герой - Діалог автор - страница 1

Страницы:
1  2  3 

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

ЧОНКА Тетяна Степанівна

УДК 821 (470 + 430)

ДІАЛОГ "АВТОР - ГЕРОЙ - ЧИТАЧ" У ТВОРЧОСТІ

ВОЛОДИМИРА НАБОКОВА

10.01.06 - теорія літератури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Тернопіль - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі світової літератури Дрогобицького державного педагогічного університу імені Івана Франка

Науковий керівник:    кандидат філологічних наук, доцент

МЕНЬОК Віра Володимирівна,

Дрогобицький державний педагогічний університет

імені Івана Франка, доцент кафедри світової літератури.

Офіційні опоненти:     доктор філологічних наук, професор

ЗИМОМРЯ Микола Іванович,

Дрогобицький       державний педагогічний

університет

імені Івана Франка,

завідувач кафедри теорії і практики перекладу;

кандидат філологічних наук, доцент ПАПУША Ольга Миколаївна, Приватний вищий навчальний заклад „Тернопільський комерційний інститут", доцент кафедри гуманітарних дисциплін.

Захист відбудеться „23" листопада 2007 р. о 1000 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.02 при Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка за адресою 46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2).

Автореферат розіслано „_" жовтня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

В. Л. Гижий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована робота передбачає розгляд проблем, які включені в довготривалий та широкий контекст літературознавчої традиції. Щодо постатей автора, героя та читача, в літературознавстві часто виникають дискусії про їх місце та значущість у процесі творення і сприймання художніх світів. Ці поняття змінюються під впливом різноманітних факторів об'єктивного та суб'єктивного планів, серед яких - літературний напрям, рід, жанр, стиль, мода, уподобання та інші аспекти. Взаємини між цими персоналіями художньої комунікації визначають пріоритет підходу та вивчення шляхів інтерпретації художнього твору і потребують поглибленого осмислення з урахуванням сучасних герменевтичних та когнітивних методів. Дослідження історіографії окресленої проблеми засвідчує, що в літературознавстві проблема типології автора, героя, читача входить до іншої, складнішої проблеми - співвідношень „автор - герой -читач", що в дисертації називаються „діалогом".

Аксіоматично, що саме життя, вектори його становлення залежать від рівня духовного розвитку людства, а отже - й від філософської проблеми розуміння, яка в літературі репрезентована через феномени взаєморозуміння. Філософія діалогу у своїх витоках сягає античності, найпаче вона пов' язана з іменем Сократа. Подальший розвиток поняття про діалог отримує у працях К. Барта, М. Бубера, Ф. Розенцвейґа, В. Біблера, Л. Фейєрбаха, О. Лосєва.

Стратегії читацької рецепції були визначені феноменологією (Ф. Брентано, Е. Гуссерль, Р. Інґарден), герменевтикою (М. Гайдеґґер, Г. Ґ. Ґадамер), теорією діалогу М. Бахтіна та його послідовниками, школою рецептивної естетики (Г.-Р. Яусс, В. Ізер).

Творчо-діалогічні погляди на художню рецепцію досліджені у працях О. Потебні, Д. Овсяника-Куликовського, В. Виноградова, А. Горнфельда, Л. Виготського, пізніше розвивалися та конкретизувалися Б. Мейлахом, В. Прозоровим, М. Осьмаковим, Г. Іщуком, М. Строгановим, М. Кедровою, Л. Чернець та ін.

В українській науці історія діалогу письменника і читача представлена у працях Г. Сивоконя, М. Ігнатенка, П. Пилиповича, Ф. Погребенника, М. Ґіршмана, М. Гольберга, М. Зимомрі та ін.

ХХ ст. характеризується особливою увагою до „теорії діалогу" та концепту „гри" у всіх гуманітарних галузях людського пізнання. Зокрема, це стосується літературознавства, яке звертається до цих понять через пошуки нових підходів розуміння/інтерпретації художньої творчості (концептуальними у цьому плані є праці М. Бахтіна та М. Зубрицької). Водночас ці феномени стають предметом, об' єктом і методом креації та рецепції самих митців. Яскравим прикладом цього є творча постать Володимира   Набокова.    Він   є   одним   із   чільних представниківінтелектуальної (для більшості читачів „важкої") прози, яка заснована на засадах гри як способу побудови діалогу з героями та читачами. Художня спадщина В. Набокова осмислювалася науковцями переважно у трьох напрямках: 1) аналіз окремих творів (Г. Іванов, М. Цетлін, В. Варшавський, В. Вейдле, Г. Адамович); 2) інтерпретація основних проблем набоковського художнього світу (І. Гессен, Г. Барабтарло, М. Лотман, О. Ар'єв); 3) зіставлення творчості автора з творчістю інших авторів (Н. Букс, Д. Грейсон, Д. Б. Джонсон, Б. Аверін). Дослідження взаємин між персоналіями художньої комунікації окремих творів В. Набокова спостерігаємо у Г. Левінтона, О. П'ятигорського, Н. Берберової, С. Давидова, Г. Рилькової, О. Сабурової, Л. Токер. На діалогічній природі творчості В. Набокова (зокрема, у романі „Дар") акцентують М. Ліповецький та О. Долінін. Недостатність вивчення проблеми в обраному нами ракурсі зумовила потребу її всебічного наукового осмислення.

Розмаїтість теоретичних тлумачень діалогу між автором, героєм і читачем та постійна увага науковців до цієї теоретичної проблеми, дослідження якої не вичерпує її сутності, а лише висвітлює нові ракурси й перспективи вивчення, зумовлює актуальність нашого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тема дисертації відповідає проблематиці наукової роботи кафедри світової літератури Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка, що пов' язана з розробкою теми „Актуальні шляхи та принципи інтерпретації художнього твору" і узгоджена з координаційною радою „Класична спадщина та сучасна художня література" НАН України (протокол № 3 від 12.06.2003 р.).

Метою дисертаційного дослідження є осмислення категорії діалогу в його різноманітних теоретико-літературних проявах, створення закономірної парадигми втілення цієї категорії в теорії інтерпретації художнього твору (зокрема, на прикладах художньої цілісності творів В. Набокова).

Загальна мета окреслює вирішення конкретних завдань:

• систематизувати    знання    про    діалог    у філософському, психологічному і літературознавчому розуміннях;

• переосмислити у перспективі діалогіки поняття „автор", „герой", „читач" як учасників художньої комунікації;

• виявити багатовекторність функцій автора, героя і читача у процесі творчості-інтерпретації;

• дослідити закономірності й особливості діалогу „автор - герой -читач" у творах В. Набокова:

• простежити діалогічну сутність художнього мислення автора;

• окреслити    своєрідне    розуміння    Набоковим-автором інших учасників художньої комунікації;

класифікувати та систематизувати основні типи героїв і читачів у його творах;

здійснити спробу нового прочитання комунікативних моделей „автор - герой", „автор - читач", „герой - читач", „автор - герой -читач" у творчості В. Набокова;

• визначити специфіку ігрового характеру інтелектуальної прози письменника;

здійснити аналіз-інтерпретацію романів „Дар", „Прозорі речі", „Поглянь на арлекінів", „Пам'яте, говори" на засадах діалогу як гри-комунікації „автора - героя - читача".

Об'єктом дослідження у даній роботі є тексти романів В. Набокова „Машенька", „Подвиг", „Захист Лужина", „Запрошення на страту", „Дар", „Король. Дама. Валет", „Відчай", „Прозорі речі", „Поглянь на арлекінів", „Пам' яте, говори", а також оповідань, що увійшли до збірок „Повернення Чорба" і „Весна у Фіалті" та есе „Про добрих читачів".

Предметом дослідження є діалог „автор - герой - читач" як один із актуальних шляхів інтерпретації художніх творів В. Набокова, розуміння їх філософсько-літературознавчого контексту.

Методологічна основа дисертації пов' язана зі складністю і гетерогенністю досліджуваного феномену. У роботі застосовано методи системного, порівняльно-типологічного вивчення літератури, методи комунікативної лінгвістики, рецептивної поетики та герменевтики. У першому, загальнотеоретичному, розділі роботи елементи всіх цих методологій доповнено філософською та культурологічною перспективами.

Теоретико-методологічною основою дослідження є праці українських і зарубіжних теоретиків літератури: О. Потебні, М. Бахтіна, Д. Лихачова, Н. Бонецької, Б. Кормана, М. Римаря, В. Халізєва, О. Білецького, Г. Сивоконя, М. Ґіршмана, М. Гольберга, О. Галича, О. Ткачука, Р. Гром' яка, С. Руссової, М. Моклиці, М. Зимомрі, О. Червінської, М. Зубрицької та ін., а головно Р. Барта, Г.-Р. Яусса, В. Ізера, Г.-Ґ. Ґадамера, У. Еко, М. Фуко та ін. У дисертації, зокрема, спираємося на дослідницькі концепції тих літературознавців, котрі зверталися до творчості В. Набокова:

A. Аппель, Г. Барабтарло, Б. Бойд, Дж. Грейсон, С. Давидов, Д. Джонсон, Дж. Локранц,   К. Проффер,   Є. Філд,   Д. Циммер;   О. Дарк,   А. Долінін,

B. Єрофеєв, М. Ліповицький, А. Люксембург, А. Мулярчик, О. Сконєчна, М. Співак, Р. Тіменчик, В. Федоров, Н. Берберова та ін.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що проблему інтерпретації художнього твору розглянуто в площині діалогу „автор -герой - читач", що пропонує новий аспект у сучасному українському літературознавстві. Уточнено термінологічний апарат. Розширено теоретичну класифікацію концептуальних для даного дослідження понять у ракурсі діалогічного характеру художньої творчості. По-новому осмисленопоняття „діалогіка", що позначає вихідний принцип рецепції, який базується на діалозі трьох, передбачає „єдність протилежностей", гарантує відповідальність перед словом та усіма учасниками художньої комунікації. У роботі систематизовано й типологізовано інтенції автора, героя, читача у творчості В. Набокова („читач-турист", „наївний читач", „поважний читач", „середній читач", „невипадковий читач", „істинний читач"; „герої-псевдотворці", „герої-спадкоємці" та ін.; „автор-оповідач", „автор-учитель", „автор-чарівник"), а також окреслено діалогічну сутність кожного з них, зокрема у їх необхідних і безперервних взаєминах.

У роботі виявлено найбільш характерні форми гри-комунікації автора з героями та читачами на всіх визначальних текстових рівнях. Докладно розглянуто особливості авторського контролювання читацького сприйняття твору, стимулювання автором творчої (вірніше - інтелектуально-творчої) діяльності читача за допомогою засобів художньої гри.

Творчі досягнення В. Набокова вперше осмислюються у річищі одночасного художнього співіснування автора, героя і читача у процесі творчості-інтерпретації та інтерпретації-творчості, коли автор як ініціатор діалогу „автор - герой - читач" трактується водночас як творець і інтерпретатор свого тексту, аналогічно, - читач сприймається не лише як інтерпретатор, а й як співтворець.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що в ньому розглядається категорія діалогу на літературному рівні; систематизуються знання про діалог у філософському, психологічному і власне літературознавчому напрямах; виявляються багатовекторні функції автора, героя і читача у процесі творчості-інтерпретації; аналізуються закономірності та особливості діалогу „автор - герой - читач" у творах В. Набокова.

Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані при підготовці загальних лекційних курсів, семінарів, при розробці спецкурсів бакалаврських і магістерських програм вищої школи, спецкурсів з теорії інтерпретації художніх творів, а також при створенні нових підручників і навчальних посібників з історії українського літературознавства та критики.

Апробація результатів дисертації

Основні результати дослідження обговорювалися на наукових конференціях різних рівнів: міжнародних - „Рецепція творчості Бруно Шульца на початку нового тисячоліття" (Дрогобич, 2002), „Філософсько-культурологічне осмислення долі людини на межі століть (російський Срібний вік)" (Дрогобич, 2003), науковій конференції молодих учених в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (Київ, 2004), „Розбудова держави: освіта, наука, економіка" (Хуст, 2004), „Проблеми сталого природокористування в Карпатському регіоні (екологія, освіта, бізнес)" (Хуст - Рахів, 2006); всеукраїнських - науковій конференції,присвяченій 50-річчю творчої діяльності та 80-річчю від дня народження професора Марка Гольберга (Дрогобич, 2002), „Гуманізм. Людина. Мова" (Дрогобич, 2005); на міжвузівському науковому семінарі „Литература XIX века: взгляд из XXI" (Донецьк, 2001), а також на щорічних наукових конференціях кафедр світової літератури та філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (2001-2007).

Публікації

Основні положення дослідження висвітлено у 8 наукових статтях, 5 з яких опубліковано у фахових виданнях. Структура роботи

Дисертація складається зі вступу, двох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел, який нараховує 290 позицій. Загальний обсяг роботи - 198 сторінок (з них 175 сторінок основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі традиційно визначено об' єкт та предмет дослідження; обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання роботи; окреслено методи дослідження; зазначено про зв' язок роботи з кафедральною тематикою; визначено наукову новизну дослідження, з' ясовано теоретично-прикладне значення дисертації та подано відомості про апробацію її основних положень.

Перший розділ „Проблеми діалогу в художній творчості: загальноестетичний та власне поетичний аспекти" складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. „Діалогічна сутність творчої та емпіричної реальностей" систематизовано знання про діалог у філософському, психологічному та літературознавчому розуміннях. З філософської точки зору, діалогічність - це органічна внутрішня сутність буття і першоджерело будь-якої мистецької діяльності. Творчість - це завжди переосмислений, перетворений, художньо усвідомлений діалог світу і людини. Особливо це стосується митця ХХ століття, котрий усвідомлює себе як активну творчу особистість і з відповідальністю ставиться до власного естетичного вчинку „питання-відповіді". Всередині моделі світу, створеної людиною, доконче виникають діалогічні взаємини між автором, іншою людиною, яку він створює (героєм), та третім, для сприйняття і розуміння якого ця модель існує (читачем). Філософським, естетичним та матеріально-словесним втіленням діалогічних взаємин автора, героя і читача завжди є художній твір. Він незмінно і невичерпно існує як жива реальність, художньо вмотивована і виправдана. На жодному етапі творчої діяльності загалом, і творчості кожного окремого митця зокрема, діалогічні взаємини не можуть зникнути. Діалогічний первень удосконалюється філософськи, естетично і моделюється поетично у творчому акті і через творчий акт, у якому стаєнад-діалогічним за умови, якщо та або інша художня модель діалогу набуває духовного значення, особливої перспективи втілення естетичного ідеалу. Якщо в емпіричній реальності діалогом можемо назвати двосторонній процес обміну інформацією, передачі думок, поглядів, переконань тощо, то творча реальність утаємничує в собі універсальний діалог як безперервне і нескінченне розуміння світу і людини, як проникнення у глибини буття та осягнення його найвищих -понадемпіричних - істин і вартостей. Глибинна єдність літературного твору полягає у діалогічних взаєминах автора - героя - читача, коли відбувається Творення (автор - герой - світ твору), Одкровення (автор - герой - читач), Спасіння (читач - герой - автор). Діалог за таких взаємин гарантує розуміння Одкровення, отже забезпечує Спасіння.

Особливої ваги у річищі досліджуваної проблематики набуває концепція європейського екзистенціалізму: по-перше, спостерігається близькість художньої свідомості В. Набокова і створюваного ним героя до екзистенціального світовідчуття (існування як пустка, дисгармонія особистості з довколишнім світом, відчуття незадоволення, страху не реалізуватися як особистість тощо). Ці проблеми окреслені празмістовими розумово-чуттєвими орієнтирами, що характеризують увесь набоковський метароман. По-друге, екзистенціальне мислення дає можливість знайти і визначити позицію автора всередині створюваного ним діалогу „автор -герой - читач": для Набокова його „тут-буття" (Гайдеґґер) всередині творчого діалогу необхідне і невичерпне, як і в майбутньому для читача таке „тут-буття" всередині творчого діалогу, учасником якого він став, також стане необхідністю і невичерпністю.

Психологічні погляди на природу мистецтва не є принциповими для даного дослідження. Однак важливим є той аспект, що психологічна сутність діалогу світу і людини у мистецтві має не лише філософські, естетичні, соціальні, загальнокультурні й інші риси, а й безпосередньо антропологічні, що стосуються природи людської особистості, особливостей її психіки як можливих модулятивних джерел-причин художнього мислення і художнього світовідчуття. Окрім такої узагальненої значущості психоаналітичного аспекту в концепції творчого діалогу і діалогу як творчості, фройдівські міркування, зокрема, є вельми актуальними при спробі інтерпретації сутності поведінки героїв романів Набокова. Часто творча модель буття у його творах (хоча це й суперечить поглядам автора на цю проблему) є по-фройдівськи своєрідним відлунням-спомином ідеалу, якого немає у реальному житті героя, результатом фантазування або ще якогось іншого психічного процесу.

Другий підрозділ - „Діалогіка художньої творчості: автор, герой, читач як творці й учасники літературного діалогу" складається з чотирьох пунктів.

У пункті 1.2.1. „Діалогіка художньої творчості: комунікативно-літературознавчий аспект" розглянуто діалогічну сутність та закони рецепції художньої творчості (на матеріалі досліджень М. Бахтіна, М. Римаря, М. Ґіршмана, Хосе Ортеги-і-Ґассета, Г. Р. Яусса, Г.-Ґ. Ґадамера та ін.). Діалогічні взаємини можливі лише в контексті творчості. Остання є діалогічною від моменту свого зародження до кожної ситуації рецепції у різних читацьких епохах і у свідомості кожного окремого читача. Виходячи з контексту діалогічної сутності творчості, можна виокремити такі концептуальні положення: діалогічність буття мотивує діалог у творчості і саму творчість як діалог; авторський задум є діалогічним (спрямованим на комунікацію з героєм та читачем), тобто діалогічність визначає творчість; у процесі розгортання художнього твору як художньої цілісності саме діалогічність пояснює виникнення художнього твору як живого організму, що живе за своїми законами; читацька рецепція повертається і до мотивуючих, і до визначальних, і до пояснюючих моментів творчості як діалогу; саме читач включається у діалог як його учасник і виправдовує творчість як постійну і безперервну комунікацію.

Текст твору є реплікою-запрошенням для читача, тому автор має повне право очікувати творчого „співрозмовника", що дорівнює йому інтелектуально і духовно. Будь-яка читацька рецепція має право на існування як довершений факт - репліка у відповідь. Кожен автор розраховує на те, що його будуть читати, і вірить, що його зрозуміють, інакше втрачається сама сутність літературного мистецтва, як і будь-якої іншої творчості. Єдиною формою спілкування автора і читача, що ґрунтується на відповідальності та взаємоповазі, є діалог. Діалогічність -необхідний фактор для будь-якого розуміння - і чужого тексту, і віддалених у часі текстів.

Романну форму в літературній творчості сприймаємо як таку, що акумулює множинність змістів у єдності діалогу „автор - герой - читач". Ця множинність у єдності пояснюється ставленням романного мислення до глибинної неподільності світу і до створення духовно-естетичного виміру епічного буття. Усередині кожного роману В. Набокова діалогічні взаємини „автор - герой - читач" знаходять свої варіативні втілення. Психологічні, естетичні, філософські і соціальні вектори цих варіантів завжди єдино спрямовані на читача. Останній сприймає діалогіку роману як глибинну неподільність світу і в процесі читання як духовно-естетичної діяльності виправдовує художню якість роману. Художня довершеність роману співвідноситься і з потенційною активністю діалогічного первня, що втілюється у ньому, і з властивістю цієї потенції реалізуватися у свідомості-сприйнятті як автора, так і героя, і читача. Від естетики і філософії діалогу в романі і самого роману як діалогу залежить якісна включеність твору в літературний процес:  від активної художньої енергетики здійсненогодіалогу „автор - герой - читач" залежить те, чи стане він фактором, чи залишиться тільки фактом культури (діалог є рушійною силою твору в літературному процесі).

Важливим у роботі стає спостереження спорідненості естетичного ставлення В. Набокова та М. Бахтіна до виявів дійсності через творчість, а також наближеність концепцій Бахтіна до створеної В. Набоковим моделі діалогічних взаємин „автор - герой - читач". Підтвердженням цьому є:

а) дистанція між автором (Набоковим) та мистецьки створеною ним „другою реальністю", яка існує упродовж усієї оповіді у всіх його творах;

б) діалогічна концепція творчості у романі Набокова „Дар" та діалогічна природа творчої свідомості головного героя.

У пункті 1.2.2. „Осмислення категорії „автора" у перспективі діалогічності художнього твору" проаналізовано розуміння терміна „автор" у працях Р. Барта, М. Фуко, М. Бахтіна, В. Виноградова, Н. Бонецької, І. Роднянської, В. Кожинова, Б. Кормана, О. Потебні, Ю. Шевельова, Г. Сивоконя, В. Кухаренка, Р. Гром'яка, М. Моклиці та ін. У теорії літератури зустрічаються різнозначні функціонування термінів „образ автора" (В. Виноградов, Н. Бонецька), „автор-творець", „автор-деміург" (М. Бахтін), „автор-оповідач" (І. Роднянська), „голос автора" (В. Кожинов), „образ поета" Л. Гінзбург та ін.

Концептуальним для даного дослідження є розуміння автора-деміурга тексту, що не є тотожним авторові біографічному. Свідомо створений образ автора є необхідним для здійснення автором впливу на читача та побудови ним діалогу-гри з останнім (читачем).

У пункті 1.2.3. „Діалогічна сутність читача в літературно-креативному процесі" з'ясовується місце і значення читача в історії літературознавства у дослідженнях вищеназваних теоретиків, у працях О. Білецького та представників рецептивної естетики, зокрема Р. Інґардена, Г.-Р. Яусса, В. Ізера. У теорії художньої комунікації другого учасника називають по-різному: адресат мовлення, рецептор, реципієнт, інтерпретатор, слухач, аудиторія, декодувач, співрозмовник. З-поміж цих термінів найчастіше вживаються „адресат" - для позначення абстрактного реципієнта художньої інформації; „читач" - для конкретизації фактора адресата. Термін „інтерпретатор" стосується, як правило, особи фахівця-філолога, що займається глибинним дослідженням підтексту художнього твору, зокрема художньої ідеї тексту та способів донесення її до читачів.

Найбільш наближеним до „набоковського" є розуміння категорії і поняття читача прихильниками рецептивної естетики, котрі шукають певної найбільш компетентної категорії читачів, чий „феноменологізм духа" може бути адекватно зіставленим з „феноменологією тексту", а тому включають до них творчих читачів - критиків та письменників. Запропонований шлях дослідження і розуміння художнього твору на засадах діалогу дозволяєрозширити коло творчих читачів, взаємно наблизити „горизонти очікування" автора і читача.

У пункті 1.2.4. „Функції героя у процесі літературної комунікації" досліджено образ героя та його місце у діалозі „автор - герой - читач" в історії літератури. Постать героя невід' ємна від образу автора. У європейському романтизмі автор зазвичай самоідентифікувався з головним персонажем, наділяючи його романтичними ознаками: космічним песимізмом, світовою скорботою, розчаруванням у дійсності, внутрішньою антиномічністю. У реалізмі автор перебував поза межами світу своїх персонажів і завжди дислоціювався назовні твору. У модернізмі автор самоідентифікується з цілісністю тексту через медіатора-оповідача чи наратора. При цьому наратор-автор може ідентифікуватися з рештою персонажів, завжди залишаючись у семантичному центрі оповіді, займаючи центральну авторську позицію.

У рамах нашого дослідження важливою є діалогічна позиція автора, яка робить героя самостійним суб' єктом, спроможним вступати у діалог з іншою свідомістю (з авторською чи читацькою).

У третьому підрозділі „Діалогічність художнього твору як основа інтерпретації літературної творчості" виявлено багатовекторність функцій автора, героя і читача у процесі творчості-інтерпретації. Інтерпретатор передусім мусить пройти процес самоусвідомлення, тобто стати концептуальним читачем. Відповідно, виокремлюємо такі дослідницькі цілі інтерпретатора у зв' язку із окресленими діалогічними взаєминами: авторська „настанова", мотиви варіантів діалогу в дійсності та творчому процесі, авторське самовираження у творі та пов' язані з цим взаємини „автор - герой", самостійність автора та самодостатність героя, читацька позиція щодо автора і щодо героя, можливі „виходи" читача на діалог „автор - читач" (через посередництво героя та без цього посередництва), самостійність і самодостатність художнього світу твору як потенційна енергія діалогу (індивідуально-авторський стиль як форма втілення творчого діалогу).

Ряд цей відкритий. Кожен інтерпретатор звертається до того аспекту, який його цікавить, який є йому близьким. У роботі запропоновано найзагальнішу схему можливих цілей інтерпретатора, пов'язаних з діалогічними, тобто з його спрямуванням на творення інваріантних моделей діалогу як з автором, так і з героєм, а оптимально - з автором і героєм одночасно.

У другому розділі „Творча реалізація нової культури діалогу в романах В. Набокова" вивчено закономірності й особливості діалогу „автор - герой - читач" у творах В. Набокова; покласифіковано та систематизовано основні типи героїв і читачів у творах письменника; всебічно проінтерпретовано реалізацію нової культури діалогу в романних світах автора.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

герой - Діалог автор