А В Дмитренко - Економіко-правове регулювання спільної діяльності в україні - страница 1

Страницы:
1 

ктивніших і привабливих продуктів, при цьому не понижуючих прибу­тковість банків; активний розвиток кредитування під заставу нерухо­мості (землі); кредитування котеджів; активний розвиток іпотечних програм у регіонах, де спостерігається розвиток ринку нерухомості (Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Львів). Розвитку іпотечного кре­дитування сприятиме також формування ринку землі та приміської нерухомості.

I.  Ван-Хуз Д., Миллер Р. Современные деньги и банковское дело. - М.: ИНФРА -
М, 2000. - 856 с.

2.Кручок С.І. Іпотечне кредитування: європейська практика та перспективи розви­тку в Україні. - К.: Всесвіт, 2003. - 207 с.

3.Луців Б.Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій. - Тернопіль: Економічна

думка, 2001. - 320 с.

4.Любунь О.С. Іпотечне кредитування: теоретичні основи іпотеки, інструменти і моделі фінансування та рефінансування житлового будівництва. - К.: Європ. ун-т, 2006.

 

- 299 с.

5.Пересада А. А., Майорова Т.В. Інвестиційне кредитування. - К.: КНЕУ, 2002. -

271 с.

6.Гриньков Д. Вынужденная посадка // Бизнес. - 2008. - №9. - С.42-46.

7.Грималюк М. Недвижимость Карпат: прекрасные инвестиционные перспективы.

- 2008 // http://realty.rbc.ua.

8.Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Укра­їні: Постанова Правління Національного банку України №368 від 28 серпня 2001 р. // http://www.bank.gov.ua.

9.Про внесення змін до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Постанова Правління Національного банку України №458 від 17 грудня 2007 р. // http://www.bank.gov.ua.

10.            Про іпотечні облігації: Закон України №3273-IV від 22 грудня 2005 р. //
http://www.bank.gov.ua.

II.           Основы банковской деятельности (Банковское дело) / Под ред. К.Р.Тагирбеко-
ва.
- М.: Изд. дом "ИНФРА - М", Изд. "Весь мир", 2001. - 720 с.

12.Гриньков Д. На честном слове // Бизнес. - 2008. - №9. - С.40.

13.Савич В. І. Іпотечне кредитування в Україні: суперечності та тенденції розвит­ку. - Івано-Франківськ: Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія", 2006. -

552 с.

Отримано 08.07.2008

 

УДК 657.222

А.В.ДМИТРЕНКО, канд. екон. наук

Полтавський національний технічний університет ім. Юрія Кондратюка

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ЯК ОСНОВА ОБЛІКОВОГО ПРОЦЕСУ

Розглядається питання законодавчого регулювання спільної діяльності без ство­рення юридичної особи та діяльності спільних підприємств. Велика увага приділена сутності спільного підприємства з метою узгодження правових норм здійснення спільноїгосподарської діяльності з положеннями стандартів бухгалтерського обліку для удоско­налення організації та методики облікового процесу спільної підприємницької діяльнос­ті. В результаті дослідження запропоновано вид підприємства та уточнено визначення «спільне підприємство».

Важливе значення для розвитку економіки України має діяльність спільних підприємств, а саме тих, які мають залучення іноземних інве­стицій. В останніх актуальним є використання таких механізмів, які передбачають залучення іноземного капіталу в значних обсягах. За теорією цивільного права спільна діяльність в широкому розумінні може здійснюватись у двох формах з виникненням при цьому двох видів зобов'язань. По-перше, учасники можуть обрати організаційно -правову форму здійснення спільної діяльності без створення юридич­ної особи. В цьому разі відносини, що виникають між учасниками, оформляються договором про спільну діяльність. По-друге, спільна діяльність учасників може бути спрямована на співробітництво в ме­жах самостійного суб'єкта права - юридичної особи. В цьому разі між учасниками укладається засновницький договір, який не тільки регу­лює їх спільну діяльність, а й визначає правовий статус створеної ними з цією метою юридичної особи.

Сьогодні постає проблемним питанням неузгодженості чинного законодавства України положенням бухгалтерського обліку щодо здійснення спільної діяльності в Україні.

Вирішенням даної проблеми займалися багато науковців, бухгал-терів-практиків, аудиторів, юристів, а саме: В.В.Рєзнікова, І.Дани-ленко, Т.В.Перехрест, Б.Ф.Усач [1-4] та ін.

Враховуючи зміни до законодавчо-нормативних актів, що регу­люють спільну діяльність в Україні, та дослідження фахівців з даного питання, ще й досі залишається невідповідність правових норм поло­женням бухгалтерського обліку з питання сутності спільного підпри­ємства, спільної діяльності без створення юридичної особи, які є осно­вою організації обліку операцій з спільної діяльності та її розкриття у фінансовій звітності.

Мета даної статті максимально наблизити положення Господар­ського кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Положення (стандарту) бухга­лтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» щодо видів підприємств, сутності спільної діяльності в Україні, сутності спільного підприємст­ва з метою удосконалення ведення обліку спільної діяльності.

В Україні методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції з спільної діяльності та її розкриття у фінансовій звітності здійснюється з урахуванням норм Положення

(стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затвер­дженого наказом Мінфіну України від 26.04.2000 р. №91 та зареєстро­ваного в Міністерстві юстиції України 17.05.2000 р. №284/4505 (далі -П(С)БО 12). У даному нормативному документі визначено суть понять «спільна діяльність» та «спільний контроль». Спільна діяльність - го­сподарська діяльність зі створенням або без створення юридичної осо­би, яка є об'єктом спільного контролю двох або більше сторін відпові­дно до письмової угоди між ними. Спільний контроль - розподіл конт­ролю за господарською діяльністю відповідно до угоди про ведення спільної діяльності. Пунктами 3, 11 та 21 П(С)БО 12 наводиться відпо­відно узагальнене поняття спільного підприємства: «Контрольні учас­ники - учасники спільної діяльності зі створенням юридичної особи (спільного підприємства), які здійснюють контроль за її діяльністю»; «Фінансові інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства та в спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільного підприємства) на дату балансу відображаються за вартістю, що визначена за методом участі в капіталі, крім випадків, наведених у пунктах 17 і 22 Положен­ня (стандарту) 12»; «Фінансові інвестиції у спільну діяльність із ство­ренням юридичної особи (спільного підприємства) його учасниками обліковуються за методом участі в капіталі на останній день місяця, в якому вони стали контрольними, крім випадків, наведених у пункті 22 Положення (стандарту) 12» [8].

Отже, норми П(С)БО 12 підтверджують теорію цивільного права стосовно того, що ведення спільної господарської підприємницької діяльності здійснюється без створення юридичної особи та шляхом створення юридичної особи (спільного підприємства).

Звернувшись до положень Господарського кодексу України (гла­ва 7, стаття 63) знаходимо такі види підприємств [5]. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної влас­ності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); під­приємство, що діє на основі колективної власності (підприємство ко­лективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі ко­мунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змі­шаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власнос­ті). В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом. Якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше 10%, воно визнається підприємством з іноземни­ми інвестиціями [10]. Підприємство, в статутному фонді якого інозем­на інвестиція становить 100%, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Корпо­ративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше за­сновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єд­нання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновни­ків (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпора­тивних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що ство­рюються у формі господарського товариства, а також інші підприємст­ва, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Таким чином, з вищерозглянутих видів підприємств можемо знайти тільки схожі за ознаками до спільних підприємств види - під­приємство засноване на змішаній формі власності, підприємство з іно­земними інвестиціями, корпоративне підприємство, але відсутній та­кий вид підприємств як «спільне підприємство».

Відповідно до Цивільного кодексу України (ст.1130) спостерігає­мо таке твердження: «За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законодавству. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників» [6].

Звернувшись до Закону УРСР від 27 березня 1991 р/ №887-XII „Про підприємства в Українській РСР" відповідно до форм власності, встановлених Законом Української РСР «Про власність», визначав наступні види підприємств: індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці; сімейне під­приємство, засноване на власності та праці громадян Української РСР - членів однієї сім'ї, які проживають разом; приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина Української РСР, з пра­вом найняття робочої сили; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації; державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць; державне підприємство, засноване на загаль­нодержавній (республіканській) власності; спільне підприємство, за­сноване на базі об' єднання майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного підприємства відповідно до законодавства Української РСР могли бути юридичні особи та грома­дяни Української РСР, союзних республік, інших держав; підприєм­ство, засноване на власності юридичних осіб і громадян союзних рес­публік та інших держав [11].

Спільне підприємство як самостійний вид підприємств було ви­ключене із цього Закону відповідно до Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про підприємства в Україні" від 4 лютого 1998 р. №72/98.

З прийняттям Господарського кодексу Закон України „Про під­приємства в Україні" втратив чинність.

Таким чином, бачимо що спільне підприємство в Законі УРСР „Про підприємства в Українській РСР" це те ж саме що і підприємст­во, засноване на змішаній формі власності в Господарському кодексі України. Але, все ж таки, підприємство може бути створене як на ос­нові різних форм власності в межах країни, так і засновниками можуть бути і нерезиденти. Тому, одночасно, ці два види підприємств є різни­ми.

Деякою допомогою у вирішені даного питання буде Закон Украї­ни «Про зовнішньоекономічну діяльність» (стаття 3) [7]. У даному за­коні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України.

Отже, це говорить про те, що в Україні спільними підприємства­ми є підприємства, які мають іноземний капітал. Але про підприємства з іноземними інвестиціями вже говорилося вище при розгляді поло­жень Господарського кодексу України. Тому знову підходимо до роз­біжностей у сутності поняття «спільного підприємства».

З діяльністю спільного підприємства можна ознайомитися, звер­нувшись до ст.1 Закону України «Про спеціальний режим інвестицій­ної та інноваційної діяльності технологічних парків»: «спільне підпри­ємство - підприємство, що створюється для виконання інвестиційних та інноваційних проектів, одним із засновників якого є технологічний парк, а іншими - резиденти чи нерезиденти, внесок яких до статутного фонду становить суму в національній валюті, еквівалентну не менше: для резидентів - 50000 дол.; для нерезидентів - 100000 дол.» [9].

Знову ж таки з' являється нове визначення терміну «спільне під­приємство» без відображення його в інших нормативно-правових ак­тах. Крім того дане визначення не включено до П(С)БО 12, який при­значений для регулювання питань обліку спільної діяльності.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1. Чітке визначення «спільне підприємство» надане тільки у Зако­ні України «Про зовнішньоекономічну діяльність», що говорить пропідприємства, які засновані на участі іноземного учасника.

2. Господарський кодекс України не визначає такого виду підпри­ємств, як «спільне підприємство». Але його можна ототожнити з під­приємством, заснованим на змішаній формі власності (виходячи з по­ложень Господарського кодексу України) та підприємством з інозем­ними інвестиціями (виходячи з положень Закону України «Про зовні­шньоекономічну діяльність»). Одночасно з цим спільне підприємство може і не мати учасника-іноземця. Тому, на нашу думку, слід в Госпо­дарському кодексі України зазначити окремий вид підприємства - спі­льне підприємство, що не суперечить нормі даного документа: «В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені зако­ном».

3. З вищезазначеного пропонуємо наступне визначення спільного підприємства. Спільне підприємство - спільна діяльність зі створен­ням юридичної особи, що заснована на спільному капіталі двох і біль­ше суб'єктів господарської діяльності України або/та іноземних суб'єк­тів господарської діяльності на основі корпоративних прав, на спіль­ному управлінні та на спільному розподілі результатів і ризиків, зареє­стровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України.

4. Дане визначення необхідно зазначити і в Цивільному кодексі України, оскільки в даному документі взагалі нічого не сказано про спільні підприємства, а приділяється увага лише спільній діяльності без створення юридичної особи (ст. 1130).

5. В П(С)БО 12 поряд з визначенням «спільна діяльність» та «спі­льний контроль» доцільно помістити визначення «спільне підприємст­во», яке створюватиме основу для організації обліку діяльності такого підприємства.

6. Виходячи з визначення спільного підприємства, можна визна­чити такі види спільних підприємств: національні спільні підприємст­ва, створені шляхом об'єднання майна різних власників; спільні під­приємства, створені за участю іноземних суб'єктів; спільні підприємс­тва, створені за участю технологічного парку та вітчизняних чи інозе­мних суб' єктів господарської діяльності. Така класифікація спільних підприємств дозволить узгодити нормативно-правові акти щодо здійс­нення спільної діяльності в Україні.

 

1.Рєзнікова В.В. Окремі питання правового регулювання бухгалтерського обліку та оподаткування спільної господарської діяльності в Україні // Науковий часопис «Віс­ник Хмельницького інституту регіонального управління та права». - 2004. - №3 (11). -С.131-136.

2.Даниленко І. Механізм залучення іноземних інвестицій. Спільна діяльність без створення юридичної особи за участю нерезидента // Юр. газета. - 2005. - №22. - С.7-12.

3.Перехрест Т.В. Юридична консультація // Юр. газета. - 2003. - №21. - С.9.

4.Усач Б.Ф. Аудит спільних підприємств // www. AUCTION.ua. Розділ «Книги».

5.Господарський кодекс України.

6.Цивільний кодекс України.

7.Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України №959-XII. Затв. наказом Верховної Ради України від 16 квітня 1991 р.

8.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції». Затв. наказом Міністерством фінансів України від 26.04.2000 р. №91, зареєстр. у Міністерстві юстиції України 17.05.2000.р. за №°284/4505 // Все про бухгалтерський облік. - 2001. -№18. - С.36-40.

9.Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків: Закон України №°991-XIV. Затв. наказом Верховної ради України від 16 липня

1999 р.

10.Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (ко­нтрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора: Постано­ва Кабінету Міністрів України №112 від 30 січня 1997 р.

11.Про власність: Закон України №69-ХІІ. Затв. наказом Верховної Ради УРСР від 07 лютого 1991 р.

Отримано 02.07.2008

 

УДК 330.101

С. Б. ТИМОФІЄВА

Харківська національна академія міського господарства

ПРО ДЕЯКІ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТРАТЕГІЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

Розглядаються деякі проблеми конкурентних начал, їх умови та принципи реалі­зації, зокрема підходи до визначення поняття „стратегічна конкурентоспроможність" , її рівнів.

Теорія конкурентоспроможності в сучасному її оформленні в до­сить умовному сенсі може бути визначена як самостійна галузь науко­вого знання із своїм об'єктом і предметом аналізу. Якщо дотримувати­ся поділу функцій економічної науки на позитивну і нормативну, за Дж.М.Кейнсом, то її можна визначити як один з варіантів нормативної теорії конкуренції [1].

Серед дослідників існує майже повна одностайність щодо прави­льності об' єкт-предметного оформлення і завдання теорії конкуренто­спроможності, що запропоновано М. Портером. Він вважає, що конце­птуальну основу теорії конкурентоспроможності становлять три базо­вих положення, згідно з якими об'єктом аналізу є „конкуренція в га­лузях економіки"; предметом дослідження виступають принципи дія­льності в умовах конкуренції; завданням теорії конкурентоспроможно­сті є „надання детального аналізу конкуренції, включаючи сегмента­цію ринків, диференціацію товарів, технологічні відмінності та ефект

Страницы:
1 


Похожие статьи

А В Дмитренко - Економіко-правове регулювання спільної діяльності в україні

А В Дмитренко - Методи обліку витрат у будівництві

А В Дмитренко - Облік доходів і витрат у будівельних організаціях

А В Дмитренко - Удосконалення методології обліку фінансових інвестицій на спільних підприємствах