О В Мурашко, В М Фурман - Досвід провідних країн світу в сфері державного регулювання страхового ринку - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 368.021(100)

В. М. Фурман,

доктор економічних наук, О. В. Мурашко,

кандидат економічних наук

ДОСВІД ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ В СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ

Досліджуються моделі державного регулювання страхової діяльності провідних країн світу; особливості директив ЄС у сфері страхування, перестрахування та встановленні перехідних положень при лібери-зації ринку.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: державне регулювання, моделі страхового ринку, органи нагляду, саморегулювання, директиви ЄС.

Исследуются модели государственного регулирования страховой дея­тельности ведущих стран мира; особенности директив ЕС в сфере страхования, перестрахования и установлении переходных положе­ний при либеризации рынка.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: государственное регулирование, модели страхо­вого рынка, органы надзора, саморегулирования, директивы ЕС.

We study a model of state regulation of insurance activities of the world leading countries; features of the EU directives in the field of insurance, reinsurance and establishing of transitional provisions in the liberal market. KEYWORDS:  government regulation,  models  of insurance market, supervisors, self-regulation, EU directives.

Важливе значення для розвитку страхового ринку в Україні має стан його державного регулювання, оскільки останнє суттє­вим чином впливає на абсолютний рівень ризику в суспільстві. Необхідність державного регулювання страхового ринку зумов­люється, з однієї сторони, пріоритетом комерційних інтересів страховиків на шкоду інтересам страхувальників, монополізмом, недостатнім розвитком загальної страхової інфраструктури, а з іншої — неможливістю побудувати сучасний розвинутий страхо­вий ринок (по європейським міркам) без ефективної державної політики.

При цьому, оптимальна побудова системи страхового регулю­вання на національному рівні передбачає досягнення збалансова­ності інтересів суб'єктів страхових відносин і регулюючих їх ор­ганів — захисту страхувальників, забезпечення інтересів страховиків і отримання певної макроекономічної вигоди. І в цій

© В. М. Фурман, О. В. Мурашко, 2011якості страхове регулювання має певну вартість (чим жорсткіше страхове регулювання, тим більші втрати компаній і клієнтів, оскільки обмеження, що накладаються на свободу дій страхови­ків, неминуче спричиняють підвищення вартості їх послуг) і ефек­тивність.

Тому для нашої держави досить актуальним є комплексне до­слідження системи державного регулювання страхового ринку, яка побудована в провідних країнах світу, для вибору оптималь­ної тієї чи іншої моделі регулювання, визначення пріоритетів розвитку страхового ринку та механізмів їх державного забезпе­чення. Існуючі моделі державного регулювання страхової діяль­ності певною мірою універсальні і водночас значно різняться в національних економічних системах. Світова практика пропонує два принципових підходи до державного регулювання страхово­го ринку, кожний з яких реалізується в рамках певної системи права — «континентальної» і «англо-американської».

Система «континентального» права («романо-германська» чи «кодифікована», що існує в Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Японії та інших країнах) базується на суворій законодавчій рег­ламентації (закони, кодекси) діяльності суб'єктів ринку. Ця сис­тема передбачає жорстке регулювання страхової справи (конти­нентальна модель), що полягає в детальній регламентації всіх сторін діяльності страховиків (до затвердження органами страх-нагляду тарифів чи встановлення «тарифного коридору», за­твердження типових форм договорів страхування, перевірки ви­конання бізнес-планів) і систематичному контролі за дотриманням законодавства при здійсненні страхових операцій (нагляд за поточними операціями, регулярні перевірки страхових компаній).

Серед західноєвропейських країн найбільш розвинене держав­не регулювання у Франції, де найважливішою формою його про­яву є планування, а страхування регулюється Страховим кодек­сом. Державне регулювання у Франції здійснюють за допомогою цін, податкової системи, кредиту, контролю за оплатою праці, прискореної амортизації і інших регуляторів.

Натомість основною ознакою «англо-американської» системи права («загального» чи «прецедентного» права, що існує в США, Великій Британії, Австралії, Канаді на інших країнах) є те, що в ній закон не є єдиним переважним джерелом права, а поряд з ним важливу роль відіграє судовий прецедент. При цьому більшість сторін господарського життя залишається не кодифікованим. За­конодавство ж визначає лише найбільш загальні умови, правовірамки економічної діяльності, без детальної регламентації. У та­ких умовах формується ліберальна модель регулювання страху­вання, в якій відсутня жорстка регламентація страхових операцій, затвердження страхових тарифів, а акцент робиться на контроль фінансового стану страхових компаній на основі аналізу їх звітності. Різновидами ліберальної є децентралізована і цен­тралізована моделі з огляду на державний устрій країни.

За законами США правильно оформлені страхові накопичення й виплати абсолютно недоступні домаганням кредиторів, що ро­бить страховий контракт найбільш ефективним, простим і одно­часно економічних з всіх існуючих легальних шляхів захисту капіталу. При цьому на відміну від більшості широко відомих схем, власник контракту має необмежений доступ до своїх нако­пичень у будь-який час. Страхова конфіденційність не лише значно перевершує банківську, але на відміну від банківського чи іншого контракту, страхова компанія не взмозі розірвати чи навіть змінити страховий контракт без вашої згоди.

А відтак, у світі існують різні системи страхового нагляду. Так, наприклад, німецька модель передбачає зосередження регулюючих функцій у федеральному центрі. Територіальним органам у фе­деральних землях відводиться лише частина контрольних функцій, переважно в сфері поточного нагляду. Американська, напроти, по­вністю віддає регулюючі функції на рівень штатів, а в Канаді відда­ли перевагу рівномірному розподілу функцій між ф1едеральним центром і провінціями (так звана «дуалістична модель»)[1].

У міжнародній практиці функції страхового нагляду в різ­них країнах виконують різні органи державної виконавчої вла­ди, якими можуть виступати самостійний спеціалізований ор­ган виконавчої влади, міністерства фінансів, внутрішніх справ чи центральний банк. Так, наприклад, держрегулювання стра­хового ринку в США здійснюють департаменти і бюро з на­гляду за страховою діяльністю, створені при урядах штатів. На федеральному рівні величезну роль у координації процесу ре­гулювання страхового ринку відіграє Національна асоціація представників з питань страхування (NAIC), яка серед іншого корегує вимоги до страховиків стосовно стану резервів і управління активами.

Різною є й акцентація функціонування наглядових моделей. Так, наприклад, у британській моделі регулювання акцент ро­биться на фінансові результати, а не на систему тарифів. В Японіїж зберігається найбільш жорсткий у світовій практиці контроль за страховими тарифами зі страхування іншого, ніж страхування життя, діє найскладніший порядок отримання ліцензії, підтриму­ється режим жорсткого протекціонізму стосовно вітчизняних компаній. Японські страхові компанії слабо представлені в міжнародних об' єднаннях учасників страхового ринку.

Існують і країни з досить своєрідними системами державного регулювання страхового ринку (наприклад, скандинавська сис­тема, що віддає пріоритет державному соціальному страхуванню і стимулює розвиток взаємного страхування в рамках так званої «шведської моделі» макроекономічного регулювання, чи система регулювання в Голландії, що вважається найліберальнішою в За­хідній Європі).

Практика державного регулювання страхового ринку, що склалася в Росії, відома під назвою моделі «легкого входу», коли формальні вимоги до компаній, що починають свою діяльність (включаючи мінімальний розмір статутного капіталу), є невисо­кими. «Легкий вхід» призводить до того, що на ринок страхових послуг проникають дрібні компанії, що не мають достатнього фінансового та професійного потенціалу.

На європейському рівні міждержавна система регулювання страхування поєднує саморегулювання і державне регулювання. Державне регулювання страхування на рівні ЄС базується на прийнятті і виконанні Директив, що видаються окремо по стра­хуванню життя та інших видах страхування. Проте, уніфікація вимог у директивах ЄС зовсім не означає відмови від національ­них систем регулювання страхового ринку. Напроти, за національ­ними органами страхового нагляду залишено виключне право на­гляду за вітчизняними та іноземними страховиками, що оперу­ють у країні, контролю їх фінансового стану тощо. Крім того, ди­рективи ЄС — це інструмент прямого регулювання, а непряме (економічне) регулювання повністю здійснюється на рівні націо­нальних систем. Скажімо, режим оподаткування в різним країнах має суттєві відмінності. Ставки податку на прибуток страхових організацій, що застосовуються в деяких країнах ЄС, і які, як правило, не відрізняються від загальних ставок цього податку та складають у середньому 30 %—35 % (Австрія — 34 %, Англія — 31 %, Франція — 35 %).

Водночас слід зазначити, що загальним правилом для країн ЄС є визнання страхових премій суспільно необхідними витра­тами і включення їх до складу витрат страхувальників-юридичних осіб у повному обсязі.

При цьому розвиток міжнародної торгівлі страховими послу­гами вимагає уніфікації методів державного регулювання страхо­вої діяльності в різних країнах. Досягненню цієї мети багато в чому сприятиме розпочата Міжнародною асоціацією органів страхового нагляду розробка міжнародних стандартів регулю­вання торгівлі страховими послугами.

Поряд з цим всебічна глобалізація світового страхового гос­подарства, розширення транскордонної торгівлі страховими і перестраховими послугами, включення страхових послуг до переліку видів послуг, міжнародну торгівлю якими регулюють норми і правила Світової організації торгівлі (СОТ), доповню­ють завдання державного регулювання національного страхо­вого ринку питаннями, пов' язаними з формулюванням умов діяльності іноземних страховиків, перестраховиків, страхових посередників та інших господарюючих суб' єктів, що надають афільовані до страхування послуги, на національній території. При цьому слід наголосити, що повністю відкритих страхових ринків у світі не існує. В усіх країнах установлюються стандар­тні вимоги страхового нагляду за іноземними операторами і структурами за їх участю (ліцензування, вимога реєстрації як національної юридичної особи тощо). Скажімо, в Японії інозем­ні страхові компанії проходять процедуру реєстрації й отри­мання ліцензії.

Згідно з розділом Генеральної угоди по торгівлі послугами (ГАТС) «Розуміння зобов' язань по фінансових послугах» кожна країна-учасник має перелічити всі існуючі монопольні права, що відносяться до фінансових послуг, і повинна приложити всі зу­силля, щоб їх скасувати чи зменшити сферу їх впливу. Страхові послуги часто є складним предметом для міжнародних торговель­них переговорів, оскільки «чутливість» страхування зумовлюєть­ся бажанням переважної кількості держав зберегти суверенітет власної страхової галузі і сконцентрованих у ній фінансових ре­сурсів.

У рамках ГАТС країнам-кандидатам на вступ до СОТ нада­ється можливість визначити перехідний період, протягом якого буде відбуватися процес лібералізації окремих секторів. Єдиного підходу до проведення переговорного процесу і визначення пе­рехідного періоду у рамках ГАТС не існує, і тому перелік зо­бов' язань країн-членів СОТ суттєво відрізняється. Зобов' язання країн Східної Європи і Африки, наприклад, є більш ліберальни­ми, ніж країн Латинської Америки і Азії. Проте, лише Бахрейн, Гамбія, Гана і Соломонові острови обрали з самого початку полі­тику повної лібералізації стосовно трьох способів надання послуг по прямому страхуванню1. Решта країн обрали більш протекціо­ністський підхід.

Обов' язки країн-учасниць СОТ стосовно квоти іноземного ка­піталу суттєво різняться2. Наприклад, Гана обмежує присутність іноземного капіталу до 60 % в усьому страховому секторі, зазна­чаючи у переліку особливих зобов' язань, що принаймні 40 % ка­піталу чи інших прав власності у страховому бізнесі повинно на­лежати жителю Гани. У Малайзії іноземна участь в акціонерному капіталі страхових організацій не повинно перевищувати 51 %. Філіппіни при вступі до СОТ обмежили іноземну участь до 40 % в акціонерних страхових компаніях, проте через 4 роки пом' якшили ці обмеження, дозволивши іноземну участь до 51 % голосуючих акцій страхових компаній. Пакистан обмежує інозем­ну присутність виключно в сфері страхування життя, дозволяючи 51 % іноземного капіталу в статутному капіталі компаній по страхування життя. Проте, країни Східної Європи не накладають аналогічних обмежень. Вже у 2000 році частка компаній з участю іноземного капіталу 50 % і більше склала понад 80 % в Естонії і Литві, що трохи нижче, ніж в Угорщині. Країни Східної Європи не намагаються обмежити приплив іноземного капіталу, а став­лять собі за мету досягнення високої якості страхових послуг і забезпечення платоспроможності компаній, що сприятливо по­значається на споживачах.

Перехідний період може визначатися і для лібералізації рин­ку обов'язкового страхування. Так, наприклад, Чехія, при вступі до СОТ оговорила, що страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, обов' язкове страхування повіт­ряного транспорту, обов' язкове страхування від нещасних ви­падків на виробництві і професійних захворювань повинно здій­снюватися чеською страховою організацією. Проте, через чотири роки монопольні права були скорочені, і лише обов' язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів залишилося за національними страхови­

Спосіб 1 відноситься до транскордонної поставки, коли, наприклад, страховий по­ліс придбавається у страхової компанії, що знаходиться за кордоном. Спосіб 2 — спо­живання за кордоном — визначає споживання послуг під час зарубіжних поїздок. Спосіб 3 визначається ГАТС як «поставка послуг постачальником послуг однієї країни за допо­могою комерційної присутності на території іншої країни». Спосіб 4 відноситься до по­ставки послуг за допомогою пересування фізичних осіб, які є постачальниками послуг одні2єї країни на території іншої країни.

Вступление Беларуси во Всемирную торговую организацию: либерализация секто­ра страховых услуг. Минск, 2004. — 10 с.ками, з наступним наміром його скасувати. Словаччина пішла аналогічним шляхом поступового скорочення монопольних прав держави, але більш повільними темпами. Багато країн-членів СОТ лібералізували ринок обов' язкового страхування, не передбачаючи перехідного періоду. В країнах Східної Європи обов' язкове страхування здійснюється на конкурентній основі. Розвиваючи ринок обов' язкового страхування, держава у бага­тьох країнах переслідує мету скорочення власних фінансових втрат і пере адресацію потенційних ризиків страховим компані­ям, а не скорочення конкуренції й встановлення монопольних прав на дані види страхування.

Тривалість же і зміст перехідного періоду багато в чому ви­значає, наскільки швидко прийдуть прямі іноземні інвестиції, технології і ноу-хау в країну, наскільки сильною буде цінова конкуренція, конкурентоспроможні страхові послуги і компанії і, як наслідок, якою буде якість обслуговування клієнтів.

Водночас, страхування життя в усьому світі є невід' ємною ча­стиною персонального інвестиційного портфелю, ринкова частка якого постійно зростає. Міжнародний досвід свідчить, що інозем­ні страховики значно сприяли як швидкому розвитку ринку стра­хування життя в багатьох країнах, тим самим, допомагаючи на­селенню самому потурбуватися про мінімізацію можливих ризи­ків у майбутньому, так і суттєвому підвищенню якості надання обов' язкових видів страхування.

Окрім того, у світі практично повсюдно діє правило, згідно з яким частина активів, що покривають виплати, гарантовані стра­ховою компанією держателям полісів, інвестується в найбільш надійні інструменти (наприклад, державні цінні папери), а вільні активи в більш дохідні, але й більш ризиковані цінні папери (акції, закордонні вкладення). Виділяється також група активів, що забезпечують негарантовані зобов' язання страховиків (на­приклад, по договорах страхування життя з перемінним доходом чи договорах, дивіденди по яких прив' язані до дохідності інвес­тиційних паїв — unit trusts)[2].

Лібералізація сектору страхових послуг призводить до підвищення ефективності його роботи. Наприклад, Китай на по­чатковому етапі процесу лібералізації активно запрошував іноземні страхові компанії для надання технічної допомоги вітчизняним страховикам у вигляді проведення симпозіумів з пи­тань страхової діяльності і підтримки просвіти населення в пи­таннях страхування.

Крім того, різні страхові системи все більше інтегруються між собою, оскільки йде безперервне взаємопроникнення бізнесу, обмін страховими і перестрахувальними послугами, інформацій­ний обмін тощо.

Мірою розвитку ринкових відносин все більшого значення в системі заходів державного регулювання набуває і антимоно-польний контроль за діяльністю страхових організацій, а також інших зацікавлених осіб при здійсненні страхових операцій. Наприклад, в ЄС антимонопольне законодавство носить загаль­ний характер і застосовно щодо суб' єктів будь-яких видів під­приємницької діяльності, що здійснюється на території союзу. Проте, враховуючи особливий характер страхової діяльності, Європейська Комісія прийняла групові вилучення для страхо­вих операцій із загальних правил, що регулюють конкуренцію. Зокрема, встановлено, що порушенням правил конкуренції не є дії страховиків, що передбачають установлення стандартних умов страхування, спільне покриття деяких видів ризиків (страхові пули), спільне випробування засобів превентивного характеру і деяких інших[3].

В країнах ЄС антимонопольне законодавство переслідує на­ступні цілі:

недопущення встановлення монопольно високих чи низьких цін на страхові послуги, поділів ринку на основі угод між страхо­виками;

запобігання отриманню страховиком, включаючи і афільовані з ним структури, страхової премії в певному секторі страхового бізнесу, що перевищує 30 % сукупної страхової премії;

недопущення придбання однією особою акцій страхової орга­нізації вище встановленого максимуму;

запобігання юридичній монополії будь-якого страховика на проведення будь-якого виду страхування.

В країнах з розвиненою економікою найбільш безпечною з точки зору монополізації вважається ситуація, при якій в галузі діють десять і більше конкурентів, причому питома вага одного з них не повинна перевищувати 31 % загального обсягу проданих страхових послуг, двох — понад 44 %, трьох — 54 %, чотирьох — 64 %. Якщо таке співвідношення порушується, держава вда­

ється до економічних санкцій, а отже обмежує присутність від­повідних страховиків на ринку[4].

По-різному в світі регулюється діяльність перестраховиків. Так, наприклад, у Німеччині[5] перестраховикам не потрібно одер­жувати дозвіл на здійснення своєї діяльності. Проте, при цьому здійснюється опосередкований нагляд за перестраховою діяль­ністю, тобто регулятор слідкує за тим, щоб первинний страховик самостійно перевіряв, чи перестраховик має відповідний досвід роботи, отримує страхові премії і сам несе відповідальність чи діє як перестраховий брокер, передаючи всі страхові премії іншому перестраховику; є фінансово стабільним; знаходиться в країні, законодавство якої не забороняє переказ грошей за стра­ховими вимогами.

Регулятор завжди має можливість перевірити, чи обрав страхо­вик надійного перестраховика, за допомогою запиту інформації, аналізу внутрішньої звітності та перевірок на місцях. У випадку, якщо регулятор виявить, що існує загроза правам перестрахуваль­ників, він може вимагати від первинного страховика розірвати до­говір перестрахування. Прямий же (безпосередній) нагляд за пере страховиком передбачає реєстрацію та постійний нагляд.

У Литві страховики, які отримали ліцензії на страхування мо­жуть здійснювати перестрахування за тими видами страхування, на які є ліцензія. Компанія, яка займається виключно перестраху­ванням, не повинна одержувати жодних ліцензій. Система нагля­ду є схожою на німецьку, де нагляд за страховиками є повним, а за професійними перестраховиками (тобто компаніями, які зай­маються виключно перестрахуванням) є обмеженим.

У Латвії перестрахова діяльність є об' єктом нагляду, але останній є однобоким, оскільки національний регулятор захищає інтереси лише страхувальників своєї країни.

Згідно з російським законодавством перестрахова діяльність є об' єктом повного прямого нагляду. На відміну від Німеччини та Литви російські компанії для провадження перестрахування за­мало реєстрації, їм слід отримати ліцензію.

Виділяються наступні основні системи контролю за фінансо­вою стійкістю перестрахування[6]:

«англійська» система (контроль за фінансовою стійкістю пе­рестраховика забезпечується за тими ж показниками, що й у ком­панії прямого страхування);

«німецька» система (контроль за фінансовою стійкістю пере­страховика не здійснюється. Він зосереджений на забезпеченні платоспроможності прямого страховика. Також відбувається контроль за умовами перестрахування у відповідності зі своїми повноваженнями страховий нагляд має право зажадати зміни страховика);

«французька» система (фінансовий контроль зосереджений винятково на забезпеченні платоспроможності страховика пря­мого страхування).

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

О В Мурашко, В М Фурман - Досвід провідних країн світу в сфері державного регулювання страхового ринку