А М Колот - Еволюція ролі держави та інструментарію її впливу на розвиток соціально-трудової сфери - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 331.101.26:316.42

Колот А. М.,

д-р екон. наук, проф., завідувач кафедри управління персоналом та економіки праці, проректор ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

ЕВОЛЮЦІЯ РОЛІ ДЕРЖАВИ ТА ІНСТРУМЕНТАРІЮ ЇЇ ВПЛИВУ НА РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВОЇ СФЕРИ

У статті визначено основні принципи, напрямки та механізм державного регулюван­ня як економіки в цілому, так і соціально-трудової сфери. Досліджено оптимальні межі втручання держави в економіку. Виявлено напрями державного регулювання со­ціально-трудової сфери відповідно до нових завдань, що формуються в умовах склад­ного, паралельного протікання різновекторних, багатопланових процесів та неліній­них залежностей.

В статье определены основные принципы, направления и механизм государственного регулирования как экономики в целом, так и социально-трудовой сферы. Исследованы оптимальные границы вмешательства государства в экономику. Выявлены направ­ления государственного регулирования социально-трудовой сферы в соответствии с новыми задачами, которые формируются в условиях сложного, параллельного проте­кания разновекторных, многоплановых процессов и нелинейных зависимостей.

The article outlines the major principles and mechanism of state regulation of economy in general, and social and labor sectors. The optimal limits of state intervention in the economy. There are areas of state regulation of social and employment areas to meet the new challenges emerging in the complex, parallel flow multivector, multifaceted processes and nonlinear dependencies.

Ключові слова. Соціально-трудова сфера, державне регулювання, ринок праці, гло­балізація, соціальне партнерство, соціальний діалог, людський капітал, глобальні ви­клики.

Ключевые слова. Социально-трудовая сфера, государственное регулирование, рынок труда, глобализация, социальное партнерство, социальный диалог, человеческий ка­питал, глобальные вызовы.

Key words. Social and labor sphere, government regulation, labor market, globalization, social partnership, social dialogue, human capital, global challenges.

Вступ. Одна з «вічних» проблем, що їх покликані розв'язувати економічна те­орія та господарська практика, полягає в обґрунтуванні змісту і віднайдені опти­мальних меж втручання держави в економіку ринкового типу в цілому і її соціа­льно-трудову сферу зокрема. Ринок, як одне з великих досягнень людської циві­лізації, пройшов випробування часом та довів свою значну життєву силу. Є всі підстави стверджувати, що новітня історія не знає жодного прикладу високороз-винутої, мобільної, гнучкої, ефективної економіки без ринку. Водночас ринок слід розглядати як складник моделі соціально-економічного розвитку, а не як її все-охопну систему. Ринкової економіки, як б функціонувала виключно на засадах са­морегулювання, у світі практично не існує. Другим важливим складником ефек­тивної моделі соціально-економічного розвитку є державне регулювання і зокрема участь держави у визначенні та реалізації соціальної політики, формуванні та ре­гулюванні соціально-трудових відноси. Світовий досвід свідчить, що жодна краї­на з найрозвинутішою ринковою економікою не обходиться без активного втру­чання в процеси регулювання соціально-трудової сфери, хоч методи, сфера, масш­таби державного впливу, звичайно ж, різні.

Наукове забезпечення основних принципів, напрямків та механізмів державного ре­гулювання економіки в цілому і соціально-трудової сфери, зокрема, завжди було акту-

© А. М. Колот 2011

льним з часів, коли інститути держави почали свідому, цілеспрямовану діяльність у сфері соціального розвитку. Можна констатувати, що вже в середині ХХ ст. політикум, владні структури, інші інститути громадянського суспільства за активної участі науко­вої спільноти освоїли мистецтво вирішувати очевидні проблеми регулювання соціаль­но-трудової сфери, виконувати масштабні, нерідко різновекторні соціальні завдання.

Проте сьогодні цілком очевидно, що нові глобальні виклики породжують про­блеми іншого порядку, а саме — забезпечення нової динаміки і загального балан­су соціального-трудового розвитку. І мова вже йде не про реалізацію окремих со­ціальних програм чи проектів, а про формування нової парадигми соціальних трансформацій та розвитку соціально-трудової сфери в цілому. Адже існує гостра потреба серйозних структурних реформ, глибоких інституційних перетворень у соціально-трудовій сфері, сучасного бачення шляхів забезпечення стійкого соціа­льно-економічного розвитку.

Маємо констатувати, що інституційним засадам регулювання соціально-тру­дової сфери за сучасних економічних умов присвячено немало публікацій. Про­блема, одначе полягає у тому, що немала частка наявних наукових публікацій міс­тить загальні міркування щодо ролі держави «взагалі» або ж констатує недоліки існуючих механізмів регулювання соціально-трудової сфери. Такі наукові розроб­ки не можуть розглядатися як внесок у теоретичне узагальнення еволюції ролі держави та інструментарію її впливу на розвиток соціально-трудової сфери.

Постановка завдання. Метою роботи є узагальнення сучасних тенденцій еволю­ції державного регулювання соціально-трудової сфери та обґрунтування необхідності імплементації нових та модернізації класичних функцій держави у сфері праці.

Результати дослідження. Характерною рисою сучасних моделей соціально-трудових відносин є асиметричність, проявом якої є негативна динаміка щодо ба­лансу інтересів основних суб' єктів цих відносин — найманих працівників та ро­ботодавців. Все виразніше порушення балансу інтересів на користь роботодавців, відхід від здобутків «золотих» 70-х—80-х років ХХ століття дає підстави ствер­джувати про «десоціалізацію» відносин між працею і капіталом як тенденцію фу­нкціонування соціально-трудової сфери останніх двох десятиліть. Чинники, що дестабілізують соціально-трудову сферу та породжують багато чисельні асиметрії у цій царині, мають як об' єктивний, так і суб' єктивний характер.

За нашою оцінкою, найбільш значимими з них є такі:

— глобалізація світової економіки та зростання відкритості національних економік;

— погіршення демографічної структури населення в цілому і економічного ак­тивного, зокрема;

— лібералізація соціально-економічної політики, складником якої є так званий економоцентризм;

— уповільнення темпів економічного зростання;

— трансформація інституту зайнятості та різновекторність змін на ринку праці;

— зниження ролі соціального діалогу в оптимізації відносин між провідними соціальними силами;

— низька, неадекватна потребам сьогодення роль держави у забезпеченні стій­кого розвитку соціально-трудової сфери.

Отже, на початку нового тисячоліття світ постав перед новими проблемами глобального характеру, втім не сталося належного усвідомлення їх природи та оцінки гостроти, що адекватна реаліям сьогодення, необхідності опрацювання принципово нових методів регулювання суспільним розвитком. В арсеналі існую­чих методів регулювання суспільним поступом немало рутинних елементів, за­старілих стереотипів, мертвих традицій. Це повною мірою стосується державного регулювання соціально-трудової сфери.

Теоретичні та прикладні розробки автора з цієї проблематики знайшли відо­браження у цілому ряді попередніх публікацій[1]. У урахуванням оприлюдненого раніше теоретико-прикладна конструкція сучасної ролі держави у соціально-тру­довій сфері є такою.

Держава, безумовно має відігравати важливу роль у формуванні та реалізації соціально-трудової політики і особливо на етапі формування інститутів ринка та розбудови громадянського суспільства. Ця теза є очевидною і підтримується пред­ставниками практично усіх (або майже усіх) економічних шкіл і течій. До того ж додамо, що остання фінансово-економічна криза змусила багатьох «протрезвіти», по-новому подивитися на сучасний світ «інститутів», у т. ч. на роль, місце, функ­ції інститутів держави, як і на інструментарій їхнього впливу на забезпечення стійкої соціально-трудової динаміки.

Утім актуальною залишається конкретизація якщо не всіх, то більшості поло­жень щодо сучасної ролі держави. Багатьом дослідженням, які претендують на статус наукових, бракує усвідомлення та розуміння того, у чому полягає сучасна роль держави, природи її функцій та методів (засобів, важелів) реалізації її місії. Це потребує всебічного, виваженого, неупередженого аналізу, уникнення розду­мів про «державу взагалі».

Слід підтримати тих науковців, які вважають, що предмет, інструментарій, мето­дологія наукових досліджень у цій царині безнадійно застаріли. Дійсно, нерідко нау­ковці все ще виходять з лінійних залежностей у розвитку економічної системи, в той час як остання — це концентрація нелінійних залежностей і відповідних результатів. Не мають права на існування на рубежі двох тисячоліть такі «глибокі» висновки, як-то: «Нам необхідно підвищувати роль держави», або ж «Необхідно знижувати роль держави», в той час коли необхідно діяти у зовсім інший спосіб і керуватися іншим категоріальним апаратом та володіти іншим алгоритмом економічного мислення.

Інтереси усвідомлення сучасної ролі держави у формуванні та реалізації соціа­льно-трудової політики потребують виокремлення сучасних загальносвітових тен­денцій, які віддзеркалюють еволюцію та конкретні прояви нинішньої ролі держа­ви у царині соціально-економічного розвитку в цілому.

Знання цих тенденцій, розуміння їх першооснови є принципово важливим, оскіль­ки, це по-перше, дає можливість звірити «траєкторію» розвитку подій «у них» і «у нас»; по-друге, дозволяє зрозуміти, що знаходиться «за кадром» цих тенденцій, яка їх приро­да; по-третє, спробувати пояснити чим обумовлене неспівпадання вітчизняних та до­мінуючих загальносвітових тенденцій — набором об' єктивних, національних особли­востей чи суб' єктивними факторами та неприродними причинами. Врешті-решт, це є поштовхом до роздумів та відповіді на запитання: «А чи ту країну ми будуємо?».

Вважаємо за можливе і необхідне виокремити, як мінімум, вісім загальних тен­денцій еволюції та проявів сучасної ролі держави на «ниві» соціально-економіч­ного, у тому числі соціально-трудового розвитку.

Перша тенденція. В умовах переходу на новий етап технологічного і економіч­ного розвитку відбувається поступове підвищення ролі держави в економіці, що має різноманітні прояви. Ця тенденція чітко прослідковується та фіксується в усіх фун­даментальних дослідженнях останніх 15 років. Зазначимо, що у концентрованому ви­гляді довгострокові тенденції еволюції державного втручання в економіку були ви­кладені у доповідях Світового банку ще наприкінці 90-х років минулого століття.

У подальшому ці ж ідеї отримали розвиток у цілому ряді інших фундаменталь­них досліджень та рішень і, зокрема, у «Декларації про фінансові ринки і світову економіку, яку прийнято у листопаді 2008 р. у Вашингтоні на саміті «групи 20». Головним лейтмотивом цієї Декларації є заклик до об'єднання зусиль задля кори­гування дії ринкових сил і, у першу чергу, через посилення ролі держави, переду­сім у сферах діяльності, породжених інформаційно-комунікаційними технологіями.

Друга тенденція. Проявляється у тому, що з підвищенням середньодушового валового внутрішнього продукту (ВВП), бюджетне навантаження збільшується, що вимагає зростаючої ролі та відповідальності інститутів держави.

І хоча обсяги перерозподілу ВВП на користь держави в останні роки в багатьох розвинених країнах дещо зменшуються, їх абсолютні і відносні показники зали­шаються значними (табл. 1).

Таблиця 1

ДЕРЖАВНІ ВИТРАТИ (І) І СОЦІАЛЬНІ ТРАНСФЕРТИ (ІІ), % ВВП*

Країна

Роки

 

1960

1970

1980

1995

2000

2005

 

І

ІІ

І

ІІ

І

ІІ

І

ІІ

І

ІІ

І

ІІ

Німеччина

36,8

18,1

39,1

19,5

48,3

25,7

49,5

22,0

44,3

18,7

44,8

19,5

Франція

29,7

13,4

40,3

16,7

46,1

22,6

53,7

25,0

47,9

18,1

48,8

18,4

Італія

 

13,1

34,7

16,9

41,9

21,2

51,9

20,0

43,8

16,7

43,5

17,4

Великобританія

34,5

10,2

39,1

13,2

44,9

16,4

43,4

15,0

37,8

13,3

39,8

13,3

США

27,1

7,3

30,7

10,4

33,7

15,0

33,1

15,0

35,6

15,0

35,0

12,2

Японія

25,5

4,0

19,2

5,7

32,6

11,9

35,6

15,0

38,1

16,0

 

11,2

І — усі витрати; ІІ — витрати на соціальне забезпечення, допомогу безробітним, пенсії, охорону здоров'я (освіту не включено).

Джерела: Challenge. May June 1996. P.19; OECD Economic Outlook. June 1996. P. 24. A 31; European Economy. 2001. № 3. — Р. 210—234; 2006. № 6. — Р. 213—241.

Так, дані табл. 1 свідчать, що в структурі державних витрат за останні чотири десятиліття відбулися суттєві зміни. Аж до середини 1990-х років частка держав­них витрат у країнах, що аналізуються, збільшувалася. Ще більшими темпами зростала частка трансфертів, які поглинали близько половини всіх державних ви­трат. У США та Японії частка останніх у 90-ті роки ХХ ст. становила приблизно 35 % ВВП, а в європейських країнах вона наблизилася до 50 % з подальшим її скороченням на початку нового століття до 40—45 %.

Такою ж є і тенденція щодо динаміки соціальних трансфертів. Так, якщо у США, Японії та Великобританії у середині 90-х років їх частка становила 15 % ВВП, то вже у 2005 р. вона знизилася до 11—13 %. У країнах Європи (табл. 1), ча­стка соціальних трансфертів у середині 90-х років становила 20—25 % ВВП, а вже

в 2005 р. знизилася до 17—19 % ВВП.

Незважаючи на цю динаміку ще раз підкреслимо, що абсолютні і відносні по­казники перерозподілу ВВП на користь держави були і залишаються значними.

Третя тенденція. Ця зміна структури державних витрат з орієнтацією на роз­виток людського капіталу. Останній досягається передусім збільшенням вкладень у розвиток освіти, охорони здоров' я, професійної підготовки та перепідготовки кадрів. Ці вкладення є інвестиціями у людський та інтелектуальний капітал в ці­лому, яким належить пріоритетна роль у підвищенні конкурентноздатності суб' єктів господарювання та економіки в цілому.

Дані табл. 2 переконливо свідчать, що у найбільш розвинутих країнах світу значна частка суспільних ресурсів спрямовується саме на формування та розвиток людських ресурсів, причому вона набагато перевищує витрати на оборону.

На думку автора, здатність держави сконцентрувати ресурси на розвиток осві­ти, охорони здоров' я — один із головних показників її дієвості, здатності відпові­сти на виклики ХХІ ст., в умовах, коли саме людський капітал стає основним фак­тором економічного розвитку.

Таблиця 2

СТРУКТУРА ДЕРЖАВНИХ ВИТРАТ, 2004 р., % ВВП

 

 

Види державних витрат

 

Країна -

оборона

охорона здоров'я

освіта

Німеччина

1,4

8,7

4,8

Франція

2,5

7,7

5,6

Італія

1,9

6,3

4,7

Швеція

 

8,0

7,6

Великобританія

2,6

6,9

5,3

США

4,0

6,8

5,7

Джерело: The Work Bank. World Development Indicators 2006. Wash., 2006.

Підтримання на високому рівні витрат на освіту і охорону здоров' я забезпечує не лише приріст людського капіталу та формування конкурентних переваг, а й сприяє підвищенню доходів населення та їх вирівнюванню.

Четверта тенденція. Посилилося зрощування державного і приватного під­приємництва у різноманітних формах державно-приватного партнерства, що дос­татньо широко висвітлено як у зарубіжних, так і вітчизняних виданнях.

П'ята тенденція. За рядом фактів, обставин, характеристик можна зробити висновок (принаймні загальний), що масштаби прямого державного втручання в економіку дещо скорочуються.

Шоста тенденція. Проявляється у тому, що різним рівням економічного роз­витку відповідає різний рівень та форми участі держави в економічному житті су­спільства. З цього й випливає, що інтенсивність зростання державної участі в еко­номіці є неоднаковою на різних етапах соціально-економічного розвитку.

Специфічними стосовно кожного рівня та етапу соціально-економічного розвит­ку мають бути форми (інструменти, важелі) державного регулювання економіки.

Що означає ця тенденція для українських реалій?

Вона означає, що важелі прямого і особливо непрямого впливу на економічний розвиток мають бути масштабними, зважаючи на те, що держава і суспільство в цілому мають одночасно:

1. завершувати формування державних інститутів, притаманних сучасним умо­вам розвитку економіки і суспільства;

2. дбати про формування сегменту нової, постіндустріальної економіки;

3. продовжувати розвивати сегменти індустріального типу економіки, які за­безпечують формування ВВП та вирішення соціальних проблем;

4. розбудовувати інститути громадянського суспільства;

5. виконувати надскладні завдання навздоганяючого розвитку.

Сьома тенденція. Полягає у тому, в міру розвитку глобалізації та ускладнень, що нею продовжуються, розширюється коло питань, що потребують погодженого роз-в' язання на міждержавному рівні та за участі таких міжнародних інституцій, як Між­народний валютний фонд, Світова організація торгівлі, Світовий банк тощо. Отже, ма­

ємо одночасне протікання двох паралельних процесів: одночасне посилення та ускла­днення державного втручання в економіку і соціальні процеси і одночасне звуження окремих функцій унаслідок їхнього перетікання до наднаціональних регуляторів.

Восьма тенденція. Проявляється у тому, що дедалі очевиднішим стає усклад­нення завдань держави, особливо це стосується завдань, що постають та постійно відтворюються у соціально-трудовій сфері, що потребує імплементації нових та наповнення якісно новим змістом класичних її функцій. При цьому посилюється необхідність їх реструктуризації та потреба оволодіти новим інструментарієм на «полі» формування та реалізації національної соціально-економічної політики.

Є всі підстави стверджувати, що за останні десять років ця сфера змінилася бі­льше, аніж за всі попередні 50 років. Отже, «світ праці» змінився на наших очах, що потребує кардинальних змін у структурі інститутів, які діють на цьому «полі» та інструментарії, яким вони мають володіти.

Нині ця сфера являє собою унікальний симбіоз явищ, процесів, досягнень, втрат і тенденцій розвитку, які не мають однозначної оцінки. На прикладах розви­нених країн, як і прикладах з вітчизняної практики, щодня можемо переконувати­ся в складному переплетенні суперечливих тенденцій у розвитку «світу праці»[2].

До цього ж додамо, що діючий формат та правила функціонування соціально-трудові сфери склалися у період формування економіки індустріального типу, для якої характерними були інші об' єктивні умови — демографічні, соціальні, еконо­мічні. За сучасних умов, коли докорінно змінилася демографічна структура насе­лення, суттєві зрушення сталися в структурі зайнятості, трансформується культу­ра солідарності тощо, традиційні інститути соціально-трудового розвитку вияв­ляються все більш неефективними та неадекватними реаліям сьогодення.

За сучасних умов, де на відміну від періоду коли формувалася нинішня модель соціальної підтримки, маємо не зростання населення, а його депопуляцію, не збі­льшення частки працездатних осіб, а значне збільшення частки непрацездатних, а попит на соціальні послуги невпинно зростає, маємо неодмінно формувати іншу модель соціально-трудової політики.

Вже з наведеного вище стає зрозумілим, що «світ праці» потребує і нових форм його регулювання, і нового інструментарію.

Наведе вище, як і цілий ряд інших незаперечних фактів дають підстави ствер­джувати, що нові соціально-економічні обставини, які є віддзеркаленням глобалі­зації світової і зростання відкритості національної економіки та інших реалій сьо­годення, потребують переосмислення ролі інститутів, у т.ч. інститутів держави, оновленого розуміння соціальної зумовленості, масштабності, якісного усклад­нення державного управління. Нині коли у світі зберігаються повноцінні політич­ні кордони, інститути держави продовжують нести відповідальність перед грома­дянами країни за їх добробут, якість життя, стійкий розвиток суспільства.

У міру суспільного розвитку змінюються напрями та пріоритети державної соціаль­ної політики. Фінський учений П. Куусі справедливо наголошує на такому: якщо доте­пер держава переслідувала за мету захист лише «слабких» і «нужденних», то нині вона (держава) орієнтується на всю націю і перетворилася у «національне надбання»[3].

До традиційних функцій держави, що мають відтворюватись і за нинішніх умов (не девальвують в умовах глобалізації), належать:

— безпосередня участь у виробництві «суспільних благ», що мають спільне споживання (освіта, оборона, водопостачання, розвиток соціальної інфраструкту­ри, охорона громадського порядку та навколишнього середовища тощо);

— стабілізація економіки за допомогою інструментів макроекономічної політики;

— вироблення та реалізація регуляторної політики в галузях, де існують умови природної монополії;

— проведення соціальної політики, що має узгодити економічний та соціаль­ний розвиток.

Результати досліджень і узагальнень, виконаних автором монографії, дають підстави для твердження, що в міру розвитку глобалізації та ускладнень, що нею породжуються, існує необхідність у:

• модернізації класичних функцій держави;

• імплементації нових функцій до сфери діяльності органів державної влади, оскільки розширюється коло питань, що потребують розв' язання за безпосеред­ньої чи опосередкованої участі держави;

• оволодінні новим інструментарієм впливу з боку органів державної влади на економічний та суспільний розвиток.

Здійснюючи наукове опрацювання проблематики функцій держави у соціально-трудовій сфері, маємо наголосити на тому, що багатоманітність класичних та нових функцій держави в соціально-трудовій сфері на сучасному етапі випливає з її стату­су та ролі у функціонуванні суспільства в цілому. Виступаючи одночасно чи попе­ремінно в різних ролях, а саме власника засобів виробництва і, відповідно, робото­давця, законодавця, ініціатора соціального діалога, арбітра, посередника, примир­ника, гаранта прав і свобод членів суспільства, держава не може не відігравати зна­чної ролі у формуванні, регулюванні та розвитку соціально-трудових відносин. Співвідношення цих ролей і реалізація відповідних функцій на кожному конкрет­ному етапі розвитку суспільства є різними та визначаються історичними, геополі-тичними, соціальними, економічними й іншими умовами. Але за будь-яких умов держава має бути заінтересована в реалізації прав як роботодавців, так і найманих працівників, узгодженні їхніх інтересів на правових та партнерських засадах.

Держава насамперед має виконувати законодавчу функцію, формувати та вдо­сконалювати національне трудове законодавство з урахуванням конвенцій і реко­мендацій Міжнародної організації праці відповідно до національних умов. Сучас­на практика переконливо свідчить, що законодавча функція держави має перед­усім суттєве стабілізувальне значення для соціально-трудових відносин. Правова регламентація в цій сфері стосується таких принципових питань, як офіційне ви­значення суб' єктів і органів соціального партнерства, правил та механізмів взає­модії сторін у сфері праці, правових норм їхньої відповідальності за невиконання колективних договорів і угод та інших спільних домовленостей, установлення державних мінімальних соціальних стандартів і механізму їх застосування.

Значною є роль держави як сторони соціального партнерства. Тристороннє співро­бітництво — перевірена на практиці багатьох країн форма досягнення балансу інтере­сів держави, роботодавців, найманих працівників. За такої форми співпраці реалізація соціальної політики розподіляється між трьома партнерами, а органи, що представля­ють інтереси держави, мають можливість на практиці перевірити дієвість принципів соціального партнерства, досконалість чинної правової бази, реалізувати загальнодер­жавні інтереси. При цьому держава має здійснювати процедури, що забезпечують ефективні консультації, регулярні переговори між представниками сторін соціального партнерства з питань, які становлять предмет соціально-трудових відносин.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

А М Колот - Еволюція ролі держави та інструментарію її впливу на розвиток соціально-трудової сфери

А М Колот - Соціально-трудові відносини теорія та практика