Я Степаненко - Диференціація об'єктного значення в семантико-синтаксичній структурі речення - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М.П. ДРАГОМАНОВА

СТЕПАНЕНКО Ярослав Миколайович

УДК 81'367+81'367.322.2/3

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ОБ'ЄКТНОГО ЗНАЧЕННЯ В СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІЙ СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Плющ Марія Яківна,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова,

завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Шинкарук Василь Дмитрович,

Міністерство освіти і науки України, заступник міністра;

кандидат філологічних наук, Фурса Валентина Миколаївна,

Інститут української мови Національної академії наук України, науковий співробітник відділу граматики та фонетики.

Захист відбудеться "7" жовтня 2008 року о 14—годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано "6" вересня 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

А.В. Висоцький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасній лінгвістичній науці виняткової актуальності набула проблема семантизації синтаксису. Одновимірний підхід до вивчення природи речення, який передбачав аналіз формально-граматичних його характеристик, витіснила нова наукова парадигма, що висуває на перший план семантичне осмислення синтаксичної конструкції, пропонує витлумачувати її як багатоаспектну одиницю з органічно притаманними їй формально-синтаксичними, семантико-синтаксичними і функціонально-комунікативними ознаками. Одним із концептуальних пріоритетів цієї парадигми є трактування реченнєвої структури на засадах формальної (формально-синтаксичної) та семантичної (семантико-синтаксичної) цілісності. До такого аналізу зверталися українські й зарубіжні мовознавці, зокрема Й.Ф. Андерш, Н.М. Арват, І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, А.П. Грищенко, Н.В. Гуйванюк, А.П. Загнітко, Н.Л. Іваницька, Л.О. Кадомцева, О.І. Леута, Т.Є. Масицька, О.С. Мельничук, М.В. Мірченко, М.Я. Плющ, І.І. Слинько, В.Д. Шинкарук, К.Ф. Шульжук, В.Г. Адмоні, Т.Б. Алісова, Н.Д. Арутюнова, В.В. Бабайцева, В.А. Бєлошапкова, В.В. Богданов, М.В. Всєволодова, В.Г. Гак, Ф. Данеш, В. Дресслер, Г.О. Золотова, В.В. Касевич, П.О. Лекант,    А.М. Мухін,    Т.П. Ломтєв,    О.І. Москальська,    О.М. Пєшковський,

3. Д. Попова, І.П. Распопов, Г.Г. Сильницький, Ю.С. Степанов, І.П. Сусов, Л. Теньєр,

4. Філлмор, Л.Д. Чеснокова, Н.Ю. Шведова та ін. Останнім часом особливо підвищилася зацікавленість учених семантичною структурою речення з урахуванням різних чинників: обсягу його об'єктивних смислів; комплексу детермінованих валентними властивостями дієслівного предиката семантико-синтаксичних відношень і вичленовуваних на їхній основі семантичних компонентів, що мають субстанціальний або несубстанціальний характер. Аналіз глибинної значеннєвої будови речення неможливий без системного й різнобічного вивчення суб'єктних, об'єктних, адресатних, інструментальних, локативних та інших відношень із притаманними їм спільними й диференційними рисами. Вагомий внесок у розвиток семантичної теорії синтаксичних конструкцій зробили Н.М. Арват, О.І. Бондар, І.Р. Вихованець, О.Г. Межов, Т.І. Дешерієва, Т.П. Ломтєв та ін. Визначенню типології, окресленню статусу й ролі об'єктних відношень із проекцією на семантико-синтаксичний і формально-синтаксичний рівні речення, семантичному класифікуванню об'єктного аргумента, що разом із предикатом та суб'єктом конституюють речення, присвячено праці  О.Ф. Бабій,   І.Р. Вихованця,   А.П. Загнітка,  Ю.В. Левицького,  В.М. Мігіріна,

І.Б. Сиротініної. Дослідження спеціалізованих морфологічних варіантів об'єктних синтаксем представлені роботами М.М. Богдана, І.Р. Вихованця, І.К. Кучеренка, О.Г. Межова, М.Я. Плющ, Є.К. Тимченка, В.В. Виноградова, І.І. Мєщанінова.

Актуальність дисертаційної роботи зумовлена, з одного боку, посиленим інтересом лінгвістичної науки до проблеми багаторівневої організації речення, з іншого - потребою цілісного й системного опису об'єктних відношень у різних планах, насамперед семантичному, синтагматичному та парадигматичному, а також необхідністю вивчення цих відношень на тлі відмінкової системи, кожен компонент якої має свою специфікацію, функціонально-семантичне призначення й репертуар конкретних реалізаторів у вигляді безприйменникових або прийменниково-іменникових форм. Актуальність теми увиразнює відсутність єдиного погляду на цілий спектр теоретичних питань, що стосуються ієрархії і взаємодії семантико-синтаксичного та формально-синтаксичного рівнів речення з об'єктним аргументом і умов функціонування останнього на засадах обов'язковості / факультативності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з науковою проблемою кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова і є складником комплексної теми "Лінгводидактичний опис функціонування української мови". Тему дослідження затверджено вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол № 4 від 30.11.2006 р.) і схвалено науковою координаційною радою "Українська мова" Інституту української мови НАН України (протокол № 37 від 26 квітня 2007 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є з'ясування специфіки диференціації об'єктних відношень у семантичному, синтагматичному й парадигматичному аспектах на рівні речень структурної моделі Sub + Praed + Arq prav [Obj][1] і на тлі відмінкової системи сучасної української літературної мови (Nnom; Ngen; Ndat; Nacc; Ninst; prep + Ngen; prep + Nacc; prep + Ninst; prep + Nloc).

Мета передбачає розв'язання таких завдань:

1) схарактеризувати специфіку взаємодії семантико-синтаксичного і формально-синтаксичного рівнів речення з об'єктним аргументом, з'ясувавши при цьому природу корелятивних та некорелятивних відношень, що існують між означеними рівнями, атакож особливості вияву в синтаксичних конструкціях, утворених за зразком структурної моделі Sub + Praed + Arq prav [Obj], лівобічно-предикатно-правобічних відношень;

2) подати сучасну філософську й лінгвістичну інтерпретацію категорії об'єкта;

3) виокремити й систематизувати чинні в сучасній українській мові структурні субмоделі - конкретні репрезентанти структурної моделі Sub + Praed + Arq prav [Obj], ієрархізувати засоби вираження об'єктного значення, здійснити функціонально-семантичну характеристику об'єктних аргументів як обов'язкових / факультативних компонентів значеннєвої структури досліджуваного типу речень;

4) визначити й обґрунтувати семантичний статус дієслів-предикатів і програмованих ними іменників у формі безприйменникових називного, родового, давального, знахідного, орудного та прийменникових родового, знахідного, орудного, місцевого відмінків як носіїв об'єктного значення, ідентифікувати диференційні ознаки субстанціального об'єктного аргумента й репрезентованої ним типології значень на тлі інших типів субстанціальних та несубстанціальних аргументів і реалізованої ними семантики;

5) узагальнити закономірності використання системи відмінків в об'єктних значеннях, дослідити особливості диференціації об'єктних відношень на фоні відмінкової системи сучасної української мови;

6) інтерпретувати специфіку ізофункціональних варіантів об'єктних синтаксем, виявити чинні в сучасній українській мові їхні парадигматичні ряди.

Об'єктом дослідження є прості речення з об'єктним аргументом, представлені структурною моделлю Sub + Praed + Arq prav[Obj].

Предмет дослідження - семантико-синтаксична і формально-синтаксична структура речень із дієсловом-предикатом та об'єктним аргументом, вираженим безприйменниковою (називний, родовий, давальний, знахідний, орудний відмінки) і прийменниково-відмінковою (родовий, знахідний, орудний, місцевий відмінки) формою іменника.

Методи дослідження. Специфіка об'єкта й мета дослідження зумовили використання як основного описового методу, реалізації якого сприяли методики компонентного (виокремлення лексико-семантичних груп та підгруп дієслів-предикатів, іменників-заповнювачів правобічної позиції) і трансформаційного (інтерпретація семантико-синтаксичних структур із варіантними виявами об'єкта) аналізу. Як додаткові застосовано дистрибутивний, функціональний методи, а також метод моделювання, порівняння, прийом елімінування. Вони дають змогу визначитизагальні і часткові сполучуваності дієслів-предикатів з об'єктними аргументами, схарактеризувати засоби формально-синтаксичного та семантико-синтаксичного вираження об'єктності в реченні, з'ясувати умови обов'язкового / факультативного функціонування в ролі об'єктного припредикатного компонента називного, родового, давального, знахідного, орудного й місцевого відмінків.

Джерела фактичного матеріалу. З метою вичерпного розв'язання поставлених завдань було проаналізовано речення, дібрані шляхом суцільного виписування з художніх творів українських письменників ХІХ-ХХІ ст., а також із публіцистичних, наукових, науково-популярних текстів останніх років та Словника української мови в 11-ти томах. Загальна кількість синтаксичних конструкцій із компонентами, що виражають об'єктні відношення, становить понад 15 тисяч одиниць.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі комплексно схарактеризовано об'єктні відношення в аспекті виявлення їхніх семантико-синтаксичних, формально-синтаксичних і функціональних зв'язків у відмінковій системі і в складі речень із дієслівними предикатами; з'ясовано характер лексико-семантичного зв'язку між основним носієм валентності та заповнювачем припредикатної позиції; установлено компонентний склад дієслів-предикатів, які об'єднано за тими або тими інтегральними ознаками в лексико-семантичні групи; виявлено наявність / відсутність обмежень у плані вибору основним носієм валентності правобічного об'єктного компонента; установлено критерії відмежування об'єктної семантики від інших значень; диференційовано основні й неосновні репрезентанти об'єктних відношень; упорядковано засоби вираження об'єктної семантики в реченнях структурної моделі Sub + Praed + Arq prav [Obj], що дало змогу представити чинні в сучасній українській мові структурні субмоделі синтаксичних конструкцій з об'єктним типом детермінації.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що висновки, зроблені на основі самостійно дібраного й покласифікованого фактичного матеріалу, поглиблюють теорію семантичного синтаксису, зокрема таку важливу його царину, як багаторівнева структура речення (параметри у співвідношенні формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного рівнів), формують нові принципи для синтезованого підходу до виявлення валентної організації синтаксичної конструкції, передусім умов функціонування в ній на засадах облігаторності / факультативності припредикатних компонентів, впливу різних чинників на сполучувальні можливості предикатів, на семантичну диференціацію об'єктних аргументів.

Практична цінність пропонованого дослідження пов'язана з можливістю використання одержаних результатів у вишівській та шкільній практиці викладання курсу української мови, у проведенні спецкурсів і спецсемінарів, при написанні підручників та навчально-методичних посібників із семантичного синтаксису, функціонально-категорійної граматики української мови, у науково-пошуковій роботі студентів і магістрантів філологічних спеціальностей. Репрезентовані матеріали становитимуть інтерес для лексикографів як одна із засад створення словника сполучуваності лексико-граматичних одиниць, словника керування дієслів і прикметників.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Різні аспекти досліджуваної проблеми викладено на звітно-наукових конференціях викладачів цього університету (2005-2007), на міжнародних, всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: "Актуальні проблеми дослідження граматики та лексикології" (Вінниця, 2006), "УТІІ Гоголівські читання" (Полтава, 2006), "Актуальні проблеми синтаксису" (Чернівці, 2006), "Словникова справа в Україні: минуле, сучасне, майбутнє (до 100-річчя публікації "Словаря української мови" за ред. Бориса Грінченка)" (Київ, 2007), "Текст як об'єкт лінгвістичного дослідження і засіб навчання мови" (Полтава, 2007), "Лінгвістика тексту: теорія і практика" (Херсон, 2008), "Феномен Олеся Гончара в духовному просторі українства" (Полтава, 2008), "Взаємодія лексичної і граматичної семантики"

(Київ, 2008).

Публікації. Основні положення дослідження викладено в семи статтях, які опубліковано в збірниках наукових праць і журналах, затверджених ВАК України як фахові.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, списку використаної літератури (310 позицій) та джерел фактичного матеріалу (223 позиції). Загальний обсяг дисертаційного дослідження - 237 сторінок, основного тексту - 196 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано її мету, основні завдання, визначено об'єкт, предмет, схарактеризовано методи дослідження, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, указано на її зв'язок ізнауковою проблематикою установи, окреслено джерельну базу, наведено відомості про апробацію результатів виконаної праці, зазначено кількість публікацій, що відображають її загальну концепцію.

У першому розділі - "Семантико-синтаксичні й формально-синтаксичні параметри речення з об'єктним аргументом" - розглянуто природу корелятивно / некорелятивних відношень, що встановлюються між семантико-синтаксичним і формально-синтаксичним рівнями речення, схарактеризовано особливості лівобічно-предикатно-правобічної організації синтаксичних конструкцій з об'єктним типом детермінації, інтерпретовано з погляду філософії й лінгвістики категорію об'єкта.

Основними рівнями речення як ієрархізованої структури, компоненти якої перебувають між собою в жорстко визначених зв'язках і відношеннях, є взаємопов'язані й однаковою мірою важливі для нього семантико-синтаксичний, формально-синтаксичний та комунікативний рівні. Одиниці цих рівнів можуть характеризуватися або не характеризуватися взаємною зумовленістю, тобто між ними існують два типи відношень - корелятивні і некорелятивні. Перші засвідчують симетричність міжрівневих зв'язків, другі - асиметричність. Симетрія властива предикатові та присудкові, оскільки вони можуть видозмінювати свої морфологічні, морфолого-словотвірно-синтаксичні, лексико-семантичні категорії, але позбавлені змоги переміщатися з однієї реченнєвої позиції в інші. Суб'єктові, об'єктові, з одного боку, та підметові, додаткові, з іншого боку, притаманна як симетрія (суб'єкт <-»■ підмет, об'єкт <-»■ додаток), так і асиметрія (суб'єкт <-»■ додаток, об'єкт <-»■ підмет). Симетричні відношення виникають, якщо суб'єкт функціонує в типовій для нього позиції підмета, а об'єкт - у позиції додатка. Асиметричні відношення постають тоді, коли суб'єкт заповнює іншу нетипову для нього позицію - позицію додатка, а об'єкт - позицію підмета. У реченні як найскладнішій комунікативній одиниці в синтаксичній системі мови чітко взаємодіють інтра- й екстралінгвальні чинники, що безпосередньо відображено на його лівобічно-предикатній (мінімальна структурна модель Sub + Praed) або лівобічно-предикатно-правобічній (поширена структурна модель Sub + Praed + Arq praww [+ Arq prav2...]) валентній організації. Будь-яке речення формують граматично залежні між собою субстанціальні і несубстанціальні семантичні компоненти. Кількісний та якісний склад їх спричинений семантико-синтаксичною валентністю центрального конституента синтаксичної конструкції - предиката. Лівобічний та правобічний аргументи, які пов'язані один з одним через предикат, мають спільні й відмінні риси. Спільним слід уважати насамперед те, що вони (суб'єкт і об'єкт)  1) входять до розряду субстанціальних синтаксем,  2) характеризуютьсясемантичною поліфункціональністю, 3) реалізуються у вигляді морфологічних варіантів (Nx [Nnom, Ngen, Ndat, Nacc, Ninst]; prep + Nx [prep + Ngen, prep + Nacc, prep + Ninst, prep + Nloc]), 4) валентно пов'язані з предикатом, 5) заповнюють у реченні певні формально-синтаксичні та комунікативні позиції. Відмінності між ними полягають передусім у тому, що 1) суб'єктові властива суб'єктна семантико-синтаксична функція, а об'єктові - об'єктна, 2) суб'єкт займає лівобічну позицію щодо предиката, а об'єкт - правобічну, 3) суб'єкт буває активним і пасивним, об'єкт - тільки пасивним, 4) для суб'єкта типовою є формально-синтаксична позиція підмета, а для об'єкта - додатка, 5) суб'єкт виступає єдино можливим репрезентантом лівобічної позиції, тоді як об'єкт, експлікуючи правобічну позицію, може синхронно співіснувати з іншими заповнювачами позиції Arq prav - інструменталем, адресатом, локативом; 6) суб'єкт є обов'язковою синтаксемою в реченні, а об'єкт може функціонувати на правах облігаторної і факультативної синтаксеми; 7) між суб'єктом, представленим підметом, і предикатом, репрезентованим присудком, існують граматичні предикативні відношення, що формують конструктивне ядро речення, тоді як між об'єктом, реалізованим додатком, і предикатом, експлікованим присудком, установлюються граматичні об'єктні відношення, які не утворють конструктивного ядра речення, 8) семантика об'єктності тісно пов'язана зі значенням перехідності, тоді як семантика суб'єктності цією детермінувальною характеристикою не наділена.

Позамовна категорія об'єкта, під якою розуміють усе, що існує незалежно від людської свідомості, на що запрограмовано діяльність суб'єкта, якщо воно стає предметом пізнання, практичної діяльності індивідуума або соціальної групи, знаходить безпосереднє відображення в мові, зокрема в синтаксисі, і на рівні речень із правобічним компонентом Arq prav [Obj] також. З мовного боку об'єкт становить функціонально-семантичні угруповання, що інтегрують у собі всі можливі варіанти його значення й усі чинні мовні засоби їхньої репрезентації, з-поміж яких найпоширенішими є іменникові словоформи та прийменниково-іменникові форми. Крім поняття об'єкта, доречно вводити в науковий обіг поняття об'єктності, за яким слід закріпити власне-лінгвістичний зміст, базований на морфологічних, формально-синтаксичних, семантико-синтаксичних і комунікативних засадах.

У другому розділі - "Знахідний і родовий відмінки як ядерні репрезентанти об'єктних відношень у реченні" - з'ясовано семантико-синтаксичну структур речень з акузативним та генітивним об'єктами. Безприйменникові знахідний і родовий відмінки належать до основних репрезентантів значення об'єктності в реченнях структурної моделі Sub + Praed + Arq prav [Obj]. Вершинне місце в системі реалізаторівозначеної семантики займає припредикатний компонент Arq prav [Obj (Nacc)], що можна пояснити такими причинами: об'єктне значення для акузатива є первинним, а для генітива - вторинним; знахідному відмінкові властива цілісність стосовно семантичного наповнення (спеціалізується на вираженні об'єктності) та синтаксичного функціонування (виконує в реченні типову для нього роль прямого [сильнокерованого] додатка), тоді як для родового відмінка характерна неоднорідність значеннєвого й синтаксичного планів.

Основна відмінність між акузативним і генітивним об'єктами полягає в тому, що вони протиставлені за ознакою непартитивності / партитивності. Перший виражає власне-об'єктне значення, тоді як другому притаманна семантична поліфункціональність, оскільки він передає не лише власне-об'єктне, а й партитивне значення, пор.: Зробили хлопці добрий міст (П. Воронько) і Дід посадив мене, нарізав хліба, виніс стільчиків з куреня (А. Тесленко). Родовий партитивний представлений в українській мові двома різновидами: родовий квантитативної партитивності і родовий темпоральної партитивності. Відмінність між ними в тому, що перший сигналізує про неповне охоплення об'єкта дією, тоді як другий - про повне охоплення об'єкта дією, але з обмеженням у часі її перебігу, пор.: Ми пшениці наваримо, паляниць напечемо (О. Кобилянська) і Дядько позичив лопати на день-два (З розм. мовл.). Речення з родовим безприйменниковим, що виражає квантитативну партитивність, відрізняються від речень із родовим безприйменниковим, який репрезентує темпоральну партитивність, будовою валентної рамки Praed (Vf) + Arq prav [Obj (Ngen)] і ступенем продуктивності. Розлогішим спектром заповнювачів предикатної позиції й вищою частотою вживання характеризуються синтаксичні конструкції з правобічним аргументом зі значенням кількісної партитивності. Речення із семантикою часової партитивності, виявляючи обмеження в плані лексико-семантичної будови предикатної позиції, не мають жорсткої лексико-семантичної лімітативності щодо вибору заповнювачів припредикатної позиції. Родовий власне-об'єкта відрізняється від родового партитивного (квантитативного та темпорального) такими основними характеристиками: 1) сполучається з ширшим стосовно семантики спектром дієслів; 2) структурується за участю іншого значеннєво поліфункціонального лексичного матеріалу; 3) залежно від суб'єктивного реченнєвого значення ствердження / заперечення співвідноситься чи - зрідка - не співвідноситься із знахідним об'єкта, утворюючи або не утворюючи двокомпонентну парадигму об'єктних аргументів - Arq prav [Obj (Ngen)] i Arq prav [Obj (Nacc)].

Одним із важливих чинників, який зумовлює вибір акузатива / генітива, є наявність / відсутність у реченні заперечення. Речення, у яких роль основного носія валентності виконують семантично неоднорідні дієслова із заперечною часткою не, повідомляють про невідповідність висловленого в реченні об'єктивній дійсності. Їх кваліфікують як загальнозаперечні речення і протиставляють стверджувальним реченням, призначення яких інше - протилежне: виражати ствердження того, що існує у світі, який нас оточує. Заперечну семантику в описуваних синтаксичних структурах можуть посилювати частки ні, ані, і (й), які функціонують у препозиції до об'єктного аргумента, репрезентованого родовим безприйменниковим: Ми, бідні, не маємо ні грошей, ні поля (О. Кобилянська); Ні з кого по сей день [вона] не брала й пір'їнки (Л. Глібов). Появу заперечної частки в предикатній позиції зумовлює також наявність у реченні модифікаторів, виражених заперечним займенником або прислівником: Та жарту-привіту Ніде [я] не збула (П. Грабовський); Але я поки що не маю жодної ланки (О. Чорногуз). Отже, вибір акузатива / генітива в реченнях, утворених за зразком структурних субмоделей Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (№сс)] і Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (Ngen)], детермінується передусім сферою дії заперечення в них. Родовий безприйменниковий тоді заповнює припредикатну позицію, коли заперечується і значення самого дієслова-предиката, і значення самого об'єкта дії. На формально-синтаксичному рівні родовий безприйменниковий у розглядуваних синтаксичних конструкціях трактують як сильнокерований додаток. На семантико-синтаксичному рівні йому відповідає об'єктний аргумент, що позначає партитивний (квантитативний) об'єкт або власне-об'єкт, на який спрямовано дію суб'єкта. Спостережено й іншу закономірність, що відбиває загальну тенденцію взаємодії знахідного й родового відмінків як граматичних варіантів субстанціальної об'єктної синтаксеми: у загальнозаперечних реченнях усе активніше виконує роль об'єкта акузатив, який указує на чітку окресленість, означеність об'єкта і цим протиставляється генітивові, за яким закріплено іншу функцію - сигналізувати про об'єкти різного семантичного типу.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Я Степаненко - Диференціація об'єктного значення в семантико-синтаксичній структурі речення