В Мартин - Система клінічних термінів як предмет мовознавчого розгляду - страница 1

Страницы:
1  2 

гарт-івн-ий, руйн-ува-тируйн-івн-ий. У цих дієсловах -ів---- це трансформ суфікса основи -ува-,

коли до нього приєднують суфікс -Н-, пор. також пан-ува-ти пан-ів+н(ий), кер-ува-ти кер-ів+н(ий) (від суфікса -ува- відтинаємо кінцевий голосний а, азвук у чергуємо з і: гарт-уе(а)-ти гартівний).

Отже, попри невелику поширеність обговорюваних прикметників, особливо віддієслівних прикметників з фіналями -овн(ий), -івн(ий) у загальнолітературній мові, наукова мова їх гостро потребує, а тому й активно продукує, бо носії фахової мови прагнуть стислих та точних засобів висловлювання абстрактних та вузькофахових видових процесових понять. Науковці творять термінні прикметники інтуїтивно, силою свого мовного чуття. Нові віддієслівні прикметники з малопродуктивними в загальнолітературній мові суфіксами -ієн-, -овн-, -енн-, -анн- дедалі частіше з'являються у фахових словниках та науковій літературі. Досі на заваді їхньому дальшому поширюванню стоять редактори старого гарту, але ми певні, що здоровий глузд переможе. Немає потреби вживати невимовні кострубаті покручі, якщо в мові існують цілком легковимовні, зрозумілі й семантично прозорі слова.

1. ТаланчукП. М. Норми української науково-технічної мови: Тлумачний словник термінів з видавничої, поліграфічнії та пакувальної справи / П. М. Таланчук, С Я. Ярема, Ю. М. Коровайченко, С. М. Ярема, В. С Моргунюк — К.-Л.: Ун-т «Україна», 2006. — 664 с. 2. Інверсійний словник української мови. — К: Наук. думка, 1985. — 812 с. 3. Карпіловська Є. Структурні зміни української наукової термінології протягом двадцятого сторіччя / Є. Карпіловська, О. Кочерга, Є. Мейнарович // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». 2004.— № 503. — С 3-8. 4. Мейнарович Є. Англійсько-український словник: Математика та кібернетика / Є. Мейнарович, М. Кратко — К.: Перун, 2010. — 560 с.

 

УДК 811.124'06'276.6:61 Володимир Мартин

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

 

СИСТЕМА КЛІНІЧНИХ ТЕРМІНІВ ЯК ПРЕДМЕТ МОВОЗНАВЧОГО

РОЗГЛЯДУ

© Мартин В., 2010

Розглянуто сучасні наукові погляди на сутність і природу терміна. За допомогою детального аналізу з'ясовано головні смислові відмінності між термінами та нетермінами. На прикладі клінічних термінів, які були опрацьовані, доведено проблему «двозначності» форми в науковій мові медицини.

Ключові слова: клінічний термін, лексика, абсцес, флеботомія, цірзоцеле.

 

The modern scientific views of term essence and nature are considered in the article. The main significative differences between terms and non-terms are found out. On the example of clinical terms which were adapted, the problem of ambiguity in scientific language of medicine was proved.

Key words: clinical term, vocabulary, abscess, phlebotomy, cirsocele.

Проникнення спеціальних знань та наукомістких технологій у побут людини, з одного боку, безсумнівно, сприяє подальшому поглибленню наукового пізнання навколишнього світу, а отже, й розвиткові концептуального та вербального апаратів як засобів опрацювання й перетворення дійсності, а з іншого вимагає чіткіше відповісти на питання про сутність термінології та її статус на тлі системи мови та системи (наукових) понять. Мусимо констатувати, що відповідь на питання «що таке термін?» не тільки не має чіткості, а й кардинально змінюється від однієї до іншої наукової школи (пор. думки Д. Лотте та його учня Л. Капанадзе й, на противагу їм, уявлення

В. Лейчика та С. Шелова). Це зумовлює потребу звернутися до аналізу теоретико-поняттєвих парадигм, пов'язаних з розумінням поняття «термін». Тимчасова, хоча й тривала, неузгодженість поглядів на природу термінологічності сусідить з нещодавно посталою невизначеністю: що вважати фаховою мовою, ащо її побутовим, наївним застосуванням, яка, до речі, виникла саме через «проникнення спеціальних знань та наукомістких технологій у побут». Те, що сучасна наукова мова, всякчасно змінюючись, рухається врізнобіч (від загальновживаної мови з подальшою кристалізацією власне термінологічних рис та до неї з відповідними наслідками, серед яких розвиток неоднозначності, набуття емоційності або й детермінологізація), зумовлює потребу адекватно і вчасно реагувати на ці зміни та рух, зумовлює актуальність нашого дослідження та визначає його мету встановити сутнісні характеристики терміна на тлі його порівняння з неспеціальною лексикою природної мови. А щоб досягнути цієї мети, треба виконати такі дослідницькі завдання: 1) розглянути й зіставити головні сучасні концепції терміна, встановити їхню евристичну цінність для адекватного пояснення термінологічності; 2) виявити джерела відмінності між термінами та нетермінами; 3) співвіднести термін зі словом, термінологію з літературною й загальновживаною мовами.

Дослідники вирізняють два напрямки лінгвістичного визначення терміна: перший продовжує термінознавчу традицію, започатковану Д. Лотте (див., наприклад, [1]), який розмежовував і, що важливіше, протиставляв слово та термін на підставі їхньої природної семантичної неподібності (мовляв, терміну невластива багатозначність, неточність, немотивованість тощо), другий, осмислюючи сутність терміна, розвиває думки іншого класика мовознавства, Г. Винокура, про те, що терміни це не особливі слова, а слова в особливій функції [2]). Оцей, другий напрямок підтримують, щоправда, різною мірою, майже всі сучасні авторитетні українські (А. Д'яков, Т. Кияк і 3. Куделько) й російські термінознавці (Л. Ткачова, Б. Головін і В. Лейчик), вважаючи протилежний підхід «відхиленим сучасною наукою» [3, с. 28]. Справді, якщо не брати до уваги досягнення представників нормалізаторської традиції в термінознавстві (школа Д. Лотте) щодо унормування, стандартизації термінів, мовного планування й складання термінологічних словників, то доведеться визнати, що цей підхід негативно позначився на трактуванні властивостей терміна. Маємо на увазі факт невизнання неоднозначності (полісемії, омонімії), широкозначності, значеннєвих дублетів у лексиці спеціального вжитку тощо.

Українські лінгвісти вважають, що «терміни це не особливі слова, а лише слова в особливій функції» [4, с. 15], проте висувають до них (термінів) вимоги, які заперечуються самою мовною практикою (приміром, однозначність, дефінітивність, точність, відсутність синонімії), й таким чином змішують динамічне й статичне (в іншій термінології функційне й субстанціональне) розуміння термінологічності. Замість виводити визначальні особливості терміна з мети, місця й умов його застосування, автори «Основ термінотворення», проти всіх сподівань та методологічних принципів (наприклад, принципу неупередженого розгляду об'єкту дослідження), приписують йому ознаки, покладаючись на власне розуміння доцільності, а не враховуючи тенденції розвитку дійсності та потреби наукової практики.

Надто категоричною видається й думка росіян, авторів посібника «Лингвистические основы учения о терминах» Б. Головіна та Р. Кобрина, які стверджують, що, на відміну від значення слова-нетерміна, «значення слова-терміна може підійматися на вищі щаблі абстрагування від дійсності й навіть поривати з нею» (ми маємо доказ проти цієї думки функціювання загальновживаних, зокрема просторічних, повнозначних слів із широким значенням еврисемантів: річ, діло; фішка, шняга). Водночас треба зазначити, що між термінами й нетермінами немає «китайської стіни». Між ними постійно відбувається обмін: термінологізація загальновживаної лексики (пор. укр. корінь дерева корінь слова, закінчення роботи нульове закінчення; англ. to dress «одягатися» to dress «вишиковуватися» (військ.) і детермінологізація (авіаційне приземлитися «здійснити посадку» і жартівливе приземлитися «упасти»; морське кинути якір «зупинитися для стоянки, опускаючи у воду стержень із лапами» і кинути якір «зупинитися, пристати де-небудь») [5, с. 220].

Не переконує й теза про те, що нетерміни опираються виникненню в них індивідуальних значень звичайно, на противагу словам-термінам. Ще одне твердження «значення слова-нетерміна співвіднесене з непрофесійними потребами людського спілкування й тому сприймаєтьсяпоза професійним відношенням до дійсності» [6, с. 43] можемо теж заперечити: професіоналізми та номени як мовні засоби професійного спілкування не є термінами.

Отож, усвідомлюючи, що будь-яка (наукова) теорія істинна лише частково (з огляду на невичерпність самої реальності та її окремих фрагментів), а її застосовність обмежена відповідними об'єктами, воліємо однаково критично й уважно поставитись до обох, субстанціонального й функційного, підходів до розгляду терміна.

Зі сказаного вище випливає, що сутність терміна виразно виявляється і тут прихильники протилежних поглядів одностайні на тлі його порівняння зі словом звичайної, ненаукової, мови. Зважаючи на те, що слово це двостороння одиниця мови (складена із планів вираження та змісту), послідовно зіставимо семантичне навантаження слова та терміна (без сумніву, термін має ті ж таки дві сторони, інакше він не міг би брати участі в актах комунікації) щодо подібності/відмінності, а найперше визначимо функції обох категорій. По-перше, функція це те, що свідомо надається певному суто людському об'єктові (наприклад, паперовим грошам як посереднику в товарному обміні, каменю як частині бруківки, слову чи терміну як матеріальним носіям певних ідей та уявлень), а отже, може бути визначене умоглядно. А коли так, то, по-друге, немає потреби (принаймні за першого наближення) розкладати носій функції на компоненти його можна сприйняти цілісно, без розрізнення ознак, релевантних та іррелевантних для виконання цієї функції (камінь є частиною бруківки незалежно від кількості й співвідношення в ньому хімічних елементів, за умови, що вони не впливають на його здатність бути цією частиною з огляду на це видаються важливішими його розмір та форма). Отже, за загальним визнанням термінознавців, покликання терміна обслуговувати сферу фахового спілкування (наука, виробництво й управління): потрапляючи в неспеціальний контекст, він утрачає характерні ознаки, бо, як далі намагаємося довести, змінює функцію. Покликання слова забезпечувати побутову комунікацію, бути засобом сугестії та виразником не тільки думок, але й ставлення мовця до предмету розмови.

Потрапляючи в неспеціальний контекст, термін утрачає свої характерні ознаки, детермінологізується. Наслідки цього процесу врівноважуються протилежним перетворенням загальновживаних одиниць на терміни, називаним термінологізацією. Саме на перетині цих процесів, за порадою відомого російського термінознавця В. Лейчика, треба шукати визначальні особливості субстанції (!) терміна. З огляду на конвенційність мовного знака (який ми розуміємо, слідом за В. Солнцевим [7], як формальну частину слова, план вираження (на противагу планові змісту), а не як слово в цілому), однаково властиву одиницям загальної та спеціальної мов, та зважаючи на численні приклади невідповідності термінів нормалізаторським вимогам до форми таких номінацій, маємо сказати, що терміни та нетерміни часто різняться тільки змістово (як відомо, формально вони можуть збігатись). Отже, визначити відмінність між цими двома категоріями можна, зіставивши семантику, по-перше, загальновживаних одиниць та посталих на їхній базі термінів і, по-друге, термінів і детермінологізованих одиниць.

Незважаючи на те, що явище ідентичності, як у мові, так і в термінології зокрема, більшість лінгвістів вважає небажаним і неправомірним, уникнути його взагалі неможливо, адже будь-який термін складається зі змістових ознак та принципів одиниці мови, є так званим мовним фільтром і виступає своєрідною формою розвитку та вдосконалення мови.

Не винятком у цьому аспекті є й мова медичної науки. Взаємодія та взаємозв'язки різних медичних мікросистем, вплив лексико-семантичних запозичень, потреба обґрунтування теоретичних принципів унормування медичних термінів, укладання фахових словників з урахуванням загальноприйнятих деривативних норм призвели до появи в науковій мові медицини «двозначності» форми, що знаходить вияв насамперед на рівні формальної та словотвірної тотожності термінів, атому становить інтерес і для філологів, і для медичних фахівців.

Зокрема, думки щодо перекладу різних медичних термінів беруть свій початок ще з часів античності. Візьмемо, наприклад, такий термін як критичний абсцес (apostemata critica, в оригіналі apostemata crytica). Мається на увазі критичне вирішення лихоманкового процесу, зумовлене критичним скриттям гнійного вогнища. У працях Гіппократа «Прогностика» та «Епідемії» це явище в різних за характером випадках позначається єдиним терміном apostasis (Гіппократ, 1936), який на початку 18 століття дорівнював поняттю абсцес. Учені, які перекладали «Прогностику», водному випадку перекладають apostasis як абсцес або нарив, в іншому як відкладання вологи. Згодом В. Карпов справедливо підкреслив необхідність розрізняти ці терміни, так як для введення терміна «відкладання вологи» не було підстави [8, с. 485].

Розглянувши вищезгадані терміни детальніше, можемо підкреслити, що лише один із трьох словників клінічних термінів, якими користувались при дослідженні, містить термін apostema, atis n [9, с. 46]. Натомість, такого терміна, як apostasis, у жодному словнику не зустрічаємо. Можна припустити, що він вийшов із вжитку у часи Середньовіччя, коли латинська мова була поширена практично у всіх країнах Європи.

Термін цірзоцеле (гр. cirsocele, kirsocele, в оригіналі sircocele, лат. hernia varicosa) варикозна грижа М. Л. Бідлоо у свій праці «Настанови по хірургії» використовує синонім varicocele [8, с. 491].

Стосовно цього терміна, то його можна зустріти в литовському словнику [9, с. 108], атакож у словнику клінічних термінів під редакцією Стедмена [10, с. 311]. При цьому обидва словники подають синонім varicocele, який використовував Бідлоо у своїй праці . Проте, термін hernia varicosa також має місце в сучасній клінічній термінології і вживається значно частіше, ніж його грецькі відповідники (cirsocele, kirsocele). Саме цей термін використовується в курсі «Латинська мова та основи медичної термінології» для студентів- медиків у підручнику «Латинська мова».

Термін флеботомія (гр. phlebotomia, від phleps вена і tome розсікання). Вперше термін зустрічається в книзі «De methodo medendi» («Про методи лікування») Галена (B. Castelli, 1713) [8, с. 492]. Термін флеботомія в клінічній термінології використовується також у латинській транслітерації venaesectio.

Усі три словники [9-11] подають 2 варіанти вживання: phlebotomia і venaesectio. Словник клінічних термінів під редакцією Арнаудова крім вищезгаданих термінів подає англійську транслітерацію: phlebotomy, venesection [11, с. 344]. Словник Стедмена [10, с. 1187], окрім phlebotomy або venaesection, подає також комбінований варіант перекладу цього терміна venotomy. Перша частина слова латинська, а друга грецька. Якщо брати до прикладу українську термінологію, то тут лише грецька транслітерація. Очевидно, це пов'язано із структурою мов української та англійської. В українській мові використовується лише транслітерація грецького терміна, ав англійській поряд з грецьким транслітерація латинського терміна, а також рідше латинсько-грецького новотвору, в якого одна частина латинська, аінша грецька, як це видно на прикладі venotomy.

Більшість клінічних термінів традиційно грецького походження. При цьому будова цих термінів аналогічна: поєднання основ. Що ж стосується латинських відповідників, то вони вживаються рідше, але також наявні в клінічній термінології.

Зрозуміло, що термінологія обслуговує спеціальну професійну комунікацію поряд з номенклатурою, професіоналізмами й загальновживаними одиницями ці мовні засоби складають одну зі сторін функційного стилю мови науки, техніки, виробництва та управління: друга його сторона низка відношень між цими вербальними засобами, яка пов'язує та модифікує їх відповідно до сфери використання та мети висловлювання. Маючи на увазі цей та інші, уже описані факти, ми вважаємо безпідставним питання: «<...> чи є термін словом (читай лексичною одиницею), а чи тільки функцією слова? Або інакше: чи складають терміни окремий шар (розряд) у лексичній системі мови», якщо будь-яке слово може правити за термін, і чи в такому разі можна «<...> казати про ознаки терміна як лексичної одиниці й <...> окреслити коло лексичних одиниць, що належать тільки до термінів, і на цій підставі створювати словники термінів і т. ін.» [3, с. 28]. Розуміючи мову як динамічно-статичний та відносно самостійний суспільно значущий засіб спілкування людини, спрямований на свідоме й цілеспрямоване перетворення дійсності, ми вважаємо термін особливим словом остільки, наскільки він виконує особливу функцію, яка дозволяє співвіднести його з усіма одиницями словника певної мови, але й певною мірою протиставити всім іншим словам (діалектизм прив'язаний до ареалу чи соціального шару, історизм до певної доби, розмовне слово до ситуації мовлення.., термін ні). Ці погляди не дають нам підстав бути згодними з гіпотезою, яка, зважаючи на численні випадки термінологізації слів та деякі спільні ознаки звичайного слова та спеціального, лексичну одиницю певної людської мови пропонує вважати субстратом терміна. По-перше, у мові нема лексичної одиниці як такої вона завжди частина певної більшої цілості, а отже, одиниця неодмінно якась: тому, на нашу думку, некоректнопротиставляти лексичну одиницю та термін ці категорії співвідносяться як інваріант, або ідеалізація, і варіант, у якому вона матеріалізується, виявляє себе; тому радше навпаки термін, разом із іншими словами, є базою, на якій, унаслідок елімінації визначальних ознак конкретних різновидів слів, постає лексична одиниця як мисленнєвий конструкт. По-друге, мова засвідчує дедалі більше випадків такого семантичного варіювання, за якого від термінологічного значення відгалужується нетермінологічне (бомба, графіті, тайм-аут), що суперечить розглядуваній гіпотезі, бо виходить, що ці терміни не тільки не мають смислового субстрату певної мови (бо вони запозичені з іншої), а й навпаки самі правлять за «субстрат» для нетермінів.

Вважаємо думку, яку чи не найточніше висловив науковець В. Лейчик, — «<...> терміни пов'язані не з поняттями взагалі, а з такими поняттями певної теорії чи концепції, що відбивають рівень знання в певний період <...>» [3, с. 22], — вельми помічною для визначення сутності терміна, дарма, що ненаукова система понять також формується внаслідок застосування теоріїсукупності поглядів (звичайно, наївних), званої картиною світу. Визнаючи інші, діалектико-матеріалістичні, методологічні принципи, інший дослідник термінології, Б. Головін стверджує: «неправильно думати, що терміни з'являються тільки тоді, коли починає розвиватись наука, теоретичне знання» [5, с. 5]. Ця думка походить із марксистського твердження про надважливість праці в розвитку людства, мовляв, перші терміни з'явилися в мові ремісників ще за донаукових часів.

Зважаючи на те, що головна відмінність між загальновживаною й іншою неспеціальною лексикою та, власне, термінами цілеспрямованість, свідомість пізнання, яка визначає сутнісні смислові особливості термінології (приміром, відносна об'єктивність змістової сторони терміна як реалізація ідеалу /принципу/ об'єктивності пізнання), ми об'єднуємо обидва погляди на співвідношення термінології та відповідної теорії: мова спеціального вжитку, зокрема термінолексика, з'являється тоді, коли людина усвідомлює потребу пізнавати й трансформувати навколишню дійсність. Власне, тому «терміни» професійної діяльності цікаві нам лише остільки, накільки вони можуть бути чи стати елементами наукового (а отже, цілеспрямованого) пізнання.

Головні характеристики термінологічної одиниці випливають із особливостей самої наукової когніції та пов'язаної з нею подальшої комунікації: з одного боку, ідеї фахових науковців можуть і мають бути адекватно (об'єктивно) виражені, що зумовлює такі власивості терміна, як неекспресивність, неемоційність і поняттєвість його семантики (вираження спеціального поняття), а з іншого, науковці, неодмінно будучи носіями певної природної мови, досить часто «обертають» свої теоретичні уявлення в уже використовувані в певній мові форми, а це зумовлює вторинність у плані походження деяких термінів як іще одну їхню ознаку.

На нашу думку, після з'ясування сутності терміна й природи термінологічності доцільно, спроектувавши властивості окремих спеціальних одиниць на їхні сукупності, звернутися до кваліфікації (або й розмежування залежно від результатів аналізу) термінології та терміносистеми.

1. Лотте Д. С. Основы построения научно-технической терминологии: Вопросы теории и методики / Д. С. Лотте. — М.: Изд-воАН СССР, 1961 — 158 с. 2. Винокур Г. О. О некоторых явлениях словообразования в русской технической терминологии / Г. О. Винокур // Труды Моск. ин-та истории, философии и литературы. — 1939. — Т. V. Сб. статей по языковедению. — С. 3-54. 3. Лейчик В. М. Терминоведение: предмет, методы, структура / В. М. Лейчик — 3-еизд. — М. : Изд-во ЛКИ, 2007. — 256 с. 4. Д'яков А. С. Основи термінотворення: Семантичні та соціолінгвістичні аспекти / А. СД'яков, Т. Р. Кияк, 3. Б. Куделько К: Вид. дім «KM Академія», 2000. — 218 с. 5. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студ. філол. спец. вищих навч. закладів освіти. К: Видавничий центр «Академія», 2002. — 368 с. 6. Головин Б. Н. Лингвистические основы учения о терминах: учеб. пособие [для филол. спец. вузов] / Б. П. Головин, Р. Ю. Кобрин. — М.: Высшая школа, 1987. — 104 с. 7. Солнцев В. М. Язык как системно-структурное образование /

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

В Мартин - Система клінічних термінів як предмет мовознавчого розгляду