М А Гапонюк - Диспропорції регіонального розвитку в україні оцінка ефективності окремих механізмів вирівнювання - страница 1

Страницы:
1  2 

Фінанси, облік і аудит. 2010. № 15

Література

1. Современный экономический словарь http://enbv.narod.ru

2. Павленко Р. В. Факторний аналіз прибутковості діяльності банку як детальна оцінка її результативності // Проблеми науки. — 2001. — № 8. — С. 33—42.

3. Климова О. О. Аналіз прибутковості комерційних банків України // Фінанси України. — № 3. — 2005. — С. 112—116.

4. Примостка Л. О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концеп­ції, методи та моделі: Монографія. — К.: КНЕУ, 2002. — 316 с.

5. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ, 2004. — 468 с.

6. Синки Дж. Управление фінансами в коммерческих банках. — М.: Catallaxy, 1994. — 820 с.

7. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А. М. Герасимович, М. Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Варгуненко та ін.; За ред. А. М. Гера­симовича. — К.: КНЕУ, 2003. — 599 с.

Стаття надійшла до редакції 21.01.2010 р.

УДК 336.3 М. А. Гапонюк

канд. екон. наук., проф., зав. кафедри «Фінансові ринки», ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

ДИСПРОПОРЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ: ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ОКРЕМИХ МЕХАНІЗМІВ ВИРІВНЮВАННЯ

Статья посвящена оценке эффективности отдельных механизмов стимулирования регионального развития в Украине. Определены главные угрозы для общественного развития, связанные с сущест-вовующими различиями в экономическом развитии регионов. Пред­ложенные мероприятия направленные на поддержку депрессивных регионов и укрепления их финансовой независимости.

The article is dedicated to the estimation of some mechanisms of stimulation of regional developing in Ukraine. The main threats for public development of Ukraine, connected with substantial differences of regional economical development. Suggested measures are referred to the support of depressed regions, strengthening of their financial independence.

© М. А. Гапонюк, 2010

32

Стаття присвячена оцінці ефективності окремих механізмів стимулю­вання регіонального розвитку в Україні. Визначено головні загрози для суспільного розвитку, пов'язані з існуючими відмінностями в економіч­ному розвитку регіонів Запропоновано заходи направлені на підтримку депресивних регіонів і зміцнення їх фінансової незалежності.

Ключевые слова: региональное развитие, местный бюджет, финансовый по­тенциал, механизм выравнивания, органы местного самоуправления, депрессивная территория.

Keywords: regional development, local budget, financial potential, smoothing mechanism, local governments, depressed territory.

Ключові слова: регіональний розвиток, місцевий бюджет, фінансовий потенціал, механізм вирівнювання, органи місцевого самоврядування, депресивна територія.

Одним із найгостріших питань сьогодення в Україні є існуючі нерівномірності в розвитку окремих регіонів та територій. Відра­зу зазначимо, що в окремих випадках його гострота викликається суто суб'єктивними факторами, насамперед, політичними — ко­ли певні партії чи блоки намагаються використати у власних кон'юнктурних інтересах економічні та ментальні розбіжності між представниками різних територій України. Втім, слід визна­ти, що історичні передумови певним чином сприяли існуванню багатьох розбіжностей, у тому числі, і в економічній сфері.

Зрозуміло, що подібна ситуація не сприяє консолідації україн­ського суспільства, більше того, досить часто призводить до не­виправданих деформацій у фінансовій політиці, коли кошти централізованих фондів розподіляються за принципом політич­ної, а не економічної доцільності. Питання подолання територі­альних диспропорцій розглядалося в роботах багатьох вітчизня­них економістів. Зокрема, в працях М. Азарова, А. Буряченка, Т. Бабич, М. Василишин, А. Гальчинського, О. Кириленко, С. Колодій, В. Кравченка, І. Луніної, В. Макухи, В. Пинзеника, В. Федосова та ін. У прагматичній площині, дослідження в цьому напрямку відобразилося у цілому ряді нормативно-правових ак­тів, які, на думку їх авторів, сприятють подоланню економічних та соціальних розбіжностей у територіальному розвиткові України.

Проте, як засвідчує теперішній стан, їх ефективність є низь­кою, а існуючі диспропорції за більшістю параметрів навіть по­силюються, що вимагає негайного втручання з боку держави. Саме в розробці пропозицій, спрямованих на оптимізацію зако­нодавства, що регулює регіональний розвиток і полягає ціль статті.

Насамперед, відзначимо, що аналіз територіального розвитку необхідно проводити з врахуванням того факту, що фінансове за­безпечення місцевого самоврядування в Україні в загальному ха­рактеризується хронічною дефіцитністю, що в цілому ставить аб­солютну більшість регіонів у залежність від центральних органів влади. При цьому, в загальному ситуація з виконанням за дохо­дами місцевих бюджетів є цілком прийнятною. Так, що у 2008 році тільки 48 місцевих бюджетів з 691 (6,9 %) не виконали річні показники за доходами, які враховуються при визначенні міжбю-джетних трансфертів, на суму 463,1 млн грн. Проте, симптоматич­ними в цьому контексті є наступні дані: безвідсоткові позички надано 16 місцевим бюджетам в обсязі 76,0 млн грн, а з держав­ного бюджету до місцевих бюджетів перераховано трансфертів на суму понад 59,2 млрд грн, або 93,2 % річного розпису [1].

Для аналізу ролі бюджетів різних рівнів в економіці України, розглянемо співвідношення їх доходів та видатків з валовим вну­трішнім продуктом за даними 2004—2008 рр. (рис. 1).

30

 

 

□ Доходи 04

□ Витрати 04

□ Доходи 05

□ Витрати05

□ Доходи06

□ Витрати06

□ Доходи 07

□ Витрати07 Доходи08

□ Витрати 08

 

 

_— _

 

 

 

25­20­15­10­5-

п

jT

Г

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

WW

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I

 

 

 

иі-1-1-1-1-1-1-1

Державний    Місцеві бюджети бюджет

 

 

 

Рис. 1. Співвідношення доходів та витрат бюджетів різних рівнів та ВВП в Україні, %

Джерело: складено автором за даними Міністерства фінансів України [1].

З даних рис. 1 видно, що фінансовий потенціал місцевих бю­джетів України є значно нижчим у порівнянні з державним бю­джетом — протягом 2004—2008 рр. співвідношення доходівдержавного бюджету з ВВП коливалося в межах 20—24 %, дохо­дів місцевих бюджетів — 11—15 %. Аналогічний показник для видатків державного бюджету — 23—26 %, видатків місцевих бюджетів — 11—15 %.

У свою чергу, низький фінансовий потенціал органів місцево­го самоврядування, високий рівень їх залежності від центральних органів влади поєднується з нерівномірним розвиток окремих ре­гіонів України. У табл. 1 наведено валовий регіональний продукт у розрахунку на одну особу в розрізі окремих регіонів України.

Таблиця 1

ВАЛОВИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ У РОЗРАХУНКУ НА ОДНУ ОСОБУ, грн

 

2004

2005

2006

2007

Україна

7273

9372

11630

15496

АР Крим

4951

6460

8101

10574

Вінницька

4700

5966

7328

9159

Волинська

4771

6285

7397

9711

Дніпропетровська

8609

11909

15239

20868

Донецька

9713

12490

15725

20197

Житомирська

4397

5554

6636

8485

Закарпатська

4238

5373

6576

8452

Запорізька

8093

10683

13369

18022

Івано-Франківська

5238

6916

8157

10055

Київська

6652

8673

10918

15033

Кіровоградська

5122

6394

7723

9546

Луганська

5973

8131

10085

13628

Львівська

5396

6657

8351

10915

Миколаївська

6424

7801

9769

12227

Одеська

7028

8619

10379

13827

Полтавська

8841

11574

14330

18500

Закінчення табл. 1

 

2004

2005

2006

2007

Рівненська

4817

6269

7724

9695

Сумська

5009

6497

7848

10249

Тернопільська

3516

4603

5819

7510

Харківська

7182

9025

11353

15645

Херсонська

4546

5713

6744

8122

Хмельницька

4549

5764

7023

9100

Черкаська

4853

6681

8209

10331

Чернівецька

3589

4654

5650

7369

Чернігівська

5163

6474

7714

10081

м. Київ

23130

28780

35210

49795

м. Севастополь

5847

7452

10079

12961

Джерело: складено автором за даними Держкомстату України.

Виходячи з даних табл. 1, можна зробити окремі важливі ви­сновки щодо існування територіальних диспропорцій економіч­ного розвитку:

• існує чіткий розподіл регіонів України за показником вало­вого регіонального продукту в розрахунку на одну особу. Ліди­рують за цим показником м. Київ та окремі промислово розвине­ні області — Дніпропетровська, Донецька, Полтавська, Київська, Запорізька та Луганська. В той же час, сформованою та достат­ньо стійкою є група аутсайдерів, серед яких виділяються Черні­вецька, Тернопільська, Херсонська, Закарпатська та Житомирсь­ка області;

• спред між регіонами лідерами за показником валового регі­онального продукту та відстаючими регіонами є доволі відчут­ним та має тенденцію до зростання. Так, абсолютне значення різ­ниці між регіонами, що знаходяться на першому та останньому місцях виглядають наступним чином (рис. 2).

Рис. 2. Різниця в максимальних та мінімальних показниках валового регіонального продукту на одну особу між регіонами України, грн

Джерело: складено автором за даними Держкомстату України

Використання інших показників дає аналогічні результати, які, на нашу думку, несуть у собі наступні потенційні загрози для суспільного розвитку України:

1. В умовах політичної нестабільності та незрілості громадян­ських інститутів в Україні економічне розшарування регіонів створює певне підґрунтя для подальшої ескалації політичних конфліктів з аргументацією щодо вищого рівня розвитку окремих регіонів. При цьому, акценти робляться саме на економічній ди­ференціації регіонів, яка дає можливість апологетам такого під­ходу уникати проблем щодо поглиблення розшарування за рів­нем життя усього українського суспільства, незалежно від ре­гіону проживання.

2. Об' єктивно зростає соціальна напруга у суспільстві, люди втрачають довіру як до інститутів державної влади, так і до орга­нів місцевого самоврядування, при цьому, в однакові мірі.

3. Поширюється «тінізація» національної економіки України, викликана, насамперед, міграцією робочої сили як за кордон, так і в середині країни. Притік робочої сили у регіони з вищим рів­нем економічного розвитку є неконтрольованим з боку держави, а більшість таких працівників працюють за межами правового поля ринку праці.

4. Депресивні регіони фактично втрачають будь-які можливо­сті для розвитку, адже позбувають чи не єдиного свого економіч­ного ресурсу — робочої сили. В таких умовах органи місцевого самоврядування мінімізують власний фінансовий потенціал і ціл­ковито залежать від можливостей та бажань центральних органів влади фінансувати ті чи інші видатки.

Не можна говорити про існування цілеспрямованої політики нівелювання існуючих диспропорцій — чинна нормативно-пра­вова база страждає фрагментарністю, дозволяє розподіляти фі­нансові ресурси у «ручному режимі». Окрім того, розпливчастим та неефективним є механізм визначення депресивних регіонів, зафіксований в Законі України «Про стимулювання розвитку ре­гіонів» [4], наведений нижче (рис. 3).

Регіони, у яких протягом останніх п'яти років найнижчі середні показники валової доданої вартості на одну особу

Промислові райони, у яких протягом останніх трьох років є найвищими середні показники рівня безробіття, зайнятості у промисловості, найнижчий обсяг промислового виробництва на одну особу та найнижчий рівень середньої заробітної плати

Сільські райони, у яких протягом останніх трьох років є найнижчими

щільність сільського населення, природний приріст населення, найвищою — частка зайнятих у сільському господарстві, найнижчий обсяг виробництва сільськогосподарської продукції на одну особу та найнижчий рівень середньої заробітної плати

Міста обласного значення, у яких протягом останніх трьох років є найвищими середні показники рівня безробіття, зокрема довготривалого безробіття, та найнижчим рівень середньої заробітної плати

Рис. 3. Критерії визначення депресивних регіонів відповідно до національного законодавства

Джерело: систематизовано автором.

Якщо аналізувати зафіксовані в національному законодавстві критерії визначення депресивних регіонів, можна зробити наступ­ні висновки:

— існує чітка прив'язка до існуючого адміністративно-тери­торіального поділу України та, відповідно, бюджетного устрою України — регіон, район, місто обласного значення. На перший погляд, така ситуація є цілком природною з погляду розподілу фінансових потоків, у тім, як відомо, рівень економічного розвит­ку, особливо, в межах одного регіону, може значно відрізнятися за різними показниками;

— використовуються диференційовані показники для сільсь­ких та промислових районів. При цьому, кількість критеріїв для сільських районів є вищою за рахунок показників, які врахову­ють щільність сільського населення та його приріст. Єдність під­ходів досягається за рахунок використання показників виробниц­тва певного виду продукції на одну особу, рівня заробітної плати та безробіття. Такий поділ, на нашу думку, не можна розглядати однозначно. З одного боку, він враховує існуючу економічну спеціалізацію територій України, з іншого — абсолютне не ство­рює передумов для структурних реформ на рівні окремих регіо­нів, а штучно «фіксує» існуючу ситуацію;

— законодавством зафіксовано, що депресивними визнаються промислові та сільські райони, а також міста обласного значення, відповідні показники розвитку яких відповідають одночасно всім критеріям на протязі трьох років. Зазначимо, така умова фактич­но унеможливлює віднесення окремих територіальних утворень до ряду депресивних.

На нашу думку, існуюча система визначення депресивних ре­гіонів потребує перегляду, особливо, враховуючи той факт, що подолання депресивності територій знову таки, здійснюється за рахунок коштів, передбачених на цю мету в державному бюджеті та місцевих бюджетах (Автономної Республіки Крим, обласні, міські міст обласного (республіканського — Автономної Респуб­ліки Крим) значення та районні бюджети) на відповідні роки. Враховуючи сучасний стан місцевих бюджетів, можна з великою ймовірністю стверджувати, що в існуючих умовах єдиним дже­релом фінансування таких програм можуть бути кошти держав­ного бюджету.

Окрім того, в законодавстві визначено, що сума фінансування програм подолання репресивності окремих регіонів не може бутименшою, ніж 0,2 % доходної частини державного бюджету за відповідний період. У цілому, вірна норма в сучасних українсь­ких умовах є абсолютно недієвою, окрім того, звичною є практи­ка, коли дія вказаної статті призупиняється на певний бюджетний рік. З аналогічним успіхом законодавець міг у законі прописати норми щодо спрямування на відповідні програми 1 %, 5 % і т. д., адже зрозуміло, що за існуючих критеріїв отримати територіям фінансування вкрай складно.

Таким чином, існуюча нормативно правова база не відповідає реаліям сьогодення та потребує детального перегляду. На нашу думку, актуальними є наступні зміни до Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» (табл. 2).

Таблиця 2

ЗАПРОПОНОВАНІ ЗМІНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА З ПИТАНЬ ВИЗНАЧЕННЯ ТА ПІДТРИМКИ ДЕПРЕСИВНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

№ п.п

Запропоновані зміни

Характер впливу

1

Виключити з переліку депре­сивних територій регіони — те­риторії Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя

Оптимізація бюджетних витрат на реалізацію регіональної політики через їх концентрацію на найважли­віших напрямках. Урахування нерів­номірності економічного та соці­ального розвитку в середині окре­мих регіонів України

2

Видалити існуючий поділ ра­йонів на сільські та промислові

Створення превентивних механізмів для переорієнтації районів на інно­ваційні види продукції, що не відпо­відають їх спеціалізації

3

Встановити єдині критерії для усіх районів (з урахуванням зняття поділу на сільські та про­мислові)

Єдність підходів, яка забезпечується використанням наступних критеріїв:

— рівень безробіття та зайнятості;

— обсяг виробництва продукції та надання послуг;

— рівень заробітної плати;

— показники природного приросту населення (які опосередковано доз­воляють врахувати екологічну ком­поненту)

Закінчення табл. 2

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

М А Гапонюк - Гарантійна система біржового ринку похідних фінансових інструментів

М А Гапонюк - Диспропорції регіонального розвитку в україні оцінка ефективності окремих механізмів вирівнювання

М А Гапонюк - Окремі аспекти боргової політики органів місцевого самоврядування в україні

М А Гапонюк - Ринок облігацій місцевих органів влади в умовахкризи