О Г Яновська - Доказування в кримінальному судочинстві особливості акмеологічного впливу - страница 1

Страницы:
1 

Правове регулювання економіки. 2009. № 9

3. Решетняк В. И., Черных И. И. Заочное производство и судебный приказ в гражданском процессе: Пособие. М.: Юридическое бюро «ГОРОДЕЦ», 1997. — 80 с.

4. Черных И. И. Заочное производство в гражданском процессе.М., 2000. — 98 с.

5. Уткина И. В. Заочное решение в гражданском процессе. М: ООО «Городец-издат», 2003. — 192 с.

6. Фурса С., Щербак С., Євтушенко О. Цивільний процес України. Проблеми і перспективи: Науково-практичний посібник. — К.: Вида­вець Фурса С.Я. КНТ, 2006. — 448 с.

7. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М. К. Треушникова.М., 2003. — С. 394—395.

8. Гражданский процесс России: Учебник / Под ред. М. А. Викут. М.: Юристъ, 2004. — 459 с.

9. Гражданское процессуальное право: Учебник / С. А. Алехина, В. В. Блажеев и др.; Под ред. М. С. Шакарян. М.: ТК Велби; Про­спект, 2004. — 584 с.

10. Лихута Л. М., Бейцун І. В. Практика ухвалення та перегляду су­дами заочних рішень у цивільних справах (2008 р.) // http://www. scourt.gov.ua

Стаття надійшла до редакції 18.07.09.

КРИМІНАЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО

УДК 343.1 О. Г. Яновська,

адвокат, канд. юрид. наук, доцент кафедри конституційного та адміністративного права, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ДОКАЗУВАННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ: ОСОБЛИВОСТІ АКМЕОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ

Стаття присвячена дослідженню проблемних питань процесу доказу­вання в змагальному кримінальному процесі, зокрема при розгляді криміналь­них справ судом присяжних. У статті аналізуються особливості збору, представлення та оцінки доказів у суді, визначається значення доказуван­ня в системі акмеологічного впливу в кримінальному судочинстві.

Ключові слова: змагальність, кримінальний процес, доказування, суд присяжних, акмеологічний вплив.

Проголошення незалежності Україною та затвердження нової Конституції України стали визначними подіями для реформуван-

© О. Г. Яновська, 2009

278ня правової системи, основою якої стали спроби переосмислення та вдосконалення судової гілки влади. В цілому, гуманістичне спрямування правовідносин у сфері здійснення судочинства при­звело до розуміння необхідності нормативного врегулювання змагальної системи відправлення правосуддя в країні.

Основним законом України визначено головний обов'язок держави, який полягає в утвердженні та забезпеченні прав і сво­бод людини (ст. З Конституції України). Це конституційне поло­ження знаходить своє втілення і у кримінально-процесуальному законодавстві нашої держави. Серед інших завдань кримінально­го судочинства першим визначено охорону прав та законних ін­тересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь (ст. 2 КПК України). Водночас, метою кримінального судочинства є швид­ке і повне розкриття злочинів, викриття винних осіб, застосування норм закону з метою притягнення до відповідальності кожного, хто вчинив злочин, та недопущення покарання невинуватих осіб.

Указані завдання кримінального судочинства є спеціально-галузевим відтворенням конституційних положень щодо презум­пції невинуватості особи в кримінальному процесі. Так, ст. 62 Конституції України встановлює неможливість визнання особи винною у скоєнні злочину, доки її вину не буде доведено в за­конному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ст. 129 Конституції України також визначає серед основних за­сад судочинства принцип забезпечення доведеності вини.

Закріплення в ст. 129 Конституції України принципового по­ложення, відповідно до якого судочинство по кримінальним справам здійснюється на засадах рівноправності сторін та їх зма­гальності, що набуло статусу принципу кримінального процесу, дає підстави для подальшого дослідження проблем, пов'язаних із ефективним здійсненням процесуальних функцій у кримінально­му судочинстві.

Однак, практична реалізація згаданих принципів кримінально­го судочинства в Україні можлива лише в ході процесу доказу­вання по кримінальній справі, що відбувається відповідно із кри­мінально-процесуальним законодавством. У цілому доказування є змістом усієї процесуальної діяльності учасників кримінально-процесуальних правовідносин. Кожен учасник процесу має чітко визначені законом мету та завдання своєї процесуальної діяльно­сті. Залежно від цих завдань і різниться загальна направленість процесу доказування суб'єктів кримінального судочинства. Так,органи дізнання, слідства, прокуратура у відповідності до ст. 22 КПК України зобов'язані всебічно, повно і об'єктивно дослідити обставини кримінальної справи, виявити обставини, що викри­вають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також об­ставини, що пом'якшують та обтяжують його відповідальність. Стаття 48 КПК України визначає спрямування доказової діяльно­сті захисника в кримінальному процесі, а саме, з'ясування обста­вин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підзахисного. Такі учасники процесу, як потерпілий, цивільний позивач і відповідач, їх представники, законний представник обвинуваченої особи так само беруть участь у доказуванні по кримінальній справі з метою захисту своїх прав та законних інтересів. Суд у відповідності із принципом розподілення функцій у кримінальному процесі здій­снює функцію розгляду справи, яка, зокрема, передбачає ство­рення необхідних умов для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Крім того, безумовно голов­ним напрямком діяльності суду є оцінка доказів за своїм внутрішнім переконанням та відповідно до закону (ст. 323 КПК України).

Таким чином, можна визначити, що доказування здійснюється всіма учасниками кримінально-процесуальних відносин, але об­сяг обставин, що підлягають доведенню, та механізм участі в цьому процесі залежить від процесуальних функцій кожного із суб'єктів кримінального судочинства.

Особливого значення та наповнення набуває доказування в кримінальному процесі, що характеризується такими ознаками як змагальність, диспозитивність, участь народу в здійсненні право­суддя. В цілому, змагальність як принцип кримінально-процесу­альної діяльності в Україні свою повноцінну реалізацію набуває саме на судових стадіях кримінального процесу. Однак, врахо­вуючи сучасний стан здійснення правосуддя в країні, треба від­значити недостатній рівень забезпечення саме принципу змагаль­ності в суді. Безпосередньо порушення рівноваги між сторонами в кримінальному процесі стосуються і процесу доказування.

Перспективним представляється розвиток принципу участі народу в здійсненні правосуддя, зокрема, запровадження суду присяжних, передбаченого Конституцією України. Під час роз­гляду кримінальних справ за участю суду присяжних можливе найповноцінніше використання принципу змагальності, рівності сторін, у тому числі і відносно процесу доказування.

У цілому, саме при такій формі кримінального судочинства, як здійснення правосуддя за участю присяжних засідателів, най­повніше реалізуються функції обвинувачення та захисту, в умо­вах змагальності, усності та безпосередності дослідження доказів у суді. Саме в суді присяжних можна говорити про найвищий ступінь ефективності реалізації сторонами обвинувачення та за­хисту своїх процесуальних завдань.

З метою досягнення тих завдань, що стоять перед обвинува­чем та захисником у кримінальному процесі, ці суб'єкти кримі­нально-процесуальних відносин повинні здійснювати стратегічне та тактичне планування своєї діяльності. Таке планування повин­но виходити із тієї цілі, що стоїть перед певною стороною в про­цесі і враховувати наявні організаційні, процесуальні та психоло­гічні засоби, що можуть бути використані в ході дослідження до­казів по кримінальній справі та представленні і доведенні своєї правової позиції. Тобто, процесуальна діяльність обвинувача та захисника в кримінальному процесі, в цілому, і за участю суду присяжних, зокрема, повинна виходити із стратегічних завдань сторін та тактичних засобів і прийомів, що можуть бути викорис­тані в межах кримінально-процесуальної діяльності.

Крім того, не можна не помітити, що і прокурори, і адвокати ви­користовують при здійсненні своїх професійних функцій різноманіт­ний психологічний арсенал. І це не випадково. Адже, вдале викори­стання засобів психологічного впливу може стати найефективнішим засобом досягнення прокурорами і адвокатами мети своєї процесу­альної діяльності, збільшити результативність своїх активних про­цесуальних дій та зміцнити правову позицію по справі.

Найчастіше засоби психологічного впливу використовуються учасниками судових процесів інтуїтивно, на підставі раніше отриманого досвіду спілкування з іншими людьми. Цьому на­прямку вдосконалення професійної майстерності представників юридичного фаху потрібно приділяти більше уваги. Адже вдале використання методів та засобів психологічного впливу, розу­міння суті такого впливу, механізмів його дії, факторів, що впли­вають на ефективність застосування психологічного впливу, а та­кож сформованих умінь та навичок по використанню технології його застосування на практиці повинно значно підвищити рівень ефективності професійної юридичної діяльності. Безсумнівно, за­стосування психологічного впливу у такій сфері людської актив­ності, як судовий розгляд та вирішення справ, у тому числі, кри­мінальних, повинно відбуватись лише на засадах гуманістичних принципів. Такий вид психологічного впливу, що є невід'ємною рисою професіоналізму, може називатися акмеологічним. У про­цесі доказування по кримінальних справах неодмінним чинником досягнення високого рівня реалізації процесуальних функцій є використання методологічних засад застосування акмеологічного впливу. Закономірності, принципи та методи акмеологічного впли­ву в кримінальному судочинстві визначають найефективішний порядок подання та представлення доказів у суді.

Однак, у вітчизняній процесуальній науці відсутні досліджен­ня з питань, пов'язанних із акмеологічно-ефективними методами доказування у кримінальних справах, у тому числі, що розгляда­ються за участю суду присяжних. У той же час, створення нового Кримінально-процесуального кодексу України, що буде визнача­ти процесуальний порядок функціонування суду присяжних, по­требує вивчення даної проблеми та вироблення виважених та взаємоузгоджених правових норм, що будуть на необхідному рів­ні забезпечувати рівність сторін під час збору, перевірки та оцін­ки доказів по кримінальних справах підсудних суду присяжних.

Специфіка винесення рішення присяжними засідателями обу­мовлює значні особливості і процесу доказування по криміналь­них справах, що розглядаються судом присяжних. Враховуючи безпосереднє сприйняття присяжними засідателями обставин кри­мінальної справи з тієї доказової інформації, що представляється та досліджується сторонами в процесі та відсутність можливості критичного сприйняття законності джерел поданих доказів, про­цесу збору та фіксації доказових матеріалів, особливого значення набуває процес визначення допустимості наявних в справі доказів.

На початку XX сторіччя російський процесуаліст М. М. Розін писав, що «обставини, що підлягають доказуванню, повинні бути підтверджені лише доказами, з процесуальної точки зору допус­тимими» [1]. М. М. Михеєнко вважав, що «при вирішенні питання щодо допустимості доказів та їх джерел береться до уваги в ос­новному дотримання процесуальної форми їх залучення до спра­ви». Допустимість характеризує, перш за все, джерело доказу, а також засоби, форми та умови його отримання. Допустимість до­казів включає в себе кілька критеріїв: 1) законність джерела до­казу (ч. 2 ст. 65 КІЖ України); 2) одержання фактичних даних у передбаченому законом порядку (з дотриманням процесуальної форми); 3) дотримання процесуальної форми закріплення доказу;

4) одержання фактичних даних належним суб'єктом кримінально-процесуальних правовідносин.

Доказ повинен бути визнаний недопустимим у випадку недо­тримання будь-якого з вищенаведених критеріїв допустимості доказів. Однак, треба враховувати й істотність допущенних по­рушень закону в процесі отримання доказів. У цьому аспекті без­умовними представляються недопустимими такі підстави ви­знання доказів, як використання невизначеного законом джерела фактичних даних та одержання цих даних неправомочним суб'єк­том. У випадку порушення процесуальної форми отримання та закріплення фактичних даних, суд, при вирішенні питання про визнання доказів недопустимими, повинен з'ясувати можливість усунення таких порушень у суді. Одночасно, треба зазначити, що ми вважаємо можливість таких виправлень допущенних пору­шень закону достатньо обмеженою.

У кримінально-процесуальному кодексі України не регламен­тована процедура визнання доказів недопустимими. Тож, вирі­шення цього питання часто викликає багато проблем на практиці. Звичайно, сторони мають право заявити клопотання про визнан­ня доказу недопустимим ще на стадії досудового розслідування. Однак, враховуючи те, що переважну більшість доказових мате­ріалів збирає і долучає до матеріалів кримінальної справи орган слідства, подання клопотання про недопустимість доказу тому ж самому слідчому не представляється ефективним. Саме тому, найбільшої актуальності проблема визнання доказів недопусти­мими набуває на етапі попереднього слухання справи суддею.

Вирішення поданих сторонами клопотань про визнання дока­зів недопустимими на стадії попереднього слухання справи особ­ливо є доречним у змагальному кримінальному судочинстві. Адже при такій процедурі забезпечується правомірність призна­чення справи до судового розгляду, недопущення оголошення та дослідження недопустимих доказів у суді, забезпечується безпе­рервність судового слухання справи, недопущення впливу на внутрішнє переконання судді, що буде брати участь у судовому розгляді справи, вирішення питання про недопустимість доказів.

Окремо в кримінально-процесуальному законодавстві повин­но бути визначено, на кого покладається обов'язок доведення порушень закону при отриманні доказів. Російські процесуалісти пішли наступним шляхом: якщо клопотання про визнання дока­зів недопустимими подано стороною захисту, тягар спростуванняподаних захистом доводів покладається на сторону обвинувачен­ня. В усіх інших випадках тягар доведення порушень закону при отриманні доказів покладається на сторону, що заявила клопо­тання про визнання доказу недопустимим. Представляється таке вирішення питання доречним та відповідаючим загальному принципу презумпції невинуватості.

У цілому процедура вирішення питання про недопустимість доказів під час попереднього розгляду справи суддею потребує нормативного врегулювання, а крім цього, і методичного супро­водження діяльності суддів на цьому етапі судочинства. Процес вирішення питання про недопустимість доказів може бути розпо­чатий із подання клопотання будь-якою із сторін.

Копія цього клопотання повинна бути надана протилежній стороні завчасно з метою створення умов для підготовки до спростування доводів сторони, що заявила клопотання. В усяко­му разі, навіть, якщо клопотання про визнання доказів недопус­тимими подається в день попереднього слухання справи, таке слухання повинно бути відкладено.

Проблема визнання доказів недопустимими в змагальному кримінальному процесі тісно пов'язана з так званою проблемою «асиметрії доказів». Її зміст полягає в двох положеннях: 1) якщо в ході розслідування по кримінальній справі слідчим були отри­мані докази, що виправдовують обвинуваченого чи пом'якшують його відповідальність, з порушенням процесуальної форми, чи можуть бути вони використані стороною захисту на підтвер­дження своєї правової позиції по справі та спростування доводів обвинувачення; 2) якщо буде встановлено, що захист надає дока­зи, отримані із порушенням закону, чи розповсюджуються на ці докази правила щодо недопустимості доказів.

Конституція України визначає, що обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, але усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її ко­ристь (ст. 62). Таким чином, вважаємо логічно правильним ви­сунути такі положення: 1) якщо порушення закону при отри­манні доказів, що підтверджують невинуватість особи чи пом'як­шують її відповідальність, були допущені стороною обвинува­чення, такі докази можуть бути використані стороною захисту; 2) у випадку подання стороною захисту доказів, отриманих нею із порушенням закону, такі докази повинні бути визнані недопустимими.

Будь-яке рішення щодо недопустимості доказів, прийняте в ході попереднього слухання справи чи під час судового слідства, може бути оскаржене в апеляційному порядку. Таке право учас­ників процесу повинно бути закріплено в нормі закону та визна­чений процесуальний порядок розгляду таких скарг.

Не менш важливими з точки зору досягнення акмеологічної ефективності в реалізації процесуальних функцій обвинувачення та захисту є і порядок та спосіб представлення доказів сторонами в ході судового слідства. Вище нами вже зазначалась така особ­ливість судового слідства за участю суду присяжних, як ознайом­лення із обставинами розглядуваної кримінальної справи присяж­них засідателів безпосередньо під час дослідження доказів у суді. Така особливість суду присяжних як форми кримінального судо­чинства призводить до необхідності підвищення об'єктивізації в представленні доказів сторонами.

Кожна з сторін у процесі має за мету представити присяжним засідателям свою версію події злочину. Залежно від цих версій і відбувається представлення та доведення доказів, поєднання їх у певні логічні ланцюжки. З метою підвищення ефективності суду присяжних необхідним представляється такий порядок представ­лення доказів сторонами, який би сприяв підвищенню об'єкти­візації сприйняття присяжними фактів, пов'язанних із розгляду­ваною ними кримінальною справою. Виходячи з цього, вважаємо за необхідне дотримання такого порядку представлення доказів у суді присяжних, який би відповідав етапам розвитку події злочи­ну. Такий порядок з'ясування обставин злочину дасть можли­вість присяжним побудувати логічно зв'язану картину події злочину та, в цілому, відповісти на питання, чи мала місце по­дія злочину.

Надання присяжним засідателям допустимих доказів у поряд­ку, що об'єктивно відтворює подію злочину є основою форму­вання достовірної картини події злочину у суддів факту, що, в свою чергу, зумовлює ефективність суду присяжних.

Крім порядку представлення доказів у суді присяжних, не менш важливим є і спосіб представлення доказів сторонами. Аб­солютно різне враження залишає у присяжних засідателів інфор­мація, подана шляхом проведення допитів учасників подій, та інформація, зафіксована за допомогою науково-технічних засо­бів. Застосування аудіо-, відео-, фотоматеріалів завжди є ефектив­ним для реконструкції у свідомості суддів подій, що досліджу­ються в судовому процесі. Такі матеріали дають змогу більш об'єктивно, шляхом безпосереднього сприйняття суддями обста­вин скоєного злочину, оцінити подані сторонами докази. Особ­ливого значення наочні матеріали набувають саме в суді присяж­них. Адже шляхом самостійного сприйняття обстановки та обста­вин скоєного злочину присяжні засідателі мають можливість скласти об'єктивовану картину події злочину, більш критично оцінити докази, що надаються сторонами.

Безсумнівним є те, що доказування є основним змістом кримі­нально-процесуальної діяльності в цілому та в суді, зокрема. Можна говорити про те, що ефективність діяльності будь-якого суб'єкта кримінально-процесуальних відносин безпосередньо за­лежить від ефективності його включення в процес доказування. Належне нормативне забезпечення процесуальних можливостей учасників кримінального судочинства брати участь у доказуванні по кримінальній справі та їх власна діяльність по реалізації таких можливостей доказування своїх правових позицій у криміналь­ному процесі забезпечують необхідний рівень захисту прав та за­конних інтересів учасників кримінального судочинства.

Результативність діяльності учасників судового розгляду кри­мінальної справи, в тому числі, і при залученні народного елемен­ту, має цілком реальне відображення у тому судовому рішенні, що приймається професійними суддями, народними засідателями та присяжними. Таким чином, буде цілком справедливим твер­дження, що не тільки процес збору і представлення доказів у зма­гальному кримінальному процесі має свої особливості, але і про­цес оцінки цих доказів повинен мати свою специфіку в умовах незаангажованості суддівського елементу.

Кримінально-процесуальний кодекс України (ст. 323 КПК України) визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім пе­реконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктив­ному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Вітчизняний кримінальний процес базується на прин­ципі вільної оцінки доказів, хоча не виключає і певної формалі­зації у чітко визначених законом випадках. Наприклад, вимога мотивування судом неприйняття до уваги висновку експерта, ви­падки обов'язкового призначення експертизи і т.д. У цілому, зма­гальний кримінальний процес і повинен базуватися саме на принципі вільної оцінки доказів, такої оцінки, яка не зв'язана ні­якими формальними критеріями. В деяких країнах, наприклад, у

Великобританії, діє принцип «відсутності розумних сумнівів», що так само є принципом, притаманним змагальній судовій системі.

Однак, застосування принципу вільної оцінки доказів ні в якому разі не повинно перешкодити нормативному визначенню таких ос­новоположних понять, як допустимість, достатність, достовірність та належність доказів. Представляється доречним включення відпо­відних норм до кримінально-процесуального кодексу.

Окремої уваги заслуговує дослідження поняття «совість» та її ролі в процесі оцінки доказів у кримінальному судочинстві. Адже, наприклад, Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації (ст. 17) передбачає вільну оцінку доказів по кримі­нальній справі, що здійснюється у відповідності із законом та со­вістю. Ще Гегель писав, що «кожен суддя повинен мати совість, вона має силу, і в цьому полягає привілей судді, совість інших не має сили, іншими словами, вони не судді. Відносно совісті ті й ті рівні, але совісті судді дано право виносити вирок» [3]. «Судити у відповідності із переконанням, означає судити по совісті, вино­сити тільки такі рішення, у правильності, справедливості яких суддя глибоко та впевненно переконанний, не піддаватися впли­вам та натискам, звідки б вони не походили...», — писав М. С. Строгович. Особливого значення категорія совісті набуває при розгляді кримінальних справ судом присяжних. Присяжні за­сідателі є народним судом совісті. їх рішення не потребують мо­тивації, обгрунтувань як з точки зору логіки, так і нормами зако­ну. Тому винесення рішення судом присяжних в основному і спирається на внутрішнє переконання, основним чинником фор­мування якого виступає персональна совість кожного присяжно­го засідателя.

Проблеми процесу доказування в змагальному кримінальному процесі потребують свого дослідження. Це вимога не тільки суто наукова, теоретична, це виклик судової практики сьогодення. Треба також визнати, що всебічне вивчення теоретичних основ акмеологічного впливу, в тому числі, в процесі доказування, та створення цілісної технологічної системи регуляції поведінки в ході професійного спілкування фахівців системи «людина-люди-на» в галузі судової діяльності, дозволить значно підвищити рі­вень ефективності професійної діяльності таких фахівців, як об­винувачі та захисники в кримінальному судовому процесі та вплине на об'єктивність та обгрунтованість судових рішень, що приймаються як суддями одноособово, так і «колегіально.

Література

1. Розин Н. Н. Уголовное судопроизводство. — Петроград, 1916. — С. 394—395.

2. Михеєнко М. М. К вопросу об оценке доказательств и их источни­ков в советском уголовном процессе // Проблеми розвитку криміналь­ного процесу в Україні. Вибрані твори. — К., 1999. — С. 18.

3. Гегель Г. В. Ф. Философия права. — М., 1990. — С. 45.

4. Строгович М. С. Курс уголовного процесса: В 2-х т. — М., 1968. — Т.1. С. 179.

Стаття надійшла до редакції 02.07.09.

ПИТАННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

УДК 378.0153 О. М. Котикова,

канд. пед. наук, доцент кафедри педагогіки та психології, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ПРОБЛЕМИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПРАВОЗНАВЦІВ

У статті розглянуто проблеми стандартизації психолого-педаго-гічноїпідготовки майбутніх правознавців, які можуть бути вирішені шля­хом надання відповідним навчальним дисциплінам професійно-зорієнто­ваного характеру.

Ключові слова: психолого-педагогічна підготовка, стандарти юридичної освіти, майбутні правознавці, професійбно-зорієнтовані дисципліни.

Вища освіта в Україні набуває нині нового спрямування, яке б враховувало як вітчизняний досвід підготовки майбутніх фахів­ців, так і нові тенденції, поява яких спричинена потребою вхо­дження у європейський освітній простір. Ці чинники мають ак­тивізувати зусилля теоретиків і практиків професійної освіти, викладачів і науковців, відповідних інституцій, причетних до створення галузевих стандартів вищої освіти.

Система поглядів щодо вдосконалення освіти та науково-дослідницької діяльності, а також практичні заходи з їх реалізації

© О. М. Котикова, 2009

288

Страницы:
1 


Похожие статьи

О Г Яновська - Доказування в кримінальному судочинстві особливості акмеологічного впливу