О В Харламова - Регіональна тарифна політика в житлово-комунальному господарстві - страница 1

Страницы:
1 

яких приріст активів забезпечується в різних пропорціях за рахунок власного і запозиченого капіталу з фінансовим відсотком сплати за кредит.

У нашому випадку розглядається можливість фінансування роз­витку активів комунальних підприємств за трьома джерелами:

а)  власним капіталом;

б)  кредитом комерційних банків;

в)  пільговим кредитом з місцевого бюджету.

Як видно з результатів розрахунку, така комбінація фінансування розвитку активів комунальної сфери є найбільш ефективною. Аналіз практики фінансування відтворення необоротних активів у м.Харкові та ряді інших міст свідчить, що капітальні інвестиції підприємства жи­тлово-комунального господарства намагаються одержати в основному шляхом підвищення тарифів.

Причому інвестиційна складова, наприклад, у 2009 р. була збіль­шена в 3-4 рази, що значно підвищило тарифи і збільшило неплатежі населення за воду, тепло, послуги житлово-експлуатаційних організа­цій. При змішаному фінансуванні, на нашу думку, можна при значно менших тарифах забезпечувати нормальну експлуатацію основних фондів житлово-комунального господарства.

1.Асаул А.М., Брижань І.А., Чевганова В.Я. Економіка нерухомості. - К.: Лібра, 2004. - 304 с.

2.Бернс В., Хавранек П.М. Руководство по оценке инвестиций: Пер. с англ. - М.: АОЗТ «Интерэксперт», 2000. - 528 с.

3.Бланк И.А. Управление активами. - К.: Ника-Центр, 2002. - 720 с.

4.Бланк И.А. Финансовый менеджмент. - К.: Ника-Центр; Эльга, 2001. - 528 с.

5.Глен А.Велш, Даніел Г.Шорт. Основи фінансового обліку: Пер. з англ. - К.: Ос­нова, 1997. - 943 с.

6.Гранова И.В. Оценка недвижимости. - СПб.: Питер, 2005. - 208 с.

7.Гриценко Е.А. Рынок недвижимости: закономерности становления и функцио­нирования (вопросы теории и методологии). - Харьков: Бизнес - Информ, 2002. - 283 с.

Отримано 31.03.2009

 

УДК 332.146

О.В.ХАРЛАМОВА, канд. екон. наук

Харківська національна академія міського господарства

РЕГІОНАЛЬНА ТАРИФНА ПОЛІТИКА

В ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Розкрито соціально-економічний характер тарифної політики. Проведено ретро­спективний аналіз тарифної політики України, визначено завади її реформування. Роз­глянуто найбільш актуальні інструменти тарифної політики. Розкрито зміст незалежного аудиту підприємств ЖКГ. Розглянуто зарубіжний досвід встановлення тарифів. Уза­гальнено основні заходи удосконалення тарифної політики у ЖКГ.

Однією з галузей, де спостерігається найістотніше збільшення та­рифів, є житлово-комунальне господарство. І річ не лише в тому, що дана галузь була збитковою і визначалася політикою "заморожування" рівня квартирної плати і комунальних послуг, а значить, була залеж­ною від бюджетних дотацій. Обмеженість бюджетного фінансування підприємств житлово-комунального господарства (ЖКГ), що мала мі­сце останні десятиріччя, негативно вплинула на діяльність даної ін­фраструктури. Недостатнє фінансування і наявність заборгованості споживачів обумовили значне скорочення оборотних коштів, унемож-ливлення оновлення основних фондів, недостатню якість підготовки до зимових умов експлуатації, зниження обсягів закупівлі палива, си­ровини і матеріалів і, як наслідок, збільшення обсягів житла і інженер­них комунікацій, що потребують капітального ремонту. Перелічені проблеми негативно позначилися на якості житлово-комунальних по­слуг, яка знижується на фоні підвищення тарифів. Зниження якості житлово-комунальних послуг проявляється у недостатньому обсязі ремонту житлового фонду, подачі питної води в деяких регіонах за графіком, зниження температури гарячої води й опалення та ін.

Спираючись на вищевикладене та об'єктивно оцінюючи реальну ситуацію, правомірно констатувати наявність кризових явищ у галузі ЖКГ, що обумовлює актуальність дослідження питань виведення галу­зі з кризи. Коло антикризових питань має широкий спектр, в якому одна з найбільш пріоритетних проблем - це тарифна політика.

Питання тарифної політики активно обговорюються серед спеціа­лістів, як теоретиків, так і практиків, а також, що вкрай важливо, са­мими споживачами, оскільки ця проблема торкається без винятку всіх. Результати досліджень регіональної тарифної політики висвітлено у роботах Т.П.Юр'євої, Т.М.Строкань, Г.Онищук, А.Кулеші, Л.Пче-лінцевої [1-5].

Метою даної статті є визначення шляхів удосконалення регіона­льної тарифної політики, нівелювання соціальних диспропорцій в оплаті житлово-комунальних послуг, використання зарубіжного досві­ду встановлення тарифів.

Тарифи ЖКГ - це не тільки економічна тема, але і соціальна. Та­рифна політика у сфері ЖКГ має важливе економічне і соціальне зна­чення, вона повинна бути взаємопов'язана не тільки з процесом його реформування, але і, головне, з показниками рівня життя населення і величиною інфляції. Досвід показує, що необгрунтоване і різке збіль­шення цін і тарифів на послуги ЖКГ призводить до посилення негати­вних соціально-економічних наслідків у суспільстві, негативно позна­чаючись на якості життя населення, а також бюджетній системі і еко­номіці в цілому. Економічні наслідки різких скачків тарифів проявля­ються у виробництві через заздалегідь незаплановане підвищення ви­трат і, внаслідок цього, цін, що може призвести до зниження конку-рентоздатності продукції, погіршення фінансового стану виробників. У цих умовах виникає питання про розробку механізму, який пом'як­шив би соціально-економічні наслідки процесу реформування системи оплати житла і комунальних послуг під час переходу ЖКГ на режим беззбиткового функціонування.

Змінюючи курс розвитку ЖКГ необхідно враховувати обставини, що історично склалися у цій галузі. Фактично в роки існування Радян­ського Союзу і аж до квітня 1999 р. в Україні існувала єдина методика ціноутворення на комунальні послуги, якою визначалося, що тариф -це сума визначених нормативних витрат встановленої структури при нормативній рентабельності в розрахунку на одиницю послуги.

Сформована на початку 90-х років минулого століття державна політика у цій сфері була спрямована на повну оплату житлово-комунальних послуг безпосередньо їх споживачами, а дотації підприємствам ЖКГ з боку Державного бюджету замінені на програму житлових субсидій для населення. Свого часу, на першому етапі реформування галузі, відсутність координації дій з боку держави та органів місцевого самоврядування при встановленні цін і тарифів без врахування реальної платоспроможності населення з одночасним різким погіршенням якості та скороченням обсягів житлово-комунальних послуг призвели до втрати керованості цими процесами.

У процесі впорядкування ціноутворення, який розпочався у 1994 р., на рівень тарифів впливало два основних чинники: зростання вартості енергоносіїв до світового рівня та відміна з другої половини 1998 р. цінових дотацій з Державного бюджету.

У наступні роки на заваді впровадженню ефективної регіональної тарифної політики було багато чинників.

Політична ситуація складалася так, що тарифи на житлово-комунальні послуги стали інструментом виборчих компаній. Підви­щення тарифів на комунальні послуги - рішення непопулярне, тому на зазначений період тарифи були начебто «заморожені». Але незабаром хвиля зростання тарифів прокотилася по всій країні і це питання вкрай актуально сьогодні.

Непристосованість до ринкових умов ЖКГ, його природне моно­польне становище, скрутний фінансовий стан підприємств галузі, ни­зька платоспроможність населення, зростання дебіторської (і, як наслі­док, кредиторської) заборгованості обумовили негативну дію економі­чних чинників, що перешкоджали реформуванню тарифної політики.

Непривабливість комунальної галузі з погляду інвесторів визна­чалася технічним станом комунальних підприємств, катастрофічним зносом основних засобів та необхідністю залучення довгострокових інвестицій для проведення капітального ремонту та модернізації виро­бництва.

З метою усунення негативних дій розглянутих чинників на процеси тарифоутворення в Україні необхідно комплексно підійти до вирішення питань ціноутворення в комунальній галузі, тобто переглянути не тільки методику розрахунку тарифів, а й механізми їх регулювання. Основним завданням на сьогодні є формування такої державної тарифної політики, яка б дозволила забезпечити баланс суспільних інтересів виробників, постачальників та споживачів житлово-комунальних послуг.

Чимала роль у цьому напрямку належить процедурам тарифного регулювання, які доцільно спрямовувати не на максимальне покриття витрат за рахунок тарифів на послуги ЖКГ, а на зниження витрат, що є базисом для розрахунку тарифів. Система чинних нормативно-правових актів не є стимулюючою та заохочувальною для зменшення витрат та підвищення ефективності роботи підприємств, оскільки фо­рмування тарифів здійснюється переважно на підстави фактичних ви­трат за минулі роки.

Головна мета ціноутворення в ЖКГ - економічна обгрунтованість і об'єктивність тарифів. Проте, навіть якщо тарифи обгрунтовані та об'єктивні, це ще не означає їх прийнятність для всіх верств спожива­чів. Значна диференціація доходів населення як у розрізі регіонів, так і по кожному населеному пункту перешкоджає процесу економічно об­грунтованого і об'єктивного тарифоутворення.

Досягнення зазначеної мети можливе за рахунок широкого засто­сування наступних інструментів тарифної політики:

-  незалежний аудит (експертиза) встановлення тарифів як одного із способів скорочення витрат підприємств ЖКГ;

-  публічне ціноутворення в житлово-комунальному господарстві;

-  соціальні нормативи у межах забезпечення споживачів житлово-комунальними послугами.

Наведений перелік інструментів тарифної політики не є вичерп­ним, оскільки він не містить традиційних інструментів, а включає саме ті, що на авторську думку є найбільш актуальними.

Незалежний аудит встановлення тарифів повинен передбачати комплексне обстеження підприємств ЖКГ, що включає і технічну, і фінансову складові. З метою підвищення якості незалежного аудиту тарифів ЖКГ, на нашу думку, є доцільною організація тендерів на йо­го проведення з визначенням відповідності організацій, що його про­водять, вимогам щодо компетентності і незалежності.

В рамках технічного аудиту підприємств ЖКГ доцільно приділи­ти увагу складу і стану основного й допоміжного технологічного устаткування, ступеню використання його потужностей; сукупним і питомим витратам ресурсів у технологічних процесах, включаючи оцінку ефективності їх використання порівняно з базовими галузевими показниками; відповідності фактичних якісних і кількісних характери­стик послуг, що поставляються споживачу.

В рамках фінансової експертизи доцільно приділити увагу ступе­ню достовірності фінансової інформації, що використовується при об­грунтуванні розрахункової величини тарифів; обгрунтованості визна­чення видів і об'ємів продукції (робіт, послуг) у натуральному вигляді; обгрунтованості потреби у фінансових коштах за видами регульованої діяльності на період затвердження тарифів; аналізу динаміки тарифів за останні роки, включаючи постатейний аналіз фактичної собівартості і рентабельності.

На підставі даних аудиту (експертизи) встановлення тарифів мо­жна визначити необхідність коригування розміру фактичних витрат. Аудит тарифів дозволяє оцінити можливість і доцільність зниження собівартості або окремих її складових. Результатом аудиту тарифів повинно стати виявлення непродуктивних витрат, у тому числі непри­четних до даного виду діяльності, резервів зниження собівартості, ви­сновок про ефективність етапів технологічного процесу й економічну обгрунтованість тарифів, що пропонуються для затвердження.

Взагалі, незалежний аудит тарифів ЖКГ, як обов' язковий аудит, покликаний підтвердити:

- економічну обгрунтованість витрат, наведених у пропозиціях щодо встановлення цін і тарифів;

-  реальний фінансовий стан і рівень технічного оснащення під­приємств ЖКГ;

-  економічну обгрунтованість величини прибутку, необхідного для функціонування і розвитку підприємства ЖКГ;

-  належний рівень якості робіт і послуг, що надаються підприємс­твами ЖКГ.

Проведення незалежного аудиту тарифів ЖКГ дозволить певною мірою уникнути суб'єктивізму у взаємовідносинах між підприємства­ми та уповноваженими органами в частині порядку подання і розгляду заявок підприємств щодо перегляду тарифів.

Наступним інструментом тарифної політики виступає, як зазна­чено вище, публічність процесів ціноутворення в ЖКГ. Це необхіднедля підвищення довіри з боку споживачів комунальних послуг і балан­су інтересів у процесі регулювання тарифів. Тарифна політика в ЖКГ формується на місцях і дуже важливо, щоб ця робота проводилася гла­сно і, звичайно ж, з урахуванням платоспроможності населення. Пуб­лічність і гласність процесів тарифоутворення доцільно доповнювати публікацією в засобах масової інформації (ЗМІ) результатів діяльності комунальних підприємств, що сприятиме інформуванню споживачів, їх обізнаності щодо стану постачальників комунальних послуг.

Важливу роль у тарифній політиці відіграють соціальні нормати­ви, які представляють собою у тому числі і показники необхідного споживання та забезпечення житлово-комунальними послугами [6]. Соціальна норма площі житла є еквівалентною мінімальному розмірові надання житлових приміщень, що встановлюється в квадратних мет­рах загальної площі залежно від досягнутого рівня житлової забезпе­ченості, складу сім'ї тощо. Нормативи споживання комунальних по­слуг складаються з нормативів водоспоживання, водовідведення та теплоспоживання. Зазначені нормативи повинні орієнтуватися на за­доволення санітарних потреб населення та запобігання надмірним ре­сурсним втратам. За рішенням виконавчих органів місцевого самовря­дування в населеному пункті можуть встановлюватися різноставкові тарифи: на соціальну норму площі житла, нормативне споживання комунальних послуг та на житлову площу і комунальні послуги, що їх перевищують.

Формування економічно обґрунтованих тарифів повинно базува­тися на інтересах споживачів при переході комунальних підприємств на режим беззбиткового функціонування (запобігання необґрунтова-ному завищенню тарифів); забезпеченні надійної роботи комунальних підприємств з надання споживачам послуг належної якості; забезпе­ченні раціонального планування місцевих бюджетів; впровадженні системи стимулювання збереження ресурсного потенціалу.

Певний інтерес представляє досвід зарубіжних країн в практиці тарифоутворення. Наприклад, у Польщі одним із заходів реформи було прийняття "Стандартів формування цін на послуги водопостачання і водовідведення", які використовувалися як база для визначення тари­фів.

У США використовується практика встановлення плати у вигляді фіксованого і змінного компонентів. Фіксованою є плата за обслугову­вання рахунку, виставлення плати за послуги (включно з поштовими витратами), збирання платежів, ведення обліку, технічне обслугову­вання та заміна лічильників, а також знімання показань лічильників. Фіксована складова частина нарахувань не залежить від фактичнихобсягів спожитих послуг. Змінний компонент включає всі інші як пря­мі, так і непрямі витрати, пов'язані з виробництвом і наданням послуг. Від їх розміру залежить фактична вартість одиниці послуги, яка розра­ховується на базі всіх витрат, що не були враховані при визначенні фіксованої плати.

Наведені заходи після їх докладного вивчення представляється доцільним адаптувати для вітчизняних умов.

Таким чином, до основних заходів удосконалення тарифної полі­тики у ЖКГ правомірно віднести:

      тарифне регулювання;

      скорочення витрат підприємств ЖКГ з метою зниження тарифів;

      впровадження незалежного аудиту (фінансової і технічної експер­тизи) встановлення тарифів підприємств ЖКГ;

      оприлюднення звітності комунальних підприємств у ЗМІ;

      публічне обговорення тарифів на послуги ЖКГ;

      встановлення обгрунтованих соціальних нормативів щодо забезпе­чення споживачів житлово-комунальними послугами;

      розробка Стандартів тарифоутворення у ЖКГ;

      реформування системи тарифів у напрямку їх розподілу на постійні і змінні частини.

Вдосконалення тарифного регулювання є необхідною умовою підвищення ефективності економіки, захисту прав споживачів від не­обгрунтованого зростання тарифів на житлово-комунальні послуги. Подальші дослідження у цьому напрямку полягають у розробці норма­тивно-правових, інструктивних, методичних і рекомендаційних дже­рел для реалізації зазначених заходів тарифної політики в ЖКГ.

1.Юр'єва Т.П., Матвєєва Н.М., Юр'єва С.Ю. Удосконалення ціноутворення // Коммунальное хозяйство городов: Науч.-техн. сб. Вып.52. - К.: Техніка, 2003. - С.196-200.

2.Строкань Т.М. Нові підходи у формуванні тарифної політики в житлово-кому­нальному господарстві // Коммунальное хозяйство городов: Науч.-техн. сб. Вып.37. - К.:

Техніка, 2002. - С.38-42.

З.Онищук Г. Економіка житлово-комунального господарства: Нові підходи у формуванні цінової і тарифної політики // Економіка України. - 2001. - №7. - С.12-17.

4.Кулеша А.О. О тарифной политике в жилищно-коммунальной сфере Украины // ЖКХ. - 2003. - №5. - С.11-16.

5.Пчелінцева Л. Нове в правовому регулюванні оплати житла і комунальних послуг // Господарство і право. - 2003. - №11. - С.21-25.

6.Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2000. - №48. - Ст.409.

Отримано 04.02.2009

Страницы:
1 


Похожие статьи

О В Харламова - Програма навчальної дисципліни та робоча програма навчальної дисципліни

О В Харламова - Регіональна тарифна політика в житлово-комунальному господарстві

О В Харламова - Концептуальні напрямки впровадження професійної сертифікації бухгалтерів

О В Харламова - Пропозиції щодо врахування галузевих особливостей аудиту будівельних організацій

О В Харламова - Концептуальні напрямки впровадження професійної сертифікації бухгалтерів