Історико-філософський журнал 15 - Університет - страница 1

Страницы:
1  2 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КПВх[ніверситет ~


1, 2 0 0 7 rzr ЗМІСТ

Колонка редактора

Ірина Казимірова Де тут вчать на патріотів?........................ 5

Актуальна тема

Ольга Коваленко Наука і освіта: поки ще не пізно. ..  7

Історія. Філософія

Леонід Гайдуков, Михайло Хоменко НАТО в українському політикумі

і суспільстві ............................  ............................  15

Олександр Курочкін Нові горизонти святкової культури України 23

Леонід Кусок, Олег Ткач Особливості молодіжної політики

в сучасній Україні ......  ..............  ................  ................  39

Руслан Фірсов Соціально-економічний аспект повернення

кримських татар 1987-1994 pp.............................................. 54

Олександр Пилипенко Приєднання Росії до Брюссельської

конвенції 1907 р. та його наслідки для України................ 61

Юрій Нетреба Передумови відкриття українських представництв

у Німеччині на початку 20-х рр ........  ....................              , .67

Володимир Таборанський Архіви середнього Подніпров'я

в історико-краєзнавчих дослідженнях................................. 76

Анатолій Стратілат Українське кобзарство як мистецьке явище. 85 Лариса Костіна Політично-церковні стосунки Росії

та держав Балканського півострова...................................... 90

Слов'янські студії

Matgorzata Pilarek-Owieczkina Konflikt antagonistyczny albo partnerstwo wzorcowe?: .4,2007

 

 

ПРИЄДНАННЯ     РОСІЇ до БРЮССЕЛЬСЬКОЇ   КОНВЕНЦІЇ    1907 р. ТА    ЙОГО    НАСЛІДКИ    ДЛЯ УКРАЇНИОлександр


ПилипенкоПі

ротьби

еріод напередодні Першої світо­вої війни позначився значним . загостренням конкурентної бо­ротьби виробників товарів на світових ринках і в країнах Європи. Не оминули ці процеси і таку важливу галузь харчо­вої промисловості, як виробництво цук­ру. Провідні країни Європи, які прово­дили політику протекціонізму, змушені були шукати виходу із періодичної еко­номічної кризи шляхом координування своїх дій у галузі цукрово-промислової торгової політики. Не вдаючись до іс­торичного   викладу    всіх підготовчих етапів, які пройшли європейські держа­ви до того, як була підписана конвенція 5 березня 1902 p., підкреслимо лише те, що остання ставила собі подвійну мету і визначила необхідні для її здійснення заходи, які Росія на той момент не могла і не хотіла визнати. Мета конвенції, ви­ходячи з її основного змісту, полягала в тому, щоб, з одного боку, зрівняти "умо­ви конкуренції між цукром буряковим і цукром тростиновим і, з іншого боку, - сприяти розвитку споживання цукру." При цьому зазначалось, що "ця подвій­на мета не може бути досягнута іншими засобами, окрім скасування премій і ско­рочення надбавки" [1,1].

У 1903 р. Росія не ввійшла до кон­венції, тому що її внутрішнє фіскальне законодавство і митна політика не уз­годжувалися з основними принципами

Брюссельського цукрового союзу. З точ­ки зору інших учасників угоди російське цукрове нормування і величина мита на ввезений до країни цукор у сукупності давали непряме преміювання вивезен­ня українського цукру і тим самим під­ривали   основи   Брюссельської угоди, головною метою якої було знищення будь-яких вивізних пільг. Коли Англія, Франція, Німеччина і Австрія остаточно переконалися в тому, що на зміну росій­ського внутрішнього законодавства і за­провадження встановленого конвенцією нового мита на цукор (surtaxe) не слід розраховувати, угода відбулася без Росії. До українського ринку було вирішено застосувати на конвенційних ринках так зване компенсаційне ввізне мито (фак­тично це був каральний захід), а Бри­танський уряд на підставі ст. 4 конвенції абсолютно заборонив з 1 вересня 1903 р. увезення цукру на лондонський ринок. Завдяки вказаним заходам за 4 роки дії конвенції без участі Росії український експорт цукру дійшов до мінімуму. Він ледь сягав 100 - 200 тис. пуд. щороку [2, 4]. Переважно український цукор по­трапляв до Європи з метою подальшого його транспортування на неконвенційні ринки.

Коли ж наприкінці 1907 р. знов обговорювалося питання про приєд­нання Росії до цукрової конвенції, перед останньою постала дилема: чи поступи-тися особливостями вітчизняного фіс­кального і митного законодавства щодо цукру і необмежено користуватися усі­ма перевагами і вигодами конвенції, або ж зберегти своє цукрове законодавство у недоторканому вигляді і примирити­ся з обмеженою нормою вивозу. Пред­ставниками інтересів Росії було обрано другий  компромісний  варіант: Росія вступила до Брюссельської конвенції як рівноправний її член, з тією однак умо­вою, що річний її вивіз на конвенційні ринки повинен бути не менше 200 тис. тонн або 12,2 млн. пуд [3, 28]. Контин­гентування цукрового вивозу, обмежен­ня його зазначеною межею спочатку відповідало інтересам українських ви­робників цукру та купців. Але згодом українська цукрова промисловість по­чала "задихатись" у встановлених між­народними угодами обмеженнях. Адже були деякі промисловці і експортери, які пам'ятали часи панування приват­ного синдикату, коли можна було на зовнішній ринок викидати скільки за­вгодно цукру за збитковими цінами і компенсувати певні збитки на внутріш­ньому ринку. Одтк більшість підпри­ємців уважала, що встановлена межа вивозу досить широка і ніяких утисків від цієї норми вони не відчують. А виго­ди від Брюссельської угоди були досить великими, щоб жертвувати ними зара­ди голого принципу необмеженості віт­чизняного експорту.

Інтереси Росії намагалися утис­нути фактом вступу її до конвенції на основах обмеження українського виво­зу. Найбільшим противником вступу до конвенції Росії була Німеччина. Тим не менш російська дипломатія тоді отри­мала переконливу перемогу, осшът їй вщлося домогтися визнання вітчизня­ного законодавства і збереження його в незмінному вигляді Дані за період часу (7 років), який минув після приєднання Росії до цукрової конвенції, дають під­стави думати, що Росією було зроблено правильний вибір. Про це свідчить така таблиця [5]:

Країни рос. Конвен - вивозу

1907­1908 тис. пуд

1908­1909

тис. пуд

1909­1910

тис. пуд

mo-im

тис. пуд

1911­1912

тис. пуд

1912­1913

тис. пуд

1913­1914

тис. пуд

Австрія

561,2

-

15,9

68,2

47,7

8,3

12,6

Угорщина

-

14,3

-

-

-

-

-

Англія

618,6

187,2

48,0

6 053,0

15404,9

514,3

8,8

Болгарія

20,1

8,2

1,4

0,9

17,2

11,9

-

Німеччина

2685,9

273,0

65,4

1301,2

2282,0

159,0

74,9

Данія

-

-

-

-

-

-

-

Єгипет

-

102,8

-

-

-

-

-

Італія

-

25,4

-

-

-

-

-

Норвегія

-

21,0

-

-

37,7

-

-

Швеція

-

-

-

-

-

3,6

 

Швейцарія

-

-

-

-

69,0

-

-

Японія

3,6

4,0

-

-

-

0,7

-

Г    •=!, 20 0 7

 

ВСЬОГО:

3889,4

635,9

130,7

7423,6

17858,5

697,8

96,3

Туреччина

4797,3

4505,6

147,7

4718,1

3619,7

772,7

199,5

Всього:

8686,7

5141,5

278,4

12141,7

21478,2

1470,5

295,8

Дані, наведені в таблиці, засвідчують, що в цілому вивіз цукру з імперії зростав, хоча він і не був стабільним. Найбільша кількість цукру вивозилася до Англії, Німеч­чини і Туреччини. До інших країн експорт не був таким значним. Однак слід мати на увазі, що ці дані, запозичені зі статистичних звітів Всеросійського товариства виробни­ків цукру, не зовсім точно характеризують російський конвенційний вивіз. Насправді показаний вивіз до Німеччини найчастіше являв собою категорію цукру, який ішов транзитом через Німеччину до Фінляндії і тому його не слід було брати до уваги для розрахунків як суто конвенційний вивіз. Хоча при вивезенні до Фінляндії морським шляхом транзитом через Австро-Угорщи­ну і Німеччину вивезений цукор повинен був забезпечуватися конвенційними пра­вами. Але згідно з нормами міжнародного права останні могли бути використані ря вивезення до конвенційних країн, якщо відносно вивезеного до них цукру були свідчення про дійсний експорт його до Фінляндії. Те ж саме слід сказати і про пев­ну кількість відправлень цукру українсько­го виробництва на неконвенційні ринки через територію Австрії.

Однак не можна робити висно­вок, що Брюссельська конвенція зв'язала Росію важкими умовами і що обмежу­вальна вивізна норма стояла на шляху розвитку українського експорту і галь­мувала розвиток української цукрової промисловості. Не Брюсельська конвен­ція завжала Росії завойовувати одні рин­ки і закріплюватися на інших. Віковічна російська господарська безпорадність та відсутність державного контролю і допомоги у цьому виді експорту - ось головна причина слабкої конкурент-ноздатності Росії на світовому ринку. Переважно експортом цукру з України займались власники та керівники під­приємств, які досить часто не знали сві­тової кон'юнктури і традиційно скерову­вали свій товар на старі ринки. Ось чому в більшості архівних звітних документів цукрових заводів, наприклад, Київщини, бачимо лише дві статті експорту: до Фін­ляндії та Персії. Ніби не існувало інших ринків збуту українського цукру. Для з'ясування декларованого і реального вивозу цукру на конвенційні ринки на­ведемо такі порівняльні дані [6]:

Роки

Вивізний контингент

Вивізний контингент

Дійсний конвен-вивіз

Контингент більше

(+) або менше (-) дозволеного вивозу

 

У тис.тонн

У тислтуд.

У тислтуд.

Утиспуд.

1908-1909

300

18 314,4

13 828,2

+4486,2

1909-1910

200

12 209,6

278,2

+ 11931,4

1910-1911

200

12 209,5

12 141,7

+67,9

1911-1912

350

21 366,8

21 478,2

-111,4

1912-1913

250

15 262,0

1 470,5

+ 13 791,5

1913-1914

250

15 262,0

295,8

+14966,2

Наведена таблиця доводить, що протягом трьох із шести нормованих періодів саме в період кампаній 1909

-      19Н pp. український і російський експорт ледь досягав 2 - 10 % надано­го контингенту вивозу і коливався між 300 тис. пуд (1,5 млн. пуд. - норма, яка була визначена на період з 1 вересня

 

1907р. по 1 вересня 1909 р.) в кампанії

1908- 1910 pp. і на чверть не покрив свій контингент. Лише у період 1910

-      1912 pp. конвенційний вивіз дійшов до визначеної межі. Для того, щоб дані за ці два роки оцінити об'єктивно, необ­хідно пригадати, що в 1910 р. потреба у вивозі цукру зросла непомірно порівня­но з потребою експорту цього продукту протягом усіх попередніх років. Загаль­на кількість виробленого в цьому році цукру вимірювалася цифрою в 117 млн. пуд проти 61 млн. пуд в 1909 р. і 68 млн. пуд в 1908 p., тобто зросла майже вдвічі [7,17].

Блискучий врожай буряку 1911 р. разом із надлишком попереднього року дав небувалу до того кількість виготов­леного цукру - 140 млн. пуд., що при тодішньому контингенті в 73 млн. пуд і недоторканного запасу в 8 млн. давало надлишок цукру для усіх вивозних ка­тегорій в 58 млн. пуд [8,]. Ця обставина само собою поставила українську цук­рову промисловість перед перешкодою, пройти яку було неможливо без пору­шення вивізних норм. До того ж у цьому році в Європі відчувався гострий цук­ровий голод, і звичні для англійського ринку постачальники цукру Німеччина і Австрія змушені були скоротити свій екс­порт до мінімуму. Ця обставина давала українцям можливість розміщувати свої надлишки цукру в Лондоні за надзвичай­но високими експортними цінами.

Героїчні зусилля представників ук­раїнської промисловості, які домагалися у 1911 р. збільшення норми вивезення, базувалися на реальних потребах і при­звели до майже повної перемоги над Німеччиною, яка вела безкомпромісну боротьбу проти інтересів вітчизняних виробників. У цій боротьбі лише дещи­цею довелося поступитися, оскільки березневою угодою 1912 р. був наданий додатковий контингент у 250 тис. тонн, а не 300 тис. тонн, як того добивалася Росія [9]. Деякі гарячі голови в Україні, на догоду моменту, навіть почали агітувати за вихід країни з Брюссельської угоди. Але наступні 2 роки показали, наскільки нерозумним би був вихід тоді з конвен­ції. В кампанії 1912-1914 pp. Росія не використала й десятої частини нада­них їй як основного, так і додаткового контингентів. Між тим, не вивезений в 1911-1912 pp. надлишок виявився для країни і внутрішніх споживачів досить корисним товарним запасом, без якого вона відчувала цукровий голод у неспри­ятливих 1912-1913 pp. Можливо, участь в угоді гарантувала Україні певну фіксо­вану кількість цукру для вивезення, але в цілому умови конвенції були досить важкими і, як на наш погляд, не дуже вигідними.

Якщо в 1911 р. заклики розриву конвенції були пов'язані з господарськи­ми потребами, то 19Н р. розрив конвен­ції відбувався виключно через політичні мотиви. Світова війна, яка призвела до скасування низки угод політичного і торгового характеру призвела також до розірвання Брюссельської конвенції. З десяти країн, які підписали березневий протокол 1912 р. про продовження тер­міну дії конвенції до 1918 p., п'ять най­більш впливових, а саме: Росія, Франція і Бельгія, з одного боку, Німеччина і Авс­тро-Угорщина - з іншого, - перебували в стані війни. Політичні й економічні угоди між цими двома групами країн
Історія. Філософія


:\flрозірвані, всі міжнародні зобов'язання порушено.

Найбільш упливові виробники цукру України в надісланому міністрам фінансів, торгівлі і промисловості кло­потанні висловились одностайно про тимчасове розірвання Брюссельської угоди. В низці статей "Вестника сахарной промышленности" наводились аргумен­ти захисників виходу Росії з Конвенції, суть яких можна звести до такого.

По-перше, приєднання Росії до Брюсельської цукрової конвенції в 1907 р. відбулося за умов для неї невигід­них, а умови продовження її дії до 1918 р. ще важчі щодо кількості вивезеного на західноєвропейські ринки цукру, так і щодо права переносу недостатнього ви­везення цього продукту до вивезеного контингенту наступного періоду.

По друге, кампанія 1914 - 1915 pp. внаслідок вдалого врожаю буряку і висо­ку його цукристість дала надлишок цук­ру 25 млн. пуд., які Росія могла вигідно розмістити на конвенційних, головним чином, англійському, ринках, які відчу­вали гостру нестачу цукру.

По-третє, угоди, які були укладені в умовах мирного часу, під час жорсто­кої війни втратили свою дію. Цьому не могла зарадити навіть "Постійна комісія учасників Міжнародного цукрового со­юзу", оскільки ця комісія, яка складалася з представників різних країн, знаходила­ся в Брюсселі, й не могла функціонувати належним чином.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Історико-філософський журнал 15 - Університет