Шевченко О В - Роль психічної організації людини у процесі соціальної адаптації хворих з патологією зору - страница 1

Страницы:
1 

УДК 159.98

Шевченко О.В.

РОЛЬ ПСИХІЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛЮДИНИ У ПРОЦЕСІ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ХВОРИХ З ПАТОЛОГІЄЮ ЗОРУ

У статті розглянуті погляди на процес соціальної адаптації хворих з патологією зору. Проаналізовано роль психічної організації людини в процесі соціальної адаптації хворих з патологією зору. Проведено теоретичний аналіз літературних джерел по питанню психічної організації слабкобачащих. Джерел - 8.

Актуальність теми. Категорія осіб із зоровим дефектом досить велика: вона становить близько 40 мільйонів чоловік у світі й близько 50 тис. чоловік у нашій країні, і, незважаючи на успіхи медицини, їхнє число неухильно росте.

Є зовсім очевидним, що втрата зору, а також очна патологія являють собою один з тих дефектів, що впливає на всю структуру особистості й досить часто супроводжуються високим рівнем невротизації. Втрата зору в тій або іншій формі приводить до певних закономірностей перебудови всієї психічної діяльності людини. Установлено, що на початкових етапах цей процес характеризується наявністю певних ознак внутрішнього дискомфорту й супроводжується різко вираженими психологічними проявами негативного характеру (зниження психічної активності, погіршення психоемоційного стану, наявність депресивного тла й т.д.).

Порушення або повна втрата функцій зорового аналізатора руйнують сформовані межаналізаторні зв'язки, що відбивається на всій сенсорній організації людини, викликає відхилення в сферах логічного пізнання й практики. У людини в нормі формується рухово-моторна координація, тобто всі його рухи й дії протікають під зоровим контролем. Дефективність зору робить це неможливим. Зміни в сфері відчуттів відбиваються на сприйнятті об'єктів і явищ навколишнього світу. Вибірковість сприйняття обмежується звуженням кола інтересів, зниженням активності відбивної діяльності, Вада зору негативно позначається на розвитку уваги. Серед особливостей процесу запам'ятовування слабкобачащих можна виділити менший обсяг і знижену швидкість. Дефекти в сфері почуттєвого пізнання відбиваються на всіх розумових операціях. Слід зазначити, що у видючих часто формуються суб'єктивні й неадекватні установки до людей з дефектами зору. Всі перераховані вище фактори утрудняють соціальну адаптацію слабкобачащих.

Постановка проблеми. З однієї сторони, розвиток людської цивілізації й науково-технічного прогресу підвищує вимоги до психічного й фізичного здоров'я людини, внутрішньому контролю й самомотивації, упевненості в собі. З іншого боку, по даним статистичних досліджень число слабкобачащих безупинно росте. Це значить, що збільшується число осіб зі зниженими адаптаційними можливостями. Процес адаптації в слабкобачащих ускладнюється наявністю фізичного дефекту. Тому що зір, є одним з основних каналів передачі інформації, то порушення його приводять до зміни сенсорної організації й психічних характеристик, що ускладнює соціальну адаптацію слабкобачащих.

Ступінь вивченості проблеми. Перші спроби дати тлумачення психічної діяльності сліпих належать французькому енциклопедистові Д .Дідро. Перші експерименти по дослідженню відчуттів, подань, пам'яті слабовидящих проводили О.О. Крогіус, Г.І. Челпанов, Ідеї І.М. Сєченова, І.П. Павлова, В.М. Еіехтєрева, М.М. Ланге, О.Ф. Лазурського знайшли відбиття в тіфлопсихології. Навчання про складну структуру дефекту Л.С. Виготського - найбільший внесок у становлення дефектології в Росії. У вивчення психіки сліпих значний внесок внесла М.І. Земцова в роботі "Шляхи компенсації сліпоти". Вона узагальнила весь накопичений до цього часу матеріал, показала діалектикові взаємини двох основних факторів компенсації: біологічного й соціального. Серед учених, що займалися цією проблемою, не можна не назвати таких як О.Г. Літвак, М.Е. Хватцев, Б.Г. Ананьєв, О.В. Ярмоленко, О.І. Зотов, Ю.О. Кулагін, Т.Р. Армітедж, П. Віллей. В.П. Гудоніс у своїх дослідженнях представив цілий комплекс причин, що утрудняють соціальні зв'язки сліпих у суспільстві, які можуть стати перешкодою на шляху їхньої інтеграції. Особистісні особливості людей з ослабленим зором вивчали Крогіус О.О., Мерлін В.С., Суславічюс А., Матвєєв В.Ф., Гудоніс В.П. Дослідженням особливостей особистості хворих, що осліпли вдозрілих літах займалися Будкін Г.О., Лук'янов Л.Л., Хрустальов С.О., Дризго М.П.

У розвинених країнах розробка проблем адаптації, реабілітації й соціальній інтеграції людей з фізичними дефектами, взаємодії їх зі здоровою частиною населення ставитися до числа пріоритетних напрямків наукового дослідження. У нашій же країні, ця проблема тільки починає розроблятися. Актуальність і недостатня розробка розглянутих питань, суспільна й наукова потреба подальшому вивченні визначили вибір теми.

Ціль дослідження: проаналізувати особливості психічної організації слабкобачащих і обґрунтувати їхню роль у процесі соціальної адаптації у хворих з патологією зору.

Завдання дослідження:

1.  Провести теоретичний аналіз літературних джерел по питанню психічної організації слабкобачащих.

2.  Обґрунтувати роль психічної організації слабкобачащих у процесі соціальної адаптації у хворих з патологією зору.

Виклад основного матеріалу. Вивченням психологічних особливостей сліпих і питаннями їхнього працевлаштування вчені займаються давно. Але їхні дослідження в основному проводяться в рамках або спеціальній психології, або вирішуються тіфлопедагогічні проблеми. Хоча психологічні особливості сліпих й деякі можливості їхнього працевлаштування освітлені в літературі, але сьогодні для соціальної роботи вони є маловідомими, погано вивченими, не достатньо враховуваними при роботі з такою категорією громадян.

Уперше сутність дефекту і його вплив на аномальний розвиток були проаналізовані Л.С. Биготським. Він показав структуру дефекту, співвідношення первинних і вторинних дефектів, неоднозначність впливу різних соматичних дефектів на розвиток різних структурних компонентів психіки аномальних дітей.

На думку Л.С. Виготського, дефект - це фізичний або психічний недолік, що тягне за собою відхилення від нормального розвитку [3, 73]. Дефекти бувають уроджені й придбані. Уроджені й придбані дефекти зору ставляться до первинних соматичних дефектів. Ці аномалії викликають вторинні функціональні відхилення (звуження поля зору, звуження гостроти зору й т.д.), які негативно позначаються на розвитку ряду психічних процесів: відчутті, сприйнятті, уявленні й т.д. Тобто, вторинні дефекти являють собою ланцюг відхилень, де один функціональний дефект спричиняє іншій, що приводить до порушень психічних процесів. Тому між соматическим дефектом і аномаліями в розвитку психіки є складні структурні й функціональні зв'язки.

На думку О.Г. Літвака, "...будь-який дефект... з неминучістю приводить... до включення
біологічних компенсаторних функцій організму". У цьому змісті О.Г.Літвак бачить
компенсацію "...як універсальну здатність організму... відшкодовувати порушення або
втрату певних функцій"
[6,84]. В І.П. Павлова компенсація -"...фізіологічна міра організму у
відповідь на яке-небудь порушення його функцій"
[7,115]. П.К. Анохін уважає, що
"...компенсація є приватним і особливим випадком рефлекторної діяльності ЦНС". Тому,
підкоряючись загальним принципам, які запропонував І.П.
Павлов, "...має свою специфіку"
[5,98]. .....................................................................

Компенсація дефектів зору і їхніх наслідків повинна розглядатися як відшкодування, подолання тих відхилень у психічному розвитку, які провокуються патологією зору, як процес перебудови психіки й адаптації до нових умов життя. Дефекти зору неоднозначно впливають на окремі структурні компоненти особистості. Наслідки дефектів можуть бути значною мірою переборені, і людина може досягти високого рівня психічного розвитку за певних умов.

Цими умовами є: рівень розвитку суспільних відносин і рівень технічного прогресу, положення людини в суспільстві, умови сімейного оточення й виховання, стан охорони здоров'я й соціального забезпечення й багато інших соціальних факторів. При компенсації втрачених функцій важливі переплетення й взаємодія біологічних і соціальних факторів. Дія соціальних факторів при компенсації можлива лише при опорі на зберігальні функції організму й у єдності з біологічними факторами.

Величезну роль у компенсації дефектів зору грає свідомість. Людина відновлює рівновагуне тільки із природним, але й із соціальним середовищем, що можливо лише при усвідомленні свого дефекту, його наслідків і тих завдань, які виникають у ході подолання відхилень у психічному й фізичному розвитку. Таким чином, процес компенсації для слабкобачащих - це процес відшкодування порушених зорових функцій. Корекція - це процес виправлення, доведення до норми тих психічних функцій, які "відхилилися" у результаті появи й розвитку дефекту.

Випадання або порушення зорових функцій при сліпоті приведе до неможливості або утрудненості зорового відбиття миру. У результаті чого зі сфери відчуттів і сприйняття випадає величезна кількість сигналів, що інформують людині про важливі властивості предметів і явищ. Тому компенсація цих пробілів у почуттєвому досвіді можлива тільки при активізації діяльності зберігальних органів почуттів, а також істотна роль належить увазі. Скорочення зовнішніх впливів негативно позначається на обсязі, стійкості, концентрированности й інших властивостях уваги. Однак, розвиток уваги в сліпих визначається необхідністю чітко, рельєфно сприймати численні властивості й ознаки предметів, нічого не значущі для видючих, але при порушенні зору одержуючі сигнальне значення й виступаючі на перший план. А ті утруднення, які доводиться переборювати сліпим у процесі пізнання миру, жадають від них набагато більше уважного ставлення до цілого ряду операцій. У результаті підсвідомо формується установка на увагу, на більше ретельний контроль над своїми діями. На думку О.Г.Літвака "Хоча сліпота й вносить деякі специфічні особливості в розвиток і прояв уваги, але в цілому увага сліпих підкоряється тим же закономірностям, що й у нормально бачащіх, і може досягати такого ж рівня розвитку" [6,67]. Це обумовлено тим, що увага, не будучи пов'язана з яким-небудь певним психічним процесом і з функціонуванням якого-небудь аналізатора, формується в діяльності й залежить від придбаних вольових, емоційних і інтелектуальних властивостей особистості, від активності людини.

О.Г. Літвак виділяє компенсаторну функцію мови. "Виділення цієї функції... указує на новий, що з'являється у зв'язку зі звуженням сфери почуттєвого пізнання й спрямований на ліквідацію його наслідків у психічному розвитку особистості, аспект мовної діяльності" [6,85]. На основі словесних пояснень, підкріплюваних доступними для сліпих почуттєвими даними, особи з дефектами зору одержують подання про багатьох недоступних для їхнього сприйняття предметах і явищах дійсності. Компенсаторна функція мови виступає у всіх видах психічної діяльності сліпих: у процесі сприйняття (слово направляє й уточнює його), при формуванні подань і образів уяви, у ході засвоєння понять і т.д. Компенсаторна функція мови має величезне значення для формування особистості слабкобачащого в цілому. Завдяки мові слабкобачащі контактують із оточуючими людьми, орієнтуються в суспільстві. І.М. Сєченов показав, що в співвідношенні слова й образа в нормально бачащих і сліпих є переважно кількісне, а не якісне розходження, тому що існуючі в навколишній дійсності взаємозв'язки відбиваються не тільки зрительно, але й за допомогою інших органів почуттів [5,92]. Основний дефект мови сліпого - недорікуватість. О.Г. Літвак пише, що "порушення або відсутність зору накладають на цей процес... відбиток, вносять специфіку, що проявляється в динаміку розвитку й нагромадження язикових засобів і виразних рухів, своєрідності співвідношення слова й образу, змісту лексики, деякім відставанні формування мовних навичок і язикового чуття" [6,91]. Недоліки мови обмежують коло спілкування або ведуть до появи негативних властивостей особистості (замкнутість, аутизм, негативізм і ін.).

Для компенсації дефектів зору велике значення має взаємодія відчуттів. У результаті під впливом однієї аналізаторної системи підвищується чутливість іншої. Б.Г.Ананьєв у своїх дослідженнях спостерігав явище синестезії, коли відчуття одного виду переходили у відчуття іншого виду: "...при впливі подразника однієї модальності виникаюче відчуття викликає асоціативним шляхом відчуття в іншій аналізаторній системі" [1, 235]. У цей час експериментально доведено, що втрачені зорові функції заміщаються здебільшого діяльністю тактильного й кинестетичес-кого аналізаторів. Це стосується, однак, лише тільки сліпих. На це вказують тіфлопсихологи Б.Г. Ананьєв, О.і. Зотов, О.Г. Літвак. У слабкобачащих основним видом відчуттів залишається зір. При глибоких порушеннях зорумають місце позитивні зміни слуховой чутливості. Предмети і явища навколишнього світу сліпі також сприймають завдяки шкірним відчуттям. Б.Г. Ананьєв указує на ту обставину, коли при сприйнятті навколишнього світу в сліпих різко підвищується активність дистальних частин тіла, особливо рук [1, 315]. Також він затверджує, що найбільш виразно підвищення шкірної чутливості проявляється на долонній поверхні пальців рук. О.Г. Літвак серед шкірних відчуттів у сліпих виділяє "шкірно-оптичне почуття - здатність шкірних покривів реагувати на світлові й колірні подразники. Феномен "шкірного зору" відомий давно" [7, 45]. Обмеження функцій зору ведуть до збільшення питомої ваги м'язово-суглобного почуття в структурі почуттєвого відбиття. Широка участь даного виду чутливості в просторовій орієнтації дає ефект сенсибілізації. При випаданні функцій зорового аналізатора одержує компенсаторну функцію вібраційна чутливість, що проявляється в сфері просторового орієнтування сліпих. Вони здатні на відстані відчувати наявність нерухомого, що не видає звуків і інших сигналів предмета. Дослідження нюхової й смакової чутливості сліпих показують, за словами О.Г. Літвака, деяке її підвищення в порівнянні з нормою [7, 68]. Смак і нюх сліпих сенсибилизируются в процесі діяльності. При тотальній сліпоті також значно збільшується роль вестибулярного апарата для збереження рівноваги й просторового орієнтування у зв'язку з вимиканням зорового контролю за положенням тіла в просторі. Таким чином, підвищення різних видів чутливості, здатність тонко диференціювати зовнішні впливи значною мірою компенсують відсутність зору в процесі просторової орієнтації й соціальної адаптації.

Порушення функцій зору приведуть до скорочення й редукування (ослабленню) або повному випаданню зорових відчуттів. Зміни в сфері відчуттів повинні відбитися на сприйнятті об'єктів і явищ навколишнього світу. У нормі - формується зоровий тип сприйняття. Домінування зору настільки міцно, що навіть серйозні порушення його функцій, які зустрічаються в слабкобачащих, не спричиняють зміну типу сприйняття. Як і в нормі, у них зорово-рухово-слуховой тип сприйняття. Тільки при тотальній сліпоті домінуюче положення займає шкірно-механічний і руховий аналізатори, що лежать в основі дотикального сприйняття. О.Г. Літвак затверджує, що зорові й дотикальні сприйняття подібні не тільки по своїх фізіологічних механізмах. "В образах, що виникають у процесі цих видів перцепції, відбиваються численні різні властивості і якості матерії, що рухається в просторі й часі. Причому, і це найбільше важливо, зір і дотик фіксують цілий ряд тих самих фізичних, просторових і тимчасових характеристик об'єктів" [6, 79]. Безперечно, око й рука здатні самостійно й цілком адекватно відбивати наступні категорії ознак: форму, величину, напрямок, видалення, спокій і рух. Людина тільки за допомогою зору розрізняє колір, а за допомогою дотику (крім перерахованих) - здавлювамість, вагу, тепло й холод. Таким чином, зорове сприйняття відбиває вісім категорій ознак, а дотикальне - одинадцять. Звичайно, повне відшкодування втрачених функцій неможливо, тому що, по-перше, шкірні й м'язово-суглобні відчуття відбивають не всі ознаки предметів, сприймані зорово, по­друге, дотикальне поле обмежене зоною дії рук і сприйняття протікає більш довгостроково, ніж зорове. Зорове сприйняття при зниженні гостроти зору, порушенні коліропочуття, звуженні поля зору різко відрізняється від сприйняття нормально бачащих ступенем повноти, точності й швидкості відображення, також звуженням і деформацією "зорового поля" (зони зорового сприйняття). Швидкість зорового сприйняття змінюється залежно від величини й складності об'єктів, рівня освітленості, стомлення й т.д., а це вже рівною мірою ставиться як до видючих, так і до слабкобачащих. Але в останніх швидкість зорового сприйняття піддається більше різким коливанням. Порушення зору також впливають на якість, точність, повноту сприйняття. М.І. Земцова вказує, "...що при сліпоті й слабкобаченні спостерігається редуктованість проявів деяких властивостей сприйняття. Вибірковість сприйняття обмежується звуженням кола інтересів, зниженням активності відбивної діяльності" [4, 89].

Характерною рисою подань сліпих і слабкобачащих є різке звуження їхнього кола за рахунок повного або часткового випадання або редукування зорових образів. Крім цього, уявлення сліпих і слабкобачащих мають і якісні відмінності від почуттєвих образів пам'яті видючих.      "...Фрагментарність,      схематизм,      низький      рівень узагальненості

(генерализованність) і вербалізм", - от, за словами О.Г. Літвака, характерні риси їхніх подань [7, 176]. Фрагментарність - в образі об'єкта часто відсутні багато істотних деталей. Тобто, образ позбавлений цілісності, а іноді й неадекватний відображуваному об'єкту. Фрагментарність подань у сліпих і слабкобачащих проявляється при художній діяльності: ліпленні, малюванні, моделюванні. Образи бідні деталями й тому, слабко диференційовані, схематичні. Випадання великої кількості значимих об'єктів, їхніх деталей і ознак зі сфери сприйняття перешкоджають утворенню загальних подань, у яких відбиваються найбільш істотні властивості й ознаки предметів і явищ. Вербалізм подань у сліпих і слабкобачащих пов'язаний з неможливістю цілісного сприйняття об'єктів і їхніх окремих властивостей.

Дослідження психологів окремих процесів пам'яті сліпих і слабкобачащих показали на утрудненість і специфічні особливості запам'ятовування, збереження, дізнавання. Але загальні закономірності пам'яті в сліпих і слабкобачащих, як і у видючих, залишаються однаковими. При порушенні зорових функцій відбуваються вповільнені утворення тимчасових зв'язків, що виражається в необхідності більшого числа підкріплень. Експерименти О.Г. Літвака показали знижену продуктивність запам'ятовування матеріалу. Серед особливостей процесу запам'ятовування сліпих і слабкобачащих (менший обсяг і швидкість) О.Г. Літвак виділяє й недостатню свідомість матеріалу, що запам'ятовується. Дефекти сприйняття приводять до недоліку логічної пам'яті. Також, автор знаходить характерним для сліпих і слабкобачащих великий розмах індивідуальних коливань в обсязі пам'яті, швидкості запам'ятовування, співвідношенні осмисленого й механічного запам'ятовування. Ці ін-дивідуальні особливості обумовлені різними причинами: почуттєвим досвідом, рівнем інтелектуального розвитку, але не зв'язані прямо зі станом зорових функцій. Швидке забування засвоєного матеріалу пояснюється недостатньою значимістю об'єктів і їхніх понять, що позначають, про які сліпі можуть одержати тільки вербальні знання [7,192]. Яскрава ілюстрація цьому - експерименти Ф.М. Шемякіна: сліпота й порушення кольорового зору негативно позначаються на оперуванні поняттями, що позначають колір. Дізнавання об'єктів при дефектах зору здійснюється уповільнено й менш повно, ніж у нормі. А правильність дізнавання залежить від гостроти зору.

Дефекти функцій зору впливають на процес інтелектуального розвитку. Функції мислення при сліпоті ті ж, що й у видючих людей. Однак, при дефектах зору утруднене сприйняття. Тому, мисленню сліпих доводиться переборювати пробіли й пропуски почуттєвого сприйняття. Можливість відбивати властивості й сутність об'єктів у їхніх загальних визначеннях лежить в основі компенсаторної функції мислення. Глибокі порушення функцій зору утрудняють операції аналізу й синтезу. Це відбувається, по-перше, у зв'язку з недостатньо повним відбиттям властивостей і ознак об'єктів, а, по-друге, через складність дотикального й порушеного зорового сприйняття, що перешкоджають формуванню цілісного образа, у результаті, чого страждає порівняння й діференціровка. Ці ж причини є основою труднощів при вичленовуванні найбільш істотних, характерних властивостей і зв'язків об'єктів пізнання.

Одна з важливих розумових операцій - порівняння-установлення ступеня тотожності або розходження при зіставленні об'єктів. Неможливість або складність одержання ряду почуттєвих даних при дефектах зору перешкоджає тонкому розрізненню й діференціровці об'єктів, а значить і їхньому порівнянню. На операції порівняння засновані класифікація й систематизація, тобто об'єднання об'єктів по подібних ознаках. За даними О.Г. Літвака, часто спостерігаємо в сліпих виділення несуттєвих або надмірно загальних ознак перешкоджає правильній класифікації й систематизації. Таким чином, "...повна або часткова втрата зору, звужуючи сенсорну сферу, "...негативно впливає на розвиток аналітико-синтетичної діяльності й мислення сліпих". До такого висновку приходить О.Г. Літвак [6,42].

Вузькість кола, фрагментарність, недостатня узагальненість і інші недоліки образів пам'яті позначаються на процесі уяви. Але, не дивлячись на обмежені можливості, уява сліпих використається в процесах діяльності, заповнює недоліки сприйняття й бідність почуттєвого досвіду, виконуючи, таким чином, компенсаторну функцію. Важлива роль у компенсації дефектів зору належить "відтворючої уяві". При його допомозі сліпі на основі словесних описів і наявних зорових, дотикальних, слухових і інших образів формують образи об'єктів, недоступних длябезпосереднього відбиття. Деякі автори відзначають високий розвиток творчої уяви сліпих, їхню особливу схильність до літературного, музичного й іншого видів творчої діяльності.

Порушення соціальних контактів приводить до відхилень у формуванні особистості сліпого й може викликати появу негативних характерологічних особливостей. Ці особливості - деякі зміни в динаміку потреб, пов'язані з утрудненням їхнього задоволення; звуження кола інтересів, обумовлене обмеженнями в сфері почуттєвого відбиття; редуцированность здатностей до видів діяльності, що вимагає візуального контролю; відсутність або різка обмеженість зовнішнього прояву внутрішніх станів. Крім того, дефект провокує, особливо в сфері сімейних відносин, виникнення умов, що несприятливо впливають на формування різних рис характеру. Цими умовами можуть бути або надмірна опіка з боку навколишніх, або відсутність уваги. У результаті в слабкобачащих формуються негативні моральні (егоцентричність, егоїзм, відсутність почуття боргу, почуття товариства), вольові (відсутність самостійності, нерішучість, сугестивність, упертість, негативізм), емоційні (байдужість до навколишніх, щиросердечна черствість) і інтелектуальні (відсутність допитливості, почуття нового) риси характеру. Обмежені контакти з навколишніми спричиняють замкнутість, некомунікабельність, прагнення піти у свій внутрішній мир. Тобто, у формуванні основних властивостей особистості на перший план виходять соціальні фактори, дія яких не залежна від патології зору. Г.О. Буткіна вказує ще на одну обставину, яку можна кваліфікувати як додатковий фактор, що знижує активність слабкобачащих - "...негативні емоційні стани (депресивні настрої, стреси), а також фрустрації, обумовлені неадекватною самооцінкою, що часто зустрічається в даної групи людей, і труднощами адаптації до життя. Багаторазове повторення фрустрації веде до зниження активності, безініціативності, відмові від діяльності" [2,24].

Висновки:

1.      При компенсації втрачених функцій зору має місце переплетення й взаємодія біологічних і соціальних факторів.

2.      Психічна організація слабкобачащих і сліпих має свої особливості й специфічні риси, які компенсуючи фізичну ваду зору, приводять до відхилень у формуванні особистості й можуть викликати появу негативних характерологічних особливостей.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.      Ананьев Б.Г. Теория ощущений. Гл.1-2. - Л.: ЛГУ.1961. -455с.

2.      Буткина Г.А. Некоторые вопросы затруднения социально-психологической адаптации взрос-лых слепих//Дефектология. - 1977. №6. -С. 21-30.

3.      Выготский Л.С. К психологии и педагогики детской дефектности// Дефектология. -1974. №3. -С.71-76.

4.      Земцова М.И. Пути компенсации слепоты. Гл.І-ІІІ - М.: Просвещение, 1956. - 345 с.

5.      Литвак А.Г. Теоретические вопросы тифлопсихологии. Гл.ІІІ. - Л.: ЛГПИ им. А.И.Герцена. -1973.-230 с.

6.      Литвак А.Г. Теоретические вопросы тифлопсихологии: Учеб. пособие. - Л.: ЛГПИ им.А.И.Герцена, 1973. -155 с.

7.      Литвак А.Г. Тифлопсихология. Гл.3,4,6,8,12 - М.:Просвещение, 1985. - 208 с.

8.      Фомина Л.А., Румянцева П.Л. Слуховое и тактильное внимание слепых детей. // Учен. зап. ЛГПИ им. А.И. Герцена. Т.100. - Л.: ЛГУ, 1955. - С.311-321.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Шевченко О В - Роль психічної організації людини у процесі соціальної адаптації хворих з патологією зору