роль і образ викладача XXI століття? Серед до­сліджень цього періоду освіта XXI століття все ж буде ске­рована на багато різноманітних цілей, серед яких з'явиться багато нових, проте опанування над знаннями залишиться найбільшим пріоритетом суспільства. Реальним є те, що найбільше зміняться самі учні, а також очікування виклада­чів щодо них. За словами професора Окуня, "викладач - це той, хто вчить інших, переказуючи їм якусь інформацію, або ж вчить, як жити...". Сучасний викладач стає тим, хто навчає, виховує і розвиває учнів, які знаходяться під його опікою. Успіх цієї роботи залежить від учнів, від програми освіти та від внутрішніх умов, але передусім від самого ви­кладача. Варто також порушити проблему впливу поведін­ки викладача на учнів.

Вчитель повинен бути для учнів авторитетом, особливо у сфері, якої він навчає. Він повинен досконало знати мову, культуру, історію держави, в якій він викладає. І саме так йому вдасться зацікавити учнів предметом. Було б непога­но, якби викладач поглиблював своє зацікавлення у сфері предмета. Сучасний викладач - це вже не лише експерт усвоєму предметі. Він повинен орієнтуватись і в усіх інших предметах.

Вчитель може спрощувати завдання своїм учням, ство­рюючи асоціації у їхніх думках, що є пов'язаним із міжпред-метною інтеграцією.

Викладач із самого початку повинен ясно окреслити мету навчання та правила спільної роботи. Тоді учні будуть розуміти те, що від них вимагає викладач і як буде вигля­дати їхня співпраця. Звичайно, такі домовленості повинні опиратися на діалог між учнем і вчителем. Вчитель повинен давати можливість учням висловлювати свої думки. Тоді учні будуть відчувати, що їх цінують, що від їхніх завдань теж щось залежить, і що викладач хоче їх слухати.

Потрібно пам'ятати, що бути викладачем означає не лише навчати, але й виховувати. Навчання кожного предме­ту створює можливість до виховання. Важливо доцільно їх використовувати. Добрий вихователь повинен намагатися зрозуміти учня, відчути себе у його ролі. Це може спростити спогад про те, як він колись сам був учнем. Напевно, кожен пам'ятає своїх вчителів. Пам'ятаємо тих, котрих ми любили, і тих, котрі викликали у нас неприязнь. Ми повинні намага­тися зрозуміти, чому перші були улюбленими, та уникати помилок інших.

Місія сучасного вчителя є дуже важкою. Однак сучасний вчитель повинен намагатися бути найкращим, а його праця напевно принесе йому повагу від учнів.

Різні педагогічні ідеї, цілі та засади навчання і вихован­ня не реалізовуються автоматично, а лише завдяки сумісній діяльності викладача і вихователя. Особа й особистість ви­кладача, його авторитет і морально-ідейна постать відігра­ють головну роль у процесі виховання та навчання у школі. Вчитель є і організатором, і керівником, і опікуном цього процесу. Нічого дивного, що педагогічна наука дуже багато уваги присвячувала особі вчителя і його ролі у процесі ево­люції школи. У зв'язку із цим, декілька десятиліть мова іде про різні сфери знань - знань про вчителя, які називаються "педеутологією". Початково педеутологію цікавили особис­тості викладачів та їх виховний вплив, а тепер педеутоло-гічні дослідження проводяться у досить диференціальних напрямах.

Найширше розвинулися і розвиваються такі напрями до­сліджень:

- Історично-порівняльні дослідження над навчанням і розвитком професії викладача.

- Психологічно-історичні дослідження над особистістю (виховною здатністю) викладача, його психофізичними ри­сами та інтерпресіональними стосунками: викладач-учень, умовний виховательський вплив.

- Соціально-педагогічні дослідження над викладацтвом, як суспільною групою, над статусом і суспільною позицією професії викладача, над роллю та функцією викладача у се­редовищі, над процесами селекції і добору кандидатів для цієї професії, над викладацьким професійним рухом у низці країн і регіонів, над сучасним правовим статусом викладацтва.

- Компаратистичні дослідження над системами та про­грамами навчання викладачів у різних країнах, при цьому акцент робиться на сучасні тенденції розвитку та організа­ційне і програмне розвивання у цій сфері.

- Дослідження, які порушують питання більш докладні, серед яких чільне місце займають дослідження ефективнос­ті праці вчителя.

Протягом років викладачі починають розуміти, що їх пра­ця має величезний вплив на поведінку учнів. У реальності навчання з самого визначення є прагненням до впливу і до можливості впливу на навчання учнів. Від першої хвилини, коли освіта набрала формального характеру, багато педагогів вірять в те, що поведінка викладача повинна бути "демокра­тичною". Такі переконання становлять відображення сучас­ної реальності та суспільної думки на тему ставлення людей до себе. Вчитель не повинен вибірково приглядатися до робо­ти учня. Протилежністю подання готових розв'язків і доклад­ного опитування учнів із переказуванням їм знань не тільки є показником роботи вчителя, але і його активна участь у са­мостійній учнівській праці. В умовах встановленої співпраці викладач також вчиться, а учень, навіть якщо він про це не здогадується, стає викладачем для свого вчителя.

Необхідно пам'ятати, що особа викладача і його життєва постать пов'язана із досконалістю його в роботі. Мова йде про те, що викладач є постійно у полі зору своїх учнів, він стає для них прикладом наслідування, або навпаки. Успіху роботі викладача залежить від його практичних кваліфі­кацій. Це призводить до того, чи розуміють вони мету ви­ховання і навчання, чи зможуть вони використовувати такі методи і джерела та забезпечувати такі умови, які дозволя­ють осягнути певні зміни у вихованцях, які провокують їх всебічну активність: пізнавальну, емоційну та практичну. Ці обидва чинники перебувають у взаємній кореляції. Перший полягає у виробленні у кандидатів та викладачів усвідом­лення власної ролі і самопізнання, інший - у виробленні ви­кладацьких компетенцій, підпорядкованих цій ролі. Резуль­тати досліджень показують, що дії викладача, згідно з його моральністю у школі, сприяють створенню учнями його по­зитивного образу і досить значно корелюють його з пози­тивним усвідомленням себе як учня. Тому в добу змін, яку часто називають добою без прикладів і цінностей, не можна перекреслити можливість конструктивного впливу викла­дача на ситуацію у школі. Партнерські стосунки ускладню­ють ті викладачі, які надають перевагу автократичному типу контактів із учнями, тобто керують лекційною активністю, роздаючи накази, самостійно вирішують усі справи, контро­люють і оцінюють учнівську працю.

Викладач, якого люблять і який прагне підтримувати з учнями хороші стосунки, характеризується такими якостями:

- високі викладацькі кваліфікації, які охоплюють пред­метні та психологічні знання, педагогічні вдосконалення і багатосторонні методичні вміння;

- риси особистості, які забезпечують дієву діяльність викладача, таку як повага до особистості учнів і симпатія, легкість контакту з учнями і сугестивність, почуття гумору, індивідуальний підхід до кожного учня;

- сильна вчительська мотивація, яка виявляється в ба­жанні до найкращої праці і співпраці з учнями для їх добра, яка перегукується із сумлінним приготуванням до занять, у їх досконалому і творчому навчанні із думкою про багато­сторонній розвиток усіх учнів.

Вінсент Оконь вважає найважливішою характеристикою професії інтелектуальну і практичну сферу. Вона пов'язана, передусім, із визначенням цілей і завдань, прийняття рі­шень, виконання завдань і перевірка вартості власних досяг­нень, чи конфронтування їх із ефектами праці інших осіб,які виконують подібні завдання. З цього випливає, що всі властивості професійної роботи вчителя, які сприяють по­шуку кращих ефектів, повинні спонукати до педагогічного новаторства, а їх характеристикою є обізнаність викладача.

Мається на увазі те, що викладач повинен мати свободу у виборі системи навчання та виховання, його елементів із шкільного класу, виховної групи, інтернату, дитячого бу­динку тощо. Звичайним є те, що свобода ця повинна вини­кати з ознайомлення із сучасними теоретичними концепці­ями, які підкреслюють альтернативний підхід до виховання молодих поколінь. Творчий наставник - це та людина, яка, розв'язуючи конкретну проблему виховання, висуває більш ніж одну думку цього проекту, яка у світлі наукової теорії і власного досвіду вважає це найбільш корисною моделлю викладача.

Свобода викладача у вирішенні новаторських ініціатив під час роботи у школі чи в дитячому садку виражається у використанні методів, організаційних джерел виховної ро­боти. Новаторська думка має творчий характер лише тоді, коли складається з певних ознак оригінальності й експе­риментальних намірів. Іноді вистачає зміни стилю у роботі виховання викладача із вихованцями. Із практики відомо, що вчителя, який не реагує на поведінку учнів, не робить висновків щодо зміни свого педагогічного розвитку, може спіткати непорозуміння. Багато учнів нудиться на лекці­ях, не сприймає серйозно шкільні обов'язки, демонструючи агресивну поведінку. Викладачі-вихователі по-різному реа­гують на таку поведінку. Загалом, ті, хто розпочинає працю­вати, випробовують сувору дисципліну. Після кількох років досвіду вчителі розпочинають сприймати діалог з учнями, заохочуючи їх до узагальнення навчання і до солідарності з колегами, реалізуючи на практиці приклад т. зв. "педагогіки зустрічі". З іншого боку, за найважливіший інноваційний ефект у роботі вихователя сучасних навчально-освітніх за­кладів потрібно визнати також ріст освіченості цілого педа­гогічного грона, який залежить від освіченості дій вчителя-вихователя і учнів. Це напрям сучасних виховних концепцій у різних країнах.

На процес цих змін впливають одночасно різні шкідли­ві чинники, такі як низька кваліфікація вчителів, негативніриси характеру, брак творчих можливостей та ідентифікації з власною професією і відчуття низького статусу в суспіль­стві. Загальновідомо, що ці бар'єри є простішими в подолан­ні, ніж зовнішні напрями. Дорогою до цього є, передусім, до­сягнення рівня освіченості, на все вищому рівні, прийняття інноваційних нововведень у своїй школі, які є видом педаго­гічної творчості, доступної кожному вчителю.

Підбиваючи підсумки, варто зазначити, що викладач - це людина, яка прагне мати успіх у тому, що вона робить. Його успіхи не можуть мати універсального характеру, його від­бір і якість залежать не лише від історичної епохи та епохи суспільно-економічної формації, але й від типу виховничо-дидактичної роботи, яку має виконувати вчитель.

Література

1. W. Okop, Osobowosc nauczyciela, BZWS Warszawa, 1979.

2. Абашкіна H.B. Нові концепції навчання й виховання у су­часній Німецькій педагогіці: Методико-інформаційний матеріал. - К, 1998.

3. Концепція виховання дітей та молоді в системі національ­ної освіти. - К, 2002.

4. Левківський М.В. Історія педагогіки. - К, 2006.

5. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розви­неної особистості: Вибрані твори: У 5т. - Т.1. - К: Рад. школа, 1976.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Ю Плиска - Динаміка особистісних змін учителя в період культурних трансформацій