Б А Шрамко - До питання про виробництво заліза у болгаро-аланських племен салтівської культури - страница 1

Страницы:
1  2 

Електронна бібліотека

видань історичного факультету

Харківського університету

Шрамко Б. А., Міхеєв В. К. До питання про виробництво заліза у болгаро-аланських племен салтівської культури // Вісник Харківського університету. - 1969. - № 35: Історична серія. - Вип. 3. - Харків: Видавництво ордена Трудового Червоного Прапора державного університету імені О. М. Горького, 1969.- C. 74 - 81.

При використанні матеріалів статті обов'язковим є посилання на її автора з повним бібліографічним описом видання, у якому опубліковано статтю. Дана електронна копія статті може бути скопійована, роздрукована і передана будь-якій особі без обмежень права користування за обов'язкової наявності першої (даної) сторінки з повним бібліографічним описом статті. При повторному розміщенні статті у мережі Інтернет обов'язковим є посилання на сайт історичного факультету.

Адреса редакційної колегії:

Україна, 61077, Харків, пл. Свободи, 4,

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна,

історичний факультет. E-mail: istfac@univer.kharkov.ua

©Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна; історичний факультет ©Автор статті

©Оригінал-макет та художнє оформлення - зазначене у бібліографічному описі видавництво ©Ідея та створення електронної бібліотеки - А. М. Домановський; А. О. Баскакова

Випуск З

ВІСНИК ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Історична серія

1969

ДО ПИТАННЯ ПРО ВИРОБНИЦТВО ЗАЛІЗА У БОЛГАРО-АЛАНСЬКИХ ПЛЕМЕН САЛТІВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Б. А. Шрамко, В. К. Міхеєв

Серед багатьох питань ранньосередньовічного ремесла зовсім не вивченим є виробництво заліза у іболгаро-аланських племен салтівської культури. Таке становище створилось тому, що під час розкопок посе­лень залишки салтівського металургійного виробництва виступали дуже невиразно, конструкція споруд була незрозумілою. Правда, деякі мета­лургійні горни для вироблення заліза, відомі в області розповсюдження салтівської культури, збереглися краще, але є сумнів відносно їх дату­вання або належності. Ми маємо на увазі насамперед залишки сиро­дутного горна наземного типу біля с Нова Покровка Харківської об­ласті [1].

Немає також повної ясності в питанні про забезпечення залізною руДрю. Наявність цієї сировини, палива для переробки її та знання ме­талургійної справи є вирішальними факторами для розвитку місцевого виробництва заліза. На перший погляд Подоння в області розповсюд­ження салтівської культури невигідно відрізняється від території, зай­нятої древньослов'янськими племенами, що мали в своєму розповсюд­женні велику кількість легкоплавких болотних, дернових та озерних руд, межі розповсюдження яких збігались, в основному з зоною лісу та лі­состепу[2]. Через те склалася навіть думка, що залізо для потреб сал­тівського насе'лення Подоння привозили з інших областей[3]. Однак ві­домості про місцезнаходження руд в Подонні вказують на те, що тут є значні поклади залізної руди різної якості[4]. Здебільшого це легкодо-бувні і легкоплавкі руди: власне бурий залізняк-лимонит і його різно­видності—болотні та дернові руди. Використання їх.як сировини присиродутному способі одержання заліза було на той час звичайним яви­щем

Для успішного ходу відновлювального процесу потрібна попередня обробка сировини, тобто збагачування руди. Зокрема неодмінною умо­вою успішного проходження редукції є операція обпалювання руди. Інакше 'використовувати бурий залізняк для одержання заліза не мож­на [5]. Що салтівські металурги збагачували руду, свідчать знахідки, про які йдеться нижче. Але в горнах якого типу вони варили залізо, до ос­таннього часу було невідомо.

Щоб уточнити дані про рештки залізоробного виробництва на ран­ньосередньовічному прселенні салтівської культури, біля Вовчанського городища в Харківській області були зроблені в 1966 р. розвідки і роз­копки. В овій час М. Т. Євстропав опублікував коротке повідомлення [6] про деякі дослідження, проведені ним в 1950—1955 pp. біля цього ж городища. М. Т. Євстропов розповідає про знахідки шлаків і ямних гор­нів для добування заліза 'Сиродутним способом, але не дає ні креслень, ні фотознімків, ні навіть детального опису горна, який був, за його сло­вами, тут знайдений. Ця знахідка дуже важлива для історії металургії раннього середньовіччя, і ми постарались зібрати і уточнити всі відо­мості про неї.

В рукописі М. Т. Євстрогіова «Археологічні розвідки їв районі Вов-чанська в 1950—'1965 рр.», який зберігається у Вовчанеькому краєзнав­чому музеї, на стор. 15 розповідається про ямні залізоплавильні горни, а на табл. VI подано креслення «горна», що його знайшов М. Т. Євстро­пов на селищі № 3 біля скотного двору колгоспу ім. Куйбишева. Однак вивчення цього дуже старанно зробленого креслення (рис. І, а) показує, що М. Т. Євстропов знайшов не горн, а звичайну господарську яму, в яку були викинуті відходи металургійного виробництва разом з ін­шим сміттям. Стінки ями не обпалені і поруч нема ніяких рештків гор­на. У Вовчанеькому краєзнавчому музеї ми, завдяки люб'язній допо­мозі завідуючої музеєм О. В. Дудко, познайомилися також з різними знахідками М. Т. Євстропова, зокрема з предметом, який він називає крицею з горна. Цей предмет, як виявилось, є просто кусок шлаку округлої форми.

Нагадаємо, що опис землянок в праці М. Т. Євстропова, зроблений на підставі розкопок І. П. Костюченка [7], також не підкріплюється крес­леннями. Огляд місцевості коло вапнякового кар'єру, де був розташова­ний невеликий розкоп. І. П. Костюченка, показує, що рештки цього розколу збереглися. Фактично розкоп мав вигляд вузької траншеї на схилі височини, який майже не має культурного шару. Тільки в ямах і за-

1 Б. А. К о л ч и н. Черная металлургия..., стор. 36 та ін.; К. Б е л е н и н. Древ­няя металлургия железа в Центральной Польше. СА, 1969, № 1, стор. 178; И. А, Гзе-лишвили. Железоплавильное производство в древней Грузии. Тбилиси, 1964, стор. 14; Е. W. Н u 1 га е. Iron smelting with Lake-and Bog-iron Ores. Antiquity, XI, 1937, crop. 221—222; R. Plainer. Zaklady slovanskehoJEelezarkeho hutnicftVi у eeskych. zemich,

у Praha, 1958, стор. 48; J. Piaskowski. Cftchy charakterystyczne wyrobow zelaznych pro-duktowanych prz^z starozyrtnych hutn-ikow w Gorach Swidtekrzyskich . w okresie wplywow rzymskich (I—IV w. п. е.), Studia z dziej6w g6rnictwa і hutnictwa, t. VJ, 1964, crop. 81.

76

Б. А. Шрамко, В. К. М і х е є в

падинах тут збереглись плями заповнення сірого кольору на фоні білого вапняку. Таке становище було відзначено вже давно, ще під час розві­док Б. А. Шрамка в 1949 р. Безперечно, за домогою траншеї І. П. Кос-тюченко і М. Т. Євстропов лише розчищали такі заповнення, що зали­шилися на місцях розташування землянок або господарчих ям. Вся та частина стародавніх споруд, яка знаходилась вище білого материково­го вапняку, була змита водою разом з культурним шаром ще задовго до розкопок.

Під час огляду згаданого схилу в 1966 р. тут також було помічено дві плями ям від землянок і два скупчення шлаків у западинах, які, можливо, зв'язані з рештками наземних споруд для вироблення заліза. Ще чотири плями від решток землянок відмічені в іншому місці, на схилі , височини селища № 2 (на південний схід від городища). Ці землянки бу­ли зруйновані яіром і ямами, з яких місцеве населення брало глину. Звер­тає на себе увагу те, що скрізь культурний шар і рештки стародавніх будов не спускаються нижче певного рівня (приблизно 3—4 м вище тальвега лощини). Очевидно, в далекій давнині, коли річка Вовча була повноводнішою, низькі ділянки в повінь заливала вода і вони не вико­ристовувалися.

Після старанного огляду Вовчанського городища і селищ ми вирі­шили закласти два розкопи. Один — на селищі № 2 (нумерація М. Т. Євстропова) біля будинку № 79 (122 а) по вул. Свердлова, де були зафіксовані рештки з алізод обувного виробництва, а другий — коло підніжжя гори, точніше на нижній частині південно-східного схи­лу височини, на якій розташовано Вовчанське городище. У цих роз­відках і розкопках, крім авторів статті, брав участь інженер-метало-знавець Л. Д. Фомін.

На розкот' № 2, який поділявся на дві дільниці (37 і 20 кв. м), культурний шар був значною мірою змитий і знахідки траплялися переважно в заповненні ям. Тут виявили рештки прямокутної напів­землянки з залишками вогнища, або пічкй, в південному кутку. Цілком збереглася лише північно-східна стіна завдовжки 4 м. Дві інших збе­реглися лише на протязі 5,5 м. Біля північно-східної стіни зафіксовано дві стовпових ямки. Крім згаданих будівних решток, знайдено в цьому розкопі лише дві господарчих ями. Речей небагато: кераміка салтів-ського типу, уламки амфор і одне залізне шило.

Дуже цікаві результати дали дослідження у розкопі № 1 (на сели­щі № 2), де було виявлено рештки металургійного виробництва. Тут брали глину для будівництва і бульдозером прорили глибоку траншею, яка зачепила ділянку з рештками сиродутного горна. Огляд відслоєння показав, що на схилі залягає міцна лінза культурного шару з велики­ми уламками шлаків і стінок сиродутного горна. Тут і був розплано­ваний розкоп площею понад 27 кв м. ( рис. 1 б, в). Поверхня схилу в цьому місці задернована і тому культурний шар салтівської культури зберігся досить добре. Спочатку по всьому розкопі йде наносний шар землі, змішаної з крихтами крейди. У цьому перекриваючому шарі ні­яких знахідок нема. Нижче залягає культурний шар салтівської доби, в якому зустрічаються дрібні уламки салтівської кераміки, уламки ранньосередньовічних амфор, куски шлаків, уламки стінок горна, вуг­линки, кусочки крейди, куски залізної руди. Руда належить до бурого залізняку органічного походження (болотна руда). Куски її крихкі, місцями вохряні. Структура та колір невикористаних кусків руди свід­чать про те, що вони були піддані обпалюванню. Древесне вугілля, ма­буть, з дуба та акації. /

Б. А. Шрамко, В. К. Міхеев

Західний схил лощини, на якому знайдені ці рештки, досить похи лий. Тому в давнину було зроблене вирівнювання його. Внаслідок цього утворилися дві горизонтальні площадки, які добре помітні на профілі південно-західної стінки розкопа (рис. 1,.б). Ширина основної площадки близько 1,5 м. Знизу до неї приєднується друга площадка близько 1 м завширшки. Остання розташована на 7—40 см нижче пер шої. Площадки зроблені на рівні похованого грунту, шар якого місцями зрізаний до світлосірого материкового грунту. На цих площадках і знайшли рештки горна у вигляді овального, витягнутого вздовж схилу скупчення уламків глиняних стінок, одна поверхня яких була ошлако вана, шлак і деревне вугілля. Це ібув не ямний, а наземний горн пере хідного до шахтного типу.

Рис. 2. Реконструкція залізоплавильного горна салтівської культури з селища № 2 біля Вовчанського городища.

Розташування уламків горна, шлаків і вугілля вказує на те, що горн був зроблений на верхній площадці. Після зруйнування його решт­ки поступово розсипалися вниз по схилу. Однак розміщені вони цілком закономірно. На верхній площадці знайдені головні уламки горна крупні частини його основи з шлаком, а нижче переважно були стінки верхньої частини горна з меншою кількістю шлаку або зовсім без шла ку, але оплавлені (рис. 1, в).

Горно зроблено старанно із місцевої сірої глини з якимись доміш­ками і добре обпалено з обох боків. Внаслідок цього була одержана керамічна піч з порівняно тонкими, але дуже міцними стінками. Серед ня товщина стінок у нижній частині горна—4,25 см, а на висоті ЗО см вже тільки 2,25 см. У самій верхній звуженій частині горна товщина стінок 1—1,5 см. Знайдено 104 уламки стінок горна, з яких 60 великих

Те, що великих уламків стінок гарна було багато, дозволило зроби­ти його реконструкцію в камеральній лабораторії університету. Вияви лось, що загальна висота горна від поду до кінця верхньої частини була близько 106 см. Горн мав своєрідну грушоподібну форму і майже весь знаходився на поверхні грунту ( рис. 2). Тільки донна частина приблиз

До питання про виробництво заліза.,

но на 6—8 см була заглиблена в грунт. Нижній діаметр горна з зов­нішнього боку дорівнював 70 см, а на висоті 12 см від поверхні горну — 76 см. Догори горн поступово звужується. Потім на висоті 82 см зроб­лено похилий уступ, або плече, 8,8 см завширшки. Таким чином, горн звужується до діаметра 45 см. Вище іде майже вертикальна горловина 13 см заввишки.

У нижній частині горна на "висоті 12 см з двох боків були зроблені отвори для сопел ( рис 3, 67), крізь які в горн нагнітали повітря. В цьому місці стінка горна була додатково   потовщена і утворювала

Рис. 3. Залишки різних частин залізоплавильного горна: 1-3 — верхні частини горна; 4 — плече горна; 5 — середня частина горна, 6,7 — отвори для сопед; 8, 9 — нижні частини горна, А — обпалені і оплавлені частини стінок горна, Б — залізний шлак.

зовні напівкулясту випуклість з діаметром 12—13 см. Діаметр внутріш­нього отвору сопла дорівнював не більше 4,5 см. Цікаво те, що горн і в верхній частині мав ще три або чотири отвори, які розміщені над плечем, на 12 см нижче верхнього краю колошника горна (рис. З, /—3). Діаметр верхніх отворів 1,3 см і, зрозуміло, що вони надто малі для встановлення сопел.

Внутрішній бік стінок горна має' неоднаковий вигляд. Стінки ниж­ньої частини горна мають шар залізистого шлаку, товщина якого дуже велика і досягає 5—8,5 см (рис. З, 8—9). Петрографічний аналіз шлаку з нижньої частини горна, зроблений О. Ю. Круг, показав, що редукція

80

В. А. Ш р а м к о, В. К. М і х е є в

пройшла дуже добре і відхід заліза в шлак був невеликий. На уламках більш високої частини горна (рис. З, 5) шар шлаку менший. На 10 ся нижче плеча у верхній частині горна тонкий шар шлаку, який прикипів до стінок, взагалі закінчується. Тут же помітні в деяких місцях куски невідновленої руди. На плечі і на горловині горна картина зовсім інша (рис. З, 2—4). З внутрішнього боку плечі і горловина дуже обпалені і оплавлені, але залізистого шлаку, який би взявся до них, тут нема.

Точний розмір та форму отвору для випуску шлаку установити не вдалося, але знайдений уламок нижньої частини горна з слідами про-, бивання такого отвору якимсь гострим знаряддям. У пробитий отвір витікав шлак, рештки якого збереглися до цього часу. (рис. З, 9).

Крім уламків горна, в розкопі знайдено багато кусків шлаку різ­ного типу, уламки кераміки салтівської культури і середньовічних аМі фор. Це дозволяє відносити вовчанський горн до VIII — поч. X ст.

Таким чином, залізоплавильний гбрн з Вовчанська відноситься до споруд наземного типу з штучним дуттям. Такі горни є перехідними до шахтного типу. Він має дві оригінальні особливості. Вони полягають у своєрідності матеріалу, з якого виготовлено горно, і засобів його обробки, та в наявності малих отворів у верхній частині горна, біля самого колошника.-. Горн виготовлено з місцевої вогнетривкої глини, яка застосовується місцевим населенням замість цементу для найбільш відповідальних будівельних робіт. Перед початком експлуатації горн обпалювали, і в остаточному вигляді він був таким, якописано вище.

Раніше, при розкопках селища біля Верхнєсалтівського городища, С. А. Семенов-Зусер теж знайшов уламки керамічних стінок залізопла­вильного горна, але він неправильно їх тлумачив, бо такі горни в той час не були відомі

Призначення малих отворів на вовчанеькому горні не зовсім ясно. Горни з декількома отворами відомі з Болгара [8]. Розміри та розміщен­ня отворів цих горнів, як показала А. М. Єфимова, були підпорядковані певній закономірності. Отвори для нагнітання повітря, розташовані по кривій на -різній висоті, давали можливість створювати високу темпера­туру в значній частині горнового простору.

В лаших дослідженнях ми спостерігаємо дещо інше. Два нижніх отвори великого діаметра забезпечували дуття, при якому зона розпов­сюдження повітря охоплювала всю нижню найбільш широку частину внутрішньогорнового простору, бо дуття було двостороннім. Верхні ж отвори настільки малі, що підвести до них сопла ніяк не можна. Харак­тер отворів указує на те, що їх робили під час формування горна в си­рій глині, тобто вони передбачались заздалегідь. Для чого вони при­значались? Самі по собі малі отвори не забезпечували додаткової тяги в горні, але можна припустити, що спеціальні штифти, пропущені в ці отвори, удержували додатковий патрубок, який збільшував розміри горна по висоті. Таке подовження дуже важливе для більш успішного відновлення заліза, в горні. За етнографічними матеріалами відомі сиродутні залізоплавильні горни, які мали зверху трубу для посилен­ня тяги[9]. Б. О. Колчіин, розглядаючи збільшення розмірів горнів по ви­соті, установив: чим вищий горн, тим нижча температура   у верхній

1 Уламки зберігаються в Археологічному музеї Харківського державного універ­ситету. Інв. № 774, 21/Б—47; ЗО/Б—48.половині печі і тим менше заліза потрапляє в шлак[10]. Б. Науман наво­дить дані про склад шлаку в малих і великих горнах. Ці дані свідчать, що в малих горнах втрати заліза були 'більшими[11].

Роль подовжувача у вовчанеькому горні могла грати легка мета­лева жерстяна труба. Технічно для ремісників салтівської культури виготовлення такої труби не являло труднощів. Про те, що- болгаро-аланські ремісники виробляли листи тонкого заліза говорять знахідки клепаних котлів на поселенні біля с. Маяки, уламки таких котлів на Правобережному Цимлянському городищі[12]. Описана конструкція гор­на збільшувала тягу і разом з тим давала можливість періодично зні­мати трубу і довантажувати горн рудою та вугіллям.

Горн з селища № 2 біля Вовчанського' городища — це ретельно продумана споруда. Доцільність конструктивних деталей та їх розта­шування на горні безперечні. Своєрідність та досконалість горна ставить його на одне з перших місць в металургійній промисловості раннього середньовіччя. Він відбиває високий технічний рівень мета­лургії салтівської культури.


[1] А- Б р а й ч е в с к а я. Железоплавильный горн в Новой Покровке, КСИА АН УССР, вып. t>, КиЄв, 1956, стор. 64—67; Б. А. Шрамко. Новые данные о добы­че железа в Скифии. КСИА АН СССР, вып. 91, М., 1962, стор. 75—76; И. А. Г з е­л и ш в и л и. Классификация сыродутные печей. Сборник трудов Гос. историко-этно-графического музея Тбилиси, т. 1, Тбилиси, 1966, стор. Т80—Т87.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Б А Шрамко - Воспоминания об учителе

Б А Шрамко - До питання про виробництво заліза у болгаро-аланських племен салтівської культури

Б А Шрамко - Из истории первых послевоенных археологических раскопок (воспоминания)