Л М Третяк - Духовенство волинсько-ровенської єпархії російської православної церкви в 1945-1964 рр - страница 1

Страницы:
1  2  3 

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С. СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ТРЕТЯК ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА

УДК 281.9(477.8) «1945/1964»

ДУХОВЕНСТВО ВОЛИНСЬКО-РОВЕНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В 1945-1964 РР.

09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ - 2013

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена низкою важливих об'єктивних обставин. По-перше, образ священнослужителя, спотворений і нав'язаний радянською владою, довгі роки викликав недовірливе ставлення серед населення. Незважаючи на те, що минуло 20 років із часу створення незалежної української держави, яка гарантує свободу і рівність віросповідань своїм громадянам, ставлення до православного духовенства змінилося далеко не у всіх. Причиною цього є наслідки радянської атеїстичної політики, яка проводилася в різних сферах життя. З метою ліквідації цього явища, потрібно ретельно його дослідити, визначити причини, проаналізувати наслідки. По-друге, Україна вважається країною з високими показниками злочинності, розлучень, абортів, суїцидів, що свідчить про низький моральний рівень її громадян. Сучасне українське суспільство не має високого духовного фундаменту, адже він всіляко руйнувався марксистсько-ленінською ідеологією, терорами та переслідуваннями духовенства. Для того, аби вийти з духовної кризи, кожному громадянину, сім'ї і суспільству загалом, потрібен мудрий духовний наставник. По-третє, багато українців після падіння радянської атеїстичної ідеології ще й досі перебуває в процесі самопізнання і самоідентифікації. Вони намагаються відродити духовні цінності, відновити у своїх сім'ях давні національні звичаї та традиції. По-четверте, дослідження, які були проведені, не дозволяють відтворити повної об'єктивної картини повсякденного життя парафіяльного духовенства та його служіння Богові і людям. Довгий час джерельні матеріали були недоступними, а тема - закритою для наукових досліджень. Побутові умови проживання, родина, кар'єра, взаємостосунки священика РПЦ і вірянина не досліджувалися в роки СРСР, а сучасні історики лише частково розкрили ці питання. По-п'яте, важливим завданням є вивчення й отримання історичного досвіду взаємовідносин держави і церкви, з метою осмислення і врахування всіх недоліків для створення нової моделі відносин між державним службовцем і священнослужителем. Таким чином, дослідження життя та діяльності православного духовенства за часів правління Сталіна та Хрущова має глибоке теоретичне і практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в рамках українсько-польського освітнього проекту, реалізованого Європейським колегіумом польських і українських університетів та в межах науково-дослідної теми Інституту історичної географії костелу в Польщі Люблінського Католицького Університету імені Івана Павла ІІ.

Об'єктом дослідження є православне духовенство Волинсько-Ровенської єпархії у 1945-1964 рр. як окрема соціальна група населення.

Предметом наукової роботи є соціально-економічні, політичні, культурно-освітні перетворення, а також інші аспекти життя, що впливали на формування священнослужителя як особистості.

Метою дослідження є просопографічний аналіз православного духовенства Волинсько-Ровенської єпархії у 1945-1964 рр. як окремої соціальної групи населення. Для досягнення мети слід виконати такі дослідницькі завдання:

- проаналізувати рівень вивчення теми в історіографії, визначити стан та інформативні можливості джерельної бази;

- створити  картотеку  духовенства,  яке  працювало у храмах Волинсько-Ровенської єпархії РПЦ у 1945-1964 рр.;

- за допомогою анкетування відтворити біографію священнослужителів;

- простежити тенденції  та зміни,  які  відбувалися  в  кількісному складі духовенства впродовж 1945-1964 рр., визначити причини міграції;

- відобразити структуру віку православного духовенства Волині у 1945-1964

рр.;

- з'ясувати, чи середній вік духовенства відрізнявся у 1950 і 1960-х рр.;

- визначити територіальне та соціальне походження священиків та дияконів;

- визначити  чинники,  які   впливали  на  розвиток  священицької кар'єри, обчислити стаж церковної служби кліриків;

- дослідити сім'ю, з якої походив священик;

- простежити історію священицьких династій;

- охарактеризувати родину священика (дружина, діти);

- визначити  ступінь  участі  духовенства  в  парафіяльному  управлінні та повсякденному житті громади;

- з'ясувати сутність та глибину змін економічного та правового становища православного духовенства;

- описати побутові умови, у яких проживали родини священнослужителів;

- визначити доходи та суму сплачених податків священиків та дияконів, встановити, чи існує між ними залежність;

- простежити еволюцію соціального захисту священнослужителів. Хронологічні рамки дослідження охоплюють період другої половини 40-х - початок

60-х рр. ХХ ст. У 1945 р. в Москві відбувся Помісний собор, на якому патріархом Московським і всія Русі обрано Алексія І. У цьому ж році рішенням патріарха Алексія таросійського Священного Синоду утворено Волинсько-Ровенську єпархію, тому саме 1945 рік вважається нижньою межею дослідження. Верхня межа зумовлена звільненням М. Хрущова від обов'язків Першого секретаря ЦК КПРС і члена Президії ЦК КПРС, що потягнуло за собою зміну політичного курсу щодо релігії.

Географічні межі наукової роботи окреслені межами Волинської і Рівненської областей, православні громади яких були об'єднані у Волинсько-Ровенську єпархію РПЦ з центром у Луцьку.

Наукова новизна дисертації визначається метою, предметом, дослідницькими завданнями. Робота є комплексним науковим просопографічним дослідженням, яке має на меті дослідити духовенство як окрему соціальну групу населення та визначити вплив на формування священнослужителя як особистості, соціально-економічних, політичних, культурно-освітніх перетворень, які відбувалися в країні. В дослідженні обґрунтовується низка теоретичних положень, що мають наукову новизну:

- проаналізовані тенденції та процеси, які мали місце протягом 1945-1964 рр. у Волинсько-Ровенській єпархії РПЦ, характеризувалися доволі інтенсивною динамікою змін, що значною мірою перебували у залежності від церковно-релігійної політики радянської влади, спрямованої на згортання церковно-релігійних процесів;

- за визначений хронологічний період віковий ценз православного священства був доволі строкатим, в контексті чого спостерігалося поступове омолодження його складу;

- виходячи з територіального й соціального походження священиків та дияконів, переважну більшість яких становили вихідці з села, доведено, що географія походження духовенства Волинсько-Ровенської єпархії РПЦ 1945-1964 рр. була досить широкою, і охоплювала 13 областей України, а також терени Білорусі, Молдови, Росії та Польщі;

- встановлено, що в порівнянні з початком ХХ ст., коли рівень станової замкнутості священицьких родин був дуже високим, то в середині цього ж століття священицькі династії, з давніми православними традиціями, намагалися його подолати;

- з'ясовано, що в повоєнне двадцятиріччя на світоглядне становлення православного духовенства взагалі, і священства Волинсько-Ровенської єпархії як його частини, справляла радянська політико-ідеологічна система виховання, сутність якої визначала політика ліквідації духовенства як класу;

- доведено, що в зазначений період неухильно знижувався загальноосвітній рівень духовенства, що в принципі відповідало і узгоджувалося з політикою радянської влади та її становленням до релігії й церкви;

- на основі неопублікованих джерел та архівних даних, що зберігаються в державних архівах Волинської та Рівненської області, а саме з реєстраційних книг духовенства, звітів,рапортів, автобіографій, списків священнослужителів та ін. створено картотеку, що нараховує 449 одиниць і включає основні біографічні віхи духовенства Волинсько-Ровенської єпархії РПЦ.

Методологічною основою є принцип історизму, що дозволяє дослідити історичні явища і процеси з позицій діалектики, простежити взаємозв'язок між ними; принцип наукової всебічності та об'єктивності, тобто комплексний аналіз усієї сукупності джерел, які стосуються різних факторів життя та діяльності духовенства Волинсько-Ровенської єпархії.

Основним методом дослідження є просопографічний, який дозволяє реконструювати багатогранні аспекти життя та діяльності цілих династій з урахуванням усіх чинників, що впливали на формування особистості. У науковій роботі також використано хронологічний метод, за допомогою якого події описано в певній історичній послідовності. Порівняльно-історичний метод застосовувався для визначення відмінностей серед священиків різних вікових груп, а саме при аналізі соціального походження, освітнього рівня, розвитку кар'єри, священицьких династій. За допомогою статистичного методу при характеристиці духовенства досліджено кількісні показники. Застосування саме цих методів дослідження вимагала від нас проблематика, порушена у дослідженні.

Практичне значення дисертації визначається науковою новизною отриманих результатів і полягає у можливості їх використовування у навчально-виховному процесі вищої школи під час розробки навчально-методичної літератури, спеціальних лекційних курсів, семінарських занять з релігієзнавства, історії України, історії релігії. Статистичні дані, які містяться у дослідженні, можуть бути використанні фахівцями при створенні географічних карт, що відображатимуть релігійну ситуацію Волині у 1945-1964 рр.

Апробація результатів роботи. Основні положення та результати дисертації обговорювалися на докторських семінарах Люблінського КатолицькогоУніверситету імені Івана Павла ІІ та були представлені на 11 міжнародних і всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, а саме: «Українська діаспора: проблеми дослідження» (Острог, 2006), Дні науки Європейського колегіуму польських і українських університетів (Люблін, 2007, 2008, 2010), «Проблеми культурної ідентичності в ситуації сучасного діалогу культур» (Острог, 2007), «Українці Холмщини та Підляшшя: історична доля, духовна і матеріальна культура впродовж віків» (Луцьк, 2009), «Історія релігій в Україні» (Львів, 2010, 2012), «Релігійні фактори в контексті суспільних і світоглядних трансформацій» (Острог, 2010, 2012), «Актуальні проблеми міжнародних відносин та інтереси України» (Острог,

2012).

Публікації. Здобуті автором наукові результати висвітлено в 6 публікаціях, 3 з яких -у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, двох частин, висновків, списку використаних джерел і літератури (29 сторінок), 30 таблиць та 5 діаграм. Перша частина містить в собі п'ять розділів та сімнадцять підрозділів. У другій частині містяться анкети 449 священнослужителів. Загальний обсяг дисертації становить 294 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, хронологічні та географічні межі дослідження, окреслено методологічну основу, вказано на зв'язок із науковими темами, сформульовані мета, завдання, наукова новизна, практичне значення та повідомлено про апробацію результатів.

Розділ 1 "Історіографія та джерельна база дослідження" присвячений аналізу наукової розробки теми, у ньому характеризуються використані джерела.

Історія православної церкви в Україні 1945-1964 рр. в різні періоди більшою чи меншою мірою привертала до себе увагу різних дослідників - вітчизняних і зарубіжних, світських і церковних, радянських і тих, хто займається дослідженням нині. Причому кожна група дослідників, залежно від ідеологічних, політичних та конфесійних уподобань, зробила свій вагомий внесок у наукову розробку цієї теми. Історіографічному аналізу від кінця 1940-х рр. і до сьогодні присвячений підрозділ 1.1 «Література».

Радянські автори, з огляду на обставини, які склалися за умов правління тоталітарної влади, не могли об'єктивно висвітлити церковну історію, тому історія православної церкви протягом другої половини 40-х - першої половини 50-х років ХХ ст. виявилася найбільш висвітленою в працях зарубіжних авторів, а саме А. Жуковського[1], Д. Поспеловського[2].

Нові наукові підходи в сучасній українській та російській історіографії до висвітлення проблеми духовенства РПЦ за радянських часів були закладені у 1990-х рр. у дослідженнях В. Барана[3], В. Пащенка[4], О. Васильєвої[5], С. Гордуна[6]. Досить значним внеском у висвітлення цієї проблеми є праці В. Борщевича. Використавши нові архівні матеріали, він одним з перших зумів здійснити комплексний об'єктивний аналіз історії церкви на Волині у ХХ ст. Володимир Трохимович першим встановив масштаби репресій, які застосовував сталінський режим у 1944 - 1950 рр. проти волинського духовенства[7]; ретельно дослідив долю Автономної православної церкви на чолі з митрополитом Олексієм (Громадським) та простежив пастирський шлях колишніх автономістів[8], зібрав інформацію про життя

Волинських священиків[9] та цілих священицьких династій[10]. Особливо його зацікавила родина Кульчинських, якій присвячена окрема стаття[11]. У 2010 р. побачила світ монографія В. Борщевича, присвячена православному духовенству Волині ХХ ст.. У ній розглядаються етапи формування та основні тенденції розвитку волинського духовенства, його ідейна орієнтація. Також дослідник пише про церковно-громадську та культурно-просвітницьку діяльність священиків, про їх співпрацю з політичними силами. Не залишилося без уваги питання соціального захисту священства[12].

Про православні храми та монастирі, духовенство і віруючих Волині писали дослідники з Луцька В. Милусь[13], А. Моренчук[14].

Значний внесок у дослідження післявоєнного періоду історії православ'я на Волині зробив В. Рожко. Автор - один із небагатьох науковців, який присвятив пошукову роботу церковній історії краю. Його історико-краєзнавчі нариси про монастирі, навчальні заклади Волині висвітлюють багато сторінок духовності українського народу. Описуючи долю волинських святинь, дослідник подає відомості про післявоєнні події. Вони побудовані на архівних джерелах, містять елементи усної історії. Тому В. Рожку вдалося зафіксувати маловідомі або ж зовсім невідомі факти переслідувань духовенства, віруючих краю у 1940­1950-х і наступних роках панування радянської системи. До недоліків названих досліджень можна зарахувати їхню фрагментарність, значний ступінь суб'єктивізму[15].

Тему співпраці духовенства з органами державної безпеки розкрила російська дослідниця І.І.Маслова[16]. Ю. Гераськів вивчав управління РПЦ у парафіях, порушивши при цьому питання, яке стосувалося господарсько-економічного життя духовенства[17].

Напрацювання польських дослідників, таких як М. Папєжинська-Турек[18], К. Урбан[19], А. Міроновіч[20], У. Павлючик[21], М. Ленчевський[22], дозволили детально вивчити питання, присвячене освітньому рівню Волинсько-Ровенського духовенства, яке навчалося в період ІІ Речі Посполитої.

Мемуарна література про діяльність РПЦ та духовенства в післявоєнний період представлена споминами церковного історика, ректора Волинської духовної семінарії протоієрея Петра Влодека.

Підрозділ 1.2 «Джерела». Джерельну базу дослідження становлять неопубліковані архівні матеріали та опубліковані документи.

Найбільш важливу роль у досліджені відіграють архівні неопубліковані матеріали, які є основним джерелом праці. Документи зберігаються у фонді Уповноваженого Ради в справах православної церкви при Раді Міністрів УРСР у Ровенській області Державного архіву Рівненської області та у фонді Уповноваженого Ради в справах православної церкви при Раді Міністрів УРСР у Волинській області Державного архіву Волинської області. Документи, які зберігаються в обох архівах, містять багато звітів та статистичних даних Уповноважених у справах РПЦ у Волинській та Ровенській області, довідки, реєстраційні справи, списки, рапорти та автобіографії священиків та дияконів, відомості про стан церков, а також листування Уповноваженого в справах РПЦ в області з республіканськими уповноваженими в справах РПЦ та місцевими радянськими органами в церковних питаннях, розпорядження та інструкції Ради.

Простежити кількісні зміни серед духовенства Волинсько-Ровенської єпархії допоможуть укази єпархіального архієрея, списки священиків і священнослужителів[23]; річні інформаційні звіти про діяльність релігійних об'єднань[24]; листування представників державної влади про кількість церков та їх діяльність[25]; доповіді та довідки уповноважених Ради в справах РПЦ у Волинській та Ровенській області про діяльність РПЦ та архієпархіального управління[26]; реєстраційні справи РПЦ по селах Ровенської області[27];довідки про реєстрацію духовенства РПЦ по Ровенській області[28]; відомості про основні парафії і приписні пункти, реєстрації церков і особовий склад духовенства у Ровенській області[29]; рішення облради про зняття з обліку релігійних общин і передачі будівель молитовних будинків у відомство райрад за 1950-1955 рр.; статистичні відомості єпархії Ровенської області[30], вказівки єпархіального управління, рапорти і прохання священнослужителів[31].

Поіменний список зареєстрованого духовенства в Ровенській області Волинсько-Ровенської єпархії зберігається у справах Державного архіву Рівненської області[32]. В справі 6 «Список священнослужителів РПЦ Ровенської області за 1944-1953 рр.» на 297 аркушах міститься така інформація: назва населеного пункту, рік заснування церкви, назва церкви, прізвище, ім'я, по батькові священика або диякона, рік його народження, дата прийняття на облік, стаж служіння, освіта, дата зняття з обліку.

Листування уповноваженого у справах православної церкви з архієпископом Волинським і Ровенським про призначення і переміщення священнослужителів РПЦ укомплектоване за кожен окремий рік із 1944 до 1964 рр. у фонді Рівненського та Волинського архівів. Завдяки цим документам можна чітко простежити міграцію, яка відбувалася у парафіях. Також зберігаються довідки про прийняття та зняття з обліку із зазначенням причини та місця, куди саме вибув той чи інший священнослужитель. У списках благочинних і благочинницьких округів, які містяться серед листів, вказується кількість церков, священиків і дияконів у кожному окрузі області[33].

Надзвичайно цінним є матеріал, який зберігається у справі 34 «Сведения об основных приходах и приписных пунктах, регистрации церквей и личном составе духовенства Ровенской области по состоянию на 24 марта 1949 г.». На аркушах справи містяться списки благочинних і благочинницьких округів, вказується кількість церков, священиків і дияконів у кожному окрузі області; списки служителів релігійних культів, які повернулися з ув'язнення із зазначенням дати звільнення і місця служби на момент складання списку[34].

Завдяки архівним джерелам можна простежити рівень фінансових доходів духовенства[35], адже в них подаються дані про річні прибутки церкви, священика та диякона-псаломщика, а також вказується сума сплачених податків. Можна дізнатися про побутові та житлові проблеми, з якими зіткнулися священнослужителі наприкінці 1940-х рр..[36]

Найбільшу кількість друкованих документів для написання наукової роботи було взято з офіційного періодичного видання РПЦ «Журнал Московской Патриархии».

У розділі 2 «Територія, устрій та парафіяльна мережа Волинсько-Ровенської єпархії», підрозділ 2.1 «Адміністративно-територіальний поділ єпархії» описується коротка історія єпархії та її адміністративно-територіальний поділ. Після того, як на початку 1944 р. радянська армія оволоділа Луцьком i встановила контроль над більшою частиною Волині, православну церкву було повторно включено до Московської патріархії, а в 1945 р. рішенням патріарха Алексія та російського Священного Синоду утворилася Волинсько-Ровенська єпархія. До її складу увійшли дві області: Волинська та Ровенська. Кордони єпархії збігалися з державними кордонами - обласними і республіканськими. Адміністративно РПЦ поділялася на церковно-територіальні одиниці - єпархії, своєю чергою, єпархія поділялася на благочинницькі округи, а до складу благочинь входили парафії.

Підрозділ 2.1 присвячений внутрішній структурі Волинсько-Ровенської єпархії 1945-1964 рр. Волинсько-Ровенська єпархія у своїй діяльності керувалася "Положенням про управління Руською Православною Церквою", яке було прийняте на Помісному Соборі 31 січня 1945 р. Єпархію очолював архієпископ Волинський і Ровенський.

Що стосується управління окремими частинами єпархії, то ними керували благочинні, які призначалися єпархіальним архієреєм. Благочинний керував церковним життям окремих парафій через настоятелів храмів - священиків.

Парафії теж мали свою структуру, до якої входили: настоятель, парафіяльні збори, голова парафіяльної ради, помічник голови, скарбник, ревізійна комісія. Очолював парафію настоятель.

У підрозділі 2.3 «Парафіяльна мережа єпархії» аналізуються кількісні зміни, які відбувалися в єпархії впродовж 1945-64 рр. Робляться спроби з'ясувати причини зменшення кількості чинних і збільшення числа недіючих церков у Волинсько-Ровенська єпархії. За кількістю парафій Волинсько-Ровенська єпархія в 1945-1964 рр. була однією з найбільших єпархій Радянського Союзу. Найбільше церков Волинсько-Ровенської єпархії розміщувалося по селах. У кожному районному центрі, як правило, чинною залишалася одна церква. У середньому одну парафію мало три сільських населених пункти.

У розділі 3 «Структуральний аналіз духовенства Волинсько-Ровенської єпархії в 1945-64 рр.» робиться спроба створення соціального портрета групи священнослужителів.

У підрозділі 3.1 «Кількісний склад духовенства» визначається кількість священиків та дияконів у кожній парафії єпархії, аналізуються зміни, які відбувалися впродовж 20 років. Якщо в 1940-х рр. відчувалася значна нестача священнослужителів, яку архієпископусілякими способами намагався поповнити повторним рукопокладенням священиків Української Автокефальної церкви, духовенством, яке повернулося з Німеччини, священиками з Холмщини та колишніми греко-католиками, то вже в середині 1950-х рр. у Волинсько-Ровенській єпархії спостерігається надлишок кадрів, що, своєю чергою, призвело до міграційних процесів. Також важливою причиною, через яку священнослужителі переміщалися з однієї парафії на іншу було уникнення репресій і переслідувань з боку влади. Найчастіше священики та диякони виїжджали на Південь України та в Росію. Деякі клірики кілька разів на рік змінювали своє місце перебування.

Найбільша кількість священиків Волинсько-Ровенської єпархії проживала і працювала у селах, натомість на початку 1960-х рр. диякони залишилися лише у містах. Для встановлення повного контролю державної влади над духовенством на уповноважених Ради у справах ПЦ при Раді Міністрів СРСР на місцях була покладена функція реєстрації священиків і дияконів. Кожний священик був зобов'язаний зареєструватися в уповноваженого за місцем проживання, після чого йому видавалася довідка відповідного зразка.

У підрозділі 3.2 «Структура віку» робиться спроба визначити середній вік православного духовенства Волині у 1945-1964 рр., а також з'ясувати, чи середній вік духовенства у 1950-х рр. відрізнявся від середнього віку священнослужителів у 1960-х рр.?

Як виявилося в ході дослідження, структура віку православного духовенства Волинсько-Ровенської єпархії має такий вигляд. Група найстарших священиків та дияконів народилася 1870-1900 рр., група наймолодших - на початку 1930-х рр.. Цих священнослужителів розділяє не лише велика кількість років, а в першу чергу - життєвий довід, адже найстарші священики пережили Першу і Другу світові війни, повоєнні лихоліття, сталінські терори, а також їм довелося вчитися і працювати в різних державах, оскільки територія, на якій згодом утворилася Волинсько-Ровенська єпархія наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., була під владою Російської імперії, ІІ Речі Посполитої, а в 1939 р. увійшла до складу СРСР. Натомість свідомість представників останньої, наймолодшої групи, формувалася на основі марксистко-ленінської ідеології.

У підрозділі 3.3 «Соціальне і територіальне походження духовенства» з'ясовується, з якого роду походить священик чи диякон, ким були його батьки, як довго існували священицькі династії, причини їхнього зникнення. Також визначається географія походження священнослужителів. Як виявилося в ході дослідження, вона була досить широкою й охоплювала 13 областей України, а також тут були священики з Білорусі, Молдови, Росії та Польщі.

Більшість духовенства походила з села. Проте у 1960-х роках кількість духовенства сільського походження зменшилася, натомість збільшилося число тих, хто народився у місті. Серед останніх більша частина походить із невеликих містечок, однак також були священики з обласних центрів, а саме з Житомира, Рівного, Любліна, Києва, Вінниці.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Л М Третяк - Духовенство волинсько-ровенської єпархії російської православної церкви в 1945-1964 рр