Н В Ковалик - Семантична категоризація значення та смислу в контексті мовної картини світу - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 8Г372

СЕМАНТИЧНА КАТЕГОРИЗАЦІЯ ЗНАЧЕННЯ ТА СМИСЛУ В КОНТЕКСТІ МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ

Н. В. Ковалик,

Львівська комерційна академія,

10, вул. Туган-Барановського, м. Львів, 79005, Україна Е-mail: bonaro 15a@gmail. com

Стаття присвячена огляду концепцій, думок та ідей у дослідженні значення слова в контексті мовної картини світу. Розглянуто основні аспекти вивчення лексико-семантичного складу мови. Проаналізовано основні напрями у розвитку вчення про значення слова, а також процеси виокремлення смислу в значенні слова. Обґрунтовано семантичну категоризацію значення та смислу в контексті мовної картини світу.

Ключові слова: мовна картина світу, значення, смисл, поняття, інваріант, широка генералізація, інтеріоризація слова, лексико-семантична система мови, семантична диференційна ознака.

Важливе теоретичне значення для дослідження системи мови має поняття мовної картини світу, яке дає змогу мовознавцям по-новому розглядати передусім параметри з'ясування значення. Проблему сутності мовної картини світу по-різному розглядають в сучасному мовознавстві: від максимального зближення мовної та концептуальної картин світу до різного їх відображення в кожній мові. Проблему мовної картини світу докладно вивчали зарубіжні вчені (Л. Вайсгербер, А. Вежбицька, X. Гіппер, М. Джонсон, В. Дорошевський, Дж. Лакофф, Б. Уорф та ін.). Суттєвий вклад у вивчення цього питання внесли також відомі російські лінгвісти: Ю. Апресян, Н. Арутюнова, Т. Булигіна, В. Гак, В. Іванов, Б. Серебренніков, Н. Толстой, В. Топоров, А. Шмельов, Е. Яковлєва та ін.

Традиційно в лінгвістичній літературі під поняттям "мовна картина світу" мають на увазі два аспекти: вивчення семантичного і лексичного складу. Щодо першого мовна картина світу - це загальна, інтегральна її картина, сукупність усього мовного змісту. Ця картина відносно постійна, оскільки еволюціонує в часі. Щодо другого мовна картина світу - це специфічні риси семантики мови, які диференціюють її від інших мовних систем [1, с. 279-281].

Мета статті полягає у висвітленні сутності мовної картини світу та її взаємодії з основними аспектами вивчення лексико-семантичного складу мови, аналізу основних напрямів у розвитку вчення про значення слова, процесу виокремлення смислу в значенні слова, а також обгрунтуванню семантичних категорій значення та смислу.

Еволюція та функціонування значення слова - явище природне для будь-якої мови. Мови перебувають у постійному розвитку, тому словниковий склад мови зазнає якісних та кількісних змін. Слова набувають нових значень, які співіснують із старими, водночас зберігаючи свою внутрішню форму. При цьому нове значення слова виникає на основі вже наявного у слові. Зміни в мові відбуваються поступово, привертаючи   увагу   дослідників,   стають   помітними   у   всій   їх сукупності

[2, р. 179].

Для грунтовного розуміння функціонування значення слова доцільно розмежувати семантичні категорії "значення" та "смисл", здійснити їх семантичну диференціацію, а також описати лінгвістичний механізм виокремлення смислових компонентів значення.

Розмежування категорій "значення" та "смисл" у східноєвропейській психолінгвістиці вважається заслугою Л. Виготського (хоча за кордоном вона належить психологу Дж. Полану), який зробив це розмежування невід'ємною частиною своєї теорії внутрішньої мови. Спочатку його концепція була взята на озброєння психологами, проте надалі почала широко використовуватися й y лінгвістичній науці. Л. Виготський вважає за необхідне подолати постулат щодо інваріантності значення як константної характеристики слова [3, с. 259].

На етапі історичного розвитку мови змінюються смислові компоненти значення: узагальнення переходить від нижчих та примітивних форм до вищих та складніших. Характер узагальнення дійсності в слові може змінюватися на тому самому етапі розвитку мови [3, с. 259-260].

Існує дві причини щодо названих змін. Передусім, семантична структура слова зазнає значних, складних і часом далеко неоднозначних видозмін під час розвитку. Йдеться про явище широкої генералізації, у якому в основу значення певного слова покладено невелику кількість загальних ознак, які дозволяють вживати його для номінації абсолютно, на перший погляд, різних об'єктів. Як показують дослідження Л. Виготського, значення може зазнавати якісної зміни і через вилучення поняття широкої генералізації і завдяки динамічності смислових процесів, які пов'язані з різними способами функціонування думки [3, с. 263]. Отже, смисл, на думку вченого, - це динамічне, плинне (змінне) утворення, яке актуалізується у стабільному (константному) значенні [3, с. 103-104; 4, с. 52-53]. Іншими словами, вбираючи в себе додатковий зміст, накладений контекстом, слово звужує або, навпаки, розширює рамки своєї семантики. В окремих випадках, зазначає Л. Виготський, окреме слово або словосполучення "... стає за своїм смислом начебто еквівалентним усій композиції в цілому... в одному слові реально міститься зміст усього твору"

[3, с. 106].

І. Горєлов та К. Сєдов, услід за О. Лурією, визначають значення як систему зв'язків, де значення в такому трактуванні є запорукою взаємопорозуміння, єднання носіїв мови y розумінні тієї або іншої лексеми. Смисл розглядається як "індивідуальне у значенні слова, яке пов'язане не лише з особистим суб'єктивним досвідом комуніканта та певною ситуацією спілкування" [4, с. 52-53; 5, с. 59].

Аналогічно трактує значення та смисл М. Бахтін. Автор простежує те, як відбувається інтеріоризація слова (англ. іnteriorisation - присвоєння, вростання; процес перетворення зовнішніх чинників на внутрішні). Ключова роль, на його думку, відводиться контексту, його взаємодії з іншими словами, що сприяє творчому розвитку слова. Для адресата отримане слово стає базисом для експериментів: "... ми ще не дізналися від слова усього, що воно нам може сказати, ми вводимо його у нові контексти, аби добитися від нього нових променів його смислу та нових смислів" [6, с. 117]. Коли адресат вступає у контакт зі словом, то це неминуче відбувається у певній контекстуальній "облямівці" яка, за М. Бахтіним, передбачає два наслідки: 1) смислову незавершеність для реципієнта; 2) недоотримання реципієнтом додаткової смислової семантичної інформації про слово з метою розширення сфери знань про нього [6, с. 64]. Таке виокремлення вищезазначених наслідків, на наш погляд, є раціональним, оскільки у сприйманні того чи того слова його контекстуальне оточення часто відіграє подвійну роль.

Ми частково погоджуємося з М. Бахтіним і вважаємо що інтеріоризація слова може здійснюватися також і за допомогою інваріанта - семантичного диференціала автономно, тобто незалежно від контексту. Оскільки контекст і відіграє роль конкретизатора певного значення та допомагає реципієнтові точно вловити його, значення вважається іманентним щодо контексту, адже слово мало і має своє власне значення ще до того, як воно сполучається з контекстом. Іншими словами, можливість осмислення слова в певному контексті може виникати й тому, що останній генерується завдяки інваріанту і під його впливом.

І. Труфанова, до прикладу, розробила та опрацювала власну точку зору про сутність значення та смисл. Базову характеристику значення автор простежує в тому, що значенням володіє або усе суспільство (загальномовне значення), або носії окремих соціальних груп (спеціальне значення). Як справедливо вважає І. Труфанова, використання спеціальних значень може ускладнювати комунікацію. Комунікант оперує не "поняттями" (автор напевно ототожнює терміни поняття і значення), а "псевдопоняттями", коли "слова ... збігаються у своїй предметній співвіднесеності, але мають різні сигніфікати" у адресанта та адресата [7, с. 72]. Дослідниця визначає смисл як результат оцінки ступеня адекватності інформації, яка стоїть за значенням [Там само, с. 72].

Смисл, як і спеціальне значення, не є самостійним поняття, оскільки всі його визначення базуються на значеннях або випливають із них. Крім того, у смислові знаходять віддзеркалення різноманітні зв'язки між об'єктом, про який ідеться та іншими об'єктами або суб'єктами. Якщо під смислом розуміють оцінку адекватності інформації, то його змістом, як вважає І. Труфанова, може бути як знання, так і хибна думка/помилка. У першому випадку знання може виходити за індивідуальні рамки й ставати надбанням усього суспільства; це спричиняє те, що смисл перестає бути смислом [7, с. 72-74]. Тут ідеться про "застиглий смисл", який поступово переходить у значення або набуває ознак значення.

Наведімо порівняльні характеристики значення та смислу. По-перше, значення характеризується узагальненістю, цей параметр базується на тому, що значення дане не індивідові, а соціальній групі або суспільству загалом. Натомість смисл здебільшого характеризується індивідуальністю. Це випливає із визначення того, що смисл передбачає оцінку адекватності інформації, яка відкривається індивідові (оцінювання відбуватиметься на кожному етапі мовленнєвого акту).

По-друге, значення передбачає знання. Оперування значеннями припускає оперування поняттями - структурами, що базуються на відомих індивідові значущих властивостях об'єктів. Смисл передбачає знання лише у випадку коли інтерпретація смислової інформації відбувається на індивідуальному рівні.

По-третє, значення є базою для формування смислу. Причин для такого висновку дві: а) формулювання визначень смислу випливає із визначень значення; б) смисл як результат оцінки адекватності інформації, що надходить до індивіда, не може, звичайно, виникнути без наявності такої інформації. Натомість смисл є похідною величиною стосовно значення.


На наш погляд, можна говорити про певний "кругообіг" значення і смислу. Вважаємо, що у процесі пізнання індивідові надходить якась інформація про той чи інший об'єкт, причому носієм цієї інформації є значення. Зазначена інформація підлягає оцінюванню, наслідком чого стає смисл Далі смисл стабілізується, перестає бути надбанням індивіда і переходить у значення. На підтвердження сказаного вище подаємо розроблену нами схему процесу "кругообігу" значення і смислу (рис. 1):

Наведене порівняння основних параметрів значення та смислу є доволі суттєвими для описаної вище наукової концепції "значення-смисл" .

Зазначмо, що чітко та розгорнуто ознаки значення та смислу перелічені Г. Мельниковим, який кладе в основу виникнення смислу потребу в комунікації, як

"причину розбиття абстрактних і конкретних інтелектуальних одиниць пізнання" [8, с. 57]. Таким чином, здійснення комунікативного процесу, на думку Г. Мельникова, передбачає попереднє розбиття інтелектуального змісту щодо мети комунікації. Можна спрогнозувати, що внаслідок такого розбиття виходять два види змісту - інтелектуальний і комунікативний, - між якими простежується взаємозалежність. З одного боку, комунікативний зміст є інтелектуальним за своєю суттю, невіддільним від нього і будується на його основі. З іншого - комунікативний зміст, що накладається на аморфну субстанцію, структурує зміст інтелектуального, перетворюючи його та адаптуючи до виконання зазначених завдань [8, с. 57].

Подібних висновків доходить і Н. Комлєв, стверджуючи, що ". значення є відносно постійним, об'єктивним та єдиним компонентом для усіх членів колективу, смисл - це постійно змінна річ... Кількість значень обмежена для кожного окремого етапу розвитку мови. Кількість смислів, навпаки, необмежена" [9, с. 93]. Проте існує важливий чинник, який кількісно лімітує смислове варіювання. Для кожного пучка смислів, який "проростає" із значення, принаймні на первинному етапі генезису цих смислів повинні існувати певні "семантичні межі", які б окреслювалися змістовими рамками значення [Там само, с. 93].

І. Кобозєва говорить про значення як про інваріантний зміст, знання якого необхідне для забезпечення можливості говорити і розуміти. Поняттю "смисл", на противагу значенню, властиві мінливість та нерегламентованість, унаслідок чого смисл можна, так би мовити, "вловлювати, відгадувати, "підбирати ключі тощо" [10, с. 303-359]. Лінгвіст вказує також і на неспіввіднесеність у кількості носіїв смислу та значення: набір носіїв смислу ширший, аніж набір носіїв значення, і між ними складаються відношення включення [Там само, с. 303-359].

Таким чином, значення та смисл слова І. Кобозєва розмежовує, відповідно, як інваріант і варіант інтенсіоналу. Під значенням, автор має на увазі "зміст, який експлікується словниковим тлумаченням", тоді як смисл слова є "одна із безлічі інтерпретацій, які можуть мати слова у конкретній мовній діяльності" [10, с. 303­359]. Доопрацювавши своє твердження І. Кобозєва представила остаточний варіант тлумачення поняття смислу слова. Смислом слова, на думку лінгвіста, може бути інтерпретація, що ґрунтується на його внутрішній формі. У цьому випадку опозиція значення <-> смисл набуває такої форми: сучасне значення слова <-> його внутрішня форма, оскільки саме сучасне лексичне значення має фіксований характер і є загальним для носіїв певної мови[10, с. 303-359].

Розкрити сутність спрямованості зв 'язків між значенням та смислом допоможе відома концепція І. Горєлова та К. Сєдова [5]. Звертаючись до цієї концепції не можна не пригадати того, що визначаючи смисл через значення, дослідники тим самим підкреслюють напрям генетичних зв'язків між двома цими сутностями, саме від значення до смислу. З одного боку, існує значення якоїсь конкретної лексеми, до якого, залучаються якщо не всі, то значна кількість носіїв тієї або іншої мови. З іншого боку, у свідомості конкретного індивіда існує також і смисл цієї лексеми, який зачіпає лише невеликий фрагмент її значення з обов'язковим відбитком особистої, раніше не згадуваної інформації. Графічне зображення такого трактування подано нижче (рис.2):

Різноформатні зони на зображеній схемі - це смисли слова. Різні його форми, за концепцією І. Горєлова та К. Сєдова, підкреслюють факт можливого контекстуального зв'язку, за допомогою якого смисли можуть охоплювати різні сфери значення, актуалізуючись у значенні. Необхідно звернути увагу й на дещо незвичне розташування зон смислу - в межах і поза межами значення. Оскільки значення щодо теорії, яку аналізуємо - це те, що зближує носіїв мови, то смисл, через свою індивідуально-особову природу, як відзначають автори концепції, не завжди буває зрозумілий оточенню [5, с. 60]. На наш погляд, це свідчить про те, що зона смислу в таких випадках виходить за межі зони значення, тим самим розширюючи її. Відзначимо також, що на рис. 2 зони смислу перетинаються, отже не можна оминути факту очевидного нашарування смислів, оскільки вони мають один загальний корінь - значення.


Виходячи із зазначеного вище, слушно також запитати: чи всі значення можуть вважатися основою для утворення смислу?

Нагадаємо, що за О. Потебнею у будь-якому слові необхідно виокремлювати принаймні три аспекти: 1) зовнішню звукову форму; 2) внутрішню форму, або етимологічне значення, і 3) саме значення - змістову інформацію. Говорячи про внутрішню форму, О. Потебня вважав, що те або те слово виражає "не повністю всю думку, а лише одну її ознаку". Ця ознака може бути для певного предмета або явища якщо не центральною, то визначальною [11, с. 90-91].

Продовжуючи аналіз проблеми, наведімо ідею Г. Нуждіна, який, спираючись на теорію розмежування значення та смислу Р. Фреге, зазначає, що для самого Р. Фреге значення мало безпосередній зв'язок з річчю, тому бачення цієї речі веде до активізації значення. На відміну від Р. Фреге, Г. Нуждін вважає, що "ми не сприймаємо речі як значення - ейдоси (термін древньогрецької філософії та літератури, що означав "видиме", "те, що видно")", маючи на увазі, що значення не надаються до безпосереднього сприйняття, а постають перед нами в "конкретній охопній категорії - смислові [12]. Таке трактування, якщо сприймати його в лінгвістичному ключі, багато в чому перегукується з трактуванням розуміння значення як уживання, запропонованим А. Вежбицькою [13, с. 326-375].

Спираючись на ідеї Г. Нуждіна, значення можна представити як сукупність оказіональних проявів - смислів, які можуть бути об'єднані в одну об'ємну категорію, що має також назву смисл Значення, за теорією вченого, подається у вигляді великої кількості проявів різноманітних смислів.

Подібні характеристики смислу підкреслює і Р. Барт, говорячи про те, що у зв'язному тексті "смисл неминуче набуває референційного характеру", тобто потрапляє в залежність до конкретної ситуації породження і/або сприйняття висловлювання. Без звернення до такої ситуації, без співвідношення з нею змісту всього висловлювання, остаточне розуміння смислу неможливе. Для того, щоб повною мірою набути смислу, висловлювання має бути "вплетеним" до ситуації [14, с. 168-175].

Висока частотність прояву того або іншого смислу - ще не привід для того, щоб цей смисл онтологізувати, тобто вважати за прототип, вважати основою того або іншого значення. Ця теза відсилає нас до визначення самої теорії прототипів загалом, суть якої полягає в тому, що мовна свідомість сприймає значення розчленовано, тобто у формі центру та периферії, або ж у формі інваріанта та смислів.

Протиставлення центру і периферії в такій категорії відбувається за принципом більшої/меншої прототипності як більшої/меншої кількості ознак [15, с. 442-459].

Паралельно з появою прототипної семантики у когнітивній психології набула популярності модель диференційних (порівняльних) семантичних ознак, які репрезентують семантичну організацію пам'яті [16, c. 665-681]. Прототипний підхід до семантики взагалі дав поштовх до виникнення прототипного підходу до значень окремих мовних одиниць. У ньому йдеться про те, що в основу значення елементів мови кладеться якась центральна, прототипна ознака об'єкта, яка стає очевидною при кожному його сприйнятті.

За висловлюванням Л. Вітгенштейна: "... для більшості випадків використання слова значення ... можна розуміти так: значення слова - це його вживання у мові" [17, с. 91]. Тоді як П. Ціфф вважає, що вживання слова у мові залежить від великої кількості факторів, багато з яких не мають нічого спільного з проблемою значення. Межа між значенням та смислом слова може бути проведена, якщо взяти до уваги відношення між переліком семантичних властивостей або умов (set of conditions), що характеризують той або інший семантичний варіант слова [18, с. 181]. В аспекті змісту, на думку П. Ціффа, слово можна представити як множину, що складається з певної кількості підмножин. Кожна з таких підмножин включає перелік властивостей, які описують той або інший зміст слова, тобто це ніби одна з граней цілісного багатогранника. Яка з граней стає актуальною, залежить, на переконання вченого, від контекстуального оточення слова [Там само, с. 181].

Узагальнюючи згадані вище погляди, доходимо висновку, що стрижнем кожної із проаналізованих теорій співвідношення значення та смислу, на наш погляд, є теза про безсумнівну первинність значення щодо смислу.

Отже, викладене вище дозволяє узагальнити семантичні подібності значення та смислу. По-перше, значення безсумнівно є базисом для створення смислу. А смисл є похідним від значення, він містить зони "стабільності", що можуть об'єднувати декілька смислів. По-друге, значення надіндивідуальне та вважається надбанням усього суспільства або окремої соціальної групи. Смисл характеризується не лише індивідуальністю, але й суб'єктивністю.

SEMANTIC CATEGORIZING OF THE WORD MEANING AND SENSE

IN THE CONTEXT OF LINGUISTIC PICTURE OF THE WORLD

N. V. Kovalyk,

Lviv Commercial Academy,

10, Tugan-Baranovsky Str. , Lviv, 79005, Ukraine

Е-mail: bonaro15a@gmail. com

The article is devoted to the consideration of some well-known conceptions, ideas and thoughts in word meaning research in the context of linguistic picture of the world. The basic aspects of studying semantic and lexical essence of language are considered. The main directions ofword meaning development and the processes of sense selection in the word meaning are analysed also. The semantic categorizing of the word meaning and sense in the context of linguistic picture of the world is grounded.

Key words: linguistic picture of the world, word meaning, sense, concept, wide generalization, word mteriorisation, lexical and semantic system of language, semantic differential feature.

СЕМАНТИЧЕСКАЯ КАТЕГОРИЗАЦИЯ ЗНАЧЕНИЯ И СМЫСЛА В КОНТЕКСТЕ ЯЗЫКОВОЙ КАРТИНЫ МИРА

Н. В. Ковалык,

Львовская коммерческая академия,

10, ул. Туган-Барановского, г. Львов, 79005, Украина,

Е-mail: bonaro15a@gmail. com

Статья посвящена обзору концепций, мнений, а также идей в исследовании значения слова в контексте языковой картины мира. Рассмотрены основные аспекты изучения лексико-семантического состава языка. Проанализированы основные направления в развитии учения о значении слова, процессы выделения смысла в значении слова. Обоснована семантическая категоризация значения и смысла в контексте языковой картины мира.

Ключевые слова: языковая картина мира, значение, смысл, понятие, широкая генерализация, интериоризация слова, лексико-семантическая система языка, семантический дифференциальный признак.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Сімонок В. П. Мовна і концептуальна картина світу / В. П. Сімонок // Семантика мови і тексту : матеріали ГХ Міжнар. наук. конф., 26-28 верес. 2006р. - Івано-Франківськ : Прикарпатський НУ ім. Василя Стефаника, 2006. - С. 279-281.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Н В Ковалик - Семантична категоризація значення та смислу в контексті мовної картини світу