Я Г Могилевська - Розвиток формування функщонально-планувальної структури національного заповідника хортиця - страница 1

Страницы:
1 

ванные или пластичные орнаменты, кессоны, живописные сюжетные картины. Пластические лепные украшения чаще всего выполняют в виде геометрического орнамента. Одним из вариантов декоративного оформления могут служить ампельные растения.

В результате проведенной работы установлено, что структуру фи-тосреды ПРП характеризуют природные и антропогенные элементы создаваемого пространства. К природным элементам относятся, преж­де всего, растения (натуральные, искусственные, сухоцветы), водные устройства, природные камни. К антропогенным элементам среды следует отнести ограждающие поверхности рекреационных про­странств (плоскости пола, стен, потолка), а также дополнительные элементы интерьера (малые архитектурные формы, скульптура, эле­менты освещения).

Процесс создания разнообразных эстетических характеристик ПРП проходит в два этапа: на первом этапе осуществляется выбор стилистики и характер конструктивного решения, на втором этапе оп­ределяется прием разработки предметно-пространственного окруже­ния. Выделяется три приема - тектонический, изобразительно-тектонический и декоративный.

Разработанные рекомендации по проектированию ПРП позволят улучшить их функциональные и эстетические характеристики.

В дальнейших исследованиях целесообразно разработать реко­мендации по принципам проектирования ПРП.

І.Раннев В.Р. Интерьер. - М.: Высш. школа, 1987. - 232 с.

2.Чубарев Ф.Е. Организация внутреннего пространства зданий. - К.: Будівельник,

1989.- 96 с.

3. Чхартишвили Н.К., Снежко В.В.   Озеленение интерьера. - К.: Будівельник,

1990.- 80 с.

Получено 04.04.2005

 

УДК 712.23 Я.Г.МОГИЛЕВСЬКА

Державний проектний інститут Запоріжцивільпроект " Н.Я.КРИЖАНОВСЬКА, д-р архіт.

Харківська національна академія міського господарства

РОЗВИТОК ФОРМУВАННЯ ФУНКЩОНАЛЬНО-ПЛАНУВАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАПОВІДНИКА „ХОРТИЦЯ"

Розглядаються історичні особливості розвитку та визначаються основні етапи фо­рмування функціонально-планувальної структури Національного заповідника „Хорти­ця", що пов'язані з діяльністю людини.

У сучасних умовах організація відпочинку і створення з цією ме­тою найбільш оптимального середовища в умовах посиленої урбаніза­ції і збільшення щільності населення в містах, з одного боку, і розши­рення туризму та прагнення населення великих індустріальних міст до активного масового відпочинку на лоні природи, з іншого, набувають все більшої соціальної і містобудівної значимості. Вирішення цих за­вдань у розвинених країнах Європи пов'язують зі створенням і розвит­ком рекреаційних зон. Комплексний підхід включає організацію при­родного ландшафту, побудову мережі рекреаційних центрів і турист­ських маршрутів, тісний взаємозв' язок архітектури і природи та нема­ло інших чинників, що забезпечують динамічний і повноцінний відпо­чинок. У багатьох великих містах Європи з цією метою доводиться використовувати заміські території та сільські місцевості, котрі пере­бувають в зоні впливу сучасних міст. Індустріальне Запоріжжя має в своїх межах, а точніше, в самому центрі міста, посеред Дніпра острів Хортицю - найбільший річковий острів з рідкісним ландшафтом, що і дотепер не втратив своєї первинності. Отже, існує унікальна можли­вість вирішити проблеми відпочинку міського населення, а враховую­чи історичне минуле острова, перетворити його на своєрідну Мекку для вітчизняних та іноземних туристів. Розв' язання даної проблеми розпочато в працях М.П.Киценка, О.М.Апанович, К.І.Сушка, В.П.Су-пруненка [1-4] та ін. Дослідження з даного питання є особливо актуа­льними після Указу Президента України В.А.Ющенка „Про невідклад­ні заходи щодо розвитку Національного заповідника „Хортиця".

Метою даної праці є огляд історичних особливостей розвитку На­ціонального заповідника „Хортиця", визначення історичних етапів формування, функціонально-планувальної структури заповідника на період кінець XX - початок XXI ст.

Острів має 2650 га загальної площі, довжину - 12,5 км, ширину -2,5 км. Рельєф острова виглядає таким чином, що висока скеляста пів­нічна його частина поступово знижується на південь і переходить у низовинні плавні, помережені річками, озерцями, лиманами, вкриті невеликим лісом. Острів Хортиця поділяє р. Дніпро на дві великі течії: Нове і Старе Річище [5].

Археологічні розкопки свідчать, що територія острова була відо­ма людині ще за доби палеоліту. К. Сушко датує початок освоєння ост­рова людиною XII тис. до н.е. [3]. Тут побували різні племена: гуни, авари, хазари, печеніги, половці, монголо-татари. „Ще наприкінці XIX ст. на острові налічувалося 136 курганів різних епох. Сьогодні збереглося близько 50 поховальних насипів" [5].

Наступні поселення, як свідчить Литовська метрика, відносятьсядо XV ст. На Совутиній скелі ще не дуже давно проглядали залишки валів і ровів, що були козацькими фортифікаційними спорудами. Хор-тицькі фортифікації являли собою частину системи козацьких укріп­лень на островах і берегах Дніпра та в степу. Деякі дослідники вважа­ють, що перша Січ виникла саме на Хортиці. Лісові масиви, заплави, урочища, гроти, окремі скелі, балки, байраки, плавні та ін. складали більшу частину території острова. Отже, природні складові ландшафту домінували в цілому та мали сприятливі екологічні характеристики. В подальшому все більше запроваджуються антропологічні елементи середовища. Масове захоплення та освоєння території острова люди­ною призвело до витіснення природного середовища, наслідком чого є порушення екологічного балансу.

„Острів був міцним воєнним форпостом у період російсько-турецьких війн. Тут збереглися залишки кількох фортифікаційних лі­ній з використанням давніх козацьких укріплень, споруджених росій­ськими військами під час першої російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Тоді ж на Хортиці була побудована запорозька корабе­льня для побудови Дніпровської флотилії, а з 1738 р. розташувались прикордонна митниця і великий провіантський склад" [6].

Від початку заснування Запоріжжя в 70-х роках XVIII ст. (на ту пору - Олександрівської фортеці) Хортиця не розглядалася тодішніми архітекторами і містобудівниками як природна і унікальна прикраса архітектурної композиції майбутнього міста, а, навпаки, - скоріше, як сировинний додаток для будівництва.

У 1790 р. землі Хортиці були передані німецьким колоністам. В період господарювання німців-менонітів вперше були оцінені природ­ні достоїнства цієї території, з' явились передумови до використання її в рекреаційних цілях: проведення детального обліку цінних порід де­рев на острові, насадження молодих лісів, охорона природних багатств острова, відкриття першого в цих краях кліматичного курорту. Однак, саме цей період позначений масовою вирубкою лісів, спричиненою будівництвом Катеринославської залізниці. Порушенням природного середовища острова на початку XX ст. стали роботи з видобутку грані­ту в кар' єрі на східному схилі Славутиної балки, які здійснювалися за допомогою вибухів, що спричинило знищення частини скіфського го­родища [3]. З будівництвом Дніпрогесу (1927-1932 рр.) ландшафт Хор­тиці зазнав суттєвих змін. Безсистемне впровадження компонентів містобудівного середовища призвело до подальшого погіршення еко­логічного стану.

Кінець 20-х - початок 30-х років XX ст. - період небувалої активі­зації радянського містобудування. Саме на ту пору припадає пік „гене­рального сражения" між урбаністами і дезурбаністами. На цьому тео­ретичному фоні працювала над генеральним планом Великого Запорі­жжя група спеціалістів під керівництвом вже відомого на той час архі­тектора Павла Хаустова. Основна ідея генплану - створення низки промислових районів на кшталт „города-созвездия", як назвав його один з архітекторів групи І. Малоземов у своїй праці „Соціалістичне місто - Велике Запоріжжя". Проект Великого Запоріжжя групи П. Хаустова - це окрема тема аналізу, слід лише відзначити, що вперше генеральний план міста безпосередньо торкався Хортиці, але не як рекреаційної зони в межах майбутнього мегаполісу. Передбачалася перспективна забудова острова житловими будинками заввишки 15-20 поверхів і громадськими 30-40-поверховими будівлями. Проблему зв' язку мали вирішити швидкісний трамвай, річковий трамвай, тро­лейбусна мережа [7]. Отже, наслідком втілення цього проекту могла б стати безпрецедентна руйнація природної інфраструктури острова Хо­ртиця. Однак, через нереальність містобудівних ідей „Великого Запо­ріжжя" вдалося уникнути екологічної катастрофи.

У 1965 р. постановою Ради Міністрів України частина о.Хортиця була перетворена на Державний історико-культурний заповідник. „На території загальною площею в 3 тисячі гектарів передбачалося спору­дження музею історії запорозького козацтва, закладка тематичного садово-декоративного парку, розміщення етнографічного музею прос­то неба, встановлення пам' ятних знаків, присвячених козацтву і його ватажкам" [6]. Район острова Хортиця є геологічним пам'ятником По­рожистого Придніпров' я, що попри втручання людини дивом зберіг елементи первинної природи. Тому острів Хортиця та прилеглі скеляс­ті утворення в 1974 р. були оголошені геологічним заказником „Дніп­ровські пороги". У 1984 р. Хортицькі плавні (південна частина остро­ва) визнано зоною абсолютної заповідності, в 1993 р. острів проголо­шено Національним заповідником „Хортиця".

„Інститутом „Запоріжцивільпроект" у 2004 р. за матеріалами іс-торико-архітектурних досліджень Державного інституту НДІТІАМ, розроблений „Генеральний план розвитку Національного заповідника „Хортиця", де враховуються відомості про історико-культурну та архі­тектурну цінність всіх об' єктів і відомості щодо меж зон охорони те­риторії пам' яток, історичних ареалів та археологічних територій, які мають охоронятися, а також вимоги щодо збереження традиційного характеру цінної історичної місцевості, якою є острів Хортиця" [6].

Таким чином, в результаті проведеного дослідження, розглянув­ши історичні особливості розвитку Національного заповідника „Хор­тиця", визначаємо три основні історичні етапи формування заповідни­ка, що пов'язані з діяльністю людини.

Перший етап охоплює відрізок часу від початку освоєння острова людиною до XVIII ст. Його матеріальними свідками є численні архео­логічні знахідки (поселення, городища, кургани, культові споруди), що свідчать про перебування давніх племен на острові, а також залишки козацьких фортифікаційних укріплень. Цей період характеризується домінуванням природних компонентів ландшафту.

Другий етап охоплює період з XVIII ст. до середини XX ст. Виру­бка лісів, будівництво Дніпрогесу, наслідки нерозумної індустріаліза­ції, що прямо чи опосередковано торкаються острова - все це призвело до деградації природного середовища.

Третій етап відзначається початком роботи у напрямку збережен­ня і відновлення природного ландшафту. Починається він від прого­лошення Хортиці історико-культурним заповідником в 1965 р. На сьо­годнішній день серед інших проблем, що потребують нагального ви­рішення, найголовнішим завданням є передача всієї(!) хортицької зем­лі Національному заповідникові, як це було передбачено ще в 1993 р.

Результатом даного дослідження є також визначення функціона­льно-планувальної структури острова, обумовленої його містобудів­ним розташуванням. Крім зони абсолютної заповідності (плавнів), а також історико-культурного заповідника, присвяченого історії Запоро­зької Січі на Хортиці розташована низка профілакторіїв ряду запорізь­ких промислових підприємств, житлових будинків, будівель, що нале­жать стороннім організаціям, не пов' язаним з рекреаційною та істори-ко-культурною функцією заповідника. Острів знаходиться в центрі великого індустріального міста, що обумовлює наявність транспортної системи для здійснення транзитних зв' язків.

Отже, острів Хортиця являє собою комплексну пам' ятку історії та культури України, яка потребує відповідного до неї ставлення.

1.Киценко М. Хортиця в героїці і легендах. - Дніпропетровськ: Промінь, 1972. -

154 с.

2.Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. - К.: Дніпро, 1991. - 327 с.

3.Сушко К. Острів Хортиця. - Запоріжжя: Дике Поле, 2001. - 196 с.

4.Супруненко В. Запорожский край. - Запорожье: Просвіта, 2005. - 213 с.

5 .Краєзнавчо-туристична карта острова Хортиця. - Харків: Ватерпас Прінт, 2002.

6.Найунікальніший острів Дніпра // Урядовий кур'єр. - 2005. - 7 липня. - С.12.

7.Творчество И.И.Малоземова (1899-1954 гг.) // Строительство и архитектура. -1980. - №5. - С.26-29.

Отримано 13.05.2005

Страницы:
1 


Похожие статьи

Я Г Могилевська - Розвиток формування функщонально-планувальної структури національного заповідника хортиця

Я Г Могилевська - Розвиток формування функщонально-планувальної структури національного заповідника хортиця