М І Зайдель - Саморегулювання як механізм скорочення державного втручання в розвиток бізнесу - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 321:331.105.6                                                                                                 Зайдель М.І.

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

 

 

 

САМОРЕГУЛЮВАННЯ ЯК МЕХАНІЗМ СКОРОЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ВТРУЧАННЯ В РОЗВИТОК БІЗНЕСУ

 

У статті розглядаються проблема взаємин держави і економіки та механізм послаб­лення тиску на бізнес з боку держави. Впровадження саморегулювання є ефективною модел­лю оптимізації функцій контролю за наданням послуг та збалансування відносин влади і біз­несу. Розкривається сутність саморегулювання, саморегулюючих організацій і професійного управління.

Ключові слова: взаємовідносини влади та бізнесу, державний контроль, колегія, гільдія, неокорпоратизм, саморегулювання, саморегулюючі організації, професійне регулювання, орга­нізація професійного управління.

 

Зайдель М.И.

САМОРЕГУЛИРОВАНИЕ КАК МЕХАНИЗМ СОКРАЩЕНИЯ ГОСУДАРСТВЕННОГО ВМЕШАТЕЛЬСТВА В РАЗВИТИЕ БИЗНЕСА

 

В статье рассматриваются проблема взаимоотношений государства и экономики, ме­ханизм ослабления давления на бизнес со стороны государства. Внедрение саморегулирования является эффективной моделью оптимизации функций контроля за предоставление услуг и сбалансирования отношений власти и бизнеса. Раскрывается сущность саморегулирования, саморегулирующихся организаций и профессионального управления.

Ключевые слова: взаимоотношения власти и бизнеса, государственный контроль, кол­легия, гильдия, неокорпоратизм, саморегулирование, саморегулирующиеся организации, про­фессиональное регулирование, организация профессионального управления.

 

Zaidel M.

SELF-REGULATION AS A MECHANISM OF REDUCTION OF GOVERNMENT INTERVENTION IN BUSINESS DEVELOPMENT

 

The article discusses a problem of relationship between government and economy and mecha­nism of relieving state's pressure on business. The implantation of self-regulation is an effective model for optimization of control functions for services providing and balance relationship between government and business. The main point of self-regulation, self-regulatory organizations and pro­fessional regulation are examined.

Key words: relationships between government and business, government control, collegia, guild, neo-corporatism, self-regulation, self-regulatory organizations, professional regulation, or­ganization of professional management.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

© Зайдель M.I., 2011.

Відносини влади та бізнесу зумовлені полі­тичною і економічною системами, здійсню­ючи на них значний вплив. Необхідною умовою економічного зростання в Україні є стимулювання підприємницької активності та виведення значної частини бізнесу з ті­ньового сектору економіки. Фіскальна полі­тика, бюрократичний апарат та „прискіпливе око" держави блокує розвиток національно­го підприємства, віддаючи перевагу не само­регулюванню як дієвому механізму скоро­чення державного втручання в розвиток біз­несу і наповненню державної казни за раху­нок податків, які сплачує підприємець, на­даючи в той самий час якісну конкуренто­спроможну послугу, а системі ліцензування та утриманню чиновницького апарату за ра­хунок корупційних схем. Пріоритет владно-бізнесового партнерства є необхідною умо­вою становлення ринкових структур і розбу­дови демократичної держави європейського зразка. Відповідно до цього об'єктом дослі­дження виступають взаємовідносини між владою та бізнесом як потенційними парт­нерами та зменшення завдяки цьому обсягу держави в економічній сфері. Предметом є принцип саморегулювання бізнес-відносин у професійному середовищі як обмеження ді­апазону публічної економічної влади в сфері приватного бізнесу. Основна мета дослі­дження - розкриття сутності саморегулюю­чих організацій як принципово іншої взає­модії влади і бізнесу для українського дер­жавотворення. Характер національних від­носин влади і бізнесу перебуває під тиском системних інституційних трансформацій, довготривалої демократичної модернізації та необхідністю реформування економічної си­стеми відповідно до законів ринку. Інтенси­вний розвиток підприємницької діяльності вимагає реформування системи державного регулювання підприємництва та збалансу­вання владно-бізнесових відносин в Україні, оскільки сьогодні значна частина бізнесу в країнах з високорозвиненою економікою (ЄС, США, Канада) контролюється на рівні саморегулювання .

 

 

Прототипом сучасного саморегулювання бу­ли римські колегії, середньовічні гільдії та цехи ремісників, торговців та представників єдиної про­фесії (ткачі, чоботарі, пекарі та інші), які створюва­лись з метою захисту інтересів своїх членів. Кожна гільдія вимагала від її членів певних професійних знань, а також наділялась правом самостійно вирі­шувати внутрішні справи під наглядом міської вла­ди. Цех можна вважати своєрідним економічним

Саморегулювання бізнесу супроводжу­ється послабленням державного втручання в багатьох сферах економічного життя на ко­ристь ефективного захисту інтересів підпри­ємців, орієнтуючись таким чином на забез­печення економічного зростання. Саморегу­лювання є продуктом державної політики, тобто здатністю держави до самообмеження в економічній сфері. Однак, це не означає, що держава усувається від регулювання цих процесів. Як держава, так і бізнес мають пе­вні права та обов'язки відносно один одного. За державою залишається нормативно-правове забезпечення економічної діяльнос­ті, контроль за дотриманням установлених правил, функції нагляду за дотриманням за­конодавства та контроль за результатами ді­яльності. Учасники ринку наділяються пра­вами самостійної регуляції власної діяльнос­ті, встановлення стандартів і вимог до якос­ті послуг, які змінюються в залежності від вимог ринку, та участю у нормотворчості. Така модель взаємовідносин влади та бізне­су, що передбачає узгодження галузевих ін­тересів (підприємців, робітників окремої сфери) з інтересами держави в даній галузі, не нова. Наразі відбувається друга хвиля підйому неокорпоратизму як засобу регулю­вання галузевих інтересів, розквіт якого від­бувався в 60-80роках XX ст. в країнах Західної Європи (переважно Австрія, Шве­ція, Норвегія, а також в окремих галузях в Австралії, Бельгії, Данії, Португалії). Сучас­ний теоретик неокорпоратизму Ф.Шміттер

 

(корпоративним) інститутом того часу, оскільки за його членами визнавалось монопольне право на виробництво та збут власної продукції в межах міс­та. Внутрішнім регламентом цеху встановлювались вимоги до діяльності майстрів, технологія процесу виробництва, вимоги до якості готової продукції тощо. Окрім економічної діяльності, цехи та гільдії мали значний вплив на суспільне життя, створюю­чи з членських внесків загальний грошовий фонд, частина якого йшла на матеріальну допомогу хво­рим, інвалідам, а також на загальні святкування в місті. Однак організація та функції цехів та гільдій залежали не тільки від промислової галузі, але й змінювались залежно від політичного устрою та соціально-економічного розвитку суспільства. Першочерговим завданням об'єднання в гільдії та цехи було економічне піднесення та закріплення правового положення ремісників. Поширення цехів стало запорукою швидкого економічного підйому Західної Європи в XII-XIV ст., однак за часів ста­новлення капіталізму, найомної праці та конкурен­ції в XVI-XVIII ст. цехи почали гальмувати еконо­мічний розвиток - поступово втрачали право само­управління та контролювались державою та місь­кою владою [1].визначає його як „систему представництва інтересів, складові частини якої організовані в дещо особливих, примусових, неконкурен-тних, ієрархічно впорядкованих, функціона­льно різних розрядів, офіційно визнаних або дозволених (а то і просто створених) держа­вою, що наділяє їх монополією на представ­ництво в своїй області в обмін на відомий контроль за підбором лідерів і артикуляцією вимог і прихильностей" [2, с.15]. Таким чи­ном, йдеться фактично про систему монопо­льного представництва інтересів кожної окремої галузі економіки, що здійснюється через саморегулюючі та професійні органі­зації, в партнерстві з якими та через які дер­жава реалізує політику управління цією га­луззю.

Відповідно до цього саморегулювання можна визначати як „самоуправління в про­фесійному чи бізнес-середовищі, що перед­бачає встановлення певних „правил гри" по відношенню до себе, а також санкції за їх порушення, механізм вирішення конфліктів, відповідальність перед своїми споживачами" [3, с. 253]. Ефективне функціонування сис­теми саморегулювання можливе за умови об'єднання максимальної кількості організа­цій єдиної сфери діяльності (будівництво, фермерство, туристична діяльність, ринок цінних паперів тощо) в саморегулюючі ор­ганізації (СРО). Саморегулювання передба­чає унікальну комбінацію приватних інтере­сів і державного контролю. Відповідно, СРО як юридичні особи публічного права наді­ляються частиною державних повноважень. Система саморегулювання не замінює дер­жавне регулювання, а доповнює його, адже в повноваженнях держави залишається конт­роль за СРО та можливість позбавити орга­нізації статусу СРО. До компетенції держави також входить встановлення належних умов задля функціонування СРО у вигляді зако­нодавчої бази та передачі владних управлін­ських повноважень задля саморегуляції в межах спеціалізації діяльності СРО. На від­міну від державного втручання до бізнес-сфери, природа СРО наділяє їх більшою гнучкістю та пристосуванням до вимог рин­ку та інтересів бізнесу.

На сучасному етапі потреба в саморегу­люванні зумовлена необхідністю самостійно регулювати відносини зі споживачами. У 1906-1912 роках в Америці за ініціативою бізнесу виникають комітети „пильності", діяльність яких полягала у виявленні випад­ків недобросовісної (з точки зору споживачів і конкурентів) реклами і дія на рекламодав­ців та розповсюджувачів з метою поліпшен­ня її якості. Наразі ця організація - Better Business Bureau (Бюро удосконалення діло­вої практики) займається не тільки виявлен­ням неетичної та неправдивої реклами, але й збирає інформацію про недобросовісні ком­панії і спеціалістів та надає послуги третей­ського судочинства.

Система СРО також поширена у Велико­британії, членство в яких є обов'язковою умовою для тих чи інших професій чи під­приємців (юристи, сфера енергетики, меди­цина тощо). Цікава ситуація склалась з пред­ставниками медичних професій: у націона­льному законодавстві не встановлена забо­рона на медичну практику для нечленів СРО, однак попит на послуги цих лікарів, як і рівень їхніх доходів, значно менший, а шлях до роботи в Національній служби охо­рони здоров'я перекритий. Тому лише мен­ше 10% медичних робітників реалізують свою діяльність за межами СРО [4; 3].

Професійна саморегуляція передбачає частковий контроль з боку держави за про­фесією та послугами, які надаються її спеці­алістами. Саморегуляція передбачає те, що представники однієї професії поєднуються та вступають в угоду з державою, яка деле­гує їм легальні повноваження для самоупра­вління. Специфіка повноважень, якими во­лодіє професійна спільнота, дозволяє вста­новлювати єдині вимоги та контролювати компетенцію представників професії, вста­новлювати стандарти для потенційних чле­нів і механізми позбавлення права практику­вати. Ця система відповідає суспільному ін­тересу отримувати своєчасну і якісну допо­могу, захиститись від некомпетентних і не­етичних спеціалістів [5].

К.Райян у роботі „Those who can teach" (1988) називає такі характерні особливості саморегулюючих професій:

1. Надання унікальної та цінної послуги

суспільству. Наприклад, тільки медики можуть практикувати медицину.

2.  Залежність від інтелектуальних навичок

спеціаліста.

3.      Наявність тривалого періоду спеціалі­зованого навчання.

4.      Часткова автономність в прийнятті рі­шень як для окремих членів професії, так і для професійних груп.

5.      Персональна відповідальність спеціалі­стів за їхні рішення та дії (лікарська помилка тощо).

6.      Пріоритетність якості послуги над фі­нансовим нагородженням.

7.      Здійснення горизонтальної системи управління всередині професійної спі­льноти.

8.      Наявність кодексу професійної етики, який встановлює стандарти поведінки спеціалістів [6].

Організації професійного управління (ОПС) є самоорганізуючими організаціями представників певних професій (лікарів, юристів, будівельників, аудиторів тощо), що функціонують відповідно до державного за­кону про їх створення, де чітко встановлена процедура прийняття рішень усередині ор­ганізації і не може змінюватись її членами, та наділяються управлінськими функціями, які до цього виконував чиновницький апарат держави. Особливу роль принцип саморегу­лювання грає для реалізації демократичного та прозорого управління через:

-   скорочення державних витрат на регулю­вання відповідних сфер діяльності та утримання бюрократичного апарату;

-   ліквідацію механізму безпосередньої взає­модії підприємців та чиновників, що не тільки запобігає поширенню корупції, але й дозволяє контролювати одразу всіх пред­ставників однієї професії через єдиний центр - ОПС;

-   наділення ОПС та СРО обсягом повнова­жень, що дозволяє їм приймати санкції по відношенню до своїх членів;

-   встановлення правил та стандартів СРО, які є обов'язковими для всіх членів, що, з іншого боку, дозволяє контролювати їх ви­конання (або невиконання чи порушення), що не під силу задекларованим державним стандартам чи системі ліцензування;

-   надання можливості об'єктивного пред­ставництва інтересів якомога більшої кіль­кості представників єдиної галузі;

-   наділення підприємців правом впливу на процедуру прийняття рішень в ОПС;

-   забезпечення з боку СРО захисту інтересів своїх учасників на ринку та перед держа­вою;

-   можливості впливу на якісний склад своїх членів, адже жодна організація не зацікав­лена в некомпетентних, непрофесійних чи шахрайських компаніях чи підприємцях, які будуть підривати імідж професії [7].

Загалом система саморегулювання не тільки дозволяє захищати своїх клієнтів, під­тримувати репутацію учасників ринку, але й створює сприятливе конкурентне середови­ще. У світовій практиці виділяють три види саморегулювання залежно від характеру вза­ємовідносин держави та бізнесу:

1. Делеговане саморегулювання, відпові­дно до якого держава на законодавчому рівні віддає СРО частину власних повноважень, встановлюючи права діяльності учасників ринку. Регулювання СРО є більш вимогли­вим, оскільки членство в них є обов'язковою умовою для всіх суб'єктів підприємницької чи професійної діяльності, де також ство­рюються компенсаційні фонди, які страху­ють споживачів від шкоди, яку можуть нане­сти члени СРО, та більш жорстким є конт­роль за самим СРО. Делеговане саморегулю­вання є монополістом на ринку, бо унемож­ливлює ведення підприємницької чи профе­сійної діяльності поза межами СРО.

2. Добровільне саморегулювання, яке від­бувається без прийняття спеціальних зако­нодавчих актів, адже правила, якими керу­ються члени СРО, розробляються та встано­влюються ними самостійно. Контроль за до­триманням встановлених правил та проце­дура застосування штрафних санкцій здійс­нюються відповідними органами саморегу­лювання. Важливим є той факт, що й учас­ники ринку самостійно обирають форму від­повідальності, яка пов'язана з реалізацією взятих на себе обов'язків.

3. Змішане саморегулювання, що поєднує елементи делегованого та добровільного са­морегулювання. Особливістю цього виду саморегулювання єте, що держава на зако­нодавчому рівні дотримання норм саморегу­лювання дорівнює дотриманню закону. Це не передбачає ані обов'язкового членства в СРО, ані обов'язкового дотримання норм. У даному випадку перевірку учасників СРО можуть здійснювати як самі члени СРО, так і можливе застосування правових санкцій з боку держави [8; 3].

Запровадження системи саморегулюван­ня в Україні неможливе без існування відпо­відної законодавчої бази. Наразі зареєстро­вані законопроекти „Про саморегулюючі ор­ганізації" (№ 4841) та „Про фахові саморе-гулівні і самоврядні об'єднання" (№ 4841-1) є спотвореною формою СРО та ОПС євро­пейського зразка. В законопроекті № 4841 СРО визначаються як „некомерційні органі­зації, створені в цілях саморегулювання, за­сновані на членстві, об'єднуючи суб'єктів підприємницької діяльності, виходячи з єд­ності галузі виробництва товарів" [9]. Фахові (професійні) об'єднання відповідно до зако­нопроекту № 4841-1 - це „вид громадського об'єднання, що створюється шляхом само­організації фізичних та/або юридичних осіб з метою реалізації суспільних інтересів, впровадження засад саморегулювання та/абопрофесійного самоврядування у визначеній професії" [10]. В запропонованих законо­проектах саморегулюючі організації супере­чать організаційно-правовій формі європей­ського самоуправління, оскільки їм надаєть­ся статус громадських та некомерційних об'єднань, фактично прирівнюючи їх за ста­тусом до суспільних організацій на кшталт захисту тварин, охорони природи тощо. Такі СРО та ОПС не наділяються правом здійс­нювати частину державних функцій з волі держави, а створюються, існують і припи­няють діяльність за бажанням членів органі­зацій. Європейські СРО та ОПС є суб'єктами публічного права, що виникають на підставі спеціальних публічно-правових актів, при­йнятих компетентними державними органа­ми. В українських законопроектах СРО є суб'єктами приватного права, адже процеду­ра утворення та діяльність добровільних ор­ганізацій визначається відповідно до рішен­ня приватних осіб - членів цих організацій. Це значно відрізняє обсяг повноважень укра­їнських СРО від європейських, які утворені безпосередньо державними структурами. Згідно з запропонованими законопроектами галузевим структурам надається право роз­робки стандартів ведення та контролювання бізнесової діяльності, сертифікація фахівців та ліцензування окремих сфер, які не потре­бують державних ліцензій. Таким чином, компетенція органів державної влади підмі­нюється діяльністю суб'єктів приватного права. Цільове призначення саморегулюю­чих організацій передбачає те, що „правила гри" встановлюються державою як єдиним засновником ОПС та не можуть змінюватись членами організації [11;7]. Отже, на законо­давчому рівні в Україні закладаються умови для приватизації окремих сегментів влади, що не тільки ставить під сумнів прозорість таких СРО, а й збільшує імовірність їхнього розвитку за корупційними схемами, що су­проводжуватиметься додатковим фінансо­вим навантаженням для підприємництва. СРО та ОПС за своєю ідеєю мають виступа­ти своєрідним інститутом, через який відбу­вається децентралізація та дебюрократизація економічної сфери, оскільки саморегулю­вання є інструментом захисту підприємців від надмірного державного контролю та не­обгрунтованого втручання держави в під­приємництво.

Суттєві протиріччя та недоліки, які за­кладаються в українське законодавство, на­самперед пов'язані з відсутністю досвіду ко­рпоративної системи представництва інтере­сів та проблемою демаркації класичного ко­рпоратизму, який існує в тоталітарних та ав­торитарних режимах, та неокорпоратизму, який є „ліберальним корпоратизмом", що функціонує в конкурентному середовищі. Не дивлячись на те, що в законопроектах при­сутні деякі негаразди, спроби впровадження правових методів регулювання ринку свід­чать про розуміння проблеми надмірного державного втручання в підприємництво, а законодавча ініціатива з введення системи саморегулювання є результатом зацікавле­ності державних органів влади в розвитку економіки України і партнерстві держави та бізнесу.

Відповідно до вищесказаного, підкрес­лимо, що розвиток та удосконалення систе­ми саморегулювання в Україні дозволить послабити державно-адміністративний тиск на ринкові процеси, запровадити систему стандартів професійної діяльності та поси­лити відповідальність підприємців за якість товарів та послуг, що надаються. Наявність статусу саморегулюючої організації (відпо­відного до європейської практики) ствер­джує про професіоналізм та надійність її членів і наділяє підприємців не тільки обов'язками, що характерно для українських реалій, але й правами вести свою діяльність легально та конкурувати на ринку товарів та послуг. Запровадження системи СРО в Укра­їні створить передумови інтеграції вітчизня­ного бізнесу до світової економічної спіль­ноти, сприятиме зниженню інвестиційних ризиків, дозволить подолати дефіцит держа­вного бюджету шляхом детінізації прибутків підприємців. На нашу думку, це зробить українську економіку більш привабливою для іноземного інвестора, а відтак - стане суттєвим кроком у напрямку впроваджених владою економічних реформ.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.  Березин И. Краткая история экономического

развития: учебное пособие/ И.Березин. - М.: Русская Деловая Литература, 1999. - 288 с.

2.    Шмиттер Ф. Неокорпоратизм / Ф.Шмиттер //
Полис. - 1997. - № 2. - С. 14 - 22.

3.    Энтов Р. Корпоративное управление и саморе-

гулирование в системе институциональных из­менений / Р.Энтов, А.Радыгин, И.Межераупс, П.Швецов. - М: ИЭПП, 2006. - 461 с.

4.    История СРО [Электронный ресурс] / Саморе-

гулирование в Украине // Режим доступу: http://www.sro.org.ua/index.php?option=com_con tent&view=article&id=565&Itemid=182

5.    Randall   G.E.   Undestanding   professional self-

regulation [Электронный ресурс] / G.E.Randall //

Режим доступу: http://www.oavt.org/self_ regula-tion/docs/about_selfreg_randall.pdf

6.    Bickerton L. Understanding of professional self-regulation in British Columbia [Электронный ре­сурс] / L. Bickerton. - Режим доступу: http:// www.bcct.ca/documents/ FormsandPublications/ UnderstandingProf/underst_self_regulation.pdf

7.    Слюсаревский H. Самодеятельное регулирова-

ние или профессиональное самоуправление [Электронный ресурс] / Н.Слюсаревский // Зер­кало недели. - 2-8 октября 2010. - № 36 (816). -    Режим    доступу: http://www.zn.ua/1000/

1050/70495/

8.    Виды саморегулирования в мире [Электронный

ресурс] / Саморегулирование в Украине. - Ре­жим доступу: http://www.sro.org.ua/index. php? option=com_content&view=article&id=73&Itemi d=185

9.    Проект Закону про саморегулюючі організації

№ 4841 від 16.07.2009 [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. - Ре­жим доступу: http://gska2.rada.gov. ua/pls/zweb_ n/webproc4_1?pf3511=35867

10.Проект Закону про фахові саморегулівні і само­врядні об'єднання № 4841-1 від 10.09.2009 [Электронный ресурс] / Офіційний сайт Верхо­вної Ради України. - Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?i d=&pf3511=36102

11.Шешуряк Ю. СРО. Made in Ukraine. Национа­льные особенности внедрения саморегулиро­вания [Электронный ресурс] / Ю.Шешуряк // Лига: закон. - 29.09.2009. - Режим доступу: http://news.ligazakon.ua/news/2009/9/29/17248.ht m#

 

 

 

 

УДК: 323.174:316.64 (477)                                                                           Мамонтова Е. В.

Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

 

 

СИМВОЛІЧНИЙ КАПІТАЛ ТЕРИТОРІЇ ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

М І Зайдель - Сучасні та постмодерністські концепції природи та еволюції влади

М І Зайдель - Чи є майбутнє у національної держави

М І Зайдель - Саморегулювання як механізм скорочення державного втручання в розвиток бізнесу