Т М Лушпай - Особливості свідомості білінгвів - страница 1

Страницы:
1 

Випуск 11.

УДК 81'233

Т.М. Лушпай,

Національний університет "Острозька академія", м. Острог

ОСОБЛИВОСТІ СВІДОМОСТІ БІЛІНГВІВ

У статті розглянуто різні підходи до вивчення білінгвіз­му, проаналізовано зв 'язок між свідомістю, мовою та куль­турою людини, яка володіє двома мовами.

The article deals with different approaches towards study of bilingualism and interrelations of consciousness, language and culture.

В сучасному світі багато чинників спонукають людину до ви­вчення другої (третьої, четвертої...) іноземної мови. Виділяється три групи таких чинників - ідеологічні, інтернаціональні та індиві­дуальні. До першої групи належать, наприклад, необхідність націо­нальної меншини інтегруватися до основної спільноти країни; або, навпаки, вивчення мови національної меншини з метою збереження унікальної культури її представників. Наприклад, у школах Ірлан­дії англомовні студенти вивчають ірландську, або в австралійських школах - мову маорі, з метою збереження і розвитку культури ко­рінного населення.

Іншою потребою, а саме необхідністю досягнення і збереження гармонії між представниками різних мовних груп через білінгвізм, обумовлено вивчення французької мови англомовним населенням Канади (і, відповідно, вивчення англійської мови франкофонами). Наприклад, навчальний відеоролик Канадського комітету держав­них мов, який має назву "One Country - Two Languages" ("Одна кра­їна - дві мови"), стверджує, що інтеграція і гармонія в канадському суспільстві найкраще може бути досягнута через широко розповсю­джений білінгвізм і бікультуралізм.

Відповідно до стратегічної мети України щодо інтеграції у за­гальноєвропейський та світовий простір, вивченні другої (третьої...) мови є надзвичайно актуальним. Ключовою ціллю мовної політики країн Європейського Союзу є полікультурна і полілінгвальна особис­тість, яка володіє широким спектром комунікативних компетенцій.

До другої групи чинників, що сприяють поширенню білінгвізма у світі належать інтернаціональні чинники, а саме, глобалізація та міжнародне співробітництво. Наприклад, співробітництво з Японією вимагає не тільки знання англійської мови, а й японської. Оскільки знання японської мови дає можливість пізнання японської культури,

© Т.М. Лушпай, 2009що є базовою основою для успішного співробітництва у багатьох галузях з цією країною: економіці, освіті, охороні здоров'я, новітніх технологіях та ін. Вивчення другої мови є необхідною умовою про­фесійного зростання і вдосконалення, забезпечує значно ширший доступ до інформації з різних сфер знання і людської діяльності -соціальної, економічної, культурної, політичної, освітньої та ін.

Третю групу чинників складають індивідуальні чинники, а саме - бажання пізнати культуру іншої країни і в такий спосіб зрозуміти краще її представників; бажання досягти певних освітніх, академіч­них цілей; бажання зробити кар'єру і досягти певного професійного рівня; інші особисті мотиви (наприклад, вивчення творчості улюбле­ного письменника мовою оригіналу).

Білінгвізм - явище складне і багатоаспектне, отже, і вивчення цього явища здійснюється у багатьох аспектах - лінгвістичному, психологічному, педагогічному. З лінгвістичним підходом до ви­вчення білінгвізму (полілінгвізму) тісно пов'язаний психологічний аспект, в якому вивчаються індивідуальні здібності мовця до ово­лодіння ним другою мовою, паралельне співіснування у свідомості людини двох (або кількох) мовних систем. Явище білінгвізму (по­лілінгвізму) досліджували Б. Беляев А. Богуш, Є. Вєрєщагін, Л. Ви-готський., М. Михайлов, В. Розенцвейг, Л. Щерба, В. Ярцева та ін.

Метою нашого дослідження є встановлення зв'язків між свідо­містю, мовою та культурою. Проблема свідомості одна з найскладні­ших і недостатньо досліджених проблем сучасної науки. По-перше, ця проблема багатогранна, різноаспектна. її вивчають психіатрія, нейрофізіологія, психологія, біологія, логіка, релігія, філософія, ан­тропологія, кібернетика і т.д. По-друге, свідомість - специфічний об'єкт пізнання, котрий не піддається безпосередньому експеримен­туванню: процес виникнення свідомості, її утворення, не фіксується ніякими приладами.

На нашу думку, важливо виділити той момент, що свідомість лю­дини відіграє дуже важливу роль у процесі творення суб'єктивного образу об'єктивного світу. Саме в цьому процесі визначальним є зв'язок між свідомістю і мовою. На думку Л.С. Виготського, мис­лення та мовлення є ключем до розуміння людської свідомості. Якщо "мова така ж древня, як і свідомість", якщо "мова і є практич­не, існуюче для інших людей і для мене свідомість, якщо "прокляття матерії прокляття рухомих шарів повітря з самого початку тяжіє над чистою свідомістю", то, очевидно, не одна думка, а вся свідомість в цілому пов'язана у своєму розвитку з розвитком слова. Слово віді­грає центрову роль у розвитку свідомості в цілому, а не в його окре­мих функціях [2, с. 1017-1018].

Виникнення свідомості як виключно людського способу відо­браження дійсності невідривно пов'язано з мовою: мова - необхіднаумова виникнення свідомості. Усвідомлювати - означає відображати об'єктивну реальність за допомогою акумульованих у слові суспіль­но виражених узагальнених значень. С.Л. Рубінштейн зазначає, що зв'язок мови та свідомості є незаперечним і нероздільним: не існує свідомості без мови. Мова - форма свідомості людини як суспільно­го індивіда [6, с. 149-150].

Однак невірно просто прирівнювати свідомість до мови, зводити її до функціонування мови. Вірне положення про необхідний зв'язок мови та свідомості стає невірним, коли зв'язок свідомості та мови набуває самодостатнього характеру, коли вона відокремлюється від зв'язку свідомості з суспільною діяльністю людей та знаннями, які в ній здобуваються. Тільки включаючись у ці зв'язки, а ніяк не по окремості мова і отримує своє необхідне для свідомості значення.

Не слово саме по собі, а накопичені у суспільстві знання, які аку­мулюються у слові, являються стрижнем свідомості. Слово має зна­чення для свідомості в силу того, що у ньому акумулюються і через нього актуалізуються знання, за допомогою яких людина пізнає ре­альність [6, с. 150].

Психологічний підхід до проблеми свідомості виключає ймовір­ність розглядання свідомості як уже готового утворення. У психо­логічному плані свідомість насамперед виступає як процес усвідом­лення людиною оточуючого середовища і самої себе. Присутність свідомості у людини означає, що у неї на протязі життя, навчання та суспільно-культурних комунікацій склалася чи складається система акумульованих у слові, більш чи менш узагальнених знань, за до­помогою яких вона може усвідомлювати оточуюче середовище та саму себе, пізнаючи явища дійсності через їх співвідношення з цими знаннями [6, с. 151].

Оточуюче середовище, в якому протікає життя людини, безпосе­редньо пов'язане з культурою певного суспільства. На думку відомо­го російського соціолога А. А. Радугіна, "культура - це система цін­ностей, переконань, прикладів та норм поведінки, що є характерною для певної групи людей, а також колективне програмування люд­ського розуму, яке відрізняє членів однієї групи від іншої" [5, с. 53].

Першим і найбільш важливим елементом культури є пізнаваль­ний, знаково-символічний елемент, тобто знання, сформульовані у певних поняттях і уявленнях та зафіксовані в мові. Отже, "мова - це об'єктивна форма акумуляції, зберігання та передачі людського до­свіду" [ 5, с. 53].

Тобто, мова є найважливішим елементом культури, системою знаків та символів, наділених певним значенням. Знаки та симво­ли виступають в процесі спілкування в якості представників інших предметів і використовуються для отримання, зберігання передачі інформації про них. Люди засвоюють це значення знаків та символівв процесі виховання та навчання. Саме це допомагає їм зрозуміти смисл, значення сказаного та написаного.

Кожний об'єкт культури несе в собі інформацію про певний на­род, соціальну групу та індивіда, а також про відповідний період його існування і розвитку. Без виконання культурою інформаційної функції неможливе взаєморозуміння представників народу певної епохи і між епохами. Неможливі також і міжкультурні комунікації, тому що вони базуються на передачі витворів культури від однієї спільноти до іншої і освоєнні цих витворів культури представника­ми різних культур.

Отже, носій певної мови є в той же час і носієм культури певної мовної спільноти. Значить, людина, яка володіє двома і більше мо­вами, є носієм двох і більше культур. Тобто, свідомість (і самосвідо­мість) людини - це свідомість носія певної культури. Очевидним є зв'язок між мовою, культурою та свідомістю людини.

Існує два протилежні підходи до аналізу та вивчення індивіду­ального білінгвізму - фракційний (fractional view) та холістичний (holistic view).

Згідно фракційного підходу, представниками якого є здебільшого зарубіжні вчені, свідомість білінгва вміщує в собі дві непов'язані між собою свідомості. Ця точка зору започаткувала наукову дискусію, яка розглядає білінгвізм як лінгвістичну шизофренію. Стосовно бі­лінгвізму термін "шизофренія" вживається для позначення культур­ного, когнітивного та лінгвістичного дисонансу. Зокрема, А. Адлер у своєму трактаті про білінгвізм стверджує, що білінгвізм може при­звести до роздвоєння особистості, та навіть до шизофренії. К. Кларке прирівнював іноземних студентів в СІЛА до людей, хворих на ши­зофренію, і стверджував, що їх вивчення англійської мови гальмуєть­ся зіткненням культури їх рідної країни та американської культури. У білінгвальному психоаналізі, термін "шизофренія" використовується метафорично, для окреслення проблем переживання культурного, когнітивного та лінгвістичного дисонансу [8, с. 3].

А. Павленко у своїй роботі "Bilingual Minds: Emotional Experience, Expression and Representation" ("Свідомість білінгвів: емоційний до­свід, висловлювання та репрезентація") зазначає, що термін "ши­зофренія" стосовно білінгвізму не має негативного забарвлення, а відображає реальні труднощі, з якими обов'язково стикаються люди у процесі вивчення і набуття іноземної мови. Ці труднощі полягають у тому, що на певному етапі оволодіння мовою людина переживає культурний, когнітивний і лінгвістичний дисонанс.

На нашу думку, холістичний підхід є більш позитивною альтер­нативою, оскільки розглядає білінгва як лінгвістичну й психологіч­ну єдність та інтегровану цілісність.

Білінгви та мультилінгви інколи відчувають себе як різні людипід час говоріння. Дослідженнями цього психолінгвістичного яви­ща займалися Grosjean та Heinz. Існує і інша точка зору: монолінгви також можуть відчувати себе як різні особистості під час процесу спілкування в залежності від тих, до кого вони звертаються. Напри­клад, змінюється стиль спілкування в залежності від співрозмовни­ка. Отже, монолінгвізм є динамічним феноменом.

Наприклад, письменник Дж. Грін, який писав англійською та французькою мовами, і дитинство якого пройшло у франкомовному оточенні, згадував, що коли він вирішив написати про своє дитин­ство англійською мовою, його спогади набули зовсім іншого харак­теру. В той час, коли предмет (дитячі роки) залишився тим самим, засоби вираження (вибір лексики, стилістичні засоби) були зовсім іншими [8, с. 5].

Сам письменник згадував: "Я писав іншу книгу; книгу, яка так відрізнялася від французької манери письма так, що необхідно було змінити сам предмет. Було таке відчуття, ніби пишучи англійською, я став зовсім іншою людиною. Я продовжував. Інша, нова послідов­ність думок та нові інтерпретації ідей зароджувалися та формувалася у моїй свідомості. Бракувало подібності між моїми творами англій­ською і тим, що я тільки-но написав французькою, а отже, виникав сумнів - чи був автор цих творінь однією людиною?" [8, с. 6]

Ц. Тодоров у своєму есе "Білінгвізм, діалогізм та шизофренія" описує свій досвід переживання культурного та лінгвістичного дис­онансу. Ц. Тодоров прибув у Францію з Болгарії ще молодою люди­ною і став відомим французьким культурним діячем та вченим. Через 18 років він отримав запрошення на конференцію у Болгарію. Він планував виступити на конференції з доповіддю, яка була присвячена питанням націоналізму. При перекладі своєї доповіді з французької мови на болгарську, Ц. Тодоров помітив наступне: "Я зрозумів, що болгарські інтелектуали не могли осягнути те значення, на якому я наголошував. Відчуженість, від'єднаність від цінностей певної спіль­ноти обумовлює зміни в системі цінностей конкретної людини. На систему цінностей людини істотний вплив мають потреби спільноти, у якій ця людина живе. Має значення, чи ти живеш у маленькій краї­ні, яка відстоює свою незалежність, чи у великій розвиненій країні, у якої така потреба відсутня. Париж є спільнотою, яка не вимагає таких яскраво забарвлених національних почуттів" [8, с. 6].

Глибоко вражений своїм відкриттям, Ц. Тодоров не мав жодної гад­ки, як краще вирішити цю проблему: просто представити свою думку, зробивши посилання на французький контекст, чи висловлюватися як представнику болгарської інтелігенції, відкинувши 18-річний досвід проживання і роботи у Франції. Щоб пояснити свій досвід з теоре­тичної точки зору, Ц. Тодоров звертається до концепції діалогізму і поліфонії, розробленої відомим російським вченим М. Бахтіним.

Діалогізм, на думку М. Бахтіна, є властивим природі свідомості, природі самого людського життя: "Чужі свідомості неможливо спо­глядати, аналізувати, визначати як об'єкти, речі - з ними можна тіль­ки діалогічно спілкуватися". За концепцією М. Бахтіна, один текст вміщує декілька незалежних і часто конфліктуючих між собою голо­сів. Ця концепція допомогла Ц. Тодорову глибше зрозуміти сутність білінгвізму.

М. Бахтін наполягає на тому, що використання мови є соціальним явищем. У "Діалозі І", де "мовлення" використовується Бахтіним як синонім для "мовного спілкування", він стверджує, що "мовлення -це мова in actu". Неприпустимо протиставлення в якій би то не було формі мовлення і мови. Мовлення є таким соціальним, як і мова" [1]. В основі лінгвофілософської концепції Бахтіна лежить двоєдина онтологія мови.

Перефразовуючи слова самого М. Бахтіна, М. Ляхтеєнмняки пропонує наступне формулювання його онтологічної позиції: у пла­ні онтології мова, як дволикий Янус, дивиться в дві сторони: у кожен момент свого існування вона включає і об'єктивну єдність загаль­нозрозумілої системи мови, і єдність конкретних висловів. У цьому полягає основне положення двоєдиної онтології мови, що складає основу діалогічної філософії мови М. Бахтіна. Система мови не є надіндивідуальною системою, яка існує для себе в світі соціальних фактів, незалежно від актуальних просторово-часових реалізацій мови. Навпаки, бахтінське розуміння соціальної онтології мови при­пускає, що в плані онтології мова як система невід'ємна від актуаль­них використань мови [1; с. 4].

Розроблений М. Бахтіним діалогічний концепт свідомості, в основі якого лежить своєрідне розуміння понять "суб'єктивного" і "об'єктивного", такого, що відрізняється від їх дихотомічного розу­міння як діаметрально протилежних понять. Бахтін виходить з того, що свідомість є іманентно соціальною за своєю природою. Згідно концепції М. Бахтіна, "у людини немає внутрішньої суверенної те­риторії, вона вся і завжди на межі: дивлячись всередину себе, вона дивиться в очі іншому або очима іншого" [1; с. 7].

Так, в представленні М. Бахтіна "іншість" є постійним моментом свідомості і, отже, індивідуальна свідомість немислима у вилучен­ні з інших свідомостей. Іншими словами, індивідуальна свідомість несамостійна, вона існує і формується лише у відношенні до інших свідомостей. З іншого боку, не дивлячись на свою іманентну соці­альність, свідомість при такому погляді все ж таки не втрачає своєї індивідуальності. Індивідуальність свідомості і її відокремленість від інших свідомостей гарантується тим, що вона вступає в діалог з іншими свідомостями із своєї неповторної позиції. Таким чином, в представленні Бахтіна, свідомість є єдиним цілим, тим, що включає одночасно і соціальний, і індивідуальний моменти [1].

Як відомо, Г. Лебон вважав, що "кожному народу притаманний душевний устрій, так само, як і його анатомічні особливості, і від нього походять його почуття, його думки, його установи, його ві­рування та його мистецтва" [3]. Фактично те, що він називав "ду­шевним устроєм", сьогодні ми називаємо менталітетом. Звичайно, ці ментальні стереотипи також не є вічними й зазнають змін, як у при­кладі з Ц. Тодоровим. Крім того, можна говорити про менталітет чи "душевний устрій" не лише народів, а й інших соціальних спільнот, що відрізняються за соціокультурними ознаками, особливостями світогляду та поширеними у їхньому середовищі ідеями.

Таким чином, свідомість людини - це єдність соціального та ін­дивідуального; спосіб існування людської свідомості - це діалог із свідомостями інших людей, але із своїх унікальних і неповторних позицій. Отже, свідомість білінгва існує у діалозі із свідомостями представників іншомовної спільноти. У процесі цього діалогу відбу­вається збагачення як свідомості та внутрішнього світу білінгва, так і свідомості та внутрішнього світу представників інших культур.

На нашу думку, унікальність свідомості білінгва можна пояснити за допомогою діалогічного концепту свідомості, який було розробле­но видатним російським вченим М. Бахтіним. Відповідно теорії М. Бахтіна, свідомість людини є соціальною за своєю природою. Спосіб існування людської свідомості є діалогічним, тобто свідомість кож­ної конкретної людини формується у відношенні до свідомостей ін­ших людей. Таким чином, у процесі формування свідомості білінгва відбувається постійний діалог із свідомостями носіїв іншої мови.

В той же час свідомість кожної людини є унікальною. Це зна­чить, що свідомість вступає у діалог з іншими свідомостями з точки зору своєї унікальної, неповторної позиції.

Отже, на нашу думку, білінгв є носієм двох культур і двох мов, тобто усвідомлює себе як бікультурна і білінгвальна особистість. Ці дві культури і дві мови існують у свідомості білінгва не як ізольовані окремі утворення, а як унікальна єдність.

Література

1. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров / М.М. Бахтин// Эстетика словесного творчества. -М., 1979.

2. Выготский Л. С. Психология развития человека. - М.: "Смысл", 2006.- 1134 с.

3. Лебон Г. Психология народов и масс. Режим доступу: http://www. gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/Lebon_PsNar/_Index.php

4. Ляхтеенмяки М. Лингвофилософская концепция М.М.Бахтина: о двуединой онтологии языка. Режим доступу: http://www.russian.slavica. org/topic3 5 .html

5. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология (курс лекций). - М.: Вла-дос, 1995.- 180с

6. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. - Санкт-Петербург, 1998.-705 с.

7. Ball A. Bakhtinian Perspectives on Language, Literacy and Learning. -Cambridge University Press, 2004. - 364 p.

8. Pavlenko A. Bilingual Minds: Emotional Experience, Expression and Representation. - Multilingual Matters Limited, 2006. - 340 p.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Т М Лушпай - Акультурація білінгвів як головний чинник формування особливих рис їх свідомості

Т М Лушпай - Особливості свідомості білінгвів