І В Пасічник - Рейтингова оцінка комерційного банку як індикатор його надійності та ефективності - страница 1

Страницы:
1  2 

І.В.ПАСІЧНИК, канд. екон. наук

Харківський банківський інститут Української академії банківської справи

РЕЙТИНГОВА ОЦІНКА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ЯК ІНДИКАТОР ЙОГО НАДІЙНОСТІ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ

Аналізується рейтингова оцінка діяльності комерційних банків як важливого чин­ника розвитку банківської системи України в цілому. Розглянуто різні конкретні мето­дики обчислення рейтингу банку як класичні, які використовуються комерційними бан­ками в щоденній практиці, так і авторські теоретичні розробки, представлені в економі­чній літературі.

Розвиток і функціонування банківської сфери сьогодні відбува­ється на тлі постійно змінюваної загальноекономічної та соціально-політичної ситуації, що впливає на надійність та ефективність вико­нання банківськими установами своїх функцій. Подальший розвиток системи українських банків вочевидь вимагає від керівництва комер­ційних банків переходу від інтуїтивного, стихійного управління до виваженого, обґрунтованого та професійного, що спирається на певну аналітичну базу. У зв'язку з цим перед спеціалістами комерційних ба­нків, їх діловими партнерами, державними наглядовими органами по­стає питання про необхідність застосування певних методик визначен­ня поточного й майбутнього стану банку, його потенційних можливос­тей, слабких сторін тощо. Лише в останні роки проблема комплексної оцінки ефективності основних банківських операцій та надійності бан­ківської системи України почала набувати першорядного значення. Для здійснення такої оцінки необхідним є відповідний інструментарій, до якого відносять узагальнюючі оцінки діяльності банку на основі рейтингів.

Досліджувана тема є недостатньо опрацьованою в економічній лі­тературі. Розгляд банківських рейтингових систем представлений в наукових розробках В.В.Вітлінського, Е.В.Галицької, С.С.Герасимен-ка, А.В.Головача, А.М.Єріної, В.Б.Захожай, І.М.Парасій-Вергуненко, О.В.Пернарівського, К.Є.Раєвського, Л.О.Свистун-Золотаренко, В.Г.Швеця та ін. Окремі аспекти аналізу надійності та ефективності банків досліджені такими вченими, як І.Ансоф, В.Кромонов, В.Но­викова, П.Роуз, Д.Пліон, Дж.Сінки, Є.Четиркін, П.Чумачов, А.Шматов та ін.

Слід зазначити, що здобутки зарубіжної науки з банківського ана­лізу можуть бути використані в Україні здебільшого на рівні ідей, оскільки вони спираються на законодавчу базу та економічні реалії своїх країн, на існування стабільної банківської системи та розгалуже­ної інфраструктури фінансового ринку, політику економічної лібералі­зації, на рівний та вільний доступ усіх банків до світових ринків. Про­те умови функціонування вітчизняних банків суттєво відрізняються від економічного середовища, в якому працюють банки іноземні. Щодо досліджень російських учених, то попри певну схожість процесів ре­формування економіки в Україні та в Росії, широкому застосуванню російських напрацювань у вітчизняній банківській практиці заважають істотні відмінності, що стосуються насамперед систем бухгалтерського обліку, форм звітності, податкового законодавства, принципів та мето­дів регулювання діяльності комерційних банків з боку Національного банку України та Центрального банку Росії. Усе це обумовлює необ­хідність теоретичних напрацювань та глибинного аналізу банківської системи на рідних теренах.

Рейтинг визнано в світі як інструмент, призначений для порівня­льного аналізу динамічно розвинених систем. Рейтинг банків комплек­сно характеризує їхню діяльність і встановлює узагальнювану оцінку фінансового стану за стандартизованим набором показників. Існують полярні точки зору на спрямованість рейтингів: деякі автори вважа­ють, що „рейтингова оцінка банку не може слугувати мірилом фінан­сової стійкості банків, ...а лише показує позицію банку в загальній су­купності банків" [1, с.145]. У той же час інші автори зазначають, що „визначення рейтингу полягає не в тому, щоб розставити банки в ше­ренгу „за зростом", а в об'єктивній оцінці стану як великого, так і ма­лого банку" [2, с.4]. У будь-якому разі, рейтинг надійності - „обличчя банку на міжнародних і внутрішніх ринках" [3, с.52].

12 грудня 2003 р. за ініціативою НБУ, міжнародного центру перс­пективних досліджень та національного рейтингового агентства „Кре­дит-рейтинг" відбулася міжнародна конференція „Ризик-менеджмент і кредитні рейтинги в Україні", присвячена, зокрема, рейтинговим оцін­кам діяльності комерційних банків. На ній зазначалося, що побудова рейтингових оцінок суб'єктів ринку провідними світовими агентства­ми є необхідною умовою входження на міжнародні ринки капіталу, оскільки самий факт проходження рейтингових процедур для закор­донного інвестора змінює ризик співпраці з невизначеного до фіксова­ного. Уряд України приділяє велику увагу співробітництву з міжнаро­дними рейтинговими агентствами, проте необхідно також розвивати систему національних рейтингів для потреб внутрішнього ринку. Кре­дитний рейтинг України низький, і жодна компанія України не може мати рейтинг, вищий за рейтинг країни, тому всі учасники фінансового ринку в межах міжнародної шкали диференціації сконцентровані на вузькому відтинкові. Цим обумовлена розробка національної шкали, яка дозволяє чітко диференціювати учасників внутрішнього ринку. Зазначимо також, що послуги міжнародних рейтингових агентств ма­ють високу вартість, і дозволити собі цю процедуру можуть лише най­більші банки країни, які мають намір активно працювати на міжнарод­них фінансових ринках.

В Україні за допомогою рейтингів здійснюється оцінка надійності й ефективності банківських установ, а також оцінка їх кредитоспро­можності. Надійність комерційних банків - це динамічна стійкість до змін на фінансовому ринку, яка складається під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників. Ефективність банківської установи - це резуль­тативність економічної діяльності, яка виражається в реалізації еконо­мічних програм і заходів та характеризується відношенням отриманого ефекту до витрат ресурсів на досягнення цього ефекту. Безумовно, рейтинговий аналіз не може гарантовано визначити абсолютну надій­ність чи ефективність банківської установи. Непередбачуваність еко­номіки, нестабільна політична ситуація спричиняють прямий вплив на банківську систему, проте їх неможливо спрогнозувати. Тому жодна рейтингова методика не є універсальною, і не існує єдиного обґрунто­ваного підходу до побудови рейтингової системи оцінювання діяльно­сті комерційних банків України. У практиці роботи рейтингових агентств використовуються різноманітні методики рейтингового оці­нювання, які класифікують за різними підставами. Доцільною й досить повною постає наступна класифікація рейтингових методик:

       за формою власності - державні та недержавні;

       за сферою розповсюдження - національні та міжнародні;

       за ступенем прозорості - відкриті та закриті;

       за формою спостереження - комбіновані та дистанційні;

       за способом згортки - адитивні та мультиплікативні;

       за формою подання - числові, літерні та графічні;

       за моделлю показника - статичні та динамічні;

       за методом побудови - бальні та індексні;

       за способом оцінювання - експертні, бухгалтерські та змішані.

Традиційний для України спосіб вибору банку-партнера ґрунту­ється на аналізі балансових показників комерційного банку. Звичайно такий аналіз обмежується застосуванням так званої методики адитив­ної згортки, згідно з якою розраховуються коефіцієнти ліквідності, прибутковості, достатності капіталу, крос-коефіцієнт тощо. Потім для розрахованих коефіцієнтів експертним шляхом визначаються певні ваги, обраховується сума добутків коефіцієнтів на їхню вагу, і на осно­ві отриманих результатів виводяться інтегральні оцінки комерційних банків. Головна загроза припуститися помилки при виборі банку-партнера на підставі інтегрального рейтингу полягає в тому, що вінописує фінансовий стан банку в періоди, які вже минули. Окрім того, адитивна згортка, яка на сьогодні є основним принципом побудови рейтингів, дає можливість компенсувати негативне значення одного показника, що входить до складу рейтингів, високою оцінкою іншого. Наслідком означених недоліків є збільшення помилковості висновків.

Існуючі рейтингові системи оцінювання діяльності комерційних банків - закордонні та вітчизняні - мають певні недоліки, до яких мо­жна віднести недосконалість інформаційної бази, відсутність операти­вності в наданні рейтингової інформації та диференціації категорій користувачів. До основних переваг варто віднести наявність держав­них і недержавних рейтингових методик, комплексність оцінки надій­ності й ефективності діяльності банків, використання дистанційного спостереження, сприяння більшій прозорості банківської системи, на­очність результатів рейтингового оцінювання, можливість прийняття виважених управлінських рішень.

Вірогідність рейтингів залежить, перш за все, від достовірності фінансової інформації, використаної для розрахунку різноманітних показників діяльності банку. Інформаційними джерелами для рейтин­гового аналізу постають фінансові звіти комерційних банків. Спірним питанням є кількість необхідних для побудови рейтингу показників, оскільки одні автори наполягають на мінімумі [4, с.36], інші - на мак­симальній кількості різнопланових показників, які всебічно висвітлю­ють діяльність банківської установи [5, с. 65]. Зазвичай для рейтинго-вої оцінки надійності й ефективності застосовуються різноманітні по­казники банківської діяльності. Так, при аналізі надійності банку доці­льно використовувати наступні групи показників:

-       достатність капіталу;

-       якість активів;

-       прибутковість;

-       ліквідність;

-       зобов' язання.

Оцінювання стану ефективності діяльності комерційного банку проводять за наступними показниками:

-       часткові показники роботи банку (показники прибутковості та продуктивності праці);

-       інтегральні показники ефективності діяльності (прибутковість активів та капіталу).

Різниця між частковими показниками прибутковості та показни­ками продуктивності праці банку полягає в базі порівняння. За загаль­ноприйнятою практикою при визначенні показників прибутковості базою порівняння слугує індикатор, що дозволяє характеризувати роз­мір банку. Як правило, таким індикатором є середні сукупні активи банку за певний період. Така методика обчислення прибутковості до­зволяє проводити зіставлення розрахованих показників різних банків та за умови екстенсивного розвитку банку здійснювати екстраполяцію отриманих результатів. Водночас при визначенні показників продук­тивності базою порівняння слугують індикатори, не пов' язані з розмі­ром банку, які характеризують його витрати. Такі показники доцільно застосовувати при ретроспективній оцінці ефективності управління банком, і вони не підлягають екстраполяції на основі припущення про екстенсивний шлях розвитку банку. Інтегральні показники використо­вуються для комплексної оцінки ефективності банку.

Що стосується найбільш розповсюджених рейтингових методик оцінювання діяльності комерційних банків, то до них можна віднести наступні. Номерні методики, або ренкінги (rankings), передбачають обчислення сукупності значень обсягових та інших показників фінан­сового стану банків та присвоєння усім банкам певного місця в рейти­нгу за кожним з оцінюваних показників. Ці методики є досить прости­ми, але вони фактично не дозволяють оцінити фінансову стійкість бан­ків. Бальні методики дозволяють отримати інтегральну оцінку фінан­сового стану банку в балах, що присвоюються за кожним показником за шкалою, визначеною експертами, і за загальною сумою балів банк зараховується до певної категорії. Найпопулярніша серед бальних ме­тодик — рейтингова система CAMELS, що використовується в Україні з додатковими факторами, доповненими вітчизняними фахівцями.

Регресійна методика визначає певну сукупність банків, розрахо­вує значення факторних показників по кожному банкові та середніх за сукупністю. З метою елімінування масштабу показників обчислюють­ся узагальнювані показники у вигляді відношення показників окремих банків до середнього значення за сукупністю, потім усереднюються узагальнювані показники шляхом розрахунку середніх величин. Далі визначається взаємозв' язок між результатами банківської діяльності та факторами, що їх визначають, за допомогою кореляційно-регресійного аналізу. Перевагою зазначеного методу є отримання об'єктивної оцін­ки, що ґрунтується на аналізі взаємозв'язків з ефектом, і можливість оновлення оцінки ваги відповідно до змін впливу факторів на резуль­тати діяльності [1, с.146-147].

Індексна методика визначає оцінні показники фінансового стану банку та вагові коефіцієнти для кожного з показників, вибір вагових коефіцієнтів проводиться експертами. Проводиться розрахунок пара­метричних коефіцієнтів і узагальнюваного рейтингового індексу бан­ку. Ця методика дає цифрову базу для розрахунку лімітів, її головнапроблема - вибір найважливіших та найінформативніших фінансових коефіцієнтів [1, с. 147]. Дуже відомою на пострадянському просторі є методика В.Кромонова, що ґрунтується на застосуванні індексного методу. За цією методикою розраховуються параметричні коефіцієнти: генеральний коефіцієнт надійності (К1), коефіцієнт миттєвої ліквідно­сті (К2), крос-коефіцієнт як співвідношення сукупних зобов'язань до ризикових активів (К3), генеральний коефіцієнт ліквідності (К4), кое­фіцієнт захищеності капіталу (К5), коефіцієнт фондової капіталізації прибутку як відношення власного капіталу до сформованого статутно­го фонду (К6). Поточний індекс надійності розраховується за форму­лою [6]

N = 0,45K1 + 0,2K2 + 0,1K3 / 3 + 0,15K4 + 0,05K5 + 0,05K6 / 3.

Існує також методика рейтингової оцінки Ширинської, яка фак­тично є вдосконаленим варіантом методики Кромонова за рахунок використання ще й коефіцієнтів рентабельності. Вітчизняними еконо­містами розроблена методика рейтингової оцінки банків, за результа­тами якої банки класифікуються на чотири групи: група лідерів (на­дійність вища за середню, рентабельність вища за середню), група на­дійних банків (надійність перевищує середню, рентабельність нижче середньої), група прибутково орієнтованих банків (надійність нижча від середньої, рентабельність перевищує середню), група ризику (на­дійність і рентабельність нижче за середню) [7].

В економічній літературі пропонуються також розробки інших авторських рейтингових систем. Так, пропонується на основі офіційно оприлюдненої звітної інформації про діяльність банків застосовувати кластерний аналіз сукупності банків, враховуючи наступні показники: 1) рентабельність активів, рентабельність капіталу, чиста процентна маржа, показник використання залучених коштів як група показників ефективності діяльності; 2) сукупні активи, рівень працюючих активів як група показників якості активів; 3) рівень леверіджу як показник якості пасивів; 4) достатність капіталу; 5) миттєва ліквідність, стабіль­ність ресурсної бази як показники ліквідності; 6) коефіцієнт клієнтсь­кої бази, коефіцієнт захищеності від ризику як показники якості мене­джменту [8].

Слід відзначити також дискримінантний аналіз ефективності бан­ківської діяльності, ґрунтований на основному результативному пока­зникові прибутковості роботи банку - рентабельність активів (ROA). На даний показник впливають численні фактори, у тому числі такі, які можна кількісно оцінити на основі даних балансу або звіту про прибу­тки та збитки. Зокрема, необхідно враховувати наступні показники: чистий відсотковий прибуток, спред, чисту відсоткову позицію, чис­тий комісійний прибуток (збиток), чистий торговельний прибуток (збиток), чисті банківські операційні прибутки (збитки), чисті небан-ківські операційні прибутки (збитки), чисті зміни в резервах, характе­ристики динаміки активів та власного капіталу [8]. Зазначимо, що в наведених методиках застосовуються експертні оцінки ваги кожного показника.

Деякі автори взагалі вважають рейтингове оцінювання недоско­налою методикою, замість якої доцільно проводити так званий аналіз динамічної фінансової рівноваги банку, трактованої як узагальнююча характеристика, у котрій інтегровано всі часткові фінансові оцінки діяльності банку, такі як ліквідність, платоспроможність, надійність, фінансовий стан, фінансова стійкість банку [9]. Для реалізації подібно­го системного підходу та формалізованого опису не лише стану систе­ми, тобто статичного аналізу, але й руху системного об' єкта в часі, тобто динамічного аналізу, пропонується використовувати методику побудови динамічного нормативу. Сутність зазначеної методики скла­дає формування інтегральних оцінок за допомогою динамічного нор­мативу - рангового ряду аналітичних показників, упорядкованих за ознакою міри їх динаміки (темпів зростання) у такий спосіб, що під­тримання цього порядку в реальній діяльності банку забезпечує отри­мання кращих проти попереднього періоду фінансових результатів. На основі цього методичного підходу будується нормативно-індексна мо­дель аналізу динамічної фінансової рівноваги банку.

Побудова моделі фінансової рівноваги банку розпочинається з формування системи аналітичних показників діяльності банку, які включаються до динамічного нормативу. Добір зазначених показників є складною процедурою, і він повинен ґрунтуватися на наступних принципах: об' єктивність, істотність, технологічна значущість для банку, комплексність, поєднання нормативних вимог НБУ з ініціатив­ною оцінкою діяльності з боку самого банку. Основні групи показни­ків, які доцільно включати до динамічного нормативу, такі: ліквід­ність, достатність капіталу, ефективність (дохідність, прибутковість), якість активів та ризики. Після добору показників здійснюється еко­номічна інтерпретація динамічних співвідношень між відібраними по­казниками та їх ранжування за темпами зростання. У такий спосіб оці­нюються динамічні властивості системи, які жодним окремим показ­ником виразити неможливо, адже ранговий ряд темпів зростання пока­зників дає змогу подати їхню динаміку у взаємному відношенні. За результатами виявлених співвідношень між темпами зростання аналі­тичних показників формується динамічний норматив, який трактується як своєрідний еталон фінансової рівноваги банку. З урахуванням зна­чущості окремих показників та впорядкування ряду індексів їхньої динаміки будується динамічний норматив фінансової рівноваги банку - сукупність базових співвідношень, до переліку яких включають як деякі обов' язкові нормативи НБУ, так і показники, які централізовано не регулюються, проте справляють суттєвий вплив на фінансову дія­льність банку [9]. Головна перевага описаної моделі полягає в тому, що вона дозволяє оцінювати не лише статичну компоненту (стійкість), але й динамічну (розвиток, рух). Власне, і концепція банківського на­гляду на національному рівні зрушила від статичного до перспектив­ного, коли на інституціональному рівні було прийняте рішення про перехід в оцінюванні діяльності банків від системи САМЕLS до сис­теми СОР. Крім того, модель динамічної фінансової рівноваги може бути використана на різних рівнях ієрархії: як банківської системи за­галом, так і окремих груп банків, банківських установ, навіть структу­рних підрозділів окремих банків.

В умовах ринкової економіки банківська діяльність супроводжу­ється значними ризиками, і оцінка ризиків, з якими стикається банк у своїй діяльності, є важливою складовою аналізу його фінансового ста­ну. Про це свідчить і вищезазначена система банківського нагляду на основі оцінки ризиків (СОР), впроваджена Департаментом банківсько­го нагляду НБУ з 2004 р. За цією системою банківський нагляд на но­вих засадах має містити наступні складові: ідентифікацію ризиків із загальноприйнятими й поширеними визначеннями основних операцій, що їх обумовлюють; встановлення ризиків за допомогою загально­прийнятих способів їх оцінки; оцінки систем управління ризиками ба­нку; розроблення стратегії нагляду за банком на основі результатів із визначення ризиків та якості управління ними; відображення виснов­ків у відповідних документах та доповідній записці щодо інспектуван­ня для правління та ради банку [10]. На нашу думку, той факт, що Нацбанк України відмовився від оцінювання банків на основі системи CAMELS, яка є підґрунтям багатьох вітчизняних і закордонних рейти­нгів, на користь СОР, є свідченням необхідності вдосконалення існую­чих рейтингових методик, які повинні в цілому оцінювати не лише поточний стан банківської установи, але й прогнозувати майбутні пер­спективи розвитку. В Україні про певну стабілізацію функціонування банківської системи та зниження ризиків активних операцій свідчить збільшення долі довгострокових кредитів у кредитному портфелі з 14 у 2001 р. (3,3 млрд. грн.) до 42% у 2004 р. (37,3 млрд. грн.), а також зниження долі проблемних кредитів у загальному обсязі кредитного портфелю з 11,3 у 2001 р. до 3% у 2004 р. (розраховано за [11, с.65]).

При розробці методики рейтингового оцінювання необхідно вра­ховувати специфічні потреби користувачів, до яких належать: керів­ництво, працівники банку та його акціонери (тобто внутрішні користу­вачі); органи банківського нагляду, банки-кореспонденти, клієнти, конкуренти, рейтингові агентства, засоби масової інформації (тобто зовнішні користувачі). З іншого боку, доцільно розробити універсаль­ну методику побудови рейтингової системи оцінювання комерційних банків, незалежну від специфічних вимог користувачів, яка б мінімізу­вала вплив суб'єктивного чинника на процес оцінювання.


Існує такий наслідок побудови рейтингових систем оцінювання комерційних банків як створення іміджу банку, що постає у свідомості потенційних клієнтів віддзеркаленням комерційно важливих характе­ристик банку. Певний інтерес представляє практичне дослідження ваги різних складових іміджу банку на основі опитування фізичних та юри­дичних осіб - клієнтів банку (обсяг вибіркової сукупності 400 клієн­тів). Респондентам було запропоновано проранжувати показники імі­джу банку за ступенем їх значимості (максимально значущий показник відповідає 15 балам, мінімально - 1). Було отримано такі результати:

Комерційні банки є фінансовими установами, діяльність яких значною мірою ґрунтується на довірі з боку клієнтів, адже вони розпо­ряджаються значною частиною суспільного капіталу, тому пріоритет­не значення можуть мати такі характеристики як надійність і стабіль­ність. За обставин, що склалися в нашій країні, орієнтацію на стабіль­ність можна вважати найдоцільнішою політикою комерційного банку, і така політика повинна ґрунтуватися на даних комплексного економі­чного аналізу.

Існує ряд суперечностей, пов'язаних з використанням рейтинго-вих систем оцінювання діяльності банків. Наприклад, з одного боку, результати даного оцінювання повинні бути відкриті громадськості, оскільки принципом побудови економічної системи в Україні посту­люється прозорість, проте, з іншого боку, публікація рейтингів у ситу­ації, коли банк переживає певні труднощі, які загалом не призводять до серйозних наслідків, може привести до паніки вкладників цього банку та масового відтоку депозитів, що значно погіршить фінансовий стан банку. По-друге, оцінювання банківської діяльності має ґрунтува­тися не лише на кількісних, але й на якісних показниках, що унемож­ливлює аналіз без експертних оцінок, які, з іншого боку, мають суб' єктивний характер і тому можуть бути хибними. По-третє, рейтин-гове оцінювання здебільшого здійснюється дистанційним способом, а дистанційний аналіз також може призвести до помилкових висновків. За словами Р.Портера, „в органах банківського нагляду США вважа­ється прописною істиною, що реальну якість активів можна оцінити виключно в ході інспекційної перевірки на місці, тому що кожний кре­дит має аналізуватися індивідуально" [12]. З іншого боку, складання рейтингу не дистанційним, а інспекторським методом потребує наяв­ності великого штату кваліфікованих працівників, що найчастіше українські рейтингові агентства не можуть собі дозволити.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

І В Пасічник - Рейтингова оцінка комерційного банку як індикатор його надійності та ефективності

І В Пасічник - Рейтингова оцінка комерційного банку як індикатор його надійності та ефективності