І Бондаревич - Духовна цілісність особистості як атрибут саморозгортання людини - страница 1

Страницы:
1  2  3 

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

БОНДАРЕВИЧ ІРИНА МИКОЛАЇВНА

УДК: 316.37: 130.122

ДУХОВНА ЦІЛІСНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК АТРИБУТ САМОРОЗГОРТАННЯ ЛЮДИНИ

09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис Робота  виконана  на  кафедрі  соціології,  управління  та євроінтеграції Національного    педагогічного    університету    імені М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: заслужений діяч науки і техніки,

доктор філософських наук, професор Бех Володимир Павлович,

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, перший проректор

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Воронкова Валентина Григорівна,

Запорізька державна інженерна академія, завідувач кафедри менеджменту організацій

кандидат філософських наук

Бойченко Михайло Іванович,

Київський Національний університет

імені Т.Г. Шевченка, доцент кафедри філософії

Захист відбудеться " 4" березня 2008 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.13 Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9

Автореферат розісланий "01" лютого 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Б.К.Матюшко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний розвиток цивілізації характеризується складностями перехідного етапу і визначається науково -філософською думкою як становлення інформаційного суспільства. Інформаційне суспільство має акумулювати для людини надзвичайні можливості освоєння світу, бо створює більше умов для енерго -інформаційної взаємодії особистості і оточуючого середовища. Однак найбільшу небезпеку сьогодні складає дисбаланс між духовною і практичною сторонами освоєння світу людиною, що робить сучасну ситуацію суспільної історії екстремальною. До того ж, в економічному соціокультурному просторі сучасного українського суспільства відбуваються докорінні зрушення. Кризове суспільство потребує глибокого і об'єктивного аналізу можливостей подолання деструктивних явищ, створення простору для особистісної самореалізації. Така ситуація вимагає філософського осмислення різних рівнів буття людини.

Філософська рефлексія людини початку ХХІ століття формується на засадах цілісного теоретико-світоглядного узагальнення. Дослідження духовної цілісності особистості є не тільки філософською рефлексією тих змін, які відбулися в світі, а, водночас, і пошуком адекватних їм рішень. Практична необхідність дослідження проблеми духовної цілісності особистості є витоком з нагальної потреби формування стратегії життя в умовах стрімких суспільних змін. Розробка поняття "духовна цілісність особистості" сприяє теоретичному забезпеченню оптимізації процесу становлення духовної цілісності особистості в сучасному українському суспільстві.

Осягнення сутності духовного зростання людини є доволі складним завданням, яке потребує ретельного аналізу кожного з проявів, їх ролі в розгортанні, тобто в набутті нових данностей людиною. Це породжує необхідність інтеграції теорій різних наук в єдину концептуально оформлену загальнонаукову картину світу. В нашому дослідженні духовна цілісність особистості розглянута як атрибут, тобто невід'ємна, суттєва характеристика процесу саморозгортання людини, що є передумовою, умовою, формою, результатом, сутністю процесу саморозгортання людини.

Таким чином, усвідомлення недостатньої теоретичної та практичної розробки проблеми, вирішення якої відповідало б потребам сучасного суспільства, може бути розглянуто в якості обґрунтування необхідності її дослідження.

Ступінь наукової розробки проблеми. Витоки наукового усвідомлення поняття "духовна цілісність особистості" знайдено в античній філософії: природа духу з'ясовується за допомогою понятть "нус"(розум), "логос"(слово-смисл, слово-розум у стоїків), "пневма" (повітря і вогонь, подих). У релігійному світосприйнятті "духовна цілісність особистості" розуміється космологічно, споріднено з духовним Божественним Абсолютом. У Новий час проблема усвідомлення цілісності духовногоуособлено в інтелектуалістичній концепції духу, що синонімізує і розум і душу (Б.Спіноза і К.Гельвецій), і суб'єктивістській концепції духу, яка грунтується на апріорному (І.Кант).

Філософський дискурс ХХ століття стосовно духовних основ був пов'язаний з ознаками кризи західноєвропейської культури і акцентував увагу на об'єктивності (М.Гартман, Е.Дюркгейм, Е.Касірер, М.Шелер) та суб'єктивності (екзистенціалізм, персоналізм) духу. Друга половина ХХ століття характеризується активізацією та етизацією філософського дискурсу щодо духовних і соціальних феноменів на тлі методологічного плюралізму.

У контексті нашого дослідження особливої уваги заслуговує розробка проблеми духовності особистості в роботах Е.Гуссерля, П.Козловські, Е.Муньє, С.Франка, М.Фуко, А.Швейцера, М.Шелера, К.Ясперса; здобутки російської релігійної філософії (В.Соловйов), української філософії серця (Г.Сковорода, П. Юркевич); з'ясування персоналістичної позиції М.Бердяєва. В українській радянській філософії досліджувалися проблеми розвитку духовної культури і духовної сфери, складові духовного світу людини -знання, віра, переконання, цінності, оцінки, цілі, ідеали (В.Шинкарук,

0. Яценко).

Розробку проблеми духовності особистості, можливості як фактора соціалізації особистості було здійснено в працях Т.Адуло, В.Андрущенка, В.Бакірова, В.Баранівського, Є.Бистрицького, Г.Волинки, Г.Горак, Л.Горбунової,     Л.Губерського,   Н.Іордакі,   А.Корецької, С.Кримського,

B. Крисаченка,      М.Лукашевича,   М.Михальченка,   В.Пазенка, М.Пірен,

C. Пролєєва, Т.Розової, В.Табачковського, Г.Темко, Н.Хамітова, В.Шинкарука.

Історико-філософський   аспект   проблеми   духовності розроблявся Г.Аванесовим, Г.Горак, О.Лосєвим, М.Луком, В.Табачковським, Н.Турлак,

1. Шалишкіною, Н.Шелковою.

Онтологічний  аспект  поняття  "духовність"  розробляли Ф.Гайсін,

B. Попов, Л.Солонько, С.Сініцин, В.Стрєлков, О.Чаплигін, А.Черній.

Категоріальну ідентифікацію духовності обмірковували Л.Буєва, Г.Горак, З.Карпенко, О.Киричук, Н.Хамітов, Н.Шелкова.

Духовність як соціальний механізм розвитку і самовизначення особистості розглядалася В.Баранівським, Н.Караульною, Н.Корабльовою,

C. П'янзіним, В.Резіновим.

М.Попович досліджує діалог культури і раціональності; В.Куплін -парадокси історичного буття філософського логосу, Д.Єсипенко - сенс історії та сенс буття особи в контексті категорій "доля", "свобода", "вибір"; М.Култаєва - екзистенційні виміри історії філософії.

Вагомим є внесок вчених запорізької філософської школи: метафізичні виміри людського буття досліджує В.Воронкова, ментальність народу -Р.Додонов, О.Бондаренко; буття людини як буття можливостей -М.Мегрелішвілі; буття людини в контексті культурогенезу - В.Манжура.

Аналіз філософської наукової літератури з проблем людини свідчить,що сучасні філософські дослідження сутності і змісту проблеми духовного зростання людини є досить малочисельними. Взагалі, визначення поняття "духовність", які можна зустріти в науковій літературі, вирізняються своєю багатогранністю. Різноманітними є і ті, що стосуються безпосередньо людини. Духовність позиціонується як цементуюча засада і певний потенціал людини, її характеристика, першість вищих загальнолюдських цінностей, спосіб життя, усвідомлена життєдіяльність людини, як стан людини і процес її зростання. Але, незважаючи на виявлення специфіки духовності людини, питання щодо її сутності, змісту та структури залишається нез'ясованим. Проблемна ситуація виглядає наступним чином: окремо кожна із специфічних характеристик духовності людини, в тому чи іншому ступені, відбиває її сутність, але не складає її загального системного бачення. Термінологічної визначеності поняття "духовна цілісність особистості" в науковій літературі не існує.

Складність процесу концептуалізації поняття "духовна цілісність особистості" і плюралістичність методологічних підходів до вирішення цієї задачі пояснюється багатовимірністю і багаторівневістю проблеми духовного, і також тим, що в науковій літературі вона здебільшого досліджується на рівні явищ. Усвідомлення поняття "духовна цілісність особистості" неможливе без звернення до сутності і змісту проблеми духовного.

З цих причин найбільш плідними виявляються дослідження проблеми духовного, згрунтовані на принципах духовно-матеріальної єдності світу, цілісності людського буття, що відтворюють динаміку процесу становлення ноумену духовності (В.Бех, І.Степаненко), наголошують на діяльнісній природі суб'єктивованих і об'єктивованих форм духовності (С.Кримський).

Ступінь наукової новизни дисертаційного дослідження полягає в тому, що духовна цілісність особистості досліджена в контексті саморозгортання людини.

Зв'язок  роботи  з  науковими  програмами,  планами, темами.

Дисертаційна робота є складовою в розробці наукової проблеми щодо вивчення теми держзамовлення Міністерства освіти і науки України "Саморегуляція соціального організму країни", яка виконується на кафедрі соціології, управління та євроінтеграції Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова (держреєстрація № 0103U000730). Тема дисертації затверджена на засіданні науково-технічної ради Запорізького Національного технічного університету (протокол № 6 від 06 вересня 2007р.)

Метою дослідження є системне відтворення засобами філософського аналізу і синтезу духовної цілісності особистості як атрибутивної якості процесу саморозгортання людини.

Відповідно до поставленої мети в роботі вирішуються наступні наукові завдання:

• обґрунтувати   основне   поняття   дослідження  -   „духовна цілісність особистості";

• виявити онтологічні основи духовної цілісності особистості;

• обґрунтувати методологічні принципи та підходи філософсько-антропологічного дослідження проблеми становлення духовної цілісності особистості як атрибуту саморозгортання людини;

• розкрити сутність, зміст та структуру процесу саморозгортання людини;

• розкрити сутність, зміст та структуру духовної цілісності особистості;

• дослідити діалектику внутрішніх та зовнішніх факторів становлення духовної цілісності особистості;

• з'ясувати особливості практики становлення духовної цілісності особистості в умовах трансформаційного суспільства;

• запропонувати шляхи оптимізації механізму формування духовної цілісності особистості в сучасному українському суспільстві.

Об'єктом дослідження є духовні виміри процесу саморозгортання людини.

Предметом дослідження є сутність, зміст і структура духовної цілісності особистості.

Головна гіпотеза полягає в припущенні, що процес саморозгортання людини, протікаючи у відповідності з еволюцією живого, відбувається шляхом становлення духовної цілісності її особистості. Духовна цілісність особистості виступає атрибутом саморозгортання людини, тобто передумовою, умовою, змістом, метою процесу саморозгортання людини. Причому взаємодія внутрішньої інформації людини і зовнішньої інформації оточуючого середовища виступає засобом становлення духовної цілісності особистості.

Методологічну базу дослідження склав метод цілісного теоретико-світоглядного узагальнення, що визначив сукупність застосованих в дослідженні підходів: комплексний, системний, синергетичний, екзистенційна діалектика тощо. Генезу становлення понятть "духовність", "духовна цілісність особистості" розглянуто за допомогою антропологічного методу порівняльної культурології, який реалізовано принципом компаративності. Узагальнення щодо сутності сучасного типу усвідомлення проблеми духовного здійснено завдяки принципам, виведеним із двох законів дімензіональної онтології (В.Франкл). Сутність, зміст і структура саморозгортання людини визначені за допомогою категорійного апарату синергетики. Концептуальне моделювання процесу саморозгортання людини у формі становлення духовної цілісності особистості здійснене за принципом композиційно-параметричного еквівалентування, який передбачає визначення істотних для дослідження параметрів системи і максимальне її спрощення.

Загальна структура роботи побудована як реалізація методу сходження від абстрактного до конкретного в єдності логічного і історичного.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в з'ясуванні сутності, змісту, структури і рівнів духовної цілісності особистості. Результати дослідження, що резюмують наукову новизну і виносяться на захист, можуть бути сформульовані у наступних тезах:

• розроблено концепцію духовної цілісності особистості як атрибуту саморозгортання людини, згідно якої духовну цілісність людини подано як її здатність протистояти природним і соціальним факторам та забезпечувати самовідтворення системи внутрішньоособистісних механізмів. Духовна цілісність особистості визначена як коеволюційне самоструктурування на засадах впорядкованості її духовних підструктур (підсвідомих, свідомих, самосвідомих, надсвідомих), в яких формуються і стало функціонують механізми смислоутворення, смислоусвідомлення, смислобудівництва;

□ на основі аналізу наукових підходів (філософського, теологічного, соціологічного, культурологічного, мистецько- і мовознавчого, етико-педагогічного і психологічного) до розуміння духовної цілісності особистості сучасне усвідомлення проблеми духовного представлено як складне утворення, в якому збережені всі типи усвідомлення, надбані людством протягом історії: ідеалістичний, релігійний, матеріалістичний, метафізичний, раціональний, ірраціональний. В результаті процес становлення духовної цілісності особистості позиціоновано як інтуїтивну і психологічну самоузгодженність, самоідентифікацію, самобудівництво, самоздійснення, самовдосконалення, що відбуваються в процесі самопізнання і супроводжуються наростаючим відчуттям єдності з Універсумом;

□ духовна цілісність особистості розглянута в якості підсистеми духовного цілого, що має своїми складовими духовність людини, соціуму, Універсуму у суб'єктивованій, об'єктивованій, суб'єктивній, об'єктивній формах, і визначена суб'єктивованою формою саморуху духовного цілого;

□ вперше духовна цілісність особистості як духовна система досліджена в сукупності статичних аспектів:

- як функціональна цілісність людини (передумова, умова саморозгортання людини),

- як певний тип структури особистості (результат саморозгортання людини),

і в сукупності динамічних аспектів:

- як основа організаційної цілісності людини (процес становлення структури особистості),

- як сутність саморозгортання людини (самоорганізація підструктур особистості: психофізичної, психологічної, інтелектуальної, соцієтальної),

- як самоорганізаційний процес становлення структури внутрішньоособистісних механізмів: спадковості, метаболізму, сприйняття, розуміння, воління, цілепокладання, смислопородження, самоактуалізації, самовизначення, самореалізації (форма саморозгортання людини);

□ побудовано оригінальну концептуальну модель саморозгортання людини у формі становлення духовної цілісності особистості. Модель презентована як системна узгодженність процесу саморозгортання духовнихструктур в людині (підсвідомих, свідомих, самосвідомих, надсвідомих) в ході взаємодії їх індивідуального і колективного змісту;

□ визначено найпотужніший механізм становлення духовної цілісності особистості, яким є коеволюційна діяльність людини як предметно - практична реалізація особистісного смислу на користь природи і соціуму, в ході якої відбувається формування динамічної цілісності людини і Універсуму;

□ обгрунтовано критерій духовної цілісності особистості, яким виступає трансценденція, тобто вільний вихід особистості на нові рівні буття в процесі смислобудівництва, що збагачує духовні підвалини Універсуму.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що воно сприяє подальшій розробці філософської проблематики щодо визначення людини, її природи, сутності і змісту людської екзистенції. Значення одержаних результатів складається з осмислення сутності і змісту становлення духовної цілісності особистості, обгрунтування поняття "духовна цілісність особистості", дослідження індивідуальної і суспільної детермінант духовного зростання людини на терені сучасного українського суспільства.

Отримані результати дослідження можуть бути використані в подальшій розробці філософсько-антропологічних проблем цілісності людини взагалі та духовної цілісності особистості зокрема.

Практичне значення роботи полягає у тому, що її висновки можуть бути використані в державних стратегічних проектах розбудови українського суспільства, в проектах реформування суспільних інститутів виховання і освіти. Морфологічний і функціональний аналіз духовної цілісності особистості, рівні і критерій можуть бути використані в процесі вдосконалення виховання і самовиховання особистості.

Основні висновки дисертації можуть бути ефективно реалізовані при розробці спецкурсів, навчально-методичних програм, посібників та науково-довідкової літератури з філософських, соціологічних та педагогічних наук у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри філософії Запорізького Національного технічного університету, кафедри соціології, управління та євроінтеграції Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, на ряді науково-практичних конференцій, а саме: VIII Міжнародній науковій конференції "Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття" (Київ, 2005); Науковій конференції "Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості" (Чернівці, 2005); Духовно-світській науковій конференції "Постсучасність: проблеми духовноїсвободи особистості"(Бердянськ, 2006); Науково - практичній конференції "Духовні цінності в сучасному українському суспільстві" (Київ, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції "Генеза буття особистості" (Київ, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції "Соціокультурна інтеграція в контексті викликів ХХІ століття (Київ, 2007); Міжнародній науково-теоретичній конференції "Лівобережна Україна у всеукраїнському філософсько-культурному вимірі (Київ, 2007).

Публікації. Основні висновки дисертації викладено у 8 наукових публікаціях, 5 із яких надруковано у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України для філософських наук.

Структура і обсяг роботи. Структура дисертаційної роботи визначена метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають у себе 9 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 210 сторінок, з них 194 сторінки основного тексту. Список використаних джерел у кількості 184 найменування становить 16 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, сформульовані основні стуктурні елементи дисертації: об'єкт, предмет, мета і завдання дисертаційної роботи, її методологічні засади; визначено наукову новизну дослідження; розкрито теоретичне і практичне значення та форми апробації її результатів.

Перший розділ "Історико-методологічні аспекти дослідження становлення духовної цілісності особистості в процесі саморозгортання людини" присвячений вивченню історії формування проблеми і вибору методологічних засобів і складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі першого розділу "Аспекти поняття "цілісність" в контексті саморозгортання людини" з'ясовано відповідність змін структури людини, що спричинені її саморозгортанням (генотип, психотип, фенотип) і етапів саморуху життя (неопосередкована цілісність системи і середовища, опосередкована, самоорганізаційна цілісність системи і середовища, цілісність саморозвитку системи).

В першому варіанті вирішення проблему цілісності розглянуто в двох аспектах: як структуру внутрішніх зв'язків, що підтримує нові системні якості і властивості, які не є притаманними окремим частинам, але виникають в результаті їх взаємодії у визначеній системі зв'язків; і як цілісну сукупність, що реалізує свою здатність до саморозвитку, переживаючи етапи ускладнення і диференціації, набуваючи нової якості. Це стало обгрунтуванням дослідження цілісності як атрибуту становлення.

В другому варіанті вирішення цілісність системи, як комплексне поняття, визначено трьома характеристиками: структурна (морфологічна) цілісність, функціональна цілісність, організаційна цілісність, завдяки якій відбувається прогрес чи регрес системи. Це обумовило дослідження становлення цілісності як процесу саморозгортання.

Виявлено змістовність природних передумов саморозгортання людини, а саме: саморозгортання природного середовища (шляхом неопосередкованої єдності системи і середовища); самоорганізація органічних систем (шляхом опосередкованої єдності системи і середовища); саморозвиток органічних систем (набуття морфологічних органів відбиття і збереження та порушення наступності).

Розглянуто етапи саморозгортання людини в культурогенезі (за О.Леонтьєвим): сучасний фізичний тип людини, індивід як об'єкт культурогенезу, особистість як суб'єкт культурогенезу. Підсумовано, що пересування епіцентру змін в складових структури людини відбувається у напрямку від матеріального до духовного.

З точки зору етапів саморуху життя структурні зміни в ході саморозгортання людини класифіковано як рівні цілісності людини: генотип презентує неопосередковану цілісність людини і Універсуму; психотип уособлює опосередковану, самоорганізаційну цілісність людини і Універсуму; особистість позиціонує коеволюційну цілісність саморозвитку людини.

В ході аналізу змін в складових структури людини, розглянутих через призму морфологічної, функціональної та організаційної цілісності, з'ясовано, що матеріально-психічна цілісність, як гармонія душі і тіла, являє структурну або морфологічну цілісність людини.

Функціональна цілісність людини духовна за своєю природою. Функціональна цілісність людини, як сукупність стійких внутрішніх зв'язків, що виокремлюють, презентують, структурують її відносини зі світом, тобто складають зміст духовного життя людини, уособлена в особистості.

Підсумовано здобутки дослідження: особистість уособлює функціональну цілісність людини; за визначенням функціональної цілісності особистість складає основу організаційної цілісності людини.

У другому підрозділі першого розділу "Духовна цілісність як вимір саморзгортання людини" в ході аналізу філософського контексту поняття "духовність" зроблено певні узагальнення: стосовно форм існування духовного (об'єктивна, суб'єктивна, об'єктивована, суб'єктивована); стосовно контурів поняття "духовність" (характеристика людини, світу, буття), які складають певну системну цілісність і визначення феномену духовного; щодо смислового поля поняття "духовність" (категорії "символ", "образ", "знак", "текст", "смисл", "значення", "цінність", "поняття" є острівками рефлексії ноумену духовності).

У третьому підрозділі першого розділу "Принципи, методи та категоріальний апарат дослідження" зазначено, що дослідження духовноїцілісності людини, яка розгортається, відбувається з позицій філософської антропології та екзистенційної діалектики і згрунтовано на принципі духовно-матеріальної єдності світу, коеволюційному світогляді, діяльнісній парадигмі, з використанням засобів концептуалізації та моделювання.

Аналіз філософського, теологічного, соціологічного, культурологічного, мистецького, мовного, педагогічного, психологічного контекстів понять "духовність" і "цілісність особистості" дозволив зробити висновок, що зміст кожного контексту визначається предметом дослідження філософії, теології, соціології, культурології, мистецтвознавства, мовознавства, педагогіки, психології відповідно.

Теологічний контекст поняття "духовність" полягає у визнанні надіндивідуального початку, що надає життю смислообрази сакральної істини, краси, добра, об'єднує людство в процесі творення буття.

Соціологічний контекст поняття "духовність" може розглядатися в суспільному, ціннісному, буттєвому аспектах. В суспільному аспекті духовність визначається через диспозицію "індивідуальне - суспільне". В ціннісному аспекті - диспозицією "соціальне - соцієтальне". В буттєвому аспекті духовне постає змістом соціального.

Культурологія розглядає духовність крізь призму цінностей. Цінності входять в буття як індивідуальні і надіндивідуальні узагальнені смисли. У людському бутті цінності багатофункціональні. Вони виступають як: форма утримання й закріплення споріднених смислів; "поля взаємності"- грунт для поєднання індивідуальних людських світів; "мотиви мотивів" - смислове обгрунтування цілей діяльності; життєві та історичні орієнтири; певні зразки, канони смислотворення.

Цінність мистецького впливу на духовність людини постає в здатності специфічним чином залучити людину в смислохвилюючий процес (смислопережиття). Ініційована свідомість відкриває канали безсвідомого. Образ, який виникає в результаті процесу смислотворчості, являється нам в своїй цілісності. В цьому особливість впливу мистецтва на духовний розвиток людини.

Ми з'ясували також, що механізмом реалізації духовного виступає мова -як засіб соціокультурної самоідентифікації особистості. Мова несе смисл: іноді зрозумілий, а іноді такий, що своїми протиріччями проблематизує цілісність буття людини, стає детермінантою виходу за визначені раніше межі буття.

Педагогічне поле використання поняття "духовність" окреслюється двома контекстами: духовність як цінності і духовність як інтегративна якість людини, що визначає смисложиттєві цінності, які формують людяне в людині, її гуманістичну суть. Педагогіка розглядає виховання духовності особистості як сукупність процесів будівництва і самобудівництва (які в сутності постають комплексом самоорганізаційних процесів).

Психологічний контекст поняття "духовність" характеризується за допомогою понятть "цінності" і "смисл", що відповідає предмету дослідження самої психології (механізм взаємодії особистості і середовища). Спільними для понятть "цінність" і "смисл" є три аспекти розглядання: онтологічний, феноменологічний і діяльнісний.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

І Бондаревич - Духовна цілісність особистості як атрибут саморозгортання людини