Н Костюченко - Еколого-економічні основи формування інституційних механізмів сталого розвитку - страница 1

Страницы:
1  2  3 

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОСТЮЧЕНКО НАДІЯ МИКОЛАЇВНА

УДК 330.837:502.131.1:502.175(043.3)

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУЦІЙНИХ МЕХАНІЗМІВ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Спеціальність 08.00.06 - економіка природокористування та охорони навколишнього середовища

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Суми - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Сумському державному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник -

Офіційні опоненти: кандидат економічних наук, професор Шапочка Микола Костянтинович,

Сумський державний університет, професор кафедри економіки.

доктор економічних наук, старший науковий співробітник Садченко Олена Василівна, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, завідувач кафедри менеджменту та математичного моделювання ринкових процесів;

кандидат економічних наук Жарова Любов Валеріївна,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, провідний науковий співробітник відділу сталого розвитку та екологічної безпеки.

Захист відбудеться "21" травня 2010 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 55.051.01 Сумського державного університету за адресою: 40007, м. Суми, вул. Римського-Корсакова, 2, ауд. М-209.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Сумського державного університету за адресою: 40007, м. Суми, вул. Римського-Корсакова, 2.

Автореферат розісланий "20" квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Л.М. Таранюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасних умовах очевидними стали суперечності соціально-економічного розвитку, пов'язані з вичерпністю природних ресурсів та забрудненням навколишнього середовища. Орієнтація економіки на задоволення матеріальних потреб суспільства та зростання антропогенного впливу на природу без урахування її можливостей компенсувати його негативні наслідки спричинили виникнення глобальних екологічних проблем. Погіршення якості довкілля та вичерпування природних ресурсів обумовили необхідність пошуку нової парадигми розвитку суспільства, відмінної від споживацького ставлення до природи. Такою парадигмою більшість країн світу, в тому числі й Україна, визнали концепцію сталого розвитку.

Україна ратифікувала основний документ Конференції у Ріо-де-Жанейро (1992 р.) «Порядок денний на ХХІ століття» і зобов'язалася впроваджувати принципи сталого розвитку. Концепція сталого розвитку передбачає збалансоване вирішення соціо-економічних завдань, проблем збереження сприятливого стану довкілля і природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення життєвих потреб нинішнього і майбутніх поколінь. Для зміни техногенного типу розвитку економіки на еколого орієнтований необхідно, насамперед, сформувати нові інституційні засади екологічно сталого розвитку. Базисом становлення засад сталого розвитку має стати інституційний механізм сталого розвитку.

Еколого-економічні відносини та інституційне середовище формуються і змінюються у складній взаємозалежності. Саме інститути відображають і закріплюють систему еколого-економічних відносин. У зміні інститутів та інституційного середовища реалізуються різні інтереси суб'єктів господарювання, які визначають їх місце в загальній системі еколого-економічних відносин. З іншого боку, самі еколого-економічні відносини розвиваються під впливом наявного інституційного середовища.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячені розвитку інституційної теорії: Т. Веблена, Дж. Коммонса, Д. Норта, Дж. Ходжсона, О.О. Аузана, О.О. Бренделєвої,

B. В. Вольчика, В.В. Дементьєва, Р.І. Капелюшнікова, Г.Б. Клейнера, Д.С. Львова, Р.М. Нурєєва, А.М. Олейника, О.Б. Тарушкіна, П.В. Тархова, А.А. Ткача, А.Є. Шастітко та ін. Дослідження системи еколого-економічних відносин знайшло відображення в роботах М.Ф. Реймерса, О.Ф. Балацького, О.О. Голуба, Б.М. Данилишина, Л.Г. Мельника, Є.В. Мішеніна, О.В. Садченко, О.Б. Струкової, О.М. Теліженка, С.К. Харічкова, Є.В. Хлобистова та ін.

В Україні інституційні засади екологічно сталого розвитку наразі ще не сформовані, тому його інституційне забезпечення є актуальним.

Інституційним перетворенням у природно-ресурсному секторі присвячені наукові наробки     І.М. Вахович,     З.В. Герасимчук,     В.А. Голяна,     Б.М. Данилишина,

C. Е. Желаєвої, В.М. Трегобчука, М.А. Хвесика та ін.

Разом з тим недостатньо розробленими у науковому та практичному плані залишаються як проблеми оцінки існуючої інституційної системи України, так інауково-інституційні основи екологічно сталого розвитку. Вирішення цих питань обумовило актуальність теми дисертаційного дослідження, її наукове та практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з тематикою наукових досліджень Сумського державного університету: «Фундаментальні основи формування механізмів забезпечення стійкого розвитку соціально-економічних систем» (№ д/р 0106U001939), де автором визначено цілі та завдання сталого розвитку; «Формування еколого-економічного механізму мотивації ресурсозбереження в умовах переходу України до інформаційного суспільства» (№ д/р 0108U009079), де автором виокремлено основні складові інституційного механізму сталого розвитку та проаналізовано зміну напрямку дії інституційних механізмів залежно від стадії етичного розвитку суспільства; «Фундаментальні основи забезпечення стійкого розвитку при переході до інформаційного суспільства» (№ д/р 0108U000670), де автором визначено особливості формування інституційних механізмів сталого розвитку залежно від рівня розвиненості та ефективності інститутів екологічно сталого розвитку.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вдосконалення науково-методичних підходів до формування інституційних механізмів сталого розвитку в соціо-еколого-економічних системах на основі врахування еколого-економічних обмежень.

Реалізація мети обумовила необхідність вирішення таких основних завдань:

- дослідити сучасний стан інституційного середовища в Україні та його відповідність меті досягнення екологічно сталого розвитку;

- розкрити сутність та функції інститутів екологічно сталого розвитку;

- удосконалити класифікацію інститутів екологічно сталого розвитку залежно від рівня їх розвиненості й ефективності;

- дослідити зв'язки в системі «інститути екологічно сталого розвитку -інституційні механізми сталого розвитку» та обґрунтувати особливості формування інституційних механізмів сталого розвитку;

- удосконалити методичні підходи до оцінки ефективності інститутів екологічно сталого розвитку;

- обґрунтувати особливості застосування організаційно-економічних інструментів управління розвитком соціо-еколого-економічних систем залежно від рівня розвиненості й ефективності інститутів екологічно сталого розвитку;

- удосконалити науково-методичний підхід до обґрунтування інституційних рішень у сфері природокористування на основі принципів екологічно сталого розвитку.

Об'єктом дослідження є інституційні механізми сталого розвитку в соціо-еколого-економічних системах.

Предметом дослідження є еколого-економічні відносини між суб'єктами господарювання в соціо-еколого-економічних системах, що виникають у процесі формування інституційних механізмів сталого розвитку.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є методи наукового пізнання, зокрема діалектичний метод, фундаментальні положення інституціональної економічної теорії, сучасні концепції економіки природокористування, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем теорії сталого розвитку.

Для вирішення поставлених завдань у дисертаційній роботі були використані такі методи наукового дослідження: метод логічного узагальнення - під час аналізу наукових досліджень у галузі інституціональної економічної теорії та економіки природокористування; метод порівняння та графічний метод, статистичний аналіз -під час дослідження сучасного стану інституційного середовища в Україні; системний підхід - під час вивчення взаємозв'язків у інституційному механізмі сталого розвитку; аналітичний метод - під час обґрунтування інституційних рішень у сфері природокористування; метод аналізу і синтезу - під час формулювання дефініцій «інститути екологічно сталого розвитку», «інституційний механізм сталого розвитку» та «інституційне рішення у сфері природокористування».

Інформаційну базу дослідження склали законодавчі й нормативно-правові акти, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища, матеріали Головного управління статистики та Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Сумській області, результати досліджень міжнародних організацій, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, публікації у періодичних виданнях, зібрані, оброблені й узагальнені особисто автором, аналітичні розрахунки автора.

Наукова новизна одержаних результатів. Науковою новизною визначаються такі результати дослідження:

вперше:

- досліджено і визначено прямі та зворотні зв'язки в системі «інститути екологічно сталого розвитку - інституційні механізми сталого розвитку», які проявляються у взаємній залежності та взаємній обумовленості ефективного функціонування інституційних механізмів сталого розвитку з урахуванням еколого-економічних обмежень;

удосконалено:

- методичні підходи до оцінки ефективності інститутів сталого розвитку, які на відміну від традиційних ураховують екологічні цілі шляхом зіставлення соціо-еколого-економічного результату дії інституту екологічно сталого розвитку та витрат на його впровадження і функціонування;

- науково-методичний підхід до застосування системи організаційно-економічних інструментів управління розвитком соціо-еколого-економічних систем, який на відміну від існуючих ураховує синергетичні ефекти інституційних механізмів сталого розвитку залежно від рівня розвиненості та ефективності інститутів екологічно сталого розвитку;

- науково-методичний підхід до обґрунтування інституційних рішень у сфері природокористування на основі принципів сталого розвитку, який на відміну відіснуючих базується на врахуванні завданих та відвернених економічних збитків, зумовлених прийняттям інституційного рішення; дістали подальшого розвитку:

- класифікація інститутів екологічно сталого розвитку, яка на додаток до існуючих містить такі класифікаційні ознаки, як фактор розвиненості та фактор ефективності, і дозволяє забезпечити ефективне функціонування інституційних механізмів сталого розвитку соціо-еколого-економічних систем;

- наукове обґрунтування поняття інститутів екологічно сталого розвитку як сукупності неформальних правил та норм громадської поведінки і формально закріплених у нормах права механізмів, що забезпечують їх дотримання і структурують взаємодії в суспільстві згідно з принципами екологічно сталого розвитку; інституційного механізму сталого розвитку як сукупності взаємозв'язків між формальними та неформальними інститутами, а також організаціями, які сприяють реалізації принципів екологічно сталого розвитку і забезпечують погодження і корегування інтересів різних суспільних груп на шляху його досягнення; інституційного рішення у сфері природокористування як рішення стосовно впровадження формальних і неформальних норм, правил, компетенцій, процедур, які визначають поведінку суб'єктів господарювання у сфері природокористування.

Практичне значення результатів дослідження. Викладені в роботі наукові результати дають можливість оцінити ефективність інститутів екологічно сталого розвитку та удосконалити процес прийняття інституційних рішень у сфері природокористування.

Розроблені автором методичні підходи й рекомендації використано під час формування доповідних записок Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Міністерству освіти і науки України (за результатами дослідження «Формування еколого-економічного механізму мотивації ресурсозбереження в умовах переходу України до інформаційного суспільства» (№ д/р 0108U009079)), у діяльності Сумської міської ради (довідка від 18.02.2010 р.), Головного управління економіки Сумської обласної державної адміністрації (довідка № 01-01/186 від 08.02.2010 р.); впроваджено в роботу СФ ВАТ "Український науковий центр технічної екології" (акт від 25.01.2010 р.). Результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Сумського державного університету (акт від 16.02.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною, завершеною роботою автора. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використані тільки ті ідеї та положення, які є результатом власних досліджень здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення і практичні результати дисертаційного дослідження були оприлюднені та одержали позитивну оцінку на наукових та науково-практичних конференціях різного рівня, основними з яких є: Міжнародний семінар аспірантів, молодих вчених та дослідників «Екологічна економіка, політика та міжнародні екологічні відносини») (м. Прага, Чехія, 2006,

2009 рр.); Міжнародна конференція міжнародної асоціації інституційних досліджень «Проблеми сучасної економіки та інституційна теорія» (м. Донецьк, 2008 р.; м. Дніпропетровськ, 2009 р.); Міжнародна науково-практична конференція молодих вчених «Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації» (м. Тернопіль, 2006-2008 рр.); Міжнародна науково-практична конференція «Інституціональні перетворення в суспільстві: світовий досвід і українська реальність» (м. Мелітополь, 2006 р.); IX Міжнародна науково-практична конференція «Екологія. Людина. Суспільство» (м. Київ, 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Стратегія забезпечення сталого розвитку України» (м. Київ, 2008 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Господарський механізм: сутність, структура, подальше вдосконалення на сучасному етапі» (м. Полтава, 2008 р.); VI Міжнародна наукова конференція студентів та молодих учених «Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання» (м. Донецьк, 2005 р.); Міжнародна наукова конференція студентів та молодих вчених «Економіка для екології» (м. Суми, 2006-2009 рр.); Всеукраїнська щорічна наукова конференція «Екологічний менеджмент у загальній системі управління» (м. Суми, 2006-2009 рр.); Всеукраїнська наукова конференція «Господарський механізм екологічно збалансованого розвитку» (м. Суми, 2007 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 21 друковані праці (16 із них належать особисто авторові), у тому числі 7 статей у наукових фахових виданнях, 2 розділи колективних монографій. Загальний обсяг публікацій становить 8,97 друк. арк., з яких особисто авторові належить 8,18 друк. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 233 найменувань і 5 додатків. Повний обсяг дисертації становить 218 сторінок. Дисертація містить 16 таблиць на 11 сторінках, 19 рисунків на 12 сторінках, список використаних джерел на 26 сторінках, додатки на 22 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету і завдання, предмет, об'єкт і методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі "Роль та місце інституційної складової у формуванні концепції екологічно сталого розвитку" комплексно досліджено теоретико-концептуальні передумови екологічно сталого розвитку, визначено роль інституційної системи у забезпеченні сталого розвитку, проаналізовано стан інституційного середовища України і його відповідність принципам екологічно сталого розвитку. Проведено аналіз існуючих підходів до визначення поняття «інститут», розкрито сутність та функції інститутів екологічно сталого розвитку.

Для визначення сутності поняття «інститут» було проаналізовано та узагальнено досвід вітчизняних і зарубіжних досліджень з проблематики інституційної теорії. Аналіз цих підходів свідчить, що відбувається їх зближення до категоріальноговизначення цього поняття у межах основних течій інституціональної теорії і формується узагальнене розуміння інститутів як системи норм і правил, що впорядковують і структурують соціально-економічну взаємодію економічних суб'єктів та соціальних груп на основі узгодження обмежень у їхній діяльності. Інститути обмежують і обумовлюють поведінку суб'єктів господарювання. Однак вплив інститутів залежить від того, наскільки швидко вони самі здатні змінюватися.

Аналіз літературних джерел показав, що у більшості досліджень використовується класифікація інститутів, у тому числі інститутів екологічно сталого розвитку, за якою вони поділяються на формальні, тобто офіційно закріплені в нормах права, та неформальні, що являють собою неофіційні обмеження (норми, звичаї, традиції, кодекси поведінки, різного роду умовності тощо), а також за фактором змінності - на швидкозмінні та інерційні. Таким чином, розглядаючи у загальному вигляді ієрархію інститутів екологічно сталого розвитку залежно від фактора змінності та ступеня впливу на інші інститути, зроблено висновок, що основу розвитку суспільства становлять так звані протоінститути, що є по суті соціальним капіталом, адже ці норми найглибше укоренилися у свідомості суспільства і є найбільш стійкими.

З метою виявлення ефективності функціонування інституційних механізмів сталого розвитку соціо-еколого-економічних систем розширено перелік класифікаційних ознак інститутів екологічно сталого розвитку. За фактором розвиненості виокремлено розвинені та нерозвинені інститути екологічно сталого розвитку залежно від того, на якій стадії життєвого циклу знаходиться інститут. За фактором ефективності пропонується розрізняти ефективні інститути та неефективні залежно від співвідношення соціо-еколого-економічного результату, що характеризується величиною відверненого збитку довкіллю в результаті дії інституту екологічно сталого розвитку, та витрат на впровадження і функціонування цього інституту.

Інститути екологічно сталого розвитку пропонується розуміти як сукупність неформальних правил, норм громадської поведінки і формально закріплених у нормах права механізмів, що забезпечують їх дотримання, і структурують взаємодії в суспільстві згідно з принципами екологічно сталого розвитку. Це формальні та неформальні правила і норми взаємодії в суспільстві, які ґрунтуються на принципах раціонального природокористування, а також механізми, що забезпечують їх виконання. Таким чином, інститути екологічно сталого розвитку мають регулювати соціо-еколого-економічні відносини, в які вступають суб'єкти господарювання.

Аналіз сучасного стану інституційного середовища в Україні на основі досліджень, виконаних спеціалістами міжнародних організацій (таких, як: The Heritage Foundation, Transparency International, World Economic Forum та ін.) і власних аналітичних розрахунків автора свідчить про його невідповідність принципам сталого розвитку. На сьогодні інституційна неефективність соціо-еколого-економічної системи в Україні проявляється у виснаженні ресурсних запасів, деградації довкілля, зростанні захворюваності населення. Це призводить до загострення суперечностей у процесі реалізації економічних, екологічних та соціальних інтересів суб'єктів господарювання. При цьому спостерігається фактичнедомінування економічних інтересів над усіма іншими. Розв'язання цих суперечностей можливе шляхом реформування інституційного середовища з метою досягнення сталого розвитку, адже саме інституційна система здатна погоджувати суперечності між екологічними потребами та соціальними й економічними інтересами.

Установлено, що інституційне середовище є однією з необхідних складових сталого розвитку, що забезпечує збалансованість розвитку в цілому шляхом урегулювання взаємодії усіх підсистем (екологічної, економічної, соціальної) та визначає напрямок їх розвитку.

У другому розділі "Теоретико-методологічні основи формування інституційних механізмів сталого розвитку" визначено прямі та зворотні зв'язки в системі «інститути екологічно сталого розвитку - інституційні механізми сталого розвитку» та обґрунтовано особливості формування інституційних механізмів сталого розвитку; удосконалено науково-методичні підходи до оцінки ефективності інститутів екологічно сталого розвитку та до застосування системи організаційно-економічних інструментів управління розвитком соціо-еколого-економічних систем залежно від рівня розвиненості та ефективності інститутів екологічно сталого розвитку.

Під «інституційним механізмом сталого розвитку» розуміється сукупність взаємозв'язків між формальними та неформальними інститутами, а також організаціями, які сприяють реалізації принципів екологічно сталого розвитку і забезпечують погодження і корегування інтересів різних суспільних груп на шляху його досягнення (рис. 1).

Цей механізм пронизує економічну, екологічну та соціальну системи як на макро-, так і на мікрорівні, пов'язуючи в єдину систему всі суб'єкти господарювання - від держави до окремих індивідів.

У роботі уточнено управлінську структуру інституційного механізму сталого розвитку, у складі якої виділено державу, фірми, громадські організації та індивіди як основні її суб'єкти. Встановлено взаємозв'язки між основними елементами інституційного механізму сталого розвитку. Обґрунтовано існування двох типів механізмів, що впливають на напрямок сигналів щодо корекції інституційної системи: механізми зовнішнього та внутрішнього впливу. До механізмів зовнішнього впливу належать: інвестиційна діяльність, податкова політика та ін., що впливають на результати діяльності підприємств і через них передають сигнали політичним та іншим громадським організаціям, які, у свою чергу, надсилають інформацію органам влади про необхідність корегування інституційної системи, а також еколого-орієнтована освіта, що визначає напрямок інституційних змін на шляху до сталого розвитку через сигнали, які надають органам влади індивіди та громадські й економічні організації. Серед механізмів внутрішнього впливу, що фактично є суб'єктивними внутрішніми факторами і можуть змінюватися, необхідно відмітити поведінкові атрибути індивідів як сигнали управлінській структурі, а також внутрішні переваги, надані інституційною системою, або внутрішні переваги управлінської структури, сформовані під впливом цієї системи.

s

03

О

ю О

Інституційна система сталого розвитку (CP)

Формальні інститути CP

Неформальні інститути CP

і і і

s га о to a s

Інституційні організації сталого розвитку

Держава / органи державної влади, державні установи

Підприємства та фірми

Громадські організації

§ £ ■й- ю

CI S О Q.

О til IZ

_внутрішні_ переваги

ІНДИВІДИ

Соціо-еколого-економічний результат CP

Соціальна захищеність

Якість навколишнього середовища

Економічний добробут

Рис. 1. Інституційний механізм екологічно сталого розвитку

Зазначено, що в широкому інституційному контексті всі суб'єкти інституційного механізму сталого розвитку мають діяти та впливати на дії один одного як доповнювальні чинники в координаційному процесі інститутів екологічно сталого розвитку. У процесі координації всі суб'єкти зазначеної структури мають спільно забезпечувати дієвість правил та норм задля досягнення сталого розвитку.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Н Костюченко - Еколого-економічні основи формування інституційних механізмів сталого розвитку