П В Павлов - Особливості використання різних методів оцінки запасів - страница 1

Страницы:
1 

1.Бухгалтерський облік і фінансова звітність в Україні / Під ред. С.Ф.Голова. -Дніпропетровськ, ТОВ "Баланс-Клуб", 2001. - 832 с.

Получено 28.04.2004

 

УДК 657.336.76 П.В.ПАВЛОВ

Хмельницький державний університет

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ РІЗНИХ МЕТОДІВ ОЦІНКИ ЗАПАСІВ

Розглядаються особливості використання різних методі оцінки запасів, а також вплив факторів на вибір методу. Класифікація факторів дає змогу вивчити вплив окремих груп факторів на вибір того чи іншого методу.

Методика оцінки запасів є важливим інструментом організації ефективної фінансово-господарської діяльності підприємства і викликає значний практичний інтерес у зв'язку з потребою визначення реальної вартості запасів. Тому вибір методу оцінки запасів варто робити залеж­но від вимог користувачів бухгалтерської інформації. Навколо цих пи­тань велося багато дискусій, у результаті чого були сформовані різні методи оцінки запасів, що використовувались при їхньому списанні. Оцінка запасів є важливою передумовою організації обліку даного об'­єкту, тому що вона впливає на точність фінансових результатів. На сьо­годні завдання полягає у визначенні кращого методу в конкретній ситу­ації.

Результати вивчення літературних джерел [1-4] дають змогу зроби­ти висновок: незважаючи на те, що дослідники торкаються окремих ас­пектів використання різних методів оцінки запасів при їхньому списан­ні, відсутні фундаментальні дослідження щодо порядку вибору методу оцінки факторів, що впливають на такий вибір. Це означає, що питання про особливості вибору методів оцінки запасів при списанні розглянуто недостатньо i вимагає уточнень і доповнень.

Відповідно до вимог П(С) БО 9 "Запаси" оцінка запасів здійсню­ється в трьох випадках: при надходженні, при списанні і на дату скла­дання звітності (на дату балансу).

При виборі варіанта оцінки запасів, що вибули, до уваги прийма­ється широкий спектр факторів: рівень інфляції, фінансовий стан під­приємства, умови реалізації, ціноутворення, вимоги податкового зако­нодавства тощо.

При цьому умови, в яких функціонує підприємство, є специфічни­ми для кожного господарського суб'єкта. Тому облікова політика, що є інструментом реалізації способів (прийомів) бухгалтерського обліку

(первинного спостереження, вартісного виміру, поточного групування, підсумкового узагальнення), на різних підприємствах буде мати свої особливості. Принципи і правила, що є прийнятними і корисними для управління одним підприємством, можуть негативно вплинути на ре­зультати діяльності іншого підприємства. Особливо це стосується пи­тань оцінки запасів при їхньому списанні за одним з методів: ФІФО, ЛІФО, середньозваженої або ідентифікованої собівартостей.

Тому можна виділити окремі групи факторів, що впливають на ви­бір методу оцінки запасів при їхньому списанні.

Аналіз впливу таких факторів дозволяє стверджувати, що вони по-різному впливають на вибір методів оцінки і мають неоднакове значен­ня. Окремі фактори дозволяють вибрати лише один з наведених чинни­ків. Всю сукупність факторів впливу можна поділити на дві групи: зов­нішні і внутрішні.

Зовнішні фактори (рис.1) пов'язані з особливостями функціонуван­ня економіки країни, розвитку ринкових відносин, системи оподатку­вання тощо.

 

 

Підприємство має пільги з податку на прибуток

 

Підприємство займається реалізацією деяких підакцизних товарів

Використання запасів в умовах інфляції (тенденція зростання цін на материали на ринку)

^ Зниження ціни і попиту на продукцію, яку виготовляє підприємство .Зміна цін не впливає на показники попиту на продукцію

 

Рис. 1 - Зовнішні фактори впливу на вибір методів оцінки запасів при їхньому списанні

Істотне значення в процесі вибору методу оцінки мають особливо­сті оподаткування. Так, якщо підприємство має пільги з податку на прибуток, у нього не виникає потреби в зменшенні розміру оподаткову­ваного прибутку шляхом завищення собівартості. Це дозволяє підпри­ємству використовувати метод ФІФО.

Якщо підприємство займається реалізацією підакцизних товарів, воно прагне збільшити їхню собівартість для відповідного збільшення торгової націнки на ці товари, для чого застосовується метод ЛІФО.

Проблема використання методів оцінки пов'язана також з невідпо­відністю мети податкового й управлінського обліку. Несумісні чи кон­фліктні моменти податкового й управлінського планування пов'язані з фіктивним керуванням господарськими операціями (часто податкове планування проводиться винятково в облікових цілях без реальної змі­ни господарських операцій на підприємстві). Тут і виникає необхідність вибору оптимального методу оцінки запасів.

Значний вплив на вибір методу оцінки має ситуація, що складаєть­ся на ринку, де підприємство купує виробничі запаси та реалізує готову продукцію. При цьому важливе значення має вплив таких факторів, як зміна ціни на виробничі запаси, а також зміна ціни і попиту на готову продукцію підприємства.

В умовах ринку при збільшенні інфляції чи зниженні цін підпри­ємства можуть використовувати відповідно варіант оцінки запасів ЛІФО чи ФІФО. Ці варіанти широко використовуються в міжнародній практиці бухгалтерського обліку.

Оцінка запасів може проводитися за собівартістю перших за часом придбання товарно-виробничих запасів (метод ФІФО). При цьому не­обхідно враховувати зміну ціни на виробничі запаси на ринку. Так, при її постійному зростанні рекомендується застосовувати метод ЛІФО, що дозволяє підприємству заощадити кошти, отримані з виторгу, для при­дбання наступних партій виробничих запасів. Якщо ж ціна на виробни­чі запаси на ринку зменшується, кращим вважається використання ме­тоду ФІФО. Це дає можливість використовувати більш дорогі партії виробничих запасів, що були придбані раніше. При цьому собівартість готової продукції підприємства буде зростати, Виняток складає випа­док, коли підприємство є монополістом на даному ринку, тоді зміна цін не буде впливати на попит споживачів і підприємство може використо­вувати метод ЛІФО для оцінки запасів.

Якщо брати до уваги, що найточнішим є фінансовий результат, отриманий у результаті порівняння поточної собівартості товарів з їх поточною продажною вартістю, то можна вважати, що ЛІФО має явну перевагу над методом ФІФО, оскільки дозволяє співвідносити ці вели­чини (поточну (ринкову) вартість запасів і поточну (ринкову) вартість продажу).

Оцінка запасів за поточною (ринковою, сформованою на даний момент) вартістю дає можливість підприємству в умовах підвищення цін поповнювати свої запаси без пошуку додаткових джерел для попов­нення оборотних коштів.

Метод ЛІФО за будь-яких коливань цін передбачає, що собівар­тість реалізованої продукції (товарів) буде відповідати рівню цін намомент продажу, він показує менший валовий прибуток у період ін­фляції і великий - у період дефляції, що дозволяє згладити вплив фак­торів підвищення і спаду в економіці країни.

Метод ЛІФО дозволяє відображати залишки запасів за цінами пе­рших закупівель, тобто їхня балансова оцінка не збігається з їх реаль­ною вартістю: у період інфляції вона виявляється заниженої, у період дефляції - завищеної в порівнянні з їх поточною ринковою вартістю.

Зазначені вище обставини, що виникають у зв'язку з коливанням цін, необхідно враховувати при аналізі показників балансу. Тому потрі­бно в примітках до звітності, згідно з вітчизняними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, відзначати, який з методів оцін­ки вибуття запасів використовується підприємством у звітному періоді.

При цьому необхідно враховувати наявність недоліків, пов'язаних із впливом зовнішніх факторів економічного життя держави на показ­ники валового прибутку підприємства. Так, в умовах постійного зрос­тання цін метод ФІФО дає найвищий показник валового прибутку. Як­що враховувати, що в умовах загального зростання цін кожне підпри­ємство прагне підвищити також і ціни на реалізований товар, то при використанні методу ФІФО показник валового прибутку, відображений у Звіті про фінансові результати, можна вважати завищеним.

В умовах постійного зниження цін спостерігається зворотний про­цес: показник валового прибутку внаслідок використання методу ФІФО і змушеного зниження відпускних цін на реалізовану продукцію (това­ри), виявляється в звітності заниженим.

Одночасно, якщо запаси, що здобуваються в умовах постійного зростання цін, будуть обліковуватися за методом ФІФО і списуватися в реалізацію за найменшими цінами, то запаси, що залишаються на бала­нсі, будуть оцінені по вартості, більш наближеній до ринкової. Це гово­рить про те, що при аналізі балансу такого підприємства показники вла­сних коштів, оборотного капіталу і коефіцієнт покриття будуть більш реальними в порівнянні з тим, якби підприємство використовувало для оцінки запасів метод ЛІФО.

Матеріально-виробничі запаси можуть оцінюватися підприємст­вом за середньозваженою собівартістю. Вона обчислюється (по кожній обліковій одиниці виробничих запасів) діленням сумарної вартості за­лишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці.

Метод оцінки за ідентифікованою собівартістю передбачає ви­значення витрат за кожною конкретною одиницею використаних виро­бничих запасів. Він обирається підприємством при закупівлі оздоблю­вальних матеріалів - фарби, побілки, шпалер тощо для ремонту. Якщо обсяг ремонту невеликий, то на практиці номенклатура матеріалів буде незначна, тому для цієї групи запасів може бути прийнятий метод оцін­ки за собівартістю кожної одиниці. Також цей метод використовується при обліку дорогих матеріалів. Наприклад, для будинку моделей (ате­льє) - дороге натуральне хутро, для збиральних підприємств - номерні електронні деталі (плати і т. п.).

Крім зовнішніх факторів на вибір методу оцінки виробничих запа­сів при їхньому списанні впливають внутрішні фактори, що визнача­ються організаційними особливостями господарського суб'єкта, а також специфікою технології, що використовується підприємством у вироб­ництві (рис.2).

 

Внутрішні фактори впливу

 

'--------------------------------- 1------------------------------- '

 

Технологічного характеру *]

 

Запаси, які не є взаємозамінними

 

 

Запаси, які швидко псуються чи втрачають свої якості

 

Запаси взаємозамінні

 

 

 

 

 

 

 

Запаси, що мають тривалий термін зберігання

Запаси     щоденного     надходження i витрачання

 

 

 

 

 

 

 

 

1 Загальноорганізаг

рійного характеру \

 

Запаси   для   виконання   спецпроектів i замовлень

 

 

Постійна система обліку запасів

 

 

 

 

Відображення запасів в обліку і звітності за вартістю, яка приблизно співпадає з ринковою вартістю (при постійній системі

обліку)

 

Запаси дуже малого об'єму

 

 

 

 

Запаси, що мають дуже велику вартість

 

--

 

 

 

 

Підприємство планує фінансувати свій розвиток

Пристрої для зчитування штрихових кодів

--

 

 

 

 

 

Уникнення можливості маніпуляції з обліковими записами при постійній системі обліку

Відсутність    можливості ідентифікації запасів

 

 

 

 

Велика номенклатура і велика кількість однакових запасів

 

 

Уникнення можливості маніпуляції з обліковими записами при періодичній системі обліку

 

 

 

 

 

Періодична система обліку запасів на підприємстві

 

 

Комп'ютерні технології обліку запасів

 

 

 

_

 

 

Інформація про оцінку запасів на момент здійснення операцій

 

j

Нестача оборотних коштів і потреба їх поповнювати за рахунок реалізації продукції

 

 

 

 

 

Рис. 2 - Внутрішні фактори впливу на вибір методу оцінки запасів при їхньому списанні

Проаналізуємо особливості впливу внутрішніх факторів на вибір методу оцінки запасів при їхньому списанні.

Серед факторів загальноорганізаційного характеру можна виділити такі, що дозволяють застосовувати лише один з можливих методів оцін­ки запасів або здійснювати вибір з декількох варіантів методів. Напри­клад, використання підприємством виробничих запасів в особливому порядку для виконання спецпроектів і замовлень дає йому можливість простежити, які одиниці запасів були використані для даного замовлен­ня і яку вартість вони мають. У такій ситуації можливе застосування методу оцінки запасів за ідентифікованою собівартістю. Даний метод також дозволяє використовувати застосування підприємством пристро­їв для зчитування штрихових кодів. Крім того його можна застосовува­ти у випадку використання господарським суб'єктом малих обсягів за­пасів.

Якщо ж запаси мають велику вартість чи не можуть звичайним чи­ном заміняти один одного, тоді метод ідентифікованої собівартості є єдино можливим - інші методи в таких випадках не застосовуються.

На фактори, які ускладнюють або унеможливлюють застосування методів оцінки запасів, потрібно звернути особливу увагу.Так, при ви­користанні підприємством великої кількості і номенклатури однакових запасів застосування методу ідентифікованої собівартості є складним і неефективним .

Метод середньозваженої собівартості застосовується у випадках використання підприємством періодичної системи обліку запасів, при якій даний метод є простим у застосуванні і досить діючим для надання інформації в управлінських цілях. Таким чином, метод застосовується, коли господарському суб'єкту потрібно одержати інформацію щодо оцінки запасів у момент безпосереднього здійснення операцій. Крім того, він дозволяє виключати можливість маніпуляції обліковими запи­сами.

Можна також застосовувати метод середньозваженої собівартості, якщо підприємство використовує взаємозамінні запаси або відсутня можливість ідентифікації одиниць запасів.

Недоцільно застосовувати метод середньозваженої собівартості, якщо господарський суб'єкт використовує постійну систему обліку за­пасів чи якщо особливості технологічного процесу зв'язані з щоденним надходженням і витратою запасів. Це робить використання даного ме­тоду неефективним і трудомістким.

Якщо виробничий процес пов'язаний з використанням виробничих запасів, які швидко псуються чи втрачають свої властивості, доцільне використання методу ФІФО. Він дозволяє наблизити вартість запасів,що відображаються в обліку і звітності, до їх поточної ринкової вартос­ті.

Особливе значення надається методу ФІФО, коли власник приймає рішення про фінансування подальшого розвитку господарського суб'єк­та: оцінюючи виробничі запаси за собівартістю перших за часом надхо­дження одиниць, штучно зменшується собівартість готових виробів. Якщо ж не зменшувати продажної вартості готових виробів, підвищу­ється розмір прибутку, отриманий від реалізації продукції, що викорис­товується для формування власного капіталу підприємства.

Метод ЛІФО вибирають підприємства, які згідно з технологією ви­користовують запаси тривалого терміну зберігання. Крім того, досить велику роль даний метод відіграє у процесі прийняття управлінських рішень. Керівництво суб'єкта господарювання може прийняти рішення щодо застосування методу ЛІФО, якщо в процесі діяльності виникають проблеми з вільними оборотними коштами. Застосування даного мето­ду, особливо в умовах високої інфляції, дозволяє штучно підвищити собівартість готової продукції, що збільшує її продажну вартість і, від­повідно, виторг від реалізації. Виторг, отриманий від реалізації продук­ції, збільшує обсяг оборотних коштів. Однак необхідно враховувати, що розмір прибутку, отриманого від реалізації готових виробів, буде змен­шуватися, що негативно вплине на можливість фінансування розвитку підприємства.

Поряд з цим певне значення мають фактори, що дозволяють засто­совувати кілька методів оцінки, тому виникає можливість вибору одно­го з них - найменш трудомісткого і найбільш ефективного.

Важливе значення має застосування підприємством комп'ютеризо­ваних технологій обліку запасів. Точна інформація про види, якісні і технічні характеристики запасів дозволяє з однаковою легкістю викори­стовувати кожний з методів оцінки запасів, причому з найменшими ви­тратами праці і часу.

Здійснюючи вибір між методами оцінки ФІФО або ЛІФО, необхід­но враховувати вплив як внутрішніх, так і зовнішніх факторів.

Метод ФІФО дозволяє відобразити в обліку і звітності вартість за­пасів, що приблизно дорівнює поточній ринковій вартості, а також дає можливість підвищити розмір прибутку з метою фінансування наступ­ного розвитку підприємства. Особливо ефективний даний метод, якщо підприємство використовує запаси, які швидко псуються або втрачають свої властивості.

В інших випадках, зокрема за наявності у підприємства проблем з вільними оборотними коштами і потрібно їхнє поповнення, використо­вується метод оцінки запасів ЛІФО.

1.Ефремова А.А. Учетная политика предприятия: содержание и формирование. -М.: Книжный мир, 2000. - 478 с.

2.Алборов Р.А. Выбор учетной политики предприятия. Принципы и практические рекомендации. - М.: АО «ДИС», 1995. - 80 с.

3.Малюга Н.М. Шляхи удосконалення оцінки в бухгалтерському обліку: теорія, практика, перспективи. - Житомир: ЖІТІ, 1998. - 384 с.

4.Грачова Р. Дозапасалися // Дебет - Кредит. - 2001. - №46. - С. 17-22.

Отримано 27.04.2004

 

УДК 657.25 О.В.ШКУРКО

Харьковская национальная академия городского хозяйства

ОСОБЕННОСТИ УЧЕТА ОПЕРАЦИЙ ОПЕРАТИВНОЙ АРЕНДЫ НЕЖИЛЫХ ПОМЕЩЕНИЙ

Рассматривается комплекс хозяйственных отношений в условиях оперативной аренды нежилых помещений. Предлагается дифференцировать ряд операций в составе арендной платы, в частности, затраты на возмещение эксплуатационных расходов арендо­дателю.

Арендные отношения в условиях рынка стали одним из ключевых видов взаимодействия хозяйственных субъектов. Этому вопросу посвя­щено целый ряд законодательных актов Украины [1,2], а также публи­кации известных ученых В.А.Карпенко [3], В.Н.Игнатенко [4], М.М.Ким, В.А.Йолкина [5], Г.М.Давидов, И.К.Дрозд [6].

На практике учет арендных операций достаточно четко регламен­тирован как для арендодателей, так и для арендаторов. Согласно плану счетов бухгалтерского учета активов, капитала, обязательств и хозяйст­венных операций предприятий и организаций, утвержденного приказом Министерства финансов Украины от 30 ноября 1999г., №291 и зареги­стрированного в Министерстве юстиции Украины 21 декабря 1999г. №892/4185, операции оперативной аренды учитываются по счетам, при­веденным в таблице.

Приведенная схема проводок очевидна и не вызывает сомнений в случае аренды транспортных средств, машин, оборудования, отдельно стоящих зданий или целостных имущественных комплексов. Это обу­словлено тем, что все эксплуатационные расходы по содержанию и тех­ническому обслуживанию арендуемых необоротных активов арендатор берет на себя и соответствующие затраты отражает в бухгалтерском учете обычным способом в рамках своей уставной деятельности.

Однако, в случае аренды нежилых помещений, которые являются частью жилых или гражданских зданий, вопрос об эксплуатационных расходах необходимо рассматривать с учетом того, что общие затраты

Страницы:
1 


Похожие статьи

П В Павлов - Особливості використання різних методів оцінки запасів