М К Гнатенко - Державне регулювання інноваційного розвитку - страница 1

Страницы:
1 

4. Центр экспертизы инноваций представляет средне- и долгосроч­ную оценку перспективности инноваций, анализ эффективности их масштабного освоения, прогноз конкурентоспособности на внутреннем и внешнем рынках региона.

Инфраструктурный комплекс становится важным фактором уси­ления отдачи науки, интеграции ее основных звеньев с производством, а также создает благоприятные условия для развития научно-инновационных и технологически ориентированных предприятий и фирм. Процесс интеграции инфраструктурного комплекса достаточно сложный и долговременный.

Для повышения инновационной активности в регионе, предложе­на модель управления инновационным процессом, организованная в форме совокупности инновационных кластеров, как центров иннова­ционной активности в регионе. Инновационные кластеры обуславли­вают необходимость выработки и реализации нового подхода к по­строению соответствующей инновационной инфраструктуры. Даль­нейшее исследование будет связано с механизмом формирования со­ответствующего инфраструктурного обеспечения на региональном уровне.

1.Афонин И.В. Инновационный менеджмент. - М.: Гардарики, 2005. - 234 с.

2.Портер М. Конкуренция. В 2-х т. - М.: Изд. дом "Вильямс", 2002. - 496 с.

3.0 кластеризации в странах ОЧЭС [Электронный ресурс] - Режим доступа к ста­тье http://www.ucci.org.ua, свободный.

4.Лисин Б., Фридлянов В. Инновационный потенциал как фактор развития // Ин­новации. - 2002. -- №7. - С.25.

5.Проблеми становлення інноваційної політики в Україні / І.П.Макаренко, О.М.Трофимчук, В.П.Кузьменко та ін.; За ред. І.П.Макаренка. - К.: УІНСіР: Ін-т еволюц. економіки, 2004. - І24 с.

Получено 21.05.2008

 

УДК 658.1 : 338.6 М.К.ГНАТЕНКО

Харківська національна академія міського господарства

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Розглядається роль держави в регулювання інноваційного розвитку регіону. Ви­значено основні функції держави в регулювання інноваційних процесів.

У зв'язку з радикальними економічними перетвореннями, що за­раз здійснюються в Україні і сприяють розвитку ринкових відносин, важливого значення набувають питання взаємовідносин між державою та її регіонами.

Регіональні і місцеві органи влади стають ключовим фактором в організації територіального розвитку. Держава при цьому делегує їм деякі повноваження, але регіональний розвиток України відбувається досить складно і суперечливо. Тому створення умов для реалізації по­тенціалу регіону є надзвичайно важливим завданням, вирішення якого полягає в створенні можливості для регіональної диверсифікації вітчизняних і зарубіжних інвесторів, підвищенні гарантії ефективності інвестиційної діяльності.

Теоретичні та прикладні проблеми формування та функціону­вання інноваційної інфраструктури та її складових розглядаються у працях багатьох учених. Аналіз робіт [1-6], пов'язаних із зазначеною тематикою, свідчить про те, що окремі питання залишаються дискусій­ними.

Актуальність проблеми обумовлена також підвищенням ролі регіонів в економічному житті. Це характеризується ускладненням виробничої структури і інфраструктури регіону, підвищенням мобі­льності трудових ресурсів, зростанням територіальних взаємозв'яз­ків.

Все відзначене вимагає перерозподілу функцій між державою і регіонами і оптимального поєднання державного управління і місцево­го самоврядування. Оскільки управління завжди спирається на владу, на всіх етапах розвитку суспільства державний вплив на економіку значний.

Особливу складність представляє розвиток великого регіону, оскільки більшість господарських і інноваційних зв'язків у ньому фор­мується поза компетенцією органів управління регіону і часто можуть сприйматися як задані ззовні.

Необхідність державного регулювання структурно-інвестиційних процесів, прийняття довгострокових програм давно усвідомлено в промислово розвинених країнах. У них створюється сприятливий ін­новаційний клімат у сфері науково-дослідної діяльності. Для цього використовується чимало побічних важелів. Серед них різноманітні пільги (і санкції), аж до безплатного передавання результатів фунда­ментальних досліджень фірмам.

Регулювання розвитку ситуації в інноваційно-інвестиційній сфері, насамперед на регіональному рівні, значною мірою визначається роз­робкою і результативністю реалізації концепції державної інвестицій­ної політики, до основних напрямів якої можна віднести такі:

-  - послідовну децентралізацію інвестиційних процесів на основі розвитку різноманітних форм власності;державну підтримку підприємств за рахунок централізованих інвестицій при перенесенні центру ваги з безоплатного бюджетного фінансування інвестиційних проектів на фінансування виключно на конкурсній основі;

-  підвищення ролі внутрішніх (власних) джерел нагромадження підприємств для фінансування та інвестиційних проектів;

-  розширення практики спільного державно-комерційного фінан­сування із залученням капіталів інших країн;

-  посилення державного контролю за витратами коштів централь­ного бюджету, що спрямовуються на інвестиції у формі безоплатного бюджетного фінансування та у формі кредиту.

Водночас необхідно створити і послідовно реалізувати інновацій­но-інвестиційний механізм, який відповідав би новим економічним і соціально-політичним реаліям, забезпечував значний за масштабом приплив капіталу для модернізації виробництва. Вихідний момент цього механізму - опрацювання селективності інноваційно-інвести­ційної стратегії, яка знайде відображення в державних і регіональних інноваційних та інвестиційних програмах, великих проектах, розрахо­ваних на тривалий період. Головна проблема полягає у виборі пріори­тетів виробництва, де концентрація ресурсів зможе у порівняно корот­кий строк забезпечити успіх і ланцюгову реакцію переходу до більш високих сфер суспільного господарства.

У державному регулюванні інноваційної діяльності може бути використаний багатий набір інструментів, однак їх застосування під­порядковане насамперед загальній стратегії. Кожна держава формує і дотримується своєї певної стратегії, що відповідає кінцевим цілям, умовам і економічним ресурсам, що є у неї в наявності. Інноваційна стратегія - це набір правил і норм, що визначають процедуру зміни системи добору і реалізації нововведень, як в технології, так і в управ­лінні технологією відповідно до суспільної орієнтації розвитку. За рів­нем і формами підтримки інноваційної сфери можна виокремлювати наступні стратегії державного регулювання інноваційної діяльності: активного втручання, децентралізованого регулювання і змішану. А за критерієм „способи формування науково-технічного потенціалу" - такі типи інноваційних стратегій, як стратегії "переносу", "запозичення" і "нарощування". Для розвинених країн також характерні наступні варі­анти стратегій щодо забезпечення інноваційної активності, засновані на принципах моделі змішаної економіки в різні періоди розвитку; "технологічного поштовху", "ринкової орієнтації", "соціальної орієн­тації", "трансформації економічної структури".

Держава повинна не тільки формувати рамкові умови функціону­вання економіки, що дозволяють працювати механізмам зворотних зв'язків, але й при необхідності прямо регулювати інноваційні проце­си, стимулюючи або безпосередньо організовуючи виробництво необ­хідних кількості і якості благ та послуг. Ігнорування цих закономірних функцій держави ставить під загрозу нормальний розвиток найважли­вішої суспільної підсистеми - економіки, а отже, і суспільства в ціло­му.

Назріла гостра потреба у виробленні дійової державної іннова­ційно-інвестиційної політики щодо трансформації економіки, спрямо­ваної на диверсифікацію її структури, надання пріоритету розвитку наукомістких галузей (у тому числі в межах оборонного комплексу), а також галузей, розвиток яких має сприяти орієнтації української еко­номіки на значне збільшення в її структурі частки споживчого комп­лексу.

Регіональне регулювання інноваційних процесів виявляється в таких функціях: участь у розробці та реалізації державних і регіональ­них програм розвитку підприємництва; фінансова, матеріально-технічна, організаційно-методична підтримка господарських суб'єктів; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій і кредитів. Суттєвим є також сприяння інноваційній діяльності підприємницьких структур, стимулювання розробки і виробництва нових видів продукції, освоєн­ня прогресивних технологій, патентів, ноу-хау, участь у створенні ри­нкової інфраструктури, що забезпечує господарським суб'єктам сприя­тливі умови.

В Україні формується інноваційно-інвестиційна політика регіона­льного розвитку, що відповідає умовам ринкової економіки. Все біль­ше вона стає політикою самих регіонів, а не лише центру. Без об'єд­нання зусиль центральних, регіональних, місцевих органів влади, дер­жавного й альтернативного секторів економіки важко розраховувати на швидке подолання інвестиційного спаду в країні, на перехід еконо­міки до стадії пожвавлення, а згодом і піднесення.

На загальнодержавному рівні мають бути створені умови для ак­тивізації інвестиційної діяльності завдяки використанню переважно фінансово-економічних методів регулювання та стимулювання інвестицій, властивих ринковій економіці. Державі має належати роль регулятора податкової, митної, а опосередковано і кредитної по­літики.

І.Бєлєнький П., Другов О. Теоретико-методологічні засади регіонального розвит­ку економіки України // Регіональна економіка. - 2006. - № 4. - С.7-17.

2.Уманець Т. Методологічні аспекти управління економічним розвитком регіону // Регіональна економіка. - 2006. - №1. - С.22-34.

3.Колесник Ю.В. Механизм формирования и стратегического регулирования ин­новационных воспроизводственных процессов в рыночной экономике // Економіка, фінанси, право. - 2006. - № 1. - С.3-9.

4.Стеченко Д.М. Інноваційні форми регіонального розвитку. - К.: Вища шк.., 2002.

- 254 с.

5.Шнипер Р.И. Регион: Экономические методы управления. - Новосибирск: Нау­ка, 1991. - 320 с.

6.Инновации в производстве (социально-экономический аспект) / А.И.Амоша, Н.А.Лобанов, Л.Н.Саломатина, В.В.Шубик, И.П.Воротникова. - К.: Наук. думка, 1992. -

203 с.

Отримано 14.05.2008

 

УДК 330.101

Є.П.ДАНИЛЬЧЕНКО, І.А.ОСТРОВСЬКИЙ, кандидати екон. наук, О.А.ШЕКШУЄВ

Харківська національна академія міського господарства ПРО ДЕЯКІ РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ТА МЕТОДИ ЇЇ ОЦІНКИ

Аналізуються політекономічні фактори, що зумовлюють підсилення конкуренто­спроможності національної економіки на основі використання постіндустріальних цін­ностей.

Актуальність теми даної роботи пов'язана з необхідністю ство­рення інституційних умов для формування конкурентних переваг на­ціональної економіки. Глобалізація економічного життя суттєво впли­ває на обрання чинників, які забезпечують економічний розвиток наці­ональної економіки і, відповідно, зміцнення її конкурентоспроможнос­ті у світовій економіці.

Проблеми конкурентоспроможності національної економіки, окремих її регіонів і галузей досить повно розглянуті у роботах М.По-ртера, В.Гейця, М.Згуровського, Ю.Полунеєва [1-4] та ін. Загальні проблеми конкурентних засад розвитку національної економіки знай­шли відображення в монографії В.І.Торкатюка, І.А.Дмитрука, Г.В.Стадника [5]. На нашу думку, розмаїття поглядів на використання концепції конкурентоспроможності потребує деякого узагальнення і виявлення конкретних кроків її впровадження, включаючи вплив регі­ональних відмінностей.

Національна конкурентоспроможність виступає сьогодні іманен­тним ринковому середовищу імперативом функціонування різнорівне-вих економічних систем. Зумовлено це тим, що функціонування наці-

Страницы:
1 


Похожие статьи

М К Гнатенко - Державне регулювання інноваційного розвитку