Р Папок - Віршування богдана лепкого першого періоду творчості - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 821.161.2.09:801.6 «189/1900» Лепкий

 

ВІРШУВАННЯ БОГДАНА ЛЕПКОГО ПЕРШОГО ПЕРІОДУ ТВОРЧОСТІ

(90-ті роки ХІХ ст.)

 

Роман Па пок

Чернівецький національний університет ім. Юря Федьковича, м. Чернівці

 

Стаття присвячена аналізу поетичних творів Б. Лепкого 1890-1899 рр. у зрізі метрики, ритміки, строфіки та римування. В окреслене десятиліття поет апробував дві системи віршування: силабічну (11,5 %) та силабо-тонічну (85,5 %). Переважну більшість силабо-тонічних творів укладено ямбами та хореями (82,4%). На строфічному рівні превалюють катрени, п 'ятивірші та сонети. Лише два вірші мають астрофічну будову. У поезії цього періодупомітно переважають точні рими

Ключові слова: Б. Лепкий, поезія, віршування, метрика, ритміка, римування, строфіка.

Поетична творчість Богдана Лепкого досі грунтовно не досліджена, особливо у таких важливих її аспектах, як метрика, ритміка, строфіка та римування. Вивчення їх із застосуванням діахронічного членування за десятиліттями, на нашу думку, дає можливість не лише з'ясувати рівень віршової майстерності та зафіксувати появу нових форм у творчості поета, а й порівняти одержані результати з аналогічним матеріалом щодо вивчення творчої спадщини інших авторів-сучасників.

У статті ставимо за мету детально розглянути віршову структуру поетичних творів Б. Лепкого останнього десятиліття ХІХ сторіччя.

З усіх віршів, написаних Богданом Лепким до 1900 року, сьогодні можемо дослідити лише 26, адже переважна більшість ранніх творів поета не збереглась. „Вірші став я писати давно, ще на шкільній лавці - пригадує Лепкий. - Але я не прив'язував до них ніякої ваги і вони затратилися. Я мріяв тоді про малярство, а віршував от так собі, несвідомо, коли прийшла охота" [6, с. 373]. Загубився у часі й рукопис його першого твору - поеми про русалок на українській фольклорній основі, який Лепкий написав у другому класі Бережанської гімназії.

Початковою точкою дослідження ліричної спадщини поета вважаємо вірші „Ідилія" та „Сонет" („Ліси дрімучі, тихі, сумовиті..."), написані ще 1891 року, але надруковані лише через чотири роки у львівському часописі „Діло". Зволікання із публікацією творів пояснюється, передовсім, небажанням автора робити загальнодоступним свій внутрішній світ. Серед спогадів Б. Лепкого, знаходимо: „Я писав дальше, прочитував написане Петрушевичові, слухав його добрих рад, - а всетаки віршів не давав друкувати. Я вважав їх чимсь так мені близьким, що не хотів іти з ними між чужих людей, між читаючий загал" [6, с. 374].

Поступово Лепкий все більше самостверджується як поет і з 1895 року його твори починають дедалі частіше з'являтися на сторінках західноукраїнських періодичних видань: „Буковина", „Діло", „Зоря", „Руслан" та ін. Чимало віршів так і залишились на газетних шпальтах, не увійшовши пізніше до збірок (серед них поезія „На крилах пісень", присвячена Лесі Українці). У найавторитетнішому зібранні творів Б. Лепкого „Писання. Т. І." [7] нараховуємо лише 7 поезій кінця ХІХ ст.: „Моя душа як струна тая", „Не раз обгорнуть безталанну душу", „Дивний сум", „Ми йшли з тобою", „Ліси дрімучі, тихі, сумовиті", „Піду я в чисте поле", „Крушельницькій". Важливою для поціновувачів та дослідників творчості письменника стала публікація двотомного видання „Богдан Лепкий. Вибрані твори"[8], упорядкованого Надією Білик та Наталією Гавдидою. Тут уміщено ще кілька поезій датованих 1896-1899 роками, до цього невідомих для широкого кола читачів: „За тобою!", „Ходи зо мною", „За морем", „Думка поета", „Desperato", „Ой не гадай!".

Своєрідну оцінку ранній поетичній творчості Б. Лепкого дав Є.-Ю. Пеленський: „Всупереч панівному досі поглядові смію твердити, що Лепкий не виступив як готовий майстер, хоч відразу позначилися на його творах основні мистецькі риси його творчої особовости. Але сам мистецький вияв його ранньої творчости, писань 1890-их рр., зраджує ще початкуючого автора. Невибагливий поетичний образ, нескладний ритм, проста строфічна будова, дієслівні або неповні рими (зорі - полі, християнина - коло тина), також мова, зокрема не все щасливо вжиті говіркові слова і форми" [9, с. 16-17].

Однак, таке судження видається недостатньо обгрунтованим. „Неповні" (в сучасній термінології „неточні" та „приблизні") рими далеко не завжди вважаються слабкими. Тим більше, не можемо назвати слабкою наведену складену риму „християнина - коло тина". Та й детальне статистичне обстеження поезії Б. Лепкого окресленого десятиліття в аспектах метрики, ритміки, строфіки та римування дає нам протилежні результати.

Метрика та ритміка

В 1890-х роках Богдан Лепкий звернувся до двох систем віршування: силабічної та силабо-тонічної. В силабічному річищі укладено 3 вірші (11,5 %): „На крилах пісень" (присв. Лесі Українці), „В світ за очі!" та „Ходи зо мною!".

Вірш „На крилах пісень" написано 8-складовим безцезурним віршем. У 5 з 36 рядків порушено ізосилабічний принцип: вони містять по 7 або 9 складів. У більшості рядків чітко простежується тенденція до тонізації. Проте це не звична для 8-складовика хореїзація (схемі хорея відповідає лише 1 рядок із 36-ти), а специфічне розташування наголосів, наближене до дольникового. Так, у 34 із 36 рядках 4-й склад - наголошений (в тому числі й у 7- та 9-складових рядках). По суті, він наближається до константного показника. Крім того, часто наголошується 2-й та 7-й (у 8-складових рядках; в 7- та 9-складових - 6-й та 8-й - передостанні) склади: 27 та 32 рядки відповідно. Отже, провідною ритмічною формою є 8-складовий рядок із наголосами на 2, 4 та 7; всього їх 20 із 31: майже 2/3 від усіх 8-складових рядків. Кілька строф, про суті, звучать, як „рядкові" логаеди. Наведемо зразок:

Пісень тих чаром впиваюсь: ululuulu Квітки зростили їх в гаю, ululuulu І пташечки легкокрилі uluuuulu В пахучім ліса розмаю [1, с. 1]. ululuulu Проте в інших строфах зрушення наголосів чи порушення ізосилабізму руйнують таке звучання:

Пісень сердечних забриніли ululuuulu Звуки леліючі, милі, luuluulu І давно зникших літ згадку uullullu У серці тужнім збудили [1, с. 1]. ululuulu Вірш „В світ за очі!" написано 11-складовиком (5ж + 6ж). В канву 11-складовика

спорадично уплітаються рядки іншої довжини (17 із 87 віршів). Здебільшого це

короткі 5-складові рядки, якими закінчується кожен період астрофічного тексту.

Крім того, наявні кілька 13-складових рядків із ямбічним упорядкуванням наголосів

(Я 6), 4 з яких розташовані компактно.

У вірші достатньо чітко простежується тенденція до ямбічного розташування

наголосів. Схемі Я 5 відповідає 40 із 70-ти 11-складових рядків (57,1%). Наведемо за

зразок уривок майже всуціль тонізованих рядків:

Там хліба більше, сонце красче світить, ululu||lululu
Лиш тихо будьте!.. І беру на руки,                      ululu 11 uululu

А серце рветься і скимить з розпуки. ululu||uululu Минаєм церков стару при дорозі ululu||uluulu І коло церкви кладбище з хрестами [2, с. 1]. uuulu||luuulu

Проте у більшості випадків ямбічні рядки розташовані не компактно, а чергуються з „неямбічними". Місце і характер цезури постійні, 68 із 70 11-складових рядків мають будову 5ж + 6ж.

Вийшлис мо з церкви, а білі берези Шуміли сумно і листя як сльози З вітром літало.   І діти просили „Ходім, мамуню, до така могили!" [2, с. 1].


luulu 11 uluulu ululu 11 uluulu luulu 11 uluulu ululu 11 uluulu

Вірш „Ходи зо мною!" має будову силабічного логаеда. Різнорозмірні вірші в ньому чергуються за схемою: 5, 6, 11, 11, 11, 11, 5 (при цьому 5-складові верси виконують роль своєрідного рефрена: „Ходи зо мноюГ):

Ходи зо мною!

В життєвих негодах

Човном я буду на бурливих водах.

Човном, що море бездонне і синє

Поре й щасливо до берега лине.

Човном я буду, а Ти будь звіздою!

Ходи зо мною! [8, с. 53].

Майже 90% віршів написано силабо-тонічними розмірами. Переважну більшість силабо-тонічних творів укладено ямбами та хореями (82,4%), лише 3 вірші -трискладовими розмірами. Домінують ямби: 70,1% від усіх силабо-тонічних віршів.

Тільки в одному творі („Піду я в чисте поле") молодий поет апробував тристоповик. Цей розмір не належить до кола активних. М. Ґаспаров писав про російський Я 3, що „цей маловживаний розмір відчувається в сучасній поезії як екзотичний. Багато з розібраних нами творів несуть специфічне жанрове забарвлення (пісня [...], романс [...], балада [...])" [13, с. 122]. Нечасто тристоповик трапляється і в українській поезії. Так, за даними Б. Бунчука, у творчості І. Франка 80-90-х років лише шість віршів мають ритм Я3 [10, сс. 139, 193] (нагадаємо, що Б. Лепкий з великою пошаною ставився до творчості Каменяра; за словами М. Ільницького, „Починав Б. Лепкий [. ] під опікою І. Франка" [7, с. 30]).

Названому творові Б. Лепкого також притаманне специфічне жанрове забарвлення, він навіює уявлення про народну пісню. Ритміка вірша також своєрідна, адже всі його рядки - повнонаголошені, зрушень наголосів немає. Наведемо зразок:

Піду я в чисте поле,

В саме полудне-жар,

Стерня там ноги коле,

Хлоп'ятко босе-голе

Пасе двірський товар [7, с. 158].

Ще в чотирьох віршах (17,4%) - „Моя душа, як струна тая", „З новим роком", „За морем!" та „Забула ти той чар розмови" - поет звернувся до Я 4.

Саме з вивчення ритміки чотиристоповика розпочинається широке використання формально-статистичного методу у віршознавстві, спочатку в російській, дещо пізніше - і в українській філології. „Основи статистики ритмічних форм чотиристопового ямба у російській поезії заклав А. Бєлий. Він показав, що для російського Я 4 ХУІІІ століття характерна більша пірихіїзація ІІ стопи і менша - І, а подальша еволюція цього розміру пішла у напрямку утворення альтернуючого ритму: послаблення І і посилення ІІ. Подальші дослідження здійснили Б. Томашевський, К. Тарановський, М. Ґаспаров. За даними М. Ґаспарова, у ХУІІІ столітті різниця між сильною І стопою і слабкою ІІ складала 18%, на межі ХУІІІ і ХІХ століть - 7-8%, у 1814 - 1822 роках вона зменшується до нуля, а потім ІІ стопа стає сильнішою: різниця складає від 8% у одних авторів, до 15% в інших. У середині ХІХ століття ця різниця трохи зменшується і тримається так тривалий час. Форми Я 4 було поділено на два види: без альтернованого ритму, або „архаїчний" (І стопа

I
-             ulululul                                У - uluuuuul

II-            uuululul                               УІ - uuuluuul

 

III-           uluuulul                               УІІ - uuuuulul

IV- ululuuul

Дослідниця українського віршування ХХ століття Н. Костенко так пише про ритміку українського Я 4: „Загалом українські поети кінця ХІХ ст., насамперед І. Франко і Леся Українка, залишили у спадок поетам початку ХХ ст. багатий арсенал різноманітних засобів ритмічного увиразнення 4-стопного ямба. Як скористалися вони цим багатством? Українські модерністи, на жаль, збіднили його. Навіть найталановитіший з модерністів-пресимолістів Олександр Олесь користувався у своїх складених 4-стопним ямбом творах однією-двома, рідко трьома ритмічними формами. Звуження діапазону ритмічних форм можна пояснити так званою музичною настановою символістів. Певна змістова регламентованість їх поезії призводила до культивування однієї наспівної манери, і це неминуче породжувало й ритмічну монотонію" [15, с. 162]. За даними дослідниці, у О. Олеся, як правило, чергуються І, повнонаголошена, і ІУ, найбільш поширена (з пірихієм на ІІІ стопі), ритмічні форми.

Чотиристоповика Б. Лепкого це стосується меншою мірою, адже він використав 5 можливих форм (хоча, зрозуміло, і в різних пропорціях). Превалює І ритмічна форма (50% рядків). Крім того, поет послуговувався ІІ, ІІІ, ІУ та УІ формами. Наведемо строфу, у якій кожен рядок репрезентує іншу форму („З новим роком"): Та дай ти Боже щастя, долі, ululululu Щоб лад поміж людьми завів, uluuulul Щоб погоїв всі тії болі, uuulululu Що твій татуньо накоїв [5, с. 69-70]. ululuuul Поет  намагався  витримувати  „читоту"  ритму,   майже  не використовуючи позасхемні наголоси (менше 5% рядків). 50% рядків - повнонаголошені.

Одним із найпродуктивніших ямбічних розмірів у цей період є п'ятистоповик (13%). Ним укладено вірші „Не раз обгорнуть безталанну душу", „Ліси дрімучі, тихі, сумовиті" та „Сонет".

Як зазначає Б. Бунчук, „Ритміка українського 5-стопового ямба ХІХ століття ще малодосліджена. [. ] Значно краще досліджений російський п'ятистоповик. К. Тарановський та М. Ґаспаров показали, що у 5-стоповому ямбі метрично сильними (часто наголошуваними) є І, ІІІ і У стопи, що спричиняє виникнення альтернуючого ритму. При появі цезури, непостійної за характером, а особливо за місцем розташування, у п'ятистоповику стають можливими відхилення: з'являється висхідний („французький") ритм, при якому ІІ стопа дорівнює сильній І або й сильніша за неї, і спадний („англійський" або „німецький") ритм, при якому ІІ стопа дорівнює сильній ІІІ або й сильніша за неї" [11, с. 12].


У віршах „Не раз обгорнуть безталанну душу" та „Ліси дрімучі, тихі, сумовиті" спостерігаємо спадний ритм: І та ІІ стопи повнонаголошені і сильніші за ІІІ.

Палітра ритмічних форми п'ятистоповика достатньо бідна: Б. Лепкий використовував всього 4, причому переважна більшість рядків припадає на повнонаголошену та форму з пірихієм на 4-й стопі (40,9 та 41,9 % відповідно). Лише у вірші „Не раз обгорнуть безталанну душу" активна ще одна форма - з пірихієм на ІІІ стопі. Наведемо зразок - одну строфу із останнього твору:

Не раз обгорнуть безталанну душу ululuuululu Незнані смутки сірі і тривога, ulululuuulu Й даремно серце рву і мозок сушу, ulululululu Людей питаю і питаю Бога: ululuuululu Куди мій шлях? куди моя дорога? [7, с. 79 - 80]. ulululululu Частка повнонаголошених рядків становить майже 41 %, версів із позасхемними наголосами - 9,8%.

До Я 6ц Б. Лепкий звернувся у віршах „Колись був час", „Часом здаєсь мені, що всьо то привид, мрія...", „Часом здаєсь мені, що всьо то сон, не ява..." (13%). Перший із них - це невеликий, 8-рядковий твір. У 5 рядках цезури чоловічі, 2 -дактилічні, 1 - жіноча:

Минулося і десь нема мені потреби uluuul||ulululu Безвіря чорного лякатися приміт, ululuu||uluuul Бо хоч і відніме у мене віру світ. uuuuul||ululul

0, мила все-ж таки я віритиму - в Тебе [3, с. 1]. ululuu||uluuulu
У двох інших віршах майже всі верси містять чоловічі цезури.

Ще кілька творів укладено ямбічними різностоповиками (їх частка становить 26,1% від усіх силабо-тонічних творів): Я 5-6 („А як колись надійде тая хвиля."), Я 4343 („Ми йшли з собою" та „Весна"), Я 4242 („Ой не гадай"), Я 55552 („Думка поета"), Я 52552 („Був май на небі"). Наведемо зразок із останнього вірша:

Летіли скоро. Йшли і потопали

В незнану даль

І радість нашу, і наш плач в тій хвилі Вони глубоко раз на все сховали -Остався жаль [5, с. 77 - 78].

Деякі з них знаходимо і у творчості І. Франка цього ж періоду (за даними Б. Бунчука Каменяр в останнє десятиліття ХІХ століття апробував досить широку палітру ямбічних різностоповиків [10, с. 144 - 147]), проте звучать вони у двох поетів зовсім інакше. Порівняймо вірші, що мають будову Я 4242:

1.    Франко:    Дурний подібний до вола:

Росте він живо,

Бо в нім же мудрість не росла

Лише м'ясиво [цит. за 10, с. 144]

Б. Лепкий:   Тяжка дорога, серце моє,

Тернистий путь,

Гоїти біль, лічити горе,

Ходім! - Нас ждуть!!! [8, с. 160]. У Б. Лепкого зовсім інші закінчення рядків.

До хореїчних розмірів молодий поет звертався значно рідше, всього у трьох творах: „Ні, я не хочу! Я...", „Ідилія" (обидва - Х 4) та „З весною!" (Х 5).

М. Ґаспаров виділяв у Х4 два види ритму: 1) „архаїзований" (наголошуваність ІІ стопи нижча, ніж 94 %); 2) „традиційний" (наголошуваність II стопи 99,5 % - 100 %).

Ритм чотиристоповика альтернований, „тради-ційний":  наголошеність ІІ стопи

становить 100 %. Середня наголошеність стоп має такий вигляд:_____

'     І                          ІІ                      І     ІІІ                  І ІУ

50%               І      100%                     І      45%                       І 100%

Наявність цезури після 4-го складу у більшості рядків навіює уявлення про силабічний 8-складовик:

Ніч кінчиться, гаснуть зорі, lulu||lulu Наступає біла днина. uulu||lulu Вже працює ген у полі lulu||lulu І конина, і людина [7, с. 150]. uulu||lulu До хореїчного п'ятистоповика Б. Лепкий звернувся у вірші „З весною!". У Х 5 сильними стопами є ІІ, ІІІ та У, слабкими, відповідно, - І та ІУ. М. Ґаспаров писав, що „Архаїзованим" ритмом в 5-стоповому хореї можна вважати ритм тих поетів, у яких наголошеність І стопи вища за 60 % і ІІІ стопа сильніша за ІІ [. ]. „Традиційним" ритмом у 5-стоповому хореї можна вважати ритм тих поетів, у яких наголошуваність І стопи нижча за 60 %, а ІІ стопа сильніша за ІІІ" [13, с. 113]. Наголошуваність стоп у п'ятистоповику Б. Лепкого виглядає так:

І

ІІ

ІІІ

ІУ

У

37,5 %

100 %

77,5 %

47,5 %

100 %

Як бачимо, ритм і цього розміру Б. Лепкого тяжіє до „традиційності": І стопа значно нижча за 60 % (і навіть слабша за ІУ), ІІ стопа в цьому конкрет-ному творі має константний характер. 10 % версів містять позасхемні наголоси.

Серед трискладових розмірів Б. Лепкий в це десятиліття послугову-ється виключно амфібрахієм та анапестом. Зокрема, це Амф 4343 („Так тихо довкола, так пусто, так сумно."), Ан 3 („Ти ідеш. Ти ідеш; за Тобою", „Я вас жалую" та „Крушельницькій") і різностоповик (Ан 223223, „Двний сум").

Для ритму тристоповика характерна достатньо велика кількість позасхемних наголосів, особливо на І стопі. Пропуски акцентів поодинокі:

Я вас жалую, яблуні, груші, uuluuluulu

Вас, берези дрижучі, плачливі, luluuluulu

Що на цвинтарі виросли, в глуші, uuluuluulu

Гробів сторожі мовчаливі [7, с. 77]. ulluuuulu

Майже 30 % рядків в обох творах містять позасхемні наголоси.

Єдиний зразок анапестичного різностоповика - вірш „Дивний сум" (Ан 223223):

Дивний сум і туга

Мою душу пройма

І морочить її без упину,

Ані днини нема,

Ні години нема,

Щоби я з того суму не гинув [7, с. 82].

Таку ж форму у цей час подибуємо і в І. Франка, але в нього ритм суттєво відрізняється за рахунок дактилічних закінчень 3-стопової частини: Як метіль прошумить, Так загине на мить

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Р Папок - Віршування богдана лепкого першого періоду творчості