В К Міхеєв - До питання про ремісниче виробництво салтівської культури - страница 1

Страницы:
1  2 

Електронна бібліотека

видань історичного факультету

Харківського університету

Міхеєв В. К. До питання про ремісниче виробництво салтівської культури // Вісник Харківського університету. - 1966. - № 17: Історична серія. - Вип. 1. - Харків: Видавництво ордена Трудового Червоного Прапора державного університету імені О. М. Горького, 1966. - C. 91 - 98.

При використанні матеріалів статті обов'язковим є посилання на її автора з повним бібліографічним описом видання, у якому опубліковано статтю. Дана електронна копія статті може бути скопійована, роздрукована і передана будь-якій особі без обмежень права користування за обов'язкової наявності першої (даної) сторінки з повним бібліографічним описом статті. При повторному розміщенні статті у мережі Інтернет обов'язковим є посилання на сайт історичного факультету.

Адреса редакційної колегії:

Україна, 61077, Харків, пл. Свободи, 4,

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна,

історичний факультет. E-mail: istfac@univer.kharkov.ua

©Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна; історичний факультет ©Автор статті

©Оригінал-макет та художнє оформлення - зазначене у бібліографічному описі видавництво ©Ідея та створення електронної бібліотеки - А. М. Домановський

Випуск I

ВІСНИК ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Історична серія

1966

ДО ПИТАННЯ ПРО РЕМІСНИЧЕ ВИРОБНИЦТВО САЛТІВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В. К. Міхеєв

Питання про ступінь розвитку ремісничого виробництва салтівської культури давно привертає увагу дослідників. Інтерес до нього цілком зрозумілий, бо ремісниче виробництво було складовою і невід'ємною ча­стиною господарства стародавніх «салтівців». Витонченість, стандарт­ність форм і масовість салтівськоґо інвентаря завжди вражали уяву дослідників. Тому вже в роботах В. О. Бабенка та О. С. Федоровського відзначалась висока техніка металообробного виробництва В резуль­таті останніх досліджень, проведених Б. А. Шрамком та І. І. Ляпушкі-ним, була встановлена наявність у стародавньому салтівському суспіль­стві апеціалістів-реміоників, які виплавляли й обробляли^метали [1]. Про­те, як справедливо зазначив І. І. Ляпушкін, ми ще не маємо достатньої кількості фактів, щоб зробити висновок яро ступінь розвитку метало­обробного виробництва. З певністю можна говорити про те, що лише «ковальське діло було самостійною, відособленою галуззю господарської діяльності—ремеслом»[2].

Археологічні розкопки останніх років, .проведені в басейні Дону та Сіверського Дінця С. О. Плетньовою і Д. Т. Березовцем, дали багато цінного матеріалу для додаткової характеристики ремісничого вироб­ництва салтівської культури [3]. Шкода тільки, що цей матеріал досі не опублікований повністю.

У цій статті коротко характеризується знаряддя праці металооброб­ного й деревообробного виробництва, знайдене тільки в одному районі салтівської культури — в басейні Сіверського Дінця. Багато з них вияв­лено під час розкопок поселення біля с. Маяки Слов'янського району Донецької області експедицією Харківського університету в 1963— 1964 роках.

Цілком очевидно, що металообробне та інші ремесла, зв'язані із застосуванням залізних знарядь, значною мірою залежать від тієї сиро­винної бази, яка є.їх основою, і від знання металургійної справи. Чи є ві­домості, які дають підставу говорити, що стародавнє салтівське населен­ня басейну Сів. Дінця знало виплавку заліза? Слід сказати, що таких відомостей мало, але вони є. Залишки металургійного виробництва у ви-

1 В. А. Б а б е н к о. Памятники хазарской культуры на юге России. Труды ХУ АС, ■т. I, М., 1914, стор. 441; А. С. Федоровский. В. Салтовский камерный могильник VIII—X в. Вестник Харьковскогоистор.-филолог. общества, вып. 3, Харьков, 1913, crop. 14.

В. К. Міхеєв

гляді залізного шлаку і «риць вагою 520 і 560 грамів виявлено в 1948 ро­ці під час розкопок В. Салтівського городища і селища «Б» '. Значна вага шлаку вказує іна те, що він має великий процент заліза і був одер­жаний в сиродутому горні. Залишки залізоплавильних печей, в яких знайдено непроковані криці, шлак і оплавлену глину, відомі на селищі № 1 біля Вовчанського городища. На селищі № 2 біля того ж городи­ща є великі відклади залізного шлаку[4]. У цьому районі зафіксовано наявність болотної, озерної і дернової руди[5], яка, починаючи з ран­нього залізного віку, була основною сировиною для сиродутого вироб­ництва заліза і не втратила свого промислового значення аж до XVII— XVIII ст.[6], а в кустарній промисловості деяких районів використову­валася до кінця XIX ст. [7].

Імовірним місцем добування залізної руди і одержання з неї заліза в салтівський час була балка Городна біля с^ Городища Луганської області. Це стародавній металургійний центр, де бурі й охристі заліз­няки розроблялися, очевидно, з скіфського часу[8]. Наявність селищ скіф­ського часу й салтівської культури тю схилах балки Городної, де умови життя не дуже сприятливі, була", безіперечно, викликана потребою насе­лення цих поселень добувати і плавити залізну руду, яка виходить тут на поверхню і тому легко добувається[9]. Цікаво відзначити, що салтів-ська кераміка, знайдена на даному селищі і на селищах біля Вовчан­ського городища, містить у тісті домішку залізного шлаку, а в городи-щеніській кераміці є ще й домішка руди [10].

Під час розкопок біля с. Маяки в 1964 р. на східному схилі поселен­ня в шарі чорнозему виявлено пляму діаметром 85—90 см, яка склада­лася з деревного вугілля. Під нею були дві площадки дуже обпаленої глини розміром 30X30 і 40x45 см. Глина обпалена до глибини 6—8 см. У невеликому заглибленні однієї з площадок лежав кусок залізного шла­ку вагою 0,5 кг. Глибина залягання площадок різна, бо вони розміщені на схилі. У західній частині вона дорівнює 50—55 см, у східній 10— 15 см. Через те що ця споруда погано збереглася, важко визначити її призначення. Можливо, це зруйноване металургійне горно. На південно-східній околиці укріпленої частини цього ж (поселення, на поверхні крей­дяних відкладів виявлено залізні конкреції типу сидеритових руд[11].- Си­деритові руди є цінною металургійною сировиною, їх звичайно супро­водить бурий залізняк, який частково виник в результаті окислення цих руд [12]. У згаданому районі такі руди —■ не виняток, проте значних по-

1 Б. А. Ш р а м к о. Древности Северского Донца..., стор. 273.

Рнс.

1. Ковальські кліщі. Се­лище Петрівське.

кладів тут немає Користувалися салтівські металурги цією рудою, чи завозили її з інших місць, цього ми зараз сказати не можемо. Єдиним вірогідним свідченням того, що мешканці даного поселення вміли ви­плавляти залізо, є знайдені тут куски металургійного шлаку.

Наведених даних, однак, недосить для висновків про характер ме­талургійного виробництва салтівської культури. Можна лише відзначити, що в басейні Сів. Дінця є сировинні ресурси залізних руд, які дають нам право визначити існування в давнину місцевої металургії заліза. Отже, вказані- місця залізоплавильного вироб­ництва досліджені ще недостатньо, а то­му ми не маємо повного уявлення ні про конструкцію горнів, ні про їх потенціаль­ні можливості.

Звернімося тепер до знарядь праці металообробного виробництва. Інструмент для обробки металів, знай­дений на салтівських поселеннях басейну Сів. Дінця, порівняно нечис­ленний: ковальські кліщі, ковадла,  молоточок, зубило, ножиці для

різання металу та за­тискний пінцет.

Кліщі. Знайдені в одному примірнику М; В. Сібільовим на по­селенні біля с. Петрів-ського Харківської об­ласті[13]. Це шарнірні клі­щі з довгими паралель­ними губами (рис. 1). Аналогічні кліщі добуто в похованні майстра-ко-валя IX ст. з Плесінсько-го могильника[14] і в ком­плексі, датованому кін­цем VII ст. н. е., на тери­торії Швеції[15].

Ковадла. Відома у двох примірниках. Одну з них знайдено на Маяць-кому поселенні в шарі, датованому абасидським диргемом 800—801 pp.[16]. Вона виготовлена з пря­мокутного куска заліза, квадратного в перерізі, довжиною 18 см. Один кінець ковадли розшире­ний і утворює лице роз-

1 А. С. Федоровский Геологический очерк Харьковской губернии, Харьков, 1918, стор. 36.

Рис. 2. Металообробне знаряддя та сокири: 3—9 — поселення Маяки; 2 — Мохначанське городище.

В. К. Мі хе є в

міром 9,8x11,3 см- Вага ковадли5 кг 650 г (рис. 2, /). Ця ко­вадла була призначена для ковальських робіт. Ковальські ковадли такої форми з'являються вже в епоху латен. Одну таку ковадлу знай­дено на поселенні Галіш-Ловачка, яке датовано III—І ст. до н. е. Другу знайдено разом з ковальськими кліщами в похованні з трупо-опаленням раннньоримського часу на території Польщі[17]. Серед мате­ріалів пізніших часів слід відзначити ковадлу, добуту на городищі Екімауці (кінець IX — перша половина XI ст.)[18]. Ковадло з Маяцького поселення не єдина серед знахідок салтівської культури. Аналогічний тип ковадли виявила С. О. Плетньова на Правобережному Цимлян­ському городищі[19]. -

Друге ковадло викопано на Мохначському городищі Зміївського району Харківської області[20]. Воно має форму чотиригранної зрізаної піраміди висотою 8,25 см. Розміри поверхні лиця 5,28x5,04 см. Ва­га375 г (рис. 2,2). Пірамідальні ковадла приблизно такого ж розмі­ру й ваги прийнято розглядати як інструмент ювеліра і слюсаря[21].

Молотки. Невеликий, злегка зігнутий молоточок з двома удар­ними площинами знайдено на Маяцькому поселенні в 1964 р. Одна з ударних площин має в плані форму овала,, друга — ребриста. Дов­жина молоточка 8,9 см, вага ЗО г (рис. 2,3) . Сумнівно, щоб цей моло­точок виконував функції ручника, тобто служив майстрові не тільки для показу молотобійцеві місця, куди бити молотом, а й сам використову­вався для кування дрібних виробів[22].

Імовірніше, що це був ювелірний інструмент для роботи nb м'якому металу, чому не суперечать і умови його знаходження, про що скажемо далі. Подібні молоточки своєю формою мало відрізнялися від деяких молоточків-ручників, хоча більші за розміром[23]. Молоточки ж, близькі за формою і розміром маяцькому, вживалися протягом довгого часу — від латена до середньовіччя[24]. У каталозі виставки XII Археологічного з'їзду згадується половинка залізного молотка з втулкою і деревом у ній. Через те, що предмет погано зберігся, важко сказати, чи це уламок молотка, чи обух сокири [25].

1 В. І. Бідзіля. Поселення Галіш-Ловачка. Археологія, т. XVII. К., 1964, стор. 138—139, табл. 11, 15.і Зубило. Таким інструментом могла, мабуть, бути невелика со-

I кирка, знайдена «а поселенні біля с. Маяки. Довжина її — 9,2 см, ши-

f рина леза — 2,9 см. У торці вона має форму клика. Обух квадратний

І в розрізі, плоский, розплющений. Отвір для держака трапецієвидної

І форми. Кут леза — 23°. Біля вушок сокирка злегка деформована від ча-

І стого й великого навантаження (рис. 2, 4). Можливо, нею, як коваль-

ї ським зубилом, рубали гарячий метал. ^

\ Ножиці для.різання металу. Знайдені на поселенні біля

с. Маяки в одному екземплярі. Складаються з двох клинків, з'єднаних шарніром. Ручка одного клинка, щоб зручніше працювати, зігнута і має шип для обмеження ходу. Довжина ножиць — 29 см (рис. 2, 6). Ножиці для різання металу були поширені в епоху раннього середньовіччя. По­дібні ножиці, виявлені на території Данії і Норвегії, датуються IX ст. н. е.[26]. Серед Салтівського археологічного матеріалу такі ножиці знай­дено на Правобережному Цимлянському городищі. Вони відрізняються від маяцьких конструкцією ручки одного з клинків, яка має інший вигин і сплющена в місці захвату її рукою [27].

Затискний пінцет. Ювелірний затискний пінцет знайдено в одному екземплярі на Маяцькому поселенні. Виготовлений він із за­лізної зігнутої вдвоє пластини і має рухомий хомутик для затискування виготовлюваного предмета в зігнутих губах (рис. 2, 5) [28].

З розглянутих знарядь праці металообробного виробництва ювелір­ний пінцет, ножиці для різання металу й молоточок знайдено на дні одного з розкопаних у 1964 р. льохів Маяцького поселення разом із зна­ряддям сільського господарства, бортиком бронзового казана та іншим інструментом. Знахідка разом з ювелірним інструментом уламка казана не випадкова. Він міг бути півфабрикатом для невеликих виробів з брон­зи. Отже, склад предметів, знайдених в одному комплексі, може свідчити про те, що льох належав ремісникові-ювелірові.

Розглянемо знаряддя праці деревообробного виробництва: сокири, долота, стамески, сверла й тесло.

Сокири. Залізні сокири господарського призначення відомі в трьох екземплярах. Всі вони походять із скарбу, знайденого на селищі біля с. Маяки в 1963 р. Скарб датується першою половиною X ст. н. е. Серед сокир виділяються два типи. До першого типу належать дві ма­сивні вузьколезі сокири завдовжки 19,7 и 24 см (рис. 2,7,5). Вага їх відповідно 830 г і 1 кг Э0 г. Клиноподібні вузьколезі сокири цього типу були поширені у другій половині І тисячоліття н. е.[29]. Сокира другого типу має широке, відтягнуте на обидва боки лезо. Довжина її — 14,8 см,

В. К. М і х е є в

вага — 570 г (рис. 2, 9). Сокири аналогічного типу відомі на території СРСР, Болгарії та Угорщини в пам'ятниках VIIХет.[30].

Долота. Знайдені на Маяцькому поселенні в чотирьох екземпля­рах. Всі належать до типу втулочних і за формою леза поділяються на два варіанти. До першого варіанту слід віднести невеликі долота з три­кутним у плані лезом. Довжина їх 12,4—14,8 см (рис, 3, /, 2). Подібне

долото знайшов І. І. Лялуш-кін ,на Правобережному Цимлянському городищі[31]. Другий варіант—масивне долото, втулка якого плавно переходить у списовидне ле­зо. Довжина долота—24,4 см (рис. 3,3). Такі долота знай­дено біля с. Бахмутина, не­далеко від м. Уфи[32], і на те­риторії Угорщини [33]. Долота обох варіантів цього типу призначалися для видовбу­вання в дереві глибоких і вузьких отворів і завдяки такій конструкції були роз­раховані на виламування деревини по ходу волокон. Про це свідчить деформація втулок деяких доліт в бік одного з ребер робочої ча­стини леза. Самі леза теж деформовані.

Стамески. Знайде­но три екземпляри. На­лежать до різних типів. Дві виготовлені з суцільного за­лізного стержня і мають овальний в (перерізі держак. Лезо ллоске, шириною близько 1 см. Дов­жина стамесок— 11,2 і 12 см. Інструмент деформований (рис. З, 4,5). Третя стамеска пристосована для насадки на неї дерев'яної рукоятки, її робочий кінець виготовлено у формі жолоба. Довжина інструмента— 25 см (рис. З, б)[34].

Свердла. У вигляді довгих стержнів з перовидною робочою ча­стиною і розплющеним черешком для насадки дерев'яної рукоятки знай­дено в трьох екземплярах на,поселенні біля с. Маяки. Довжина найбіль­шого з них 25 см. Діаметр отвору, зробленого таким свердлом, дорівню­вав 1,5 см (рис. З, 10). Два інших свердла виготовлені з тонших стерж­нів круглого перерізу. Довжина їх 15 і 17,8 см. Робочі кінці обох екзем-

В. К. Міхеев

■плярів частково зламані. Залізні перовидні свердла не раз знаходились у археологічних пам'ятниках різних культур, починаючи з латена[35].

Тесло. Представлене одним екземпляром. Формою подібне до те-сел-мотижок, добре відомих серед пам'яток салтівської та інших куль» тур. Проте вони відрізняються конструкцією лез. У знайденому теслі лезо не відокремлене уступами від втулки, а має поступовий перехід. Робоча частина леза заігнута з обох боків, створюючи крила для відсі­кання волокон деревини. Конічна втулка замкнута сильніше, ніж у зви­чайних теслах-мотижках, і розрахована на заклинення тієї частини де­рев'яної колінчастої рукоятки, яка входила в неї. Довжина тесла — 7,5 см (рис. З, 7). Виникнення такого спеціалізованого інструменту тре­ба, очевидно, зв'язувати з дальшим розвитком звичайних тесел-мотижок.

Побічним свідченням того, що в деревообробному виробництві сал­тівської культури використовувалися пилки, є мідний виріб у вигляді пилочки в рукоятці з двох половинок, яку Н. Є. Макаренко придбав у селян В. Салтова серед речей із зруйнованої катакомби [36]. Насправді цей виріб складається з двох пилок, що вільно обертаються на шар­нірі і мають тупі зубці[37]. Можливо, це якась туалетна річ, але вона, безумовно, свідчить про наявність у господарстві салтівців справжніх пилок, форма яких поки що невідома.

Інструмент, який представляє інші виробництва, дуже нечисленний. Серед нього слід відзначити залізні шила, круглі або квадратні в пе­рерізі, з плоским кінцем для насадження дерев'яного держака (рис. З, 8, 9).

У 1965 р. на поселенні Маяки проведено нові розкопки. Вони дали значний і цікавий матеріал, який не було можливості використати в да­ній статті. Тому ми обмежуємося публікацією деяких інструментів, ін­терпретація яких буде дана в наступній статті (рис. 4,5). Серед них є такі, які знайдено на Сів. Дінці вперше. До них насамперед треба від­нести кам'яну форму для відливання серг (рис. 6).

Наведені у статті дані про ремісниче виробництво салтівської культури підтверджують раніш зроблені висновки про наявність у сал-тівського населення металургійного й металообробного ремесла.

Проте багато питань, зв'язаних з його оцінкою, залишається ще неясними. Знайдені' спеціалізовані знаряддя деревообробного вироб­ництва можуть свідчити про існування ремісників, але самих цих даних мало для остаточного розв'язання цього питання.


[1] Б. А. Ш р а м к о. Орудия производства и оружие салтовской культуры. Пятая сту­денческая научная конференция, посвященная XI съезду ВЛКСМ. Тезисы докладов, Харьков, 1949, стор. 126; Він же. Древности Северного Донца. Изд-во ХҐУ, Харьков, 1962, стор. 273.

[2] И.'И. Л я п у ш к и н. Памятники салтово-маяцкой культуры в бассейне р. Дона. ЛША, № 62, М.—Л., 1958, стор. 131—132.

[3] Автор дякує С. О. Плетньовій і Д. Т. Березовцю, які дали йому можливість ознайомитися з матеріалами цих досліджень.

[4] Н. Т. Евстропов. Городище и селище возле города Волчанска. СА, № 4, 1958, стор 204—205.

[5] Н. Т. Евстропов. Городище и селище..., стор. 206.

* Б. А. Рыбаков. Ремесло древней Руси. М., 1948, стор. 123; А. А. К о з и н. Исто­рия открытий рудных месторождений в России. М., 1961, стор. 828.

[7] Див., напр., Н. Р. Л е в, и н с о н, Н. А. М я с о е д о в а. Материальная культура русского севера в конце XIX начале XX века. Труды ГИМ, вып. XXIII, М., 1953, стор. 116.

[8] Б. А. Ш р а м к о. Новые данные о добыче железа в Скифии. КСИИМК, вып. 91. М., 1962, стор. 72—75.

[9] Б. А. Ш р а м к о. Древности Северского Донца..., стор. 135.

[10] Б. А. Ш р а м к о. Кераміка салтівської культури. Учені записки ХДУ. Труди історичного факультету, т. 7, Харків, 1959, стор. 262—263.

[11] Визначення руди зробив зав. мінералогічним музеєм Харківського університету Д. П. Шапошников.

"А. Г. Бетехтин. Минералогия. М., 1950, стор. 516.

[13] Н. В. С и би л ев. Древности Изюмщины, вып. 1. Изюм, 1926, табл. XXXVII, 5.

[14] В. А. О б о р и н. Камская археологическая экспедиция. Археология и этнография Башкирии, т. II. Уфа, 1964, стор. 203—205, рис. 2, 1.

[15] Н. О h i h a v е г. Der germanische Schmied und sein Werkzeug,. Bd. 2, Leipzig, 1939, стор. 134, рис. 25,4 і 54. ,

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

В К Міхеєв - До питання про ремісниче виробництво салтівської культури