А А Козловський, 3 І Боярська - Розвиток концепції повітряного права україни історія та сучасність - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 347.82 (045)

А. А. Козловський,

доктор юридичних наук, професор

3. І. Боярська,

кандидат історичних наук, доцент

РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЇ ПОВІТРЯНОГО ПРАВА УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

У статті аналізується формування інститутів повітряного прот е СРСР та Україні, сучасні перспективи становлення повітряного праваУкраїпи як самостійної галузі права.

Ключові слова: система права, інститути, галузь повітряного права.

Історичне формування повітряного прана і! Україні трипалий час не мало самостійного харак­теру, а було представлено правовою доктриною і практикою розвитку повітряного законодавства СРСР. Т тільки за част держаштї незалежності України спостерігається бурхливий розвиток її повітряного законодавства. В той лес нас І Іовітря-пий кодекс України, прийнятий 199.3 року як ос-повний нормативний акт, що регул кк; діяльність цивільної авіації, багато в чому повторює традиції радянського повітряного законодавства і потребує внесення докорінних змін, доповнень, спрямова­них на врахування нових реалій розвитку суспіль­них відносин у сфері цивільної авіації та вимог стандартів і рекомендованої практики Міжнарод­ної організації цивільної авіації (ТКАО), регіональ­них спеціалізованих міжнародних інституцій у Європі-J/\/\ та Свроконтролю. Отже, актуальність зазначеної проблеми полягас в тому, що бурхливий розвиток цицільної авіації у всьому світі та і! Ук­раїні, зростання потреб у використанні повітряного простору і розширення кола його користувачів зу­мовлюють необхідність вдосконалення внутрішнь­одержавного повітряного нрава України з огляду на історичний досвід його формування та сучасних вимог європейського й міжнародного права.

Метою даної етапі є виявлення та загальна ха-ракіх'ристика історичних етанів розвитку специфіч­них та міжгалузевих інститутів повітряного права СРСР та України, що складають галузь повітряного права України. Для реалізації поставленої мети пос­тавлені наступні завдання: дослідити історію форму­вання повітряного права в Україні; охарактеризувати особливості розпитку специфічних інститутів галузі; виявити міжгалузеві інститути повітряною нрава; дослідити особливості розвитку концепції повітря­ного праваУкраїпи у проекті нового Повітряного ко­дексу України та чинному Повітряному кодексі України; довести еформованість повітряного права України як самостійної галузі права.

Враховуючи, що повітряне право як міжнарод­не, так й внутрішньодержавне, мають вже свою історію, необхідно зазначити, що розвиток повіт­ряної'!) права і! країнах світу відбувався разом з появою цивільної авіації та потребами у викорис­танні повітряного простору. Ллє питання правової регламентації використання повітряного просто­ру майже до початку XX століття мало лише тео­ретичний характер. Відомо тільки, що ще в 1784 р. у царській Росії імператрицею Катериною 11 було видано перший нормативний акт, норми якого но­сили заборонний характер-указ про заборону запускати повітряні кулі на період з 1 березня по І грудня у зв'язку небезпекою пожеж.

У подальшому у зв'язку із швидким розвитком авіації та використанням державами повітряного простору у цивільних та военных цілях проблема правової регламентації відносин, пов'язаних із ви­користанням цього простору, стала нагальним пи­танням практики. З огляду па це постало питання про суверенітет держави над своїм повітряним простором. Отже, важливим положенням у докт­рині та правовій практиці повітряного права стало визнання та нормативне закріплення повного та виключного суверенітету держави відносно свого повітряного Hpocropyfl, с. .334 3.37]. Наприклад, Україні, як суб'єкту міжнародного права, нале­жить повний і виключний суверенітет па повітря­ний простір в її територіальних межах |2, ст. 1 |.

Аналізуючи історичну спадщину щодо розвит­ку повітряного законодавства в України не­обхідно відмітити, що концептуальний підхід до становлення правової регламентації використан­ня повітряного простору в Україні вперше втілено у «Правилах про повітряні пересування у повітря­ному просторі над територіями І3 РФСІ3 та її тери-торіальпими водами», що були затверджені РТТК 17 січня 1921 р. Цей документ слід розглядати й як першу кодифікацію радянського повітряного права. З утворенням СРСР дія Правил поширила­ся на всю територію СРСР, в тому числі тери­торію радянської України. Структурно документ складався з чотирьох розділів, норми яких регу­лювали порядок реєстрації пілотів, повітряних су­ден та аеродромів; правила експлуатації аерод­ромів; правила польотів у повітряному просторі

РРФСР, що здійснювалися вітчизняними та іно­земними літаками; відповідальність власника по­вітряного судна та льотного складу за спричинені збитки. З прийняттям Правил розпочинається формування відповідних інститутів повітряного права в СРСР.

27 квітня 1932 p. І ІВК і PI І К СРСР було затвер­джено Повітряний кодекс СРСР, який розглядав­ся як збірка законів з повітряного права, оформле­ний у вигляді єдиного законодавчого акту. Нін складався вже з 9 глав та (58 статей, що визначали: загальні положення; цивільні повітряні судна; екіпажі цивільних повітряних суден; наземне об­ладнання для польотів; умови праці працівників ЦПФ; регулювали: польоти; міжнародні польоти; майнову відповідальність перевізника і порядок розгляду спорів; правила та обов'язкові постанови ГУ ЦПФ. І Іовітряний кодекс став юридичною ба­зою щодо поточної правотворчості органів дер­жавного управління в сфері повітряного нрава. Розвиток інститутів повітряного права був про­довжений v зв'язку із затвердженням 7 серпня 1935 р. Постановою ЦИК та РТТК СРСР наступ­ного Повітряного кодексу СРСР, який складався з 10 глав, 9(5 статей та Додатку. Кодекс визначив систему повітряного права як галузь законодав­ства [3, с. 25 29 J. Слід зазначити, що це визначення залишилося в теорії права і після прийняття І Іовіт­ряного кодексу України 1993 р. Доктрина повіт­ряного права тривалий час- не визнавала, що наяв­ність кодексу та відносно самостійної сукупності інших нормативних актів, що об'єднані у свої ін­ститути, є вагомою підставою вважати сукупність повітряного законодавства самостійною галуззю права. Навіть в сучасних умовах це питання зали­шається спірним і остаточно не вирішеним.

(5 грудня 19(51 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР було затверджено повий Повітряний кодекс, що набув чинності з 1 січня 19(52 р. Кодекс с кладався з 10 глав, \ А5 статей та Додатку. Порів­няно з попередніми Есодифікаціями у даному По­вітряному кодексі знайшло відображення регулю­вання таких питань, як права та обов'язки екіпажу повітряного судна; порядок здійснення міжнарод­них повітряних перевезень пасажирів, багажу й ван­тажів; встановлювалася адміністративна відпо­відальність (у вигляді штрафів) за порушення від­повідних норм. З появою Повітряного кодексу 19fi1 p. в теорії нрава розширюється розуміння джерел повітряного права, серед яких визначалися: Конс­титуція СРСР, Повітряний кодекс СРСР, Авіацій­ні правила, нідзакоппі акти (накази, інструкції ор­ганів державного управління цивільною авіаці­єю), міжнародні Конвенції та багатосторонні уго­ди з питань співробітництва в галузі експлуатацій­ної, комерційної та фінансової діяльності авіатра-нспортних підприємств ряду країн. Вперше було зазначено, що повітряне право мас міжгалузевий характер, ряд його норм відносяться до адміністра­тивного права (штрафи), цивільного права (авіа­ційні перевезення), земельного права (відвід зе­мель для потреб цивільної авіації) [3, с. 32 34J.

Подальший розвиток доктрини радянського повітряного права позначений із затвердженням 11 травня 1983 p. І Ірезидією Верховної Ради СРСР нового Повітряного кодексу СРСР. Під його виливом була визначена система повітряного за­конодавства, що складається з взаємопов'язаних правових інститутів: державне регулювання діяль­ності в галузі цивільної авіації; державний конт­роль за діяльністю цивільної авіації; повітряні суд­на; аеродроми, аеропорти та об'єкти єдиної систе­ми організації повітряного руху; екіпаж повітря­ного судна; польоти повітряних суден; авіаційна безпека; повітряні перевезення; авіаційні роботи тощо [А, с. 59J. Отже, систему повітряного права створювали взаємопов'язані правові інститути, визначені у Повітряному кодексі. Вона охоплюва­ла існуючі на той час сфери діяльності цивільної авіації щодо використання повітряного простору.

З прийняттям у 1993 р. Повітряного кодексу України розпочинається інтенсивний розвиток повітряного права незалежної України. Слід за­значити, що цей кодекс поки залишається чинним, незважаючи нате, що було підготовлено і подано до Верховної Ради України вже декілька нових проектів І Іовітряного кодексу України (останній -етапом па 15 січня 2009 р.)

Необхідно відмітити, що за час, що минув з 1993 p., Україна вже стала членом Овропсйської конференції цивільної авіації (OKI LA) та Овро-пейської організації з безпеки аеронавігації (Свро-коитроль), кандидатом у члени J АЛ, що, відповід­но, потребує внесення змін до законодавства Ук­раїни у сфері авіації. Але чинний кодекс з самого початку зберігав та ще зберігає інститути радянсь­кого повітряного права і не орієнтується на вимо­ги міжнародного права, навіть після внесення до нього доповнень та змін. За весь період в чинний Повітряний кодекс було внесено 5 поправок.

Враховуючи це, у проекті нового І Іовітряного кодексу України (2009 р.) пропонується встано­вити правові основи використання повітряного простору України з урахуванням вимог міжнарод­ного повітряного права, стандартів та рекомендо­ваної практики ТКАО, економіко-правові й органі­заційні засади діяльності у галузі авіації, забезпе­чення безпеки та інтересів держави, безпеки польо­тів, авіаційної та екологічної безпеки. І Іроект по­вітряного кодексу України в редакції 2009 р, скла­дається з 18-ти розділів та 107 статей [5J. Концеп­ція цього І Іовітряного кодексу вперше побудова­на на комплексному розумінні авіації, включаючи цивільну авіацію та військову авіацію.

Досягненням останнього проекту Повітряного кодексу (2009 р.) можна вважати також те, що він вмі­щує ііжє не так багато відсильних норм, які уск­ладнювали користування попередніми кодексами.

До змісту проекту І Іовітряного кодексу (2009 р.) включені Авіаційні правила, в яких у світлі уніфі­кованих вимог та рекомендованої практики ТКАО, норм європейського та міжнародного права зроб­лений акцент на безпекових питаннях; питаннях запобіганні авіаційним подіям; па порядку ліцен­зування авіаційних робіт; сертифікації авіаційних компаній та їх авіаційного парку.

Збільшена кількість норм, що встановлюють від­повідальність перевізника, експлуатапта повітря­ного судна; а також звернено увагу на умови звіль­нення від відповідальності перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу і багажу у зв'яз­ку із несприятливими мете- реологічними умовами.

Концепція нового повітряного кодексу Украї­ни (200!) р.) орієнтована на максимальне враху­вання сучасних тенденцій розвитку цивільної авіації, міжнародного права, особливо у частині використання повітряного простору, забезпечен­ня безпеки польотів, охорони навколишнього се­редовища, захисту цивільної авіації від актів неза­конного втручання тощо.

Так, у проекті повітряного кодексу України (2009 р.) більш ґрунтовно та докладно у сфері за­хисту цивільної авіації від актів незаконного втру­чання передбачені заходи організаційного забез­печення авіаційної безпеки , заходи щодо захисту від актів незаконного втручання, втому числі пре­вентивного характеру, способи врегулювання кри­зових ситуацій, звертається увага на перелік пред­метів, що заборонені для пронесення в зони обме­женого доступу або перевезення на повітряних суд­нах, заходи підтримання встановленого порядку на борту повітряного судна, в тому числі шляхом включення до складу екіпажу повітряного судна підготовлених фахівців авіаційної безпеки та за­стосування заходів стримування.

І Іозитивно, що в проекті І Іовітряного кодексу України звернена увага па розширення кола ко­ристувачів повітряним простором, зокрема вста­новлені правила сертифікації «для малої авіації» 15, ст. І9| - планерів, дельтапланів, надлегких лі тальних апаратів і т.п.

Як уявляється, проект Повітряного кодексу (2009 р.) вже достатньо переконливо демонструє пристосування повітряного права України до між­народних вимог про «відкрите небо» та до лібе­ралізації ринку авіаційних перевезень. Враховую­чи вищесказане, слід підкреслити, що повітряний простір над сухопутною і морською територією держави перебуває під суверенітетом цієї держа­ви, що регламентується міжнародними актами та внутрішнім законодавством. Ллє суверенітет над повітряним простором реалізується не стільки на­пуванням держави у повітрі та заборонами па ко­ристування ним іншим державам, скільки визна­ченням умов, па яких це користування дозво­ляється 11, с, 335J. Конституція України закріпи­ла, що атмосферне повітря є об'єктом права влас­ності Українського народу ст. 131. Враховуючи територіальне верховенство держави та оперуючи категорією «власність», національне законодавство держав та міжнародне право допускають викорис­тання повітряного простору держави за її згодою іноземними державами, фізичними та юридични­ми особами (користувачами). З огляду па вище­зазначене уявляється слушним закріпити у І Іовіт-ряному кодексі положення, що держава є не тіль­ки сувереном свого пові тряного простору, а й його власником. Отже, кодекс мусить закріпити конку­рентну поведінку на ринку авіаперевезень та вста­новити йото правила. Таким чином, діапазон по­вітряного права буде значно ршширений.

Особливого значення в сучасних умовах набуває включення у проект повітряного кодексу норм су­міжних галузей права що також регулюють діяль­ність цивільної авіації. Так, до проекту нового Повіт­ряного кодексу включена ст. 47 - «Охорона навко­лишнього середовища». Такій підхід уявляється цілком .логічним, бо в сучасних умовах авіаційна ді­яльність, в тому числі й цивільної авіації, тісно по­в'язана з проблемами екології та екологічного права.

Як бачимо, концепція проекту нового Пові тря­ного кодексу України вносить значний внесок у визнання повітряного права як галузі права, що складається з основних (галузевих) та міжгалузе­вих інститутів, надаючи повітряному праву комп­лексного характеру.

('пробуємо проаналізувати дане ствердження. ТТе викликає сумніву, що галузі національного пра­ва України з часів здобуття національної незалеж­ності перебувають у постійній динаміці. Отже, у су­часній теорії повітряне право в широкому розу­мінні розглядається як сукупність норм, що регу­люють відносини, які виникають у зв'язку з вико­ристанням повітряного простору 17, с. 89-961.

Використання повітряного простору України в рамках правового регулювання передбачає такий вид діяльності, в процесі якої відбувається пе­реміщення у повітряному просторі повітряних су­ден, ракет та інших матеріальних об'єктів. Корис­тувачами повітряного простору визнаються гро­мадяни та юридичні особи, що наділені у встанов­леному порядку правом на здійснення діяльності щодо використання повітряного простору.

На нашу думку, використання повітряного простору може бути пов'язане таколс з будівницт­вом висотних споруд, з діяльністю, в процес і якої відбуваються електромагнітні та інші випроміню­вання, викиди в атмосферу речовин, що погіршу­ють видимість, з проведенням вибухових робіт й аналогічнихдіитоіцо. Безумовно, ценотребує сво­го регулювання, але, як уявляється, нормами не повітряного законодавства, а екологічного (інсти­тут охорони атмосферного повітря).

Я к бачимо, предметом повітряного праваУкраїни виступають лише такі суспільні відносини, що вини­кають у зв'язку із безшеороднюю діяльністю авіації по використанню повітря попі простору. Зокрема, нормами повітряного права регулюються відносини, що виникають у зв'язку із виконанням польотів у повітряному просторі, вимогами до екіпажів та повітряних суден цивільної авіації, 'тощо. Пе регулю­ються нормами чинного повітряного права України польоти повітряних суден, що входять до складу збройних сил України (Повітряний кодекс України 1993 р.). В проекті нового Повітряного кодексу Ук­раїни (2009 р.) таке регулювання передбачається.

Юридичною основою правового регулювання правовідносин у сфері цивільної авіації є правовінорми, що містяться іі Конституції України, зако­нах та підзакоппих актах.

Мри такому підході норми повітряного права можна розглядати, по-перше, як самостійну сис­тему, що мас свої специфічні галузеві та міжгалу­зеві інститути; по-друге, як сукупність, блок норм іншої галузі права (транспортного права, наприк­лад)^], [9]. Щодо останнього підходу, то слід за­уважити, що сучасне повітряне право України покликано визначати правові основи функціону­вання у нових умовах не тільки цивільної авіатра-пспортної системи, а іі усієї системи юридичних норм щодо використання повітряного простору країни. І Іс прямо пов'язано із підтримкою скла­дових національної безпеки: політичної, еконо­мічної, соціальної, екологічної, а також добро­буту громадян країни. У цьому розумінні зведен­ня змісту повітряного права тільки до підгалузі або правового інституту транспортного прана не розк­риває його місця і ролі у системі нрава України.

З огляду на це доцільно акцентувати увагу на проблему цілісності повітряного прана. Цілісність права взагалі виступає як принцип його існуван­ня. В сучасній теорії часто розуміння повітряного права вкладають у термін «законодавство». 11 роте віднесення того або іншого нормативного акту до певної системи залежить не тільки від змісту само­го нормативного акту, але й від розуміння поняття «законодавство». З цього приводу можна зазначи­ти, що в сучасній 'теорії права склалось декілька ти пі в розуміння категорії «законодавство», зокрема:

як таке, що включає в себе тільки закони і за­конодавчі акти;

таке, що охоплює законодавчі й урядові акти нормативного змісту;

і, нарешті, таке, що охоплює всі існуючі нор­мативні акти, тобто закони і підзаконні акти [10, с. 78 82].

І Іаприклад, в сфері використання повітряного простору окрім базового закону «Повітряного кодексу України» активно напрацьовуються підзаконні акти, що регулюють специфіку діяль­ності цивільної авіації, та норми інших галузей права. Таким чином, повітряне право вміщує блоки законодавства, які регулюють відносини в інших сферах суспільного життя.

Отже, повітряне право України, на наш погляд, сформоване як комплексна галузь права. Аналізу­ючи його структуру, слід звернути увагу па те, що воно вміщує:

•норми конституційного права (суверенітет над повітряним простором);

норми цивільного права (право власності па по­вітряне судно, перевезення пасажирів, пошти; орен­да повітряного судна; цивільна відповідальність перевізника і власника повітряного судна; види авіаційного страхування тощо);

•норми адміністративного права (порядок лі­цензування авіаційних робіт та сертифікації авіа­компаній, порядок реєстрації повітряних суден, аеро­дромів та аеропортів; адміністративна відпові­дальність);

норми кримінального права (відповідальність за особливо тяжкі правопорушення, наприклад за­хоплення повітряного судна);

норми господарс ького права (господарс ька і комерційна діяльність, авіаційні роботи);

норми екологічного права (регулювання ви­промінювання та шумів, екологічних забруднень, спричинених підприємствами авіації).

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

А А Козловський, 3 І Боярська - Розвиток концепції повітряного права україни історія та сучасність