З Є Шершньова - Економічна стратегія організації дослідження сутності та методів обґрунтування - страница 1

Страницы:
1  2 

Теорія стратегії та економічного розвитку

У цьому контексті необхідно наголосити, що позитивних стабільних результатів у створенні сучасної конкурентоздатної економіки України можна досягти лише завдяки коригуванню вектора трансформаційних процесів у відносинах власності, який не повинен суперечити базовим економічним законам.

Література

1. Амоша А. И., Иванов Е. Т. Каноны рынка и законы экономики / Институт экономики промышленности. Донецк, 2000. — 504 с.

2. Бабицкий А. Ф. Законы экономики и жизнь общества. К.: Фитосоциоцентр, 2004. — 64 с.

3. Економіка України: підсумки та перспективи зростання / За ред. В. М. Геєця. — К.: Форт, 2000. — 392 с.

4. Гальчинский А. Историзм отношений собственности: методологические аспекты ана­лиза // Экономика Украины. — 1993. — № 9. — С. 41—49.

5. Кривенко К. Т., Савчук В. С., Беляев О. О. та ін. Політична економія. — К.: КНЕУ, 2001. — 508 с.

6. Лортикян Э. Л. История экономических реформ: мировой опыт второй половины ХІХ—ХХ вв.: Учеб. пособие для экон. вузов и факультетов. Х.: Консум, 1999. — 287 с.

7. Лукінов І. Економічні трансформації (наприкінці ХХ сторіччя). — К.: AT «Книга», 1997. — 456 с.

8. Маркс К. Капитал. / Маркс К., Энгельс Ф. Соч., 2-е изд. Т. 23. — 417 с.

9. Статистичний щорічник України за 2007 рік / Держкомстат України. — К.: Консуль­тант, 2008. — 571 с.

10. Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2001 році / Статистичний збірник. — К.: Держкомстат України, 2002. — 316 с.

11. Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2007 році / Статистичний збірник. — К.: ДП «Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України», 2008. — 361 с.

Стаття надійшла до редакції 08.12.2008 р.

УДК 658.012.7 З. Є. Шершньова, канд. екон. наук, доц.,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

ЕКОНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ: ДОСЛІДЖЕННЯ СУТНОСТІ ТА МЕТОДІВ ОБҐРУНТУВАННЯ

В статті розглянуто сутнісні характеристики та складові економічної стратегії організації як комплексної стратегії, запропоновано порядок її обґрунтування, «дерево цілей», «стратегічний набір», перелік методичних матеріалів та схему розробки програми еко­номічного розвитку як інструменту виконання стратегії.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: економічна стратегія, комплексна стратегія організації, «дерево ці­лей» економічної стратегії, «стратегічний набір» економічної стратегії, цільова програ­ма, програма економічного розвитку організації.

Інфляційні процеси в економіці України — об'єкт дискусій спеціалістів різного фаху. Серед низки причин, що обговорюються у наукових та періодичних видан­нях, найбільшого розголосу отримали вади монетарної політики, експансіоністська фіскальна політика, неврегульованість окремих ринків, фактори ціни стратегічних енергоресурсів тощо. На наш погляд, не применшуючи впливу макроекономічних факторів на розвиток економіки, слід більшу увагу приділяти пошуку варіантів

© З. Є. Шершньова, 2008розвитку окремих компаній, активізації їх поведінки у середовищі. Зрештою розви­ток економіки базується на розвитку господарюючих суб' єктів.

Для забезпечення сталого розвитку організація має діяти як єдиний стратегічно орієнтований механізм. У цих умовах не може існувати жодного елементу, який би залишався поза стратегічного впливу. Однак, жорстке функціональне розділення сфер діяльності притаманне наявним системам управління українських підпри­ємств часто заважає досягненню загальних цілей розвитку. З іншого боку, розвиток інформаційних технологій створює можливості подолання «функціональних меж», що виникли на певному етапі розвитку менеджменту, як результат розподілу праці для прискорення акумулювання та обробки однотипної інформації для прийняття «типових» рішень. Зараз конкурентні переваги у діяльності організацій формують­ся у міжфункціональних сферах, що дозволяє стверджувати: стратегічний розвиток підприємств та забезпечення їх діяльності у довгостроковій перспективі пов' язані із поступовою відмовою від жорсткої спеціалізації в управлінні, набуттям універ­сальних якостей створюваними підсистемами, які будуть здатними приймати стра­тегічні рішення.

Кожне підприємство має орієнтири в своїй діяльності, яких можна досягти лише зусиллями всього підприємства. Як правило, існують комплексні цілі, потрібні для розвитку всіх підрозділів підприємства, і, щоб їх досягти, розробляють певні комбі­нації стратегій, які називають комплексними стратегіями. До їх кола відноситься й економічна стратегія.

Економічна стратегія організації — комплексна стратегія, яка визначає спів­відношення економічних важелів, необхідних та доступних для стратегічного роз­витку організації, досягнення стратегічних цілей. Вона призначена для балансуван­ня інтересів та врегулювання економічних відносин усіх зацікавлених в ефективній діяльності та стратегічному розвитку підприємства груп.

Віднесення економічної стратегії до категорії комплексних базується на еконо­мічних взаємовідносин усередині та поза межами діяльності організації, що вклю­чає сукупність конкретних відносин власності, методів господарювання тощо. У процесі своєї діяльності організація вступає в економічні відносини у процесі заку­півлі сировини, матеріалів, інших товарно-матеріальних та нематеріальних ціннос­тей, реалізації продукції (послуг), які вироблені у процесі інвестування, формуван­ня капіталу та резервів, створення та розподілу прибутку; сплати податків, одержання та погашення кредитів тощо. Тобто економічні відносини пронизують усю діяльність підприємства, тому існує потреба регулювання економічних проце­сів і сформованих на їх основі раціональних відносин всередині та поза межами ринково-орієнтованої організації. Ці проблеми вирішуються з розробкою та реалі­зацією економічної стратегії.

За останні двадцять років опубліковані дослідження щодо ролі економічної стратегії у розвитку організацій різних типів, змісту та окремих складових еконо­мічної стратегії. Найвідомішими є публікації А. П. Градова [1], Г. Б. Клейнера [5], А. Н. Петрова [2], П. А. Прохоренка [3]. Всі ці автори поділяють думку про ком­плексний характер економічної стратегії, наявність у її складі зовнішньо орієнтова­них та внутрішньо орієнтованих стратегій, «доходних» та «витратних» стратегій, необхідність пошуку методів та інструментів балансування цих складових з метою досягнення сталого економічного розвитку підприємства. Їх підходи відрізняються кількістю складових економічної стратегії (від 4-х [2] до 10 [1]), акцентуванням уваги на обговоренні певних стратегій (наприклад, стратегії зниження трансакцій-них витрат або попередження неплатоспроможності), віднесенням до складу стра­тегій, які, на наш погляд, не відповідають змісту (наприклад, інтеграційна страте­гія, стратегія підприємництва), пропозиціями щодо їх обґрунтування. Все це свідчить про необхідність подальших досліджень у даній царині.

Метою даної публікації є формування методичних підходів до обґрунтування економічної стратегії на основі балансування та визначення послідовності вико­нання окремих її складових з метою забезпечення стабільного розвитку ринково орієнтованої організації.

Стратегічний підхід до економічного розвитку, а значить, й загального роз­витку організації має низку переваг. Він заохочує керівників та інших спеціаліс­тів мислити перспективно; веде до більш чіткої координації рішень та дій, які приймаються; встановлює перспективні показники діяльності для наступного контролю; робить підприємство більш підготовленим до раптових змін. Розроб­ка цієї стратегії має здійснювати за тими ж самими технологічними прийомами, як і решта комплексних стратегій [8, c. 400—406]. Розробка «стратегічного на­бору» економічної стратегії організації передбачає проходження таких необхід­них етапів:

■ аналіз середовища функціонування організації;

■ створення необхідних баз стратегічних даних;

■ прогнозування загальних тенденцій розвитку середовища загалом та окремих його «суботочень»;

■ визначення концепцій, політики та типу розвитку організації;

■ обґрунтування цілей розвитку та побудова «дерева цілей» (для визначення міс­ця економічної стратегії у діяльності організації та забезпечення взаємозв' язку ці­льової орієнтації окремих складових економічної стратегії);

■ обґрунтування окремих складових економічної стратегії;

■ балансування складових економічної стратегії у межах відповідного «страте­гічного набору»;

■ визначення параметрів системи планування економічного розвитку, в тому чис­лі системи планових документів (програми економічного розвитку, проектів як складових програми, системи стратегічних, поточних та оперативних планів різно­го типу);

■ обґрунтування варіантів побудови системи управління економічним розвит­ком на основі виконання економічної стратегії.

Зазначені комплекси робіт можуть об' єднуватися або поділятися на окремі види, що зумовлюється особливостями організації та її оточення, а також вибором мето­дів обґрунтування окремих складових стратегічного процесу.

Такий стратегічний підхід має базуватися також і на системному підході, тобто на розробці та балансуванні окремих складових економічної стратегії, перш за все — цілей, які можуть бути віднесеними до загальних та/або окремих підрозділів орга­нізації (рис. 1). Встановлення цілей у загальному вигляді передбачає проходження чотирьох обов' язкових етапів: 1) виявлення та аналіз тенденцій, що можна спосте­рігати в середовищі функціонування організації; 2) встановлення загальної мети організації; 3) побудова ієрархії взаємозв'язаних цілей («дерева цілей»); 4) встанов­лення поточних індивідуальних цілей та задач для окремих підсистем та виконав­ців як інструменту забезпечення їхнього виконання.

Обґрунтоване «дерево цілей»економічної стратегії створює «цільовий каркас» організації, визначає місце кожного підрозділу у досягненні цілей розвитку. Вихо­дячи з вимог до цілей організації, вини мають бути кількісно визначеними та зорієн­товані у часі, тобто використання техніко-економічних показників та «кортежу переваг»1 підвищує цільову орієнтацію діяльності організації. Система цілей ви­значає головне призначення організації, її загальні і специфічні цілі, ранжування з урахуванням можливих термінів і послідовності їхньої реалізації. Вибір стратегіч­ної мети завжди пов' язаний з визначенням альтернатив, тобто з оцінкою того, чим потрібно і можна пожертвувати, щоб досягти цієї мети.

«Кортеж переваг» — визначений в організації порядок досягнення цілей у певному плановому періоді. Об­меженість ресурсів підвищує роль застосування такого підходу. Цілі «другої» та «третьої» черги не виключа­ються з розгляду, переносяться на наступний період. «Кортеж переваг» — закріплюється у відповідному доку­менті, що створює умови для контролю.

Вищий виконавчий орган (колегіальний або одноосібний)

Вищі функціональні підрозділи

 

політики

фінансів

та

економіки

Доц

чення тощо

Загальна мета економічної стратегії

—І——І——І——І——І——І——І-—І——І——І-Г

у_)>_)>_)>__}'__]'__у__у

—і—1-1-1-1-1-1—1-г-1-1-*Г

ят я

нат н

нр нт

етр еа

ив ити

Я -/і Ми

CO   g СО _

їіегійн ігеїчи

такц тани

рка рб

Н , , НО

снс ср

ін іи

ла лв

Локальні цілі «дерева цілей» економічної стратегії (граф з перехресними зв'язками)

Рис. 1. «Дерево цілей» економічної стратегії акціонерного товариства

(умовний приклад)

Міжнародна теорія та практика висунули та вдосконалили широкий спектр ев­ристичних методів формулювання та аналізу цілей: «мозкова атака», «альтернатив­ні сценарії майбутнього», «кібернетичні сесії», «вправи дилетантів», «метод Дель-фі» тощо. Досвід показав, що тільки використання сукупності методів дає змогу висунути цілі, що відповідають вимогам, які існують щодо цілей розвитку та цілей управління. Через багатоцільовий характер діяльності підприємства дуже гостро постає проблема визначення та балансу різноспрямованих цілей, що ними користу­ється підприємство у своєму розвитку.

Виходячи з визначення стратегії як альтернативних варіантів досягнення мети, наявність «дерева цілей» — передумова використання системного підходу також до визначення та взаємозв' язку стратегій різних груп: продуктово-товарних, ресур­сних, функціональних стратегій, що мають увійти у збалансованому варіанті у «стратегічний набір» комплексної економічної стратегії (рис. 2). Аналогічний під­хід до розробки антикризової стратегії апробований автором [7].

Підприємство для забезпечення економічного розвитку шляхом виконання економічної стратегії може розробляти комплексну цільову програму, яка ви­ступатиме інструментом виконання «стратегічного набору». Наявність програми дозволяє більш ґрунтовно організувати роботу з економічного розвитку, як на підприємстві в цілому, так і в окремих підсистемах, забезпечити послідовність та системність цьому процесові. Доцільність розробки комплексної програми відповідного змісту залежить від типу підприємства та його оточення, від обра­ної економічної політики, а також від доступних підприємству засобів забезпе­чення економічного зростання. Цільова програма економічного розвитку при­значена для вирішення відповідної проблеми, є інструментом реалізації певного переліку довгострокових стратегій розвитку підприємства. Розробка і впрова­дження програми має важливе значення, оскільки дозволяє в комплексі виріши­ти багато складних задач:

— підвищення конкурентоспроможності підприємства на товарних ринках (стратегія «доходності портфелю», стратегія ціноутворення) та фінансових ринках (стратегія поведінки фірми на ринках грошей і цінних паперів);

— забезпечення вдосконалення наявних і формування нових виробничо-управлінських пропорцій інтеграційних зв' язків, що зумовлені визначеними перс­пективними напрямками в діяльності підприємства (стратегія управління капіта­лом, стратегія інвестиційної діяльності фірми);

— внесення якісних змін до виробничо-управлінської структури, підвищення ефективності діяльності (стратегія зниження виробничих витрат, стратегія інвести­ційної діяльності фірми; стратегія запобігання неплатоспроможності (банкрутства) фірми);

— формування підвалини для об' єднання зусиль всього колективу для вирішен­ня задач стратегічного розвитку підприємства (стратегія стимулювання персоналу фірми);

— сприяє налагодженню коопераційних зв' язків з організаціями партнерами, що тим чи іншим чином пов' язані з діяльністю підприємства (стратегія взаємодії фірми із «зонами стратегічних ресурсів» (ЗСР), стратегія зовнішньоекономічної ді­яльності фірми);

— орієнтація підприємства на участь у створенні об' єктів ринкової інфраструк­тури, які мають перетворити підприємство на «центр прибутків» (стратегія зни­ження трансакційних витрат);

— створення нових високоефективних інтеграційних зв' язків зо всіма об' єктами зовнішнього середовища, базованих на реалізації спільних інтересів, що підсилює можливості використання переваг кожної організації в досягненні власних і спіль­них цілей (стратегія зовнішньоекономічної діяльності фірми; стратегія стимулю­вання персоналу).

Цільова програма — це координуючий, адресний документ, який являє собою сукупність економічно та науково обґрунтованих, зорієнтованих на досягнення загальних (як правило комплексних) цілей заходів, які пов' язані за термінами, місцями виконання, а також забезпечені необхідними ресур­сами.

Розгорнута характеристика цільової програми та її переваг при застосуванні у діяльності підприємств розглянуто автором у попередній публікації [6].

Цільові програми продемонстрували свою ефективність у вітчизняній та за­кордонній практиці для розв' язання складних комплексних проблем розвитку технічних, соціально-економічних та організаційних систем. Цільова програма має бути основою для розробки планових документів іншого типу: стратегіч­ного плану підприємства, поточних, оперативно-тактичних та календарних пла­нів, — тобто є стрижнем для планових документів іншого типу. Програма еко­номічного розвитку є головним інструментом взаємозв' язку заходів різних за характером та змістом спрямованих на досягнення загальної мети, як створення та забезпечення стабільного зростання високоефективного ринково орієнтова­ного підприємства. З тим, щоб програма економічного розвитку була не випад­ковим набором незв' язаних між собою різних заходів, а документом, який від­бивав би органічний зв' язок робіт відповідних виконавців з досягнення цілей у межах обраної стратегії, вона повинна мати низку властивостей, що гарантують збіг форми, змісту і призначення.

1. Методи визначення та обґрунтування цілей і задач ЦП та їх взаємозв'яз­ку з іншими програмами і планами, що розроблені та застосовуються на підпри­ємстві.

2. Структура ЦП (перелік розділів, вимоги до їх змісту та взаємозв'язку, основні заходи що забезпечують досягнення цілей програми).

3. Технологічна послідовність етапів розробки ЦП з визначенням окремих під­ходів до розробки програмних заходів за різними стратегіями.

4. Порядок забезпечення взаємозв'язку заходів програми з відповідними розді­лами планових документів іншого типу.

5. Перелік та методичні вказівки до заповнення форм, що застосовуються для оформлення ЦП, а також окремі показники, які характеризують параметри окремих цілей та стратегій.

6. Організаційний механізм розробки та реалізації ЦП, включаючи побудову організаційних відносин (повноважень, обов'язків, відповідальності) між діючими підрозділами щодо виконання робіт по програмі, формування (в разі по треби) спе­ціальних органів управління ЦП, розробка сітьового графіку та організаційних планів робіт по розробці та виконанню програми.

7. Фінансово-економічний механізм розробки та забезпечення робіт по програ­мі (джерела фінансування, методи формування та використання стратегічних фон­дів, методи встановлення економічних взаємовідносин між окремими структур ни­ми підрозділами (діючими та тими, що реорганізуються, створюються та ліквіду­ються)).

8. Методи та форми соціально-психологічного супроводження розробки та реа­лізації ЦП (включаючи арсенал методів соціології, соціальної психології, конфлік-тології та ін., що дозволяють зменшити «опір змінам» у колективі).

9. Інформаційно-методичне забезпечення розробки ЦП (перелік та короткий виклад методів: визначення потреб; прогнозування різних типів; визначення та аналіз проблем; формування стратегій та «стратегічного набору»; розробки аль­тернативних заходів щодо виконання стратегій; визначення всіх видів ресурсів, що необхідні для функціонування систем інформаційного забезпечення ЦП, включаючи форми, канали та методи одержання початкової і поточної інформа­ції, її аналізу та ін.).

10. Процедури внесення змін у ЦП, зумовлених необхідністю уточнення цілей програми та стратегій їх досягнення, а також змінами зовнішніх і внутрішніх умов та можливостей їх реорганізації.

Обґрунтування відповідних розділів ЦП дозволить розробити якісну програму та створити умови для ефективного її виконання. Крім того, на ефективність здійс­нення економічної стратегії впливає:

S своєчасність проведення;

S обґрунтованість змісту окремих складових економічної стратегії та їх спів­відношення;

S достатня кількість грошових (у тому числі позикових) та інших ресурсів; S наявність персоналу відповідної кваліфікації, можливості його навчання та залучення;

S обґрунтоване організаційне забезпечення процесу розробки та виконання програми економічного розвитку тощо.

Обґрунтованість ЦП полягає у кваліфікованій проробці кожного питання щодо економічної доцільності, можливостей здійснення у потрібний термін заходів та досягнення очікуваних результатів. Ці напрямки надалі конкретизуються в різного роду проектах і програмах, поточних планах виробництва і практичних діях, наці­лених на реалізацію стратегії. У табл. 1 наведено порядок розробки програми еко­номічного розвитку. Треба зазначити, що на підприємствах різних організа­ційно-правових форм розподіл обов'язків між підрозділами по формуванню про­грами економічного розвитку буде відрізнятися. Але для отримання якісного ре­зультату проходження наведених етапів розробки та виконання програми є обов'язковим.

Подальші дослідження економічної стратегії, на наш погляд, мають здійснюва­тися у таких напрямках:

1. Визначення складових економічної стратегії у залежності від особливостей організації та її оточення.

2. Обґрунтування вибору методів формування як окремих складових, так й еко­номічної стратегії у цілому.

3. Визначення моделей та методів балансування складових економічної стратегії.

4. Обґрунтування механізмів формування та виконання програми економічного розвитку для різних суб' єктів господарювання.

5. Визначення взаємозв' язків між плановими документами, що існують в органі­зації, та програмою економічного розвитку.

Теорія

стратегії та

економічного розвитку

■а «

са Єр

Ь о

CO о

'го

'ІЗ

Література

1. Градов А. П. Экономическая стратегия фирмы. СПб.: Специальная литература, 1995.

2. Петров А. Н. Стратегический менеджмент: Учебник. М.: ЮНИТИ, 2005.

3. Прохоренко П. А. Автореферат диссертации. Стратегическое управление финансами корпоративных структур в металлургии. Орел, 2006.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

З Є Шершньова - Економічна стратегія організації дослідження сутності та методів обґрунтування