В І Шахненко, І Є Набока - Українська народна (родинна) педагогіка про виховання здорових дітей та підготовку їх до створення сім'ї - страница 2

Страницы:
1  2 

Багатовікова практика народного виховання дітей виробила такий раціональний стиль: не придушувати, а збуджувати сили і прагнення дітей, розвивати ініціативу і самостійність, спонукати до позитивних дій і вчинків. Дітей і підлітків навчали, що поганий вчинок є плямою для родини і цілого роду.

Значне місце у вихованні дітей займали традиції і звичаї. Народні традиції (від латини tradition — передача) — це досвід, звичаї, норми поведінки, смаки та погляди на ті чи інші явища, предмети, вчинки, які склались історично, передавались і передаються з покоління в покоління.

Як вважає М. Стельмахович, традиції народної (родинної) педагогіки наділені ознакою високого одухотворення. Вони передаються з покоління до покоління і цим надійно захищають нашу національну самобутність [4, 46]. Поки живуть традиції, доки й живе наша історична пам' ять, доки й знаємо, хто ми є. Знищення традицій, як вважає М. Стельмахович, веде до морального, духовного, культурного та економічного занепаду [4, 47].

Звичаї спрямовували поведінку дитини на життєву стежку, прокладену старшим поколінням, вимагали обов' язкового виконання певних дій у кожній конкретній ситуації без відповідної мотивації чи духовних приписів, бо це склалось як норма поведінки. Наприклад, у селах України здавна прийнято вітатись з кожною зустрічною людиною, тобто бажати здоров' я. Завдяки цілому ряду звичаїв, дитина навчалась виконувати правила поведінки задовго до того, як осягне їхню моральну сутність.

В Україні створювались побратимства, прикладом для яких були козаки, як носії вищого типу українського національного характеру. Між членами таких побратимств існували духовна близькість, довіра, взаємна прихильність, щира співдружність, товариська солідарність, взаємодопомога. Хлопці, які прагнули стати козаками, виховувались на неписаних законах кодексу лицарської честі. Вони зокрема передбачали:

-          любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до Батьківщини України;

-          готовність захищати слабших, турбуватися про молодших, зокрема дітей;

-          шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;

-          непохитна вірність ідеям, принципам народної моралі, духовності (правдивість і справедливість, працьовитість і скромність тощо);

-          відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;

-          турбота про розвиток національних традицій, звичаїв і обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі;

-          прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;

-          цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму;

-     уміння скрізь і всюди чинити благородно, шляхетно, виявляти інші чесноти. Значне місце у народній (родинній) педагогіці займали питання підготовки дітей і

підлітків до створення у майбутньому своєї сім' ї. Про українську сім' ю, стосунки чоловіка і жінки є цілий ряд прислів' їв і приказок, якими у певній мірі керувалися при виборі пари.

Підготовці до вибору пари і створення сім' ї сприяли різні народні свята. Так, в ніч перед святом Андрія Первозваного (в народі кажуть: «На Андрія») дівчата ворожили, щоб дізнатися про свою долю. На «Маланку» дівчата теж ворожили : кидали через хату чоботи, і куди вкаже чобіт носком, туди дівчина вийде заміж. Крім цього, ворожили ще й так: дівчата перелічували кілки в плоті «удівець», «молодець». А дівчата-гуцулки зав'язували собі очі хустинкою і навпомацки лічили кілля плоті до дев' яти. Дев' ятий перев' язували хустиною і вранці дивились: рівний, гарний чи сухуватий, горбатий. Який кілок, така й доля.

Так в українських веснянках широко розгортається образ невдалого шлюбу. Проте кожна дівчина мріяла про справжнє весілля і щасливу сім'ю. Здавна вважалось, що ще гіршим і нещасним є життя безсімейної й бездітної дівчини чи жінки. Про це свідчить лейтмотив народної пісні «Прилетіла зозуленька в вишняк молоденький»:

Чом я така нещаслива уродилась в світі?

Усі пташки роблять гнізда, а я їх не вмію;

Усі пташки несуть яйця, а я в чужі гнізда несу;

Всі пташки живуть вкупі, а я все самотня;

Усі пташки мають діток, а я їх не бачу;

Усі пташки мають втіху, а я тільки плачу.

Що ж стосовно чоловіків-одинаків, які не мали сім' ї, народна мудрість говорила так: «Одинак — як не злодій, то пияк», «З одинака як не пес, то собака», а про бездітні сім' ї ще й так «Живете не батьками помрете не людьми».

Переходячи до весілля, зазначимо, що вся система сімейного виховання була спрямована на так зване духовне зачаття, тобто перед тим, як одружитися й зачати дитину дівчина і хлопець, майбутні молоді батьки, повинні її полюбити і дбати про її здоров' я.

Весілля в Україні це радість не однієї родини. Свято любові, народження нової сім'ї громадська подія. Поняття «весілля», на думку К. Сумцова та Я. Головацького, походить від язичницького свята на честь Бога Сонця Дажбога. Давні слов'яни відзначали кожну фазу сонцестояння обрядами. Найбільш урочисті, пов' язані з весняним сонцестоянням, коли тривалість дня збільшується, що асоціювалось із народженням Сонця. Свята давніх слов'ян на честь Бога Сонця сповнені веселощами, танцями, хороводами, драматургічними сценками називалися «вьселія». У дні цих торжеств, які знаменували собою перемогу Дажбога над Чорнобогом, що підтверджувалось збільшенням тривалості дня і розквітом природи, члени племені, роду одружувались, святкували весілля. Пізніше весілля відділилось від річного свята, почало існувати окремо як освячення нової сім' ї.

Весільні обрядам передувала своєрідна система дошлюбних стосунків, яка проявлялася у формі знайомства, залицяння, сватання тощо. Молодь спілкувалася в межах свого села або вулиці, але не виключався вибір нареченого за межами місця мешкання. Традиційно місцями зустрічей були свята з танцями та іграми, спільна робота — «толока». Частіше за все молодь збиралася на «вечорниці», куди не допускалися дорослі. Для проведення вечорниць звичайно наймали хату (найчастіше у вдів), приносили їжу, влаштовували танці. Врешті-решт, основною функцією вечорниць був вибір судженого. У більш ранні часи вибір нареченого цілком залежав від волі батьків, як, зрештою, і всі питання, пов' язані зі шлюбом.

Власне весільний ритуал складався з цілої низки обрядів, необхідних для надання шлюбу юридичної сили. В українському середовищі шлюб вважався далеко не особистою справою, тому на нього мали великий вплив як родичі, так і оточення — друзі, дівоча і парубоцька громада, сусіди тощо .

Висновки

1.      Демографічна криза в Україні триває і якщо цей процес не призупинити, то менше, ніж через половину століття нація прийде до напіврозпаду, тобто майже до зникнення. Щоб уповільнити або й призупинити цей процес, серед здійснення інших корінних заходів потрібно відроджувати народну (родинну) педагогіку, особливо ті її аспекти, які унеможливлюють виродження нації.

2.      Зміст виховання народної (родинної) педагогіки, на думку М. Стельмаховича, охоплює піклування про здоров' я і фізичний розвиток дитини, передачу певного обсягу знань, трудових умінь і навичок, привчання та залучення до організації домашнього побуту, підготовку до сімейного життя та формування духовного світу [5, 43-44].

3.      Цей зміст народної (родинної) педагогіки охоплює численні питання виховання дітей щодо їх духовної підготовки, він перевірявся і удосконалювався тисячолітнім досвідом багатьох поколінь і являє собою досконалу систему правил щодо сімейного життя та формування духовного світу.

4. На думку численних дослідників народної (родинної) педагогіки, вітчизняних авторів монографій, дисертацій та наукових статей вважають ми приєднуємося до цієї точки зору), — відродження цього багатого, перевіреного тисячоліттями, народного досвіду, як частини національної культури, дозволить уповільнити і навіть призупинити демографічну кризу в Україні.

ЛІТЕРАТУРА

1.            Коротєєва В. О. Уроки народного дитинознавства / В. О. Коротєєва, В. І. Шахненко, В. Ф. Іванов, Л. О. Іванова. Миколаїв, 1992. — 30 с.

2.            Основи національного виховання: Концептуал. Положення / В. Г. Кузь, Ю. Д. Руденко, З. О. Сергійчук та ін..; За заг. ред.. В. Г. Кузя та ін. К.: Інформ.-вид. центр «Київ», 1993. — 152 с.

3.            Стельмахович М. Г. Мудрість народної педагогіки / М. Г. Стельмахович. - К.: Т-во «Знання» Української РСР. — 46 с.

4.            Стельмахович М. Г. Народна педагогіка / М. Г. Стельмахович. К.: Рад. школа, 1998. — 312с.

5.            Стельмахович М. Г. Українська народна педагогіка / М. Г. Стельмахович. К.: ІЗМН, 1997. — 232 с.

6.            Стельмахович М. Г. Українська родина / М. Г. Стельмахович. К., 1995. — 32 с. (Спецвипуск журналу «Корисні поради»).

7.            Струманський В. Педагогіка народно-побутового життя української людності / В. Струманський // Рідна школа. — 1996. - № 9. — С. 31-50.

8.            Супруненко В. П.   Народини:   витоки  нації,   символи,   вірування,   звичаї  та  побут  українців / В. П. Супруненко. Запоріжжя: МП «Берегиня». — СП «ФАЄЗ», 1993. — 136с.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

В І Шахненко, І Є Набока - Українська народна (родинна) педагогіка про виховання здорових дітей та підготовку їх до створення сім'ї