Г Д Хархан - Готовність до материнства вихованок шкіл-інтернатів для дітей-сиріт - страница 1

Страницы:
1  2 

34


35

 

а

'о.

о

I-

.1

:« а

оа «

VD

а

« х

 

С


 

Хархан Г. Д.,

аспірант кафедри

соціальної педагогіки

та соціальної роботи

Луганського національного

університету

імені Тараса Шевченка

 

 

ГОТОВНІСТЬ ДО МАТЕРИНСТВА ВИХОВАНОК ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ ДЛЯ ДІТЕЙ-СИРІТ

 

В статье рассмотрена проблема готовности к материнству воспитанниц общеобразовательных школ-интернатов для детей-сирот как составная часть их готовности к семейной жизни на со­временном этапе развития украинского общества.

Діти є однією з найвищих соціальних цінностей. Материнство традиційно продовжує бути одною з найвизначніших подій у жит­ті жінки, і її готовність до цього повинна визначатися не лише на фізіологічному рівні, що стосується здатності до зачаття, виношен-ня та народження дитини, а й на психологічному, який передбачає усвідомлення взаємозв'язку діади матір -дитина, формування адек­ватної материнської поведінки та компетентності, і на соціальному, що потребує усвідомлення та прийняття материнської ролі і відпо­відальності за долю своєї дитини. Доведено, що в батьківській сім'ї відбувається процес формування особистості дівчини як майбутньої матері, на який впливає свідоме чи несвідоме наслідування моделі поведінки власної матері, що потім відобразиться на її світогляді, усвідомленні та прийнятті материнської ролі. Як же відбувається даний процес у вихованок інтернатних закладів для дітей-сиріт, які не мають можливості такого наслідування або воно є далеко не кра­щим зразком для цього?

За даними Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та мо­лоді, найбільші ризики відмов від новонароджених існують серед матерів, які є колишніми вихованками державних закладів опіки, членами сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, а також неповнолітніми матерями. Спеціалісти вважають, що основ­ними причинами відмов є психологічна та фізіологічна незрілість, відсутність настанови на материнство, асоціальна поведінка поро­діллі, відсутність житла та підтримки зі сторони сім'ї, бідність, не­бажана вагітність.

У Концепції Державної програми реформування системи за­кладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклуван­ня, що схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.05.2006 р. № 263, зазначено, що діти молодих одиноких матерів -колишніх випускниць закладів виховуються у тих самих закладах, у яких перебували їхні матері. Даний факт говорить про актуаль­ність і загальнодержавний масштаб проблеми готовності до мате­ринства серед вихованок шкіл-інтернатів, що потребує вивчення як на теоретичному, так і на практичному рівні, з метою запобігання повторному соціальному сирітству.

Тому метою нашої статті є розгляд проблеми готовності до мате­ринства вихованок інтернатних закладів для дітей-сиріт, що впли­ває на усвідомлення та виконання материнської ролі.

Аналіз наукової літератури дозволяє зазначити, що проблеми психологічної готовності до материнства вивчалися такими науков­цями, як Н. Н. Авдєєва, О. В. Баженова, Л. Л. Баз, В. І. Брутман, Н. І. Ганошенко, Н. В. Даниленко, О. А. Копил, С. Ю. Мещерякова, О. П. Мулкіджанян, Н. В. Панкратова, С. М. Єніколопов, Ю. М. Ор­лов, О. В. Тіунова, Г. Г. Філіпова. Питанням девіантної материн­ської поведінки присвячені праці таких вчених, як В. І. Брутман, Н. В. Панкратова, С. М. Єніколопова, А. Я. Варга, О. Г. Ісупова, М. С. Радіонова, І. Ю. Хамітова.

Фундаментальні дослідження у сфері психології материнства були проведені Г. Г. Філіповою, яка психологічну готовність до ма­теринства розподіляла на п'ять основних блоків.

1 - особистісна готовність: загальна особистісна зрілість (адек­ватно-статева ідентифікація; здібність до прийняття рішень і відпо­відальності; міцна прив'язаність; внутрішня каузальна атрибуція і внутрішній локус контролю; відсутність залежностей) та особисті якості, необхідні для ефективного материнства (емпатія; здібність до спільної діяльності; здібність бути "тут і зараз"; творчі здібності; ін­терес до розвитку іншої особистості; інтерес до діяльності, пов'язаної з вирощуванням та вихованням; уміння отримувати задоволення; культура тіла).

36


37

(0 X

а

ГС

а о <и I-

:« а

оа «

VD О

а

« х

с; О

С


2 - адекватна модель батьківства: адекватність моделей материн­ської та батьківської ролей, сформованих у своїй сім'ї по відношенню до моделі особистості, сім'ї та батьківства своєї культури; оптимальні для народження і виховання дитини батьківські настанови, пози­ція, виховні стратегії, материнське ставлення.

3 - мотиваційна готовність: зрілість мотивації до народження ди­тини, за якої дитина не стає засобом статеворольової, вікової та осо-бистісної самореалізації жінки; засобом утримання партнера або зміц­нення сім'ї; засобом досягнення певного соціального статусу тощо.

4 - сформованість материнської компетенції: ставлення до ди­тини як до суб'єкта не тільки фізичних, але й психічних потреб та суб'єктивних переживань; сенситивність до стимуляції від дитини; здатність до адекватного реагування на прояви дитини; здібність орі­єнтуватися для розуміння станів дитини, на особливості її поведінки та свій стан; гнучке ставлення до режиму та настанова на орієнта­цію щодо індивідуального ритму життєдіяльності дитини в ранній період її розвитку; необхідні знання про фізичний та психічний роз­виток дитини, зокрема вікових особливостей її взаємодії зі світом; здібність до спільної діяльності з дитиною; навички виховання та навчання, адекватні віковим особливостям дитини.

5 - сформованість материнської сфери. Материнство як части­на особистої сфери жінки (материнська потребнісно-мотиваційна сфера) включає три блоки (емоційно-потребнісний, операційний, ціннісно-значущий), зміст яких послідовно формується в онтогенезі жінки (у взаємодії з власною матір'ю та іншими носіями материн­ських функцій; сюжетно-рольовій грі в ляльки та сім'ю; у взаємодії з немовлятами до народження своєї дитини; в період статевого до­зрівання; у взаємодії з власними дітьми) [10].

З визначенням психологічної готовності до материнства як спе­цифічним особистісним утворенням, провідною складовою якого є суб'єкт-об'єктна орієнтація стосовно ще ненародженої дитини, по­годжувалися науковці Н. Н. Авдєєва, Н. І. Ганошенко, С. Ю. Меще­рякова, О. П. Мулкіджанян.

Вчені С. Ю. Мещерякова, Н. Н. Авдєєва, Н. І. Ганошенко наголо­шують на суб'єктно-об'єктному відношенні матері до дитини як основ­ному чиннику в структурі психологічної готовності до материнства, що визначає подальшу материнську поведінку, і що тим самим впли­ває на особливості психічного розвитку дитини. Науковці виділяють основні складові в структурі психологічної готовності до материнства: переживання жінкою вагітності, орієнтацію на стратегію виховання та її ранній дитячий досвід. Стержньовим чинником, спроектованим на всі три складові готовності до материнства, є двополюсне конти­нуальне суб'єктно-об'єктне ставлення до дитини, яке визначає тип материнської поведінки в перші три місяці після народження не­мовляти й особливості його психічного розвитку.

Досліджуючи дану проблему, психолог С. Ю. Мещерякова виді­ляє такі показники рівня психологічної готовності до материнства.

Особливості комунікативного досвіду жінки в її ранньому ди­тинстві: якщо батьки були ласкаві, спілкування з ними залишило в пам'яті жінки слід, якщо була сильна прив'язаність до матері або інших родичів, отже, в ранньому дитинстві жінка мала сприятли­вий досвід емоційного спілкування, що створює більш вигідні умови у прогнозуванні майбутньої материнської поведінки у порівнянні з тими, хто такого досвіду не мав.

Переживання жінкою позитивного ставлення до ще ненародже­ної дитини на етапі вагітності: найбільш сприятливою ситуацією для майбутньої материнської поведінки є бажаність дитини та на­явність суб'єктивного ставлення до неї, яке проявляється в любові, вербальному чи мисленнєвому спілкуванні, намаганні інтерпрету­вати рухи плоду як один із його видів тощо.

Настанови майбутньої матері на стратегію виховання дитини: як збирається мати доглядати за дитиною (дотримуватися суворого режиму, брати на руки чи "привчати до самостійності", тобто орі­єнтуватися на потреби дитини чи на власні уявлення про те, що їй потрібно) свідчить про переважання суб'єктивного чи об'єктивного ставлення до дитини [5].

Важливим внеском у розробку проблеми психологічної готов­ності до материнства є дисертаційні дослідження Н. В. Даниленко та О. В. Тіунової.

Зокрема, Н. В. Даниленко розглядає психологічну готовність жін­ки до материнства як певну спрямованість особистості, котра у період вагітності сприяє процесу поетапного формування низки психоло­гічних новоутворень вагітної, що супроводжуються фізіологічним перебігом вагітності. Вченим встановлено, що фактори, які вплива­ють на формування психологічної готовності жінки до материнства, поділяються на біологічні (особливості стану процесів у центральній нервовій системі, рівень нервово-психічної стійкості); родинні (до­свід міжособистісного спілкування у дитинстві, особливо по жіночій

38


39

(0 X

а

ГС

а о <и I-

:« а

оа «

VD О

а

« х

с; « 'хг О

С


лінії); соціальні (економічно-культурний стан сім'ї, в якій виховува­лася вагітна, особливості шлюбних взаємин у батьківській та власній сім'ї, а також матеріальне становище та освітньо-культурний рівень вагітної); психологічні (рівень особистісної тривожності та рівень особистісної зрілості); духовні (різні аспекти світського виховання, пов'язані з прищепленням певних моральних якостей, розуміння і привласнення таких моральних понять, як честь, гідність, поряд­ність, справедливість тощо) [3].

Іншим є погляд О. В. Тіунової на готовність до материнства, що вона розглядає як особливим чином організовану особистісну сферу жінки, що визначає систему стосунків із майбутньою дитиною. На­уковець виокремила наступні структурні компоненти психологіч­ної готовності до материнства: когнітивний, що включає уявлення про себе як майбутню матір і материнство загалом, яке формується ще задовго до його реалізації; емоційно-ціннісний, основою якого є позитивне ставлення до себе як майбутньої матері, включення ма­теринства в ціннісно-смислову сферу та максимальне задоволення жінки своєю соціальною роллю; операціональний, що передбачає сформованість навичок материнської компетентності, тобто здат­ність до встановлення суб'єкт-суб'єктної взаємодії з дитиною, наяв­ність умінь і навичок спілкування з нею на основі співробітництва та взаєморозуміння. Цей компонент передбачає не лише набір конкрет­них операціональних дій по догляду за дитиною, а набагато глибші психологічні процеси, в основі яких полягає її емоційне прийняття, передбачування емоційного стану, інтуїтивне розуміння дитячих потреб та адекватне реагування на них [9].

На думку О. В. Тіунової, найсуттєвішими характеристиками психологічної готовності до материнства є емоційно-позитивне став­лення до материнства, переважання мотиву народження дитини, прийняття її як самостійної цінності та набуття материнством жит­тєвого сенсу.

Більшість дослідників впевнені, що мотиваційна основа мате­ринської поведінки людини формується протягом всього життя під впливом як сприятливих, так і несприятливих факторів. Зокрема педагог Ю. М. Орлов підкреслює, що материнська поведінка форму­ється у дівчинки з дитячих років, і кожна фаза розвитку особистості потребує різних методів та прийомів. Автор виділяє найбільш важ­ливі риси материнської поведінки: повна поглибленість у дитину, здатність при спілкуванні з нею повністю відключитися від інших намірів і настанов, потреба відчувати тісні емоційні контакти з дити­ною, доглядати та піклуватися про неї; здатність стримувати роздра­тування, якщо дитина поводить себе "не так, як потрібно", здатність "впадати в дитинство" у спілкуванні з дитиною, "програвати" ранні етапи свого власного розвитку, самопожертвування [7, 178].

Цікавим є погляд на зміст материнської сфери, що залежить від особливостей онтогенетичного розвитку матері. Д. Віннікот впевне­ний, що здатність бути "достатньо хорошою матір'ю" формується на основі її досвіду взаємодії з власною матір'ю, у грі, у взаємодії з маленькими дітьми у дитинстві, а також у процесі вагітності та материнства. Отже, основним фактором формування материнської поведінки є взаємини з власною матір'ю та сімейна модель материн­ства. Це положення є важливим для нас, тому що дозволяє розуміти механізм формування материнської сфери у дівчат-вихованок інтер­натних закладів.

У контексті нашого дослідження важливими є праці В. І. Брут-ман, А. Я. Варги, Н. В. Панкратової, С. М. Єніколопова, О. Г. Ісупо-вої, М. С. Радіонової, І. Ю. Хамітової, які присвячені проблемам де-віантної материнської поведінки.

Так В. І. Брутман, А. Я. Варга, І. Ю. Хамітова [2] впевнені, що причина девіантного материнства - у драмі взаємин жінки з девіант-ною поведінкою та її власної матері. За даними аналізу сімейних іс­торій жінок, що відмовляються від новонароджених, доведено, що девіантна мати не була прийнята власною матір'ю. Така материнська депривація зробила неможливим процес ідентифікації з матір'ю як на рівні психологічної статі, так і на рівні формування материнської ролі. Вчені наголошують, що для формування нормальної материн­ської поведінки необхідна ідентифікація з матір'ю, що, як відомо, відбувається до п'яти років, потім на її основі - емоційна сепарація. У дівчини-сироти, що з народження виховувалася в державних за­кладах опіки, не відбувається процес ідентифікації з матір'ю, що значно ускладнює формування її як майбутньої матері, і в більшості випадків призводять у майбутньому до прояву у них девіантної ма­теринської поведінки.

Соціолог О. Г. Ісупова розглядає девіантну материнську поведінку як "прояв багатосторонньої соціальної некомпетентності пари, зокре­ма, нездібності відповідати очікуванням суспільства в цілому та не­компетентності як батьків" [1]. Автор зазначає, що важливе значення для матері має те, що дитина опинилася непотрібною своєму батьку,


41

(0 X

а

ГС

а о <и I-

:« а

оа «

VD О

а

« х

с; О

С


тим самим підкреслювалася роль батька у процесі відмови матері від власної дитини. Підтримка чоловіком матері з немовлям підвищує ймовірність виховання дитини в сімейному середовищі, а не в інтер­натному закладі. Серед жінок, які брали участь у дослідженні, були колишні вихованки інтернатних закладів, що говорить про те, що ця категорія матерів належить до "групи ризику", а це потребує осо­бливої уваги суспільства та держави.

Прояв материнської девіантної поведінки тісно пов'язаний із батьківською сім'єю та типом батьківства. Дослідженням М. І. Муш-кевич доведено, що тип батьківської сім'ї є визначальним у функ­ціонуванні молодого подружжя. Автор визначає такі типи батьків­ської та молодої сімей: функційна, псевдофункційна, дисфункційна. Дисфункційність батьківської сім'ї підвищує вірогідність розвитку проблем у взаєминах молодого подружжя. Якість шлюбу партнерів, вихованих поза сім'єю, залежить від набутого соціального досвіду, особливостей гендерної взаємодії, сформованого "образу" сім'ї та партнера [6].

У свою чергу, Н. В. Панкратова виділяє такий тип батьківства, як біологічний, сутність якого в тому, що жінка, яка виносила та народила дитину, відмовляється від неї, передаючи її під опіку дер­жави [8]. Цей тип є характерним для більшості матерів, чиї діти є вихованцями інтернатного закладу.

У монографії Г. Г. Філіпової "Психологія материнства" важливим для нас є тезис про внутрішньосімейні цикли неміцної прихильно­сті, що передаються по материнській лінії. Якість материнсько-дочірних зв'язків і їх вплив на материнську сферу жінки визначаєть­ся, окрім прихильності, ще й стилем їхнього емоційного спілкування, участю матері в емоційному житті доньки. Велике значення має за­доволеність матері її материнською роллю. При цьому для хлопчиків порушення їх взаємин з матір'ю має більший вплив на статеворольо-ву та соціальну сфери, а також на розвиток мотивації досягнень. Для дівчат це прямо пов'язано з їхньою материнською сферою.

У процесі формування психологічної готовності до материнства у вихованок інтернатного закладу, що мають порушені материнсько-дочірні зв'язки, необхідно враховувати нероздільність біологічних і соціальних факторів, які, з одного боку, мають інстинктивну осно­ву, а з іншого - виступають як особливе особистісне утворення.

Для кращого розуміння даної проблеми звернімося до результа­тів, отриманих нами у ході проведення в березні-травні 2008 року дослідження "Підготовка дітей-сиріт до сімейного життя", складо­вою частиною якого було вивчення готовності дівчат-вихованок ін­тернатних закладів до материнства. Анкетуванням було охоплено 118 дівчат, які навчаються в 8-9 класах 5-ти шкіл-інтернатів для дітей-сиріт Луганської області. На час проведення опитування біль­шість дівчат (32 %) перебували в школі-інтернаті від 6 до 9 років, що свідчить про довготривалий вплив деприваційних умов на ста­новлення особистості дівчини як майбутньої жінки та дружини. За результатами анкетування, в майбутньому планують вступити до шлюбу 91,5 % респондентів, а 8,5 % вважають, що краще жити самій. На визначення ставлення до дітей як до соціальної цінності були направлені декілька запитань.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Г Д Хархан - Виховання особистості сім'янина в інтернатному закладі

Г Д Хархан - Виховання сім'янина в педагогічній спадщині а с макаренка

Г Д Хархан - Готовність до материнства вихованок шкіл-інтернатів для дітей-сиріт

Г Д Хархан - Статеве виховання на початку xx століття історико-педагогічний аналіз

Г Д Хархан - Ідеї статевого виховання у 20-30 роках хх століття в сучасній практиці інтернатного закладу