Л Т Назаревич - Екзистенційність як філософська та художньо-естетична домінанта української малої прози кінця ХІХ- початку ХХ століття - страница 1

Страницы:
1  2  3 

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

НАЗАРЕВИЧ ЛЕСЯ ТАРАСІВНА

УДК 821.161.2-3 «19»-«20»:1

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІСТЬ ЯК ФІЛОСОФСЬКА ТА ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНА ДОМІНАНТА УКРАЇНСЬКОЇ МАЛОЇ ПРОЗИ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

10.01.06 - теорія літератури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Тернопіль - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор ЛАНОВИК Зоряна Богданівна,

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, професор кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства.

Офіційні опоненти:    доктор філологічних наук, професор

АСТАФ'ЄВ Олександр Григорович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, професор кафедри теорії літератури і компаративістики;

кандидат філологічних наук, доцент МОЧЕРНЮК Наталія Дмитрівна,

Коломийський інститут

Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доцент кафедри гуманітарних дисциплін.

Захист відбудеться 12 лютого 2009 р. о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.02 у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2).

Автореферат розісланий    5 січня 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

М. Б. Лановик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. До екзистенційного світовідчуття упродовж віків звертається кожне покоління по-новому. Навколо проблем особистості з її внутрішніми колізіями, специфікою буття, особливостями мікросвіту формувалися центральні теми в екзистенціалізмі, а екзистенційні мотиви, відтак, ставали своєрідним живильним імпульсом модернізму. Про екзистенціалізм в Україні активно заговорили в 90-х роках XX століття; до того радянська наука сповідувала думку, що це - «ідеалістична течія сучасної буржуазної філософії», яка «чужа діалектичному матеріалізмові»[1], що «система ілюзій та хибних рішень, які несе з собою екзистенціалізм, -типовий прояв занепаду у філософії.. .»[2].

На сучасному етапі постала проблема переосмислення нашої літератури і в цьому аспекті. До 90-х років ХХ ст. творчість В. Винниченка, Ольги Кобилянської, М. Коцюбинського, Б. Лепкого, В. Стефаника, Марка Черемшини та ін. вивчали переважно з ідеологічних позицій, що викликало здебільшого однобічні тлумачення. Можливо, не всі згадані письменники свідомо обирали цю світоглядно-філософську систему основою власної творчості (тим більше, що теоретичне обґрунтування екзистенціалізму з'явилося лише у 20-х роках ХХ ст., коли вийшли друком праці М. Гайдеґґера), але вони інтуїтивно відчували дух доби і писали у цьому річищі.

Наукові праці, статті, монографії Стефанії Андрусів, Наталії Білоус, Т. Бойка, Ю. Бондаренка, Майї Васильєвої, Р. Гром' яка, Людмили Дем' янівської, І. Денисюка, М. Дубини, Ніли Зборовської, М. Ільницького, Г. Клочека, Мирослави Крупки, Ю. Кузнецова, Марії Моклиці, Д. Наливайка, М. Ткачука, Наталії Шумило, П. Ямчука та ін. засвідчують, що на сьогодні немає концептуального, теоретичного дослідження однієї з кардинальних проблем сучасного літературознавства - екзистенційності малої прози кінця ХІХ - початку ХХ століття. Наукові розвідки стосуються лише окремих персоналій, носять історико-літературний або філософський характер; їхні автори, лише принагідно торкаючись проблем екзистенціалізму, не ставили собі за мету цілісно осмислити та виявити екзистенційні домінанти в малій прозі модернізму. Наявні сьогодні дослідження екзистенціалізму стосуються того періоду, коли філософія існування уже остаточно сформувалася як течія. Оскільки подібні тенденції простежуємо задовго до її теоретичного увиразнення, то пропонуємо розширити хронологічні рамки екзистенц-філософії, а сукупність мотивів, образів, ідей називати екзистенційними.

Загалом проблем модернізму (із частковим висвітленням екзистенційних аспектів у літературі) торкалися не лише літератори, а й фахівці з інших галузей (філософії, естетики, психології). Про це свідчать численні дослідження, зокрема, «Гуманістично-екзистенціальні мотиви в творчості М. М. Коцюбинського   (спроба   історико-філософського   дослідження)»   Тамари Андрійчук,

 «Екзистенційні мотиви в творчій спадщині В. Винниченка» Ганни Бежнар, «Трагічні оптимісти. Екзистенційне філософствування в українській літературі ХІХ - першої половини ХХ століття» Наталії Михайловської, «Екзистенційні ідеї В. Винниченка у контексті європейської соціальної філософії» Оксани Петрів, «Екзистенційний вимір духовності людини у творчості Григорія Сковороди» Олександри Шикули, «Екзистенційність як художньо-естетичний метод в українській літературі ХХ століття» Жанни Ящук та ін. Ґрунтовною, теоретично осмисленою з позицій екзистенціалізму є праця В. Пахаренка «Начерк Шевченкової етики», де автор розмежував поняття «екзистенціалізм» та «екзистенційність».

Проблема екзистенційності в українській літературі найповніше оприсутнювалася на рубежі ХІХ - ХХ століть. Адже література саме цієї епохи виявляла надмірну суб' єктивність, напруженість, психологізм, естетизм. До кінця ХІХ століття жоден письменник не зумів так майстерно змалювати душевний біль людини, як це робили митці нової генерації. Власне тексти цього періоду, особливо малої прози, найбільш сконцентровано зображували особистість з усіма проявами її характеру. Теми сенсу людського буття, приреченості, смерті, відчаю, самотності, болю, страху митці доволі часто осмислювали без відриву від національного коріння.

Саме цей масив малої прози дозволив осмислити проблеми внутрішнього світу людини крізь призму філософських та естетичних шукань доби модернізму. У роботі аналізується категорія екзистенційності як домінанта літератури «fin de siecle». Загалом під екзистенційністю розуміємо ознаки тексту, світоглядну позицію персонажа, умонастрій як провідний мотив модерних текстів. Водночас розмежовуємо поняття «екзистенційний» («екзистенціальний») та «екзистенціалістичний». Терміном «екзистенційність» окреслююємо ті проблеми, які стосуються людського буття або екзистенції загалом, а «екзистенціалістичність» - ті аспекти, які мають безпосередній стосунок до філософії екзистенціалізму.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у ньому запропоновано визначення поняття екзистенційності як домінанти творчості митців-модерністів. Обрана тема належить до теоретично неувиразнених і загалом малорозроблених. Екзистенційність як домінанта, центральна проблема літератури досліджуваного періоду дає можливість розкрити ті теоретичні проблеми, що цікавлять науковців на сучасному етапі (зокрема художньо-естетичну природу українського модернізму), спроектувати окремі висновки на новітню літературу ХХ століття. Новелістика «зламу віків» є багатогранним матеріалом для виявлення екзистенціальних закономірностей людського буття та його естетичного осмислення. Без теоретичного висвітлення означеної проблематики аналіз мистецького доробку був би неповним. У зв'язку з цим не можна оминути таких важливих рис літератури, як філософічність, психологізм, естетизм та етичність, що є осердям екзистенціалізму. Вони стали орієнтирами для структурування аналізу окреслених питань у творах письменників «fin de siecle», їх суголосності з ідеями філософіїекзистенціалізму.

Мета роботи - здійснити цілісне, системне дослідження вияву екзистенційності в українській малій прозі кінця ХІХ - початку ХХ століть; на основі вивчення теоретичних праць європейських екзистенціалістів та аналізу художніх світів яскравих письменників-модерністів (В. Винниченка, Ольги Кобилянської, М. Коцюбинського, Б. Лепкого, В. Стефаника, Марка Черемшини, М. Яцківа) простежити спільні риси творів малої прози в українській і європейських літературах та виявити їх національну самобутність, увиразнити світоглядні домінанти. Особливу увагу звернути на філософські, психологічні, естетичні вияви ідей екзистенціалізму на українському ґрунті (на рівні тем, ідей, мотивів), а також на форми їх художнього вираження у тексті, прийоми творення екзистенційності фікційного світу (на рівні часово-просторової організації тексту, художньо-стилістичних засобів, тропів).

Мета передбачає вирішення таких завдань:

- проаналізувати базові теоретичні праці європейських екзистенціалістів;

- обґрунтувати поняття екзистенційності літератури та пов' язані з ним теоретичні аспекти сучасного літературознавства;

- простежити суголосність української новелістики з європейською для ширших теоретичних узагальнень;

- виявити екзистенційні стани персонажів в українській малій прозі «зламу віків»;

- висвітлити найістотніші екзистенційні проблеми жінки у вітчизняній літературі «fin de siecle»;

- окреслити екзистенційну категорію часовості та її вияв у текстах на рівні хронотопу;

- з' ясувати поетологічні особливості творів екзистенційного спрямування.

Об'єктом дослідження є українська мала проза кінця ХІХ - початку ХХ століття (тексти

B. Винниченка, Ольги Кобилянської, М. Коцюбинського, Б. Лепкого, В. Стефаника, Марка Черемшини, М. Яцківа та ін.).

Предметом дослідження є особливості поетики української екзистенційної новелістики «зламу віків».

Теоретико-методологічна основа дослідження ґрунтується на принципах екзистенціалізму, закладених   насамперед   у   працях   Н. Аббаньяно,   М. Бердяєва,   М. Гайдеґґера,   А. Камю,

C. К'єркегора, Ф. Ніцше, Ж.-П. Сартра, М. де Унамуно, К. Ясперса та ін. Літературознавчий аналіз творів модерністів здійснюється з урахуванням теоретичних концепцій О. Астаф'єва, М. Бахтіна, Тамари Гундорової, І. Денисюка, М. Євшана, М. Єфремова, Д. Затонського, М. Кодака, Михайлини Коцюбинської, Ю. Кузнєцова, Наталії Михайловської, Марії Моклиці, Соломії Павличко, В. Пахаренка, Я. Поліщука, В. Фащенка, І. Франка, Н. Хамітова, Наталії Шумило та ін.

Методика дослідження передбачає застосування феноменологіч-ного, герменевтичного тапсихоаналітичного підходів для розкриття категорії екзистенційності в літературі, а також використання біографічного та аналітичного методів.

Теоретичне значення дослідження полягає у різноаспектності аналізу, що дає змогу цілісно осмислити явище екзистенційності в літературі на рівні поетики. Запропоновано запровадити в науковий обіг поняття екзистенційність.

Практичне значення роботи зумовлене можливістю використання отриманих результатів у викладанні нормативних і спеціальних вузівських курсів із теорії літератури, історії української літератури, спецсемінарів, при написанні методичних посібників, курсових, дипломних робіт тощо.

Зв'язок з науковими темами. Робота виконана у річищі комплексної теми кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка «Проблеми рецептивної поетики, наратології і трансляторики в українсько-зарубіжних літературних зв'язках» (номер державної реєстрації 0105U000748). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ТНПУ імені Володимира Гнатюка (протокол № 5 від 22 лютого 2005 р.) та схвалена координаційною радою при Інституті літератури НАН України (протокол № 130 від 17 травня 2005 р.).

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на засіданні кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (Протокол № 4 від 29 листопада 2007 р.). Окремі аспекти дослідження оприлюднені на щорічних наукових конференціях та науково-методичних семінарах кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (2005­2007 рр.), на конференції «Література в контексті кризової доби» (Чернівці, 2005 р.), V Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2005 р.), Міжнародній науковій поетологічній конференції «Криза теорії» (Чернівці, 2007 р.), Міжнародній конференції «Польська, українська, білоруська та російська літератури в європейському контексті» (Луцьк, 2007 р.), Міжнародній науковій конференції «Проблеми інтерпретації творчої спадщини Богдана Лепкого» (Тернопіль, 2007 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Новітня теорія літератури і проблеми літературної антропології» (Тернопіль, 2008 р.), на міжвузівських наукових семінарах «Терміносистеми слов'янського літературознавства» (ІІІ етап - Тернопіль, 2005 р., IV етап - Житомир, 2006 р., V етап - Рівне, 2007 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано одинадцять статей у наукових фахових виданнях та збірниках наукових праць.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і спискувикористаних джерел, який містить 297 позицій. Загальний обсяг роботи складає 217 сторінок, з них 190 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ У  Вступі  обґрунтовано  актуальність  теми,  ступінь  її  опрацювання українськими та зарубіжними дослідниками, визначено мету та завдання дисертації, розкрито її наукову новизну та практичну цінність.

Перший розділ дисертації «Екзистенціалізм - художньо-філософська основа літератури доби модернізму» поділяється на два підрозділи. Підрозділ 1.1. - «Центральні концепти екзистенц-філософії як ідейно-тематичне підґрунтя літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття» - присвячений вивченню художньо-естетичних засад європейського екзистенціалізму. Тут проаналізовано праці Н. Аббаньяно, М. Бердяєва, М. Гайдеґґера, А. Камю, Ж.-П. Сартра, М. де Унамуно, К. Ясперса та ін. Основну увагу звернено на філософські проблеми буття, трагізму, абсурдності та їх віддзеркалення у творах українських і зарубіжних письменників. Потоки свідомості, внутрішнє мовлення, розкріпачення мови літературних героїв у текстах характеризують сутність буття людини. Проаналізовані ідеї екзистенц-філософії засвідчують: попри те, що екзистенціалізм остаточно сформувався лише в 20-40-х роках ХХ століття, ці ідеї викристалізовувалися у попередні століття. У зв'язку з окресленням проблем, яких торкались європейські екзистенціалісти, у роботі констатується, що вже С. К'єркегор обстоював право на самовираження конкретного суб' єкта, звертаючи увагу на його внутрішню ідентичність та відповідальність. Думка Ф. Ніцше про «надлюдину» стала визначальною в екзистенц-філософії, підсиливши тенденції індивідуалізму. Вихідною точкою розуміння екзистенції у М. Гайдеґґера є «буття-в-світі», тобто не в собі, а поза собою. У праці «Буття і час» він розмежував поняття «буття» та «суще», довів, що буття можливе лише у горизонті часу. У модернізмі знаходимо художнє осмислення й естетичне продовження концепцій М. Гайдеґґера.

У Ж.-П. Сартра «існування передує сутності», кожна людина є вільною, вона завжди має змогу вибирати між добром і злом. А. Камю запровадив у філософію екзистенціалізму категорії бунту та абсурду, наголошуючи, що відчуття абсурду виявляється у переживанні плинності часу. В його розумінні відповідальність - це втеча в себе. К. Ясперс наголошував на особливій ролі комунікації в житті людини. Крайнім проявом екзистенціального ірраціоналізму стало філософствування М. де Унамуно. Згідно з його концепцією, люди впадають у відчай тому, що приречені померти. І тільки в любові та через любов індивід може воскрешати себе в іншому. Літературне «проповідництво» Унамуно за характером цілком ірраціональне, засноване на вірі та свободі. Суголосні ідеї знаходимо у творчості письменників нової генерації. Наприклад, автори по-різному трактують проблему самотності. Так, В. Стефаник найчастіше ототожнює її зі стражданнямистарих і покинутих дітьми людей («Осінь», «Ангел»); М. Коцюбинський змальовує самітників особистостями, які бачать більше, ніж інші, оскільки переживають справжнє існування, яке характеризується думками про вічне («Цвіт яблуні»), інколи письменник убачає в ізольованості втечу від буденної рутини («Intermezzo», «Persona grata»); для Ольги Кобилянської потреба залишатися наодинці з собою - вершина буття жінки, яка здатна піднятися над юрбою, виокремитися з-поміж інших («Час», «З юних літ Марії»); для персонажів М. Яцківа втеча від світу - необхідна умова екзистенції митця, адже тільки сам-на-сам зі своїм внутрішнім Я творець здатен осягнути «іншу» реальність - творчість; Винниченків самітник - це шукач істини, який нехтує моральними цінностями, часто впадаючи у депресивні стани. Зрозуміло, що шукання українських митців тісно вплетені у загальноєвропейський контекст. Так, зокрема, у Ф. Кафки відчуження - тотальна неминучість, здається, що кожен його персонаж приречений бути ізольованим суспільством («Перевтілення»). Бажання усамітнитися - визначальна риса персонажів і С. Цвайґа («Амок»).

У підрозділі 1.2. - «Екзистенційність - домінантна риса малої прози письменників нової генерації» - висвітлено рецепцію і трансформацію світоглядних ідей філософії існування в українській культурі «зламу століть». Екзистенційне світовідчуття духовно близьке до менталітету українців, тому його проникнення в український культурний простір було природним, бо вже у творчості Г. Сковороди, письменників початку ХІХ століття простежувалися тенденції, що знайшли своє втілення у модерному мисленні письменників нової генерації. Із рецепцією праць Ф. Ніцше літературні твори втрачали цілісність, лінійність, набуваючи рис мозаїчності, стали фрагментарними, уривчастими, часом напруженими та різкими, нервовими або медитативними; змінився стиль письма, дедалі частіше використовувалися прийоми потоку свідомості, внутрішніх монологів; у діалогах з' явилися риси розкріпаченої мови, яка й була покликана визначати буття людини у світі. У підрозділі акцентуються позиції І. Франка, С. Єфремова, М. Євшана, М. Зерова та сучасних дослідників - Тамари Гундорової, Ю. Кузнєцова, Соломії Павличко, Наталії Шумило та ін., які по-різному окреслювали вказані риси у творчості майстрів слова кінця ХІХ - початку ХХ століття.

У контексті визначення екзистенційності як домінанти особливу увагу звернено не лише на наскрізні буттєві мотиви, ідеї, проблематику в текстах творів, а й на особистості, типи персонажів, їхнє ставлення до буття. У ході аналізу їхнього світовідчуття, поглядів, манер, які виражаються через мову, розкриття образів, виявлено екзистенціальні концепції письменників нової генерації, аби збагнути екзистенційну сутність персонажів. Це дає підстави весь комплекс названих тенденцій, сформований до появи екзистенціалізму, назвати екзистенційністю, оскільки саме екзистенційність (інтерес до особистості, її проблем та внутрішнього світу) передбачала сукупність рис, які пізніше стали ідейно-естетичною основою власне екзистенц-філософії.

Беззаперечною видається думка, що українська література так само, як і європейські, відчувала та сприймала нові тенденції, зміни, але по-особливому, по-своєму реагувала на них, виявляючи національну самобутність. Буття українців закорінене у християнську традицію, у відчуття страху Божого, у надреальну сутність, яка веде до самозаглиблення, осягнення трансцендентності. Практично всі аналізовані тексти Т.Бордуляка, Ольги Кобилянської, М. Коцюбинського, Б. Лепкого, В. Стефаника, Марка Черемшини виявляють глибоку релігійну свідомість їхніх авторів. На нашу думку, виняток становлять твори В. Винниченка та частково М. Яцківа. Отже, релігійність є домінантною в нашій культурі, що сприяло викристалізовуванню екзистенційного світосприйняття на українському ґрунті.

Аналіз художніх текстів засвідчує, що митці-модерністи змальовували своїх персонажів, їхні переживання в екзистенціальному ключі. Композиція новел В. Стефаника увиразнює відчуття трагізму, безвиході («Синя книжечка», «Кленові листки», «Камінний хрест», «Лан»). Ольга Кобилянська також акцентувала на психологізмі внутрішнього буття героїнь, їхньому життєвому виборі, аристократизмі, меланхолії, стражданнях («Некультурна», «Valse mёlancоlique», «Природа», «З юних літ Марії»). М. Коцюбинський приділяв особливу увагу змалюванню психології самотніх людей, які втомилися від життя, тому їхні настрої песимістичні, а душі охоплені страхом («Intermezzo», «Цвіт яблуні», «Persona grata», «Лялечка», «Хо»). М. Яцків чи не найяскравіше зобразив відчуження людини. Письменник зумів психологічно розкрити цю грань буття у творах «Чорні крила», «Дівчина на чорному коні», «Архітвір», «Звела з дороги», «Зерно гірчиці», «Білі вівці». Марко Черемшина порушив теми смерті, болю, страждання, трагізму, відчаю, хоча його тексти пройняті оптимізмом (на цьому наголошував ще Д. Донцов у статті «Марко Черемшина»). Б. Лепкий акцентував увагу на трансцендентних ірраціональних проблемах, які впліталися у пізнання таємниць людського буття, а його поезії в прозі своєю настроєвістю характеризували найглибші душевні пьрухи. Аналіз екзистенціального бачення В. Винниченка зосереджено на типах нового героя-індивідуаліста, сильній особистості, «надлюдині», яка виявляла себе і заявляла про своє інше Я, про власну роздвоєність.

Таким чином, екзистенційність - це домінанта, яка була ознакою світовідчуття персонажів. Екзистенційні риси на українському ґрунті помітно розвинулися. Такі екзистенціали, як буття і час, трагізм людського життя, самотність, відчай, страх, абсурдність, яскраво виражені в художніх творах. Автори-екзистенційники (вислів В. Пахаренка) висвітлили проблему існування людини наодинці з буттям, яке сприймається як єдина достовірна реальність.

Другий розділ дисертації - «Екзистенційний модус української малої прози кінця ХІХ -початку ХХ століття» - складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1. - «Екзистенційна категорія трагізму в новелістиці доби модернізму» - висвітлено категорію трагізму в екзистенц-ключі.  Теоретичне підґрунтя становлять філософські концепції М. Бердяєва, М. Гайдеґґера,

A. Камю, С. К'єркегора, Ф. Ніцше, К. Ясперса. Умовне групування новелістики за тематикою виявляє найхарактерніші для української літератури межові ситуації персонажів: переживання трагічного через розрив із землею (еміграція / рекрутчина / війна) («На полях» Ольги Кобилянської, «Камінний хрест», «Вона-земля» В. Стефаника, «Перші стріли», «Бодай їм путь пропала», «Зрадник», «Після бою», «Село вигибає» Марка Черемшини, «Гермес Праксітеля», «Христос у гарнізоні», «У милосердної богині з кам'яним серцем», «Все дурниця» М. Яцківа та ін.); трагізм, який супроводжується людською жорстокістю, злом, черствістю («Сучасний Каїн» М. Яцківа); трагічне сприйняття світу через злидні, важку працю («За що», «Над ставом», «Хлопка» Б. Лепкого, «Горобці» М. Яцківа, «Голод», «На пристані» В. Винниченка, «Новина», «Лан», «Злодій» В. Стефаника); трагізм як невід'ємна частина життя в зрілості та старості через самотність («Вовчиха» Ольги Кобилянської, «Бабин хід» Марка Черемшини, «Що записано в книгу життя» М. Коцюбинського, «Бувальщина», «По дорозі» М. Яцківа, «Сини», «Осінь»

B. Стефаника та ін.); відчуття трагізму через розчарування у коханні («Лялечка» М. Коцюбинського), сорому покритки («Зведениця» Марка Черемшини); неусвідомлення власного трагізму через пияцтво («У корчмі», «Лесева фамілія», «Майстер», «Синя книжечка» В. Стефаника); проблема трагічного сприйняття світу через каліцтво («Жебрачка» Т. Бордуляка, «Сліпець» Ольги Кобилянської, «Село вигибає» Марка Черемшини); жагу смерті та самогубства, коли автори розглядають самогубство як вихід із ситуативної екзистенційної кризи («Дід» Марка Черемшини, «Жінка Сарданапала» М. Яцківа, «Юда» Ольги Кобилянської, «Настя» Б. Лепкого, «Стратився», «Басараби» В. Стефаника, «Дебют» М. Коцюбинського).

Сьогодні, коли зняті ідеологічні кліше, у руслі екзистенціалізму інтерпретують твори вище згаданих авторів. Так, В. Стефаник, поставивши своїх персонажів у межові ситуації, заявив про себе як про письменника з екзистенційним світовідчуттям, який зумів передати найглибші порухи і переживання людської душі. Новели «Палій», «Сон», «Озимина», «Сини», «Роса», «Гріх», «Ангел», «Святий вечір», «Скін» та ін. трактуються як психологічно-напружені, де наскрізною темою є трагізм буття старих людей. Трагічне наповнення текстів посилюється завдяки використанню стилістичних фігур у Б. Лепкого («Сім шляфроків», «Жінка з квіткою», «У Шатмарі», «Не виходимо з хати», «Коні»), метафоризації та психологізації у М. Коцюбинського («Лялечка», «Що записано в книгу життя», «Persona grata»), буттєвій наповненості у В. Винниченка («На пристані», «Голод»), символізації та бароковості у М. Яцківа («Furia addormentata»). Трагізм межової ситуації вдається передати насамперед використанням повторів, художніх деталей, риторичних запитань. На основі зіставного аналізу простежується суголосність української малої прози із європейською («Безсонний світ» С. Цвайґа, «Поразка», «Перші та останні» Дж. Ґолсуорсі та ін.).

Екзистенціальним виявом трагічного є пейзажі, деталі-символи, сновидіння, листи, потокисвідомості, внутрішнє мовлення, фольклорні елементи (пісні, голосіння). Вони підсилюють такі екзистенційні стани, як страх через розрив із землею та рідними, страждання від самотності, каліцтва, старості, неприйняття та небажання смерті, бунт проти війни, абсурдність людського існування тощо.

У підрозділі 2.2. - «Проблеми митця і самотності творчої особистості в епоху політичної та духовної кризи «fin de siecle» - розкривається специфіка розуміння філософами та художниками епохи «зламу століть» проблеми самотності творчої особистості. З цією метою проаналізовано праці М. Бердяєва, М. Гайдеґґера, М. Євшана, А. Камю, Ф. Ніцше, Ж.-П. Сартра. Філософська проблема самотності митця знайшла своє самобутнє втілення у художніх творах письменників «fin de siecle», що підтверджує їх текстуальний аналіз.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Л Т Назаревич - Екзистенційність як філософська та художньо-естетична домінанта української малої прози кінця ХІХ- початку ХХ століття