В М Власенко - До біографії автора спогадів березневі дні карпатської україни василя филоновича - страница 1

Страницы:
1  2 

СУМСЬКИЙ   ІСТОРИКО-АРХІВНИЙ   ЖУРНАЛ.    №VI-VII. 2009

ВЛАСЕНКО В.М.

"ТУТ ПОВСТАЛИ НОВІ КАРПАТСЬКІ КРУТИ" (ДО БІОГРАФІЇ АВТОРА СПОГАДІВ "БЕРЕЗНЕВІ ДНІ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ" ВАСИЛЯ ФИЛОНОВИЧА)

У статті розповідається про життя, військову, громадсько-політичну і журналістську діяльність активного учасника національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., генерал-хорунжого, військового міністра УНР в екзилі Василя Філоновича. Також подано короткий аналіз його спогадів про боротьбу за державність Карпатської України.

У березні 1939 р. сталася вікопомна для українців Закарпаття подія. Вони здобули незалежність, проголосивши власну державу - Карпатську Україну. І хоча вона проіснувала недовго, проте засвідчила прагнення українців до свободи і готовності боротися за неї. Чимало людей з різних куточків України взяли участь в обороні новопосталої держави. Були серед них і уродженці Сумщини, які залишили свої спогади про цю подію.

Внаслідок багаторічної діяльності українських патріотичних сил у всіх сферах суспільного життя, зростаючої боротьби українського народу за свої права та суттєвих змін на міжнародній арені після Мюнхенської угоди 1938 р. і І Віденського арбітражу українці Підкарпатської Русі (Карпатської України) здобули спочатку автономію у складі Чехо-Словацької Республіки (ЧСР), а потім і незалежність. Карпато-Українська держава проіснувала з жовтня 1938 р., коли утворився перший автономний уряд, до другої половини березня 1939 р., коли її територія була захоплена угорськими військами.

Перші спогади учасників розбудови й оборони Карпатської України з'явилися в еміграції1. У післявоєнні десятиріччя за межами України побачили світ мемуари відомих громадсько-політичних діячів2, старшин і рядових вояків Карпатської Січі3, біженців із Закарпаття4. Із здобуттям Україною незалежності у 1991 р. були видані і перевидані спогади безпосередніх учасників подій 1938-1939 рр. на Закарпатті5.

Проте, незважаючи на широке коло мемуарної літератури про Карпатську Україну, і сьогодні виявляються невідомі в Україні спогади захисників Срібної Русі. Саме до такого роду літератури можна віднести працю Василя Филоновича "Березневі дні Карпатської України'".

Донедавна вони не досліджувалися, а прізвище їх автора згадувалося лише в окремих працях з історії Карпато-Української держави6 та мемуарах її провідників і захисників, зокрема, В.Гренджи-Донського7, С.Єфремова8, А.Кущинського9, К.Матвієнка10, М.Чирського11, В.Шандора12, Г.Яворенка13 та інших.

Інформації про автора спогадів небагато. По-перше, це короткі біографічні дані в енциклопедично-довідкових виданнях14. По-друге, у зв'язку з виконанням В.Филоновичем окремих доручень С.Петлюри та Державного Центру Української Народної Республіки його прізвище зустрічається в епістолярній спадщині й окремих роботах керівників ДЦ УНР та Уряду УНР в екзилі (С.Петлюри, А.Лівицького, О.Шульгина, В.Сальського)15. По-третє, про громадсько-політичну і журналістську діяльність В.Филоновича йдеться у працях О.Вішки16, В.Власенка17, С.Наріжного18, М.Савки19. По-четверте, у роботах з історії Організації українських націоналістів прізвище В.Филоновича згадується у зв'язку із суперництвом за вплив на еміграцію цієї організації з "уенерівцями" та його роль у цьому протистоянні20. По-п'яте, окремі сторони розвідувальної діяльності В.Филоновича розкриті у спогадах М.Чеботаріва21 та роботі В.Сідака і Т.Вронської з історії спецслужби ДЦ УНР22. По-шосте, з'явилисякороткі біографічні нариси краєзнавців і журналістів Сумщини Г.Іванущенка, О.Грінки про свого земляка23. Нарешті, про його особистий архів, який був переданий Музею визвольної боротьби України у Празі, а згодом у складі так званого "празького архіву" опинився в Україні, йдеться у працях архівознавчого й джерелознавчого характеру, зокрема М.Мушинки24 й М.Палієнко25.

Донедавна існували розбіжності щодо дати й місця народження Василя Захаровича Филоновича. В енциклопедично-довідкових виданнях та архівних документах зазначалися дві позиції: 15 січня 1890 р. у м.Суми26 і 15 січня 1894 р. там же27. Про справжні дату і місце народження свідчить запис у метричній книзі Іоано-Воїнської церкви села Рогізне Сумського пов. Харківської губ. Майбутній генерал народився в цьому селі 15 січня 1894 р. у родині дворянина містечка Дубовичі Глухівського пов. Чернігівської губ. Захарія Семеновича та Марії Георгіївни Филоновичів28. У 1903 р. він вступив до місцевого реального училища, 1908 р. перейшов до Курської землемірної школи. Невдовзі був покликаний до військової служби. Під час Першої світової війни закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище. У російській армії служив у чині поручика.

Після лютневої революції 1917 р. став прихильником Української Центральної Ради, брав участь в українізації своєї військової частини. На початку листопада того ж року ним було українізовано 11 сотень у складі 34-ї піхотної дивізії29.

Наприкінці 1917 р. В.Филонович був призначений військовим комендантом Сумського повіту. Згодом організував там кінний полк та кілька піших сотень. В цей час на північному сході України розгортається наступ російських більшовицьких військ. На початку 1918 р. В.Филонович очолив ділянку фронту Ворожба-Суми-Гайворон30. По всьому фронту тривали жорстокі бої. Одним з них був бій під Крутами, про який через декілька років Василь Захарович напише низку праць31. Їх високий фаховий рівень оцінили сучасні дослідники цієї події32.

У лютому-березні 1918 р. територія України була звільнена від більшовицьких військ. З 10 березня Василь Филонович - помічник коменданта м.Суми. У період Української Держави він продовжує служіння українській справі, перебуваючи значковим сотником при повітовому коменданті33. Під час антигетьманського повстання став на бік Директорії УНР. З 1 грудня 1918 р. В.Филонович - начальник оборони Сум та повіту. Він організував Сумський курінь, який приєднався до 4-го Окремого корпусу січових стрільців Дієвої армії УНР. На початку 1919 р. призначений офіцером для окремих доручень при ставці Головного Отамана військ УНР. До осені того ж року брав участь у боях з більшовицькою та денікінською арміями. "Після відважного бою за м. Суми на початку 1919 року Сумський Окремий Курінь, - як згадував його командир, - пройшов тернистим шляхом через цілу Україну: Суми-Гадяч-Мирогрод-Єреськи-Гребінка-Броварі-Київ-Козятин-Коростень, нарешті, став в Житомирі"34. Саме цей курінь прикривав відхід з Житомира корпусу січових стрільців. Допомагав йому у цьому і панцирник "Сумець"35.

У грудні 1919 р. В.Филоновича призначили головою комісії із закупівель за кордоном. Невдовзі він залишив військову службу. Імовірно його залучили до розвідувальної діяльності. Тоді ж у складі 32 старшин він був відряджений у запілля ворога для організації повстанського руху на Катеринославщині36. В Одесі був заарештований контррозвідкою Збройних Сил Півдня Росії і відправлений до Новоросійська. Проте йому вдалося втекти на Кубань, де він приєднався до повстанської групи кубанських козаків, яку згодом і очолив. На початку 1920 р. ця група, перейшовши Сухумський перевал, опинилася в Грузії, де В.Филоновичавключили до складу Військової місії УНР. Невдовзі його призначили віце-консулом у Поті, звідки він нелегально проник до врангелівського Криму і в листопаді 1920 р. разом з російськими військами евакуювався до Туреччини37.

У січні 1921 р. В.Филонович виїхав до Болгарії, де став військовим аташе, головою Української громади та військової організації "Січ". Того ж року з ініціативи місцевої влади та за наклепом у нелояльності і ворожій діяльності його вислали з цієї країни. У серпні того ж року він прибув до Польщі. А невдовзі за дорученням військового міністерства УНР повернувся до Болгарії, де був військовим агентом Генерального штабу Армії УНР на Балканах, працюючи на посаді інструктора кооперативних робітничих організацій в цій країні38. Протягом 1921-1922 рр. за дорученням Голови Директорії С.Петлюри він здійснив низку заходів з "організації вояків-українців, що осіли в Болгарії після перебування в армії Врангеля та козачому війську. Наслідком цієї роботи було закладення 12 українських громад та гуртків, що жили по затвердженому Болгарським Урядом статуту'39. Серед них - Українська громада з притулком, бібліотекою-читальнею у Софії, Український гурток імені Михайла Драгоманова40. 1922 р. його зусиллями було засновано низку українських громад у Югославії (Королівстві Сербів, Хорватів і Словенців)41.

Восени того ж року В.Филонович прибув у розпорядження ставки Головного Отамана Армії УНР у Тарнові. Був підвищений до звання підполковника. Наступного року переїхав до Чехо-Словаччини, де працював інженером, згодом закінчив (не раніше 1928 р.) Вищу технічну школу в чеській столиці по відділу лісового господарства, був головою Гуртка українських студентів лісової справи в Празі42. Наприкінці 1933 р. одружився, мав сина. В.Филонович був представником військового міністра УНР на Балканах, опікуючись протягом майже двадцяти років справами українських емігрантів у Болгарії, Туреччині та Югославії. На початку 1930-х років "уенерівськими" в Болгарії були 2 легальні громади, 3 легальні товариства, 1 напівлегальна колонія, 7 невеликих гуртків, у Туреччині - 1 нелегальна громада; Югославії - 3 легальні громади і 2 товариства "Просвіта"43. В.Филонович неодноразово відвідував ці країни. Так, у 1937 р. з метою відновлення та активізації діяльності українських громад у Софії і Пловдиві Василь Захарович провів низку організаційних заходів, пожвавив культурно-освітню роботу організацій, на загальних зборах громад виголосив доповіді про стан і завдання української еміграції, радянську конституцію, "Україна під совітами", про річниці бою під Базаром, "22 січня", "Пам'яті героїв Крут"44. Протягом 20-30-х років він здійснював розвідувальну й контррозвідувальну діяльність, виявляв більшовицьких агентів, переправляв в Україну антирадянську літературу, поширював українські часописи серед емігрантів у країнах Європи, Америки та Азії45.

В.Филонович активно займався громадською роботою серед колишніх військових Армії УНР, допомагав колишнім товаришам по зброї. У справі Українського товариства прихильників Ліги Націй, що видавала українцям-емігрантам посвідчення для одержання дозволу на проживання за кордоном, є посвідка уродженця Сум, колишнього учня місцевої приватної гімназії Степана Дідова, засвідчена Василем Захаровичем46. У 1923 р. він був серед ініціаторів заснування Українського військового союзу, членом Союзу (Товариства) колишніх вояків Армії УНР у ЧСР, 1927 р. брав участь у роботі IV з'їзду Української громади у Франції, 1931 р. - Міжнародної конференції військових комбатантів країн колишнього Троїстого союзу в Празі. 2 лютого 1933 р. у чеській столиці з нагоди 15-ї річниці бою під Крутами Союзом українських старшин у ЧСР була влаштована жалібна академія. В.Филонович виголосив доповідь про перебіг подій під Крутами, висвітливши їх як з військово-історичного, так і політичногоаспектів. Значення цього бою для України було більшим, на думку військового, ніж значення Термопіл для Спарти, оскільки "від Крут, властиво, починається безкомпромісна боротьба з Московщиною, що й донині ще не закінчилася"47.

В.Филонович належав до Українського республікансько-демократичного клубу (УРДК) в Празі, який виник у 1925 р. Очолювали організацію прихильники ДЦ УНР в екзилі О.Лотоцький, К.Мацієвич та М.Славінський. Головним завданням УРДК було здійснення політичної, культурної й освітньої діяльності як для своїх членів, так і широкого загалу української еміграції. Організація влаштовувала академії, на яких виголошувалися доповіді, подавалися реферати, присвячені національним святам, відомим подіям чи особам. Так, чергові збори членів УРДК, що відбулися 27 травня 1927 р., були присвячені Симону Петлюрі. Виступили соратники Голови Директорії УНР. В.Филонович (за відсутності автора) прочитав спогади генерала В.Сінклера про Головного Отамана військ УНР48. 5 грудня 1935 р. на святочній академії (зборах) Василь Захарович виголосив доповідь "П'ятнадцять літ української еміграції"49. Структурними підрозділами УРДК були літературно-музична і військово-історична секції, бюро праці, яке займалося пошуком роботи для українських емігрантів. До складу цього бюро входив і В.Филонович50.

У січні 1930 р. комісія лекторського персоналу Української господарської академії в Подєбрадах у справі "нансенівських" паспортів звернулася до нього як до впливового громадського діяча серед українських емігрантів у Болгарії, Туреччині, Королівстві Сербів, Хорватів і Словенців з пропозицією поширити на балканські країни акцію щодо зазначення національної приналежності у паспортах, що видавалися українським емігрантам Нансенівським комітетом у справах біженців при Лізі Націй. В.Филонович відгукнувся на пропозицію51.

Українська громада Туреччини делегувала Василя Захаровича на Першу конференцію української еміграції, що відбулася 25-26 червня 1929 р. у Празі. В ній взяли участь представники громадських об'єднань української еміграції з Польщі, Румунії, Франції, ЧСР, українських громад з Бельгії, Болгарії, Люксембурга, Югославії. Доповіді на актуальні теми з життя еміграції виголосили відомі громадсько-політичні діячі М.Ковальський, О.Лотоцький, К.Мацієвич, В.Садовський, С.Сірополко, О.Шульгин, А.Яковлів та інші. В.Филонович доповів про нагальні потреби української громади в Туреччині. На цьому форумі його обрали членом пленуму Головної Еміграційної Ради (ГЕР)52. На Другій конференції української еміграції, що відбулася 25-26 вересня 1932 р. у Празі, В.Филонович став членом ревізійної комісії ГЕР53. Він взяв участь і в роботі Третьої конференції (14-15 лютого 1934 р.), на якій, зокрема, обговорювалися питання про голод в Україні, всеукраїнський конгрес, міжнародну ситуацію в Європі та інші54.

Досвідчений військовий і громадський діяч, Василь Захарович проявив себе і на ниві журналістики. У 1929-1938 рр. у Горніх Черношицях і Празі виходив неперіодичний журнал військово-громадської думки "Гуртуймося". Його видавцем, редактором і співредактором (разом з М.Битинським) був В.Филонович. Редакція приділяла багато уваги висвітленню суспільно значимих для українців військово-політичних подій, намагаючись зробити кожне число тематичним. Так, окремі числа були присвячені пам'яті Симона Петлюри (Ч.І, ХІ), Полтавській битві 1709 р. (Ч.ІІ, ХІІ), річницям мужньої смерті 359-ти героїв - вояків Армії УНР, які загинули під Базаром (Ч.ІІІ, XV!), проголошенню самостійності України, Акту Злуки УНР і ЗУНР, бою під Крутами (Ч.^), смерті двох найбільших провідників української еміграції - гетьмана Пилипа Орлика і голови Директорії УНР Симона Петлюри (ЧУП), проголошенню

FV Універсалу Українською Центральною Радою (Ч.Х) тощо. На сторінках часопису друкувалися поезії М.Оверковича (М.Битинський), О.Олеся, О.Печеніга, О.Стефановича, науково-публіцистичні праці М.Битинського, В.Филоновича, Д.Геродота, Ю.Лугового, В.Проходи, В.Сальського, С.Сірополка, М.Славінського, С.Смаль-Стоцького, П.Шандрука, А.Яковліва та інших. Як додаток до журналу за редакцією В.Филоновича і М.Битинського виходив Бюлетень "Гуртуймося" (1933­1934), в якому подавалася поточна інформація про головні події з українського життя55. На сторінках журналу й бюлетню друкувалися різноманітні праці Василя Захаровича з історії Української революції 1917-1921 рр., політичної і військової еміграції, про голод 1932-1933 рр. та інші56.

В.Филонович був членом Союзу українських журналістів і письменників на чужині (СУЖіП), що виник 1932 р. у Празі. У його складі був один почесний член -О.Олесь, 51 дійсний член, в тому числі 43 члени-фундатори. До складу першої управи СУЖіП входили С.Сірополко (голова), П.Феденко (заступник голови), І.Мірний57 (секретар), А.Яковлів (скарбник), Д.Дорошенко та В.Филонович (члени управи без спеціальних доручень). Діяльність організації виявлялася в улаштуванні прилюдних засідань, академій, дискусій, літературних вечірок. Союз брав участь в акціях протесту української еміграції у зв'язку з голодом 1932-1933 рр. в Україні, проти прийняття СРСР до Ліги Націй, проти наклепів на С.Петлюру58 тощо. З березня 1934 р. до жовтня 1935 р. Василь Захарович був секретарем управи СУЖіП59.

В.Филонович як справжній патріот відгукнувся на національну трагедію -Голодомор 1932-1933 рр. в Україні. На сторінках журналу "Гуртуймося" друкувалися відозви про допомогу голодуючим в Україні та біженцям з України60, редакція журналу організовувала збір коштів для біженців з-за Дністра61. В.Филонович був членом тимчасової управи Комітету представників українських організацій в ЧСР для допомоги голодним на Україні, секретарем президії установчих зборів Комітету допомоги голодним на Україні, що відбулися у липні 1933 р. у Празі62.

Загальною справою української еміграції було створення Музею визвольної боротьби України (МВБУ) та будівництво для нього приміщення - Українського дому в Празі. У квітні 1935 р. загальні збори Товариства МВБУ обрали В.Филоновича своїм членом63. Вероніка (дружина) та Василь Филоновичі неодноразово вносили грошові пожертви для МВБУ. Станом на 29 лютого 1936 р. вони сягнули 45 чеських крон64. У 1935-1936 рр. В.Филонович подарував Музею збірку книг, часописів, фотографій, кліше (всього 343 примірники), українську періодику з Маньчжурії і Балканських країн, 13 пакунків документів свого архіву65. У книгосховищі МВБУ знаходилася його бібліотека, окремі числа журналу "Гуртуймося" та чеського часопису "Слов'янський огляд"66.

Василь Захарович був добре обізнаний із ситуацією на Закарпатті наприкінці 1930-х років, оскільки неодноразово відвідував цей край, а з 1938 р. жив у с.Великий Бичків, про що свідчать його розлогі листи до генерал-хорунжого О.Удовиченка та сотника, співредактора журналу "Гуртуймося", свого соратника М.Битинського67. Після проголошення Карпато-Української держави він брав безпосередню участь у її захисті, був членом штабу Національної Оборони Карпатської України68. Саме про ці події йдеться у спогадах В.Филоновича "Березневі дні Карпатської України".

Після звільнення з угорського полону він жив у Словаччині, з 1951 р. - в США. Декілька років очолював Товариство прихильників УНР у Міннесоті, Союз українських ветеранів у США. У 1973-1978 рр. В.Филонович - генерал-хорунжий, військовий міністр УНР в екзилі. Помер відомий військовий і громадсько-політичний діяч у Чикаго, де і похований. До кінця свого життя ідеалом державного устрою Українивважав демократичну республіку і неодноразово підкреслював: "Будучи вояком, я присягав на Конституцію УНР, за неї я воював і ніколи її не зрадив і не зраджу69.

Робота В.Филоновича "Березневі дні Карпатської України" була виявлена автором цієї статті у травні 2009 р. у фонді "Український музей у Празі" Національного архіву (Narodni archiv) Чеської Республіки. Обсяг роботи - 40 сторінок формату А-4. За змістом спомини можна розділити на 5 блоків. У першому йдеться про передумови проголошення Карпато-Української держави, зовнішньо- і внутрішньополітичну ситуації в ЧСР та Підкарпатській Русі. Другий блок присвячено дискусії на сторінках партійної преси про причини поразки Карпатської України і винуватців та погляд автора на ці проблеми, третій - перебігу подій 12-17 березня 1939 р., а саме українсько-чеському й українсько-угорському військовому протистоянню, четвертий -перебуванню В.Филоновича в угорському полоні. П'ятий блок - розповідь автора про дії угорської окупаційної влади щодо населення і захисників Карпатської України.

Викладені вище біографічні дані Василя Филоновича свідчать про його активну участь у боротьбі за національну державу в період Української революції 1917-1921 рр., вимушеної еміграції та у Закарпатті 1939 р., громадсько-політичну роботу в Болгарії, Туреччині, Югославії та Карпатській Україні.

1Карпатська Україна в боротьбі. - Відень: Українська Пресова Служба, 1939; БірчакВ. Карпатська Україна: спомини і переживання. - Прага: Нація в поході, 1940; ДадА. Чотири з тисячі (Колодзінський-Гузар, Коссак-Тарнавський, Блистів-Гайдамака, Тацинець-Крот). - Прага: УНО, 1941.

2Росоха С. Сойм Карпатської України. - Вінніпег: Культура й освіта, 1949; Він же. Карпатська Січ // Історія українського війська. - Вінніпег, 1953. - С.593-603; ШтефанА. Українське військо в Закарпатті // Вісті комбатанта. - Торонто-Нью-Йорк, 1966. - №4-5. - С.60; Клочурак С. До волі: спомини. - Нью-Йорк: Карпатський Союз, 1978; Гренджа-Донський В. Спогади. Листи // Твори. - Т.Х. - Вашингтон, 1988; Химинець Ю. Мої спостереження із Закарпаття. - Нью-Йорк: Карпатський Союз, 1984; Він же^ Карпатська Україна - напередодні ІІ світової війни // Альманах Українського Народного Союзу. - Нью-Йорк, 1989. -С.144-147 та інші.

3Єфремів С. Бої 14-15 березня на Карпатській Україні // За державність. Матеріали до історії війська українського. - Т.ХІ. - Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1966. - С.128-159; Пап С. У мадярській тюрмі: спомини молодого в'язня. - Нью-Йорк, 1978; Кущинський А. Закарпаття в боротьбі (Спогад). - Буенос-Айрес: Вид-во Ю.Середяка, 1981; Куп'якД. Спогади не розстріляного. - Торонто; Нью-Йорк, 1991 та інші.

4Глібович О. На Срібній землі України // Альманах "Гомону України" на 1986 рік. - Торонто, [1986]. - С.137-143.

5Ольжич О. Незнаному воякові. - К., 1994. - С.273-282, 297-305; Сарвадій Й. Хто спричинив трагедію? // Карпатський край. - Ужгород, 1995. - №5-8. - С.38-40; Дмитро Климпуш - головний командант "Карпатської Січі": Документи, спогади, статті, вірші / Упор. О.В. Довганич, М.І.Кухта. - Ужгород, 1997; Шандор В. Спомини. - Т.1. Карпатська Україна 1938-1939 рр. - Ужгород: МІДІ "Гражда", 1996; Красне поле. - Ч.1. Про Карпатську Україну / Упор. Ю.Зейкан, В.Копейко. - Ужгород: Патент, 1999; Заповіт Срібної землі. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність. - Львів: Світ, 2001 та інші.

6Стерчо П. Карпато-Українська держава. До історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919-1939 рр. - Торонто: НТШ, 1965. - С.217.

1 Гренджа-Донський В. Щастя і горе Карпатської України. Щоденник; Мої спогади / Д.М.Федька (упоряд. та примітки), В.І.Ільницький (вступ. ст.), Д.М. Федька (вступ. ст.). - Ужгород: ВАТ "Видавництво Закарпаття", 2002. Режим доступу до книги: http://litopys.org.ua/grendzha/grendzh08.htm; http:// litopys.org.ua/grendzha/grendzh17.htm

8Єфремів С. Вказ. праця. - С.131-135, 148.

9Кущинський А. Закарпаття в боротьбі (Спогад). - С. 122.

10Матвієнко К. В обороні Срібної Землі // Вісті комбатанта. - 1964. - №2. - С. 14-15.

"Заповіт Срібної землі. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність. - С. 137-138.

12ШандорВ. Спомини. - Т.1. Карпатська Україна 1939-1945 рр. - Ужгород: МПП"Гражда", 2000. - С. 102.

13Заповіт Срібної землі. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність. - С.136.

14Довідник з історії України. А-Я / Інститут історичних досліджень Львівського нац. ун-ту ім. І.Франка / І.З.Підкова (ред., упоряд. та наук. ред.), Р.М.Шуст (ред.). 2-ге вид., доопрац. і доп. - К.: Генеза, 2001. - С.997; Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник / Гол. ред. В.Б.Звагельський. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Суми: РВО "АС-Медіа", СумДУ ВД "Фолігрант", 2004. - С.486; Українська дипломатичнаенциклопедія: У 2 т. / Редкол.: Л.В.Губерський (голова) та ін. - К.: Знання України, 2004. - Т.2. - С.666; БазильчукГ.К. Словник-довідник з історії. - К.: МАУП, 2005. - С.257-258; ЛитвинМ.Р., НауменкоК.Є. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. - Львів; Харків: "Видавництво Сага", 2007. - С.202; ТинченкоЯ. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921). - К.: Темпора, 2007. - С.455.

15Петлюра С. Статті, листи, документи / УВАН в США, Бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі.

- Т.ІІ. - Нью-Йорк, 1979. - С.503; Шульгин О. Без території. Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині. -Автентич. відтворення вид. 1934 р. / Відп. ред. Г.Й. Удовенко; упоряд.: Г.В. Стрельський, І.Д.Шевченко. -К.: Юрінком, Інтер, 1998. - С.56, 328; Українська політична еміграція 1919-1945: Документи і матеріали. -К.: Парламентське вид-во, 2008.

16Wishka E. Emigracja ukrainska w Polsce 1920-1939. - Torun: MADO, 2005. - S.149.

"ВласенкоВ. З кола друзів О.Олеся. Василь Филонович // "Я ще вернусь..." Олександр Олесь і Білопільщина. - Суми: Вид-во СумДУ 2008. - С. 145-149.

18Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919-1939 (матеріали, зібрані С.Наріжним до другої частини). - К.: Вид-во імені Олени Теліги, 1999. - С.67, 120, 250.

19СавкаМ. Українська еміграційна преса у Чехословацькій Республіці (20-30-ті рр. ХХ ст.): Історико-бібліографічне дослідження / НАН України, Львівська наук. б-ка ім. В.Стефаника. - Львів, 2002. - С.58, 115, 115-119.

20КентійА. Нариси історії Організації українських націоналістів (1929-1941 рр.). - К., 1998. - С.5; Він же. Від УВО до ОУН. 1920-1942. Режим доступу до книги: http://lib.oun-upa.org.ua/kentiy/r202.html

21Визвольні змагання очима контррозвідника (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва) / Вступ. стаття: В. Сідак. - К.: Темпора, 2003. - С.231-234.

22Сідак В. С., Вронська Т.В. Спецслужба держави без території: люди, події, факти. - К.: Темпора, 2003; Вид-во Національної академії СБ України, 2003. - С.54, 76-80, 144-154.

23ІванущенкоГ.М. Життєвий чин Василя Филоновича // Визвольний шлях. - 2008. - J№1-3. - С.179-188; Грінка О. Посланець Місії УНР // Панорама. - Суми, 2008. - №№8 (13-20 лютого). - С.А18.

24Мушинка М. Музей визвольної боротьби України в Празі та доля його фондів. Історико-архівні нариси / Держкомархів України, Асоціація україністів Словаччини, НТШ у Словаччині. - К., 2005. - С.115.

25Палієнко М.Г. Архівні центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій). - К.: Темпора, 2008. - С.211, 226, 227, 343, 357.

26Довідник з історії України. А-Я. - С.997; Українська дипломатична енциклопедія. - Т.2. - С.666; Тинченко Я. Вказ. праця. - С.455; Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО). - Ф.3696. - Оп.2. - Спр.500. - Арк. 147.

21 СідакВ.С., Вронська Т.В. Вказ. праця. - С.144; Кентій А. Вказ. праця. Режим доступу до книги: http://lib.oun-upa.org.ua/kentiy/r20Lhtml

28Державний архів Сумської області. - Ф.744. - Оп.1. - Спр.125. - Арк.434зв-435.

29ТинченкоЯ. Вказ. праця. - С.455.

30Сідак В. С., Вронська Т.В. Вказ. праця. - С. 144

31Филонович В. Українські Термопіли - Крути // Гуртуймося. - Прага, 1930. - J№4. - С.11-15; Він же. Крути // Український комбатант. - Новий Ульм, 1956. - №5-6. - С. 16-24; Він же. Дещо про подію під Крутами // Зарицкий В. Крутянська подія. - Чикаго, 1972. - С.46 та інші.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

В М Власенко - До біографії автора спогадів березневі дні карпатської україни василя филоновича

В М Власенко - Проблема голодомору 1932-1933 рр в україні на сторінках паризького тризуба

В М Власенко - Св бородаєвський про взаємовідносини земств і кооперації до 135-ліття з дня народження вченого

В М Власенко - Короткий нарис про науково-педагогічну діяльність валерія миколайовича власенка

В М Власенко - Філія українського національного козацького товариства у болгарії (1923-1936) за матералами болгарського та чеського архівів