О М Пєтухова, Г В Сілакова - Система фінансового забезпечення інвестиційної діяльності - страница 1

Страницы:
1 

Наук, праці Нац. ун-ту харч, технологій. - 2005. - № 17. - С. 35-38.

 

 

К.е.н., Пєтухова О. М., Сілакова Г. В. К.э.н., Петухова О. М., Силакова А. В. Petukhova O., Silakova G. Національний університет харчових технологій Система фінансового забезпечення інвестиційної діяльності Система финансового обеспечения инвестиционной деятельности

System of financing investment Ключові слова: інвестиції, інвестиційна діяльність, інвестиційні ресурси, джерела фінансування, методи і форми фінансування, прибуток, амортизаційні відрахування, акція, облігація, кредит, лізинг.

Ключевые слова: инвестиции, инвестиционная деятельность, инвестиционные ресурсы, источники финансирования, методы и формы финансирования, прибыль, амортизационные отчисления, акция, облигация, кредит, лизинг.

Key words: investments, investment activity, investment resources, sources of financing, methods and forms of financing, profit, depreciation charges, the share, the bond, the credit, leasing.

Розглянуто основні джерела, форми і методи фінансування, що можуть бути застосовані при формуванні фінансових ресурсів для здійснення інвестиційної діяльності виходячи з реальної економічної ситуації в країні.

Рассмотрены основные источники, формы и методы финансирования, которые могут быть применены при формировании финансовых ресурсов для осуществления инвестиционной деятельности исходя из реальной экономической ситуации в стране.

The main sources, forms and methods of financing that can be used in the formation of financial resources for investment based on the real economic situation in the country.

I.       Вступ. У забезпеченні стабільного розвитку економіки вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, є підґрунтям відтворювальних процесів на макро- й мікроекономічному рівнях.

Організація безперебійного та ефективного інвестиційного процесу -найважливіший фактор, що визначає темпи економічного зростання країни. Саме надходження інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання забезпечує існування економічної системи і вихід її на якісно новий рівень розвитку.

Сучасний стан інвестиційної діяльності в економіці України характеризується зменшенням ролі держави як безпосереднього інвестора і розвитком приватних інвесторів, появою нових інституційних структур, формуванням інвестиційної інфраструктури, зокрема розгалуженої системи комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інвестиційних інститутів. Ці процеси поступово впливають на структуру інвестиційного капіталу за формами власності і джерелами фінансування.

Теоретичні питання формування джерел інвестиційних ресурсів досліджують як багато вітчизняних вчених, так і вчених близького зарубіжжя, зокрема Пересада А., Поддєрьогін А., Татаренко Н., Федоренко В., Вахрин П., Ример М., Ромаш М., Янковский К. та інші.

Разом з тим, зі становленням ринкових відносин зростає різноманіття джерел фінансування інвестиційної діяльності, тому необхідно й надалі досліджувати проблеми формування інвестиційного капіталу.

II.    Постановка задачі. Система фінансового забезпечення інвестиційного процесу складається з органічного поєднання джерел, методів і форм фінансування інвестиційної діяльності. Джерела формування інвестиційних ресурсів у ринковій економіці досить різноманітні, що й обумовлює необхідність визначення їх економічної сутності, класифікації, структури тощо.

V                                                                           .     .... У

Основні складові системи фінансування інвестиційної діяльності і будуть розглянуті в даній роботі.

ІІІ. Результати. За формами власності джерела фінансування поділяються на державні (вкладання капіталу, яке провадять центральні органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів, державних підприємств); муніципальні (вкладання капіталу, яке провадять місцеві органи влади й управління); приватні (вкладання коштів громадян та приватних підприємств); іноземні інвестиції (вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав); спільні інвестиції (вкладання юридичних та фізичних осіб країни та іноземних держав).

На рівні держави джерелами фінансування є власні кошти бюджетних і позабюджетних фондів, залучені кошти державної кредитно-банківської і страхової систем, кошти у вигляді зовнішнього і внутрішнього боргу держави.

На рівні підприємства джерелами фінансування є власні кошти (прибуток, амортизаційні відрахування, страхові відшкодування, грошові нагромадження і заощадження фізичних та юридичних осіб); позикові кошти (облігаційні позики, банківські і державні кредити та позики); залучені кошти (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян та юридичних осіб); бюджетні інвестиційні асигнування; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян.

Використання внутрішніх (власних) джерел фінансування характеризується низкою позитивних властивостей, зокрема простотою і швидкістю залучення; високим рівнем віддачі за критерієм норми прибутковості капіталу, що інвестується; значним зниженням ризику неплатоспроможності і банкрутства підприємства при їх використанні; повним збереженням управління в руках засновників підприємства тощо. Разом з тим, цей процес не позбавлений певних недоліків, таких як обмежений обсяг залучення, а отже і можливостей значного розширення інвестиційної діяльності при сприятливій кон'юнктурі інвестиційного ринку; обмеженість зовнішнього контролю за ефективністю використання власних інвестиційних ресурсів, що

S   при некваліфікованому управлінні ними може призвести до тяжких фі наслідків.

Використання зовнішніх (залучених і позикових) джерел фінансування має наступні позитивні властивості: є можливість залучення значного обсягу фінансових ресурсів, що значно перевищує обсяг власних інвестиційних ресурсів; більш високий рівень контролю за ефективністю інвестиційної діяльності і за реалізацією внутрішніх резервів її підвищення. Разом з тим, їм властиві наступні недоліки: складність залучення й оформлення; більш тривалий період залучення; необхідність надання відповідних гарантій; підвищення ризику банкрутства у зв'язку із несвоєчасним погашенням отриманих позик; втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності у зв'язку з необхідністю сплати відсотків; часткова втрата контролю над компанією (при акціонуванні).

При всій різноманітності джерел фінансування до основних методів фінансування інвестиційної діяльності можна віднести самофінансування, акціонерне фінансування, державне фінансування, кредитне фінансування, лізингове і комбіноване (змішане) фінансування. Під методом фінансування розуміється механізм залучення інвестиційних ресурсів з метою фінансування інвестиційного процесу. Під формами фінансування мають на увазі зовнішні прояви сутності методу фінансування.

Повне внутрішнє самофінансування є найбільш надійним і передбачає фінансування інвестиційного проекту виключно за рахунок власних фінансових ресурсів, що формуються на базі внутрішніх джерел. Така форма фінансування характерна переважно для реалізації короткострокових інвестиційних проектів з низькою нормою рентабельності або при наявності ускладнення для залучення позикового капіталу. Серед власних джерел фінансування інвестицій головну роль безумовно відіграє прибуток підприємства, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків. Прибуток являє собою кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства. Розмір прибутку залежить від декількох факторів: обсягу реалізації продукції, ціни, собівартості

!5   одиниці продукції, ставки податку на прибуток. Частина цього прибутку ""^Е* спрямовується на розширення виробництва, частина може бути використана на досягнення різних інвестиційних цілей.

Другим за значенням джерелом власних коштів є амортизаційні відрахування. Їх розмір залежить від основних засобів, що використовуються підприємством, а також від обраного методу нарахування амортизації.

До основних переваг використання власних джерел можна віднести: щодо прибутку - відсутність затрат часу і коштів по їх мобілізації, відсутність ризику щодо неповернення; щодо амортизаційних відрахувань - наявність в розпорядженні підприємства при будь-якому фінансовому становищі, використання можливості нарахування амортизації різними методами.

До недоліків можна віднести: щодо прибутку - обмеженість джерел цього методу внаслідок неплатежів, бартеру, податкових стягнень і т.п.; щодо амортизації - залежність величини накопичених амортизаційних відрахувань від рівня інфляції, можливість нецільового використання через відсутність чіткого механізму контролю тощо.

Серед джерел фінансування інвестицій досить привабливою є перспектива залучення додаткових коштів шляхом акціонерного фінансування. Ця форма використовується для реалізації крупномасштабних інвестиційних проектів при галузевій чи регіональній диверсифікації інвестиційної діяльності. Щоправда, це може стосуватися лише стабільно працюючих підприємств. Мобілізація інвестиційних ресурсів при даній формі фінансування здійснюється через ринок цінних паперів. Водночас проблема додаткових емісій полягає в тому, щоб чітко визначити обсяг емісії, необхідний для розвитку підприємства і, в той же час, достатній для того, щоб не втратити контроль над підприємством. Ще одним важливим питанням при цьому є мінімізація витрат.

Випущені нові акції можуть бути розміщені як серед існуючих, так і серед нових акціонерів. При цьому розрізняють два варіанти розміщення акцій: публічне, коли цінні папери пропонуються необмеженому колу інвесторів, і приватне - для обмеженого кола інвесторів. Публічне розміщення передбачаєповне розкриття інформації. При приватному розміщенні процедура^^, більш спрощена і припускається, що інвестори достатньо кваліфіковані для того, щоб визначитися з ризиками, пов'язаними з придбанням цінних паперів.

До переваг даного методу фінансування відноситься можливість залучення значного розміру капіталу; при чому значні обсяги отриманих коштів супроводжуються низькою ціною їх залучення; відсутність необхідності фіксованих виплат - у разі емісії звичайних акцій і відносно невеликий розмір дивідендних виплат - для привілейованих; цей метод не потребує додаткового забезпечення (гарантії); використання залучених коштів не обмежено строками.

До основних недоліків можна віднести: емісія і розміщення акцій потребує значних затрат часу і грошових коштів; існує можливість ризику розміщення випуску акцій не в повному обсязі; розмив пропорційних часток колишніх акціонерів в Статутному капіталі і зниження їх доходів; можливість допущення до управління компанією нових акціонерів; регламентація порядку емісії з боку органів управління ринком цінних паперів; інвестори можуть розцінити додаткову емісію акцій як негативний сигнал, що може вплинути на курс акцій підприємства.

Державне фінансування здійснюється у формі фінансової підтримки високоефективних інвестиційних проектів, фінансування в рамках цільових програм. Виділяють наступні види державного фінансування інвестицій: пряме (цільове) кредитування - надання державою позики безпосередньо підприємству за умови цільового використання цих коштів. В цьому разі держава встановлює відсоткові ставки, строк і механізм повернення; гранти, дотації та субсидії для реалізації певного проекту, як правило, надаються безоплатно; пайова участь - держава через делеговані органи виступає пайовим вкладником у проект, решта частина вкладу здійснюється комерційними структурами; гарантії по кредитам - в цьому випадку підприємство отримує кредит від комерційної структури, а держава через міністерства, відомства чи спеціально створені фонди виступає гарантом підприємства.

Разом з тим, фінансування інвестиційної діяльності за рахунок коптв^^, державного і місцевого бюджетів не можна розглядати як інструмент, який широко застосовується. Державні кошти мають використовуватись переважно для реалізації тих інвестиційних проектів і розвитку тих виробництв, які забезпечують максимальний економічний і соціальний ефект.

Перевагами цього методу фінансування є нижчі суми платежів за користування коштами при більш тривалих періодах; можливість надання додаткових послуг.

До недоліків можна віднести можливу низьку ефективність використання отриманих коштів; залежність від поповнення бюджету; необхідність додаткового забезпечення при державному кредитуванні; жорсткий і тривалий відбір проектів для фінансування; вузькі пріоритети при відборі проектів.

Кредитне фінансування здійснюється за рахунок кредитів банків і боргових зобов'язань юридичних і фізичних осіб. Застосовується для реалізації невеликих короткострокових інвестиційних проектів з високою нормою рентабельності інвестицій. Кредит надається при дотриманні основних принципів кредитування: повернення, терміновості, платності, забезпеченості, цільового використання. Особливість даного методу фінансування в тому, що кредит необхідно повертати на попередньо обумовлених умовах, при цьому кредитор не претендує на участь у доходах від реалізації інвестицій. Кредитне фінансування здійснюється шляхом укладання відповідних договорів між підприємством і кредитною організацією. Основною угодою є кредитний договір, що забезпечує юридичну основу забезпеченості позик, їх своєчасного повернення та сплати відсотків.

За способом сплати позикового відсотку виділяють: кредит, відсоток за яким сплачується в момент його повного погашення; кредит, відсоток за яким сплачується рівними частинами протягом всього строку дії кредитного договору; кредит, відсоток за яким стягується банком в момент безпосередньої видачі кредиту підприємству.

Залежно від забезпеченості виділяють наступні види кредитів: довірчі^^ (бланкові) кредити - застосовуються в процесі кредитування постійних клієнтів, що користуються повною довірою банку; формою забезпечення довірчого кредиту є кредитний договір; забезпечені кредити - надаються під заставу, проте в сучасних умовах через незавершеність процесу формування іпотечного і фондового ринків процедура оцінювання вартості майна є складною проблемою; кредити, що видаються під гарантії третіх осіб -реальним вираженням фінансової гарантії є юридично оформлене зобов'язання зі сторони гаранта відшкодувати фактично нанесені кредитору збитку при порушенні позичальником умов кредитування.

За цільовим призначенням виділяють кредити загального характеру і цільові кредити. Інвестиційний кредит виступає як різновид банківського кредиту, що спрямований на інвестиційні цілі.

До переваг кредитного фінансування слід віднести: значний зовнішній контроль за ефективністю його використання; можлива гнучка система залучення і погашення боргу; можливість відстрочки виплати відсотків; забезпечення довготривалих зобов'язань щодо фінансування.

До недоліків можна віднести: складність залучення й оформлення; необхідність представлення відповідних гарантій і майнових застав; підвищення ризику банкрутства у зв'язку з несвоєчасною сплатою позики і втратою частини прибутку від інвестиційної діяльності у зв'язку з необхідністю сплати відсотків; можливі високі відсоткові ставки.

Облігаційна позика є джерелом фінансування шляхом емісії облігацій. Привабливість облігацій для потенційних інвесторів в багатьох випадках визначається умовами розміщення облігацій. Умови облігаційної позики включають: суму і строк позики, кількість випущених облігацій, купонний період та рівень купонної ставки, умови сплати відсотків; дату, форми, порядок погашення і т.д. Умови, що пропонуються, мають бути достатньо вигідними для інвестора і забезпечити ліквідність облігацій, можливість повернення

is   коштів по ним до закінчення визначеного при емісії облігацій строку погашення шляхом купівлі-продажу на ринку цінних паперів.

До переваг емісії облігацій можна віднести: можливість розміщення серед багатьох позичальників, що зменшить залежність від одного кредитора; фіксований розмір купонної ставки; підвищення інвестиційної привабливості підприємства; відсутність ризику щодо втрати контролю в управлінні підприємством.

Недоліком є відсутність оперативності фінансування внаслідок наявності суворих регулятивних норм, що затягують процес організації фінансування; можливість невиконання емітентом прийнятих на себе зобов'язань, що тягне за собою процедури стягнення боргу аж до банкрутства підприємства.

Лізинг за своєю економічною сутністю є альтернативою довгостроковим кредитам. Лізингове фінансування подібне кредиту, який надається на купівлю обладнання, але базується на відносинах власності. Банки застосовують переважно фінансовий лізинг, якому властивий тривалий строк угод, протягом яких здійснюється виплата вартості майна. Гострий дефіцит інвестиційних ресурсів, з одного боку, і значна кількість виробничих об'єктів і обладнання, що не використовуються, з іншого боку, створюють умови для широкого використання інвестиційного лізингу.

Перевагами лізингу є широкий комплекс послуг, що надаються; підприємство отримує орендоване майно і починає його експлуатувати без вилучення значних обсягів коштів; гнучкий порядок платежів; можливість викупу обладнання; прискорення оновлення технічної бази.

Недоліками є: збереження дефіциту грошових коштів; складність складання проекту лізингу; вартість лізингу може перевищувати вартість кредиту аналогічного розміру через комісію, яка сплачується лізинговій компанії; відсутність надійних лізингових компаній.

Комбіноване (змішане) фінансування передбачає формування фінансових ресурсів як за рахунок власного, так і за рахунок залученого капіталу. При цьому використовується декілька методів фінансування.

В залежності від мети інвестування структура і пропорції інвестиційних^^, ресурсів можуть змінюватись. Останнім часом у загальній структурі фінансування інвестиційної діяльності в Україні знизилася частка фінансування за рахунок власних коштів підприємств у зв'язку з недосконалою податковою політикою. Загальний обсяг власних джерел фінансування інвестицій у промисловості є недостатнім для інвестиційного розвитку. Значна частина підприємств не має необхідних внутрішніх можливостей формування фінансового потенціалу інвестиційного пожвавлення. Лише ті підприємства, що здатні виробити конкурентноздатну продукцію можуть бути базою зростання інвестиційної активності, оскільки формування джерел фінансування інвестицій на не інфляційній основі є можливим тільки при збільшенні реальних доходів.

XV. Висновки. В умовах браку фінансових нагромаджень у підприємств виникає необхідність підвищення уваги до виявлення можливостей та умов залучення зовнішніх джерел фінансування інвестицій.

При аналізі можливих джерел інвестиційних ресурсів слід враховувати, що дві проблеми - пошук джерел грошових коштів і вибору оптимальної форми їх акумуляції - необхідно розглядати і вирішувати в комплексі. Найбільш перспективним джерелом інвестицій є внутрішні (національні) накопичення. В умовах нерозвиненості банківської системи і її неспроможності надати необхідні ресурси виробничому сектору економіки стратегічним напрямом є прискорення розвитку ринку цінних паперів. При обмежених можливостях самофінансування (відсутність прибутку, накопичень, знецінення амортизаційних відрахувань), постійному скороченні частки державних інвестицій основним "вузьким місцем" розширеного відтворення стає, перш за все, відсутність зовнішніх джерел інвестиційних ресурсів. В даній ситуації прискорений розвиток ринку цінних паперів, за допомогою якого можуть бути забезпечені умови для залучення інвестицій підприємствами і їх доступ до більш дешевого (в порівнянні з банківськими кредитами) капіталу, повинен

!5   розглядатись  в якості  одного  з реальних шляхів направлення значних**^ фінансових ресурсів в реальний сектор економіки.

Література

1.       Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991 р.

2.       Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченько О.Г. - Інвестування: навч. посібник. - К., 2001.

3.       Пересада А.А. та ін. Інвестування: навчально-методичний посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 251с.

4.       Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с., іл.

5.       Татаренко Н.О., Поручник А.М. Теории инвестиций: учеб. пособие. К.,

КНЕУ, 2000.

6.       Федоренко В.Г. Інвестознавство: Підручник. - К.: МАУП, 2000. - 408с.

7.       Янковский    К.П.,    Мухарь    И.Ф.    Организация    инвестиционной и инновационной деятельности. - СПб Питер, 2001. - 488с.

Страницы:
1 


Похожие статьи

О М Пєтухова, Г В Сілакова - Вплив іноземного інвестування на розвиток харчової промисловості

О М Пєтухова, Г В Сілакова - Система фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

О М Пєтухова, Г В Сілакова - Вибір інноваційної стратегії підприємства на основі побудови матриці інноваційно-фінансових стратегій