О С Шнипко - Економічні системи сутнісні ознаки та механізми формування - страница 1

Страницы:
1  2 

Формування ринкової економіки. 2011. № 26

Література

1. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. — М.: Aca-demia, 1999.

2. Беляев О. О. Системно-економічна трансформація: теорія та прак­тика здійснення в Україні: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2006. — 176 с.

3. Бриттан С. Капитализм с человеческим лицом. СПб.: Эконо­мическая школа, 1998. — 399 с.

4. Лагутін В. Д. Людина і економіка. Соціоекономіка. — К.: Просві­та, 1996.

5. Зайцев Ю. К. Соціалізація економіки України та системна транс­формація суспільства: Методологія і практика: Монографія — К.: КНЕУ, 2002. — 188 с.

6. Попов Г. Х. О проблемах кризиса 2008 года. Електронний ресурс: http:// www.uptp.ra/content/Disp_Onlme.php?Num=1

Статтю подано до редакції 18.05.11 р.

УДК 316.334.2

О. С. Шнипко, доктор економічних наук, професор Європейського університету

ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ: СУТНІСНІ ОЗНАКИ ТА МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ

АНОТАЦІЯ. У статті проаналізовано наукові підходи щодо класи­фікації економічних систем. Деталізовано ознаки та механізми формування таких систем.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: економічна система, ознака економічної систе­ми, механізм формування.

АННОТАЦИЯ. В статье осуществлен анализ научных подходов относительно классификации экономических систем. Детализиро­ваны их признаки и механизмы формирования.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: экономическая система, признаки экономи­ческой системы, механизм формирования.

© О. С. Шнипко, 2011

12

ANNOTATION. In the article the scientific approaches to classification of economic system were examined. The indications and mechanisms of formation of economic system were to work out in detail.

KEY WORDS: economic system, indications and of economic system, mechanisms of formation.

Аналізуючи фундаментальні та прикладні проблеми розвитку економічної сфери, необхідно чітко позначати гносеологічний периметр відповідних розвідок. Цьому повною мірою слугує по­няття «економічна система». Особливості вже розроблених нау­кових підходів щодо економічних систем різного рівня ієрархії дозволяють стверджувати про їхню високу складність, структур­но-функціональну різноманітність, високу динаміку подальшого розвитку. Подібні аргументи повною мірою підкреслюють акту­альність теми аналізу економічних систем, необхідність постій­ного оновлення їхніх класифікаційних моделей.

Економічна система у переважній більшості випадків є сукуп­ністю принципів, правил, законодавчо закріплених норм, яка скла­лася історично та визначає зміст і форму економічних відносин, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та спо­живання економічних благ [1].

Наявні економічні системи сучасності є здебільшого відкри­тими, проте зустрічаються і її закриті різновиди [2]. Відкрита си­стема постійно взаємодіє із навколишнім оточенням у будь-яко­му аспекті: інформаційному, енергетичному, речовинному та ін. Поведінка відкритої системи визначається її початковим станом, зміною характеристик її елементів або структури в цілому, зв'яз­ків між ними, а також зовнішніми керуючими та перешкоджаю­чими впливами. Отже, відкрита економічна система — це систе­ма, до якої поряд із діловими операціями всередині однієї держа­ви включено міжнародні зовнішньоекономічні зв' язки, а розра­хунки за них вимагають використання іноземних валют. На про­тивагу цьому, замкнута економічна система є системою, у якій усі ділові операції та угоди відбуваються в межах лише одної держави, а розрахунки за них здійснюються у валюті цієї держави.

Закон розвитку систем — це певний спосіб вираження стійкос­ті зв' язків та відношень між предметами та явищами, а також стійкості структури (організації) самих цих предметів або явищ [3]. Інакше кажучи, закон являє собою не тільки порядок пере­творень предметів та явищ у процесі їх розвитку, але й спосіб їхіснування, характер внутрішньої організації. Закони можна роз­поділити на дві великі категорії: закони побудови, закони функ­ціонування та закони розвитку.

Внутрішня форма (структура) як закон передбачає безперерв­ну зміну змісту. Таку зміну розглядають як рухливість, динаміч­ність змісту в межах відносно сталої форми — закону руху, спо­собу організації суб' єкта [4]. Закон розвитку характеризує спосо­би істотного перетворення об' єкта, тобто такої зміни, коли наяв­ною є не тільки рухливість змісту, але й істотні перетворення са­мої внутрішньої форми (структури), тобто зворотних та незворот-них змін об' єкта.

Науково-технічна революція характеризується якісним стриб­ком у науці та технології, не лише вдосконаленням існуючих машин та технологій, але й переходом до принципово нових тех­нологічних систем постіндустріального суспільства. Тому науко­во-технічний прогрес у техніко-економічних моделях виявляєть­ся як сукупність усіх явищ, що призводять до збільшення випус­ку продукції без зростання обсягів використовуваних ресурсів або із випереджаючим зростанням випуску продукції стосовно зростання обсягів використовуваних ресурсів. Отже, науково-тех­нічний прогрес є вагомим чинником розвитку для економічних систем, а тому заслуговує на більш детальну увагу.

Найпопулярніша модель науково-технічного прогресу розроб­лена англійським економістом Дж. Хіксом [5, с. 416], який поді­ляє технічний прогрес на такі його різновиди:

нейтральний — забезпечує одночасне підвищення продуктив­ності двох факторів виробництва — і праці, і капіталу;

працезберігаючий — заснований на технології, яка забезпечує підвищення продуктивності капіталу відносно більшою мірою, аніж праця. В результаті кількість капіталу, яку належить витра­тити на виробництво певного виду товару, зростає, а кількість праці скорочується, причому відносна ціна капіталу залишається незмінною. Капітал заміщує працю у складі факторів виробницт­ва товару. Загальна кількість праці і капіталу, які потрібно витра­тити на виробництво певної кількості товару, також скорочуєть­ся, але при цьому зростає роль капіталу. Працезберігаючий тех­нічний прогрес призводить до економії не тільки праці, але й обох факторів виробництва одночасно — і праці, і капіталу;

капіталозберігаючий — технології якого забезпечують під­вищення продуктивності праці відносно більшою мірою, ніж ка­піталу. В результаті кількість праці, яку необхідно витратити на виробництво певної кількості товару, відносно зростає, а капіталускорочується при незмінній відносній ціні праці. Праця заміщає капітал у складі факторів виробництва товару. Загальна кількість праці і капіталу, які необхідно витратити на виробництво певної кількості товару, також скорочується, але при зростанні відносної ролі праці. Капіталозберігаючий технічний прогрес призводить до економії не тільки капіталу, але й обох факторів виробництва одночасно. Характеристика певного типу науково-технічного прог­ресу як капіталозберігаючого свідчить про те, що при виробницт­ві одиниці товару в розрахунку на одиницю праці в результаті витрачається відносно менше одиниць капіталу, тому такий тип прогресу сприяє підвищенню питомої ваги певних галузей.

Зростання виробництва в результаті технічного прогресу пе­редусім відбивається на мегаекономічних пропорціях, здійснюю­чи нейтральний (темпи зростання торгівлі та виробництва спів­падають), позитивний (торгівля зростає швидше, ніж виробниц­тво) чи негативний (торгівля відстає від виробництва) вплив на світову торгівлю.

Перебіг магістрального економічного розвитку, якому власти­ва незмінна структура та максимальний темп зростання, має три стадії:

1. Стартову, що супроводжується зростанням (рідше знижен­ням) капіталоозброєності до магістрального рівня за рахунок змі­ни норми накопичення.

2. Магістральну, на якій рівень капіталоозброєності співпадає з магістральним, а норма накопичення залишається незмінною.

3. Фінішну, що супроводжується зниженням норми накопи­чення та рівня капіталоозброєності.

Траєкторія магістрального розвитку є втіленням «золотого правила накопичення», згідно з яким оптимальна норма накопи­чення, що відповідає максимальному споживанню, дорівнює елас­тичності за основними фондами.

Розвиваючи теорію цього правила, Б. Кучин та Є. Якушева справедливо наголошують, що існують два діаметрально проти­лежних математичних представлення науково-технічного прог­ресу: екзогенне та ендогенне [6, с. 52—79]. Ендогенний науково-технічний прогрес являє собою певну соціально-економічну «си­лу», що автоматично збільшує ефективність виробництва систе­ми. Питання про джерела походження цієї «сили» у моделях нерозглядається. Використовують три основні типи моделей екзо­генного науково-технічного прогресу:

автономний (або нейтральний) — зростання ефективності си­стеми не залежить від капіталовкладень та динаміки робочої сили та привноситься із зовнішнього оточення;

екзогенний — «уречевлений» прогрес привноситься разом із новим, більш досконалим обладнанням та новою, більш кваліфі­кованою робочою силою, причому покращення обладнання та підвищення кваліфікації також задаються ззовні як функція часу;

індукований — прогрес, пов'язаний із попереднім розвитком системи, який залежить від того, яка кількість капіталовкладень вже була вкладена у систему. Передбачається, що у масштабах крупної галузі або держави кількість відкриттів або винаходів є монотонно зростаючою функцією від обсягу капітальних вкла­день.

Для розробки моделей ендогенного науково-технічного прог­ресу важливим є аналіз характеру впливу науки й техніки на ефек­тивність системи, для здійснення якого застосовують декілька підходів.

Приклад найпростішого аналізу ендогенного науково-техніч­ного прогресу: такий прогрес — це результат дії особливої галузі, що виробляє науково-технічні інновації, яка забезпечується ма­теріальними та людськими ресурсами, наявними у системі. При цьому виділяється основна частина основних фондів, що безпо­середньо обслуговують науково-технічний прогрес.

При розгляді ендогенного науково-технічного прогресу роз­глядається не тільки результат діяльності певної галузі, але й враховується вплив окремих її компонентів, зокрема стану фун­даментальних досліджень, прикладних досліджень та розробок, а також їх впровадження.

Ендогенний науково-технічний прогрес можна аналізувати шляхом виявлення причинно-наслідкових зв' язків усередині са­мої системи. На першому етапі, відмовляючись від макропоказ-ників, розглядають мікропоказники, на другому — здійснюють інтегрування мікропоказників, переходячи до макропоказників. При цьому вводиться додатковий макропоказник — технічний рівень розвитку системи, який характеризує ендогенний науково-технічний прогрес.

За визначенням А. Бузгаліна та А. Колганова [7, с. 46—47], економіка являє собою метасистему, сукупність взаємодіючихсистем, обмежених у часі та просторі, а тому елементи економіч­ної системи мають певні «типологічні» риси та можуть бути впо­рядкованими за цими суттєвими ознаками, що дозволить із знач­ною долею ймовірності передбачати властивості нових економіч­них підсистем. Ці вчені наголошують, що в умовах стабільно функ­ціонуючої економіки, усі ланки якої поєднані складною систе­мою прямих та обернених зв' язків, виділення основних компонен­тів та підсистем надмірно ускладнене, однак це досить легко зро­бити для економічних систем на стадії руйнації. Кожна соціаль­но-політична система являє собою сукупність параметрів, за яки­ми її можна порівнювати з будь-якою іншою економічною систе­мою. Таким чином, можна зробити висновок про структурну ці­лісність як суттєву властивість економічних систем.

На думку названих вище дослідників [7, с. 48], структуру еко­номічної системи складають: техніко-виробнича структура ос­нова; форма координації центральна частина; характер відтво­рення центральна частина; відносини власності (форма при­своєння відчуження) також належать центральній частині; інституціонально-правова система оболонка, зовнішнє оформ­лення системи; політична система також належить до зовніш­ньої оболонки економічної системи.

Виходячи з цього, пропонується класифікувати економічні си­стеми за наступними критеріями, кожен з яких, у свою чергу, ви­значає 6 підтипів економічних систем [7, с. 49]:

I. Технологічний уклад: 1) доіндустріальний; 2) перехід до індустріального (ранній індустріальний); 3) індустріальний; 4) піз­ній індустріальний; 5) та 6) постіндустріальні.

Параметрами даного критерію є: 1) панівний тип розподілу праці. 2) домінуючий технологічний устрій; 3) характер та зміст праці (ручна, індустріальна, творча).

II. Спосіб координації також дає підстави встановити 6 різ­новидів економічних систем: 1) натуральне господарство; 2) пе­рехід від натурального господарства до ринкового (генезис рин­ку); 3) всезагальний ринок (ринкове господарство із пануванням вільної конкуренції); 4) регульований ринок із недосконалою конкуренцією; 5) генезис постринкових механізмів координації; 6) розвиток та удосконалення постринкових механізмів коорди­нації.

Параметрами цього критерію є: 1) особлива соціально-еко­номічна форма (характер) праці; 2) особливий економічний типгосподарюючої ланки; 3) соціально-економічна форма продукту; 4) соціально-економічна форма виробництва та потреб.

III. Механізми присвоєння — відчуження (встановлення прав та форм власності): 1) особистої залежності (позаекономіч­не відчуження); 2) генезис формального підкорення праці капіта­лу (речової залежності); 3) реальне підкорення праці капіталу (панування відносин «наймана праця — капітал») на базі приват­нокапіталістичного присвоєння 4 соціалізація капіталу при домі­нуванні фінансового капіталу; 5) та 6); посткапіталістичні відно­сини присвоєння.

Параметрами даного критерію виступають: 1). Особливий тип відчуження робітника та власника засобів виробництва. 2). Особ­лива соціально-економічна форма робітника та власника засобів виробництва. 3). Панівна форма багатства. 4). Основи соціально-класової структури. 5). Економічний зміст та домінуюча система форм та прав власності.

IV. Способи відтворення: 1) природний цикл; 2) первинне нагромадження капіталу; 3) бізнес-цикл; 4) державне регулюван­ня циклу. 5) програмоване стале зростання; 6) ноосферний тип відтворення.

Параметри даного критерію: 1) тип та параметри накопичення та споживання; 2) тип та параметри економічного зростання (скорочення); 3) історично специфічна форма ефективності, сти­мули та перешкоди на шляху розвитку технічного та гуманітар­ного прогресу, його особливу соціально-економічну форму та ціль; 4) економічні основи відтворення населення; 5) історичні перспективи та обмеження розвитку даної системи.

За критерієм структурної сформованості зазначені автори ви­діляють стабільні та перехідні економічні системи, або «класич­ні» та «мутантні». Причому мутації економічних систем можуть бути як прогресивними, так і регресивними, що проявляється че­рез наявність відсталих елементів стосовно досягнутого рівня розвитку. Відповідно до розробленої системи критеріїв учені ви­значили типологію відомих з історії суспільно-економічних сис­тем (формацій).

Традиційно за рівнем економічного розвитку та пануючим способом виробництва економічні системи класифікують відпо­відно до сформованих сталих груп країн світу: «перший світ» (розвинені країни), «другий світ» та «третій світ» (країни, що розвиваються).

У науковій літературі наголошується на таких фундаменталь­них властивостях економічних систем [7, с. 51—52]: 1) всі основ­ні параметри економічних систем («виміри» економічного прос­тору-часу) змінюються за певними законами; 2) між основними параметрами розвитку економічних систем спостерігається до­сить сталий взаємозв'язок; 3) видозміни елементів економічної системи є періодичними.

Будь-яка держава має економічну систему, під якою, за альтер­нативним визначенням Н. Брюховецької [8, с. 7], слід розуміти сукупність всіх видів економічної діяльності в процесі їхньої вза­ємодії, направлених на виробництво, розподіл, обмін і споживан­ня товару і послуг, а також регулювання такої діяльності відпо­відно до мети суспільства. С. Мочерний [9, с. 5—11] до основних елементів економічної системи відносить: продуктивні сили; тех-ніко-економічні відносини; виробничі відносини або відносини власності; господарський механізм.

С. Дзюбик, О. Ривак [10, с. 26] за формами власності на засо­би виробництва, методами управління і координації економічної діяльності виділяють наступні моделі економічних систем: чис­тий ринок, командна економіка, змішана економіка, традиційна економіка.

Класифікацію економічних систем, здійснену Б. Гаврилиши-ним [11, с. 162], наведено у таблиці.

Таблиця

ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ОЗНАКИ

ТИПИ СИСТЕМ

Типи ринку

Вільне підприєм­ництво

Погоджене вільне під-приєм-ництво

Адміністра­тивно-командна система

Розподіль­чий меха­нізм

Ринковий соціалізм

Головний мо­тив або крите­рій діяльності

Максимі-зація при­бутку

Максимі-зація при­росту і при­бутку

Максимі-зація ви­робництва

Прибуток

Життє­здатність

Характер влас­ності

Приватний

Приватний

Держав­ний

Приватний

Колектив­ний

Характер ринку

Вільний

Вільний

Що ке­рується

Вільний

Що конт­ролюється

Закінчення табл.

ТИПИ СИСТЕМ

Типи ринку

Вільне підприєм­ництво

Погоджене вільне під-приєм-ництво

Адміністра­тивно-командна система

Розподіль­чий меха­нізм

Ринковий соціалізм

Роль уряду

Обмежена викладе­ними вище характе­ристиками

Гармоні­зація еко­номічної діяльності

Прийняття рішень, плануван­ня, управ­ління

Забезпе­чення справед­ливості при розпо­ділі

Визначен­ня мети, координа­ція, регул ювання

Першопричи­на   і головна мета

Економіч­на: ефек­тивне співробіт­ництво

Економіч­на і полі­тична: по­ліпшення стану країни, за­доволення індивідуа­льних по­треб

Політич­на: ство­рення ма­теріальної бази ко­мунізму

Соціальна: ефективне виробниц­тво, спра­ведливий розподіл

Соціополі-тична: економіч­на демок­ратія через самовря­дування

Аналізуючи структуру економічних систем, додатково виді­ляють поняття «сектор економіки» — сукупність інституціональ-них одиниць-резидентів, що мають схожі економічні цілі, функції та поведінку [12]. Так, сектор нефінансових корпорацій об'єднує корпорації, що займаються ринковим виробництвом; сектор фі­нансових корпорацій охоплює інституціональні одиниці, що спе­ціалізуються на фінансовому посередництві; сектор державних установ являє собою сукупність юридичних осіб, що займаються неринковим виробництвом, сектор домашніх господарств містить в основному споживчі одиниці; сектор некомерційних організа­цій, які обслуговують домашні господарства, виконує функцію надання останнім неринкових послуг. Державний сектор еконо­міки — це сукупність підприємств, організацій, установ, що пе­ребувають у державній власності та керуються державними орга­нами, або призначеними чи найнятими ними особами. Приватний сектор економіки — економічні об' єкти, що перебувають у при­ватній власності, — належать приватному капіталу.

На думку Т. Клебанової [13, с. 4—7], у багатьох сферах діяль­ності лише крупні об' єднання, що концентрують зусилля бага­тьох окремих суб' єктів, спроможні забезпечувати випуск продук­ції або надання послуг такої якості і в такому обсязі, щоб можна було вступати у конкурентні стосунки на світовому ринку та за­безпечити потреби всередині держави. Тому у вітчизняній еко­номіці крупномасштабні економічні системи відіграють досить важливу роль.

За формою організації елементів крупномасштабні економічні системи можна класифікувати на дві групи:

1. Системи з високою цілісністю, що являють собою єдину юридичну особу, прикладом яких можуть бути великі акціонерні товариства та трести.

2. Системи з незначною цілісністю, характеристичною озна­кою яких є наявність не менш, аніж трьох юридичних осіб: хол­динги та фінансово-промислові групи, асоціації, консорціуми та концерни.

Як видно, класифікація відомих на сьогодні економічних сис­тем є доволі розгалуженою. До того ж, незавершеною. Адекватне усвідомлення сутнісних ознак економічних систем, порівняння їх різноманітних структурно-функціональних характеристик поза сумнівом сприятиме суб' єктам вітчизняних економічних процесів ставити реальні економічні цілі та забезпечувати їх реалізацію.

Література

1. Кокорев В. Е. Экономика как она есть: очерки «чистой» теории и прикладные исследования / Кокорев В. Е. М.: Век, 1998. — 178 с.

2. Экономическая безопасность. Энциклопедия / Шаваев А. Г., Ба-гаутдинов А. Т. и др. М.: Правовое просвещение, 2001.

3. Мамзин А. С., Рожин В. П. О законах функционирования и зако­нах развития / А. С. Мамзин, В. П. Рожин // Научные доклады высшей школы. Сер.: Философские науки. № 4. — М.: Высшая школа, 1965.

4. Кучин Б. В., Якушева Е. В. Управление развитием экономических систем: технический прогресс, устойчивость / Б. В. Кучин, Е. В. Яку­шева М.: Экономика, 1990. — 157 с.

5. Киреев А. П. Международная экономика / А. П. Киреев. — М.: Международные отношения, 1997.

6. Кучин Б. В., Якушева Е. В. Управление развитием экономических систем: технический прогресс, устойчивость / Б. В. Кучин, Е. В. Яку­шева. М.: Экономика, 1990.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

О С Шнипко - Економічні системи сутнісні ознаки та механізми формування