Л В Лебедева - Еволюція поглядів на розвиток принципи та форми методологічного дослідження в економічній науці - страница 1

Страницы:
1 

ва та наступність його традицій, звичаїв. Таким чином, соціалі­зація економіки є закономірним процесом еволюції суспільного розвитку, який передбачає радикальне поліпшення якості та іс­тотне підвищення рівня життя населення, що охоплює надзви­чайно широкий спектр соціально-економічних явищ. Від соціалі­зації економіки залежить ступінь соціалізованості суспільства і його прогресивна динаміка.

Література

1. Гришкін В. О. Соціалізація економіки України: теорія, методоло­гія, перспективи: монографія / В.О. Гришкін — Д. : Пороги, 2005. — 498 с.

2. Зайцев Ю.К. Соціалізація економіки України та системна транс­формація суспільства: монографія / Ю. К. Зайцев. К.: КНЕУ, 2002. — 188 с.

3. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посіб. — 2-ге вид., ви­прав. і доп. К. : Знання, 2007. — 684 с.

Статтю подано до редакції 22.09.09 р.

УДК 330.101.5

Л. В. Лебедева,

аспірантка,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА РОЗВИТОК, ПРИНЦИПИ ТА ФОРМИ МЕТОДОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ НАУЦІ

Розкривається думка про еволюційність та закономірність розвитку економічної науки. Виокремлено основні прийоми та методи методо­логічного дослідження у конкретні періоди економічного розвитку та їх еволюційна зміна. Доведено потребу у новій парадигмі розвитку, якою може стати цивілізаційна модель світобудови разом із постінду-стріальною теорією в якості можливої теоретичної бази економічного розвитку.

Ключові слова: еволюція, економічний розвиток, методологія еко­номічного дослідження, методи дослідження.

© Л. В. Лебедева, 2010

9

Раскрывается тема про эволюционность и закономерность развития экономической науки. Выделяются основные приемы и методы ме­тодологического исследования в конкретные периоды экономическо­го развития и их эволюционное изменение. Обосновывается необхо­димость новой парадигмы развития, чем может служить цивилиз-ционная модель вместе с постиндустриальной теорией в качестве возможной теоретической базы экономического развития.

Ключевые слова: эволюция, экономическое развитие, методология экономического развития, методы исследования.

The evolution and laws of development of economics have been presented. The main methods of economic methodological research in different periods of time have been analyzed. Necessity of building new paradigm of economic development have been stated, it could be postindustrial theory as possible theoretical base for economic development.

Key words: evolution, economic development, methodology of economic research, methods of economic research.

Усі суспільні науки можна об'єднати під одним знаменником — спільною методологією дослідження. Будь то політичні, історич­ні, філософські чи економічні науки, всі вони використовують схожу, назвемо її базовою методологію аналізу, в основі якої ле­жать емпіричні методи дослідження. Ця базова методологія до­слідження розвивалась у надрах філософського знання, ще давні греки розуміли важливість методів пізнання довколишньої дійс­ності — найважливішим з яких вони вважали метод дискусії. Тож зародившись як філософське знання, методологія дослі­дження швидко посіла важливе місце у науковому дослідженні. На теперішній час кожна має свою специфічну методологію до­слідження, і це не дивно, адже залежно від предмету науки різ­ниться методологія його дослідження. Тобто, певні прийоми, ме­тоди, яким надають перевагу дослідники в межах однієї науки, разом з тим для всіх економічних наук спільною є базова методо­логія дослідження, як-то цивілізаційний підхід у вивченні еконо­мічної дійсності.

Становлення та розвиток методології економічної науки гли­боко своїм корінням сягає у філософію, взагалі видатні економіс-ти-методологи були також і видатними філософами. Серед них можна назвати таких дослідників: Дж. С. Мілль, К. Маркс, Д. Н. Кейнс, А. Маршал, Л. Мізес, Т. Хатчисон, М. Фрідмен,

М. Блауг та ін. Звісно, цією проблематикою займалося набагато більше дослідників, але, з нашої точки зору, еволюція методоло­гії економічної науки може бути гідно представлена саме цими постатями.

Видатним методологом класичної політичної економії був Джон Стюарт Мілль. Економіст вважав, що принципи та теоре­тичні методи не можна виводити a priory, тобто без доказу, вони повинні будуватись на дослідженнях. «Суть наукового пояснення полягає у тлумаченні наслідків з їх причин» [5, с. 733]. Тобто, на перший план дослідник висунув причинно-наслідкові зв' язки між явищами, а не просте фіксування їх послідовності як було прий­нято до нього. Він вважав, що якщо грунтовно провести дослі­дження, а потім співставити взаємозалежності явищ, то можна виявити між ними причинно-наслідковий зв' язок. Саме так, на думку дослідника, і виявляються економічні закони.

Сам Дж. С. Мілль виокремлював чотири методи дослідження: експериментальний, що лише фіксує факти; відволікаючий, коли всі явища пояснюються лише однією причиною; прямий-дедуктивний — врахування у дослідженні багатьох причин вини­кнення того або іншого явища; обернено дедуктивний, коли ем­пірично виявлені історичні закони пояснюються здібностями лю­дей. Дослідник вважав, що ідеал гуманітарного знання виявля­ється методом оберненої дедукції.

Потрібно зауважити, що класична економічна наука ігнорува­ла деякі важливі питання економічного життя такі, як вплив гро­шей на сферу обігу та сферу виробництва. Гроші сприймались класиками як технічний засіб, що допомагає полегшити обмін та ігнорували їх роль як найліквіднішого засобу збереження ціннос­ті. Також для представників класичної політичної економії була характерною впевненість у тому, що у ринковому господарстві домінують універсальні і об' єктивні економічні закони, через що ігнорувались суб' єктивно-психологічні фактори господарської діяльності.

Марксизм виник у 40-х рр. ХІХ ст. як напрям класичної політ­економії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу. Заснов­ники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасника­ми і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже фор­мування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Ця нова доктрина враховувала тодішні виклики часу такі, як ігнорування потреб робітничого класу, низька оплата праці,велика диференціація доходів населення. Марксизм виник саме тоді, коли в ньому виникла найгостріша потреба. Стверджуючи це, автор має на увазі, що економічні доктрини змінювали одна одну у ті критичні моменти розвитку, коли суспільство прагнуло радикальних змін, змінюючи одна одну під тиском зовнішнього середовища.

В «Економічних рукописах 1857—1861 років» К. Маркса міс­титься вагоме з методологічної точки зору есе «Метод політичної економії», у якому дослідник виклав свій погляд на дану пробле­му. Маркс називає «вірним у науковому відношенні метод схо­дження від абстрактного до конкретного» [3, с. 38]. Допоміжним методом дослідження у цьому процесі повинно стати абстрагу­вання «аналізуючи економічні форми не можна використати ні мікроскоп, ні хімічні реактиви, те і інше повинна замінювати си­ла абстракції» [2, с. 6]. Отже, за Марксом, абстрагування це не автономний метод дослідження, а елемент сходження від абстракт­ного до конкретного. У методологічному відношенні цей момент є вирішальним. Можна назвати цей метод методом конкрети­зації, оскільки явища конкретизуються у найсуттєвіших своїх ознаках.

Розглядаючи свій метод як матеріалістичний, Маркс мав на увазі, що, на його думку, у світі панує не ідеальне, духовне, а зе­мне, матеріальне. Це матеріальне знаходить свій прояв у абстрак­тній праці, яка будучи представлена у грошовій формі виступає як капітал. У людей немає можливості уникнути праці, оскільки вона необхідна для виживання, тобто праця домінує над всіма іншими видами людської діяльності і є базовим феноменом сві­тобудови. Спираючись на феномен абстрактної праці, прихиль­ники матеріалістичного методу вибудовують лінію однозначної детермінованості економічної історії абстрактною працею.

У середині ХІХ ст. у Німеччині зародилась цікава течія еко­номічної думки, яку зараз прийнято називати німецькою історич­ною школою. Саме наукові доробки цієї школи лежать в основі появи інституціоналізму як течії наукового аналізу та економіч­ної соціології. Представники цієї школи відстоювали думку про те, що не існує якоїсь певної універсальної економічної теорії, а будь-яка держава має свої історичні, національні, ментальні особли­вості, які і повинні лежати в основі її економічної політики.

Одним з найвидатніших досягнень економічної науки ХІХ ст. були знамениті «Принципи економіки» А. Маршалла, перше ви­дання котрих датується ще 1890 р. А. Маршалл досить своєрідно трактував економічні поняття. Так, економічні закони він відно­сив «до тих областей поведінки людини, в яких силу діючих мо­тивів можна виміряти грошовою ціною» [4, Т. 1, с. 89]. Маршалл наголошує на думці, що саме дії, що мотивуються грошима є найсильнішим мотивом у капіталістичній економіці. Саме гро­шовий мотив є найголовнішою цінністю у такому суспільстві. З цією думкою економіста важко не погодитись, якщо додати до тези Маршалла тезу «гроші правлять світом».

Так, за Маршаллом, повинен виглядати процес дослідження: «індукція, доповнена аналізом та дедукцією, поєднує відповідні класи факторів, упорядковує їх, аналізує і виводить загальні форму­лювання чи закони. Потім на деякий час на перше місце виходить дедукція: вона асоціює деякі з цих узагальнень один з одним, ви­водить з них гіпотетичні і більш широкі узагальнення чи закони і потім знову повертається до індукції, щоб виповнити основну ча­стину роботи по збору, відсіюванню та впорядкуванню цих фак­тів таким чином, щоб перевірити та підтвердити новий закон» [4, Т. 3, с. 225]. Отже, основними методами економічного дослі­дження за А. Маршаллом є індукція, дедукція та аналіз економі­чних явищ.

А. Маршалл також був прихильником використання матема­тичних методів в економічному дослідженні. Вони, як зауважу­вав економіст, дозволяють досліднику «швидко, коротко і точно записувати деякі свої думки для самого себе і впевнюватися у на­явності у нього достатніх, і тільки достатніх доказів» [4, Т. 1, с. 49]. Саме Маршал дав поштовх до розвитку макро- та мікро-економіки, які без математичних методів економічного дослі­дження були просто неможливими.

З розвитком капіталізму швидко руйнувалися механізми ав­томатичного ринкового саморегулювання. На рубежі ХХ ст. мо­нополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор ка­піталістичного господарства. Вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробництва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими.

Але найбільш гостро нездатність капіталістичної економіки до планомірного розвитку проявилася у роки світової економічної кризи 1929—1933 рр. та наступної депресії 30-х років, гостро по­стала потреба у розробці нової концепції регулювання економіч­них процесів. Опублікувавши 1936 р. книжку «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей», англійський економіст Дж. М. Кейнс створив цю нову теоретичну платформу і став іде­ологом нового напряму у буржуазній економічній науці, котрий обгрунтовує   неможливість   саморегулювання капіталістичноїекономіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси.

З методологічної точки зору цікавим є лист Дж. М. Кейнса до Р. Харрода 1938 року. Тут Кейнс зробив такі узагальнення про те, що економічна теорія — це «галузь логіки, образ мислення» [8, с. 296—297]. Визначаючи економічну теорією як галузь логіки, Кейнс хотів підкреслити її довершеність як форми мислення, що керується аксіомами та максимами. Найсуттєвішими в економіч­ній теорії є принципи, на яких вона грунтується і, звісно, виснов­ки, яких досягає у процесі дослідження. Дж. М. Кейнс основним методом дослідження в економічній теорії визнавав математичне моделювання, на основі якого проводяться, на його думку, най-прогресивніші економічні дослідження.

Монетаризм є однією з найвпливовіших течій у сучасній економічній науці, що визначає сутність сучасного економіч­ного консерватизму. Монетаризм як напрям економічної думки зазвичай протиставляли кейнсіанству, на основі якого вияви­лося неможливим пояснити господарський «обвал» 70-х — по­чатку 80-х pp. XX ст. Найрішучіше проти Дж. М. Кейнса і кейн-сіанців у 1960-х pp. виступив Мілтон Фрідмен — професор Чиказького університету, представник Чиказької школи неолі­бералізму.

Відоме есе М. Фрідмена «Методологія позитивної економіч­ної науки» (1953 р.) стало значним досягненням у методології економічного аналізу ХХ ст. За М. Фрідменом, позитивна еконо­мічна наука оперує не нормативними економічними судженнями, а фактами. Ґрунтуючись на цьому твердженні, він відносив еко­номічний аналіз виключно до сфери дослідження позитивної економічної теорії. На думку економіста, «позитивна економічна наука принципово незалежна від будь-якої етичної позиції чи нор­мативних суджень. Як стверджує Дж. М. Кейнс вона займається тим, «що є», а не тим, «що повинно бути» [8, с. 21]. М. Фрідмен вважав основним завданням економічної теорії побудову прогно­зів. Тому теорія перевіряється виключно на стадії здійснення прогнозів та їх порівняння з фактами.

Як і М. Фрідмен, інший відомий економіст-методолог, М. Блауг досліджував питання виокремлення позитивної та нормативної науки, займався він також і проблемою фальсифікації, запере­чення достовірності економічних концепцій. М. Блауг розрізняв позитивну і нормативну науку, стверджуючи, що перша керована критерієм істинності, а друга — критерієм ефективності. При цьому економіст наголошував, що лише у позитивній науці мож­ливо використовувати принцип фальсифікації. «Єдиний спосіб дізнатися, що та чи інша теорія є вірною, чи інакше кажучи, не є помилковою, — це перевірити будь-який її прогноз про дії, стан чи певну подію» [1, с. 19].

На рубежі ХІХ та ХХ ст. починає формуватись нова школа у економічній теорії — інституціоналізм. Інституціоналізм — своєрідний напрям в економічній науці. Його своєрідність поля­гає насамперед у тому, що прихильники інституціоналізму в ос­нову аналізу беруть не тільки економічні проблеми, а пов' язують їх з проблемами соціальними, політичними, етичними, правови­ми тощо. Вони вивчають людину як соціальну істоту, що активно взаємодіє з зовнішнім середовищем, тим самим відкидаючи абст­рактний метод класиків.

Інституціоналізм, як нова течія в економічному дослідженні, переніс економічний аналіз на якісно новий рівень, до розгляду економіки у сукупності з інституційними факторами її розвитку. Якщо раніше у дослідженні використовувалися абстрактні моделі за умови незмінного середовища, основною одиницею аналізу була модель «раціонального індивіда», то іституціоналісти пере­несли свій аналіз у змінне середовище з обмеженим доступом до джерел інформації, де на економіку діють безліч соціально-культурних факторів. У своєму дослідженні вони використову­ють системний аналіз, методи компративістики, базуються на са-морусі та саморозвитку процесів, диференціації та інтеграції об' єкту як джерела його розвитку.

Отже, як ми могли впевнитися, економічна дійсність постійно змінюється, форсуючи зміни і у самій економічній думці, сприя­ючи появі нових доктрин та методологій, так і сьогодні світ не стоїть на місці, а безперервно розвивається, прагнучи створення нової доктрини для цього розвитку. Економічна наука постійно змінюється — це вже не просте фіксування фактів, навіть не їх опис, моделювання чи прогнозування. З розвитком науки стає все більш зрозумілим взаємопов' язаність усіх сфер життя — еконо­мічної, політичної і соціальної, а отже виникають нові методи дослідження такі, як методологічний плюралізм, розвивається нова школа економічного аналізу — інституціоналізм, що і до­сліджує економічні явища на стику міждисциплінарних проблем. Тепер на плечі економічної науки покладено відповідальність за передбачення можливого майбутнього розвитку та побудову найкращого шляху його досягнення. Методологічною основою досліджень у цьому напрямку, на думку автора, повинна стати постіндустріальна теорія розвитку.

Література

1. Блауг М. Методология экономической науки, или Как экономис­ты объясняют. М., 2004. — 416 с.

2. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 23. — М., 1960. — 907 с.

3. Маркс К. Экономические рукописи 1857-1861 гг. М., 1980. —

564 с.

4. Маршалл А. Принципы политической экономии. Т. 1-3. — М., 1983-1984. — 1080 с.

5. Милль Дж. С. Система логики силлогистической и индуктивной.Типо-литография Товарищества И. Н. Кушнерев и Ко., 1897. — 812 с.

6. Канке В. А. Философия экономической науки: Учебное пособие.М.: Инфра-М., 2007. — 384 с.

7. Фридмен М. Методология позитивной экономической науки // ТЬєбіб. Теория и история экономических и социальных систем и инсти­тутов. М., 1994. — Вып. 5. — С. 20-52;.

8. Keynes J. M The Collected Writings of John Maynard Keynes Vol. XIV. The General Theory and After. L. 1973. — 234 р.

Статтю подано до редакції 03.09.09 р.

УДК 330.368

О. С. Рибчак,

викладач кафедри економічної теорії, Уманський державний аграрний університет

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДЕТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

У статті визначено основні важелі організаційно-економічного меха­нізму детінізації економіки України. Досліджено макроекономічну сут­ність категорії «тіньова економіка», форми прояву та фактори, які впливають на її обсяг.

Ключові слова: тіньова економіка, неформальний сектор, економіч­ний розвиток, податкове регулювання

В статье определены основные инструменты организационно-экономического механизма детенизации экономики Украины. Иссле­дована экономическая сущность категории «теневая экономика», формы проявления и факторы, которые влияют на ее объем.

© О. С. Рибчак, 2010

16

Страницы:
1 


Похожие статьи

Л В Лебедева - Еволюція поглядів на розвиток принципи та форми методологічного дослідження в економічній науці

Л В Лебедева - Проблема становлення парадигми методології дослідження постіндустріального суспільства

Л В Лебедева - Цивілізаційний та формаційний підходи до дослідження економічних систем еволюція та взаємозв'язок

Л В Лебедева - Інновація питання категоріального визначення та класифікації