О Чигринець - Ризики банківської діяльності - страница 2

Страницы:
1  2 

І, наостанок, остання із актуальних проблем - подання НБУ недостовірної звітності. НБУ має наміри жорстко реагувати на подібні факти, навіть до позбавлення керівництва банку права підпису документів.

У кожного з трьох нещодавно збанкрутілих банків Інтерконтинент-банку, Київського універсального банку й "Гаранта" був свій шлях до безславного кінця. В Інтерконтинентбанку й КУБу він пролягав через фінансування будівництва, Гаранта — через придбання векселів фіктивних фірм. Однак загалом в усіх цих банкрутств (так само як і краху інших кишенькових банків - "Аллонжа", Росток-банку, Олбанку, Прем'єрбанку) передісторія та сама.

Невеликий банк залучав гроші населення під високі відсотки й активно кредитував ризиковані проекти зв'язаних компаній. Роздавав дорогі кредити, належним чином не оформляючи застави. Мав у своєму розпорядженні капітал тільки на папері - статутний фонд періодично збільшувався, але потім вимивався через кредити афільованим структурам. До певного моменту прикрашав фінансову звітність, не викликаючи особливих підозр у НБУ. Втрачав обличчя, щойно ставав для власників тягарем.

Збіг у часі трьох банкрутств можна трактувати як певний сигнал про те; що виживати банкам, котрі ведуть нездоровий спосіб життя стає дедалі складніше. По-перше, Нацбанк усе більше посилює вимоги до-капіталу. По-друге, в УМОВАХ приходу іноземних банків і здешевлення кредитних ресурсів інститут кишенькових банків як такий втрачає свою привабливість. Банкіри раз у раз прогнозують, що за кілька років кількість банків в Україні скоротяться мало не втричі. Відмирання через банкрутство й ліквідацію пророкують насамперед дрібним банкам. Утім, немає гарантії, що не впаде й хтось із великих гравців. Адже їм досить часто також притаманні недокапіталізація й висока ризиковість активних операцій.

Найнебезпечніший симптом захворювання банку - обмеження його діяльності з боку НБУ за порушення економічних нормативів. Рік тому до числа банків, обмежених у залученні вкладів населення, потрапив Інтерконтинентбанк, який тоді ще виглядав благополучним. Цей факт пояснювався недосконалістю нормативної

бази НБУ.

Мовляв, не бажає регулятор зважати недобудовані споруди ліквідною заставою. Як з'ясувалося, цілком обґрунтовано. Гарант також потрапив під жорсткі санкції ще рік тому. Пізно похопився Нацбанк щодо КУБу. Цьому банку заборонили залучати вклади фізосіб тільки на початку лютого поточного року.

Слід зауважити, що аж ніяк не всі санкції означають високу ймовірністьбанкрутства. Зокрема, заборона на операції з валютними цінностями на міжнародних ринках або введення коррахунків нерезидентів - це лише регуляторні стимули швидше збільшувати капітал. А ось обмеження на залучення вкладів - це вже спроба запобігти фінансовій піраміді.

Однозначно не варто мати справу з банком, переведеним Фондом гарантування внесків до категорії тимчасових учасників. До цього списку потрапляють найважче хворі установи. Одужують і повертаються до категорії постійних учасників лише деякі з них. Оцінюючи позиції банків, експерти підвищену увагу приділяють рейтингам, побудованим з огляду на величину активів. Хоча про надійність фінансових установ більше свідчить розмір капіталу, а також те, як він співвідноситься з обсягом активів і депозитів.

Втім, оскільки багато економічних нормативів НБУ висувають певні вимоги до капіталу, банки намагаються роздути його. Наприклад, лише за рахунок переоцінки власних офісних будівель банк може "намалювати" собі кілька мільйонів гривень. Статутний фонд - начебто найпрозоріша складова основного капіталу, але він також іноді може ввести в оману (в усіх трьох недавніх банкрутів "статутник" був на належному рівні).

Річ у тім, що власники банків можуть робити періодичні внески до статутного фонду, але потім виводити ці гроші через кредити зв'язаним компаніям. Нацбанк не може викорінити цю схему, оскільки він, за твердженням одного з його колишніх топ-менеджерів, не знає, хто реальні власники двох третин банків. Проте НБУ, на думку банкірів, працює в цьому напрямку й останнім часом дедалі ретельніше підходить до перевірки реальності внесків до статутних фондів. Тому у 80-90% випадків такому індикатору, як регулярне збільшення статутного фонду, все ж таки можна довіряти.

Ще одна показова складова капіталу - прибуток минулих років. Наявність такого в капіталі означає, що акціонери не вимивають весь прибуток за допомогою дивідендів, а спрямовують його на розвиток банку.

Дещо про перспективи фінустанови може сказати динаміка її власного капіталу. Поганий симптом, якщо власний капітал зменшується (наприклад, у зв'язку зі збитками й відсутністю внесків до статутного фонду, як це було рік тому у випадку з Інтерконтинентбанком).

Не менш важливий фактор - як банк розпоряджається грошима, залученими від вкладників, і як страхує ризики, пов'язані з активними операціями. Обсяг резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями залежить від фінансового стану позичальника, своєчасності виплат за кредитом, а також ліквідності застави. Тобто, по суті, більший обсяг резервів повинен відображати гіршу якість кредитного портфеля. На практиці, маніпулюючи тими або іншими цифрами, банки досить часто завищують якість своїх кредитів і відповідно занижують резерви. Це робить їх більш прибутковими, але й більш ризиковими.

Бажано з'ясувати, який у банку відсоток резервів під активні операції, і порівняти його із середнім показником по даній групі банків. Якщо розбіжності не дуже великі, це означає, що банк адекватно формує свої резерви. Замислитися варто, якщо в банку резерви значно нижчі за середні. Адже в нинішніх умовах високої конкуренції наднадійні клієнти й дефіциті, а прорахунки в усіх однакові.

За інших рівних умов надійнішим є банк із більшою питомою вагою кредитів населенню. Адже видаючи багато невеликих кредитів, банк ризикує менше, ніж маючи справу тільки з кількома великими позичальниками.Важливим також є й такий показник, як портфель цінних паперів. Якщо він дуже великий - це тривожний сигнал. Слід дивитися, що в цьому портфелі. Якщо це ОВДП, це одна справа, і зовсім інша справа, якщо банк скупив облігації своїх акціонерів. Або, наприклад, позичальник не повернув кредит, банк купив у нього якісь цінні папери, і позичальник за ці гроші погасив кредит. До речі, саме, величезним портфелем цінних паперів вирізнявся з-поміж інших невеликих банків банк "Гарант".

Як засвідчив досвід кризи кінця 2004 року, найбільше від паніки вкладників страждають банки з високою питомою вагою коштів до запитання. До групи ризику потрапляють також банди, котрі залучають короткі депозити й видають довгі кредити. Іншими словами, якщо банк видає житлові позики на 20 і більше років, але до довгих західних грошей доступу не має зі списку надійних його можна викреслювати.

Міжбанківські кредити також вважаються нестійким пасивом. Але на практиці наявність у банку великого портфеля міжбанківських кредитів - це ще й індикатор довіри до банку з боку інших банків. Ліміти міжбанківських операцій банкіри визначають, вираховуючи низку фінансових коефіцієнтів. І при цьому також не завжди передбачають проблеми у своїх колег. Напередодні краху Прем'єрбанку видали йому кредит. Аналіз балансу свідчив, що все гаразд, Як пізніше з'ясувалося, акціонери банку розсварилися, і один із них вирішив вивести активи.

За ступенем "надійності" акціонерів банків можна проранжирувати у такий спосіб: великі західні банки, держава, великі вітчизняні ФПГ. Австрійський Каіїїеізеп Іпіегпапопаї або італійський Вапса Іпіеза (вони виклали за Аваль й Укрсоцбанк, відповідно, понад $ 1 млрд.) навряд чи пустять справи на самоплив, якщо біля відділень їхніх доньок вишикуються черги вкладників. Українські олігархи також, цілком здатні підтримати свої банки, якщо тільки самі не постраждають від несприятливої політичної кон'юнктури.

Держава як власник банку може поводитися по-різному - Ощадбанк пережив часи, коли кредити видавалися за тим самим принципом, що й в Інтерконтинентбанку. Не кращий варіант - це банкіри, які активно займаються політикою та не мають джерел доходів у нефінансовій сфері. Нарешті, обережно слід ставитися до банків, чиї акціонери є маловідомими компаніями або фізособами.

Банківський бізнес в Україні - аж ніяк не найбільш рентабельна, галузь. Тому, якщо маловідоме підприємство замість того, щоб інвестувати у свій розвиток, створює банк, це може означати, що банк потрібен для якихось оптимізаційних схем або вивозу капіталу.

Додати плюсик банку можна в тому випадку, якщо в нього є рейтинг міжнародного рейтингового агентства й звітність, аудована за міжнародними стандартами. Хоча, в очах міжнародних рейтингових агентств усі українські банки однаково нестійкі. Більшість "відрейтингованих" вітчизняних банків мають рейтинг валютних депозитів на рівні В, що означає високу ймовірність неплатоспроможності. Така оцінка відображає макроекономічні ризики і виправдала себе під час передвиборчої кампанії-2004, коли за лічені тижні два банки з першої десятки мало не збанкрутували (перешкодили цьому величезні стабілізаційні кредити й мораторій на дострокове зняття вкладів).

Важливий індикатор ризиковості банку - це, звісно ж, завищені депозитні ставки. Хоча, навряд чи варто завжди ототожнювати низькі ставки з надійністю, атрохи вищі - з фінансовими пірамідами. Невеликий банк може знайти свою нішу (наприклад, факторинг або споживче кредитування), і з прийнятними маржею та ризиками розміщати дорогі ресурси.

Насторожити потенційного вкладника має висока комісія за дострокове розірвання депозитного договору (до речі, мала місце, в КУБ напередодні банкрутства). Вона може означати, що банк не готовий протистояти щонайменшій паніці серед вкладників. Окремий випадок - це висловлювання політиків або чиновників. Щоб відрізнити банк, який дійсно має проблеми, від банку, проти якого триває інформаційна війна (приклад - наїзд на банк «Мрія» перед президентськими виборами), дослухатися варто лише до висловлювань Нацбанку. Виправдання банку (якщо вони, звісно, не підкріплені розкриттям певної фінансової інформації можна сміливо скидати з рахунків.

Висновки. Для українських банків зараз актуально забезпечити ринкову дисципліну. Дотримання її має бути обов'язкове всіма суб'єктами ринку. Адже тільки діючи за правилами, які самі встановимо і самі будемо їх дотримуватися, зможемо стабілізувати банківську діяльність і сприяти економічному зростанню. Наша теперішня законодавча база, що стосується банківської сфери, має більше фіскальний, ніж стимулюючий характер. Це не спонукає банки до розширення своєї діяльності, вбиває в корені всі нові починання та ідеї. Тому важливо звернути увагу насамперед на потреби банків, на те, як ефективно забезпечити їхню діяльність, щоб добре працювало народне господарство. Адже банки - «кровоносні судини» економічного організму. Життєздатність і процвітання економіки не може бути без добре налагодженої банківської системи.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. М. Олексієнко., В.Ольшанський., Д.Лилак., Е.Першиков. Кредит і кредитні правовідносини: економічна природа і практика законодавчого регулювання - К.:

«Козаки», 1996. - 144с.

2. В.М.Федосова. Фінанси зарубіжних корпорацій. Навч. посібник - К.: Либідь,

2003. - 247с.

3. http://zakon.rada.gov.ua

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

О Чигринець - Особливості залучення прямих іноземних інвестицій в економіку україни в кризовий період

О Чигринець - Вплив іноземного капіталу на банківську систему україни

О Чигринець - Вплив іноземних інвестицій на рівень капіталізації банківської системи україни

О Чигринець - Впровадження системи ризик-менеджменту як засіб підвищення конкурентоздатності підприємства

О Чигринець - Ризики банківської діяльності