О Горда - Розвиток значення терміна основа слова в українських граматиках другої половини XIX ст - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 8Г373.4 : 930"18"

Оксана Горда

Львівський національний аграрний університет

РОЗВИТОК ЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНА ОСНОВА СЛОВА В УКРАЇНСЬКИХ ГРАМАТИКАХ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.

© Горда О., 2010

У статті пояснено формування змісту поняття основа слова в другій половині ХІХ ст., зокрема у граматиках М. Осадци, Г. Шашкевича, П. Дячана, О. Партицького, О. Огоновського, С. Смаль-СтоцькоготаФ. Ґартнера, В. Коцовського та І. Огоновського.

Ключові слова: граматика, термін, основа слова, словотвірна основа, словозмінна основа.

 

The article explains the formation of the substance concept of a word stem in the second half of the nineteenth century, particularly in Grammars by M. Osadtsa, G. Shashkevych, P. Diachan, O. Partyts'kyy, O. Ogonovs'kyy, S. Smal'-Stots'kyy and F. Gartner, B. Kotsovs'kyy and I. Ogonovs'kyy.

Keywords: grammar, term, word stem, word-building stem, conjugation stem.

Актуальність теми зумовлена увагою до маловивчених питань історії мовознавства з метою відтворення української національної традиції. Новизна дослідження полягаєв тому, що вчення про основу слова в мовознавчих джерелах другої половини ХІХ ст. ще не було об'єктом лінгвістичного аналізу.

Будь-яка загальна теорія мови та її центральна частина, граматична система, на кожному етапі володієсвоїм категорійним апаратом, трактування якого необхідне для розуміння як самої граматичної систематики, так і тієї світоглядної доктрини, яка лежить в її основі [1, с. 14]. Отже, змінюється не тільки метамова опису, але й семантика терміна.

У статті ставимо завдання простежити за розвитком поглядів авторів граматик української мови, зокрема М. Осадци (1862), Г. Шашкевича (1865), П. Дячана (1865), О. Партицького (1873),

0.  Огоновського   (1889),   С. Смаль-Стоцького   та   Ф. Ґартнера   (1893)   В. Коцовського та

1.         Огоновського (1894) на поняття основа слова, виявляючи:1) перебіг думок про основу слова;
2) спільні та відмінні риси в поглядах укладачів граматик на це поняття;3) перспективні елементи
опису з погляду сучасного мовознавства;4) формування тяглості національної традиції.

Насамперед узагальнимо набір ознак, за допомогою яких зможемо ідентифікувати мовознавчі характеристики цього поняття в джерелах окресленого періоду.

Традиційно в лінгвістиці основою називають частину слова без закінчення [2, с. 364; 3, с. 151]. Таке визначення, як вважаєВ. Горбачук, єзанадто вузьким. Першоелементом, ядром відповідного терміна, зпогляду мовознавця, маєбути значення загальновживаного слова основа: «головна частина чого-небудь, підстава на якій щось ґрунтується»[4, с. 38]. Тому «основою слід вважати ту частину слова, яка містить у собі його лексичне значення, формально той сегмент словоформи (члена певної конкретної парадигми), який залишається після відокремлення закінчення (ав неозначеній формі дієслова показника інфінітива)» [Там само, с. 40]. Отож, до складу основи входять усі словотворчі та формотворчі префікси й суфікси та постфіксальні морфеми, а зі словом, в якому флексії немає, основа матеріально і структурно збігається [Там само].

Водночас «слово не єізольованою категорією, а виступаєй мислиться в системі (приміром, словотвору, словозміни)» [Там само, с. 38], тому й «поняття основи не одновимірне»[5,с. 54].

Іншими словами, «слід розрізняти основу слова як члена певної парадигми, носія лексичного значення й твірну основу як базу, на якій виникла розглядувана лексична одиниця (якщо слово похідне)» [4, с. 38]. З огляду на це сучасне мовознавство диференціює основу слова на основу словозмінну та основу словотвірну, або словотворчу .

У поняття основа словозмінна мовознавці вкладають такий зміст: це «частина слова, зякою пов' язане його лексичне значення і яка залишається після відкидання словозмінної морфеми» [9, с. 446]. Деякі дослідники словотвору та морфеміки називають її ще й граматичною основою [8, с. 53], або лексичною основою [10, с. 53]. Поняття основа словотвірна лінгвісти характеризують як частину слова, що «співвідносить похідне слово з твірною базою і разом з формантом формує його словотвірну структуру»[8,с. 446].

Аналіз теоретичних міркувань сучасних мовознавців єпідставою для закріплення за поняттям основа слова таких ознак:1)формуєіндивідуальне лексичне значення;2)єграматично незмінюваною;3)синтаксично несамостійною (сполучається з афіксами); 4) здатною поєднувати в собі кілька морфем;5)морфологічно незавершеною (основа — це незавершена й неоформлена частина цілого слова чи словоформи); 6) маєнеслужбовий характер (збігається з кореневим словом); 7) подільна;8) притаманна похідність/непохідність;9) маєздатність бути твірною базою [7, с. 113; 8, с. 446; 5, с. 52-57; 10, с. 52-56; 11, с. 37-38; 12, с. 29-30].

Сучасна характеристика згаданого поняття служить теоретичною площиною, наповнення ознак якої розпочали граматичні джерела другої половини ХІХ ст.

Вчення про основу слова в граматиках другої половини ХІХ ст.

Термін основа в граматичному описі української мови вперше використав Я. Головацький, обґрунтовуючи поділ дієслів на розряди [13, с. 137]. Правда, цю назву мовознавець ужив як синонім до поняття корінь. Основу як компонент структури слова Головацький ще не виокремлював, уважаючи, що в кожному слові треба розрізняти «корень и закбнченїє» [Там само, с. 38].

М. Осадца в «Граматиці руского языка» (1862) виокремив у структурі слова корінь, пень, наросток, окбнченье. Мовознавець наголошував, що в кожному слові треба розрізняти пень (Stamm) і наростокъ (Suffix). Грамматист подав дефініцію поняття пень. На його думку, це частина слова, до якої додається наростокъ. Зазначимо, що в другому виданні його граматики (1864 р.) термін наростокъ у цій ролі замінено назвою окбнченьє [14, с.141]. Так, у словах сотвори-тель, радб-сть, кади-ло компоненти сотвори-, радб-, кади- він кваліфікував як пень [15, с. 162]. Очевидно, за виокремленими формами була словотвірна (твірна) основа. З погляду синхронії, таке виокремлення твірної основи єцілком нормативним, оскільки в сучасній українській мові подібні іменники теж утворюються додаванням до основи формантів -тель, -сть, -л- [10, с. 144-146; 3, с. 166-170]. Визначаючи пень як компонент, що поєднується з афіксом, учений, очевидно, уже бачив такі ознаки цього поняття, як синтаксична несамостійність і морфологічна незавершеність, що було перспективно з погляду сучасної інтерпретації основи. М. Осадца зазначив, що «бть пн#

 

 

На позначення основи як твірної бази похідного слова сучасні українські мовознавчі праці фіксують два терміни: словотвірна й словотворча. Однак термін у межах однієї терміносистеми повинен бути однозначним. Якій із запропонованих наукових назв віддати перевагу? За словами І. Ковалика, у 50-60-хі рр. ХХ ст. домінував термін словотворчий для позначення компонента, що бере активну участь у процесі словотворення, наприклад, словотворчий корінь, афікс, суфікс тощо, чи маєстосунок до словотвору загалом: словотворчий тип, словотворча категорія та ін. Згодом увійшли в обіг обидва терміни. Перший стали вживати на означення ресурсів мови, які брали активну участь у процесі творення слів, другий винятково на позначення того, що маєнесловотворче відношення до словотвору [6, с. З58]. Новітні мовознавчі джерела містять обидва терміни. На позначення ж основи як твірної бази використовують термін словотвірна [7, с.118;8,с. 446], тому в статті оперуватимемо цим відповідником.належить розличати корИнь» [15, с. 162], вказавши, таким чином, на подільність основи та здатність поєднувати в собі інші морфеми.

У «Малій граматиці языка руского» (1865) Г. Шашкевич писав, що у відмінюваних частинах мови необхідно зважати на головну частину — «стволь или стебель» (так автор назвав основу слова) [16, с. 14]. П. Павлусевич, перший рецензент «Малої граматики» Г. Шашкевича, зауважив щодо згаданих лінгвістичних номінацій: «Уживання «стволь» замість «пень» не похваляємо, бо те слово не виражаєтакь докладно поняття «Stamm», якь слово «пень» [17, с. 502].

У підрозділі «Ословахъ и мовИ» Г. Шашкевич подав цілком відмінне від свого попередника М. Осадци визначення основи. На його думку, основою слід уважати ту частину слова, яка у «вс#кихь єго бтмИнахь або цИлкомь нИ, або лишь вь послІ~іднІ~ійсозвчнбйизмІ~ін#єс#» [16, с. 14]. Так, у парадигмі словоформ книжка, книжки, книжцЬ, книжкахъ, книжками структурний компонент книжк- граматист кваліфікував як основу, а компоненти -а, -и, -h, -ахъ, -ами як закінчення [Там само]. Виокремивши в згаданих словах основу й закінчення, автор «Малої граматики», як і М. Осадца констатував синтаксичну несамостійність (здатність сполучатися з афіксами) та морфологічнунезавершеність основи.

Під змінами в «послІ днІ йсозвчнбй» Г. Шашкевич, вочевидь, розумів відомі сучасному мовознавству морфонологічні явища, зокрема морфонологічне чергування [10, с. 164, 198-200].

Судячи з визначення та ілюстративних прикладів, доходимо висновку, що мовознавець пояснив словозмінну основу, подав доволі співзвучну із сучасними визначеннями [7, с. 113] дефініцію цього лінгвістичного поняття й бачив таку його ознаку, як граматична незмінюваність.

Урозділі «Ословотворенью» Г. Шашкевич дав ще одне визначення лінгвістичної номінації стволъ. Тепер цей термін він пояснив як «составь» певних голосних із приголосними (односкладовий чи багатоскладовий), який у кожному слові, навіть якщо ці слова — спільнокореневі, єрізним. Своєсудження граматист ілюстрував прикладами: роз-мышля-ю, у-мысл-ити, по-мышлен-ье, у яких структурний елемент -мысл- назвав коренем, а компоненти -мышля-, -мышлен- тощо стволами, тобто основами [16, с. 151]. Ілюстративний матеріал даєпідстави вважати, що в цьому випадку мовознавець мав на увазі твірну основу та констатував, слідом за М. Осадцою, про ще одну ознаку цього структурного компонента слова — здатність бути твірною базою. Так у граматичному описі почала формуватися певна тяглість ідей.

Водночас із запровадженням в українській граматиці номінацій пень, стволъ і стебель з'явився й термін основа. Його вжив паралельно з науковими назвами пень і стволъ (перша відома із праці М. Осадци, другу запропонував одночасно із синонімом стебель упраці «Мала граматика языка русского» Г. Шашкевич (1865)) П. Дячан [18, с. 31]. Граматист уперше сформулював дефініцію лінгвістичного терміна основа: «Основа (пень, стволь) єсть та небтмІ нна часть, котора лишаєс# по бткиненью закбнчень падежовыхь» і проілюстрував своєтвердження цілком нормативними з погляду сучасної лінгвістики прикладами: стрhх-а, стрhх-и; мат-и, матер-и тощо [Там само, с. 24]. Як попередники, П. Дячан бачив такі ознаки основи: синтаксичну несамостійність, морфологічну незавершеність і (як Г. Шашкевич) констатував граматичну незмінюваність основи. Це ще один факт на користь висновку про поступове вироблення національної традиції в граматичній інтерпретації української мови.

Уп' ятій частині своєї праці, яку П. Дячан назвав «Правопись», даючи рекомендації, як навчитися грамотно писати, він радив зважати на «корінь и основу, бть которыхь твор# тс# инни слова» [Там само, с. 127], розуміючиосновуяктвірнубазуслова.

Отож, іГ. Шашкевич, іП. Дячан уже бачили різні функції основи, що перспективно з погляду сучасного мовознавства, яке нині класифікуєоснови на словозмінні (граматичні) та словотвірні [7, с. 118].

Правда, термін основа, який запропонував П. Дячан і яким користуємось дотепер, лише згодом усталився в сучасній українській мові. Граматисти-наступники автора «Методичноїграматики» надавали перевагу лінгвістичній номінації пень, яка була остаточно відкинена аж 1934 року в термінологічному словничку, доданому до «Українського правопису», а запропонований Дячаном і надовго забутий термін основа був відновлений щойно 1914 року в «Граматиці українського язика» І. Нечуя-Левицького [19, с. 31] і функціюєдонині.

Тому в граматичних студіях О. Партицького та О. Огоновського вже традиційно для праць граматичного жанру другої половини ХІХ ст. зафіксовано термін пень. О. Партицький, як і Г. Шашкевич та П. Дячан, позначав цим терміном ту частину слова, яка залишалася незмінною у всіх «падежахь», вважаючи, що до основи додаються «закбнченн# » [20, с. 19]. Граматист визначав словозмінну основу, анабірознак, якими він характеризував це поняття, не відрізнявся від того, що описували у своїх студіях попередники. Твірною базою для похідних слів О. Партицький уважав корінь [Там само, с. 121].

Новаторським було вчення про основу слова в граматиці О. Огоновського. За концепцією вченого, «пн/")>> творяться з коренів і «словамь служать основою» [21, с. 49]. Свою думку він ілюстрував прикладами. Наприклад, условіпо-роз-куп-ов-ува-ти пень є куп-ов-ува- й утворений він від кореня коуп, а -ти — «окбнченєконьюґаційне») [Там само]. Зауважмо, що з погляду сучасного мовознавства в наведеному прикладі також нормативно буде виокремлювати як корінь компонент куп- [22, с. 381], але пояснюючи основу проілюстрованого слова, О. Огоновський не взяв до уваги компоненти по- та роз-. З погляду сучасного мовознавства, така ілюстрація думки О. Огоновського не єприйнятною, оскільки вона суперечить визначенню: «Основа відмінюваного слова — це його частина без закінчення» [10, с. 53] (у нашому випадку без інфінітивного суфікса -ти), тому правильніше було б виокремити як словозмінну основу компонент по-роз-куп-ов-ува-, аяк словотвірну (твірну) розкуповувати, від якої за допомогою префікса по- в сучасній українській мові утворюється по-розкуповувати [22, с. 383]. Традиційно (слідом за М. Осадцою, Г. Шашкевичем, П. Дячаном) виокремивши таку ознаку основи як синтаксична несамостійність (здатність сполучатися з афіксами), О. Огоновський визначив структурний (морфологічний) склад основи. За його концепцією основа може складатися: а) тільки з кореня: нес-ти, би-ти; б) з кореневої морфеми, до якої додаються «рбзни наростки»: вид-ъ, вид^-ти — кор. вид; воз-ъ, воз-и-ти — кор. вез, а «передъ пнемь кладуть ся такожь припоны (praeffixa)»: за-вис-ть, не-чес-ть, в-про-вад-и-ти, по-роз-ношувати тощо [21, с. 50-51]. Крім того, О. Огоновський диференціював основи на номінальні (іменні) та вербальні (дієслівні), констатуючи, що перші з них можуть бути «поєдинчи (незложени) або зложени», тобто прості та складні [Там само]. Таке диференційоване обґрунтування основи було перспективним, оскільки створило, на нашу думку, передумови для класифікації основ на кореневі, або прості, що дорівнюють кореню, та афіксальні, або складні, що мають у своєму складі один чи кілька словотворчих афіксів, або кілька коренів з афіксами [23, с. 94; 3, с. 151; 5, с. 54] і сприяло виокремленню таких ознак основи, як здатність поєднувати в собі кілька морфем (слідом за М. Осадцою) і неслужбовий характер (збіг з кореневим словом).

Відмінність концепції Огоновського від попередників полягала ще й у тому, що він виокремив таку ознаку основи, як похідність/непохідність. Зауважимо, що терміни на означення похідності/непохідності містять граматики-попередниці праці О. Огоновського, але у них цю категорію потрактовано як ознаку цілого слова. Омелян Огоновський, як правило, поєднував згадані терміни не з номінацією слово, азназвою «пень» (основа). Так, пояснюючи творення «пнhвъ номтальныхъ», учений писав: «Розрбзняємо пнИ первИстни або первостепенни, утворени изь коренИвь и пнИвь вербальныхъ: брод-ъ (брбдъ) — кор. бред, з-гон-ъ — пень гони тощо і пнИ похбдни, що уроблюють ся зь пнИвь номшальныхъ: с-пhв-акъ — пень съ-пhв- , кор. пh- «[21, с. 51].

Після М. Осадци та О. Огоновського термін пень на позначення основи слова використали С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер, які називали цією лінгвістичною номінацією ту частину слова, що не змінюється [24, с. 43]. Вони вже традиційно для авторів граматичних концепцій другої половини

ХІХ ст. зважали на такі ознаки основи, як граматична незмінюваність і синтаксична несамостійність (здатність сполучатися з афіксами). Наслідуючи О. Огоновського, С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер описали структурний склад основи, констатували, що в окремих випадках вона може збігатися з коренем як, наприклад, компонент да- условах: дати, дам, дав, даний тощо [Там само, с. 47] і, таким чином, ще раз підтвердили думку свого попередника про неслужбовий характер цього компонента слова.

Обґрунтування словотвірної основи (позначеної терміном пень) у дусі вчень попередників містить і граматика В. Коцовського та І. Огоновського. Граматисти вважали, що пні — це корені, «тісно получені» з наростками. Функція пнів у формотворенні — бути основою для всіх «відмін якогось слова» [25, с. 15]. Засоби творення відмін того самого слова автори «Методичної граматики» називали закінченями [Там само, с. 16]. Свої теоретичні міркування граматисти ілюстрували прикладами: дар-у, дар-и, дар-ами тощо, де дар- єпнем, а -у, -и, -ами закінчення. В. Коцовський та І. Огоновський укотре утвердили думку про неслужбовий характер основи (здатність збігатися з коренем), але, на відміну від попередників, дещо поглибили це твердження своїми спостереженнями. З їхнього погляду «частїйше додають ся закінченя до пнїв, утворених вже наростками» [Там само].

Підсумуємо:

1.  У другій половині ХІХ ст. на позначення основи слова одночасно з'явилося декілька термінів (пень, стволъ, стебель і основа), граматисти окресленого періоду надавали перевагу лінгвістичній номінації пень.

2.  Кодифікатори української мови другої половини ХІХ ст. зробили спробу виокремлення словотвірної та словозмінної основ (Г. Шашкевич, П. Дячан, О. Огоновський, Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер).

3.  Автори згаданих граматичних праць визначили структурний склад основи (О. Огоновський, Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер) та зробили перспективну спробу класифікації основ (О. Огоновський).

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

О Горда - Розвиток значення терміна основа слова в українських граматиках другої половини XIX ст