В І Кадєєв - До питання про римських вільновідпущеників у херсонесі в перших століттях н е - страница 1

Страницы:
1 

Електронна бібліотека

видань історичного факультету

Харківського університету

Кадєєв В. І. До питання про римських вільновідпущеників у Херсонесі в перших століттях н. е. // Вісник Харківського університету. - 1974. - № 104: Історія. - Вип. 8. - Харків: Видавниче об'єднання „Вища школа", видавництво при Харківському державному університету, 1974. - C. 83 -

88.

При використанні матеріалів статті обов'язковим є посилання на її автора з повним бібліографічним описом видання, у якому опубліковано статтю. Дана електронна копія статті може бути скопійована, роздрукована і передана будь-якій особі без обмежень права користування за обов'язкової наявності першої (даної) сторінки з повним бібліографічним описом статті. При повторному розміщенні статті у мережі Інтернет обов'язковим є посилання на сайт історичного факультету.

Адреса редакційної колегії:

Україна, 61077, Харків, пл. Свободи, 4,

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна,

історичний факультет. E-mail: istfac@univer.kharkov.ua

©Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна; історичний факультет ©Автор статті

©Оригінал-макет та художнє оформлення - зазначене у бібліографічному описі видавництво ©Ідея та створення електронної бібліотеки - А. М. Домановський; А. О. Баскакова

9. Luthe\r M. Ein Zeugnis v. 3. Oktober ІІ523. E. A., Bd. 53, 212 S.

10. Luther M. An Spalatin, v. 27. Mai 1523. E. A., Bd. 53, S. 162—163. M. Luther M. An den Kurfiirsten Friedrich,   v. ill. u. 12. August 1523.

E. A., Bd. 53, C. 176—182.

12. Luther M. Ordnung eines gemeinen Kastens. Ratschlag, wie die geistlichen Qiiter zu handeln sind. E. A., Bd. 22, ,1833, S. 96—118.

13. L u t h e r M. An den Kurfiirsten Friedrich v. 7. Marz 1522. E. A., Bd. 53, jS. 109—112.

!    114. Luther M. An Johanii Friedrich, Herzog von Sachsen, v.  18. Marz 1522. E. A., Bd. 53, 119 S„

15. Luther M. An die Wittenberger, 1521. Dez. Bruchstiick, E. A., Bd. 53, S. 100—102.

16. Luther M. Eine treue Vermahnung zu alien Christen, sich zu ver-hiiten vor Aufruhr und Emporung. E. A,. Bd. 22, ІІ833, S. 43—59.

17. Aktenstflcke zur Wittenberger Bewegung. Anfang 1522. Herausgegeben und erlautert von Hermann Barge, Leipzig, 1912, 36 S.

18. Die Wittenberger Bewegung <1521 und 1522. Von Nikolaus Miiller «Archiv fur Reformationsgeschite. Texte und Untersuchungen», VI. Jg., Leipzig, 1909, S. 168—473.

19. F a b і u n к e, G ii n t e r. Martin Luther als Nationalokonom. Berlin, 1963, 362 S.,

20. F u с h s, Gerhard. Karlstadts radikal-reformatorisches Wirken und seine Stellung zwischen Miintzer und Luther, «Wissenschaftliche Zeitschrift der MartinLuther Universitat Halle—Wittenberg», Gesellschaftl und sprachwiss. Reihe, Jg. З, H. З, Ц953/54, S. 486—548.

21. Kamnitzer, Heinz. Zur Vorgeschichte des deutschen Bauern-krieges. Berlin, 1953, 144 S.

22. Steinmetz, Max. Deutschland von 1476 bis 1648, Berlin, 1965, 428 S.

( 23. Ш t e p h, Лео. Идеологическая и политическая роль Реформации I прошлом и настоящем. «Ежегодник германской истории»-, М., 1969, с. 11—28.

В. І. Кадєєв

ДО ПИТАННЯ ПРО РИМСЬКИХ ВІЛЬНОВІДПУЩЕНИКІВ У ХЕРСОНЕСІ В ПЕРШИХ СТОЛІТТЯХ Н. Е.

І Перебування у Херсонесі римських вільновідпущеників за­рисовано епіграфічними джерелами, а тому не викликає сум­ніву. Пірате вивченням їх становища, чисельності, етнічної на­лежності та політичної4ролі дослідники спеціально не займалися. Ввичайяо вони відзначали тільки .наявність кількох римських Іільновідпущеників,. про яких згадують надгробні написи [1, 1,131; 2, с. 92]. При цьому зовсім не використовувалися 'просопо-ірафїчні дані, зокрема римські імена, які зустрічаються в епі­графічних документах.

І Мета даіної роботи полягає в томіу, щоб на основі епіграфіч-Іих джерел не тільки наказати значно більшу кількість рим-Імсих відпущеників, ніж вважалося досі (само по собі це має важливе значення для історії міста в перших століттях н. е.),а й визначити по можливості Тх етнічну належність, соціальне становище, роль уполітичіному житті'Хершнйса.

Мій маємо кілька епіграфічних джерел, де говориться про перебування у Херсонесі римських вільновідпущеників. Напри­клад, на- саркофазі Авірелії Тіхе, датованому II ст. н. е., знайде­но напис грецькою і латинською мовами, який розповідає, що саркофаг та напис разом з спадкоємцями замовили вільновід­пущеники [З, № 508]. Напис свідчить, що у іовій час Аврелія Ті­хе відпустила на волю кількох раїбів, які, ставши вільними, взя­ли участь у похованні ювоєї патронеси. Ім'я Aurelia Tyche мае римську форму і складається з iMnepaTqpcbKoro потел та щрець-ікого за походженням cognomen Tyche {4, s. v.]. Останнє було асобиіотиім іменем похованої. Воно часто зустрічається серед імен римських рабинь та вільновідпущениць {5, с 130; .6, № 8732]. Отже, ім'я похованої дозволяє вважати її відпущени- ! цею, /мабуть, гречанкою. Імператорське ж родове імвказує, що це відпущениця імператорської фамілії. Про грецьке поход­ження цієї жінки свідчить ігрецький напис на саркофазі.

Інше відоме джерело — латинський надгробний шапиіс часів імператора Нерона, де згадуються три римських відпущеники: Т. Цинцій Василь, Т. Цинцій Епіктет та П. Ведій Трепт [З, № 562]. Двоє з них колишні раби Тіта Циінція і мали у складі своїх імен ім'я хазяїна — Т. Cinjcius, а як cognomen грецькі іме­на— Basilis [7, s. v.] та Epiictetus [7, s. v.]. Ім'я третього Публі Ведій Трепт (P. Vedius Thneptus) також складалося з імені х зяїна P. VecTius та нрецького cognomen Threptus [4, s. v.]. Наявність грецьких oognomina дає змогу стверджувати,- щовс вільновідпущеники були греками.

Є ще один напис, який не привертав уваги дослідників, хоч давно опублікований. Ми маємо на увазі дуже пошкоджену ла­тинську епігафію патронові, замовлену його вільновідпущени ком. На жаль, обидва імені не збереглися [3, № 571].

Кірім цих безпосередніх свідчень, існують просопоіграфічні дані, зокрема римські імена, що трапляються в херсонееькщ інаписах. Вони не могли належати іримляїнам, що у провійціаль: них та залежних від Риму грецьких містах не одержували про мадянських прав, а утворювали там окрему групу населення. ї називали 01 KATAK0TNTE2 РЙМАІОІ. Згадана група мал Привілейоване становище у порівнянні з громадянами цих міс а тому не брала участі в роботі Ради та Народних зборів [Й с. 131]. Навіть побіжний погляд виявляє пут імена широко роз повісюджені в середовищі римських раїбів та вільновідпущеник'' [9; 10]. Це — Понтик, Марій, Гілар, FepMaiH, Сабін, Пріск т інші. Перелічені імена становлять переважну більшість у груп римських імен, які не пов'язані з одержанням_ прав римсько" громадянства, а отже, це не прояв випадковості, а свідчить л" наявність осіб відповідного походження. Адже внаслідок певно' номенклатури імен не тільки  римські доморослі раби (veпае), але й вільновідпущеники та їх нащадки зберігали вказані імена [10> с. 149—150]. Отже, іслід докладно ознайомитися з тими епіграфічними джерелами, де згадуються такі імена, та вияснити все, що стосується їх носіїв.

" Опечатку треба звернути увагу на ocioV які скріпили печат* ками, декрет 130/131 року н. е. на честь Папія сина Гераклеона {'М, с. 155—157]. Тут в одного з архонтів римське ім'я — Пет­ровій Марін (IIETPQNIOC MAPEINOC). Воно складається з двох елементів (nomen і icognomen) у називному відмінку. Ім'я подвійне і побудоване за римським зразком та ще й рим­ське за походженням. Греки не носили подвійних імен ([її2, 526, прим. 3]. Наявність родового імені Петроній і cognomen Марін, відомого серед римських рабів [10, с. 156], дозволяє вважати, що перше належало- патрону й від нього перейшло до Маріна — відпущеника, або сина відпущеника, котрий одержав громадян­ські нрава у Херсонесі, а згодом і посаду архонта. Серед осіб перелічених у декреті, є Луцій Аінтоній Руф (ЛОТКІОС ANTW* NIOC РОТФОС), який носив повне римське ім'я. Привертає до себе^ва^ тїбиГеп Антоній, яіке належало до [відомого плебей­ського роду. Серед представників його були видатні політичні діячі, але у них це ім'я було без cognomen [13, Ad Att., XV, 5, Fam., VI, 2; 14, Jul. 36, Aug. '9, 14, 15]. Вжитий тут cognomen Руф, на думку М. Гордон, є. одним з поширених рабських імен J9, с. 96]. А коли раб діставав волю, його особисте ім'я приєд­нувалося до імені хазяїна як cognomen. Утворене таким чином ім'я ставало ім'ям вільновідпущеника

У названому декреті згадуються два члени херсонеської Ра­да АОГКІОС ІААРОТ і nONTIKOC ІААРОТ, тобто Луцій син Гілара і Понтик син Гілара [1]. Ім'я останнього ми зустрічали в декреті 129/130 року, він тоді займав посаду номофілака [З, № 359]. Це — римські імена, але структура у них грецька (ім'я з патрониміїконом). Належали вони, мабуть, херсонесцям грець­кого походження[2]. У той же час Ponticus і Hilarus — імена ду­же поширені серед римських рабів [9, с. 98, 100, 106; 15, с. 133, прим. 136; 16, с. 275). Типові рабські імена при наявності спільно­го патроним ікон а свідчать, що їх ноісії походили з родини рим­ського вільновідпущеника.

Присутність римських відпущеників та їх нащадків у Херсо­несі підтверджують і інші епіграфічні джерела. Наприклад, од^ ного з хереонеських послів звали Валерій Герман (О і'АЛЕРІОС TEPMANOC) [3, № 404]. Ім'я це безумовно,римське, побудо­ване за римським зразком, бо обидва елементи в називному від-

11 Прикладом такого утворення можуть служити згадані вище імена від­пущеників — Т. Cincius Basilis та Т. Cincius Epictetus.мінку. Воно .складається з тюгпеп і cognomen, a praenomen від­сутнє, що характерно для другої половини П ст. н. е. [5, с. 99, прим. 1 до № 8646; 17, с. 26], тобто періоду, яким датується на­пис, де згадується дане ім'я. Показове ім'я Germanus, характер­не для римських рабів, котре іноді означало етнікон, але утво­рювалося здебільшого від латинського прикметника [8, с. 98]. Отже, мабуть, і в цьому випадку перед нами представник роди­ни римського вільновідпущеника.

В іншому написі (близько середини II ст. н. е.) [18, № 1] згадується ім'я AIMIAIANOC CABEINOT, створене з двох рим­і ських, але побудоване за грецьким зразком. Імена, подібні iAemilianus, з суфіксом — ianus[3] мали усиновлені і[19, 83], але частіше-раби та відпущеники [5, с. 98, прим. 1 до№ 8504; 17, с. 32; 20, с. 312]. У вільнонароджаиих усиновлених їх родове ім'я з су­фіксом — ianus перетворювали в другий cognomen, у рабів та вільновідпущеників ім'я з~ Таким суфіксіам ^^""с^оистам •і .утворювалося йд іродового імені хазяїна*. В нашому випадку носій вказаного імені навряд чіи'налеУжав до старовинного пат­риціанського роду Еміліїв. Імовірніше він походив з родини відпущеника, про що свідчить і особисте ім'я. На користь цього говорить і його патронимікон, бо ім'яХабіїн (Sabinus), відоме серед вільнонароджених як cognomen [14, Vit. 15, 2, 3, Vesp. 1, 3; 21, Ot. б; 22, И, 46, 55; 23, II, б, 9, 10, III, 111, 17, 18], в сере­довищі рабів та відпущеників використовувалося як особисте ім'я [9, с 99]. Грецьке походження Еіміліана сина Сабіна дово­дить і грецька структура імені.

Ма-буг^ая алогічне походження мав і Юліан син Аквіли (ЮТАДАКш АКТАОТ) —херсонеський архонт, якого названо серед осіб, що приклали свої печатки до декрету 30—60 pp. II ст. н. е. [З, № 363]. Тут ім'я має грецьку структуру (ім'я та патронимікон), але обидва елементи римські. Julianus з суфік­сом— ianus походить від родового імені Юліїв. Використане воно як особисте, що дозволяє вважати носія представншдам родини вільновідпущеника. Це підтверджує патронимікон Амві-ла, який таїкож був особистим іменем, а у вільнонароджених громадян воно виступає як cognomen [23, ТІ, 44, III, 7, XII, 15, 21]. Яік icognomen згадане ім'я широко використовували римські солдати та ветерани з числа уродженців Дакії [25, № 1629], Мезії [25, № 6178, 8110, 14409]. Отже, ім'я Аквіла стало шаб­лонним, поширеним серед вільновідпущеників та провінціалів.

Сином імператорського відпущеника був Аврелій Діонісій (ATP, AIONTCIOC), який пожертвував 300 денаріїв на колону [З, № 443]. Його батька звали Пріек (ПРЕІСКОС). Звичайно, в римському середовищі це co'gnomina [14, Tib. 42, 2; 22, III, 49—51, XIII, 28, XV, 71; 24, II, 92, III, 65, 6], але як особистеім'я його широко вживали раби, зокрема доморослі або народ­жені .в містах [9, с. 99]. Оскільки батько Діонісія мав це ім'я як особисте, можна вважати, що він буїв вільновідпущеником, але, можливо, не приватної особи, а імператорської фамілії. Це під­тверджує імператорське родове ім'я Аврелій. Діонісій же вва­жався уже вільнонародженим.

Привертає увагу ім'я першого архонта 185/186 р. — М. АТР. BACIAEIAIANON AAESANAPOC [3, № 404], де третій елемент, безумовно, грецький, але з суфіксом — TANOC (ianus), як в римських іменах, про що говорилося вище. У даному випадку ім'я BACIAEIAIANOC виникло від ВАСІАЕІАН і, мабуть, на­лежало усиновленому Васілідом Александру, котрий одержав у 'спадщину від названого батька — римського громадянина, ім­ператорське ім'я. Однак тоді слід визнати, що у грецьких роди­нах існували типово римські звичаї усиновлення та одержання імен. Але процес романізації у Херсонесі не був настільки гли­боким. Тому можливе й інше пояснення, а саме: Александр міг належати до родини імператорського вільновідпущеника, який у свій час був рабом якогось Василіда {5, с. 98, прим. 1 до № 8504].

Таким чином, епіграфічні джерела не тільки доводять існу­вання римських вільновідпущеників у Херсонесі, але свідчать про час їх появи, майновий стан, вказують на політичну роль Пу місті. Ці дані дозволяють зробити такі висновки.

Римські вільновідпущеники з'явилися у Херсонесі в другій половині І ст. н. е. Витрати та пожертвування на потреби міста говорять про їх заможність. У політичному житті міста спочат­ку вони не брали участі. В II ст. н. е. становище римських віль­новідпущеників, а особливо їх нащадків., які вважалися вільно-народженими і належали до заможних верств населення, знач­но змінилося. З кінця 20-х років і протягом всього II ст. н. е. поряд з місцевими багачами та знаттю вони посідають панівне становище, дістають доступ до магістратур, входять до складу Ради. Римські вільновідпущеники, які мешкали у Херсонесі, були здебільшого греками, мабуть, виходцями з малоазій­ських міст, з якими Херсонес підтримував жваві і досить сталі економічні зв'язки.

Інтенсивний процес соціальної мобільності римських вільно­відпущеників, які від рабів піднімалися до представників па­нуючої верхівки, пояснюється, на наш погляд, соціальною полі­тикою Риму відносно грецьких міст, що входили до складу про­вінцій, або знаходилися в інших формах залежності від Риму. Метою цієї політики була підтримка багатих верств населення згаданих міст, наділення їх правами римського громадянства. Така політика відкривала шляхи до кар'єри як в органах міс­цевої адміністрації, так і на службі Риму. До цих верств на­селения входили багаті вільншідпущеникіи, які були соціальною опорою римської влади у грецьких містах, а також провідника­ми римської 'політики. Вони допомагали Риму.експлуатувати не тільки рабів, але й незаможних вільних громадян Хершнеса, утримувати за їх рахунок (римський гарнізон у місті та його око­лицях.

1. Белов Г. Д. Херсонес Таврический. Л., 1948, 147 с.

2. Гайдукевич В. Ф. История античных городов Северного Причер­номорья. Античные города Северного Причерноморья, L М.Л. 1955, с. 23—147.

3. Inscriptions orae septentrionalis Ponti Euxini, v. I, Petropoli, 1916, 594 S.

4. F і с k. A. Die griechischen Personennamen nach ihrer Bildung erklart mit den NamenSystenien verwandter Sprachen vergleichen und systematisch geordnet, Gottingen, 1894, 837 S.

5. Сергеенко M. E. Ремесленники древнего Рима. Л., 1968, 151 с.

6. Corpus Inscriptionum Latinarum, VI, 1882, 1746 S.

7. P a p e W. Worterbuch der griechischen Eigennamen, Braunschweid, 1884, 1710 S.

в. Свенцицкая И. С. Разрушение гражданского коллектива и полис­ной собственности в провинции Азии. «Вестник древней истории», 1969, № 3, с. 130—142.

9. Gordon М. L. The Nationality of slaves under the early Roman Emp re. —«Journal of Roman Studies*, 14, 1924, S. 91-411.

10. Thylander H. Etude sur L'epigraphie latine, Lund., 1952, 192 S.

11. С у p о в E. Г. Новая херсонесская надпись. «Вестник древней исто­рии», 1960, № 3, с. 154—158.

12. Корпус боспорских надписей. М.Л., 1965, 951 с.

113. С і с е г о М. Т. Epistulae, Hannover, 1836, 413 S. 1

14. Suetoni de Vita Caesarum libri VIII, Lipsiae, 1908, 191 S.

15. Кал л исто в Д. П., Нейхардт А. А. та ін. Рабство на перифе­рии античного мира. Л., 1968, 271 с.

16. Weaver P. R. С.The Status nomenclature of the Imperial freedmen.— «The Classical Quarterly*, XIII, № 2, 1963, S. 272—278.

17. Бе in ев лиев В. Проучвания вьрху личните имена у траките. Со­фия, 1965, 130 с.

18. Латышев В. В. Эпиграфические новости из южной России. «Из­вестия Археологической комиссии», вып. 65, 1918, с. 9—26.

19. Федорова Е. В. Латинская эпиграфика. М., 1969, 37Э с.

20. Weaver P. R. С. Cognomina ingenua: a note. «The Classical Quar­terly*, XIV, № 2, 1964, S. 311—1315.

21. Plutarchi vitae parallelae, Lipsiae, 1906, 461 S.

22. P. Cornelii Taciti libri qui supersunt, t. I. Annales, Lipsiae, 1962, 402 S.

23. C. J. Caesar. Commentarii rerum gestarum, I. Bellum gallicum, Lipsiae, 1968, 353 S.

24. P. Cornelii Taciti libri qui supersunt, t. II, fasc. 1. Historiarum libr. Lipsiae, 11961, 202 S. "

'25. Corpus Inscriptionum Latinarus, III, USI73, 620 S.

ЛІТЕРАТУРА


[1] Наявність однакового і дуже рідкісного у Херсонесі патронимікона дозволяє припустити, що це — брати.

[2] Римське імя' Hilarus могло походити від грецького прикметника «ІЛАРОС», а іносили його особи грецького походження.

[3] За допомогою цього суфікса в латинській мові утворювалися прикмет­ники, які означали власність або доходження [17, 1Э2].

Страницы:
1 


Похожие статьи

В І Кадєєв - До питання про римських вільновідпущеників у херсонесі в перших століттях н е

В І Кадєєв - Про торгівлю херсонеса з середземномор'ям