Є С Осадчий - Економічне трактування сутності та визначення банківського капіталу - страница 1

Страницы:
1  2 

Вчені записки. Вип. 12

жетне право, сфера оподаткування тощо), результати яких мали не лише наукове, а й важливе прикладне значення та сприяли становленню фінансової науки як само­стійної галузі економічного знання.

Таким чином, можна констатувати, що специфіка розвитку економічної науки в Україні на зламі XIX-XX ст. полягала у суттєвому впливі на її формування науко­вих досліджень плеяди університетських учених-економістів, результати яких без­посередньо впроваджувалися у навчальний процес та апробовувалися в студентсь­ких аудиторіях. І вагоме місце у цьому процесі відігравав Київський національний економічний університет, у стінах якого працювали відомі вчені у різних галузях економічної науки, які плідно співпрацювали з науковцями НАН України та еко­номічних закладів різних країн світу, а здобутки їхніх наукових досліджень свого часу стали фундаментом для подальшого розвитку економічних знань і формуван­ня їх у такому вигляді, якими вони представлені сьогодні.

Література

1. Дослідження з історії економічної думки в Україні (кінець XIX — XX ст.) / Ред. Т. І. Дерев'янкін. — К.: Наук. думка, 1996. — 139 с.

2. Звіт по темі «Історія Київського державного економічного університету» / Укл. Т. Д. Бондар. — К.: КДЕУ, 1995. — 370 с.

3. Київський інститут народного господарства ім. Д. С. Коротченка (1912-1972 рр.). До 60-річчя з дня створення інституту. — К., 1972. — 24 с.

4. Коропецький і.-С. Українські економісти XIX століття та західна наука. — К.: Либідь, 1993. — 192 с.

5. Нариси з історії економічної думки на Україні / Відп. ред. Д. Ф. Вірник. — К.: Вид-во АН УРСР, 1956. — 387 с.

6. Слуцкий Е. Е. Теория предельной полезности. К., 1910: Інститут рукописів ЦНБ ім. В. І. Вернадського. Ф. 1, № 44850.

7. Туган-Барановский М. И. Очерки из новейшей истории политической экономии и со­циализма. СПб., 1903. — 434 с.

8. Туган-Барановский М. И. Учение о предельной полезности хозяйственних благ как причине їх ценности // Юридический вестник. М., 1890. — № 10. — Т. 2. — С. 192-230.

9. Sulla teoria del bilancio del consumatore // Giornale degli economisti e rivista di statistica. — 1915. — Vol. 51. — Yuly. P. 1-26.

Надійшла до редакції: 15.01.2010

УДК 330.33.01 М. І. Диба, д-р екон. наук, професор,

Є. С. Осадчий, асистент, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ЕКОНОМІЧНЕ ТРАКТУВАННЯ СУТНОСТІ ТА ВИЗНАЧЕННЯ БАНКІВСЬКОГО КАПІТАЛУ

Проаналізовано теоретико-методичні підходи до визначення суті та економічного трак­тування поняття «банківський капітал». Досліджено соціально-економічну сутність та взаємозв'язок між категоріями «капітал» та «банківський капітал».

В статье проанализировано теоретико-методические подходы, к определению сути и экономической трактовке понятия «банковский капитал». Авторы исследуют социаль­но-экономическую сущность и взаимосвязь между категориями «капитал» и «банковс­кий капитал».

The determination of «bank capital» is analyzed in the article. The authors the article point the different going near interpretation essence of capital, examine concept bank capital.

© М. І. Диба, Є. С. Осадчий, 2010

Ключові слова: капітал, банківський капітал, фінансові ресурси. Ключевые слова: капитал, банковский капитал, финансовые ресурсы. Key words: capital, bank capital, financial resource.

На даному етапі існують різні підходи до розуміння капіталу банку, розуміючи під ним власні кошти чи власний капітал банків та його достатність для покриття прийнятих ризиків. Національний Банк України через встановлення нормативів адекватності капіталу санкціонує його допустимі мінімальні розміри та граничні співвідношення щодо загальних активів, саме тому власний капітал грає важливу роль у банківській дилемі «ризик—дохід». Збільшення власного капіталу знижує ризик банківської діяльності, стабілізуючи зростання доходів, страхуючи банки від банкрутства, але зменшуючи очікуваний дохід, оскільки акціонерний капітал до­рожчий, ніж залучені клієнтські ресурси. Головні питання управління активами та пасивами, таким чином, зводяться до визначення оптимальної величини банківсь­кого капіталу.

Розуміння суті банківського капіталу дає змогу будувати ефективні взаємовід­носини між банками та їх клієнтами, значною мірою впливати на процеси регулю­вання банківської діяльності. Відсутність єдиного погляду на визначення суті бан­ківського капіталу зумовлена, головним чином, неоднозначністю визначення поняття «капітал», одним із різновидів якого є капітал банківський. Детальне ви­вчення категорії «капітал» дасть змогу з'ясувати підходи до визначення поняття «банківський капітал», грунтовніше зрозуміти його суть і понятійний апарат, вико­ристовуваний для характеристики банківського капіталу.

Окремі аспекти проблеми банківського капіталу та пошуку шляхів його ефектив­ного функціонування висвітлено в працях ряду вітчизняних науковців — М. Алек-сеєнка, В. Гейця, О. Дзюблюка, Л. Примостки, В. Міщенка, А. Мороза, М. Савлука, Н. Васильків та ін.

Капітал — багато аспектна, складна категорія. А. Сміт розглядав капітал як за­пас, що використовується для господарських потреб і приносить дохід; Д. Рікардо — як ту частину багатства, що зайнята у виробництві та необхідна для приведення в дію праці; А. Маршал — як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснювати з однаковою ефективністю, але які не є безкоштовними дарами при­роди. Перелічені підходи до визначення капіталу, на нашу думку, є дещо однобіч­ними, оскільки пов' язують капітал з сукупністю речових факторів виробництва. Вони не враховують того факту, що капітал не є статичним, він постійно знахо­диться в русі, проходить різні стадії та набуває різних форм продуктивного, товар­ного та грошового капіталу [1, с. 28].

За К. Марксом, капітал — це вартість, котра приносить додаткову вартість. У більш широкому аспекті під капіталом розуміється цінність, яка приносить потік доходу. Після визначення сутності капіталу як вартості, що приносить додаткову вартість, К. Маркс наголошував: «капітал є рух, процес кругообігу, що проходить різні стадії». Тому капітал можна зрозуміти лише як рух, а не як річ, що перебуває в спокої.

Капітал — це не річ, а виробничі відносини, які втілені в речах і надають цим речам специфічного соціально-економічного характеру. Тому капітал розглядають не стільки як сукупність технічно-організаційних, скільки як сукупність соціально-економічних відносин, що може функціонувати лише за певних умов.

Термін «капітал» (лат. Capitalis — головний) означає багатство у формі грошо­вих ресурсів, нерухомості, цінних паперів, яке використовується для його збіль­шення. Вперше спробу наукового аналізу капіталу здійснив Арістотель, який увів у науковий обіг поняття «хремастика», що походить від грецького слова «хрема» йозначає «майно», «володіння». Під хремастикою мислитель розумів мистецтво на­живати достаток або діяльність, спрямовану на нагромадження багатства, отриман­ня прибутку. Сам же термін «капітал» почав набувати свого сучасного змісту бли­зько 1770 року з появою праць відомого французького вченого XVIII ст. А. Тюрго [2, с. 158].

Багато дослідників притримуються думки, що капітал є формою багатства, яка ототожнюється із сукупністю засобів виробництва. За висловом А. Сміта, капітал — це запас, який використовується для господарських потреб і приносить дохід. Дж. С. Мілль розглядав капітал як попередньо накопичений запас продуктів мину­лої праці. В свою чергу, представник класичної школи політичної економії С. Сісмонді вважав, що капітал являє собою постійну цінність, яка не витрачається, а лише примножується. А. Маршалл трактує капітал — як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з рівною ефективністю, але які не є безплатними дарами природи.

Систематизувавши різні підходи в трактуванні капіталу можна дати визначення суті капіталу:

1. Предметно-функціональний підхід, згідно з яким капітал прирівнюється до ресурсів, запасів, факторів виробництва. Класики буржуазної політичної еконо­мії А. Сміт та Д. Рікардо ототожнювали капітал з нагромадженою працею, різ­ними запасами (засобів і предметів праці) незалежно від характерних суспіль­них умов і відносин. Так, у своїй праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» А. Сміт розглядав капітал як накопичений запас засобів ви­робництва (накопичене багатство), що використовується для господарських по­треб і приносить дохід [7, с. 207]. Д. Рікардо, розвиваючи далі вчення А. Сміта, наголошував: «Капітал — це та частина запасів виробництва, яка використову­ється для отримання прибутку» [8, с. 130]. Значну увагу дослідженню сутності капіталу приділяв Дж. С. Мілль, який стверджував «Капітал — це початковий накопичений запас продуктів колишньої праці». Засновник теорії «трьох факто­рів» Ж. Б. Сей розглядав капітал поряд із землею та працею як один із факторів, на яких базується виробництво. Подальшого розвитку теорія «трьох факторів» набула у працях А. Маршала, який зазначав, що головна властивість капіталу — це здатність приносити дохід. Має слушність думка Д. Хаймана, який пропонує таке визначення: «Капітал — це ресурс тривалого використання, створений з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг». Аналогічні трактування подають інші економісти Заходу.

Зауважимо, що основні риси економічної категорії капіталу, які визначили кла­сичні економісти, взяли за основу інші дослідники. Водночас необхідно наголоси­ти, що сучасна західна економічна теорія, всебічно розкриваючи матеріально-речовий зміст категорії капіталу, принципово ігнорує його соціально-економічну природу відносин між людьми, концентруючи при цьому увагу здебільшого на ре­човій, а не на грошовій формі капіталу, що пояснюється об' єктивними економіч­ними умовами розвитку суспільства на той період.

2. Суспільно-економічний підхід, головну позицію по даному підходу визначив К. Маркс. Він трактував капітал як не річ, а суспільне, належне певній суспільно-історичній формації виробниче відношення, яке втілене в речі й надає їй специфіч­ного суспільного характеру. Джерелом формування капіталу він вважав додаткову вартість, яка створювалася додатковою працею найманих працівників виробничої сфери. Відповідно, капітал, у трактуванні марксистів, виступав причиною та засо­бом експлуатації найманих працівників, а виробничі відносини капіталістичного суспільства — як відносини з приводу розподілу додаткової вартості.

З огляду на вищесказане вчені марксистської школи політекономії стверджува­ли, що капітал — це не лише річ, а певне суспільне виробниче відношення, пред­ставлене в речах, й надавали йому специфічного суспільного характеру.

Тобто з даним підходом капітал трактується як економічна категорія, і як спе­цифічні економічні відносини. Прихильники цього підходу намагалися дати харак­теристику суспільно-економічній сутності капіталу в тісному взаємозв' язку з еко­номічними відносинами між суб' єктами у суспільстві та виявити джерело самозростання вартості.

Вищенаведені погляди на капітал різних науковців доповнюють один одного, поєднуючи матеріально-речовий зміст і суспільно-економічну форму капіталу, в єдності яких, на нашу думку, й розкривається його глибинна економічна сут­ність.

3. Монетарний підхід. Цей підхід ототожнює капітал з грошима або їхніми за­мінниками — кредитними грошима, тобто з грошовими ресурсами, здатними при­носити їхнім власникам дохід у вигляді процентів. У сучасній економічній науці капітал трактується, перш за все, як джерело процента і як дисконтований потік доходу. Такої позиції дотримуються Дж. Кларк, Л. Вальрас та І. Фішер, розглядаю­чи капітал як абстрактну виробничу силу. На їхню думку, будь-який елемент багат­ства, здатний приносити дохід власнику тривалий час, може вважатися капіталом. Зокрема, І. Фішер зауважував, що вартість капіталу визначається шляхом дискон­тування. Деякі економісти (Дж. Робінсон, Р. Дорнбуш) визначальну роль у капіталі відводять грошам як універсальному товару, необхідному для всіх. Звичайно, це так, але, на нашу думку, наголошувати на тому, що капітал — це лише гроші, не зовсім правильно, адже ті гроші, які не приносять прибутку, не можна вважати ка­піталом.

З вищевикладеного стає очевидно, що прихильники монетарного підходу, звер­таючи увагу здебільшого на доходи, здатні приносити гроші, не виявляли головної сутності — реального джерела матеріальних цінностей, які є еквівалентом грошей, джерелом позичкового процента, дивідендів тощо. При цьому вони залишали поза увагою теорію доходів як перетворення форм додаткової вартості та їхній розподіл між різними групами суб' єктів економічних відносин.

Західні економісти сучасності повніше розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов' язали його з благами та з часом. Водночас вони не доповнюють мате­ріально-речовий аспект капіталу характеристикою його суспільно-економічної фор­ми, не розглядають капітал в органічному взаємозв' язку з відносинами між людь­ми, що означає однобічність підходу до трактування сутності цієї категорії. Так, І. Фішер визначав капітал як запас багатства у певний час, як здатність багатства і власності приносити їх власнику постійний дохід у вигляді «потоку послуг». Дж. Хікс розглядав капітал як сукупність товарів виробничого призначення.

Вітчизняні економісти категорію «капітал» розглядають теж з різних підходів. Заслуговує на увагу позиція вчених О. А. Устенка, С. В. Мочерного і С. В. Фомі-шина, які стверджують, що «Капітал — це економічна категорія, яка має свій речо­вий зміст і суспільну форму» [5, с. 287]. Викликає певний інтерес і думка В. О. Ри-балкіна, М. О. Хмелевського, які вважають, що «Капітал — це:

1) самозростаюча вартість;

2) виробничі відносини між найманими працівниками і власниками засобів ви­робництва;

3) рух вартості».

А. С. Гальчинський, розглядаючи грошовий, лихварський і позичковий капіта­ли, зазначає: «Капітал як чинник виробництва має свої особливості і є похідним чинником, економічне застосування якого — результат виробництва» [6, с. 169­176]. Водночас В. Д. Базилевич дає таке визначення: «Капітал — самозростаюча вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід» [7, с. 256].

Проаналізувавши погляди вітчизняних учених, можемо помітити, що вони роз­глядають капітал як економічну категорію, яка має свій матеріально-речовий зміст і суспільно-економічну форму. В наведених визначеннях капіталу звернуто увагуна те, що це одна з форм багатства, яка використовується для нагромадження та за­доволення потреб суспільства.

В «Енциклопедії банківської справи України» капітал розглядається з двох бо­ків: по-перше, він виступає як сума грошей, коштів, сукупність ресурсів, які вико­ристовуються у підприємництві; накопичені матеріальні ресурси і цінності; по­друге, капітал трактується як економічна категорія, яка виражає історично обумов­лені суспільно-виробничі відносини; як вартість, що в результаті використання на­йманої робочої сили приносить додаткову вартість і зовнішньо виступає як така, яка зростає самостійно. З урахуванням вищесказаного зауважимо: поняття «капі­тал» є складним і різнобічним, що виявляє себе безпосередньо у сфері економічних відносин та економічної діяльності суб' єктів господарювання, виражає історично обумовлені суспільно-виробничі відносини.

Термін капітал змінювався у часі та визначався економістами по-різному. На нашу думку, суть поняття капіталу залежить від сфери його функціонування та з особливостями формування та завданнями які він виконує.

Складність і багатогранність категорії «капітал» суттєво вплинули на тракту­вання сутності банківського капіталу.

В економічній літературі поняття «банківський капітал» прирівнюється до по­нять «банківські ресурси», «власний капітал банку», «ресурсна база банку». Така неоднозначність поглядів на економічну сутність категорії «банківський капітал» призводить до певних ускладнень теоретичних і практичних аспектів формування та функціонування капіталу в банківських установах. Тому дана проблема потребує детального вивчення та аналізу. Передусім з'ясуємо зміст такого складного і багато аспектного поняття, як «банківський капітал».

Діяльність банків пов' язана з фінансовим посередництвом, що зумовлює специ­фіку їх діяльності, де функції капіталу та його властивості також є специфічними. П. Роуз під поняттям банківський капітал розуміє кошти, які внесені до банку його власниками і складаються в основному з акціонерного капіталу, резервів і нерозпо­діленого прибутку.

А.М. Мороз вважає, що банківський капітал є власним капіталом банка, який складається зі статутного, резервного та інших фондів, призначення яких полягає у забезпеченні фінансової сталості, комерційної і господарської його діяльності, а та­кож нерозподілених прибутків поточного і минулого років [8, с.41].

На думку Л. О. Примостки, за економічним змістом «капітал банку» — це влас­ні кошти засновників або акціонерів, внесені ними на свій ризик для отримання до­ходів [9, с.79]. Ризик власників науковець пояснює тим, що рівень доходності капі­талу може бути низьким або діяльність призведе до збитків, банк збанкрутує, через що акціонери можуть втратити свої кошти.

Деякі економісти ототожнюють поняття «банківський капітал» і «банківські ре­сурси». Так, у словнику термінів ринкової економіки за редакцією В. Науменка на­ведено визначення «банківського капіталу» як сукупності грошових капіталів, які використовуються банком у формі «банківських ресурсів» для кредитно-розрахункових та інших операцій. З таким визначенням погоджується О. Кири­ченко, який також тлумачить «банківські ресурси як сукупність коштів, які перебу­вають у розпорядженні банків і використовуються ними для кредитних, інвести­ційних та інших активних операцій». Отже, підходи, запропоновані вищеназваними авторами, приводять до визначення банківського капіталу та банківських ресурсів — як коштів, що використовуються для здійснення банківських операцій. На думку О. Дзюблюка, замість поняття «банківські ресурси» доцільніше використовувати поняття «банківський капітал», який більш точно відображає економічний зміст процесу перетворення залучених банком коштів на позичковий капітал. Виходячи з такого твердження, поняття «банківські ресурси» стає синонімом поняття «банків­ський капітал».

Російські дослідники О. І. Лаврушин, Н. Г. Антонов, М. А. Пессель, Е. Ф. Жуков визначення поняття «банківські ресурси» пов'язують з аналізом пасивних операцій: «... за допомогою пасивних операцій банки формують свої ресурси» .

Сучасний підхід відображення присутності банківського капіталу полягає здебіль­шого у визначенні його соціально-економічної сутності та складових [10, c. 13] при визначенні банківського капіталу через його складові враховуються всі його ком­поненти, їх призначення та суть, що приводить до всебічного розуміння банківсь­кого капіталу.

Вчені А. М. Мороз та М. І. Савлук розглядають банківські ресурси як сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні банків і використовуються для здійснен­ня активних операцій.

Вважаємо, що найбільш вдале трактування названих понять дав М. Д. Алексеєн-ко, який означив «власний банківський капітал» як кошти та виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну са­мостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банків­ських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. Тоді як термін «банківські ресурси», визначає кошти, що фактично знаходяться в оперативному розпорядженні банків.

Вище наведені визначення категорії «капітал банку» і «банківські ресурси» є дуже близькими, оскільки йдеться про грошові кошти, які використовуються бан­ком з метою отримання прибутку.

На нашу думку не всі банківські ресурси можуть набувати ознак капіталу. Са­мозростання вартості й отримання прибутків забезпечують лише ті банківські ре­сурси, які спрямовані в оборот і безпосередньо використовуються банком для здійснення активних операцій. Тому саме цю частину банківських ресурсів слід вважати капіталом банку. Водночас банківські установи мають ресурси, які не за-діяні в обороті «непрацюючий капітал». До них належать: резервний та інші фон­ди, створені банком; сформовані на вимогу НБУ обов'язкові резерви з обсягу де­позитних зобов'язань банків; спеціальні резерви на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами. Такі ресурси можуть вважатися потен­ційним капіталом банку, але реально не є ним, оскільки вони не спрямовані в оборот (відсутній процес самозростання їхньої вартості, у чому полягає головна ознака капіталу) і не приносять прибутку банку. Крім цього, непрацюючий капі­тал може виникнути в результаті нераціональних і непродуманих інвестиційних вкладень банку. Власне кажучи, це ресурси банку, які були спрямовані на при­дбання непотрібних або непридатних основних засобів, цінних паперів сумнівних емітентів тощо, відновлення капітальних ознак яких стає можливим лише за на­явності відповідного рівня ліквідності таких вкладень. Тому ми підтримуємо по­зицію М. Д. Алексеєнка, який, зокрема, зазначав: «Банківський капітал є части­ною банківських ресурсів, що залучені банками в оборот і використовуються ними з метою отримання прибутку».

Національного банку України у своїх нормативно-правових документах визна­чає «банківський капітал» як залишкову вартість активів банку після вирахування його зобов'язань.

Подібну думку висловив і Ф. Мишкін, визначаючи капітал банку як «чисті акти­ви, що дорівнюють різниці між сумою активів і зобов'язань банку». В такому трак­туванні чітко виявляється лише бухгалтерський підхід до з'ясування сутності капі­талу банку, здебільшого лише його складової — власного капіталу, який фактично так обчислюється та використовується у подальших розрахунках економічних і фі­нансових показників діяльності банку.

На наш погляд, таке визначення капіталу банку є доволі вузьким та не охоплює всієї його складності. Через це для з'ясування змісту даного поняття вважаємо за доцільне розглянути основні його характеристики, що формуютьсутність капіталу банку та мають вагоме значення у системі банківського мене­джменту.

Капітал банку як накопичена цінність — одна з головних сутнісних його ха­рактеристик. З такої позиції банківський капітал слід розглядати як дискретну величину, тобто накопичену цінність банком на певну дату, що виступає у фор­мі запасів грошових коштів, матеріальних, фінансових активів банку в грошовій формі.

Капітал банку виступає як економічний ресурс, який задіяний безпосередньо в діяльність банків і має в своїй основі певні специфічні риси, оскільки:

• банківський продукт має нематеріальний характер (різноманітні послуги клієн­там), його основою при цьому слугує торгівля грошовими ресурсами, які є особли­вим товаром;

• банки виконують посередницьку функцію на ринку, використовуючи переваж­но чужі, залучені кошти, на відміну від підприємств інших галузей, діяльність яких базується здебільшого на власних коштах, що робить можливим поєднання банками інтересів кредиторів і позичальників.

До того ж як економічний ресурс капітал банку має значний вплив не лише на здатність банківської установи до існування, а й є визначальним фактором резуль­татів її функціонування в ринковому середовищі країни.

Економічна природа капіталу банку виявляється у такій його характеристиці, як інвестиційний ресурс, призначений для інвестування з подальшим набуттям прав розпорядження та отриманням доходу. З огляду на це банки можуть вкладати свій вільний капітал у прибуткові інвестиційні проекти інших економічних суб' єктів.

Для власників й акціонерів банку капітал є джерелом доходу, що формує їхні достаток і добробут. Зауважимо, що дохід приносить капітал банку саме як еконо­мічний та інвестиційний ресурс, спрямований у сферу реальної економіки чи фі­нансову сферу. При цьому додаткову вартість або прибуток приносить не лише розмір чи вартість банківського капіталу, а безпосереднє його використання. Неза­лежно від напрямку спрямування капіталу банку (видача кредитів, придбання цін­них паперів, надання гарантій, порук та ін.), він завжди потенційно здатний прино­сити дохід власникам за умови ефективного його використання. Економічною базою основного доходу, що приносить капітал банку, є розмір позичкового процен­та, який встановлює банк на видачу кредитів клієнтам. Тому капітал банку як джерело доходу — це економічна цінність, яка постійно зростає за умов ефектив­ного його використання.

Функціонування капіталу банку безпосередньо пов' язане з фактором часу. Еко­номічна цінність теперішніх і майбутніх доходів щодо використання капіталу є для власників банку нерівнозначною. Через це альтернативні форми тимчасових пере­ваг виникають на всіх стадіях функціонування капіталу банку, що ставить перед власниками проблему вибору, пов' язану з часом його використання. Наприклад, на етапі накопичення капіталу альтернатива тимчасових переваг визначає необхід­ність вибору між поточним споживанням прибутку банку та його реінвестуванням на поповнення власного капіталу; на етапі використання капіталу як інвестиційно­го ресурсу тимчасові переваги пов' язані з вибором альтернативних форм вкладення капіталу: короткострокові або довгострокові об' єкти, інструменти інвестування тощо.

Виокремлення у складі капіталу банку складових елементів (власний, залу­чений та позичений капітали) дає змогу зарахувати банківський капітал до капі­талу функціонуючого, а не лише посередницького, головна мета якого полягає у формуванні прибутку банку, доходів його клієнтів у формі дивідендів і процен­тів та створенні сприятливих умов для подальшого розвитку банку в економіч­ній системі на ринкових принципах, пов' язаних з факторами часу, ризику й лік­відності.

На сучасному етапі розвитку ринкової системи господарювання відбувається зміна в розумінні сутності капіталу банку від його тлумачення лише як власного капіталу банку. Це зумовлено тим, що банківські установи утворюють свою капіта­льну базу не лише за рахунок внесків засновників, акціонерів, резервів, прибутку та капіталізації його частини (власного капіталу), а й шляхом мобілізації коштів на міжбанківському ринку, випуску власних боргових цінних паперів і залучення кош­тів на умовах субординованого боргу.

Тому капітал банку необхідно розглядати як вартість всієї сукупності коштів, залучених з різних джерел, призначених для забезпечення нормального стабіль­ного режиму діяльності банківської установи та отримання прибутку. На думку авторів статті, всі грошові ресурси, які має у своєму розпорядженні банк і які спрямовані в оборот, слід вважати капіталом банку, незалежно від джерел їх­нього формування.

Банківський капітал це — економічна категорія, яка діє у сфері економічних відносин, між суб'єктами ринку в результаті проведеної фінансово-господарської діяльності [11, с. 60]. Капітал банку — вартість, яка вкладається його власниками в банківську установу і в процесі свого функціонування приносить їм прибуток. Бан­ківський капітал використовується з метою отримання доходу, а його діяльність в економічній системі пов'язана з факторами часу, ризику, ліквідності.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Є С Осадчий - Економічне трактування сутності та визначення банківського капіталу

Є С Осадчий - Фінанси, грошовий обіг і кредит

Є С Осадчий - Світовий досвід контролю за іноземним банківським капіталом