А П Артеменко, Я І Артеменко - Риторичні стратегеми в дискурсі ідентичності - страница 2

Страницы:
1  2 

Мова правих спрямована на виокремлення та просторову локалізацію образів: «Західний і Східний світи», «азійська дикість», «європейська цивілізованість». За думкою Л. Вульфа, навіть в Європі відбуваються географічні відкриття на кшталт відкриття Східної Європи [3]. Винаходи правої риторики: «лінія Керзона», «залізна завіса», «імперія зла», «країни першої, другої і третьої хвилі ЄС». Якщо для лівих географічні кордони змінюються часовими, то праві підсилюють просторове розмежування, надаючи йому оціночного значення, що відображає цінність і меншовартість. «Центр - периферія», «колонія - метрополія», «Захід та інші» - риторичні лабети, що змушують опонента до «вписування» в образ світу, виправдання і доведення власної повноцінності, а раз так, то визнання і меншовартості.

Залучений до дискусії в такий риторичний засіб, Е. Саїд був змушений спростовувати образ Сходу, який нав'язала цьому регіону європейська колоніальна система, підміняючи самовизначення західною класифікацією [9]. Культура та імперіалізм - поняття, які Е. Саїд намагається відокремити, пояснити хибність оцінки культурного спадку з точки зору колоніалізму. Так само Р. Шпорлюк мусив з'ясовувати поняття «імперія» та «нація». Лабети спрацювали, і перш ніж говорити про національну чи регіональну ідентичність, цим авторам і їх прихильникам слід погодитись з тезою про власний меншовартий, підлеглий чи підкорений статус, колоніальне минуле, пограбовану культурну спадщину і втрату еліт.

Риторичні лабети лівих використовуються, коли слід переконати суспільство у неминучості і необхідності змін, що пов'язані з великим ризиком. Це мова «прогресу», «розвитку», «нових обріїв». Лабети правих доречні для збереження сталої ментально-поведінкової моделі: зберегти чи повернути людяний вид (націю - національний, суспільство -суспільний, державу - державний). Але принципове політичне протиріччя не означає комбінації риторичних засобів для перемоги в дискусії і нав'язуванні власної точки зору.

Той, хто заманює до риторичного «лабіринту» Іншого, намагається полегшити полеміку для себе і створити труднощі для противника. Тим самим не вдосконалення логіки і аргументації спору (класичної стратегеми в риториці), а намагання змусити опонента замовкнути, відійти від власної структури і напрямку доведення є метою пасток. Тут проявляється адискурсивність спору, а формальне запрошення до діалогу підмінюється фактичним прагненням самоствердження («обґрунтування себе через і у слові»).

Названі види диверсій апелюють до свідомого прийняття опонентом правил гри, залучають його до запропонованого символічного поля із готовими варіантами відповідей навсі його посили. І, хоча за характером більшість диверсій є комунікативними провокаціями, що побудовані на принципі динамічної асиметрії впливу [* 3], їх можна віднести до числа дозволених хитрощів (С. Поварнін), оскільки кожен з учасників такої риторичної колізії має шанс на перемогу. Але існує й інший вид диверсії, для якої характерна абсолютна нерівноправність опонентів та асиметрія впливу сягає абсолютного ступеню. Такий вид прийомів межує із аморальністю і, залишаючись риторичною зброєю, об'єднує недозволені випади, які можна розцінити як антикомунікативні. До недозволених риторичних диверсій можна віднести різноманітні пастки типу «неслова» - незвичні слухачеві поєднання букв або звуків, які «дірявлять» зручний «психологічний фон» опонента, в той же час заміщуючи його елементи (абревіатури, неологізми, іншомовні запозичення).

Наразі вимальовуються два варіанти риторичної диверсії: риторичні конструкції, які можна вважати дозволеною «вербальною зброєю» (гамбіти, лабети) та недозволені і навіть аморальні прийоми. Обидва варіанти риторичних конструкцій працюють на кшталт вірусу, тобто вживлюючись в лексику опонента рекомбінують модель розуміння і аргументації, змушуючи зосередити увагу на адаптації нових понятійних конструкцій до власного вербального поля. Такий «вірус» вимагає переходу на мову супротивника, залишення власної звичної системи символічного позначення, переходити на розуміння в статусі Іншого. Але, якщо гамбіти і лабети розраховані на відповідь з боку опонентів, риторичні пастки типу «неслів» орієнтовані на руйнацію не тільки позиції супротивника, але й самого діалогу.

Риторичні засоби здійснюють редагування інформації, розставляють смислові наголоси, що врешті-решт формує певне сприйняття реальності і спонукає до позначеної моделі соціальних дій. Якщо риторичні диверсії (гамбіт і лабети) працюють на «готовому мовному матеріалі», то прийом «неслова» орієнтован на введення нових лексичних позначень у вигляді скорочень, злиття слів, абревіатур, іноді, навіть, на застосування простих шумових ефектів. Фактично така пастка відображає проблему «новоязу» як засобу руйнації сталих ментальних утворень. Нова мова пролетарської культури в 20-х роках минулого століття продемонструвала всю силу подібних поняттєвих замін. Вчитель перетворився на шкільного працівника «шкілпра» чи «шкраба» в російськомовній версії. Якщо так, то в «шкілпра» немає вже зобов'язань перед званням «вчитель», що має велике етичне навантаження, його функція визначена посадовими інструкціями. Носій мови відчуває такі нюанси перейменування «лікаря» на «медпрацівника», «музиканта» на «музпрацівника», а «книги» на «друковану продукцію».

Сучасність теж демонструє застосування «сліпів» в системі політичної дискусій і ідеологічного переконання, наприклад, у процесі європеїзації Центральної та Східної Європи. Неологізми та іншомовні запозичення створили поняттєву основу соціальної філософії, політології, соціології, а також засобів масової інформації, що значною мірою трансформує відображення соціальної реальності у свідомості людей. Так в українському законодавстві про місцеве самоврядування немає посади «мер міста». Є міський голова, що очолює міську раду і її виконавчий комітет. Так само в Україні немає «спікера парламенту», а є голова Верховної ради. «Сліп» з іншомовного слова створює переконання у причетності до європейської чи Західної соціальної практики, провокує певну поведінку, але таке понятійне наслідування лише загострює протиріччя між локальною соціальною практикою і її поняттєвим визначенням. У вступі до збірника статей «Європеїзація Центральної та Східної Європи» Ф. Шіммельфеннінг та У. Зедельмаєр стверджують, що таке наслідування приводить до зміни ідентичності соціальних гравців [13]. Але у такий спосіб, як і в будь-якому виді риторичної диверсії, досягається лише зовнішній ефект переконання, відхилення, відступ від гострої проблеми реформування соціальної практики відповідально до потреб сьогодення. Реформування набуває ознак неприродної модернізації, своєрідної «позолоти по дереву», що змінює вигляд, але не змінює природу основи.

За твердженням Оруела, «хто контролює мову, той контролює свідомість». «Новояз» посилює функціональне навантаження «неослова» чи «неслова», орієнтуючись на дію і призначення того об'єкту, який воно позначає. А. Турен запропонував ідеєю повернення дієвця в сучасний соціальний світ, але її реалізація пов'язана з визнанням «спільної хиби усіх образів індивіда» і «деструкцією «Я», «розпадом всіх персонажів гуманітарної сфери» [10, с. 155, с. 151]. Використання риторичної диверсії в процесі формування ідентичності орієнтовано на «деструкцію «Я», нав'язування визначення, яке буде вимагативідповідної соціальної дії. Разом з прийняттям нового «імені», навіть якщо індивід вважає, що ним рухають його бажання, то все одно він стає заручником певної системи і її цілей. Риторична стратегема диверсії як структура переконання сприяє створенню певного образу ідентичності, що вимагає реалізації певної соціальної функції. Риторична диверсія уможливлює процес, про який говорить А. Турен: відокремлення діяльного «Я» від «самості».

Таким чином, використання засобів і прийомів риторики відповідає завданню не стільки трансляції інформації, як надання їй потрібної змістовної форми з метою переконання і примушення до певного розуміння предмету обговорення. Активне нав'язування власної позиції було визначене в статті як риторична стратегема. Класичні риторичні конструкції доведення, спростування, працюють на єдину психологічну мету - переконання опонента. Задля її досягнення в риторичній практиці можуть бути використані засоби, які відхиляються від правильних логічних схем, але і не мають форму софізмів чи помилок. Саме цей метод ведення дискусій, пояснення і переконання в цій статті був визначений як риторична диверсія. Риторична диверсія як елемент риторичної практики не завжди має негативне навантаження, оскільки здебільшого має вкорінені в науковій і загальновживаній мовній практиці традиції (посилання на авторитети, використання порівнянь, застосування синонімів і т.д.). В статті були виокремленні такі види риторичних диверсій як риторичний гамбіт, риторичні лабети (пастки, неслова). Введення в науковий обіг цих понять - перша спроба аналізу риторичного механізму пояснення і переконання, яка безумовно вимагає подальшого опрацювання.

Риторика - наука і мистецтво впливу на людину за допомогою мови. Сучасний світовий комунікативний простір трансформував традиційні часові і просторові межі культур. Територіальні культурні локальності в умовах сьогодення позбавлені свого історичного і географічного обмеження завдяки включенню у мережі інформаційного простору. Разом з цим під'єднанням вони перетворюються на організаторів інформаційних потоків. Локальні культури залучаються у функціональні мережі і створюють знакові та ціннісні колажі. Відбувається руйнація гомогенної ідентичності. Сучасна людина не бажає обмежувати себе вибором «або-або», скоріше це вибір «і-і». Структура цього процесу сама по собі носить елемент диверсій, примусового відхилення. Прийняття знакового і ціннісного колажу передбачає залучення до світу Іншого.

Простір комунікативного потоку вимагає від учасників бути зрозумілими, що досягається завдяки застосуванню риторичних прийомів пояснення і переконання. Мас-медіа формують уявлення, ставлення і «алгоритм» соціальної дії, що «підштовхують» учасників комунікативного простору до самовизначення, прийняття певної моделі ідентичності. В статті були окресленні можливості і особливості риторичних засобів впливу на конструювання і трансформації ідентичності.

ПРИМІТКИ

*  1. Під ми-ідентичністю тут розуміється певна модель множинної самототожності, що визначає себе через відмінність-від-інших. Такою моделлю можна вважати національну, мовну, релігійну, політичну, культурну, навіть цивілізаційну (С. Гантінгтон) ідентичність.

*  2. В даному випадку доречно було би використати слово «форматують», оскільки Інший, котрому готуються трюки та пастки, сприймає нас на хвилі афекту в редукованому вигляді - як суму знаків-паролей, які ще належить проінтерпретувати.

*  3. Концептом «асиметрія впливу» можна визначити таку диспозицію сил у спорі, за якої автор повідомлення заздалегідь має інформативні, технічні, психологічні переваги. В процесі рівноправного діалогу «центр впливу» може зміщатися у бік будь-кого з учасників комунікації.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.      Барт Р. Мифологии / Р. Барт- М.: Издательство им. Сабашниковых, 2000. - 320 с.

2.      Бауман З. Глобализация. Последствия для человека и общества / З. Бауман. - М.: Изд-во «Весь Мир», 2004. - 320 с.

3.      Вульф Л. Винайдення Східної Європи / Л. Вульф. - К.: Часопис «Критика», 2009. - 594 с.

4.      Габермас Ю. Залучення іншого: Студії з політичної теорії / Ю. Габермас. - Львів: Астролябія, 2006. - 416 с.

5.      Гидденс Э. Устроение общества / Э. Гидденс. - М.: Академический проект, 2003. - 528 с.

6.      Гнатюк О. Прощання з імперією: українські дискусії про ідентичність / О. Гнатюк. - К.:

Критика, 2005. - 542 с.

7.      Робертсон Р. Глобалізація: часопростір і гомогенність - гетерогенність / Р. Робертсон // Глобальні модерності. - К.: Ніка-Центр, 2008. - С. 48-72.

8.      Рікер П. Сам як інший / П. Рікер. - К.: Дух і Літера, 2002. - 458 с.

9.      Саїд Е. Культура й імперіалізм / Е. Саїд. - К.: Критика, 2007. - 608 с.

10.  Турен А. Повернення дієвця /А. Турен; [пер.з фр.]. - К.: Альтерпрес, 2003. - 320 с.

11.  Хантингтон С. Глобальний кризис идентичности / С. Хантингтон // Глобализация и идентичность. - Х.:Эксклюзив, 2007. - 354 с.

12.  Хардт М. Империя / М. Хардт, А. Негри; [пер. с англ. Г. В. Каменской, М. С. Фетисова]. - М.: Праксис, 2004. - 440 с.

13.  Шіммельфеннінг Ф. Європеїзація Центральної та Східної Європи / Ф. Шіммельфеннінг, У. Зедельмаєр. - К.:Юніверс, 2010. - 288 с.

14.  Шпорлюк Р. Формирование современной Украины: западное измерение. / Р. Шпорлюк // Перекрестки. - 2006. - № 1-2 - С. 5-37.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

А П Артеменко, Я І Артеменко - Риторичні стратегеми в дискурсі ідентичності