Н М Островерх - Перехідна економіка в контексті альтернатив і концепцій розвитку - страница 1

Страницы:
1 

УДК 334.72

Н.М. ОСТРОВЕРХ

Управління Південної залізниці, м.Харків

ПЕРЕХІДНА ЕКОНОМІКА В КОНТЕКСТІ АЛЬТЕРНАТИВ І КОНЦЕПЦІЙ РОЗВИТКУ

Висвітлюється зміст перехідної економіки України через призму формаційної пара­дигми, альтернатив сучасного розвитку і основних передумов стратегічної концепції роз­витку держави.

Постановка проблеми перехідної економіки та її зв'язок із важли­вими науковими і практичними завданнями викликана звичним уявлен­ням - Україна, як і колишні республіки СРСР, у тому числі й Росія, здійснює перехід "від соціалізму". Таке розуміння має певні підстави. По-перше, за логікою формаційного підходу, панувавшого у вітчизняній науці, суспільству, "яке відходить від капіталізму", природно, треба було б рухатись до соціалізму. По-друге, в Україні як частині СРСР дій­сно склалась система, істотно відмінна від капіталістичного ринкового господарства: тут виникли пануюча державна власність на засоби виро­бництва, планування народного господарства, різноманітні соціальні форми задоволення потреб населення в послугах освіти, культури, охо­рони здоров'я і т.д. По-третє, закріпленню названого уявлення "сприя­ло" панування в суспільстві, в тому числі і в науці, політико-ідеологічного пресу, що виключав можливість вільного наукового ана­лізу і критики.

Проте, в цілому - що важливо для даного аспекту аналізу - форма­ційна парадигма сформувала в колишній нашій країні усталене уявлен­ня про лад, який склався в СРСР, як про вищий ступінь історичного розвитку, оскільки вона виникла після капіталізму, котрий отримав у Росії до 1917 р. достатній розвиток для того, щоб здійснити цей крок "угору". Причому це глибоко проникле і в науку, і в менталітет усвідо­млення "вищості" не переборюється тим, що "соціалізм" (за загальним визнанням) виявився не справжнім (казарменим, квазідержавним, "му­тантним" і тому подібним). Більш того, саме воно слугує підвалиною для концептуальних трактувань змісту перехідної вітчизняної економі­ки: або як процесу усунення недоліків (деформацій, мутацій) соціалізму, або як процесу переходу від "поганого" соціалізму до "кращого", або, накінець, як "перехідного періоду від соціалізму до капіталізму". По­дібні трактування (за всієї їх неоднозначності) мають два важливих не­гативних наслідки.

По-перше, такого роду концепції відторгаються суспільним мента­літетом, оскільки суспільство не залучає ні повернення до "реальногосоціалізму", ні регресивного руху до якогось ступеню якогось капіталі­зму - "дикого", номенклатурного і так далі (капіталізм - це ж перед со­ціалізмом!). Звичайно, в даному випадку слід відрізняти концепцію і реальний розвиток соціально-економічних процесів у перехідний пері­од, проте важливість концепції в тому і полягає, що вона у значній мірі впливає на цей розвиток.

По-друге, ці концепції достатньо вузько, не у відповідності з реа­льними задачами переходу, орієнтують практику реформування на рух саме (і тільки) до капіталізму (оскільки суспільство від "соціалізму" відходить).

У вирішенні питання, від чого повинна піти Україна, соціалістична парадигма породжує ще один наслідок - трактування історичного шля­ху України в ХХ ст. в межах світової цивілізації не як "нормального", а як цілком особливого, унікального (невдалого) експерименту, що привів суспільство в підсумку семидесятилітнього зигзагу в глухий кут. Саме "методологія унікальності" розвитку нашої країни, її рух до соціалізму (комунізму) при виявленому краху цієї мети зумовлює висновок, що все, що було, - "марне витрачання часу", а рух з "глухого кута" можли­вий тільки назад.

Сумнівність такого трактування виявляється вже при постановці питання: "від чого" це сталося? Про це можна говорити лише при абсо­лютизації як єдино вірного, "нормального" шляху розвитку західних країн. Але такий перехід був би проявом жорсткого детермінізму, одно­лінійного трактування суспільного розвитку. Про це можна говорити також лише при ототожненні змістовних економічних процесів, які від­булись в Україні як складовій колишнього Союзу за сімдесят три роки (розвиток виробництва, науки, освіти, культури, охорони здоров' я і так далі) з "соціалістичним оформленням" цих процесів. Але відмінність між ними завжди проводилась і вітчизняними, і закордонними вченими. Як зазначав Р.Арон, "в області економіки радянські люди здійснили величезну роботу, яка, проте, немає нічого спільного з висхідним уяв­ленням К.Маркса про соціалізм" [1].

Таким чином, вимагається більш точна, реальна оцінка суспільст­ва, що склалася в Україні і колишньому СРСР на початок перехідного процесу, в контексті світового розвитку, що є однією з невирішених раніше частин загальної проблеми, котрій присвячується це досліджен­ня.

Отже, виходячи з актуальності, ступеню наукової розробки і необ­хідності вирішення вказаних задач загальної проблеми, сформулюємо цілі даного дослідження: визначимо тенденції розвитку економіки в історичному контексті; окреслимо істотні відмінності у баченні страте­гічних цілей розвитку України і нинішніх безпосередніх цілей економі­ки і суспільства. Для цього слід:

      системно проаналізувати альтернативи розвитку в ХХ ст..;

      відокремити основні передумови сучасної стратегічної концепції розвитку України.

Таким чином, виклад основного матеріалу дослідження з обґрунту­ванням отриманих результатів слід розпочати з того, що економічна історія показує: події, котрі відбулись в Україні як частині Російської імперії на початку ХХ ст., не тільки не випадають із загального ходу світового розвитку, але й найтісніше з ним пов'язані. Формування сві­тового господарства на рубежі ХІХ - ХХ ст., зростаюче усуспільнення виробництва в національному і міжнародному масштабах виявили відо­му кризу традиційної ринкової системи господарювання. Найбільш гли­бинним і глобальним проявом цієї кризи стала перша світова війна. Си­туація кризи визнавалась і марксистськими і немарксистськими напрям­ками.

Які ж були шляхи подолання цієї кризи, які нові тенденції розвитку економіки пробивали собі дорогу? Нова генеральна тенденція виявилась пов' язаною з необхідністю втручання в стихійні ринкові відносини ві­домої регулюючої сили, доповнюючої дію "невидимої руки" дією "ру­ки" достатньо помітної і відчутної. Мова йде про підсилення свідомого, перш за все, державного, регулювання економіки, долаючого об' єктивні вади ринкового механізму.

Реалізація цієї тенденції означала своєрідну мутацію ринкового (капіталістичного) господарства, в результаті якої воно виявлялось більш досконалим. Проте, форми прояву подібної мутації виявились подвійними: або державне регулювання діяло опосередковано, "вбудо­вуючись" в ринковий механізм і підпорядковуючись йому; або держав­не регулювання діяло безпосередньо, встаючи "над ринком" і в тій чи іншій мірі підпорядковуючи (у крайньому випадку ігноруючи) його со­бі. Принципова відмінність цих двох форм не виключала того, що на практиці вони діяли не в чистому виді, проте в більшості країн ринкової економіки знайшла застосування перша модель. Модель "примусово спрямувального господарства" отримала розповсюдження (безумовно, за відомих відмінностей), зокрема, в Росії, Італії і Німеччині.

Як показав аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започат­ковано розв' язання даної проблеми, дія названих моделей мала теорети­чне обґрунтування: першої - перш за все, в працях Дж. Мейнарда Кейн-са, котрі здійснили революцію в підходах до економічних проблем та аналізу економіки [2]; другої - в працях В.Ойкена [3] та інших. Іншими словами, модель, що отримала своєрідне застосування в Росії (а Українабула тоді в її складі як невід'ємна частина) після жовтня 1917р., не була взагалі випадковою, а представляла собою варіант теоретичного відо­браження реальних економічних тенденцій світового розвитку на поча­тку ХХ ст.

Отже, запропонований таким чином аспект розгляду економічного розвитку України підкреслює не унікальність і не особливості його (во­ни, безумовно, були і повинні прийматись до уваги), а те загальне, що поставило його в ряд процесів, властивих для всіх країн світу. В цьому сенсі вибрана як Україною, так і Росією модель вже не може трактува­тись повністю як історичний зигзаг. В її межах, очевидно, вирішувались і найважливіші позитивні задачі, до речі, які зазначались і більшістю західних економістів. Інша справа, що, як зазначав, наприклад, В.Ойкен, вона мала істотні обмеження, була менш ефективна, ніж модель ринко­вої економіки [4]. Це підтвердила і практика тодішньої дійсності.

Вітчизняна економіка на початок сучасного перехідного процесу сформувалась історично під впливом особливостей подвійного роду. З однієї сторони, це історично об' єктивні умови України, з іншої - особ­ливість суб' єктивного, спрямувального розвитку економіки після жовт­ня 1917 року. Ринкова економіка в Україні (у складі Російської імперії) на цей період не була достатньо розвинута, тому підсилення державного керівництва в контексті кризи ринкового господарства було в якійсь мірі екзогенним фактором.

Централізований характер управління економікою отримав тоді найяскравішого, крайнього виразу. Безпосереднє, пряме регулювання мало за основу практично повне одержавлення засобів виробництва, проявлялось у директивному розподілі всіх ресурсів, ринкові відносини набули чисто формального характеру. Економічне зростання, причому ціною обмеження особистого споживання, стало головним критерієм суспільного розвитку.

Така детально описана Я.Корнаї (ресурсообмежена) модель функ­ціонування [5] вела до переважно екстенсивного типу розвитку, "не­схильності" економіки до досягнень науково-технічного прогресу; сприяла закріпленню існуючої структури виробництва (розвитку дис­пропорцій); зумовлювала зрівняльний розподіл благ у сполученні з при­вілеями для окремих груп; підривала трудову мотивацію працівників, їх ініціативу; практично виключала підприємницьку функцію; породжува­ла ненасичуваний попит у всіх областях, який розвинувся у постійний, загальний, інтенсивний дефіцит.

Все вищеназване добре відомо. Необхідно лише підкреслити, що зазначена «радикальність» була пов'язана з необхідністю максимально прискорити розвиток вітчизняної економіки, з тим, щоб подолати її від­ставання від економіки індустріально розвинутих країн. Багато що в даному аспекті, причому в достатньо короткі терміни, дійсно вдалось вирішити. Платою за істотні досягнення тодішнього суспільства стали зазначені вище поступове зниження ефективності економіки і, на кі­нець, глибока криза, що виявила необхідність переходу до іншої еконо­мічної системи.

Ця криза нині трактується як "криза соціалізму". Це закономірно в тому сенсі, що особливістю даної моделі розвитку було і те, що всі про­ведені заходи розглядались як форми соціалістичного будівництва. Ін­шими словами, реально діюча економічна модель в Росії (і в Україні як частині тієї держави) була "прикрита" соціалістичною ідеєю. Тому то­дішнє радянське суспільство і в західній науці справедливо "познача­лось" як "соціалістичне суспільство", хоч частіше використовувались інші терміни: "командна економіка", "централізовано керована економі­ка", "планова економіка", "тоталітарна економіка" та інші. Проте важ­ливо ще раз підкреслити, що головне у заданій "кризі соціалізму" не в тому, що і в Україні, і в Росії (і в ряді інших країн) соціалістична ідея не отримала реального втілення (вона буде існувати як ідея і далі), а в то­му, що вибрана і діюча тут впродовж десятиліть економічна модель ви­явилась нездатною ефективно вирішувати сучасні проблеми соціально-економічного прогресу.

Тому вітчизняне суспільство, звільнившись від "прикривавшої" його впродовж десятиліть "соціалістичної вуалі", перш за все має "піти" від усталеної в ньому за цей період реальної економічної моделі плано­вої (командної) економіки з усіма її викладеними вище негативними рисами. Цей процес буде означати перетворення і всіх інших сфер сус­пільства.

На концептуальне вирішення проблеми великий вплив здійснює не тільки "соціалістичний менталітет", але і спадщина минулого, які зумо­влюють висування на перший план фактору особливостей і унікальності шляхів розвитку України, таких, як перевага вертикальних за характе­ром у порівнянні з горизонтальними зв' язків; специфіка державного управління та місцевого самоврядування; відсутність традицій приват­ної власності в земельних відносинах і т.д.

Звідси у висновках даного дослідження і перспективах подальших розвідок у цьому напрямку слід вказати на складність формування в Україні громадянського суспільства, реальних ринкових відносин.

Безумовно, врахування цих особливостей обов' язкове, важливе і накладає свій відбиток на форми як перехідного процесу, так і майбут­ньої економіки. Проте важливо пам' ятати і те, що "особливе" визначає саме форми процесу, не виключаючи з його змісту деякі загальні (длянизки країн або для цивілізацій в цілому) моменти. Такі загальні момен­ти в перехідній економіці можуть бути у всіх колишніх соціалістичних країн. На кінець, на перехідні процеси в цих країнах повинні впливати глобальні процеси, які активно розгортаються в сучасному світі, зокре­ма, перехід розвинутих країн від індустріального до постіндустріально-го суспільства.

Концепція "повернення" в процесі переходу вітчизняної економіки на "загальний шлях" має враховувати ці загальні змістовні моменти. В радикальній постановці питання про перспективи розвитку України сто­їть просто: або автаркичний унікальний шлях (побудова якогось особ­ливого суспільства в "окремо взятій країні"), або особливі форми зага­льного шляху. Проте, слід зазначити, що для першого варіанту, як пока­зали результати проведеного дослідження, немає соціальних або еконо­мічних обґрунтувань.

Важливо бачити істотні відмінності стратегічних цілей розвитку України і безпосередніх цілей економіки і суспільства на нинішньому етапі. Це пояснюється не тільки тим, що перехідна економіка розгорта­ється історично хоч би за декількома етапами і задачі початкових і кін­цевих етапів не можуть бути однаковими. Справа в тому, що за своїм змістом перехідна економіка виявилась "багатопрошарковою". Вона повинна вирішувати низку якісно різнорідних задач, які відрізняються за характером, термінами здійснення, обсягом заходів і тому подібне, причому вирішення однієї задачі часом суперечить вирішенню іншої.

Так, перш за все, зміст перехідної економіки пов' язаний із страте­гічним напрямком формування ефективної соціально-економічної сис­теми майбутнього. Разом з тим, перехідний процес вирішує задачі трансформації планової економіки в сучасну ринкову. Цей важливий змістовний момент перехідного процесу тісно пов' язаний з вирішенням стратегічних задач, але не тотожний їм. На кінець, початковий етап пе­реходу, як показує практика, породжує специфічні задачі, котрі витіка­ють з кризового стану суспільства. Сполучення цих (у крайній мірі трьох взаємопов' язаних, але відносно самостійних) груп соціально-економічних проблем і утворює конкретну своєрідність перехідної укра­їнської економіки.

Таким чином, оптимізація економічних відносин, вирішення про­блем розвитку вимагають застосування багатоступінчастих підходів, які ґрунтуються на широкому врахуванні загальноцивілізаційних закономі­рностей регіональних і національних особливостей, історико-генетичних і етнічних факторів та інших чинників.

1.Арон Р. Демократия и тоталитаризм. - М., 1993. - 206 с.

2.Кейнс Д.М. Общая теория занятости, процента и денег. - М.: Наука, 1978. - С.71­

454.

3.Ойкен В. Основные принципы экономической политики. - М.: Прогресс, 1995.­148 с.

4.Ойкен В. Основы национальной экономики / Пер. с англ. - М.: Экономика, 1996. -

198 с.

5.Корнаи Я. Дефицит / Пер. с венг. - М.: Наука, 1990. - 438 с.

Отримано 12.04.2004

 

УДК 658.7

Є.В.КРИКАВСЬКИЙ, Р.ПАТОРА, доктора екон. наук, О.П.ДАШКІВСЬКА

Національний університет „Львівська політехніка"

ТРАНСПОРТНІ ВИТРАТИ В СТРУКТУРІ ЛОГІСТИЧНИХ ВИТРАТ

Ідентифіковані чинники формування перевізних ставок. Обгрунтовані принципи ці­ноутворення на ринку транспортних послуг, виявлені залежності між складовими логісти-чних витрат та обгрунтований механізм їх сумісної оптимізації.

Проблема оцінки витрат транспортування важлива як з точки зору прийняття стратегічних рішень щодо вибору виду і способу перевезен­ня, перевізника, так і з точки зору прийняття вищих за ієрархією управ­лінських рішень, що інтегрують чи по горизонталі, чи по вертикалі цілі інших учасників логістичного каналу. Позаяк, "галузева" (транспортна) постановка проблеми передбачає досягнення мінімальних транспортних витрат при акцептованому досягнутому рівні інших критеріїв оцінки перевізників (надійність, доступність, час тощо), то "системна" (логіс-тична) постановка проблеми передбачає досягнення мінімальних логіс-тичних витрат за цих же акцептованих умов перевезення, в складі яких транспортні витрати не обов' язково мають бути мінімально можливими. Тобто, мова йде про субоптимальне "транспортне" і оптимальне "логіс-тичне" рішення. І перше, і друге вимагає:

      об'єктивної оцінки рівня транспортних витрат;

      встановлення чинників, стосовно яких є еластичними цінові параме­три перевезення;

      встановлення чинників, стосовно яких є еластичними цінові параме­три інших логістичних процесів, таких як складування, управління запасами, пакування, маніпулювання, внутрішньовиробничі перемі­щення тощо;

      встановлення чинників, стосовно яких є еластичними цінові параме­три інших господарських процесів, таких як закупівля, дистрибуція, фінансова діяльність, взаємодія з навколишнім середовищем тощо.

Фахова наукова і навчальна література з проблем логістики в тій чи іншій мірі звертає увагу на проблему оцінки транспортних витрат як

Страницы:
1 


Похожие статьи

Н М Островерх - Нерівноважні соціально-економічні системи

Н М Островерх - Перехідна економіка в контексті альтернатив і концепцій розвитку