О В Карчевська - Розвиток теорії громадянського суспільства в контексті визначення сутності політичної стабільності - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 313.32

Карчевська О. В., м. Луганськ

РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В КОНТЕКСТІ ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ

Аналізуються теоретичні аспекти розвитку громадянського суспільства та визначаються його стабілізаційні можливості вумовах демократичних політичних систем.

Ключові слова: держава, громадянське суспільство, інституціоналізація, політична стабільність, демократія, політична система, політичні інститути.

Демократичні перетворення, що відбуваються в Україні, є початком великих і всебічних інноваційних трансформувань в усіх сферах українського суспільства. Ці перетворення наочно демонструють не тільки пріоритети майбутнього розвитку, але і недоліки, які заважають динаміці цього процесу.

Спостереження політичних подій сьогодення свідчить про те, що активізація громадянського суспільства стала потребою української державності, оскільки політичний процес в Україні стикнувся із ситуацією «розмитих» політичних перспектив з боку влади, а це спричиняє підвищення рівня недовіри з боку суспільства.

Актуальність обраної теми зумовлена тим, що сьогодні для більшості демократичних держав одним із основних чинників забезпечення стабільного розвитку політичної системи є функціональне громадянське суспільство. Дослідження складових стабілізаційного потенціалу громадянської сфери і формування концепції функціонального громадянського суспільства надасть динаміки процесам демократизації. Більшість українських вчених зазначають, що в Україні громадянське суспільство знаходиться в процесі формування, тобто інституціоналізації. Інституціоналізація громадянського суспільства як процес, що визначається розвитком кількісно-якісних ознак у формуванні інститутів, соціально-політичною мобілізацією та громадянською участю в плані поширення демократичних цінностей і норм, сьогодні має розглядатися як головний чинник забезпечення політичної стабільності і розвитку демократії в Україні.

Метою статті є дослідження еволюції громадянського суспільства в контексті формування його стабілізаційного потенціалу.

Громадянське суспільство як політичний феномен виникло на певному етапі розвитку особистості та суспільства й пройшло певні соціальні, політичні та ідеологічні трансформації. Концептуального оформлення громадянське суспільство набуло ще в античні часи, хоча й до сьогодні відбувається його розвиток, визрівання інститутів, структур, цінностей та ідеологічних компонентів.

Протягом останніх десятиліть дослідження проблем громадянського суспільства здійснювалося представниками різних шкіл та напрямів, як західними, так і вітчизняними дослідниками. Серед них можна виокремити американських вчених - Дж. Александера, А. Лейпхарта; англійських - Р. Дарендорфа, Є. Джессі; німецьких - М. Кляйнеберга, П. Козловські та ін., польських - Є. Вятра, Е. Шацького; російських -К. Гаджієва, Ю. Сунгурова; українських - Ф. Рудича, Г. Щедрову, М. Михальченко, Г. Зеленько, А. Колодій, О. Рєзника, В. Бебіка, М Ходаківського та ін.

Ці науковці запропонували багато підходів та точок зору щодо вивчення громадянського суспільства, але всі вони єдині у тому, що для української держави громадянське суспільство - це ключ, що відчиняє двері в світ свободи і прав людини, важіль становлення демократії і ринкової економіки, шлях до правової держави. Подальшу систематизацію наукових поглядів і теоретичних підстав концепту «громадянське суспільство» пропонується проводити шляхом послідовного розгляду генезису та трансформації з метою визначення стабілізуючих і системоутворюючих характеристик цього складного феномена.

Підставою для типології теоретичних уявлень про громадянське суспільство у контексті забезпечення ним політичної стабільності є розгляд ідейного панування тієї або іншої теорії, що існують у політичній філософії. З метою їхньої систематизації пропонується така етапізація. Вона складається з холістського, теологічного, ліберального, етатистського та сучасного періодів. Визначені етапи найбільш повно характеризують генезис громадянського суспільства.

Холістський (від грец. holos - цілий, весь) підхід був відомий ще в античні часи, коли на рівні провідних політико-правових доктрин не існувало диференціації політичної і соціальної сфери функціонування громадянського суспільства. Предметне оформлення категорія «громадянське суспільство» набуває в цій інтерпретації в особі людини-громадянина, що має політичні права й обов'язки.

Антична думка, намагаючись розкрити таємниці буття, не залишила без уваги питання про людину, суспільство і стабільний стан існування. Вже тоді актуальними завданнями дослідників було виявлення сил, які керують суспільним розвитком. Платон і Арістотель у своїх працях шукали шляхи гармонізації особистості, суспільства і держави. Головною темою філософських праць афінян стало прагнення досконалості, яке побудоване на роздумах про людину та державу. Філософи уважали, що державний устрій потребує вдосконалення, а це можливо лише шляхом удосконалення людини і створення належних умов для її розвитку. Багато уваги у працях учених цього часу приділено темі ідеального державного устрою.

Наприклад, у Платона ідеалом є держава з досконалим розподілом громадських обов'язків, яка повинна включати у свою структуру суспільство, а не протистояти йому [1, с. 94]. У своїх творах Платон заклав теоретичну основу гармонійного стану суспільства, відзначив важливість розподілу функцій між його членами, при цьому не протиставляв суспільство державі. Філософ намагався сформулювати принцип сталого розвитку, адже людство завжди прагнуло стабільного стану.

Прагнення до постійності закладено в людській природі, що знаходить реалізацію у створенні тісних зв'язків, прикладом яких є сім'я. Тому, якщо частина людей буде позбавлена бажаного сімейного буття, в суспільстві посиляться прояви дискримінації правлячого класу. Поступово буде посилюватися нестабільність, що викличе невдоволення людей, вони збунтуються проти встановлених правил, що спричинить руйнацію збудованої суспільної системи [2, с. 79-84].

До найважливіших рис ідеальної, стабільної держави-поліса Платон відносив єдність і солідарність усіх громадян.

Холістський період став початком пошуку теорії такого державного устрою, який би забезпечив максимально сталий розвиток. В цей період громадянське суспільство набуває характеристики цілісної системи, яка складається зі зв'язків між громадянами, метою яких було забезпечення сталого державного розвитку завдяки впровадженню етико-правових цінностей. Специфічною особливістю цього часу став пошук ідеальних умов стабільного існування державного ладу. Спроба вчених того часу звернутися до аналізу суспільства вказує на значний потенціал, який воно мало для забезпечення політичного порядку та стабільності в державі.

Далі, у межах теологічного етапу (від грец. theos - бог і logos - вчення) людині відводиться роль представника Бога на землі. Широкого розповсюдження набули концепції видатних політичних філософів Блаженного Августіна, Фоми Аквінського та інших. Цікавим у цьому відношенні є відомий твір Блаженного Августина «Про Град Божий», який був одним із основних текстів європейської історіософії і політології. Латинською мовою він має назву «De Civitate Dei», що перекладається як «Про Божественне громадянське суспільство» [3, с. 38].

У другій половині XV століття країни Європи вступили в епоху соціальних і політичних революцій, які підірвали основи політичної системи феодалізму й церковного догмату. Завдяки цьому поступово формувався новий тип європейської людини - учасника політичного та економічного життя суспільства. Стратегією розвитку новоєвропейського суспільства стали економічні практики. їхньою соціальною репрезентацією були вже не представники дворянства чи духовенства, що очолювали політичну еліту в Середньовіччі, а члени третього стану - робітники та торговці. Бажання легітимізувати свій реальний статус у правовому вимірі створило інститут громадянського суспільства, який становиться засобом боротьби за поєднання економічної та політичної влади.

Громадянське суспільство в концепціях теологічного етапу виглядало як органічна сукупність людей поза їхньою державною приналежністю, об'єднаних на основі релігійної ідентичності. Дослідження політичної думки того часу свідчить про продовження теоретичного пошуку зручних форм політичного життя, які б надавали можливість рухатися вперед. Забезпечити процес цивілізаційного росту й полегшити перехід від статичної політичної стабільності до стабільності динамічної мало саме громадянське суспільство, яке тільки-но починало утворюватися в інституціональному плані.

Канадський політичний філософ, професор університету Мак-Гіла в Монреалі Чарльз Тейлор виявив у західній науці дві основні ліберальні традиції розуміння громадянського суспільства. Це так звані L- і М-традиції [44, с. 16-18]. L-традиція починається із англійського філософа ДжонаЛокка і має назву від першої літери його прізвища. Громадянське суспільство розглядається як етичне співтовариство, що живе за природними законами до і поза політикою. М-традиція, що названа так від першої літери прізвища Шарля Монтеск'є, вказує на інший аспект. Вона представляє громадянське суспільство як сукупність незалежних асоціацій громадян, які налагоджують відносини між індивідами і державою та в разі потреби захищають свободу індивідів від зазіхань влади.

До L-традиції Чарльз Тейлор відніс не лише Дж. Локка, а й багатьох інших представників англо-американської ліберальної думки. Це англійський соціальний філософ Томас Гоббс, погляди якого найповніше викладено в книзі «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської» (1651 р.), в якій грунтовно опрацьована концепція укладання суспільного договору; Адам Фергюсон - автор першого спеціального дослідження «Досвід історії громадянського суспільства» (1767 р.); Адам Сміт -автор фундаментальної «Теорії етичних почуттів» (1776 p.), якою закладено основи дослідження «Про багатство народів»; радикальний філософ американської революції Томас Пейн - автор теорії мінімальної держави та інші. Центральним компонентом L-традиції є концепція природного стану, в якій уже закладені всі основні риси тієї сукупності різноманітних форм життя, яку пізніше англо-американські теоретики називатимуть громадянським суспільством. Слідуючи концептуальному апарату своєї епохи, Дж. Локк найчастіше вживав поняття «громадянське суспільство» як синонім категорій «політичне суспільство» і «держава» [5, с. 38].

Передовою для сучасної демократії є теза Дж Локка про те, що для становлення громадянського суспільства потрібна абсолютна рівність усіх членів суспільства перед законом. «Для жодної людини в громадянському суспільстві не може бути зроблено винятку з законів цього суспільства» [6, с. 274]. Локк вважав, що об'єднання в політичну державу відбувається з метою збереження стабільного функціонуваннявсіх сфер людського життя. Це обумовлює «фідуціарний характер» державної влади. їй довіряють виконання мінімальних функцій по усуненню деяких незручностей людського співіснування. Якщо ж держава розширює свою владу за межі наданих їй повноважень або необгрунтовано втручається у сфери неполітичного життя суспільства, довіра до неї падає і держава може занепасти. Також Дж. Локк уперше чітко сформулював принцип демократичної більшості - «більшість має право діяти і вирішувати за інших». Цей принцип, по суті, є визначальним при організації стабільної, ефективно функціонуючої політичної системи. Державний устрій, у якому ця умова не виконується, є слабким і нетривалим, оскільки вимагає згоди кожного члена політичного суспільства по будь-якому рішенню. На думку вченого, повноцінним громадянським суспільством може бути тільки суспільство з високим ступенем делегування повноважень. Така генеральна довіра дає право ухвалювати рішення та вимагає від громадян більшої відповідальності, тобто більшої участі в політичному процесі.

Висловлена згода розкривається в активних і свідомих діях кожного громадянина та його погодженні з умовами суспільного договору. її протилежністю є пасивне сприйняття суспільством існуючого порядку. В концепції Дж Локка вперше робиться акцент на політичному тлі громадянського суспільства. Взаємодіючи з політичною системою, воно формує основу для стабільної держави, встановлює її інститути і норми. Головним інститутом такого громадянського суспільства є інститут юридичних норм як формалізований підсумок домовленостей.

Введення терміна «громадянське суспільство» в політичну науку в сучасному його розумінні пов'язане з теоріями видатних шотландських учених Адама Фергюсона і Адама Сміта, які поділяли локківське бачення життя суспільства. В їхніх концепціях громадянське суспільство - це мирне суспільство, що діє громадянськими методами, а не військове, що надає перевагу військовим завоюванням. Громадянське суспільство в цьому значенні - це суспільство цивілізоване, що використовує існуючі досягнення цивілізації. У роботі О. Якубовського наводиться позиція А. Фергюсана і А. Сміта про те, що вміння пишатися успіхами цивілізації зв'язує людей в етичне товариство, в якому вони дотримуються цивілізованих законів у сфері позаполітичного життя. Мінімалізована в функціях держава з'являється тільки тоді, коли громадянське суспільство зацікавлене в реалізації нею людських інтересів і потреб [7, с. 27].

L-традиція віддає перевагу суспільству, яке поєднує громадян з високими моральними цінностями. Це свідчить про його перехід до якісно нового стану, критеріями якого є високий рівень політичної свідомості, соціальної активності та високий потенціал самоорганізації громадян. Саме суспільство, за локківською традицією, формує і визначає інститути та норми, які становлять основу держави. Отже, роль держави є вторинною і зводиться до мінімуму.

Представники М-традиції - ПІ Монтеск'є, Б. Констан і А. де Токвіль також зосереджували увагу на проблемі захисту політичної свободи від загрози деспотичного втручання держави в життя індивідів та груп суспільства. їхнє розуміння громадянського суспільства зводиться до ідеї «середніх тіл» або «влад», які опосередковують відносини між людиною та державою. Видатний французький філософ, представник лібералістичної течії політичної думки XIX століття Алексіс де Токвіль (1805-1859) удосконалював теорію громадянського суспільства. Його концепція викладена у праці «Демократія в Америці», і хоча термін «громадянське суспільство» в цій роботі практично не зустрічається, все ж основні й найбільш важливі риси громадянського суспільства визначені ним достатньо чітко на прикладі реальних політичних інститутів США на початку XIX століття [8, с. 314-326]. Одним із основних положень А. деТоквіля було обгрунтування причин існування в Америці демократичного суспільства з високим рівнем свободи індивідів. Основною причиною і гарантією такого устрою він вважав особливість державного впорядкування США, тип політичної культури представників американської нації та наявність середньої ланки між державою і громадянином. Цією ланкою були органи місцевого самоврядування та вільні асоціації громадян. Для забезпечення стабільного політичного порядку держава повинна мати певні механізми.

Американське суспільство такі механізми має. Це - громади, вільні й незалежні від уряду об'єднання на місцевому рівні, метою яких є здійснення місцевого самоврядування. Саме в громаді, що має власну силу й незалежність від держави, виховується звичка до свободи, рівності. Громади є основою, але не єдиним елементом громадянського суспільства. Общинні установи так ставляться до свободи, як початкові школи до науки. На їхньому грунті створюються численні громадянські асоціації і об'єднання: релігійні, сімейні, професійні тощо, вони охоплюють майже всі сфери соціальної діяльності. Крім своїх безпосередніх завдань, асоціації виконують й інші функції. Вони є інститутами, що захищають моральні цінності, свободу думки і самостійність рішень від втручання з боку держави та самих людей, від зазіхань зовнішніх політичних сил, а соціальну сферу й політичні інститути - від надмірних амбіцій та егоїстичних інтересів людей.

Іншим інститутом, що сприяє існуванню демократії в США, є свобода утворення різних громадських об'єднань. Це - політичні партії та інші громадські організації, які, на відміну від громад, створюються не за писаною конституцією та не ставлять перед собою безпосередньо політичні цілі. В цих структурах відбувається гармонізація колективних та індивідуальних устремлінь людей, виховання духу свободи, відповідальності, поваги до демократичних цінностей, традицій і звичаїв, формуються навички відповідної соціальної поведінки [9, с. 81].

Вчений підкреслює значну роль особливого соціального інституту - політичних асоціацій, які не тільки є складовими громадянського суспільства, але й частиною державного апарату, що сприяє налагодженню

їхньої партнерської взаємодії. Громадські й політичні організації сприяють взаємному розвитку та збагаченню. На думку вченого, свобода існування різних об'єднань у США допомагає меншості об'єднувати свої ресурси і відстоювати політичні інтереси. Громадські об'єднання можуть значною мірою впливати на ухвалення державних рішень. Як учений, що жив уже після революційного усунення всіх корпоративних інститутів наприкінці XVIII - початку XIX століття, А. де Токвіль гостро відчував загрозу свободі індивіда з боку могутньої централізованої держави. З цього приводу він зазначав, що функцію захисту індивіда мають взяти на себе нові асоціації громадян [10, с. 61].

Головним ресурсом стабільного демократичного устрою А. де Токвіль називає вплив партій і громадських об'єднань на державу та суспільне життя в цілому. Вплив має відбуватися відповідно до встановлених законами правил гри і не повинен спричиняти насильницьких дій з боку незадоволеної меншості. На його глибоке переконання, громадянське суспільство, на відміну від держави, є сферою, якій притаманні добровільний вибір і авторитет моралі, а не примус інститутів влади. При цьому він не протиставляє їх одне одному, як добре і зле, а навпаки, підкреслює плідність їхньої взаємодії за умов, що держава є демократичною.

Таким чином, проаналізовані теорії і концепції політичних філософів ліберального періоду дозволили сформулювати єдиний погляд на розуміння громадянського суспільства. Воно представляє неполітичну сферу соціуму, основною цінністю якого є вільна, свідома, ініціативна людина, яка виступає суб'єктом громадянського суспільства. Це дуже важливі аргументи, адже державний порядок не може бути забезпечений без активної громадянської позиції і здатності людей до колективної дії.

Посилення державного начала в економічному житті призвело до своєрідної теоретичної реставрації ролі держави в формуванні громадянського суспільства, що знайшло своє закріплення у відповідній етатистській концепції, яка стала провідною на відповідному етапі розвитку теорії. Німецький політичний філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, як представник етатистських поглядів, поєднав і доповнив представлені концепції громадянського суспільства. Він уперше сформулював тезу про опозицію громадянського суспільства щодо держави. Внаслідок синтезуючої спрямованості своїх поглядів Г. Гегель першим розробив концепцію громадянського суспільства у вигляді теорії високорозвиненого і складного соціального устрою. В ній він відводить категорії «громадянське суспільство» особливе місце порівняно з поняттями «держава», «сім'я», «плем'я», «нація» тощо. Вчений, з одного боку, критично сприймає те, що раніше опрацьовано попередниками, а з іншого, додає принципово нові елементи до діалектики опозиції «громадянське суспільство - держава». Він розробив основи етатистської теорії громадянського суспільства і довів, що стабільна держава є гарантом існування громадянського суспільства [11, с. 180].

У своїй праці «Філософія права» Г. Гегель виправдовував, схвалював ідею держави та перебільшував можливості останньої для розвитку громадянського суспільства. Він розрізнив поняття «громадянське суспільство» і «держава», грунтуючись на поєднанні концепції генетичного і структурного підходів. Генетичний підхід спирається на те, що суспільство виникло раніше держави, а володарювання раніше політики, тому повної тотожності між поняттями «суспільство» і «держава» не може бути. Структурний підхід базується на основі єдності нових форм економічного і політичного життя. Його сутність полягає в тому, що єдність між ними є більш значущою, ніж протиріччя.

Г. Гегель характеризував громадянське суспільство як самостійне і як злите з державою або розчинене в ньому. Громадянське суспільство - це мозаїка, складена з окремих індивідів, класів, груп та інститутів, взаємодія яких регулюється правом. Громадянське суспільство - це продукт тривалого і складного процесу історичного перетворення. Більш того, «система потреб», що формується в громадянському суспільстві, знаменує собою рішучий і очевидний розрив з природним середовищем.

Згідно з Гегелівським розумінням стабільність суспільно-політичного ладу можлива за умов чіткого визначення місця та ролі громадянського суспільства й його складових. Така чітка визначеність вказує на пріоритетність відповідного порядку для подальшого державного розвитку.

Аналіз основних теоретичних поглядів етатистського етапу свідчить, що ідеологічною основою цього часу стає участь держави в суспільних справах. Без них суспільство не може стати громадянським, воно визначається тут як сфера, в якій людина плідною працею може отримати для себе користь. Інституціональна ознака полягає в тому, що саме соціальні й економічні інституції виступають ланкою, яка поєднує суспільство та державу. Ідеї цього часу засвідчили, що тільки сильна і стабільна держава обумовлює динаміку розвитку громадянського суспільства.

На рубежі XX - XXI століть науковий інтерес до дослідження проблем теорії і практики громадянського суспільства значно підвищився. По-перше, це пов'язано зі спробами вчених запропонувати загальні рамки теорії громадянського суспільства, а по-друге, з необхідністю узагальнення досвіду становлення інститутів громадянського суспільства, демократичної держави в країнах Східної Європи. Теорії цього періоду презентують сучасний етап вивчення феномена «громадянське суспільство». Розробка більшості теорій була започаткована на принципах демократії. Тому громадянське суспільство визначають як сферу соціальної інтеракції між економікою і державою. Його структура складається зі сфер найближчого спілкування, тобто родини, добровільних об'єднань, соціальних рухів та інших різноманітних форм публічної комунікації. Сучасне громадянське суспільство створюється за допомогою певних форм самоконституювання і самомобілізації. Таке суспільство інституціоналізується і генералізується за допомогою законів і прав, які стабілізують соціальну диференціацію [12, с. 7]. У сучасній політичній науцінайбільш широку джерельну базу щодо вивчення громадянського суспільства та його інститутів становлять праці зарубіжних учених. Так, у контексті сучасного етапу концепцію громадянського суспільства досліджують видатні вчені Дж. Александер, А. Арато, Ю. Габермас, Е. Геллнер, Е. Гідденс, Дж. Кін, Дж. Коен та інші.

Сучасний етап визначення сутності громадянського суспільства, розвитку його теорії базується в основному на європейській традиції, яка дедалі більше виділяє функціональне значення його інститутів. Це означає, що підсистеми суспільства детермінують одна одну шляхом функціональної взаємодії інституціональних суб'єктів. Тому становлення демократії завжди обумовлене підвищенням функціонального потенціалу інститутів усіх сфер суспільства.

У рамках сучасного періоду необхідно розглянути концепцію взаємодії держави і громадянського суспільства Фрідріха Хайека - відомого австрійсько-англійського вченого, доктора права і політології Віденського університету. На його думку, саме громадянське суспільство має «формувати» державу найдемократичнішого типу. А остання має створити структуру, всередині якої окремі люди та групи зможуть успішно взаємодіяти. В такому суспільстві держава - це одна з багатьох організацій для забезпечення ефективної структури, в межах якої утворюються самогенеровані порядки. Вчений не вживає поняття «громадянське суспільство», а користується іншими лінгвістичними засобами для його визначення, називаючи його «мережею добровільних стосунків між людьми» та «організованими групами» [13, с. 126­127].

Сьогодні в західному політологічному дискурсі в центрі уваги знаходяться проблеми пошуку нових механізмів суспільно-політичного розвитку, подальшої демократизації всіх сфер життя. Більшість учених в якості найбільш дієвого комунікаційного механізму визначають саме громадянське суспільство. Дану точку зору відстоюють американський соціолог Ентоні Гідденс, німецький соціальний філософ Юрген Габермас, відповідно обґрунтовуючи теорії «комунікативної раціональності» виробництва та «соціального капіталу».

Таким чином, екскурс у різноманіття теорій і поглядів щодо розуміння громадянського суспільства та його специфіки свідчить про значну еволюцію ідеї громадянського суспільства. Більшість представників вищезазначених теорій роблять висновок, що громадянське суспільство в різних формах забезпечує необхідний баланс сил для стабільного еволюційного поступу.

Наявність альтернативних джерел, до яких справедливо належить громадянське суспільство, забезпечує свободу вибору в різних сферах суспільного життя. Тому розмежування власності і влади, економічної і політичної свободи можна вважати критерієм реального існування громадянського суспільства і стабільного політичного стану. Поєднання цих двох основ є головним стимулом суспільного розвитку і становлення демократії.

Підсумовуючи, зазначимо, що сучасне розуміння громадянського суспільства в контексті політичної стабільності виходить із симбіозу існуючих в політичній науці позицій, що дозволяє сформулювати його характеристику. Це розвинута система відносин, основу якої складають недержавні відносини, що реалізуються в діяльності інститутів громадянського суспільства - політичних партіях, громадських організаціях, ініціативах, громадських рухах, недержавних засобах масової інформації, але здійснюють значний вплив на діяльність органів державної влади та набувають політичних функцій у випадку посилення дестабілізуючих тенденцій. Сучасна громадянська сфера є формою суспільної самоорганізації, яка утворюється з елементів громадянського суспільства, до яких належать різні інституціональні структури. їхня ключова роль зумовлена основними аспектами зв'язку особи і колективу. Формула «в колективі, через колектив, для колективу» відображає процес формування громадянина і активної громадянської позиції. Громадянська позиція забезпечує альтернативну позицію суспільства і підвищує громадянську культуру політичної участі, без якої неможливий демократичний розвиток. Отже, головним демократичним механізмом забезпечення стабільності політичної системи є громадянське суспільство активної дії, або інституціоналізована його форма.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

О В Карчевська - Розвиток теорії громадянського суспільства в контексті визначення сутності політичної стабільності