Р Л Капченко - Еволюція наукових поглядів (ХVII—XIX ст ) на проблеми формування робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфери - страница 1

Страницы:
1 

УДК 658. 386

Р. Л. Капченко, канд. екон. наук, докторант кафедри економіки праці та менеджменту,

Кіровоградський НТУ

ЕВОЛЮЦІЯ НАУКОВИХ ПОГЛЯДІВ (XVII—XIX СТ.) НА ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ РОБІТНИЧИХ КАДРІВ ДЛЯ МАТЕРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧОЇ СФЕРИ

На основі узагальнення й систематизації еволюції наукових поглядів виявлено історичні закономірності та чинники формування робітни­чих кадрів для матеріально-виробничої сфери. Здійснено теоретико-методологічне дослідження сутнісно-змістовної характеристики уяв­лення про роботу людини в суспільстві різних історико-економічних віків. Розкрито особливості використання робітничих кадрів у кон­тексті об'єднання людьми своїх зусиль у трудовій діяльності. Визна­чено теоретико-методологічні засади соціально-економічної дифе­ренціації суспільства. Обґрунтовано необхідність глибоких і систем­них наукових досліджень щодо проблем формування робітничих ка­дрів для матеріально-виробничої сфери, впровадження одержаних результатів у теорію і практику сучасного державного управління;

КЛЮЧОВІ СЛОВА: Еволюція наукових поглядів, проблеми форму­вання робітничих кадрів, матеріально-виробнича сфера.

Практика розв'язує проблеми. Проблеми призводять до мож­ливостей. Практика, впродовж багатьох років, розв'язує пробле­ми формування робітничих кадрів. Деякі вчені-економісти нази­вають їх випробуваннями, але ми віддаємо перевагу називати їх проблемами, тому що у більшості випадків так воно і є. На нашу думку, слово «випробування» подобається людям більше, аніж «проблема», тому що вони вважають, що друге не так позитивно звучить, як перше. Отже, для нас слово «проблема» несе позитив­не значення, тому що ми впевнені, всередині кожної проблеми полягає можливість, а можливості — це те, ким стають у резуль­таті формування відповідні робітничі кадри і які, врешті-решт, суспільні функції вони виконують. І з кожною фінансовою, діло­вою чи то проблемою формування робітничих кадрів зіштовху­ється будь-яке суспільство, не залежно від того, розв' язуються вони чи ні, соціум дізнається щось нове для себе, пізнаються ці­каві речі про фінанси, маркетинг, людей і закони.

Так, наприклад, серед робітничих кадрів ми часто зустрічаємо людей, котрі стають безцінними активами в інших проектах. У

© Р. Л. Капченко, 2008

140свою чергу, при плануванні й організації роботи будь-який керів­ник визначає, що конкретно повинна виконувати організація, ко­ли, як і хто, на його думку, має це робити. Отже, керівник має можливість координувати зусилля багатьох людей і разом реалі­зовувати потенційні можливості групи робітників. На жаль, керів­ники різних рівнів дуже часто помилково полагають, що якщо якась організаційна структура або якийсь-то вид діяльності пре­красно «працює» на папері, то вони також будуть добре «працю­вати» і в житті. Але це далеко не так.

Керівник, адміністрація або суспільство в цілому для досяг­нення визначеної мети будь-якої організаційної структури мають координувати роботу зацікавлених осіб. Таким чином, головна мета діяльності керівного складу полягає у формуванні відповід­них кадрів для забезпечення виконання роботи будь-якої органі­заційної структури.

Змістовні теорії формування робітничих кадрів у першу чергу намагаються визначити потреби, що спонукають людей до діяль­ності, особливо при визначенні обсягів й зміту роботи.

Безперечно, що при закладенні теоретичних й методологічних основ формування робітничих кадрів найбільшого значення на­були роботи таких учених, як Вебер М., Гоббс Т., Маркс К., Спен­сер Г., Энгельс Ф. [2; 3; 7; 9] та інших класичних представників економічної думки.

Разом із тим, аналіз сучасної наукової літератури свідчить, що проблемам формування робітничих кадрів присвячено чимало робіт таких авторів: І. О. Курило, В. І. Куценко, Л. М. Фільштейна

[5; 6; 10].

Отже, величезної актуальності набуває дослідження саме ево­люції наукових поглядів за визначений період, що зумовлює при­кладну та наукову значущість обраної теми, адже дослідження проблем формування робітничих кадрів для матеріально-вироб­ничої сфери, зокрема, є одним із тих фундаментальних наукових напрямів, через які здійснюється пізнання загальних закономір­ностей соціально-економічного розвитку, передбачення шляхів подальшого суспільно-економічного поступу.

Мета даної статті полягає у виявленні, на основі узагальнення й систематизації еволюції наукових поглядів, історичних законо­мірностей та чинників формування робітничих кадрів для матері­ально-виробничої сфери.

Для досягнення зазначеної мети в роботі були поставлені та розв' язувалися такі основні задачі:здійснити теоретико-методологічне дослідження сутнісно-змістовної характеристики уявлення про роботу людини у суспіль­стві різних історико-економічних віків;

— розкрити особливості використання робітничих кадрів у контексті об' єднання людьми своїх зусиль у трудовій діяльності;

— визначити теоретико-методологічні засади соціально-економічної диференціації суспільства;

— обгрунтувати необхідність глибоких і системних наукових досліджень щодо проблем формування робітничих кадрів для ма­теріально-виробничої сфери, впровадження одержаних результа­тів у теорію і практику сучасного державного управління.

Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження й ре­алізації поставлених завдань у статті використано комплекс ме­тодів теоретичного дослідження та методів аналізу емпіричних даних. Із першої групи методів, зокрема, застосовано: історико-логічний — для встановлення закономірностей еволюції матері­ально-виробничої сфери та чинників формування робітничих кад­рів; синергетичний підхід і положення теорії соціальної самоор­ганізації — для аналізу проблем формування робітничих кадрів матеріально-виробничої сфери виходячи зі специфіки суспільств різного типу та механізмів становлення нових соціально-еконо­мічних структур.

У період полювання й збирання люди мешкали племенами, й робота кожної людини полягала в тому, щоб зробити особистий внесок до суцільної боротьби за виживання племені. Іншими сло­вами, один за всіх й усі за одного. Потім настав аграрний вік — епоха королів та королев, царів та цариць. Робота людини в той час полягала в тому, щоб бути селянином-кріпаком, котрий пла­тив чи то королеві, чи то цареві за те, що робив на його землі. Потім настав індустріальний вік, і кріпосне право й рабство були скасовані, а люди почали продавати свою працю на відкритому ринку. Більшість людей стали найманими або самостійними робітниками, котрі з усіх сил намагаються продати свою працю тому, хто запропонує більш високу ціну. Таких людей можна віднести до економічної категорії «робітничі кадри», котрі зосе­реджені в основному у матеріально-виробничій сфері економіки, виходячи із сучасного уявлення про слово «робота», яке було сформульовано ще в індустріальному віці. Незважаючи на те, що починаючи з 1989 року, з появою мережі Інтернет, ми живемо в інформаційному віці, сьогодні все ще є робітники аграрного віку, відомі як фермери та працівники сільського господарства. Досі є полювальники-збиральники, наприклад ті, хто займається риб­ним промислом. У той же час, більшість людей мають мислення індустріального віку.

Оскільки первинним і найочевиднішим є об' єднання людьми своїх зусиль, входження їх у різноманітні взаємозв'язки (з інши­ми особами, групами індивідів) у трудовій діяльності, а найваж­ливішою її формою здавна була економічна, використання само­го терміну «соціальний» певний час передбачало, що йдеться про спілку людей, об' єднаних між собою спільними інтересами щодо добування засобів існування і виробництва. Адже «...не потребує особливих доведень той факт, що господарська праця ніколи не буває обособленою й індивідуальною. Тому економічна необхід­ність завжди є більшою чи меншою мірою соціально-економічної необхідності, людина стоїть перед обличчям природи, як член людського суспільства» [1, с. 214].

Разом з тим не випадковою, на наш погляд, є та обставина, що історично найбільш ранні уявлення про природу соціальної взає­модії та детермінанти соціальних змін апелювали не до елементів економічного порядку, а скоріше до політичної влади, державної ієрархії. Так, наприклад, Т. Гоббс (1588—1679) вважав ознакою соціального порядку наявність централізованої державної ієрар­хії [3, с. 132—134].

Вперше дослідники стали акцентувати увагу не стільки на пи­таннях політичного устрою та організації духовної сфери со­ціального життя, скільки на його економічних аспектах в епоху Просвітництва. Так, Ж.-А. де Кондорсе (1743—1794) вперше здійснив спробу узагальнити етапи господарського прогресу су­часної йому цивілізації. Приблизно до цього ж періоду відно­ситься й розробка економічних ідей А. Сміта та А.-Р.Ж. Тюрго.

А. Сміт (1723—1790) розробив важливі категорії трудової те­орії вартості і зробив припущення, що вартість товару складаєть­ся з доходів, які приносять капітал, земля і праця. У відповідності з цією класичною тріадою він згодом уперше провів розподіл бур­жуазного суспільства на класи капіталістів, земельних власників і найманих працівників. У аналізі причин зростання економіч­ної продуктивності та пов' язаного з ним багатства народів ос­новну увагу Сміт приділив розподілу праці, який він вважав основним фактором соціально-економічної диференціації й су­спільного прогресу у цілому.

Кардинальні соціально-політичні та економічні зміни, пов' я-зані з промисловою революцією ХУШ-XIX ст., стимулювали ін­терес до техніко-економічних аспектів суспільного життя та ак­туалізували пошук закономірностей і чинників формування ро­бітничих кадрів, породивши могутній імпульс до вивчення соці­ально-економічних структур населення. Дослідження соціальних структур у межах започаткованої у цей період економічної тра­диції можна пов'язати з іменами Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, К. Маркса та М. Вебера.

Суспільний розвиток у рамках даної традиції почав розгля­датися як наслідок поетапної соціально-економічної диферен­ціації — насамперед, у площині розподілу праці. Г. Спенсер (1820—1903) надавав особливого значення масі використовува­ної праці, вважаючи достатньо велику її кількість необхідною пе­редумовою розподілу праці. На думку Спенсера, «...маса праці є водночас і умова, і результат того, що твориться у суспільній ор­ганізації» і «... тільки множинність одиниць робить можливим різноманітність будування» [9, с. 6]. Такі уявлення у цілому від­повідали специфіці сучасної йому стадії демоекономічного роз­витку, у рамках якої зберігалась вагома роль екстенсивних фак­торів, а праця і робоча сила ще переважно розглядалися як по­няття, що позначають фізичні зусилля, спрямовані на задоволен­ня матеріальних потреб індивідів.

Е. Дюркгейм (1858-1917) — головним при формуванні робіт­ничих кадрів вважав економічний чинник— розподіл праці. У своєму науковому дебюті — книзі «Про розподіл суспільної пра­ці» [4], Дюркгейм розглядає розподіл праці як той механізм, який у сучасному суспільстві, котре позбавлено цементуючої сили ко­лективної свідомості минулих епох, створює бажаний суспільний зв' язок.

У ХІХ ст. представники позитивізму (О. Конт (1798—1857), Дж. Ст. Міль (1806-1873) та ін.) вважають тип соціально-економічного устрою позбавленим різких соціальних протиріч через відсутність «бездіяльного класу», що присвоював продукт чужої праці позаекономічними методами. Існуючі конфлікти між робітниками й буржуазією вони розглядають як «похибки» капі­талістичного ладу, усунення яких вбачається на шляху доміну­вання класу промисловців над усіма «непромисловими елемен­тами» [8, с. 225]. З позицій еволюційних теорій із проблем формування робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфе­ри ХІХ ст. здійснюються і спроби конструювання ідеального ста­ну суспільства. Реальну ж систему значно більш радикальних, ніж обгрунтованих щодо своєї необхідності дій по формуванню робітничих кадрів у масштабах перетворення суспільства вису­нув К. Маркс.

Слід визнати, що у вченні К. Маркса (1818—1883) представ­лена найбільш розвинута методологія формування робітничих кадрів у межах структурування суспільства цього історичного періоду. Маркс визнавав, що зростаючий розподіл праці є голов­ною силою конкурентного капіталізму. Але при цьому провідну роль у визначенні історичної долі робітничих кадрів матеріально-виробничої сфери капіталістичного суспільства він відводив со­ціально-економічній формі організації трудової діяльності, на­слідкам феномену відчуження, породженого приватною власніс­тю на засоби виробництва [7].

Часто вважається, що «головна думка економічного матеріалі­зму полягає в тому, що господарству належить визначальна роль в історії і в житті, або що вся культура має господарську приро­ду, несе на собі її відбиток» та що Маркс «... розуміє світ як гос­подарство» [1, с. 239]. Ми ж радше погоджуємось з думкою Й. Шумпетера (1883—1950), згідно з якою «економічна інтерпрета­ція історії не означає, що люди, свідомо чи підсвідомо, цілком чи здебільшого, керуються у своїй діяльності економічними моти­вами. ... Маркс не вважав, що релігія, метафізика, мистецькі шко­ли, етичні ідеї та політична воля зводяться до економічних моти­вів чи взагалі не мають значення. Він лише намагався розкрити економічні умови, які формують їх та спричиняють їхній зліт чи падіння» [11, с. 25]. Висновком з Марксових теоретичних побу­дов насправді було те, що форми чи умови виробництва є визна­чальними чинниками формування робітничих кадрів.

На наш погляд, Маркс, пов' язавши встановлення ідеального стану суспільства (комунізму) зі знищенням приватного контро­лю над засобами виробництва, з одного боку, переоцінив роль цього економічного чинника щодо визначення становища робіт­ничих кадрів матеріально-виробничої сфери, а, з іншого — недо­оцінив можливості трансформації капіталізму у рамках тих форм економічних відносин, які не суперечать інституту приватної власності.

М. Вебер (1864—1920) стверджував, що в суспільстві індивіди рухаються у «соціальних порядках» — структурованому просторі розподілу багатства, влади та почестей, і на чолі свого аналізу поставив владу. Визнаючи значущість «економічно обумовленої» влади, він однак зазначав, що вияв економічної влади може бути й лише наслідком влади, що виникла з інших джерел, і особливо наголошував на ролі «соціальних почестей» або престижу, які можуть слугувати базисом політичної й економічної влади [2,

с. 147].

Вебер визнавав робітничі кадри елементами економічної струк­тури, позначаючи терміном «робітничий клас» сукупність інди­відів, які перебувають у подібній «класовій ситуації». Останню він визначав за наявністю трьох основних умов-ознак: спільності життєвих шансів (маючи на увазі однакову можливість задоволь­няти певний обсяг життєвих потреб); забезпеченості цієї можли­вості певним рівнем доходу та інтересами щодо його підтриман­ня чи підвищення; обумовленості даної можливості ситуацією, що складається на ринку товарів і ринку праці. Таким чином, фор­муючим «робітничий клас» чинником Вебер вважає економічний інтерес і пов' язує поняття класу тільки з капіталістичним су­спільством, у якому регулятором відносин виступає ринок. Ак­цент на ринкових позиціях при визначенні проблем формування робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфери являє со­бою характерну рису веберівської інтерпретації економічного класу робітників.

Робітників, на внутрішньокласовій схожості яких Маркс наго­лошував попри якісні відмінності всередині цього класу, Вебер поділяє на кваліфікованих, напівкваліфікованих та некваліфіко-ваних.

Вважаємо, що внесок Вебера у розвиток досліджень проблем формування робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфе­ри репрезентує і введення ним, поряд з суто економічними, також і статусних факторів. В основу визначення соціального статусу Вебер поклав такі критерії, як спосіб життя, освіта (формальна кваліфікація), а також престиж походження, що включає тип за­няття, чи професії. М. Вебер же увів у широкий обіг поняття «се­редні» класи, описуючи цим терміном осіб, які володіють влас­ністю або є конкурентоздатними на ринку праці завдяки відпо­відній підготовці.

Дослідженням встановлено:

1. Еволюція поглядів на проблеми формування робітничих кад­рів для матеріально-виробничої сфери відповідає напряму самого цивілізаційного розвитку, що базуються на домінуючій ролі біо-демографічних ознак індивідів, юридично закріпленої нерівності прав, походження й кровної спорідненості, у ході історичного розвитку поступаються місцем моделям нерівності економічної, чинники якої локалізуються в економічній сфері і втілюються у власності на засоби виробництва, позиції у сфері зайнятості, відмінностях у доходах.

2. Історична еволюція поглядів на проблеми формування ро­бітничих кадрів відбиває процеси прискорення соціально-еконо­мічних змін, перехід від суспільств, що еволюціонували повільно до суспільств з більш швидким розвитком технологій у матері­ально-виробничій сфері.

3. Зростання ролі інтелектуальних ресурсів, знань та творчих можливостей індивідів в економічному розвитку створює об'єк­тивні передумови для виходу на перший план чинників форму­вання робітничих кадрів, втілених в освіченості, професіоналізмі, культурному рівні індивідів.

4. Емпіричні підходи до розв'язання проблеми формування робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфери базуються, безумовно, на корисних, перевірених на практиці методах еконо­міки праці, які достатньо розроблені на науковому і методичному рівнях. Натомість, вони можуть виступати тільки передумовою розв' язання даної проблеми. В умовах сьогодення, з боку соціаль­ної економіки і політики, враховуючи демографічне становище в Україні, на нашу думку, не приділяється належної уваги вивчен­ню історичного досвіду, що дає можливість зробити висновок про відсутність системного підходу. Така увага з боку державних представницьких органів влади до проблем формування робітни­чих кадрів матеріально-виробничої сфери в Україні, зумовлює потребу глибоких і системних досліджень еволюції наукових по­глядів та впровадження відповідних результатів у теорію і прак­тику державного управління.

Вважаємо, що дослідження еволюції наукових поглядів повин­но бути складовою методики визначення проблем формування робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфери.

Література

1. Булгаков С. Н. Философия хозяйства. — М.: Наука, 1990. — 412 с.

2. Вебер М. Основные понятия стратификации // Социологические исследования. — 1994. — № 5. — С. 147—156.

3. Гоббс Т. Сочинения в двух томах. М.: Мысль, 1991. — Т. 2. —

735 с.

4. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда / Пер. с франц. А. Б. Гофман. М.: Канон, 1996. — 432 с.

5. Курило І. О. Трансформація соціально-економічної структури на­селення та її демографічні наслідки: Дис.докт. екон. наук: 08.09.01. — К., 2006. — 449 с.

6. Куценко В., Трілленберг Г. Соціальна сфера: місце і роль у еко­номічному зростанні та подоланні кризових явищ // Вісник ТНЕУ. — № 5. — 2007. — С. 223—228.

7. Маркс К., Энгельс Ф. Манифест Коммунистической партии. Принципы коммунизма. М.: Прогресс, 1979. — 96 с.

8. Сен-Симон А., де. Катехизис промышленников // Избранные со­чинения. М.-Л.: Академия наук СССР, 1948. — Т. 2. — С. 121—272.

9. Спенсер Г. Основания социологии / Пер с англ. СПб.: Изд. И. Билибина, 1877. — 897 с.

10. Фільштейн Л. М. Економічне обґрунтування позиції професій­них спілок за нинішньої соціально-економічної ситуації // Вісник АПСВ. — № 3. — 2000. — С. 167—172.

11. Шумпетер, Йозеф А. Капіталізм, соціалізм і демократія / Пер. з англ. В. Ружицького та П. Таращука. — К.: Основи, 1995. — 528 с.

Стаття надійшла до редакції 18.02.2008

УДК 658

В. П. Кукоба, канд. екон. наук, доцент, докторант кафедри економіки підприємств, ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

МЕТОДИЧНА ОСНОВА ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Розглянуто сукупність оціночних показників для визначення рівня ор­ганізації управління на промисловому підприємстві. Встановлено міс­це цих показників у загальній масі оціночних параметрів суб'єкта гос­подарювання. Наведено формули і методи розрахунку інтегрального показника організаційного рівня управління підприємства та його під­розділів. Визначено підходи до виконання емпіричних розрахунків оціночних показників рівня організації управління на підприємстві.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: рівень організації управління, організаційна струк­тура управління, діапазон контролю, глибина спеціалізації, габарити структури.

Сучасний стан національної економіки характеризуються ви­соким ступенем нестабільності та невизначеності процесів у зов­нішньому середовищі господарювання, збільшенням впливу його чинників на бізнес-процеси й систему управління промисловим

© В. П. Кукоба, 2008

148

Страницы:
1 


Похожие статьи

Р Л Капченко - Еволюція наукових поглядів (ХVII—XIX ст ) на проблеми формування робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфери

Р Л Капченко - Погляди науковців (ХХ—ХХІ ст ) на проблеми формування робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфери