Ф В Барановський, Є Остренко - Реалізація демократичної моделі політичного класу в україні проблеми та перспективи - страница 1

Страницы:
1 

УДК 321.7 (477)

Барановський Ф. В., Остренко Є. L, м. Луганськ

 

РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕМОКРАТИЧНОЇ МОДЕЛІ ПОЛІТИЧНОГО КЛАСУ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

В статті на основі аналізу характеристик окремих елементів політичного класу визначаються проблеми та перспективи побудови в Україні його демократичноїмоделі як чинника державотворення.

Ключові слова: демократичний політичний клас, політична еліта, політичне лідерство, громадянське суспільство.

Становлення сучасної демократичної політичної системи України в контексті державотворчого процесу вимагає якнайшвидшого прискорення побудови демократичної моделі політичного класу.

У загальному вигляді модель - це зразок, образ певного об'єкта, який використовується за певних умов як замінник. Модель демократичного політичного класу представляє собою систему, яка відображає політичний клас України в умовах розвинутої демократії і у перспективі може реалізуватися. Вивчення політичного класу під цим кутом зору має надати можливість отримати нову інформацію про досліджуваний об'єкт. Метою побудови даної моделі є дескрипція, за допомогою багатокритеріального підходу, ефективного політичного класу, який може розвинутися в Україні, враховуючи його теперішній потенціал та зовнішні умови.

Метою статті є визначення проблем та з'ясування перспектив побудови в Україні демократичної моделі політичного класу як чинника підвищення його державотворчого потенціалу.

Серед досліджень, в яких приділено увагу певним аспектам проблеми, можна, зокрема, виділити праці таких вчених як, Л Зідентоп, В. Корнієнко, О. Крюков, В. Осадчук, І. Похило, О. Траверсе.

Одним із ключових елементів політичного класу виступає владна еліта, від якостей якої неабияким чином залежать такі аспекти, як підсилення дієздатності держави, підвищення її спроможності вирішувати складні питання внутрішньої та зовнішньої політики та розв'язання проблем, які стоять на заваді.

Орієнтація на європейські цінності, зокрема, передбачає наявність демократичної політичної культури, вміння знаходити консенсус та досягати політичного компромісу. Йдеться про створення необхідних механізмів взаємодії певних груп усередині владної еліти та погоджене вирішення ними багатьох питань з визначення стратегії і тактики розвитку суспільства та держави. За цих умов важливим є визначення якостей політичних лідерів та особливостей розвитку політичної еліти, що формує політичний простір України.

Для лідерства в період демократичної політичної трансформації та модернізації політичної системи притаманними є такі елементи: розрив із минулим, оновлення мислення, виділення права та свободи як основних складових процесу реформ. Адже побудова демократичного суспільства передбачає насамперед наявність чіткої правової бази, покликаної регламентувати всі сторони суспільного буття, а також забезпечення можливості вільного вибору для всіх громадян держави.

Стверджуючи про нерозривність зв'язку між проблемами лідерства і проблемами трансформації політичної системи, необхідно взяти до уваги такі характерні основні риси:

-  суттєві політичні перетворення майже завжди супроводжуються появою нових лідерів;

-  проблеми, що виникають, мають бути розв'язані представниками нової генерації політичної еліти;

-  певний залишок старих лідерів завжди буде гальмувати процес реформування політичної системи. Процес реформування завжди несе у собі низку проблем: невпевненість у правильності вибору;

необхідність встановлення правових норм; утвердження моральних норм і відповідальності; гарантія реформ. Такі проблеми вимагають якнайшвидшого вирішення. Починаючи зі створення громадянського суспільства, потрібно пам'ятати, що суспільно-політичні трансформації передусім торкаються сфери духовності, а також економічної і політичної систем.

Зрозуміло, що лідерство - це необхідна умова і ринкової економіки і громадянського суспільства. На тлі політичних перетворень лідерство виступає як своєрідна соціально-історична потреба людей в організації своєї діяльності. Адже кожному етапові суспільного розвитку, кожній соціальній групі, політичному режиму чи політичній системі потрібні свої лідери. Коли в рамках авторитарного чи тоталітарного режиму йдеться про лідерів-диктаторів, які одного разу захопивши владу, керують довічно, то в умовах демократії маються на увазі особистості, котрі завдяки власним якостям змогли досягти найвищого рівня і управляти суспільством, заручившись довірою та підтримкою виборців.

«Чим більше діяльність лідера відповідає інтересам суспільства, групи, політичної партії, тим вищій ступінь довіри. Тільки той лідер отримує довіру, політика якого вважається тенденцією соціального прогресу, спрямована на реалізацію конкретно-історичного ідеалу» [1, с. 67].

Якщо лідерство утверджує свою самодостатність на прикладі конструктивного вирішення політичних проблем, то це в свою чергу позитивно впливає на діяльність політичного механізму розподілу та утвердження влади. В цьому сенсі буде політичне лідерство виступати в якості чинника здійснення вимог політичних перетворень.

Очевидно, гостро назріла потреба у нових загальнодержавних лідерах, які відповідали б новим викликам і сучасним проблемам суспільства. Сьогодні Україні потрібні такі особистості, про яких можна сказати, що вони заслужили суспільне визнання і довіру у результаті чесної боротьби і виключно на основі таких якостей, як мораль, обдарованість, освіченість, доповнених здоровим користолюбством.

На початку XIX ст. французькі ліберали називали таку еліту «природною» аристократією, на відміну від аристократії, що отримує свій статус від народження. Поняття природної аристократії передбачає не лише рівність перед законом, а й розумну рівність можливостей - загальноприйняте розуміння того, що у кожного є шанси поповнити ряди класу, який подає приклад суспільству. Тому помилково стверджувати, що демократичне суспільство заперечує еліту як таку. Минув той час, коли практично всі привілеї належали одному соціальному класові, коли існувала монополія на привілеї, характерна для аристократичних суспільств. У демократичному суспільстві стають нормою плюралізм і свого роду фрагментарність, яка з позиції минулих елітистських культур виглядає лише вульгарністю і безпорядком [2, с. 151-152].

«Однією з головних ознак демократизації суспільно-політичного життя є становлення політичного лідерства як суспільної інституції. Соціальна база завжди містить в собі об'єктивні складові проявів діяльності політичних суб'єктів. Це стосується, насамперед, як вищих інституціональних державних і суспільних утворень та лідерів/керівників держави, діяльності перших осіб опозиційних політичних сил, а також і/або місцевої влади та її представників на рівні регіону, області тощо» [3, с. 94].

Сучасні лідери, на нашу думку, повинні відповідати трьом головним характеристикам: чуйністю до існуючих проблем, силою розуму, що дозволяє виявити соціально прийнятні шляхи змін, і здатністю досягати згоди через формування суспільної думки. Такі критерії сучасного демократичного лідера. Вони, звичайно, залежать не лише від виборчої системи чи процедури відбору кандидата, які певною мірою гарантують рівність можливостей. Вони залежать також від ораторського мистецтва претендентів на лідерство, їхнього вміння змінювати існуючі у суспільстві настрої, тобто формувати суспільну думку.

На жаль, сучасній Україні бракує таких лідерів. І у певній мірі компенсують їхній дефіцит засоби масової інформації. Але природно постає питання: хто сьогодні займається підвищенням їхньої культури і хто притягне їх до відповідальності? Обрушуючи на людей потік інформації переважно конфліктного і суперечливого характеру, вони не стільки укріплюють в них волю і бажання діяти, скільки породжують розгубленість і апатію у суспільстві.

Держава повинна бути організована таким чином, щоб забезпечити максимальну громадську активність. Досвід участі у політичному процесі, що виходить за рамки простого голосування на виборах, досвід прийняття рішень і застосування законів в конкретних випадках допомагає встановленню тісних контактів між людьми, робить їх більш проникливими, чуйними, здатними краще розбиратися в політичних програмах і закликах претендентів на лідерство. Підвищення громадської активності поступово забезпечить формування більш широкого політичного класу, а це означає, що державні інститути матимуть тісніший зв'язок з місцевими інтересами і місцевою суспільною думкою, створять певного роду проміжні об'єднання, які подолають існуюче відчуження між елітою (політичним класом) і суспільством.

Стосовно України треба відзначити, що елітогенез, структурування і позиціонування еліт значно випереджають соціогенез, формування нових великих суспільних груп і соціальних прошарків. У силу цього нові елітні групи мають значний гандикап у вибудовуванні взаємин між собою та суспільством і найчастіше використовують його у своїх цілях. У результаті багато процесів соціальної трансформації протікають уповільнено і болісно. До того ж, сучасний процес елітотворення носить багатоджерельний характер. До числа основних елементів, що генерують даний процес, варто віднести соціальні інститути й організації, які виявились найбільш стійкими в процесі зламування соціальної і політичної структур радянського суспільства. У їхньому числі: бюрократія, нові економічні корпорації, силові структури, а також організована злочинність.

У підсумку визначальними факторами формування соціальних відносин стали процеси тінізації.

Якщо проаналізувати основні причини тінізації, то можна побачити, що її розвиток у сучасному українському суспільстві пов'язаний з впливом таких факторів, як:

- дії ресурсоємних соціальних суб'єктів, зацікавлених у такому становищі;

- перехідний стан суспільства, якій супроводжується соціальною анемією;

- некритичне і механічне запозичення чужих соціальних інститутів;

- традиційно низький рівень довіри до держави і несформованість традицій публічної влади.

За роки реформ, з одного боку, значно скоротилися масштаби легальної економіки, а з іншого - виросла тіньова і неформальна економіка. Питома вага останньої досягла розмірів, порівнянних з легальною економікою. Природно, що «у тіні» з'явилися досить могутні і впливові групи і лідери, частина яких хотіла б легалізувати свій вплив і зайняти публічні владні позиції. Крім того, у структурах законодавчої, виконавчої, судової влади відбувається формування різних груп, що представляють владу аж ніяк не тільки відповідно до існуючої законодавчої бази, але і за земляцькими корпоративними, родинними та іншими неформальними принципами. Відповідно, і прийняті цими групами рішення реалізують приховані інтереси, що не тільки не збігаються із загальнонаціональними, але найчастіше прямо суперечать їм. «Виникли множинні центри влади, які розкололи еліту на клани, що були влаштовані за типом листкового пирога: верхній шар такого пирога представлений публічним політиком, символом клану. Другий шар - група йогополітичної підтримки. Третій - група економічної підтримки, представлена фінансово-промисловим капіталом» [4, с. 277].

Дані обставини призвели до того, що рівень очікувань, який був обумовлений проголошенням незалежності України та трансформацією політичної системи, значно знизився. Це в свою чергу спричинило певні колективні емоції: від байдужості до апатії, від ненависті до агресивності. Значна частина населення висловлює невдоволеність діяльністю партій, громадських рухів та, в першу чергу, владних структур. Внаслідок того, що на даний час в українському суспільстві немає чітко вираженої об'єднуючої ідеї, таке об'єднання відбувається, перш за все, на грунті спільних емоційних станів, які можуть викликати неадекватні, інколи радикально руйнівні дії, вектор напрямку яких скерований як проти конкретних представників владних структур, так і проти певних інститутів політичної системи.

Незалежна українська держава існує вже 20 років, а створити загальнодержавну ідеологію, яка відображала б прагнення й інтереси всього населення, створити поки не вдалося. Сьогодні це є завданням політичного класу, головного чинника державотворення.

Звичайно, у суспільстві панують загальні цілі, які відображають надкласові, надетнічні, надгрупові інтереси суспільства - це бажання жити у мирній державі, сильній економічно, стабільній політично, яку визнає і поважає світова спільнота. Але розуміння шляхів і методів досягнення цих цілей дуже різняться між собою з причини розбіжності у світогляді як на регіональному рівні, так і в окремих прошарків населення. Ситуація посилюється ще й відсутністю численного середнього класу, який у розвинутих країнах є гарантом стабільності, цілісності суспільства, зокрема, в ідеологічному вимірі.

Відсутність консолідуючої суспільної ідеології пояснюється нездатністю політичного класу і еліти діяти в рамках національних інтересів. Еліта, як провідна верства політичного класу, покликана бути захисником національної цілісності України, фактично ж вкорінює стереотип поляризації України. Звичайно, як і в будь-якій державі, в Україні наявні регіональні відмінності, але політики навмисно загострюють регіональні відмінності і використовують їх як інструмент у політичній боротьбі. Це проявляється у їхніх публічних виступах: в різних регіонах країни вони часто відрізняються кардинальним чином. Отже, замість того, щоб згуртувати населення, долаючи географічні перешкоди, представники політичного класу посилюють регіональні відмінності.

Проблеми ідеологічних, історичних регіональних відмінностей України, мовна проблема, звичайно, знаходять своє відображення в передвиборчих обіцянках і програмах кандидатів, але втілення цих проблем в практичну діяльність після виборів не відбувається. Завдяки наявності у передвиборчих програмах невідповідних дійсності гасел і популістських закликів, розпізнати справді важливі проблеми, яким кандидат надає першочергову перевагу, іноді дуже важко. У результаті довіра до народного обранця, який не виконує свої обіцянки, стрімко падає, а підтримка такого політика поступається місцем розчаруванню.

Дії правлячого політичного класу за останній рік привели до падіння власних рейтингів. Так, населення незадоволене очевидними економічними проблемами, стрімким подорожчанням товарів і комунальних тарифів, прийняттям податкового кодексу. За даними соціологічного опитування, рейтинг Партії регіонів різко знизився - з 39,1 %, як було у квітні минулого року, до 20,5 % у лютому поточного. Але як не парадоксально, на загальному тлі зниження довіри до правлячого класу опозиційні сили не набувають політичної ваги та підтримки з боку населення. Причин цьому декілька. По-перше, нездатність опозиції розібратися з власними внутрішніми проблемами та об'єднатися. По-друге, невиконання опозицією своїх обіцянок та втрата довіри до тих звучних лозунгів, які лунали ще рік тому. По-третє, втрата підтримки опозиції на місцях. Це пов'язане, перш за все, з тим, що представники місцевих бізнес-еліт, які виступали основними спонсорами партії та для яких участь у команді прем'єра означала реалізацію їхніх інтересів, перейшли до нової партії влади, тим самим залишивши опозиційну нині силу без підтримки як в регіонах, так і на загальнодержавному рівні [5, с. 32].

За даними Центру Разумкова, у лютому поточного року рейтинг партії Наша Україна був максимально низьким - усього близько 1,1 %, а електоральна підтримка БЮТ, найпопулярнішої нині опозиційної сили, впала з 14 % (на такому рівні вона була у квітні 2009 року) до 12,5 % [6].

Український політолог і директор Інституту глобальних стратегій В. Карасьов пояснює апатію в суспільстві і низький рейтинг опозиції величезним розчаруванням у лідерах помаранчевої революції. Перебуваючи при владі, вони так і не змогли виправдати кредит довіри виборців. І навіть після того, як рейтинг Януковича знизився, опозиція не змогла повернути попередню підтримку [Див. : 5, с. 33]. На його думку, «виборці сьогодні сприймають владу і опозицію як один політичний клас, який абсолютно відірваний від проблем звичайних людей» [5, с. 33].

У сучасному суспільстві демократична еліта, що складається з різних субеліт, не може бути закритою аристократичною кастою і тим більше клікою. Вона повинна бути відкритою, мобільною, що постійно оновлюється. У протилежному випадку її чекає занепад і виродження як наслідок бюрократизму і корупції. Результатом стане або дезорганізація і дезінтеграція держави, або ізольованість від світу і відокремлення суспільства, керованого такою елітою. «Сучасні еліти відрізняються від еліт авторитарних суспільств тим, що їм притаманні динамізм, безупинна рухливість, а їхнім структурам - різноманітність і відкритість» [7, с. 379].

-       Гарантією від появи деспотичної еліти буде дотримання таких умов:повна свобода слова і відсутність монополії будь-якої соціальної групи на засоби масової інформації, відкрита і постійна критика недоліків і помилок представників влади;

-       наявність сильної опозиції - контреліти, політичного плюралізму, вільної конкуренції потенційних еліт під контролем електорату;

-       поділ влади, що забезпечує певну рівновагу, компроміс, баланс різних соціальних сил і перешкоджає небезпечному для суспільства безконтрольному зосередженню політичної влади;

-       максимальна відкритість еліт на всіх рівнях, постійне поповнення їх професійно підготовленими і функціонально здатними людьми;

-       залучення в систему нових державних структур лідерів політичної опозиції;

-       наявність  постійного  демократичного  контролю  за  діяльністю  владних  структур  з боку громадськості, засобів масової інформації, партій і організацій;

-       суворе дотримання законності, демократичних норм і процедур, необхідних й обов'язкових для нормального функціонування правової держави і громадянського суспільства.

Тільки рух по шляху реалізації даних вимог може сформувати якісно іншу та ефективну політичну еліту для сучасної і майбутньої України, яка буде здатна утримувати владу і, головне, домагатися стабільності, динамічного розвитку і процвітання свого народу, суспільства і держави.

Отже, варто зазначити, що демократичний політичний клас має представляти собою широку і відкриту верству суспільства, яка вчасно та професійно реагує на зовнішні виклики, оперативно підбирає найоптимальніші шляхи досягнення цілей, здатна своєчасно протидіяти деструктивним проявам у системі влади чи суспільстві та забезпечувати повноцінний розвиток держави.

Відкритість демократичного політичного класу є важливою ознакою, яка забезпечує постійний тісний зв'язок із зовнішнім середовищем, рухливість, динамічність. Ресурси розвитку такого класу знаходять не всередині нього, а зовні; політичний клас розподіляє та вміло використовує їх. За умови збереження відкритості політичного класу він може і повинен стати атрибутом здорового громадянського суспільства -суспільства, де розвинуті асоціації громадян, створюються і діють лобістські групи і де, таким чином, навички самоорганізації громадян служать ефективним засобом проти посилення державної влади. Якщо ці навички слаборозвинуті або взагалі відсутні, то у такому суспільстві процвітає бюрократія, а чиновники і державний апарат узурпують якщо не всю владу, то більшу її частину. Таким чином, ідея самоуправління повинна виховувати в людях звичку покладатися на власні сили і об'єднуватися в асоціації, на противагу залежності від опікунства і контролю з боку держави.

У випадку коли добровільні об'єднання слабкі, а державний апарат на їхньому тлі виглядає могутнім, люди стикаються зі спокусою встановити клієнтські відносини з державою; при цьому не розвиваються навички самоорганізації громадян. Цим і пояснюється факт, що громадянське суспільство в сучасній Україні тільки починає структуруватися. Україна поступово позбавляється негативних наслідків авторитарного режиму минулого. Це тривалий і болісний процес, який вимагає надзвичайних зусиль як самого громадянського суспільства, так і влади, бо необхідно повністю усвідомити масштаби ураження держави та скласти цілісну оптимальну програму переходу на новий модернізаційний етап розвитку.

Дійсно, демократичний політичний клас мінімізує у рядових громадян уявлення про себе у вигляді привілейованої і закритої групи, здатної маніпулювати державним апаратом для власної вигоди. Тому такі аспекти, як розвиток інститутів громадянського суспільства, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації та прищеплення населенню демократичної політичної культури, є базовими чинниками його формування.

Література

1.    Корнієнко В. О. Ефективність політичного лідера: критерії та механізми реалізації в сучасній Україні : [Монографія] / В. О. Корнієнко, І. Д. Похило. - Вінниця : ВНТУ, 2009. - 140 с.

2.    Зидентоп Л. Демократия в Европе / Л. Зидентоп /. - М. : Логос, 2001. - 312 с.

3.    Траверсе О. Політичне лідерство і його роль в суспільно-політичних перетвореннях / О. Траверсе // Політичний менеджмент. - 2006. - №3. - С. 86-97.

4.    О. Крюков. Інституалізапія регіональних еліт України / О. Крюков // Вісник НАДУ. - 2006. - № 1. - С. 273-278.

5.    БердинскихК. Слабая сила / Кристина Берлинских // Корреспондент. - 2011. - № 14 (15). - 15 апреля. - С. 32-34.

6.    Соціологічні опитування Центра Разумкова [Електронний ресурс] : соціологічне опитування 2011 p. / Укр. центр екон. і політ. дослідж. імені Олександра Разумкова. - Режим доступу : http://razumkov.org.ua/ukr/poll.php

7.    Осадчук В. Еліти і проблеми формування демократичних засад у процесі державотворення України / В. Осадчук // Збірник наукових праць УАДУ. - 2002. - Вил. 2. - С. 376-382.

В статье на основе анализа характеристик отдельных элементов политического класса определяются проблемы и перспективы построения в Украине его демократической модели как фактора государственного строительства.

Ключевые слова: демократический политический класс, политическая элита, политическое лидерство, гражданское общество.

In the article on the basis of analysis of descriptions of separate elements of political class problems and prospects of its democratic model construction in Ukraine as a factor of the state building process are determined. Key words: democratic political class, political elite, political leadership, civil society.

Барановський Фелікс Володимирович - професор кафедри політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, доктор політичних наук.

Остренко Євгенія Іванівна - здобувач кафедри політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Рецензент: проф. ЩедроваГ. П.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Ф В Барановський, Є Остренко - Реалізація демократичної моделі політичного класу в україні проблеми та перспективи