О Перехейда - Духовна культура як основа професійної майстерності педагога проблема формування та розвитку - страница 1

Страницы:
1  2 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

ПЕРЕХЕЙДА Олександр Михайлович

УДК 37.013.73: 82 (477)

ДУХОВНА КУЛЬТУРА ЯК ОСНОВА ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ПЕДАГОГА: ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ

09.00.10 - філософія освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філософських наук, доцент

Андрущенко Тетяна Іванівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, завідувач кафедри етики та естетики.

Офіційні опоненти:    доктор філософських наук, доцент

Грива Ольга Анатоліївна,

Кримський гуманітарний факультет Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, декан;

кандидат філософських наук, доцент Чекаль Людмила Анатоліївна,

Київський національний університет технологій та дизайну, доцент кафедри філософії і культурології.

Захист відбудеться «02» жовтня 2009 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.16 Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий «31» серпня 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

Н.В. Крохмаль

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження проблеми формування професійної майстерності педагога обумовлена потребами модернізації освіти, запровадженням належних змін в освітянський процес, реалізацією відповідей на виклики нових і новітніх економічних, політичних і соціокультурних реалій як внутрішнього, так і зовнішнього плану.

Економічні та політичні зміни, соціокультурні інновації, що охопили суспільство розпочинаючи з моменту проголошення незалежності України, докорінно змінили середовище, в якому відбувається становлення особистості, її освіта і виховання. Змінилась і роль суспільних чинників у соціалізації особистості. Одні з них перемістились на периферію суспільних впливів, інші - вийшли на передній план й фактично визначають вигляд особистості, який вона має досягти, здобуваючи освіту. Серед таких чинників коли б чи не найпершому місці стоїть духовна культура. Дієвість цього чинника стає все більш помітною. Особливо в контексті становлення та розвитку професійної майстерності педагога. І це зрозуміло. Великий педагог є людиною високої духовної культури. Чим більш багатим в духовному плані є учитель, чим більш глибокими є його світогляд, науковий світ, моральні принципи, естетичне сприйняття дійсності, тим більш ефективною буде його професійна діяльність, що переростає в майстерність найбільш високого ґатунку.

На жаль, під впливом ряду негативних або суперечливих впливів сучасних життєвих процесів роль духовної культури у формуванні професійної майстерності педагога стає все більш суперечливою. З одного боку, культура орієнтує на високий професіоналізм у його гуманістичних вимірах, з другого - делегує в духовний світ особистості всі ті особливості, що визначають її вигляд в наші дні - розмитість контурів „добра" і „зла", „прекрасного" і „потворного", „справедливого" і „несправедливого". Глобалізація та інформаційна революція, становлення ринкових відносин та тотальна демократизація, прозорість життя та відкритість кордонів, міграційні процеси та широка взаємодія культур змінюють життя не тільки в позитивному плані, але й несуть з собою відому масовізацію життєвого простору, поширення прагматичного світогляду, глобальне нівелювання духовно-моральних цінностей, особливо таких, як благородство, справедливість, милосердя тощо. Вкрай негативно позначаються на культурі й такі негативні процеси, як міжнародний тероризм, алкоголізм, наркоманія, сексуальна розбещеність. Розвій цих процесів, здається, досяг тієї критичної межі, за якою розпочинається руйнація особистості. Відомі й видатні дослідники - філософи, культурологи, психологи й соціологи - у буквальному розуміння цього слова „б'ють на сполох", пророкують загрозу розгубленості духу, розщеплення особистості й народу, кризу ціннісних орієнтацій не лише на рівні окремих соціальних груп, але й на рівні цивілізації як такої. Як зазначає П.Гуревич, роль духовного чинника в життісуспільства і в педагогічному процесі знизилась до такого рівня, що сучасний учитель не знає чому як) він має навчати школярів.

І все ж, педагогічний процес зупинити неможливо. Народжуються і підростають діти, у світ входять нові покоління людей, які прагнуть жити забезпечено, комфортно, зреалізовано. Саме для цього вони потребують знань, суспільного досвіду, вмінь і навичок, ціннісних орієнтацій, які мають забезпечити школа і вчитель, професійне училище й майстер, університет і педагог. Гостро переживаючи й борючись різноманітними засобами з негативними процесами в сфері духу, ця когорта подвижників благородної справи навчання та виховання особистості не тільки плекає в собі високі духовні якості, але й передає їх дітям. Кожен педагог в силу доступних йому можливостей формує і розвиває внутрішню ціннісну систему, вивіряє духовні пріоритети й втілює їх у власну професійну майстерність. Духовність ніколи не покидала професійну діяльність педагога. Однак її чинність і реалізація в сучасних умовах наштовхується на ряд суперечностей, дослідження сутності й спрямованості яких з метою вирішення в контексті підвищення професійної майстерності педагога обумовили вибір і спрямованість нашого дисертаційного дослідження.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. На високу роль духовної культури в житті суспільства і особистості загалом, у забезпеченні гуманістичної спрямованості професійної діяльності педагога, зокрема, вказував практично кожен дослідник, який торкався цієї тематики, чи розгортав її в ході реконструкції власної педагогічної системи.

Значний доробок у цьому плані має західна філософська та культурологічна думка, представлена, зокрема, працями М.Вебера, А.Вебера, В.Віндельбанда, М.Гартмана, Г.Рікерта, В.Дільтея, Р.Кронера, Е.Кассірера, Е.Гусерля, Г.Зіммеля, А.Швейцера, О.Шпеглера, А.Тойнбі, К.Ясперса та ін.

Значимими є культурологічні дослідження російських вчених, таких як М.Бахтін, М.Бердяєв, М.Данилевський, Л.Красавін, А.Лосев, Д.Мережковський, П.Сорокін, П.Флоренський, С.Франк та ін.; в наші дні -А.Арнольдов, В.Бичков, П.Гуревич, І.Кондаков, Е.Ільєнков, Ю.Осокін, А.Патрушов та ін.

У вітчизняному науковому просторі до цієї теми у свій час звертались такі знамениті педагоги і вчені, як М.Драгоманов, А.Макаренко, І.Огієнко,

0. Потебня, С.Русова, Г.Сковорода, В.Сухомлинський, І.Франко, Л.Українка, К.Ушинський, ряд інших дослідників.

В наш час проблема культури знайшла глибоке теоретичне висвітлення в працях В.Андрущенка, Т.Андрущенко, Є.Бистрицького, В.Беха, І.Беха, М.Бровка, Л.Губерського, С.Гончаренка, І.Зязюна, В.Кременя, В.Кушерця, Л.Левчук,    М.Михальченка,    І.Надольного,    В.Огнев'юка, В.Панченко,

1. Предборської, О.Савченко, А.Толстоухова та ін.

Особливу цінність для нашого дослідження представляють книги, підготовлені за редакцією й участю академіка АПН України І.Зязюна -„Педагогічна майстерність" (1997 р.) та „Краса педагогічної дії" (1997 р.). В них, зокрема, показана роль духовних начал у становленні вчителя - майстрапедагогічної дії, покликаного утверджувати людське в людині. Оскільки в цих виданнях увага сконцентрована на таких чинниках, як театральна педагогіка та ораторське мистецтво, на наш погляд, вони потребують продовження з виходом на більш високі узагальнення, зокрема, на рівень духовної культури як такої.

В останні роки в Україні захищено близькі за постановкою проблеми, але з різною специфікою та спрямованістю, декілька дисертаційних досліджень. Насамперед, це кандидатські дисертації К.М.Пасько „Світоглядно-філософські основи формування педагогічної майстерності в системі професійної підготовки вчителя" (2008 р.) та С.О.Дорогань „Формування світоглядної культури майбутнього вчителя засобами української літератури" (2004 р.). На відміну від зазначених досліджень, де увага сконцентрована, насамперед, на світоглядному чинникові, ми розглядаємо проблему в більш широкому контексті - в контексті дієвості духовної культури як такої.

Останнє дає підстави для висновку про те, що незважаючи на досить помітний об'єм друкованої продукції, проблему значення духовної культури в контексті розвитку професійної майстерності педагога не можна вважати повністю вичерпаною. Існує низка питань, відповіді на які ще знаходяться в стадії формування. До них, зокрема, відносяться такі питання, як: визначення поняття „духовної культури" у світлі сучасних культурологічних та педагогічних дискусій; істинна, а не позірна (ідеологічна) роль духовної культури в житті сучасного педагога; розуміння ролі культури як духовного камертона і світоглядної основи педагогічної майстерності; зміна культурних пріоритетів в контексті розбудови незалежності та викликів глобалізованого світу щодо змісту навчально-виховної діяльності вчителя; протиріччя в сучасній системі підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів й можливості підвищення професійної майстерності педагога; удосконалення змісту та методів духовного збагачення особистості педагога в процесі підвищення їх кваліфікації тощо.

Зважаючи на актуальність проблематики й не визначеність ряду проблем, автор обрав цю тему якості предмета самостійного теоретичного дослідження.

Зв'язок  роботи  з  науковими  програмами,  планами, темами.

Загальний напрям дисертаційної роботи пов'язаний з темою дослідження кафедри соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова „Філософські засади єдності гуманітарних, природничих і технічних завдань в освіті сучасного вчителя" (Затверджено наказом МОН України № 732 від 27 жовтня 2006 р. та рішенням Вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова від 22 грудня 2006 р., протокол № 5). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол № 9 від 27 березня

2008 року).

Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні місця та ролі (значення) духовної культури в структурі формування професійної майстерності педагога та її реалізації в умовах сучасного українського суспільства.

Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних дослідницьких завдань:

- здійснити уточнення поняття духовної культури у світлі сучасних культурологічних та педагогічних дискусій, роль духовної культури в житті сучасного педагога;

- визначити основні параметри професійної майстерності педагога як високого мистецтва і вправності у здійсненні педагогічної діяльності (навчання і виховання);

- дослідити роль культури як духовного камертону та світоглядної основи педагогічної майстерності, джерело її неповторності, нестандартності підходів, творчості;

- визначити зміни культурних пріоритетів в контексті розбудови незалежності та виклики глобалізованого світу щодо змісту навчально-виховної діяльності вчителя, що спонукають до зміни технологій педагогічної майстерності в контексті інформаційного повороту в навчанні та вихованні особистості;

- проаналізувати зміни ролі духовної культури в контексті подолання ринкового дискомфорту педагогічної діяльності, утвердження її демократичних пріоритетів;

- вивчити протиріччя в сучасній системі перепідготовки педагогічних кадрів, виявити можливості підвищення ролі духовної культури в процесі зрощення професійної майстерності педагога.

Об'єктом дослідження є педагогічна майстерность педагога. Предметом дослідження є формування духовної культури педагога в сучасних умовах.

Методи дослідження. Основними методами, за якими здійснювалося дослідження є діалектичний, герменевтичний, порівняльний, структурно-функціональний та ін. Автор намагався використовувати ці методи у взаємозв'язку та взаємодоповненні, що дозволило виявити суперечності досліджуваних проблем, причини, які до цього спонукають, чинники та умови розв'язання суперечностей, здійснити на цій основі відповідний прогноз розвитку ситуації в майбутньому.

На основі структурно-функціонального методу, зокрема, автором проаналізовані структура особистісних характеристик педагога, їх функціональні взаємозв'язки та залежності; герменевтичний метод дав змогу усвідомити сутність духовного світу особистості вчителя, зрозуміти його гуманістичну спрямованість; порівняльний метод дозволив уточнити завдання і зміст модернізації педагогічної освіти України у порівнянні з зарубіжними країнами світу, насамперед, відповідно до вимог Болонського процесу; прогностичний метод був використаний з метою опрацювання можливої моделі майбутнього педагога в контексті розвитку економічних,політичних і соціокультурних реалій в Україні, світових глобалізаційних та інформаційних процесів.

Наукова новизна дослідження полягає у розкритті ролі духовної культури як гуманістичної основи, камертону і джерела формування та реалізації професійної майстерності педагога в умовах сучасного глобалізованого світу та в контексті внутрішніх трансформацій українського суспільства.

На захист виносяться положення, що мають наукову новизну:

- обґрунтовано, що педагогічна майстерність є виявом творчої активності, найвищим рівнем фахової діяльності особистості педагога, набутою теоретичною працею і практичним досвідом професійною властивістю, що реалізується як процес його (педагога) самореалізації;

- доведено, що педагогічна майстерність формується і реалізується під впливом системи чинників життєвого процесу, одним з головних серед яких є духовна культура особистості;

- визначено, що духовна культура постає у якості світоглядної й моральної основи, джерела й позитивної спрямованості професійної майстерності педагога, забезпечує формування внутрішнього духовно-гуманістичного стрижня знань, умінь, навичок як обов'язкових, необхідних складників професійної майстерності; культура постає в цьому процесі як духовний камертон і світоглядна основа педагогічної майстерності; вона є джерелом неповторності, нестандартності підходів, творчості;

- доведено, що радикальна зміна ціннісних пріоритетів в контексті становлення та розвитку України як незалежної держави, а також глобалізаційні процеси на світовому рівні спричинили ряд суперечностей у розвитку духовної культури, що вилилось у зниження її ролі як світоглядної основи професійної майстерності педагога;

- доведено, що вкрай негативно на духовній культурі позначились становлення в Україні ринкових відносин та хибних демократичних технологій;

- обґрунтовані пропозиції, спрямовані на реабілітацію пріоритетів духовної культури, підвищенню її ролі у формуванні та реалізації професійної майстерності педагога.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в поглибленні наукових уявлень про сутність та функціональні особливості духовної культури як чинника формування професійної майстерності вчителя; про особливості становлення професійної майстерності в умовах лібералізації культурних впливів та ідеологічного плюралізму; про характер та напрями культурологічної підготовки майбутнього вчителя тощо.

Практичне значення дослідження визначається тими практичними рекомендаціями, які сформульовані автором у якості основних висновків, зокрема, щодо подолання суперечностей сучасного культурного розвитку суспільства та особистості; необхідності більш тісного зв'язку та взаємодії освітнього процесу та культури; гуманітарної підготовки майбутнього педагога та необхідності формування в ньому здатності й потреби освоюватикультурні цінності впродовж життя. Ці рекомендації можуть бути використаними в навчальному процесі педагогічного університету, а також в контексті післядипломної освіти педагогів. На їх основі може бути побудований спеціальний курс для студентів педагогічних спеціальностей.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданні кафедри соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, а також на ряді міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях та семінарах, а саме: Міжнародному науково-практичному семінарі „Інноваційна освіта для ХХІ століття" (Київ, 2007); Всеукраїнській науково-методичній конференції „Безперервна освіта в Україні: реалії і перспективи" (Івано-Франківськ, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції „Сучасне довкілля: реалії та перспективи" (Київ, 2008); Міжнародній науковій конференції „Четверті юридичні читання. Духовна культура молоді в стратегії державотворчих процесів" (Київ, 2008).

Структура дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (206 позицій). Загальний обсяг дисертації -182 сторінки, із них основна частина дисертації - 162 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У „Вступі" обґрунтовано актуальність проблеми, з'ясована ступінь її опрацювання у зарубіжній та вітчизняній науковій літературі, визначено методологічні підвалини, об'єкт та предмет дослідження. Сформовані положення, що визначають наукову новизну дослідження та виносяться на захист. Визначено основні методи і джерела дослідження, теоретичне та практичне значення дисертації.

У першому розділі - „Теоретико-методологічні проблеми та джерельна база педагогічного дослідження духовної культури особистості" йдеться про те, що по-перше, духовна культура є важливішою, базисною характеристикою особистості. Вона проявляється як спрямованість особистості до обраних цілей та цінностей, як здатність до духовного життя. Однак ця здібність закладена у особистості потенційно, тому необхідна система спеціально створених психолого-педагогічних умов та засобів для її ефективного формування. Духовна культура завжди несе в собі оціночний компонент та не може бути зрозуміла поза її аксіологічними характеристиками, оскільки безпосередньо пов'язана з афективно-емоційною сферою. Завдяки цьому одним з дійових засобів формування духовної культури особистості виступає мистецтво як система гуманістичних та духовних цінностей.

По-друге, гуманістичні цінності мистецтва, що входять до складу естетичного виховання як система емоційно-ціннісного ставлення до прекрасного, присутні там потенційно та потребують виявлення. Якщо вонивиявлені, структуровані, дидактично перероблені та прийняті педагогом як особистісна система цінностей, то вони можуть стати основою формування духовної культури сучасних учнів та педагогів, особливо на етапі пошуку та формування ціннісних орієнтацій та сенсу життя.

По-третє, формування духовної культури особистості здійснюється як присвоєння духовних цінностей та особистісних сутностей, розкриття сутнісних сил та творчих здібностей, формування внутріособистісних орієнтирів та певної ієрархії у відносинах з мистецтвом і з собою на основі гуманістичних ціннісних орієнтацій.

Педагог, який формує духовну культуру майбутнього покоління, повинен мати низку професійних та особистісних якостей: бути вчителем мистецтва, виступати носієм культури, нести її в собі; мати цільову установку на особистісно-діяльнісний підхід та стратегію співтворчості; сповідати діалогічність у взаємодії педагогів та вихованців як основу для обміну духовними, моральними, емоційними, творчими цінностями; надавати підтримку індивідуальному духовному і творчому розвитку та саморозвитку особистості; надавати особистості необхідний простір для прийняття самостійних рішень, свободу вибору змісту та засобів духовної творчої діяльності в різних сферах життя людини.

Особливо значущими щодо процесу розвитку духовної культури вчителя виступають культурологічний, синергетичний, особистісно-діяльнісний, акмеологічний, аксіологічний підходи, а також урахування основних положень андрагогіки як науки про освіту дорослих.

Культурологічний підхід забезпечує взаємозв'язок професійно-духовних цінностей учителя й культурно-освітнього середовища, спрямовує особистість на культуротворчість у професійній педагогічній діяльності. Акмеологічний підхід дозволяє розглядати питання розвитку духової культури вчителя на різних етапах онтогенезу його професійно-особистісної зрілості. Роль методичних служб полягає в тому, щоб забезпечити відповідний рівень мотивації щодо самовдосконалення, розвитку своїх інтелектуальних, духовних якостей. Для педагога повинно стати престижно працювати на найвищому, творчому рівні. Особистісно-діяльнісний зумовлює включення педагога в конкретні творчо-пізнавальні ситуації, що актуалізують внутрішні особистісні потенції педагога, його духовну сутність. Аксіологічний підхід вимагає розглядати процес розвитку духовної культури вчителя через ціннісно-смислові ставлення особистості до педагогічної діяльності, до своїх духовних здібностей, до професійних якостей, перенести акцент з нескінченного вдосконалення традиційного змісту, методів та форм роботи з учителем на розробку, створення умов педагогічного затребування духовно-ціннісних особистісних якостей учителя. Синергетичний підхід визначає процес розвитку духовної культури вчителя як нелінійний діалог, що передбачає створення ситуацій вільного вибору стратегій духовного розвитку, варіативність, принципову незавершеність. Методичні служби освітніх закладів перетворюються на суб'єкти системи розвитку духовної культури, самі при цьому змінюються, трансформуються.

Процес духовного розвитку вчителя ґрунтується на сучасних положеннях андрагогіки щодо специфіки роботи з дорослими (учителі чітко усвідомлюють себе як суб'єкти культурно-освітнього простору й не дозволяють маніпулювати собою; додають до процесу духовного розвитку свій власний досвід, очікування; сподіваються на визнання своїх намірів та мотивів щодо розвитку духовної культури)

У другому розділі - „Місце та роль (значення) духовної культури в структурі формування професійної майстерності педагога" розглядається зміст, місце, роль духовної культури в системі професійної підготовки сучасного вчителя та механізми оптимізації її формування. Аналізується взаємозв'язок та взаємозалежність якості професійної підготовки вчителя та рівня педагогічної майстерності.

Ефективність та результативність педагогічного процесу може досягти мети лише за умов забезпечення високої компетентності та відповідної професійної майстерності кожного педагога. В основі компетентного підходу до педагогічної майстерності - культура самовизначення, саморозвитку, самореалізації.

Професійно розвиваючись, педагог створює нові прийоми, методи, технології, несе самостійну відповідальність за прийняте рішення, визначає цілі, виходячи з власних ціннісних орієнтирів. Безумовно, педагогічна майстерність без діяльності існувати не може, отже, вона виявляється в успішному вирішенні різних педагогічних завдань, у високому рівні організації навчально-виховного процесу, а суть її - у тих якостях учителя, що зумовлюють цю діяльність, забезпечують її успішність. Ось чому сутність педагогічної майстерності розкривається з позиції особистісно-діяльнісного підходу, як комплексу властивостей особистості, що забезпечують високий рівень самоорганізації професійної педагогічної діяльності. Саме тому педагогічна майстерність розглядається як найвища творча самореалізація вчителя. Це виявляється в доцільному використанні різноманітних методів і засобів педагогічної взаємодії у кожній конкретній ситуації навчання та виховання.

Педагогічна майстерність як навчальна дисципліна у педагогічних навчальних закладах, що ґрунтується на ідеї формування професіоналізму найвищого рівня, орієнтує майбутніх учителів на дієвий гуманізм. У процесі засвоєння змісту педагогічної майстерності, вироблення вмінь і навичок, складних стратегій розв'язання педагогічних колізій саме гуманістичне джерело стає метою і організуючою основою педагогічних ідей.

Духовна культура забезпечує для творчого процесу вихідний матеріал, акумулює отримані результати, створює умови для здійснення творчих актів, продукує стимули, цінності, норми, що забезпечують ту чи іншу міру для вільної творчості. Творчість у свою чергу, являє собою механізм саморозвитку культури, виступаючи рушійною силою культурного процесу. Духовна культура є джерелом, завдяки якому створюються можливості для становлення творчого потенціалу як багаторівневого феномену, у якому есенціально-діяльнісний рівень співіснує з віртуальним, і забезпечує вихід назовнішні для індивіда рівні духовної культури шляхом трансцендентування. Духовна культура - це потенціал суспільства, необхідна умова, без якої неможливе б було існування творчого потенціалу людини. Останній, у свою чергу, забезпечує динамізм, розвиток педагогічної творчості.

Отже, духовна культура постає як синтезуюча характеристика педагогічної майстерності. Вона охоплює педагогічну майстерність як з внутрішнього, так і з зовнішнього боку, тобто як у ставленні педагога до учня, так і у його ставленні до себе. Саме через культуру (як „другу природу") педагог „приходить до себе", самопізнає себе як майстра, що дозволяє зробити з учня справжню людину. Саме через духовну культуру педагог досягає проникається розумінням унікальності) високої педагогічної майстерності.

У третьому розділі - „Соціокультурна динаміка духовної культури і особливості її локалізації в структурі професійної майстерності педагога" мова йде про те, що сучасний стан та тенденції розвитку українського суспільства свідчать про зміну культурних пріоритетів в ході розбудови незалежності нашої країни. Це пов'язано з певними процесами, що виникли після проголошення незалежності України: по-перше, відбувся перегляд, переосмислення та переоцінка донедавна панівних поглядів, орієнтирів, настанов поведінки; по-друге, відбувається повернення традиційних цінностей національної культури, відтворення релігійних і національних форм світосприйняття; по-третє, здійснюється проникнення та адаптація на національному ґрунті нової системи цінностей, які характерні для духовно-культурного життя західної цивілізації.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

О Перехейда - Духовна культура як основа професійної майстерності педагога проблема формування та розвитку