С І Кожушко - Дисциплінарна відповідальність за порушення екологічного законодавства в чорнобильській зоні теоретичний аспект - страница 1

Страницы:
1  2 

Правове регулювання економіки. 2010. № 10

ного четвертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему» від 11.12.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 4. — Ст. 33.

6. Закон України «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромі­нювання» від 19.10.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 1. — Ст. 1.

7. Закон України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11.01.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. —

2000. — № 9. — Ст. 68.

8. Закон України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» від 13.12.2001 р // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 14. — Ст. 96.

9. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верхов­ної Ради України. — 2003. — № 40—44. — Ст. 356.

10. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Відомості Вер­ховної Ради України. — 2001. — № 25—26. — Ст. 131.

11. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1984. — Додаток до № 51. — Ст. 1122.

12. Куценко Є. Поняття «господарсько-правовий режим використання водних ресурсів на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС» // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 4. — С. 57.

Стаття надійшла до редакції 14.05.10

УДК 34.03 С. І. Кожушко,

канд. юрид. наук,

заступник завідувача кафедри цивільного та трудового права ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ ЗОНІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Проблематикою даного дослідження є правове регулювання трудо­вих правовідносин в умовах подолання наслідків Чорнобильської катас­трофи. Рівень дисциплінарної відповідальності за трудовим законо-

© С. І. Кожушко, 2010

247давством України у частині порушення екологічного законодавства в Чорнобильській зоні.

Ключові слова: юридична відповідальність, дисциплінарна відпові­дальність, дисципліна праці, екологічне законодавство, екологічне право­порушення, Чорнобильска катастрофа.

Проблематикой данного исследования является правовое регулиро­вание трудовых правоотношений в условиях преодолевания последст­вий Чернобыльской катастрофы. Уровень дисциплинарной ответст­венности по трудовому законодательству Украины в части нарушения экологического законодательства в Чернобыльськой зоне.

Ключевые слова: юридическая ответственность, дисциплинарная ответственность, дисциплина труда, экологическое законодательство, экологическое правонарушение, Чернобыльская катастрофа.

Problem of this research is legal adjusting of labour legal relationships in the conditions of overcoming of consequences of the Chornobyl catastro­phe. The level of disciplinary responsibility on the labour legislation of Ukraine in part of violation of environmental legislation in Chornobyl.

Key words: legal responsibility, disciplinary responsibility, discipline of labour, environmental legislation, environmental violation, Chornobyl catas­trophe.

Юридична відповідальність чітко регулюється нормами права. У галузі трудових правовідносин юридична відповідальність ви­ражається у можливості притягнення до відповідальності як пра­цівника, так і роботодавця. Термін «відповідальність» достатньо багатогранний. Під відповідальністю, загалом, розуміють стан, за якого особа, що виконує будь-яку роботу, зобов'язана дати пов­ний звіт про свої діяння та прийняти на себе вину за всі можливі виникнення наслідків у результаті дорученої справи, у виконанні будь-яких обов'язків та зобов'язань [1, с. 903].

Аналіз наукової літератури свідчить, що питанням дисциплі­нарної відповідальності приділялася увага О.Т. Барабашем, В.С. Венедиктовим, М. І. Іншиним, І. Д. Копайгорою, Л. А. Сироват-ською, В. І. Щербиною та іншими науковцями. Спеціального до­слідження з питань дисциплінарної відповідальності за екологіч­ні правопорушення в Чорнобильській зоні у вітчизняній літера­турі не проводилося.

В усіх цих випадках йдеться про різні сторони соціальної від­повідальності. Її існування передбачене суспільним характеромлюдської поведінки та відображає взаємозв' язок суспільства і окремої людини. Жити в суспільстві і бути вільним від нього не можна. У кожному випадку людина повинна узгоджувати свої дії з чинними в суспільстві нормами та моральними цінностями, з інтересами інших людей. Діючи у відповідності до них, вона чи­нить відповідально [2, с. 215—217].

Дослідження юридичної відповідальності не тільки дозволяє визначити природу даного явища, але й дає можливість вирішити ряд дискусійних питань щодо останньої.

С. М. Братусь розглядав суть юридичної відповідальності у примусі до виконання юридичного обов' язку. Він вважав, що доб­ровільне виконання обов' язку не є відповідальністю. Юридична відповідальність являє собою виконання обов' язку на основі державного та прирівняного до нього примусу, і тому, на його думку, відповідальність, можна визначити як стан примусу до виконання обов' язку [3, с. 85].

На думку Б. Т. Базилева, юридична відповідальність — таке правовідношення, у якому взаємопов' язані право держави при­значати в межах санкцій та реалізовувати по відношенню до пра­вопорушника покарання та обов' язок правопорушника понести покарання, у тому числі підкоритися йому [4, с. 123].

На думку О. Ф. Скакун, під юридичною відповідальністю ро­зуміють передбачені законом вид і міру державного владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організа­ційного майнового характеру за вчинення правопорушення [5,

с. 431].

В. Ф. Опришко вважає, що юридична відповідальність — це вид соціальної відповідальності, який полягає в застосуванні до винних у скоєні правопорушення осіб заходів державного приму­су. Мета застосування юридичної відповідальності полягає не тільки в покаранні винної особи, але й у профілактиці правопо­рушень. Як відповідь держави на правопорушення юридична від­повідальність є заходом, спрямованим на забезпечення чіткого та неухильного додержання норм права, охорону встановленого в державі правопорядку [6, с. 56].

П. О. Недбайло та Н. О. Слободніков розглядають юридичну відповідальність у більш розширеному плані. Юридична відпові­дальність уявляється не лише як наслідок негативного явища, як реакція держави на вчинений делікт, а як явище позитивне, що передбачає свідоме, відповідальне ставлення індивідів до своїхвчинків, способу життя. Тобто це основа поведінки суб' єктів, що виключає порушення правових приписів [7, с. 60—69].

Аналіз сучасної юридичної літератури довів, що існують два види юридичної відповідальності:

по-перше, охоронна (ретроспективна або негативна) — вира­жається в обов' язку правопорушника зазнавати з боку держави негативні наслідки (санкції) за скоєне правопорушення. Виключ­но вищезазначений вид детально регламентується правом;

по-друге, позитивна (проспективна) юридична відповідаль­ність виражається у локально-свідомому відношенні до виконан­ня обов' язків.

Логічним постає питання визначення поняття правопорушен­ня. Під правопорушенням розуміють суспільно небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або без­діяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відпо­відальність [5, с. 420].

Своєю чергою, під примусом розуміють державно-владний вплив державних органів та службових осіб на поведінку суб' єк-тів юридичної відповідальності і тому юридичну відповідаль­ність не можна зводити до державного примусу, як і державний примус — до юридичної відповідальності [5, с. 431].

Так, на думку Б. Т. Базилева, держава реагує на правопору­шення встановлених нею правил поведінки, що виражають суспіль­ні необхідні зв' язки і відносини, умови нормальної життєдіяль­ності суспільства. Зазначена реакція виражається в тому, що за допомогою норм юридичної відповідальності держава оформляє делікатне відношення, надає йому форму специфічного правово­го відношення, в рамках якого реалізується захисна функція дер­жави. Юридична відповідальність за своїм родовим походженням є охоронним правовим відношенням, а за видом — каральний правовий зв' язок. У рамках даного зв' язку реалізується покаран­ня правопорушника [4, с. 122].

Сучасні вчені-юристи, розглядаючи поняття юридичної відпо­відальності, порівнюють її природу з правовими відношеннями охоронного типу. Відношення даного типу виникають у різних сферах суспільного життя та державної діяльності. Визначено, що види юридичної відповідальності розрізняють залежно від га­лузевої структури, а саме: конституційну, адміністративну, кри­мінальну, цивільну, дисциплінарну та матеріальну.

Сучасне розуміння юридичної відповідальності пов' язується з правовідносинами між державою і правопорушником, до якого застосовують юридичні санкції з негативними для нього наслід­ками [8, с. 29].

Натомість, А. Олійник стверджує, що поряд із ретроспектив­ною відповідальність існує позитивна, яка полягає в сумлінному виконанні громадянами своїх обов' язків перед суспільством, державою, колективом людей та окремою особою [9, с. 38]. На думку Ю.С. Шемшученка, це юридичний обов'язок відповідних суб' єктів здійснювати позитивні, корисні для суспільства функції [10, с. 437].

Таким чином, зазначимо, що юридична відповідальність являє собою певний юридичний зв' язок правопорушника з державою, в результаті якого правопорушник зазнає з боку держави відповід­ні негативні наслідки (санкції) за скоєне правопорушення.

У будь-якому випадку підставою для притягнення до дисцип­лінарної відповідальності є вчинене правопорушення. У трудових правовідносинах дисциплінарна відповідальність є провідною, тому слід розглянути її підстави.

Суб' єктом дисциплінарного проступку можуть бути керівники підприємств і організацій, на яких покладено виконання природо­охоронних обов' язків, а також інші посадові особи та працівни­ки, до обов' язків яких входять питання охорони і раціонального використання природних ресурсів.

Під дисципліною праці розуміють засновану на принципах моралі систему нормативно-правових актів, що регулює порядок належного виконання суб' єктами трудових правовідносин своїх трудових обов' язків за допомогою методів заохочення та приму­су. Засоби забезпечення трудової дисципліни передбачені ст. 140 чинного КЗпП України.

Вчинення дисциплінарних проступків передбачає наявність єдності діяльності працівника і його свідомості. Тому до об' єк-тивної сторони дисциплінарного проступку можуть бути відне­сені такі елементи: а) протиправна дія (бездіяльність); б) шкода для суспільних відносин; в) причинний зв' язок між протиправ­ним діянням і заподіяною шкодою.

Аналіз суб' єктивної та об' єктивної сторони дисциплінарного проступку дозволяє сформулювати основні ознаки останнього:

— порушення внутрішнього трудового розпорядку, яке ство­рює небезпеку для суспільства;

— суб' єкт порушення має трудові правовідносини з конкрет­ним підприємством;

— протиправне і винне невиконання або неналежне виконан­ня працівником своїх трудових обов' язків, передбачених трудо­вим договором (контрактом), правилами внутрішнього трудового розпорядку та іншими нормами трудового права;

— порушення, яке завдає шкоду колективу даного підприєм­ства, суспільству і державі;

— порушення, яке тягне за собою притягнення до дисциплі­нарної відповідальності.

На нашу думку, порушення за своїми фактичними подіями є типовими і можуть бути визначені, по-перше, як порушення ре­жиму підприємства. і, по-друге, як порушення в процесі роботи.

До першої групи відносять прогули, появу на роботі у нетве­резому стані, передчасну перерву на обід або припинення роботи, самовільний перехід із однієї зміни до іншої зміни.

До другої групи відносять такі порушення: неналежне вико­нання функціональних обов' язків; порушення, які створюють не­безпеку для життя і здоров'я членам виробничого колективу; за­подіяння шкоди майну підприємства.

Стаття 147 КЗпП України передбачає два заходи стягнення за порушення трудової дисципліни: догану і звільнення. Стаття не потребує застосування заходів стягнення в тій послідовності, що встановлені в ній. Вибір власником або уповноваженим ним ор­ганом відповідного виду стягнення залежить від тяжкості вчи­неного проступку, обставин, за яких його вчинено, заподіяної шкоди.

Чорнобильська аварія — екологічна катастрофа, що була спричинена руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильсь­кої атомної електростанції, розташованої на території України (у той час — Української РСР). Руйнування мало вибуховий харак­тер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викину­то значну кількість радіоактивних речовин.

Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком. Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою час­тиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60 % радіо­активних речовин забруднило територію Білорусі. Близько двох­сот тисяч осіб було евакуйовано із зон забруднення.

Чорнобильська аварія стала подією світового суспільно-полі­тичного значення. Спершу керівництво СРСР намагалося прихо­вати масштаби трагедії, але після повідомлень з Швеції, де на Фоксмаркській АЕС були знайдені радіоактивні частинки, які бу­ли принесені з східної частини СРСР, та оцінки масштабів зара­ження, розпочалася евакуація близько ста тридцяти тисяч меш­канців Києва та Київської області із забруднених районів.

Минула двадцять четверта річниця від дня Чорнобильської катастрофи, яку міжнародна спільнота визнала однією з найбіль­ших в історії людства техногенних аварій. Нині Чорнобиль для України це не тільки заражені радіацією терени в радіусі тридця­ти кілометрів, де заборонено мешкати людям, а й створення дер­жавної стратегії енергетичного розвитку.

Однак і понині проблеми ліквідації її (Чорнобильської катаст­рофи — примітка автора) наслідків залишається актуальними для України. На жаль, практично дисертацій по цій тематиці з боку юристів не захищалось. Вони начебто усунились від неї. Тим більше, що до 1990 р. не існувало достатнього правового ре­гулювання вирішення питань соціального захисту та визначення статусу громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи. Діяли постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, на­кази галузевих міністерств і відомств. Більшість із зазначених документів мали грифи таємності, що звужувало межі їх викори­стання. Нині (загалом за період з 1990 р.) нормативно-правова база з питань Чорнобильської катастрофи містить понад 800 до­кументів, які дозволяють регулювати різні аспекти життєдіяльно­сті громадян України у зв' язку з Чорнобильською катастрофою [11, с. 9—10].

Законодавче закріплення екологічних відносин вимагає вті­лення правових норм у життя. Важлива роль відводиться охороні екологічних прав природокористувачів і екологічних правовід­носин.

Одним з напрямів розвитку України як самостійної держави стала активізація законодавчої діяльності у сфері забезпечення радіоекологічної безпеки, поштовхом для якої став гіркий досвід Чорнобильської катастрофи. Про це свідчить прийняття низки Законів України: «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пра­вовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», пізніше було прийнято

Закони — «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпе­ку», «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про захист насе­лення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і при­родного характеру», «Про зону надзвичайної екологічної ситуа­ції» та інші нормативно-правові акти. Зазначене законодавство знаходиться у стані активного формування та вдосконалення.

Основною формою впливу на правову поведінку суб'єктів, у тому числі і щодо осіб, які порушують встановлені правила, є пе­реконання. Переконання є одним із методів забезпечення дис­ципліни праці. На нашу думку, сучасний стан розвитку права в Україні ґрунтується переважно на переконанні та на свідомому виконанні трудових обов'язків, і, меншою мірою, — на примусі. Однак, переконання не слід розглядати як самостійний метод забезпечення дисципліни праці. Адже переконати означає — змусити повірити чому-небудь чи змусити зробити що-небудь. У випадку коли особа внаслідок певних причин вважає не сприй­нятливим для себе моральні стандарти або не усвідомлює, не ро­зуміє їх змісту і значення для трудової діяльності, вона просто не може займати певну посаду.

Практика застосування дисциплінарної відповідальності вису­ває перед юридичною наукою низку проблем. Привертає до себе увагу проблема неминучості настання відповідальності за вчине­не правопорушення. Недодержання зазначеного принципу сприяє скоєнню нових правопорушень.

Екологічні правопорушення з ознаками суспільно-небезпеч­них діянь, що підпадають під дії не лише Кодексу законів про працю, Закону України «Про державну службу», локальних нор­мативно-правових актів, а й кримінального законодавства. Від­повідні статті, якими встановлена кримінальна відповідальність за конкретні порушення екологічного законодавства, розгляда­ються в розділі VIII «Злочини проти довкілля» Кримінального кодексу України. Наприклад, за порушення правил екологічної безпеки.

Уроки Чорнобильської катастрофи повинні враховуватися не тільки при вдосконаленні кримінального законодавства. Загальні принципи цивільно-правової відповідальності закріплені цивіль­ним законодавством України. Щодо відносин по використанню природних ресурсів і охорони навколишнього природного середо­вища норми цивільного законодавства застосовуються субсидіар­но, якщо ці відносини не регулюються спеціальним законодавст­вом (ст. 9 Цивільного кодексу України).

Коли ж порушенням екологічного законодавства шкоду зав­дано спільними діями кількох осіб, вона відшкодовується ними в солідарному порядку. Цивільним законодавством передбачена можливість відшкодування не тільки майнових збитків, але й мо­ральних. Моральні збитки — це фізичні або моральні страждан­ня, завдані неправомірними діями. Отже, не виключається відпо­відальність за завдання моральної шкоди і в галузі екології, але вона, як відомо, буде мати в цій галузі обмежене застосування

[12].

Державні службовці та працівники, з вини яких організації й установи зазнали витрат, пов' язаних з їх відшкодуванням, несуть поряд із матеріальною відповідальністю і дисциплінарну у вста­новленому законом порядку.

Із засобами цивільно-правової відповідальності за правопо­рушення в галузі екології пов' язані засоби адміністративної від­повідальності. Остання має самостійний характер. Відповідно до ст. 70 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначення складу екологічних правопорушень і порядок притягнення до адміністративної відповідальності за їх вчинення визначаються Кодексом України про адміністративні правопорушення, який екологічним проступкам присвячує цілу главу.

Адміністративна відповідальність, як правило, буває пов' язана із застосуванням уповноваженими органами і посадовими особа­ми адміністративних стягнень до суб' єктів, винних у вчиненні адміністративного проступку в галузі екологічної безпеки, при­родокористування і охорони навколишнього природного середо­вища. Ця відповідальність є оперативним засобом впливу на пра­вопорушників, бо застосовується в адміністративному, інколи — в судовому порядку і для її застосування не потрібні підрахунки збитків. Вона покладається на винних осіб лише за ті проступки, які не є суспільно небезпечними і передбачені чинним адмініст­ративним законодавством. Адміністративні заходи впливу на правопорушників стимулюють дотримання ними природоохорон­них вимог і правил.

Відповідно до адміністративного законодавства за вчинення екологічного правопорушення застосовується одне з таких стяг­нень: штраф, попередження, конфіскація предметів, які були зна­ряддям правопорушення або безпосередніми об' єктами правопо­рушення, позбавлення права вести діяльність, пов' язану з де­якими видами експлуатації природних ресурсів і охорони приро­ди [12].

У тих випадках, коли за екологічні правопорушення не настає ні кримінальна, ні адміністративна відповідальність, можливе на­стання дисциплінарної відповідальності. Вона застосовується на підставі загальних норм трудового законодавства за дисциплі­нарні проступки екологічного характеру.

При відшкодуванні шкоди, заподіяної здоров' ю громадян, компенсації підлягають витрати на лікування і відновлення здо­ров' я, витрати на відшкодування матеріальних розходів у зв' язку з втратою працездатності, інші збитки.

Еколого-правова відповідальність порівняно новий вид юридичної відповідальності. Вона наступає на підставі норм еко­логічного законодавства за екологічні правопорушення. Останні визначаються специфікою екологічних суспільних відносин. Ви­значення в законодавчому порядку видів екологічних правопо­рушень складає основу організації боротьби з ними.

Підсумовуючи вищевикладене, з' ясовано, що дисциплінарна відповідальність працівників та керівників підприємств, установ і організацій, на яких покладено виконання природоохоронних обов' язків, здійснюється в порядку підлеглості або на підставі правил внутрішнього трудового розпорядку відповідного підпри­ємства.

Потрібно зазначити, що за проектом Трудового кодексу України дещо збільшилася кількість дисциплінарних стягнень, порівняно із чинним законодавством, які будуть застосовуватися до працівників за вчинення дисциплінарних проступків: 1) за­уваження; 2) догана; 3) звільнення. Не допускається застосувати не передбачені зазначеним Кодексом та законами (ст. 408) дис­ципліні стягнення.

Література

1. Толковый словарь русского язика / Гл. ред. Б. М. Волин, проф. Д. Н. Ушаков. М.: Государственное издательство иностранных и на­циональных словарей, 1938. — 1040 с.

2. Теорія держави і права / Упоряд. Л. М. Шестопалова. К.: Пре­цедент, 2004. — 224 с.

3. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность (Очерк теории). М., 1976. — 85 с.

4. Базылев Б. Т. Юридическая ответственность как охранительное правоотношение// Советское государство и право. — 1980. — № 8. —

С. 122—125.

6. Правознавство: Підручник / В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко, С. І. Шимон та ін.; За заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. К.: КНЕУ, 2003. — 767 с.

7. Слободников Н. А. Юридическая и общественная ответственность в системе мировоззренческих качеств работника органов внутренних дел: Сборник науч. трудов. — Минск, 1992. — С. 60—69.

8. Марчук В. М., Ніколаєва Л. В. Правомірна поведінка, правопорушен­ня та юридична відповідальність. — К.: Вид-во економ. ун-ту, 1996. — 109 с.

9. Олійник А. Поняття та структура механізму забезпечення консти­туційної свободи особи на міжнародному та регіональному рівнях // Право України. — 2004. — № 12. — С. 37—41.

10. Юридична енциклопедія: В 6-ти т. — К.: Вид-во «Українська ен­циклопедія імені М.П. Бажана», 1999. — Т. 2. — 741 с.

11. Опришко В. Ф. Актуальні питання розвитку юридичної освіти і науки в КНЕУ // Правове регулювання економіки. — 2009. — № 8. —

С. 9—10.

12. Гетьман А. П., Шульга М. В. Екологічне право України: Підручник. — Харків: Право.http://ebk.net.ua/Book/law/getman_ekopu/part9/903.htm

Стаття надійшла до редакції 18.05.10

УДК 343.3/.7 І. П. Васильківська,

канд. юрид. наук,

доцент кафедри конституційного та адміністративного права ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ДЕЯКІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯДЕРНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ПРОТИРАДІАЦІЙНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ У ЗВ'ЯЗКУ З АВАРІЄЮ

НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС

У статті аналізуються проблеми кримінально-правового забезпе­чення ядерної безпеки та радіаційного захисту населення після аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється характеристика ядерних злочи-

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

С І Кожушко - Дисциплінарна відповідальність за порушення екологічного законодавства в чорнобильській зоні теоретичний аспект