О О Чувпило - Політичні партії сучасної індії - страница 1

Страницы:
1 

Електронна бібліотека

видань історичного факультету

Харківського університету

Чувпило О. О Політичні партії сучасної Індії // Методичний вісник історичного факультету № 2. - Харків: Консум, 2003. - C. 56 - 63.

При використанні матеріалів статті обов'язковим є посилання на її автора з повним бібліографічним описом видання, у якому опубліковано статтю. Дана електронна копія статті може бути скопійована, роздрукована і передана будь-якій особі без обмежень права користування за обов'язкової наявності першої (даної) сторінки з повним бібліографічним описом статті. При повторному розміщенні статті у мережі Інтернет обов'язковим є посилання на сайт історичного факультету.

Адреса редакційної колегії:

Україна, 61077, Харків, пл. Свободи, 4,

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна,

історичний факультет. E-mail: istfac@univer.kharkov.ua

©Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна; історичний факультет ©Автор статті

©Оригінал-макет та художнє оформлення - зазначене у бібліографічному описі видавництво ©Ідея та створення електронної бібліотеки - А. М. Домановський; А. О. Баскакова

Чувпило О.О.

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ СУЧАСНОЇ ІНДІЇ

(навчально-методичні матеріали з курсу всесвітньої істо

На сучасному етапі, коли мільярдна Індія відіграє все білі роль у світовій політиці та міжнародних відносинах, політичі-розвиток цієї багатопартійної країни набуває особливі значення і викликає підвищений інтерес. Між тим у вітчизняі науковій і науково-популярній літературі про переваж більшість нинішніх провідних індійських партій (винят становлять Індійський національний конгрес (І) (ІНК(І)) частково «Бхаратія джаната парті» (БДП)) важко знайти наві окремі згадки, що значно утруднює вчителю аналіз подій і Індійському субконтиненті.

Спробуємо хоч в деякій мірі заповнити цю прогалину, дави стислу характеристику тих індійських партій, які під час остада виборчих кампаній отримали найбільшу кількість голос виборців і ввійшли до нижньої палати загальноіндійської парламенту — Лок сабхи (Народної палати).

Приступаючи до розгляду поставленого питання, елі зазначити, що Індія — одна з небагатьох колишніх колоніальні країн Азії та Африки, в якій за часів незалежного розвитку 1947 р.) в цілому утвердилася парламентська демократія західно: зразку і існують досить міцні демократичні інститути, що І гарантією від встановлення тоталітарних режимів і диктаторські: форм правління. За 55 років політична система в ній пройш: складну еволюцію від фактичної однопартійності (домінуванк ІНК у перші ЗО років) до теперішньої реальної багатопартійа системи як в центрі, так і на місцях. Найголовнішими рисах; сучасного політичного розвитку Індії є: 1) продовжується, хоч і в досить своєрідній формі, процес демократизації суспільна політичного життя і розвиваються традиції парламентаризму,: значній мірі започатковані ще за англійського пануванні

2) однією з характерних ознак індійського суспільства і на почате XXI ст. все ще залишається його ієрархічність та стратифікацію що накладає свій відбиток на політичне життя країни

3) посилюються релігійно-общинні і сепаратистські настрої і: тенденції; 4) програмні положення переважної більшості партії дуже схожі — набір майже однакових, що постійно змінюнлто

улістських декларативних гасел та обіцянок; 5) зараз жодна олітичних партій, як ще недавно ІНК, не має загально-онального статусу і не може забезпечити цілковитого доміну-їя на центральному та штатівському рівнях; 6) ІНК(І), ністю втративши монополію на владу, залишається, тим не , єдиною загальноіндійською партією, але кризові явища в ' продовжуються, падає вплив, престиж і авторитет, відсутні ризматичні лідери загальнонаціонального масштабу, «ивається масова база; 7) 34 індійські партії, що вийшли із есу внаслідок його розколів і фрагментації, виступають на (ітичній арені як своєрідні «версії» ІНК, маючи ідейну [юрму дуже близьку до нього, і навіть зберігають слово гс в своїй назві («Таміл мааніла конгрес», ІНК (Тіварі), к'я Прадеш вікас конгрес», «Карнатака конгрес парті» та 8) продовжується трансформація ідеологічних платформ s4ho усіх партій; значна частина з них уже відійшла від антиконгресизму, хоча зберігаються сильні антиконг-ські настрої у ряді регіонів; 9) на загальноіндійському рівні ниво в кожній окремій партії посилюється гостра ідейно-ша боротьба, фракційні суперечності і дезінтеграційні цеси, причому фракційність спостерігається і в центрі, і на И кожного штату; 10) суперечності в суспільному житті, між ГІями і всередині партій мають персональну, релігійну, эву, етнічну, національну, політичну, ідеологічну, регіо-Y, соціально-економічну основу або суперництво поколінь; ирше, ніж раніше, використовується політика укладання |<та створення різноманітних альянсів і блоків, причому не під час виборів; 12) кожний штат, а це за територією і внням добра європейська країна, користуючись великою їомією і значними повноваженнями, має свої характерні сті, які визначаються історичним минулим, місцевими і традиціями даного регіону, рівнем його розвитку, ритетом харизматичних лідерів, співвідношенням сил різних звань, особливо релігійних чи кастових. Тому в штатах при знаходяться досить часто прямо протилежні сили і їх гавка в центрі практично дуже мало впливає на політичну в провінції; 13) навпаки, спостерігається досить-таки іий вплив регіональних та дрібних партій на загально-ональні політичні процеси; 14) проблеми зовнішньої політи­ки не є зараз визначальними у платформах провідних політичн партій Індії, а під час виборчих кампаній вони не грають суттєі ролі; 15) традиційний поділ партій і політичних лідерів на лін правих та центристів, загальноприйнятний у всьому сві стосовно Індії досить відносний, зважаючи на їх край] специфічність, і враховуючи характерні особливості пануюч власне індійських дефініцій і диференціацій.

Зараз до Лок сабхи, що нараховує 545 місць, входять 45 парт з яких провідними можна вважати 8—10, адже решта представл всього декількома або навіть одним депутатом. Абсолюті більшості — 273 мандатів, що дає право одноособово сформува уряд, не має жодна партія. Найбільша ж парламентська фрак БДП (251 депутат) для створення уряду змушена була шук додаткових союзників серед мілких партій і незалежні вступивши з ними коаліцію. В результаті з жовтня 1999 р. в владі в країні знаходиться національно-демократичний алы із 20-ти партій, очолюваний БДП, лідером якої є досвідчен політик 76-річний Атал Біхарі Ваджпаї. Однак зберегти так альянс протягом п'яти років, відведених Конституцією 1950 дуже важко, про що яскраво свідчить доля всіх поперед індійських коаліційних урядів.

«Бхаратія джаната парті» («Індійська народна партія») б) утворена у 1980 р. як правонастутшиця релігійно-націоналіс індуїстської партії «Бхаратія джан сангх», утвореної ще в 195; Деякі оглядачі плутають її з блоком «Джаната парті», знаходився при владі в Індії у 1977—1979 pp. У політичній бо] спирається на підтримку майже чверті індуїстського ґіндомо: населення (всього індуїстів в країні близько 80 відсотків), виї паючи з незмшною ідеологічною платформою захисту інте] індуїстської громади і традиційних багатовікових цінної індуїзму. Екстремістське крило БДП неодноразово брало учі у міжобщинних конфліктах та зіткненнях. Що ж стосуі нинішнього прем'єр-міністра Республіки Індія А.Б. Ваджп: його можна віднести до виважених поміркованих політі діячів. На парламентських виборах 90-х pp. БДП користуї значним впливом і популярністю у виборців, отрима: відповідно 121, 160 і 251 місце в парламенті. З нею паш' суперничати тільки ІНК(І), який все ж змушений був опозицію.

Найстарішою політичною партією самої багатонаціональної ж світу є ІНК(І), заснований у 1885 р. не без сприяння ійської колоніальної адміністрації, яка на нього покладала ні надії. Спочатку Конгрес до британської влади ставився яльно, але, очоливши після Першої світової війни рух за : (самоврядування), перетворився в широкий опозиційний 'ональний фронт всіх антиколоніальних сил. Найголовнішою ^грамною вимогою партії у 30-ті pp. XX ст. було завоювання сильницьким шляхом політичної незалежності. її визначні "ри М.К. Ганді, Дж. Неру та С.Ч. Бос отримали широке іня у всьому світі. Після утворення суверенної індійської жави ІНК став правлячою партією, користуючись ерервною монополією на владу з 1947 аж до 1977 p., коли рше програв парламентські вибори. Зараз це єдина нонаціональна партія з масовою базою підтримки у всіх і найбільша опозиційна партія, має в нижній палаті ленту 145 місць (до цього у 90-ті pp. відповідно 230, 136 і Відстоює єдність Індії, стабільність внутрішньополітичного І, вирішення складних соціально-економічних проблем та хований зовнішньополітичний курс. На парламентських 1999 р. ІНК(І), очолюваний С. Ґанді, виступав із том, що містив традиційні популістські гасла і обіцянки, ке не відрізнялися від тих, що проголошували інші и політичні партії.

час парламентських виборів 90-х років стабільно високі 2-3) займає партія «Джаната дал» («Народна партія»). Вона гнована у 1988 p., а вже на виборах 1989 р. зайняла друге Конгресу місце, отримавши 141 парламентський мандат і 195). У 1996-1998 pp. ДД, як її називають в Індії, стала коаліційного уряду Об'єднаного фронту, який очолювали Народної партії» Х.Д. Деве Гоуда і І.К. Гуджрал. У наш час та центристська партія країни, але все-таки не загально-ьна, оскільки сфера її впливу обмежується головним атами Біхар і Карнатак, де вона правляча, а також Уттар-і Оріссою. На відміну від БДП і ІНК(І), спирається на ' обездолених верств індійського суспільства, виражаючи шрамі інтереси і захищаючи права т.з. «проміжних каст», :ів (недоторкуваних) та значної частини мусульман, яких більш ніж 120 млн.

Традиційно четверте місце під час виборів 90-х років, проводячи 33-34 депутата в парламент, займала Комуністична партія Індії (марксистська) (КПІ(м)), яка з'явилася на політичній арені у 1964 р. внаслідок розколу єдиної Компартії Індії на КПІ, що вела свій початок з 1925 p., і КПІ(м). Незважаючи на значне послаблення впливу комуністичних ідей в усьому світі після розпаду СРСР, КПІ(м) традиційно досить впливова у штатах Керала, Тріпура та Західна Бенгалія, де постійно очолює місцеві уряди або входить в урядові коаліції. На загальноіндійському рівні переважно знаходиться в опозиції, хоча в 1977—1979 pp. надавала підтримку уряду «Джаната парті», очолюваному М. Десаї, а в 1996—1998 pp. коаліційному уряду Об'єднаного фронту, в еклектичних програмах яких давалися усілякі обіцянки, навіть боротися з бідністю і проводити соціалістичні перетворення.

12—13 місць у парламенті регулярно отримує КПІ, вплив якої на загальнонаціональні процеси значно зменшився після розколу 1964 p., що був спричинений головним чином різним ставленняні її керівників до політики уряду, очолюваного ІНК. На відміну від багатьох компартій інших країн тодішнього світу, КПІ, діючи в рамках парламентської демократії, виступала як досить-такй поміркована сила. На загальних виборах 1952, 1957 і 1962 рр! вона, отримуючи 8—10% голосів виборців, проводила в парламент 30—35 своїх представників, будучи в ньому другою після ІНК фракцією. Найбільший вплив має у штатах Біхар, Андхра Прадеш; Уттар Прадеш та Західна Бенгалія, суперничаючи там за голоси виборців з КПІ(м).

В десятку провідних індійських партій входить «СамаджвадЯ парті» («Соціалістична партія»), яка виникла у 1993 р. після серя розколів у «Джаната дал» та «Самаджваді джаната дал»Я («Соціалістична народна партія»). Подібно іншим соціалістичний партіям, які ведуть свій початок ще з 30-х років XX ст. (Біхарськя соціалістична партія виникла у 1931 p., а Конгрес-соціалістичнії партія — у 1934 p.), ідеологічна платформа СП базується на низіш егалітаристських гасел популістського характеру, які в умовам сьогоденної Індії практично неможливо втілити в життя, aim вони постійно приваблюють виборців, а також на більцЯ реальному відстоюванні інтересів хариджанів, «проміжних касте та мусульман. Переважна більшість виборців СП зосереджена Д штатах Біхар і особливо Уттар Прадеш. Щ

Решта індійських партій, представлених в парламенті лише ількома депутатами, мають суто регіональний характер іьності, іноді навіть будучи впливовою силою в межах тільки оїсь частини штату, або користуються незначним впливом в ькох штатах. Найзначнішими з них є:

— «Таміл мааніла конгрес» — регіональна партія штату амілнад, яка виникла у 1996 р. внаслідок розколу в штатівській

ганізації ІНК(І);

■ — «Дравіда муннетра кажагам» — ще одна партія штату амілнад. Вона виникла у 1949 p., декілька разів очолювала "тівські уряди, входила до правлячої коаліції Об'єднаного нтуу 1996-1998 pp.;

— «Телугу десам парті (Найду)» — регіональна партія штату ра Прадеш, заснована у 1982 р. відомим південноіндійським

оактором Н.Т. Рама Рао. У 80-90-ті pp. Рама Рао і ТДП були ями з головних ініціаторів консолідації антиконгресистських . Неодноразово очолюючи уряд штату Андхра Прадеш, ТДП 995 р. розкололася в чисто індійському стилі на дві фракції: П (Найду) — зять Рама Рао і ТДП (Парваті) — вдова :овника партії. Фракція Найду користувалася значно більшою "лярністю, відразу ввійшовши у 1996 р. в Народну палату, де ькістю місць (16) випередила багато її старожилів і отримала ьноіндійське визнання;

«Бахуджан самадж парті» була створена у 1985 p., ивши з гаслом захисту інтересів низьких індуїстських каст, і та релігійних меншин, що дає кожний раз їй постійну ку 6—8% електорату в штатах Уттар Прадеш, Мадх'я -ш та Пенджаб;

Революційно-соціалістична партія — невеличка лівоцент-ька партія штату Західна Бенгалія. Постійно виступає шм партнером очолюваного КПІ(м) уряду цього штату; ;лАссам гана паришад» — регіональна партія штату Ассам, :-на у 1985 р. Виступає під гаслами захисту прав і інтересів *чих ассамців, перш за все політичних, соціально-мічних та культурних;

Індійський національний конгрес (Тіварі) — маловпливова очолювана Н.Д. Тіварі та А. Сінгхом. Відкололася від і) У 1995 p.;

— «Мусульманська ліга Індійського Союзу» — друга за вій партія Індії, створена ще у 1906 р. Головний ініціатор розді Британської Індії на Хіндустан та Пакистан. Колись провід партія зараз користується лише незначним впливом у кільк штатах з великим відсотком мусульманського населення. Дав перетворилася у другорядну політичну силу, проводячи парламент у 90-ті pp. по 2 депутати;

— «Форвард блок» — невелика регіональна партія лій спрямування у штаті Західна Бенгалія, молодший партнер КШ< у місцевому уряді, спадкоємець знаменитого «Форвард блок заснованого С.Ч. Босом у 1939 p.;

— «Харіана вікас парті» — регіональна партія штату Харіад Виступає виразником інтересів заможних сільських каст шта Утворювала виборчі блоки з БДП.

Література

1. Антонова К.А., Бонгард-Левин Г.М., Котовский Г.Г. Исто| Индии. - М., 1979. J

2. Басу Д.Д. Основы конституционного права Индии. — 1986.

3. Володин А.Г. Буржуазная оппозиция в социалы политической структуре Индии. М., 1982. !

4. Володин А.Г. Индия: становление институтов буржуазв демократии. М., 1989. 1

5. Горев А.В., Зимянин В.М. Неру. М., 1988.

6. Горев А.В. Махатма Ганди. М., 1989.

7. Горошко Г.Б. Борьба в Индии по вопросам внеші политики 1957-1964 гг. М., 1982.

8. Девяткина Т.Ф. Индийский национальный конгресс (И> 1964). - М., 1970.

9. Девяткина Т.Ф., Егорова М.Н., Мельников А.М. Зарождеї коммунистического движения в Индии. М., 1978.

10. Джилл С.С. Династия Ганди. Ростов-на-Дону, 1997.

11. Егорова М.Н. Рабочий класс Индии. Социально-экон ческие аспекты формирования и особенности массо сознания. М., 1988.

12. Индия союз штатов. Проблемы политическог социально-экономического развития. М., 1981.

13. Куценков А.А. Политическая борьба в современной Иі - М., 1971.

Куценков А.А. Эволюции индийской касты. М., 1983. Куцобин П.В., Чичеров А.И. Современная Индия: достижения, проблемы, перспективы. М., 1977. . Маляров О.В. Роль государства в социально-экономической структуре Индии. М., 1978.

'Павлов В.И. Формирование индийской буржуазии. М., 1958.

ІШоліха 1.3. Основні особливості і результати розвитку атопартійної політичної системи в Індії (1947-1997 pp.). ^Автореф. канд. дис. — К., 1997.

^Пономарев Ю.А. История Мусульманской лиги Пакистана. t- М., 1982.

Іроблемьі коммунистического движения в Индии. М., 4972.

Райков А.В. Национально-революционные организации їндии в борьбе за свободу 1905-1930 гг. М., 1979. Регинин А.И. Индийский национальный конгресс: очерки кеологии и политики (60-е первая половина 70-х годов). Е- М., 1978.

асюкГ.В. Штаты Индии. М., 1981. ^икхский сепаратизм: история возникновения, социально-мюмические корни и политическая эволюция. М., 1987. Ульяновский Р.А. Три лидера великого индийского народа. ' М., 1986.

Цфпило А.А. Политический курс Индийского национального веса и внутрипартийная борьба в 30-е годы XX века.рьков, 1996.

увпило О. О. Видатні борці за незалежність Індії. — Харків,

>йа Е.С. «Неприкасаемые» в Индии. — М., 1989.

Страницы:
1 


Похожие статьи

О О Чувпило - Політичні партії сучасної індії